Ірина Суховей
Дванадцять з половиною років ув’язнення — такий вирок затвердив Перший апеляційний суд загальної юрисдикції в Москві для мешканки окупованого Мелітополя Ірини Суховей. За інформацією Крим SOS, окупанти почали переслідувати жінку у 2023 році: до неї додому кілька разів приходили силовики з обшуками, забрали телефон і документи. 12 травня 2025 року жінка зникла. Як повідомляють правозахисники, її вивезли з міста, і довгий час рідні нічого не знали про її місцеперебування. Згодом з’ясувалося, що Ірину тримають в СІЗО в Сімферополі. У грудні 2025 року окупаційний “суд” в Мелітополі засудив 65-річну пенсіонерку до дванадцяти з половиною років ув’язнення за звинуваченням у “державній зраді”.
Журналісти видання “РІА Південь” розповідали подробиці суду. За версією звинувачення, Ірина Суховей буцімто у березні 2023 року на одному з телеграм-каналів “побачила пропозиції щодо надання фінансової допомоги ЗСУ із зазначенням банківських реквізитів. Тоді ж вона увімкнула автоплатіж зі свого розрахункового рахунку у додатку на мобільному телефоні для надання допомоги ЗСУ”. Мовляв, на українську банківську картку Ірини надходила пенсія, а з неї щоразу списувалась невеличка сума для української армії — загалом так було перераховано близько 1700 рублів.
Правозахисний проєкт “Перший відділ” в грудні поговорив з сестрою Ірини Суховей, Тетяною, яка перед початком повномасштабного вторгнення вирушила погостювати до доньки в Європу. Так сестри опинилися по різні боки фронту. Тетяна розповіла, що Ірина не виїхала з окупації через стан здоров’я: “Тоді Іра не могла навіть ходити. Вона мені надсилала фотографії: ноги до коліна набрякли, до неї додому постійно приходили медсестри. Також за кілька місяців до цього у неї неправильно зросла рука після перелому, їй сказали, що вона вже робочої не буде”.
За словами Тетяни, силовики цікавилися навіть тими невеликими грошовими переказами, які Ірина отримувала від неї, щоб платити за комуналку: “Іра казала, що озброєні люди питали про наші перекази. Ми із чоловіком перераховували їй гроші для оплати комунальних послуг. І за свою квартиру теж платили до останнього, доки нам сусіди не сказали, що вже все — у нашій хаті хтось живе. Світло вмикається, вимикається, але хто саме живе, ніхто не знає”.
Про затримання сестри Тетяна дізгалася від сусідів, а про те, що Ірина в СІЗО, — від волонтерки “Першого відділу”: “Вона надіслала уривок із листа Ірини Левченко, в якому було написано, що з Мелітополя привезли ще двох жінок. Одна з них — Ірина Суховей — просить зв’язатися із сестрою. У такий спосіб мене і знайшли”.
В СІЗО хвора жінка опинилася в нелюдських умовах: “По стінах тече вода, ліжка мокре, ми всі кашляємо, всі хворі. В одному листі написала, що старша за ізолятором принесла пігулки зі своїх запасів, потім лікарі прийшли, обстежили її, але ліки у СІЗО передати не можна”.
Геннадій Дорофеєв
Також 16 липня стало відомо про переслідування 73-річного мешканця окупованої Луганщини Геннадія Дорофеєва. Окупаційна “прокуратура Луганської області” передала до суду його справу про “вчинення терористичного акту”. Літнього чоловіка обвинувачують у тому, що він буцімто дотичний до вбивства колаборанта Маноліса Пілавова (з грудня 2014 до листопада 2023 року був у ЛНР так званим “головою адміністрації міста Луганська”).
Пілавов загинув торік у липні, підірвавшись на саморобному вибуховому пристрої, який було закладено під дверима. Винним зробили пенсіонера. За версією “слідства”, у червні 2025 року він, “діючи в групі осіб за попередньою змовою, незаконно придбав вибухові речовини, виготовив вибуховий пристрій та здійснив терористичний акт”. Крім того, вдома у Дорофєєва буцімто знайшли вибухові пристрої та речовини. Чоловіка звинуватили за кількома статтями російського кримінального кодексу: “терористичний акт, вчинений групою осіб за попередньою змовою, що спричинив заподіяння значної майнової шкоди, заподіяння смерті людині ”, “незаконні придбання, зберігання, носіння вибухових речовин та вибухових пристроїв, вчинені групою осіб за попередньою змовою, з використанням інтернету”, “незаконне виготовлення вибухового пристрою, вчинене групою осіб за попередньою змовою”, незаконне придбання, зберігання, носіння вибухових речовин та вибухових пристроїв”.
