Один з десяти. Росіяни до смерті закатували херсонського еколога

На початку цього року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону виніс вироки “херсонській дев’ятці” — мешканцям окупованого українського міста, яких росіяни викрали влітку 2022 року, кілька місяців тримали інкомунікадо в неофіційному місці несвободи, піддавали катуванням, а потім вивезли в Крим, де вже оформили арешт за російським законом. Потім було московське “Лефортово”, Ростов-на-Дону і зрештою суд. І на суді люди, які раніше під тортурами і залякуванням були змушені “зізнатися” у всіх гріхах, стали розповідати — про побиття, про самообмовляння, про вкладені їм до рук “речові докази”, про загибель одного з них.

Журналісти видання “Медіазона” проаналізували матеріали суду та отримали доступ до щоденника одного з “херсонської дев’ятки” (його ім’я не називають з міркувань безпеки, папери вдалося таємно передати на волю з речами). Так стало відомо про обставини загибелі головного спеціаліста відділу контролю державної екологічної інспекції Херсонської області Василя Стеценка.

Обставини “справи”

У серпні 2022 року на російському телеканалі “Росія1” вийшло пропагандистське відео: ФСБ просто на камеру затримує “групу українських диверсантів”, щоправда, яуихось вкрай розгублених і змучених. Адже насправді для знімання цього постановчого відео чоловіків витягли з катівні, де їх нещадно били протягом тижнів. Вони потім розкажуть про цей “художній фільм” на суді.

Їх викрали в період приблизно між 19 липня і 6 серпня. В терористи росіяни записали автомайстра Сергія Гейдта, менеджерів з продажів Костянтина Резніка та Сергія Офіцерова, його племінника, фермера, атовця Сергія Ковальського, підприємців Сергія Кабакова та Дениса Ляльку, волонтера “Червоного Хреста” Юрія Кайова, заступника начальника митного поста “Херсон-порт” Юрія Тавожнянського, колишнього заступника начальника одного з управлінь Херсонської міської ради Олега Богданова та еколога Василя Стеценка. Всіх їх кинули у підвал будівлі Головного управління Національної поліції в Херсонській області по колишній вулиці Кірова (тепер вулиця Лютеранська).

“Мене повезли на вулицю Кірова, завели до кімнати, яку називали ‘катівнею’, повалили долі, під’єднали фіксатор до руки та ноги, катували струмом, питали де зброя, схрони, били”, — розповідав на суді Денис Лялька.

Тут їх піддавали тортурам, залякували, що викрадуть їхні сім’ї, не давали їсти й пити.

“Я попросив води — мені відповіли: “Зараз нап’єшся”, обмотали голову і стали опускати в ємність з водою, я захлинався, блював…Повісили на решітку за руки на кілька годин”, — свідчив Костянтин Резнік.

Про жахи, які відбувалися в підвалі будинку на Лютеранський, свідчив і автор щоденника: “...Вчора помітив дитячий голос в одній із камер. Думав, мені здалося. Але вони полонили дитину! За голосом йому років 10—12. Це п…ць! Його вивів вояка, сказав, що вони поспілкуються, він сьогодні його завезе додому. Але після спілкування його повернули до камери. Голос у малого був тремтячим”.

І ще уривок: “Колю забрали з камери о 7:30 ранку. Ще вчора, коли нас виводили до туалету, він сказав, що замість калу в нього кров. Вночі, коли він ліг спати, я помітив, що на його сірих спортивних штанях у районі дупи велика мокра пляма крові. Я йому про це сказав. Ми порадили розповісти про це операм. Але... він досі стоїть пристебнутий наручниками до ґрат і в такому буде щонайменше до завтра”.

