Днями Генеральний прокурор України Руслан Кравченко повідомив, що Шевченківський районний суд Києва визнав військовослужбовця РФ винним у воєнному злочині та призначив йому довічне позбавлення волі.
Як сповістив Генпрокурор, до довічного увʼязнення засудили стрільця першої роти морської піхоти першого батальйону 40-ї окремої бригади морської піхоти Тихоокеанського флоту Збройних сил РФ.
“У січні 2025 року під час боїв у Курській області РФ він разом з іншими військовими облаштував засідку. Двоє українських захисників здалися в полон: склали зброю, підняли руки. Попри це обвинувачений відкрив по них прицільний вогонь. Обидва військовополонені загинули”, ― розповідав Генпрокурор України.
Як встановив суд, не було жодної військової необхідності застосовувати силу, а засуджений усвідомлював злочинність наказу та міг відмовитися його виконувати.
Дії окупанта кваліфікували за частиною першою статті 28, частиною другою статті 438 Кримінального кодексу України ― порушення законів та звичаїв війни, вчинене групою осіб, що спричинило загибель людей, які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права.
Суд також частково задовольнив цивільний позов: із засудженого стягнуто 50 млн грн моральної шкоди (на користь неповнолітнього сина одного з убитих воїнів).
Деталі справи
“Суспільне” більше розповіло про засудженого. Це був Володимир Іванов (позивний Ярий), а розстріл стався 9 січня 2025 року. Це перший вирок за воєнні злочини, вчинені російськими військовими на Курщині, підкреслювали журналісти.
Як писало “Суспільне”, Володимиру Іванову ― 53 роки. Він родом із Севастополя, мешкав у місті Озерськ Челябінської області РФ. У грудні 2024-го Іванова призвали до армії РФ, він вступив на службу за контрактом. Після двотижневих навчань у Севастополі, підрозділ Іванова відправили у Курську область.
Іванова обвинувачували в тому, що він з трьома іншими російськими військовослужбовцями (які мали позивні: Білий, Бум і Лебідь) виконали наказ неідентифікованого командира (з позивним Рязань) і стріляли з автоматів Калашникова по двох полонених українських військових 241-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Це сталося 9 січня 2025 року (між восьмою і дев’ятою ранку) в лісі на південний схід від села Гуєво Суджанського району Курської області. Як ми вже писали вище, українські військовополонені загинули. Згодом українські оборонці взяли в полон Іванова та частину його групи. Тіла українських воїнів забрати не змогли, бо російські військові їх замінували.
“Незважаючи на те, що тіла загиблих евакуювати не вдалося, вважаю, що за сукупністю доказів та їхньому взаємозвʼязку можемо стверджувати, що їм була заподіяна саме насильницька смерть в результаті діяння обвинуваченого. Бажаю наголосити на тому, що вказане кримінальне правопорушення було вчинене за наказом командира — явно кримінальним, протиправним наказом. Адже за тих умов, які встановлені під час судового розгляду: маючи кількісну перевагу, маючи збройну перевагу, російські військовослужбовці мали можливість взяти в полон українських військовослужбовців, які не чинили опору, однак вирішили виконати цей наказ. Віддання таких наказів є усталеною практикою в ЗС РФ”, — наголошував під час судових дебатів прокурор у справі Михайло Нечиталюк.
З судом російський військовий спілкувався через перекладача. Ще перед першим судовим засіданням (29 серпня минулого року) Іванов вперше заявив, що визнає вину, розкаюється, не має заперечень щодо обвинувачення та погодився давати свідчення.
Минулої осені суд розглянув письмові докази у справі Іванова. Зокрема, суд розглянув відеозаписи двох слідчих експериментів за участю інших полонених російських військових, які на момент розстрілу перебували поруч з Івановим.
Ще одне відео, яке було долучено як доказ у справі, надав військовослужбовець ЗСУ. Це було відео з дрона, на якому було видно саме те місце, де стався розстріл українських військовополонених: кадри були зроблені того ж дня, після розстрілу. На початку відео можна розгледіти силуети тіл українських військовослужбовців на землі.