Справу розглядатиме Південний окружний військовий суд в Ростові-на-Дону.
Євген Чухно та Павло Гортенко
Двох українців з окупованої частини Запорізької області — Євгена Чухна та Павла Гортенка — засудили до великих термінів ув’язнення: 20 та 15 років відповідно. Про це 15 липня повідомило видання РІА Південь із посиланням на пресслужбу Південного окружного військового суду. Молодих чоловіків звинуватили в підготовці диверсії на … неактивній ділянці залізниці біля Мелітополя.
Як зауважують журналісти, розслідування цієї справи і судовий процес не набули розголосу в російських та окупаційних ЗМІ: жодних відеозаписів “затримання на місці злочину”, “зізнань” на камеру, ба більше: навіть світлини “терористів” не публікувалися.
За версією слідства, Євген Чухно ще в перші тижні повномасштабного вторгнення вступив до “терористичного товариства”, яке буцімто діяло в інтересах Служби безпеки України. До справи, мовляв, долучив “спільника”, Павла Гортенка. Той, як вважає обвинувачення, забрав зі схованки і переховав вибухові пристрої в інше місце. Згодом Чухно цю вибухівку нібито встановив на залізничних коліях біля села Трудове Мелітопольського району. Але вибуху не сталося, адже ділянка залізниці… не експлуатувалася. Дивний “тероризм” виходить: місцеві мешканці Чухно і Гортенко, звичайно ж, знали про стан ділянки, тож навіщо б вони встановлювали там вибухівку? Офіційної інформації про обставини їх затримання немає. За непідтвердженими даними, чоловіків могли затримати у квітні 2024 року в окупованій частині Донеччини, а не вдома. Журналісти РІА Південь припускають, що вони можливо намагалися виїхати.
Оксана Птахіна
35-річну матір трьох дітей з Мелітополя засудили до 18 років колонії загального режиму. Згідно з інформацією Медіазони, Оксану Птахіну окупанти звинуватили у “груповому теракті, фінансуванні тероризму та зв’язку з терористичним товариством”.
За версією слідства, з березня до травня 2022 року, а також восени 2023 року Оксана нібито передавала інформацію про розташування російських військових своїй родичці, а та, мовляв, відправляла її українським спецслужбам. Також жінку звинуватили в тому, що вона підключила до цієї роботи ще одного свого родича. Російський слідчий комітет наполягав, що саме через передані Оксаною координати українські військові обстріляли 27 березня 2023 року базу Росгвардії в Мелітополі. Тоді окупаційна влада заявляла, що удари прийшлися по мирних мешканцях і цивільній інфраструктурі — технічній школі Держводоагенства та інституту економіки та інформаційних технологій. Втім, тодішній міський голова Мелітополя Іван Федоров (зараз — голова Запорізької ОВА) повідомляв: “Багато разів ми казали про те, що у захопленому приміщенні технічної школи та вузу розміщуються як казарми, так і адміністрація їхньої спецслужби ‘МГБ’. Тож сьогодні о 8:15 ранку саме в цих двох будівлях і пролунали вибухи. Там був гуртожиток, де проживали рашистські військові. Там було офісне приміщення, де безпосередньо проходило службу керівництво рашистської ‘МГБ’!” Журналісти РІА Південь звертають увагу на те, що матеріали кримінальної справи Оксани Птахіної лише підтверджують: у березні 2023 року йшлося саме про удари по законних військових цілях.
Оксану разом з братом Олександром внесли до реєстру Росфінмоніторингу як людей, яких звинувачують у тероризмі, торік у червні. Про зникнення родини Птахіних в липні 2025 року писало видання РІА Південь. Тоді російський слідком повідомляв, що Оксана співпрацювала з двома родичами, “один з яких загинув, а інший перебуває на території України”. За яких обставин загинув член родини Оксани Птахіної, незрозуміло. “Імовірно, чоловік міг бути вбитий під час затримання або померти внаслідок катувань у таємному полоні ФСБ, що є поширеною практикою окупантів на захоплених територіях півдня України”, — припускають журналісти.
