Христина Одинцова
Підконтрольний РФ так званий “верховний суд ЛНР” виніс вирок 20-річній студентці Христині Одинцовій. Її засудили до 12 років і двох місяців неволі за звинуваченням у “держзраді”.
Викрали дівчину два роки тому, коли їй було всього 18. Правозахисники з “Меморіалу” звернули увагу на те, що 7 жовтня 2024 року в одному з луганських пабликів з’явився пост про розшук дівчини, яка “вийшла з гуртожитку університету ім. Даля о 5:48. Ішла на Спар, який на Сонячному, на неї там чекали подруги, щоб поїхати на роботу. Перед виходом сказала подругам, що виходить і скоро буде і так до них і не дійшла”. Увечері того ж дня матері прийшла смс із номера Одинцової: “все добре, вийду на зв’язок, наберу”, але додзвонитися до дочки не вдалося”. Втім, офіційна дата затримання скоріш за все не збігається з часом фактичного викрадення. ФСБ відзвітувалася про арешт Одинцової аж у квітні 2026 року.
За версією слідства, Христина буцімто фотографувала і фільмувала місця дислокації російських військових у Луганську протягом восьми місяців 2024 року. Зібрану інформацію вона нібито передавала за гроші “невстановленому представнику СБУ”. В оприлюдненому у квітні цього року відео ФСБ Христина “зізнається”, що познайомилася зі співробітником ФСБ через Telegram. Завдання, мовляв, були нескладними: передати номери чорних позашляховиків, графік роботи перукарні, дізнатися, чи живуть люди на певній вулиці. Ми неодноразово наголошували: такі “відеозізнання” не можна сприймати як доказ. Адже їх знімають під тиском, після тижнів у катівні, а текст зазвичай пише оперативник.
Любов Плахіна
65-річну мешканку окупованого села Благовіщенка Василівського району Запорізької області росіяни засудили на 17 років колонії загального режиму з обмеженням волі на один рік і до штрафу розміром 350 тисяч рублів. Окупаційна прокуратура закидала їй дві статті російського кримінального кодексу: “державну зраду” та “незаконний обіг вибухових речовин і пристроїв групою осіб за попередньою змовою з використанням інтернету”. Жінку звинуватили в тому, що вона буцімто через месенджер Signal контактувала з українською розвідкою. За завданням представників ГУР вона нібито знаходила переправлені дронами на окуповану територію посилки: “радіостанції, вибухові речовини, вибухові пристрої та інші компоненти, необхідні для виготовлення саморобного вибухового пристрою”. Після цього жінка, мовляв, переносила все отримане в схованки, а їхні координати передавала українцям. Цікаво, що в пресрелізі окупаційного “запорізького обласного суду” йдеться про вісім таких “схованок на території Мелітопольського району”, а ФСБ відзвітувала аж про 60 облаштованих жінкою “схронів”.
За інформацією видання “РІА Південь” йдеться про Любов Плахіну, яку російські силовики затримали у березні 2025 року. Правозахисний проєкт “Підтримка політв’язнів. Меморіал” включив Любов Плахіну до переліку жертв політичних репресій.
Світлана Крамчаніна
30 вересня той же окупаційний “запорізький обласний суд”, що діє в Мелітополі, виніс вирок мешканці Токмака Світлані Крамчаніній. 64-річну жінку засудили на 14 років колонії загального режиму з обмеженням волі на рік за обвинуваченням у “держзраді” — “вчиненому громадянином РФ наданні фінансової допомоги іноземній державі, іноземній організації та їх представникам у діяльності, спрямованій проти безпеки Росії”. Йдеться про донати ЗСУ. Озвучена сума переказаних коштів — близько 1250 гривень.
Ірина Левченко
Минулого тижня стало відомо, що окупаційний суд відхилив апеляцію у справі Ірини Левченко, мелітопольської журналістки, яку на початку вересня росіяни засудили до 15 років ув’язнення. Інформацію оприлюднили журналісти видання “РІА Південь” із посиланням на сестру Ірини Олену. Журналістку тримають у Маріупольському СІЗО.
Нагадаємо, росіяни викрали Ірину разом з чоловіком Олександром 6 травня 2023 року. Рідним довгий час не вдавалося з’ясувати, де тримають подружжя. Олександра звільнили в серпні 2024 року. Журналісти РІА “Південь” повідомляли, що чоловікові, який провів у неволі майже півтора року, під час звільнення видали лише довідку, згідно з якою він нібито “відбув три тижні арешту за порушення комендантської години”.
За інформацією Проєкту захисту політв’язнів “Меморіал”, Ірину Левченко неофіційно тримали в катівні протягом 14 місяців (йдеться про так звану “яму” в приміщенні колишнього психоневрологічного диспансеру). Офіційний арешт відбувся лише в червні 2024 року. Згодом жінку етапували до Донецька, а звідти — до Сімферопольського СІЗО, і влітку цього року — до Краснодара. Потім журналістку повернули до Донецького слідчого ізолятора, але що десять днів возили до Мелітополя “для слідчих дій”.
Жінка неодноразово повідомляла про катування струмом. Але суд не перевіряв цих заяв.
На початку вересня Ірину визнали винною за ст. 276 КК РФ — “шпигунство” і засудили до 15 років позбавлення волі.
Як повідомляли журналісти видання “Медиазона”, Ірина Левченко виступила свідком сторони захисту у справі подружжя Капралових. 10 вересня Окружний військовий суд в Ростові-на-Дону засудив Геннадія та Ольгу Капралових до 20 та 18 років ув’язнення за “підготовку теракту з використанням хімічної зброї”. Під час одного з судових засідань Ірина Левченко розповіла про тортури в мелітопольській секретній в’язниці, де тримали і подружжя. Серед іншого, вона свідчила про масове побиття в’язнів наприкінці серпня 2023 року, а також про те, що в сусідній камері росіяни тримали Вікторію Рощину.
Торік АДЦ “Меморіал” і ХПГ подали аналітичний матеріал до Комітету ООН з насильницьких зникнень. В документі йдеться про насильницькі зникнення українських жінок і дівчаток в зонах військових дій і на тимчасово окупованих Росією територіях України. Автори аналітичного матеріалу зазначають: “Специфічними ризиками для жінок і дівчаток в ситуації насильницьких зникнень під час війни слід вважати втрату репродуктивних можливостей в майбутньому внаслідок тортур і нелюдських умов утримання в місцях несвободи; проблеми жіночого здоров’я і фізіології в ув’язненні (відсутність засобів гігієни, вагітність, пологи, аборти та ін.); ризик сексуалізованого насильства, експлуатації; різні ризики під час фільтрації”.
Ув’язнені на тимчасово окупованих територіях українські цивільні мають користуватися правами та гарантіями відповідно до IV Женевської конвенції та Додаткового протоколу I, а також Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Попри це, Росія регулярно порушує ці міжнародні норми. Цивільних піддають “насильницьким зникненням” — викрадають, тримають тижнями, а то й місяцями в нелюдських умовах, без зв’язку з рідними та адвокатами. РФ регулярно порушує для затриманих українців процесуальні та судові гарантії, право на справедливий суд, не допускає міжнародних спостерігачів до судових засідань.
Коаліція правозахисних організацій в рамках кампанії PEOPLE FIRST!, вимагає звільнення усіх ув’язнених внаслідок російської агресії проти України, зокрема і засуджених російськими судами цивільних.
