MENU

Країні потрібна справжня судова реформа

14.04.2021
Євген Захаров

Тези виступу на правозахисному клубі «Культ помсти чи верховенства права: стан та виклики судової реформи в Україні»


На мою думку, всі спроби судової реформи в Україні були провальними (за виключенням, з певними застереженнями, створення нового Верховного Суду). Головною причиною цього було прагнення усіх президентів і виконавчої влади мати підконтрольні суди. Вони ніяк не хочуть визнавати суд незалежним, бо побоюються, що чинитиме не так, як вони вважають за потрібне. Та слухняний суд – це вже не суд.

Яскравий приклад – конфлікт навколо Конституційного суду. Він виник саме внаслідок того, що Президент шукав сервільного голову КСУ і повірив, що конституційний суддя Тупицький буде слухняним, і в результаті Тупицький був обраний головою КСУ. Але Президент не може зрозуміти, що будь-яку забаганку навіть слухняний суддя не може виконати. В результаті маємо майже повне гальмування діяльності КСУ, голову видавлюють з КСУ, сподіваючись, що він піде достроково у відставку, – просто не пускають до будівлі. Президент Зеленський, взагалі кажучи, говорив таке, що має ознаки перевищення влади, наприклад, «я накреслив червоні лінії, за які КСУ не може заходити». А чого варта його обіцянка послам G7, що директор НАБУ Артем Ситник не буде звільнений зі своєї посади!

Для зміни ситуації можна запропонувати такі дії.

1. За ідеєю Володимира Шаповала розповсюдити імпічмент на конституційних суддів.

2. Суттєво зменшити заробітну платню суддям КСУ. Сьогоднішня місячна зарплатня 340 тис. грн. є ні чим іншим, як державною корупцією. А ще є шалені надбавки. Треба припинити цю синекуру, яка в бідній країні виглядає просто огидно. Якщо ж її збережуть, суддів треба призначати за певною моделлю, а не обирати за конкурсом.

3. Змінити модель конкурсного відбору суддів з метою, щоб туди потрапляли високопрофесійні некорумповані правники з бездоганною репутацією, чиї переваги засвідчені професійною спільнотою; однією з форм такої оцінки може бути нагородження медаллю Асоціації правників України «За честь і професійну гідність» – просто подивіться список з 14 правників, нагороджених цією медаллю. Попросту кажучи, судді КСУ повинні мати здатність говорити «ні», коли від них вимагають ухвалення рішення на замовлення президента чи інших політичних гравців.

4. За умови зміни заміни моделі відбору призначати конституційних суддів довічно, як суддів Верховного Суду США.

Загалом ця тенденція тиску влади на суди посилюється. Раніше на ухвалення «потрібного» рішення влада впливала через голів судів, які призначали сервільних суддів розглядати справи, а якщо суддя ухвалював «не те» рішення, його викликали для пояснень, чому він так вчинив, до керівництва державної адміністрації, де погрожували різними карами. Частково такі дії можливі й сьогодні. Тепер президент Зеленський разом з РНБО винайшов геть простий директивний спосіб управління: карати громадян України та юридичних осіб санкціями. Такі рішення вбивають правосуддя як таке і перетворюють право на непотріб. Навіщо правоохоронна система, суди? Яка там презумпція невинуватості? Ось вам і швидка та блискуча судова реформа! Просто і ефективно: призначити злочинців адміністративним рішенням на підставі закону «Про санкції» вкрай сумнівної юридичної якості або просто незаконним рішенням як останнє рішення про ТОП-10 контрабандистів. Незаконним, оскільки закон «Про санкції» взагалі не згадує громадян України, єдина можливість застосування до них санкцій вбачається у тлумаченні фрагменту «а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність», проте, де тут контрабандисти? Злочинців, тому що санкції мають характер покарання за кримінальний злочин. Це покарання без доведеної вини.

До тиску влади останніми роками приєднався тиск вулиці. Вважається нормальним приходити на судові засідання, тиснути на суддів, щоб вони ухвалили бажане рішення, ображати суддів. Більше того, судді отримують анонімні листи з погрозами.

Крім того, намагаючись контролювати суди, і влада, і вулиця проголошують, що судова влада в країні є найбільш корумпованою, що всі судді – хабарники, тощо. Результатом такого цькування є найменший серед усіх державних органів рівень довіри українців до судів. Хоча насправді судові органи не більше корумповані, ніж, скажімо СБУ, поліція чи інші правоохоронні органи.

Чи можливий сильний незалежний справедливий суд за такого тиску? Питання риторичне.

Ще в 5 сторіччі Блаженний Августин (360 – 436) написав: «Що є держава без правосуддя? Зграя розбійників, та й годі». І ще: «Де немає справедливості (правосуддя), немає й держави».

Слід зауважити, що, за моїми спостереженнями, стає все більше суддів, для яких репутація дорожча за слухняність, і вони опираються цьому тиску, як можуть. Проте вимога щодня йти на бій за щастя і свободу (Гете) уявляється надмірною для звичайної людини.

Країні вкрай потрібна справжня, а не позірна судова реформа, яка забезпечить доступне, прозоре та справедливе правосуддя, справжні гарантії незалежності суддів, істотно удосконалить стан виконання судових рішень, створить умови для поліпшення умов професійної діяльності суддів. Починати її, на мою думку, необхідно з удосконалення конституційних засад для зміцнення судової влади як справді справедливої та незалежної в умовах створення нової Конституції України, необхідність якої вже не назріла, а перезріла. Пропонується внести до проекту нової Конституції такі положення.