Чоловіків звинуватили в тому, що вони буцімто збиралися вбити чиновників окупаційної адміністрації. У вересні, після двох місяців катувань, херсонців змусили підписати зізнання. Текст документів ніхто з них навіть не читав — оперативники просто накрили його іншим аркушем. Юрій Кайов розповідав, що через голод не мав сил читати папери. А враховуючи, що росіяни ще й почали шантажувати бранців рідними, вибору — підписувати самообмовляння чи ні — в жодного з них не було. Сергій Гейдт розповідав, що одного разу під час допиту слідчий кудись зателефонував через відеозв’язок. На екрані херсонець побачив свою дружину й доню, біля яких стояли озброєні люди. Костянтину Резнику показували його вагітну доньку. ‘Мені сказали ’обирай’... Ну, і я обрав все підписати”. Згодом вся справа херсонців буде побудована на цих “зізнаннях”.

5 жовтня групу херсонців вивезли до Сімферополя (при чому Резніка, Кабакова і Ляльку кинули в багажник), а вже наступного дня всіх дев’ятьох офіційно арештували. Десятого, Василя Стеценка, з ними вже не було. Він помер від катувань ще в серпні.

Василь Стеценко

Василю Стеценку було 39 років. До повномасштабного вторгнення він працював у відділі екологічного контролю Державної екоінспекції Херсона. Як розповідав на суді Сергій Гейдт, який був з ним знайомий, Стеценка викради в липні за відмову співпрацювати з окупаційною владою.

Сергій Кабаков зустрів Стеценка в катівні 21 липня: “Першого дня, коли нас привезли, …мене повісили на ґрати, а його одразу завели в “процедурну”, нас міняли місцями кілька разів. Ми один одного не бачили, у мене була шапка на голові, у нього пакет, обмотаний скотчем. В першу ніч я був у камері разом з ним, бачив його побитим”.

Костянтин Резнік згадував, що після катувань Василь був у дуже поганому стані, він став чорним від побоїв, дуже хотів пити, вночі почав пити сечу…. За словами Сергія Гейдта, Стеценко помер у нього на руках 3 серпня.

А Денис Лялька згадував, що бачив тіло загиблого в мішку: “Я дізнався про Стеценка на підвалі — це був труп… Коли мене привезли, перед підвалом та катівнею лежав труп у пакеті. Надалі мені сказали, що це був саме цей Василь, але я не знайомий був із ним. І співробітники, які мене виводили, теж розмовляли про якогось Василя. Що типу ‘вас мало бути десять, але один уже труп, ось цей Вася, що з ним робити — не знаємо’”. Це було 3 серпня.

Цьогоріч 30 січня Костянтина Резніка та Сергія Кабакова засудили до 20 років позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму. 18 років неволі отримали Юрій Тавожнянський та Олег Богданов. Сергій Гейдт, Сергій Ковальський, Сергій Офіцеров — 17 років ув’язнення, а Юрій Кайов та Денис Лялька — 14 років колонії суворого режиму. Куди поділося тіло Василя Стеценка — невідомо.

Правозахисний проєкт “Підтримка політв’язнів. Меморіал”, керуючись міжнародними критеріями, вважає дев’ятьох херсонців політичними ув’язненими. Кримінальне переслідування порушує їхнє право на справедливий судовий розгляд та норми Женевської конвенції, наголошують правозахисники. “Меморіал” вимагає встановити обставини їх викрадення та незаконного позбавлення волі, розслідувати заяви про тортури, обставини смерті Василя Стеценка та притягти всіх винних осіб до відповідальності.

Херсонців звинуватили у підготовці актів міжнародного тероризму “з метою порушення мирного співіснування держав і народів”, хоча про яке “мирне співіснування” може йти мова, коли РФ розв’язала агресивну війну? Свідчення були отримані під тортурами, фізичним і психологічним тиском, речові докази були сфальсифіковані. Довгий час чоловіків тримали без процесуального статусу, зв’язку з рідними та правового захисту в неофіційній тюрмі. Крим того, стаття 76 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни наголошує: “Особи, що перебувають під захистом, обвинувачені в скоєнні злочину, повинні знаходитися на окупованій території, а в разі засудження повинні там само відбувати строк покарання”. Херсонців же, в порушення цих норм, доправили до Москви, а потім до Ростова-на-Дону.