Другий Західний окружний військовий суд завершив розгляд справи Юлії Лемещенко. Жінку звинуватили в “держзраді”, “навчанні тероризму”, “диверсії” та “підготовці до теракту”. Про вирок повідомило видання “Медиазона”.
Повідомляється, що Юлія раніше мешкала у Воронежі, але в 2014 році переїхала з сином та чоловіком до Харкова. Тут захопилася паверліфтингом і в 2021-му стала чемпіонкою України у ваговій категорії до 57 кг. Коли почалося повномасштабне вторгнення жінка виїхала до Німеччини, але незабаром повернулася. Намагалася доєднатися до легіону “Свобода Росії”, але встигла лише пройти співбесіду. Навесні 2024 року вибухом вибило вікна в її квартирі у Харкові. Доки йшов ремонт, Юлія поїхала в Київ.
Як стверджує обвинувачення, у 2024 році вона пройшла навчання військової справи, через треті країни в’їхала до РФ та у жовтні 2024 року підірвала опори лінії електропередач під Санкт-Петербургом, а потім стежила за Олексієм Лободою. Українські правоохоронці підозрюють командира 47-го бомбардувального авіаційного полку 6-ї армії військово-повітряних сил РФ полковника Олексію Лободу в організації авіаударів по Холодногірському району Харкова у 2022 році, а також по гіпермаркету “Епіцентр” у 2024 році.
У лютому 2025 року ФСБ звітувало про затримання чотирьох жінок у Севастополі, Воронежі та Ростові-на-Дону. Однією з них була Юлія. Як розповідають журналісти видання “Медиазона”, жінка не заперечувала фактичної сторони звинувачення, проте заявила, що не вважає себе винною.
Перед оголошенням вироку Юлія Лемещенко виступила з останнім словом.
Публікуємо витримки з нього.
“...У будь-якій війні йде зіткнення сторін, і кожна сторона відстоює свою правду, свою справедливість. Я прийняла одну зі сторін. Я не є громадянкою тієї країни, за яку я вирішила боротися, але я вважаю Україну своїм домом. Я люблю цю країну, я безмежно люблю Харків.
У Харкові є район, що називається Північна Салтівка. Там мешкали близько 500 тисяч людей — пів мільйона. Там жили деякі мої знайомі, моя перукарка. Після російських обстрілів та бомбардувань у цьому районі не залишилося жодного цілого будинку. Взагалі жодного. Причому я кажу не просто про вибиті вікна — про цілі під’їзди, що впали. Поруч із моїм будинком безпосередньо були вибухи. У мене на першому поверсі жила сусідка Аня зі своїм сином Микитою чотирьох років. Снаряд розірвався просто під вікнами, під першим поверхом. Квартиру винесло повністю. Що зараз з Анею та її сином, з Микитою, я не знаю досі — живі вони чи ні.
У цій війні в мене гинули друзі, один родич — мій брат троюрідний, мої колеги по помосту. Війна — це жахливо. Я не могла лишитися осторонь. У будь-якій війні люди, які виявляються до неї причетні, або таки намагаються боротися, або тікають. Тікають, я не знаю, можливо, через боягузтво, слабкість. Я не вважаю себе ні боягузливою, ні слабкою людиною. Я вирішила боротися проти цього проти російської військової агресії”.
Юлія ще не має українського громадянства, але сподівається його колись отримати.
Коаліція правозахисних організацій в рамках кампанії “PEOPLE FIRST!” вимагає звільнення усіх ув’язнених внаслідок російської агресії проти України.
