Бомбардування та евакуація: безпека в українській пенітенціарній системі під час війни

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації у 2022 році перетворило місця несвободи на одну з найбільш уразливих зон воєнного ризику, де держава несе повну й безумовну відповідальність за життя, здоров’я та гідність людей, позбавлених волі і неспроможних самостійно захиститися від наслідків бойових дій. Досвід 2014—2015 років і події 2022—2025 років виявляють стійку системну проблему: відсутність спеціального правового режиму для місць несвободи в умовах збройного конфлікту, відсутність ефективних механізмів евакуації, а також неналежну інтеграцію пенітенціарної системи в загальнодержавну систему цивільного захисту. Пенітенціарні установи та слідчі ізолятори фактично перетворюються на ізольовані простори підвищеного ризику, де тисячі осіб залишаються повністю залежними від рішень або бездіяльності держави.

28 липня 2025 року ворог обстріляв Біленьківську виправну колонію №99, розташовану на відстані близько 20 км від зони активних бойових дій. Тоді загинуло 17 осіб, ще 43 особи отримали поранення. Ця подія стала однією з найбільш трагічних за кількістю жертв серед осіб, які перебували в місцях несвободи, та наочно продемонструвала наслідки відсутності своєчасної евакуації установ виконання покарань у прифронтових регіонах.

У момент обстрілу в небезпечному становищі опинилися 274 засуджені особи. Заходів щодо своєчасної евакуації осіб з установи, яка територіально розташована у зоні підвищеного ризику, до моменту трагедії вжито не було. Особливу вагу цій ситуації надає те, що загроза мала тривалий і прогнозований характер. У період з 24 лютого 2022 року по 7 серпня 2025 року зафіксовано щонайменше 35 випадків вогневого ураження з боку збройних сил Російської Федерації по території та спорудах Біленьківської ПК №99.

Автори дослідження на основі сотень задокументованих обстрілів, десятків загиблих та провалених евакуацій показали, що пенітенціарні установи залишаються фактично поза системою цивільного захисту. Виявлено хронічну непридатність укриттів, відсутність протоколів дій і особливу небезпеку для вразливих груп — довічно засуджених, іноземців, інвалідів та людей без вироку.

Дослідження стало можливим завдяки підтримці ЄВРОПЕЙСЬКОЇ МЕРЕЖІ ІЗ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ УВ’ЯЗНЕНИХ (EPLN)

Повний текст звіту доступний на сайті онлайн-бібліотеки Харківської правозахисної групи.