Колишню журналістку утримують у катівні в Мелітополі
‘Для жінок є щось на кшталт ліжка’
Ірину Левченко, журналістку з тимчасово окупованого Мелітополя, яка на момент зникнення вже перебувала на пенсії, можуть утримувати в одній з катівень, створених російськими окупантами у місті. Де перебуває її чоловік, Олександр Левченко, взагалі невідомо. Про це “Новинам Приазовʼя” розповіла сестра журналістки, Олена Руденко.
Як стверджує пані Олена, Ірину Левченко ще не вивезли з тимчасово окупованого Мелітополя. “Нам передали, що вона тримається, жива <...> Передали, що годують два рази на день, два рази виводять на прогулянку і в туалет, сухпайок дають, а для жінок щось є на кшталт ліжка. Ось такі умови”, — розповіла сестра незаконно затриманої.
За її словами, більше неможливо нічого дізнатися, “питати немає в кого”. “Передають, що Ірина жива, а от про Сашка [чоловіка журналістки] взагалі ми нічого не знаємо: чи живий, чи вже ні”, — каже Олена Руденко. Пані Олена пояснює, що останнім часом Олександр Левченко хворів.
Прикметно, що російські окупанти так і не підтвердили, що подружжя перебуває у них, хоча з моменту затримання вже минуло понад рік. В Україні Левченки мають статус безвісти зниклих.
“Нічого ми не знаємо. Дізнаємось, напевно, коли або їх відпустять, або буде перемога, або ще щось. Поганого не хочеться думати, бо ніде в реєстрах полонених їх немає. Приїхати на ту [тимчасово окуповану] територію зараз узагалі неможливо, від слова ‘зовсім’. Туди зі ста людей можуть приїхати тільки двоє. Одразу можна потрапити теж за ґрати. Ніхто там розбиратися не буде”, — каже сестра незаконно ув’язненої журналістки.
Викрадення подружжя
Російські окупанти могли викрасти Ірину та Олександра на початку травня минулого року. Люди, які залишилися в тимчасово окупованому Мелітополі, повідомляли Інституту масової інформації, що подружжя затримали просто на вулиці…
Пані Олена, сестра журналістки, розповідала Центру журналістських розслідувань, що востаннє Ірина та Олександр виходили на зв’язок у п’ятницю, 5 травня 2023 року.
Проте рідні не одразу запідозрили лихе. Ірина та Олександр були звичайними пенсіонерами, тож на вихідні могли поїхати і на дачу (в передмістя Мелітополя, де немає зв’язку), і на заміський цвинтар (доглядати за могилами рідних), і просто покататися, казала сестра викраденої журналістки. Аж за три дні близькі забили тривогу. “Поїхали на дачу — там нікого немає. Квартири зачинені, велосипеди на місці”...
Друзі марно намагалися довідатися про долю подружжя й зверталися до незаконних “правоохоронних органів”, створених окупантами. Представники РФ відповідали, що нададуть інформацію тільки рідним Ірини чи Олександра. Проте вони виїхали з російської окупації.
“З’ясувати, що трапилося з родиною, надскладно ще й тому, що окупанти вимагають, щоб в ‘комендатуру’ за інформацією про викрадених приходили тільки близькі родичі. А в Ірини та Олександра в окупації їх немає”, — наголошували у Центрі журналістських розслідувань.
Підвал на Чернишевського
Враховуючи вищезазначене, інформація про те, де окупанти насправді утримували подружжя, є приблизною. Як повідомляли журналісти “Суспільне Запоріжжя”, спочатку Ірину та Олександра нібито тримали у приміщенні на вулиці Чернишевського, де облаштувалися незаконні “правоохоронні органи” окупантів. Про те, що їх утримують на Чернишевського, сам Олександр Левченко повідомив у записці. Пан Олександр писав, що окупанти тримають їх з дружиною у жахливих умовах (у неопалювальному підвалі) і нібито збираються “судити”. “Сплять на підлозі, їжі немає”, — казала сестра журналістки. Згодом Ірину Левченко кудись забрали, а її чоловіка нібито залишили на Чернишевського. Як повідомляв Центр журналістських розслідувань, окупанти звинувачували Олександра Левченка у “тероризмі”. Центр журналістської солідарності Запоріжжя повідомляв, що у “тероризмі” росіяни могли звинувачувати і Ірину. “Звісно, що це — нісенітниці, який тероризм може вчиняти родина пенсіонерів!” — обурювалися друзі родини.
З 1981 року Ірина Левченко працювала журналісткою у місцевих заводських виданнях, мелітопольській районній газеті “Новий день”, а також була власкором обласних і всеукраїнських друкованих медіа. Олександр Левченко працював на мелітопольському заводі тракторних гідроагрегатів і на моторному заводі. Коли їх викрали росіяни, Олександр і Ірина вже декілька років перебували на пенсії.