1. У проекті Конституції необхідно провести ідею про незалежність судової влади від законодавчої та виконавчої влади через підкреслення її специфічності і надання підвищених гарантій незалежності. У правовій державі суд є не стільки державним, скільки наддержавним органом, оскільки йому доводиться судити державу, уникаючи позиції судді у власній справі. Щоб підкреслити це, в Конституції слід передбачити норму про те, що судова влада керується волею народу тільки якщо вона виражена у формі Закону. Відтак, судовій владі забороняється бути інструментом втілення політичних настроїв мас, вона має працювати виключно на основі норм права.

2. На відміну від статті 124 чинної Конституції, судові рішення мають ухвалюватися не іменем України, а іменем Закону (в т. ч. Основного Закону, особливо якщо мати на увазі Конституційний суд). У даному випадку закон є вищим від держави.

3. У проекті Конституції слід відтворити в повному обсязі статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, яка захищає право на справедливий суд. Зауважимо, що це єдине фундаментальне право першого покоління, яке відсутнє в чинній Конституції (включені тільки деякі його аспекти в статтях 59 та 62). Можна було б навіть зараз проголосувати зміни до другого розділу Конституції, які були підготовлені Конституційною комісією під керівництвом Володимира Буткевича та передані влітку 2015 року тодішньому Президенту України Петру Порошенку. На превеликий жаль, ця добра робота була проігнорована, що ще раз вказує на справжнє значення прав людини для влади.

4. У чинній Конституції, як це не парадоксально, судові органи не є суб’єктами права законодавчої ініціативи. Необхідно розширити список таких суб’єктів, додавши Верховний суд України.

5. До існуючих в чинній Конституції принципів територіальності та спеціалізації в організації судової гілки влади в Україні слід додати принцип інстанційності.

6. Необхідно розширити коло суб’єктів конституційного подання, включивши до нього голів судів загальної юрисдикції.

7. Замість проголошення загальної (необмежено широкої) незалежності й недоторканності суддів в статті 126 чинного Основного Закону проект Конституції має передбачити збереження їх функціональної незалежності, тобто незалежності від будь-якого тиску чи зовнішнього впливу під час здійснення ними своїх повноважень.

8. Проект Конституції має містити положення про те, що судді не несуть політичних зобов’язань перед органами чи особами, які їх обрали або призначили. Ця гарантія політичної незалежності є дуже важливою.

9. Як відомо, заборона суддям займатися «будь-якою політичною діяльністю» не заважала деяким суддям високого рангу брати участь в парламентських виборах і залишатися довгий час на посаді, суміщаючи її з виконанням обов’язків судді. Тому проект Конституції має конкретизувати цю заборону, наприклад, таким чином: «Професійні судді не можуть належати до політичних партій, рухів і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, балотуватися до органів державної влади або місцевого самоврядування, мати представницький мандат, обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.»

10. Пропонується розширити перелік засад судочинства, зазначений в статті 129 чинного Основного Закону, додавши такі засади:

а) верховенство права і законність;

б) рівний доступ сторін до експертиз;

в) забезпечення прав та законних інтересів потерпілого, відшкодування завданої йому шкоди;

г) гарантованість виконання рішення суду.

11. Проектом Конституції має бути визначено конкретний перелік повноважень Верховного Суду України, виходячи з його статусу як найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції, до якого мають бути включені, зокрема, перегляд рішень у справах за виключними обставинами, перегляд рішення суду за наявності рішення міжнародної судової установи проти України.

12. Проект Конституції має передбачити фінансування судів Державним казначейством України за посередництва адміністрацій, підпорядкованих Верховному суду України. Такий порядок має гарантувати фінансову незалежність суду від впливу органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Зміни до Конституції повинні обов’язково супроводжуватися пакетом змін до законодавства про судоустрій, статус суддів і судочинство, інакше вони лише посилять залежність суддів. Відповідні зміни навіть доцільно прийняти, не очікуючи змін до Конституції.

Зміни до законодавства повинні обов’язково передбачати:

реформу системи суддівського самоврядування. Потрібно спростити її шляхом відмови від призначуваних органів – конференцій та рад суддів загальних і спеціалізованих судів, щоб кожен суд міг делегувати свого представника до вищих органів суддівського самоврядування. Це, очевидно потребуватиме збільшення кількості делегатів, але й впливати політичними засобами на таку кількість суддів буде складніше. Крім цього, необхідно наділити збори суддів повноваженням призначати голів судів;

реформу системи добору суддів. Слід, зокрема, удосконалити конкурсні механізми просування суддів по службі за об’єктивними критеріями;

реформу системи дисциплінарної відповідальності суддів. Потрібно чіткіше визначити підстави для дисциплінарної відповідальності; передбачити пропорційні санкції, встановити строки давності для притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачити змагальну процедуру дисциплінарного провадження, створення єдиного дисциплінарного органу;

зміцнення ролі Верховного Суду у формуванні послідовної судової практики;

перегляд ставок судового збору. Необхідно усунути дискримінацію позивачів при поданні позовів з вимогами майнового характеру до органів влади.


Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.

 Поділитися