Інші вироки
Правозахисний проєкт “Підтримка політв’язнів. Меморіал” розповів про ще кілька справ, у яких українські цивільні з окупованих росією територій були нещодавно засуджені на великі терміни.
Окупаційний “Запорізький обласний суд” виніс вирок мелітопольцю Роману Рябчику. Чоловік отримав 13 років колонії суворого режиму за звинуваченням у шпигунстві та закликах до екстремізму. Як зазначено в релізі суду, Роман, “у лютому 2022 року, не підтримуючи дії Російської Федерації, вирішив допомагати військовослужбовцям України” і передавав інформацію про розташування російських військ своєму знайомому атовцю, що знову вступив до ЗСУ. Також Роману закидали, буцімто він у Фейсбуці закликав убивати російських військових і громадян РФ.
Імені мешканця Токмака, засудженого нещодавно до 12 років неволі за “держзраду”, пресслужба підконтрольного окупантам “Запорізького обласного суду” не називає, обмежуючись літерою У. Правозахисники припускають, що йдеться про Анатолія Уланова. За їхньою інформацією, 52-річний Анатолій має інвалідність III групи, страждає на ревматоїдний артрит хребта та кульшового суглоба. Відомо, що у квітні його утримували у СІЗО Донецька. За версією слідства, у жовтні 2023 року він нібито передав учасниці якогось телеграм-чату координати місць розташування російських солдатів і військової техніки.
13 років суворого режиму і штраф 350 тисяч рублів — такий вирок отримав мешканець Херсонщини Артур Діденко, якого теж визнали винним у держзраді: буцімто у квітні 2025 року він відправив “куратору” інформацію про дислокацію російських військ.
Видання “Медіазона” також розповідає про суд над 21-річним юнаком з Макіївки, Микитою Ковальчуком. Хлопця засудили аж до 23 років неволі — строк за ґратами на два роки перевищує вік самого засудженого! Микиту звинуватили в тому, що у грудні 2024-го та січні 2025 року він нібито за гроші передавав українській розвідці координати та фото місць, де у Макіївці розташовувалися російські війська. А згодом, мовляв, погодився допомогти влаштувати вибух автівки в Донецьку. Спецслужби затримали хлопця, коли той забрав вибуховий пристрій зі схованки.
Правовий аспект
Переслідування українських цивільних на окупованх РФ територіях, судові процеси над ними не мають нічого спільного ані з Міжнародним гуманітарним правом, ані з правосуддям взагалі. У березні цього року Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні при Раді ООН з прав людини дослідила понад сім десятків судових процесів над українцями в Російській Федерації та на окупованій території і серед них — справи 68 цивільних. “Комісія встановила, що суди порушили гарантії справедливого судового розгляду, викладені в міжнародному праві прав людини та міжнародному гуманітарному праві, зокрема принципи презумпції невинуватості, неретроактивності законів, права не бути примушеним до свідчень проти себе або до визнання вини, а також права бути засудженим незалежним та безстороннім судом, — йдеться у звіті міжнародної комісії.
В ООН звернули увагу на розповсюджену практику, коли судових процесах росіяни використовували сфабриковані докази, а свідчення та самообмовляння були добуті через тортури під час ‘слідства’. Але попри очевидність таких порушень та іноді прямі заяви підсудних, судді закривали на це очі. Автори звіту наводять приклад, коли цивільну засудили за вбивство чоловіка, якого, за її словами, вона ніколи навіть не зустрічала. Після суду жінка, що виступала на суді головним свідком, зізналася, що Федеральна служба безпеки наказала їй давати свідчення проти засудженої.
Нерідко дати арешту в офіційних документах не відповідали фактичним датам затримання. Тижнями, а то й місяцями обвинувачених тримали під вартою інкомунікадо. Відеозаписи ‘арештів на місці злочину’ зазвичай були інсценовані.
Також комісія вказує й на інші порушення, які окупаційна влада вчиняє як протягом ‘слідства’ і судових процесів: насильницькі зникнення, сексуальне насильство, жорстоке та таке, що принижує гідність, поводження.
Крім того, всупереч статті 64 IV Женевської конвенції РФ запровадила на окупованих землях власне кримінальне законодавство, а також депортувала цивільних осіб для суду до Російської Федерації, що суперечить міжнародному гуманітарному праву, яке вимагає від окупаційної держави судити цивільних на окупованій території; депортація цивільних осіб є воєнним злочином.