Невидимі бранці Кремля
У березні 2024-го ми детально писали про українських медійників, які потрапили в лещата терористичної країни. Детальніше про них можна почитати у статті “Невидимі бранці Кремля”. За даними Національної спілки журналістів України, станом на квітень 2024-го щонайменше 28 працівників медіа та громадянських журналістів перебувають у російському полоні. Своєю чергою координаторка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко назвала більшу цифру і розповіла журналістам “Новини Приазов’я”, що її організації відомо про 32 людини, які так чи інакше пов’язані з медійною діяльністю і перебувають у російському полоні. Більшість із них були затримані ще до повномасштабного вторгнення, наголошувала правозахисниця.
Росія часто не підтверджує того, що утримує українців, у тому числі й журналістів, у полоні. Лише у травні цього року російське Міноборони визнало, що тримає в полоні Вікторію Рощину. На початку червня цього року інший журналіст, Дмитро Хилюк, зміг передати рідним звістку, що він живий.
Представники РФ продовжують полювати на українських журналістів. Харківська правозахисна група писала, що в тимчасово окупованій Каховці представники РФ вдруге викрали журналістку Жанну Кисельову. Жінку забрали з власної квартири 27 червня цього року. Херсонська обласна прокуратура розпочала розслідування у кримінальному провадженні за фактом порушення законів та звичаїв війни (частина перша статті 438 Кримінального кодексу України). Перше викрадення пані Жанни сталося ще у 2022 році: тоді російські окупанти близько місяця незаконно утримували журналістку “на підвалі”.
Зниклі безвісти на Херсонщині
Олег Батурін, журналіст Центру журналістських розслідувань із Каховки, розповідав “Новинам Приазов’я”, що Жанна Кисельова була редакторкою однієї з місцевих газет. Проте від початку повномасштабної війни РФ вона фактично не займалася журналістською діяльністю, а випуск її газети був поставлений на паузу ще 24 лютого 2022 року. “Сказати, що ці репресії могли бути якось пов’язані з її депутатською діяльністю, теж важко. Вона також депутатка міської ради, але ж депутати не мають жодних повноважень зараз, і Каховська міська рада не збиралася і не могла збиратися”, — наголошував пан Олег.
Сам Олег Батурін також свого часу побував у полоні росіян. Російські військові викрали його у березні 2022-го та незаконно утримували протягом восьми днів. Пан Олег наголошував, що російські окупанти жахливо ставилися до місцевих мешканців, незалежно від того, ким вони були. “Варто сказати про те, що викрадення цивільних людей продовжуються на окупованій частині Херсонщини. Люди зникають, і де вони перебувають, де їх тримають, — невідомо. Взагалі нічого не відомо, де можуть тримати інших людей, викрадених у Каховці останні три, чотири, п’ять місяців”, — зауважував журналіст.
За словами Батуріна, є інформація, що частину викрадених людей тримають у катівнях, створених росіянами на лівобережжі Херсонщини. “Але де зараз, наприклад, є Жанна Кисельова, взагалі невідомо. Є непідтверджена інформація, що її немає на території Херсонщини, що її тримають десь за межами Херсонщини. Є також непідтверджена інформація, що десь у Ростовській області [на території РФ] тримають щонайменше кілька сотень викрадених лише в Каховській громаді людей, але якось підтвердити і верифікувати інформацію — практично неможливо”, — казав Батурін.
Журналіст також наголошував, що розголос може допомогти безвісти зниклим. Люди, які опинилися в російській окупації, вкрай налякані, наголошував журналіст. Він також зазначав, що російські окупанти навмисно залякують українців і погрожують убивством навіть за те, що люди просто шукатимуть своїх рідних. За словами Батуріна, такі випадки чинять додатковий тиск на українців, тож мешканці тимчасово окупованих територій перебувають у розпачі. На думку пана Олега, “розголос — це той мінімум”, що може зарадити за таких важких обставин.
ХПГ детально писала, що відбувається з цивільними, яких ув’язнили представники РФ, і як українці зникають безвісти на окупованих Росією територіях. Ще у листопаді 2022 року команда Лабораторії гуманітарних досліджень Єльської школи громадського здоров’я дійшла висновку, що позасудові затримання й насильницькі зникнення під час російської окупації Херсонщини проводилися цілеспрямовано. Як зазначали дослідники Conflict Observatory, виявлені закономірності вказували на те, що це була послідовна й заздалегідь спланована кампанія, а російські військові та співробітники ФСБ могли здійснювати більшість позасудових затримань і були причетні до зникнень людей. Дослідники також зазначали, що до затриманих і викрадених могли застосовувати тортури. Нагадаємо, що за наявності критичної чисельності насильницьких зникнень їх кваліфікують як злочин проти людяності за статтею 7 (1) (і) Римського статуту Міжнародного кримінального суду.