У грудні 2025-го суд перейшов до допиту свідків — чотирьох українських військовослужбовців і двох російських військових. Як раніше писала Медійна ініціатива за права людини, один із російських військовослужбовців розповів, що Іванов і ще троє російських військових — Білий, Бум і Лебідь — вистрілили по бійцях ЗСУ, які були за 25 – 30 метрів, піднімали руки догори, не чинили опору й не погрожували. Перед пострілами Іванов та інші виходили на звʼязок із командиром на позивний Рязань і доповідали про двох незнайомих людей. Командир сказав, запитати у невідомих пароль і в разі чого відкривати вогонь на ураження, в полон не брати. Один із російських військових казав, що командир наказав їм брати в полон лише офіцерів.
“Ми питали, як зрозуміти, чи офіцери вони, чи ні, але вже нічого не було чути”, — цитувала МІПЛ російського військового.
Частково задоволений цивільний позив
Що стосується цивільного позиву, як уточнив журналістам представник потерпілої Олександр Климчук, позов подала Наталія Ляпота, колишня дружина одного із загиблих воїнів, Віктора Ляпоти. Передбачалося, що кошти мають бути виплачені на користь її та їхнього 14-річного сина. Іванов підтвердив, що визнає цей позов.
“Відповідно до цивільного позову сторона просить стягнути солідарно... з РФ (в особі уряду РФ) та Іванова Володимира Миколайовича моральну шкоду у розмірі 100 млн грн за відповідним курсом на користь Ляпоти Наталії Сергіївни та Ляпоти Марка Вікторовича”, — цитувало “Суспільне” головуючого суддю у справі Павла Слободянюка. Утім, суд вирішив задовольнити позов частково: Іванов солідарно з урядом РФ має виплатити 50 млн грн на користь 14-річного сина загиблого Ляпоти. Як пояснив суддя, таке рішення було ухвалене на підставі того, що Наталія — колишня дружина Ляпоти, а матеріали справи не містять жодної інформації щодо того, чи на момент призову до ЗСУ Віктора Ляпоти вони були однією родиною. Колишня дружина не входить до переліку осіб, які, відповідно до Цивільного кодексу, могли б претендувати на отримання морального відшкодування, тому кошти має отримати син загиблого.
Сама Наталія Ляпота розповідала журналістам, що подала позов, бо хотіла забезпечити хоч якусь грошову компенсацію для сина. Наталія Ляпота має інвалідність, тож не може повноцінно працювати.
За словами Климчука, цей позов може бути виплачений через механізм Реєстру збитків, завданих агресією Росії проти України.
Рідні другого загиблого не подавали подібний позов, бо не можуть примиритися з думкою про його загибель, пояснював Климчук, адже за відсутності тіла він поки що вважається зниклим безвісти.
Інші очні вироки за розстріли українських військовополонених
…“Ми послідовно встановлюємо воєнні злочини РФ та забезпечуємо притягнення винних до відповідальності ― це принципова позиція держави. Відповідальність за кожен воєнний злочин неминуча”, ― наголосив Генпрокурор України.
Взагалі це вже третій випадок, коли російського військового очно засудили за розстріл військовополонених. Раніше ми вже розповідали про Сергія Тужилова, якого Холодногірський районний суд Харкова засудив до довічного увʼязнення за страту військовополонених на Вовчанському агрегатному заводі влітку 2024-го. На суді сім’ї загиблих представляла Адвокатка ХПГ Таміла Беспала. Харківська правозахисна група докладно писала про суд і висвітлювала цю справу.
Минулого листопада Заводський районний суд Запоріжжя також засудив полоненого російського штурмовика Дмитра Курашова до довічного ув’язнення за розстріл полоненого українського військового, що стався взимку 2024-го. Згідно з матеріалами справи, 6 січня 2024 року поблизу села Новодарівка Пологівського району 18 бійців російського підрозділу “Шторм-V” атакували українську позицію “Вовк”, яку обороняли п’ятеро українських військових. Коли ситуація стала безвихідною, Віталій Годнюк, боєць 226-го батальйону 127-ї бригади Тероборони, склав зброю й підняв руки — показав, що здається в полон. Проте російський штурмовик Дмитро Курашов з позивним Сталкер тричі вистрілив у нього, розповідала Медійна ініціатива за права людини.
Як нещодавно повідомляли в Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, з 24 лютого 2022 року по 31 січня 2026 року щонайменше 109 полонених українських військовослужбовців (усі чоловіки) були страчені. З них 70 (усі чоловіки) були страчені у 2024 та 2025 роках. Щонайменше 43 українські військовополонені (усі чоловіки) загинули у полоні.
Більше про злочинні накази рашистів, а також про катування, які вчиняють і схвалюють російські командувачі, читайте за покликаннями.
