Меню
• Російсько-українська війна
Ірина Скачко, 04 вересня 2026

Ірину Левченко засудили до 15 років ув’язнення

Про вирок повідомила пресслужба підконтрольного окупантам так званого “Запорізького обласного суду”, що діє в Мелітополі. Колишній журналістці Ірині Левченко майже 65 років, росіяни викрали її ще в травні 2023 року.

Ірина Левченко на суді

Ірина Левченко на суді

“Колишня журналістка одного з українських ЗМІ у Мелітополі Л., 1961 р.н., після початку СВО не покинула межі Запорізької області, при цьому від громадянства України відмовлятися не стала, — йдеться в пресрелізі так званого ‘суду’. — Зв’язавшись через месенджер Telegram із мешканкою підконтрольної ЗСУ території, жінка погодилася сприяти спецслужбам України, передаючи відомості про місця знаходження адміністративних будівель та співробітників органів влади РФ, маршрути пересування особового складу, військової техніки, озброєння ЗС РФ, інших військ та військових формувань на території на Запорізькій”.

За версією обвинувачення, взимку 2023 року Ірина Левченко буцімто переслала інформацію “про державні міністерства та відомства РФ, у тому числі силового блоку, з адресами та списками співробітників”. І при цьому, мовляв, чомусь не видалила ці відомості зі свого телефону і зберігала їх аж до затримання.

Ірину визнали винною за ст. 276 КК РФ — “шпигунство”. Її засудили до позбавлення волі на 15 років

Ірина Левченко, фото з соцмереж

Ірина Левченко, фото з соцмереж

Як ми розповідали раніше, росіяни викрали подружжя Левченків 6 травня 2023 року — просто посеред вулиці. Востаннє Ірина та Олександр виходили на зв’язок із рідними за день до цього, 5 травня. Ірина багато років працювала журналісткою — у заводських виданнях Мелітополя, у районній газеті “Новий день”, а також як власний кореспондент обласних і всеукраїнських друкованих видань. У 2009 році за серію публікацій про вибухи на військових складах у Новобогданівці Запорізької області була нагороджена відзнакою Головного управління ДСНС України у Запорізькій області “За мужність під час ліквідації надзвичайних ситуацій”. У 2017-му році у творчому конкурсі Національної спілки журналістів України Ірина Левченко стала “Журналістом року”. Олександр же трудився на мелітопольському заводі тракторних гідроагрегатів, а згодом на моторному заводі. На момент початку повномасштабного вторгнення обоє вже були на пенсії. Через проблеми зі здоров’ям, не змогли виїхати з окупованої території.

Після того як Левченки зникли, рідним довгий час не вдавалося з’ясувати, де тримають подружжя. За інформацією Суспільного, спершу обох, імовірно, утримували в будівлі на вулиці Чернишевського, де окупанти розмістили свої незаконні “правоохоронні структури”. Пізніше Ірину перевели до іншого місця ув’язнення, а згодом етапували до Донецька. Олександра звільнили в серпні 2024 року. Журналісти РІА “Південь” повідомляли, що чоловікові, який провів у неволі майже півтора року, під час звільнення видали лише довідку, згідно з якою він нібито “відбув три тижні арешту за порушення комендантської години”. Документи, ані гроші, ані банківські картки, вилучені під час обшуків, просто “зникли”. Олександр розповів, що за ці місяці лише раз мав змогу побачити Ірину — під час прогулянки в СІЗО. Втім, чоловіку та дружині навіть не дозволили поговорити.

Наприкінці 2025 року з’явилася інформація, нібито Ірину Левченко етапували з Донецька до Сімферопольського СІЗО, а звідти — у червні цього року — до Краснодара. Потім журналістку повернули до Донецького слідчого ізолятора, але що десять днів возили до Мелітополя “для слідчих дій”.

За інформацією Проєкту захисту політв’язнів “Меморіал”, Ірину Левченко неофіційно тримали в так званій “ямі” протягом 14 місяців. Офіційний арешт відбувся лише в червні 2024 року. Жінка неодноразово повідомляла про катування струмом. Її адвокат наголошував, що ніхто не перевірив цієї заяви, тож “факти не підтвердилися”.

Станом на середину серпня 2026 року в російському полоні залишаються щонайменше 27 цивільних українських медійників і один журналіст, який долучився до Сил оборони. Такі цифри наводить Інститут масової інформації. Повернути з неволі вдалося чотирьох цивільних журналістів — Наримана Джеляла, Владислава Єсипенка, Дмитра Хилюка та Марка Каліуша, а також чотирьох військовополонених, які до мобілізації працювали в ЗМІ.

Серед незаконно засуджених російськими та окупаційними “судами” медійників — Ірина Данилович, Сергій Цигіпа, Максим Рупчев, Георгій Левченко, Владислав Гершон, Яна Суворова, Олександр Малишев, Денис Глущенко. Анастасію Глуховську тримають в СІЗО Кізела, навіть не висуваючи жодних обвинувачень.

В російському полоні загинула журналістка Вікторія Рощина.


Ув’язнені на тимчасово окупованих територіях українські цивільні мають користуватися правами та гарантіями відповідно до IV Женевської конвенції та Додаткового протоколу I, а також Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Попри це, Росія регулярно порушує ці міжнародні норми. Цивільних піддають “насильницьким зникненням” — викрадають, тримають тижнями, а то й місяцями в нелюдських умовах, без зв’язку з рідними та адвокатами. РФ регулярно порушує для затриманих українців процесуальні та судові гарантії, право на справедливий суд, не допускає міжнародних спостерігачів до судових засідань.

Коаліція правозахисних організацій в рамках кампанії PEOPLE FIRST!, вимагає звільнення усіх ув’язнених внаслідок російської агресії проти України, зокрема і засуджених російськими судами цивільних.

поширити інформацію

Матеріал створено в межах проєкту “Seeking Justice for Survivors”, що реалізується ДІГНІТІ – Данським інститутом проти тортур за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії.
Думки, висновки та погляди, викладені в цьому документі, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною позицією ДІГНІТІ та Міністерства закордонних справ Данії.
Подібні статті

• Російсько-українська війна

Викрадених мелітопольських медійників засудили до 26 років ув’язнення

Адміністраторів телеграм-каналу “Мелітополь — це Україна” Олександра Малишева та Дениса Глущенка звинуватили у “здійсненні теракту, участі в терористичній спільноті та шпигунстві”.

• Російсько-українська війна   • Право на свободу та особисту недоторканність

Викрадені мелітопольські медійниці: Глуховську тримають у СІЗО міста Кізела, а Суворову засудили

Сховавши Анастасію Глуховську в далекому Пермському краї, російські правоохоронні органи протягом двох років заявляють, що не затримували журналістку і не знають, де вона. Її колегу Яну Суворову окупанти відправили за ґрати на 14 років.

• Російсько-українська війна   • Події

Російські суди відправили за ґрати двох мелітопольських журналістів

Викрадених два роки тому адміністраторів телеграм-каналів ‘Мелітополь — це Україна’ та ‘РІА-Мелітополь’ Владислава Гершона та Георгія Левченка окупанти засудили до 15 та 16 років позбавлення волі.

• Події   • Російсько-українська війна

Мелітопольські журналісти — два роки в полоні

20 серпня 2023 року російські спецслужби викрали сімох мелітопольських медійників. Міжнародна організація ‘Репортери без кордонів’ (RSF) вкотре вимагає їхнього негайного звільнення.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти