Бюлетень "Права Людини", 2009, #23

Хотя милиция и задержала подозреваемого в совершении этого преступления, Министерство внутренних дел заинтересовалось тем, каким образом сотрудники Орджоникидзевского райотдела расследовали это дело. В ГУМВД обратились несколько граждан, которые сообщили о незаконном задержании и пытках. После того как о заявлениях стало известно в Киеве, проверку обстоятельств расследования будут проводить не только правоохранители, но и правозащитники.

Местные жители бывшего военного городка до сих пор не могут сказать, чем они больше шокированы, – убийством или поисками убийцы. Как только труп 17-летней выпускницы был найден, милиционеры начали допрашивать соседей и искать свидетелей. Как уверяют правозащитники, оперативники действовали с многочисленными нарушениями закона: несколько граждан обратились к ним с заявлениями о том, что в райотделе их избивали, слишком долго удерживали и запугивали несовершеннолетних. Информация о таком расследовании дошла до Киева, сообщил новостям АТН помощник министра МВД по вопросам защиты прав человека в Харьковской области Юрий Чумак. На данный момент относительно указанных фактов по распоряжению министерства проходит проверка с участием правозащитников. Поскольку в милиции все обвинения отвергали: мол, асоциальные элементы таким образом пытаются свести счеты с правоохранительными органами.

Юрий Чумак, помощник министра МВД по правам человека: «Я підкреслюю, для закону немає соціальних елементів або асоціальних елементів, будь-яка Людина, якщо вона навіть є правопорушником або злочинцем, до неї всі дії повинні бути законними, не може бути виправданням, якщо людина десь дійсно перейшла грань закону, це не дає жодного права ані працівнику міліції, ані працівнику іншого правоохоронного органу, ані нам з вами скоювати незаконні дії».

Пыток нет, обвинения надуманные. Фактически только так в милиции комментируют обвинения относительно применения незаконных методов дознания в райотделе. Доказать пытки в ходе следствия, а затем и в суде удалось за последние годы только по делу трех сотрудников Червонозаводского райотдела.

В 2005 году они до смерти забили задержанного, и в мае текущего года получили 6 и 9 лет лишения свободы за превышение властных полномочий и нанесение тяжких телесных повреждений. Экс-дизайнер плиточного завода Светлана Помиляйко уже более полугода пытается добиться возбуждения уголовного дела против работников опять же Орджоникидзевского райотдела – правоохранителям удается через суд обжаловать расследование еще до того, как его начали.

Почти год длится расследование и по делу Глеба Сканта. Осенью прошлого года мужчина, не выдержав пыток, выпрыгнул с третьего этажа Киевского райотдела и сломал позвоночник. Найти виновных прокуратура не может до сих пор. Еще два дела прокуратурами Коминтерновского и Дзержинского районов возбуждены относительно сотрудников соответствующих райотделов. Сотрудники Коминтерновского, по версии следствия, ради завладения квартирой похитили и увезли ее хозяина в Россию, а работники Дзержинского избили 19-летнего Петра Бушманова, которого затем выкупил у правоохранителей его дядя. Сейчас трудно даже предположить, говорят близкие Петра, сколько в прокуратуре будут рассматривать дело об избиении их сына. Хотя правоохранители вновь настаивали – они никого не били.

Александр Семиног, начальник Дзержинского РО: «Когда он вышел с райотдела, телесных повреждений на нём не было, по той простой причине, что меры физических воздействий к ним не применялись. Для этого даже не было логического смысла – доставили, установили личность и всё».

Задержанный Ленинским райотделом якобы за распространение наркотиков Юрий Швайко также уверяет: его пытали милиционеры, и также хочет добиться возбуждения уголовного дела. Мужчина говорит, это для СМИ и правозащитников милиционеры готовят отчеты, в которых отрицают пытки. Перед задержанными они не скрывают свою цель.

Юрий Швайко, пострадавший в Ленинском РО: «Как он мне пояснил, нам должно быть экономически выгодно заниматься своими непосредственными обязанностями. За эти твои деньги мы покупаем тех же понятых. За 200-300 гривен люди работают, покупают, как он мне сказал, машины, квартиры – нормальный бизнес. Работа, бизнес, налаженная структура. Как они мне сказали, кризис ударил в голову всем, нам тоже, деньги надо как-то зарабатывать».

По словам помощника министра МВД Юрия Чумака, проблема пыток в милиции уже давно не проблема отдельных граждан, которые пострадали от действий нечестных правоохранителей. Таким образом, говорит он, не только сами правоохранители становятся преступниками, но и разрушается авторитет милиции в целом, а горожане уже не желают помогать милиции…

В ближайшее время, по данным АТН, правозащитники и правоохранители предоставят данные проверки действий сотрудников Орджоникидзевского райотдела. Действительно ли они пытали свидетелей во время расследования убийства 17-летней девочки, пока члены рабочей группы ответить не могут, но доказательства нарушения правоохранителями порядка задержания граждан уже найдены.

Див. також:

Ужасное убийство в Харькове. Милиция выбивает показания

Україна потрапила до «чорного списку» європейських держав, які зневажають рішення судів. Це висновок комісара Ради Європи з прав людини Томаса Гаммарберґа. На його думку, це явище треба розцінювати як відмову від принципів правової держави і як серйозну правозахисну проблему.

Якщо ви виграли суд, скажімо у справі пенсії чи аліментів на дитину, то це ще не гарантія, що справедливість перемогла. У таких державах як Албанія, Боснія і Герцеговина, Молдова, Росія, Сербія та Україна рішення судів часто виконуються або частково, або з довгою затримкою, або деколи повністю ігноруються. Такого висновку дійшов комісар Ради Європи з прав людини Томас Гаммарберґ, аналізуючи скарги, котрі надходять до Європейського суду в Страсбурзі.
В інтерв’ю Радіо Свобода Томас Гаммарберґ розповів про проблеми, які привернули його увагу в Україні: «Це стосується і органів державної влади, зокрема у сфері освіти, і також значною мірою державних компаній, наприклад у вугільній галузі, які не виплачують або зарплати, або пенсії, або відшкодування робітникам, які були поранені в робочий час».
Київський адвокат Тетяна Монтян сказала Радіо Свобода, що стикається з проблемою зневаги до судових рішень в Україні практично щодня.
«В Україні виконуються тільки ті рішення судів, які люди виконують добровільно, або для виконання яких не потрібно ніякого примусу, – наголошу адвокат. – Якщо ж мова йде про примус, то це практично неможливо зробити. В той же час у нашої Виконавчої служби завжди знаходиться час і натхнення для того, щоб обслуговувати рейдерські справи».
За невиконання судових рішень в Україні збираються садити в тюрму
У відповідь в міністерстві юстиції закликають усіх, хто помічає рейдерські атаки, телефонувати до них на гарячу телефонну лінію. Заступник директора департаменту Державної виконавчої служби Олексій Солонко у розмові з Радіо Свобода визнав, що невиконання судових рішень є серйозною проблемою в Україні. Він сподівається, що її допоможе розв’язати нова редакція Закону про виконавче впровадження. Цей документ готується до розгляду у Верховній Раді у другому читанні.
«Зокрема, законопроектом передбачено такий захід як адміністративний арешт фізичної особи за невиконання судового рішення. Часто трапляються випадки, коли державний виконавець з’ясовує майновий стан боржника і виявляється, що за ним майна не зареєстровано, він доходів не отримує і ми, виходить, не можемо задовольнити вимог стягувач໬, – розповів урядовець про документ, який запропонувало саме міністерство.
Але якщо законопроект має на меті покарати злісних неплатників аліментів та інших фізичних осіб, хто втікає від судів, переписуючи майно на знайомих, то питання відповідальності української держави перед, скажімо, вчителями і гірниками, котрим вона сама обіцяла виплатити пенсії і зарплати, залишається відкритим.
Реформа законодавства і збільшення фінансування судів є кроками у вірному напрямку, але їх недостатньо, вважає комісар Ради Європи з прав людини Томас Гаммарберґ. Дуже важливо, щоб закони виконувалися, в тому числі і самою державою, переконаний європейський омбудсмен.

Мар’яна Драч

26 серпня 2009 року в УНІАН відбулася прес-конференція «Влада і громада: нормативні умови співпраці», присвячена проблемі неналежної уваги української влади реалізації громадянських прав і свобод, закріплених в Конституції України. На прес-конференції було презентовано нову редакцію проекту Закону України «Про органи самоорганізації населення», підготовлену Всеукраїнською Асоціацією сприяння самоорганізації населення» за підтримки Міжнародного фонду „Відродження”, що має ризик, як низка інших запропонованих громадськістю законопроектів, залишитися поза увагою парламентаріїв.

Недосконале законодавство - бар’єр для розвитку громадянського суспільства в Україні

Сьогодні як ніколи набуває актуальності питання налагодження ефективної співпраці між організаціями третього сектору з органами державної влади та місцевого самоврядування. Адже, як свідчить досвід багатьох країн, саме організації громадянського суспільства особливо в умовах фінансово-економічної кризи можуть більш якісно та ефективно вирішувати значну кількість питань, особливо в соціальній сфері.

Проте, одним із найважливіших факторів, який стримує подальший розвиток громадянського суспільства в Україні, є недосконале законодавство.

Наприклад, щоб зареєструвати бізнес-кампанію, потрібно лише три дні і 170 грн. Реєстрація же громадської організації вимагає 30 днів, причому реєстрація міжнародної благодійної організації буде коштувати 200 дол. США і 170 грн. Законодавство взагалі не дозволяє створення в Україні фондів за заповітом (наприклад, Фонд Нобеля). Законодавство вимагає від операторів мобільного зв’язку стягнути 28 копійок податку з кожної витраченої гривні, яку громадянин переказує під час благодійного СМС-марафону на користь дитячої лікарні. Інвалід має сплатити не менше 180 грн. податку, якщо візок вартістю 2 000 грн. йому подарував не близький родич, а, наприклад, знайомий або благодійник. Законодавство вимагає від банків відмовляти у переказі коштів потерпілим від вибухів у жилих будинках (як-от у Львові і Дніпропетровську), поки благодійний фонд не дізнається індивідуальні податкові коди цих потерпілих і не стягне авансом 15% податок. Закон «Про соціальні послуги» запровадив не виконувані умови для отримання ліцензій громадськими організаціями на надання соціальних послуг людям. Тому за два роки існування закону жодна організація так і не отримала такої ліцензії, а отже не змогла повною мірою допомогти людям.

Така ситуація склалася невипадково. Українська влада не приділяє належної уваги питанням створення нормативних механізмів реалізації закріплених в Конституції України громадянських прав і свобод людей.

Нова редакція проекту Закону України «Про органи самоорганізації населення»

Зі свого боку організації громадянського суспільства неодноразово пропонували власне бачення вирішення означених проблем. Черговою спробою покращити рівень співпраці між органами влади та громадськістю має стати нова редакція проекту Закону України «Про органи самоорганізації населення», яку підготовлено Всеукраїнською Асоціацією сприяння самоорганізації населення» за підтримки Програми “Посилення впливу громадянського суспільства” Міжнародного фонду „Відродження”.

Органи самоорганізації населення (домові, квартальні комітети, комітети мікрорайонів і т.д.) є однією з основних форм участі громадян у вирішенні місцевих проблем. Поряд з місцевими радами вони є представницькими органами самоврядування жителів і мають вирішувати досить велике коло питань у сфері житлово-комунального господарства, благоустрою, соціального захисту населення тощо.

На думку директора Програми „Посилення впливу громадянського суспільства” Міжнародного фонду „Відродження” Олексія Орловського, “подальший розвиток органів самоорганізації населення в Україні впирається в недосконале законодавство. Чинний Закон України «Про органи самоорганізації населення» містить велику кількість нормативних прогалин, недосконалостей і частково суперечить іншим законодавчим актам. Неналежно регламентовані питання створення органів самоорганізації населення, порядку обрання їх персонального складу, визначення терміну повноважень та багато інших. Як результат, ці органи не можуть повною мірою реалізовувати власні повноваження, а також вести свою фінансово-господарську діяльність.”

Вихід із означеної ситуації вбачається в прийняті нової редакції Закону України «Про органи самоорганізації населення». Такий законопроект розроблено експертами

Всеукраїнської громадської організації «Асоціація сприяння самоорганізації населення». Він пройшов обговорення на Четвертій Всеукраїнській науково-практичній конференції органів самоорганізації населення, яка проходила в м. Одесі, та найближчими днями буде переданий на розгляд Верховної Ради України. Проте, існує загроза, що і цей законопроект повторить долю інших нормативно-правових актів, які сьогодні без належного руху лежать в Верховній Раді України.

Ігнорування громадських ініціатив щодо вдосконалення законодавства України

Без розгляду вже 9 місяців лежить в Верховній Раді України законопроект «Про громадські організації» (№ 3371). Проект Закону  «Про соціальні послуги» (№ 2131) не розглядається вже  16 місяців. За рік перебування в парламенті законопроект «Про доступ до публічної інформації» (№ 2763) розглянутий лише у першому читанні.

За словами експерта Українського незалежного центру політичних досліджень Максима ЛАЦИБИ, “народні обранці не лише ігнорують розгляд законів, які розширюють реальні можливості участі громадськості в ухваленні рішень та управлінні місцевими справами, але й виступають проти таких ініціатив. Наприклад, в березні 2009 року депутати відмовились надати право громадянам надсилати звернення до органів державної влади шляхом електронних звернень і проголосували проти законопроекту «Про звернення громадян» (№ 3064). А в червні 2009 року Комітет ВРУ з питань державного будівництва і місцевого самоврядування відхилив законопроект «Про участь громадськості у формуванні та реалізації державної політики, вирішенні питань місцевого значення» (№ 3654), який вводив нові, більш дієві механізми консультації влади з громадськістю.”

Отже, напрошується висновок, що парламентські партії і народні депутати виступають проти розширення прав і свобод громадян України, бо це обмежує сваволю і корупцію самої влади.

Громадські організації України рішуче не погоджуються з такою ситуацією. До всіх згаданих законопроектів підготовлені пропозиції громадських експертів по їх покращенню. Коаліції громадських організацій будуть наполегливо домагатися ухвалення прогресивних законопроектів, які розширюють громадянські права і свободи українців та забезпечують їх захист на європейському рівні.

Громадські організації вимагають якомога швидкого розгляду і ухвалення вище означених законів, які забезпечують практичну реалізацію конституційних прав і свобод громадян. Зміни в законодавстві повинні надати можливість громадянам швидко, просто і без зайвих витрат створювати різні види громадських об’єднань. Громадські організації мають отримати право діяти по всій України, а не тільки в регіоні реєстрації, а також представляти не тільки своїх членів, але й здійснювати правозахисну діяльність стосовно інших осіб та захисту довкілля.

Сервісні організації повинні отримати можливість надавати соціальні послуги людям за рахунок комунального і державного бюджетів. Органи самоорганізації населення повинні отримати необхідні повноваження для контролю за якістю комунальних послуг, витрат з місцевого бюджету та впливу на формування місцевих програм соціально-економічного розвитку. Держава повинна припинити вимагати від людей, які потрапили в кризову ситуацію, віддати у вигляді податку немалу частину від суми отриманої благодійної допомоги.

Як зазначив Андрій Крупник, заступник голови Всеукраїнської громадської організації «Асоціація сприяння самоорганізації населення», – “ефективній реалізації потенціалу громадських об’єднань в Україні заважає не тільки недосконалість чинного законодавства, а й відсутність належної нормативно-правової бази на локальному рівні, яку мають створювати органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади. Проведені Асоціацією дослідження показали, що тут стан справ є ще гіршим, аніж у законодавстві. Дійсно, дається взнаки відсутність традицій, досвіду і бажання місцевої влади розвивати механізми локальної демократії. Адже, в багатьох країнах світу органи самоорганізації населення успішно реалізують повноваження, делеговані ним органами місцевого самоврядування. Але в Україні цей інструмент залишається поки що нереалізованим.”

Щоденна діяльність громадянського суспільства та його організацій є необхідною умовою функціонування правової і демократичної держави. І навпаки, ігнорування та придушення громадських ініціатив, відсутність механізмів участі громадськості і громадських об’єднань у процесі ухвалення рішень, усунення дедалі численніших груп громадян від розв’язання соціальних проблем на рівні громад і держави загалом призводять до стагнації суспільства, зростання корупції. Українській демократичній державі конче потрібен партнер в особі громадських організацій для здійснення назрілих реформ та розв’язання багатьох суспільних проблем. Ефективність такого партнерства довели країни Східної Європи на власному досвіді.

Учасники прес-конференції підкреслили, що коаліції громадських організацій готові вести діалог з законодавцями по кожному з вказаних законопроектів та сприяти їх ухваленню.

Детальну інформацію можна отримати за телефоном: (048)738-68-30, або електронною поштою [email protected]

«Рушатся, рушатся, рушатся угольные пласты.
Начальство надо слушаться. И в ногу с ним идти…»
Народный фольклор Донбасса

Почему-то наши местные власти зачастую понятие «открытость» декларируют, как возможность граждан иметь доступ к информации. Т. е. читайте в газетах, смотрите по телевидению то, что мы вещаем и говорите всем, какие мы хорошие и открытые. Но ведь, в отличие от «прозрачности», здесь речь идет о другом. Открытость – это возможность местных жителей участвовать в принятии решений. И если эту возможность ограничивают, то тем самым подрывают главный конституционный принцип народовластия и принцип местного самоуправления.

Влияет ли самая важная для развития громады часть общественности – предприниматели (прежде всего мелкие и средние) на принятие решений местными властями, особенно тех, которые лежат в сфере предпринимательских интересов?

Для ответа на этот вопрос приведу пример. Я хорошо знаком с ситуацией, которая существует в этом отношении в двух городах – Артемовске и Константиновке. Города совершенно разные и, конечно, Артемовск, где есть вековые историко-культурные традиции, крепко стоящие на ногах предприятия типа «Артемсоли», завода шампанских вин и др., даст фору Константиновке, которую называют «кладбищем коммунизма» (рухнули «Автостекло», бутылочный и еще десяток заводов). Но есть много моментов, которые, наоборот, делают выигрышной Констаниновку. И это, в первую очередь то, что предпринимателям здесь, так сказать, «легче дышится». Невооруженным статистикой глазом видно, что в городе на Торце всевозможные магазинчики, лавочки открываются практически еженедельно в специально построенных зданиях, встроенных помещениях, во всяких подворотнях, подъездах и т. п. Конечно, в городе на реке Бахмут они тоже открываются, но не так часто и густо. И, в основном, на периферии. В 2006 году на одном из «круглых столов» в артемовском горисполкоме я задал вопрос: «Сколько в центре города за последние 10 лет было открыто продуктовых магазинов?» и получил четкий ответ: «Ноль». Также четко мне объяснили почему: «Это нецелесообразно, т. к. мы считаем, что продуктовых магазинов в центре достаточно». Однако, не для кого не секрет, что в Артемовске сын мэра содержит сеть продуктовых магазинов «Остров», да и другими магазинами этого профиля владеют люди из команды городского головы. Это абсурд. Ведь не власти, а покупатели своими кошельками должны определять – выгодна эта торговая точка или нет. Если не выгодна – никто ее и содержать не будет (что, кстати, и происходит в Константиновке, где закрытие точек также происходит не так редко).

И еще в Константиновке, на мой взгляд, более организована и грамотно действует общественность. Общественные организации «Правовая защита прав потребителей», «Комитет защиты транспортных прав граждан», местные отделения КВУ, «Зеленого движения Донбасса» и др. НГО создали коалицию общественных организаций и последовательно «пробивают» решения, необходимые для громады. Но главное – они создают механизмы для принятия таких решений. Чтобы это работало, не зависимо от того, какой мэр, какая партия сейчас у власти.

В отличие от многих других городов, в Константиновке эффективно действует Общественный Совет при горисполкоме. Здесь регулярно заслушиваются по предложенным общественностью вопросам руководители управлений и отделов исполкома, коммунальных структур, предприятий и организаций. Принимаются протокольные решения. Причем, их рекомендательный характер, не освобождает чиновников и управленцев, в случае отказа от их выполнения дать оправдательную аргументацию.

Мало этого, коалиция НГО четко отслеживает и не дает превратить в формальность обсуждение проектов регуляторных актов, которое проводится в соответствии с Законом Украины «Об основах государственной регуляторной политики в сфере хозяйственной деятельности». Ведь принципами государственной регуляторной политики, в соответствии со статьей 5 этого закона является «прозорість та врахування громадської думки – відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов’язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, обов’язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності».

Приведу пример, как общественность Константиновки, используя этот Закон, смогла принять решения в интересах предпринимателей и тех, кто пользуется их услугами (в данном случае с 1 гривны на 1,5).

Как обычно, перед решением об очередном повышении стоимости проезда в местных автобусах, в газете был опубликован проект регуляторного акта и объявление о том, что в исполкоме состоится обсуждение этого документа с указанием даты и времени. Кстати, раньше, на такие обсуждения никто не приходил, что было вызвано, прежде всего, тем, что объявления публиковались в малотиражной и малочитаемой газете исполкома, распространяемой, к тому же, только среди бюджетников по подписке.

Теперь, когда коалиция НГО взяла это под свой контроль, наконец-то обсуждения стали реальными.

На собрание по новым тарифам на проезд в автобусе пришло всего человек 10–12. Но примерно в равных долях были представлены власти, предприниматели – собственники автобусов, и общественные организации. Представители коалиции предложили очень простую формулу, с принятием которой они согласятся на повышение цены билетов: каждый факт нарушения поведения водителями автобусов (нарушение графиков, отказ о провоза льготных пассажиров и т. п.) должен фиксироваться телефонной службой «05» исполкома, отделом транспорта и с этого водителя в обязательном порядке должна браться объяснительная в письменном виде. Если в течение месяца у одного такого владельца автобусов (их в городе около 10) будет 5 и более нарушений, то с ним автоматически расторгается договор.

Хозяева автобусов и власти согласились на это, поэтому общественники не были против повышения тарифов. Все разошлись довольные компромиссом. Значит, может работать регуляторка!

Кстати, константиновская организация КПУ, воспользовавшись принятием городскими властями этого очередного «антинародного» решения, собралась провести традиционный митинг протеста. Но коммунисты, получив от коалиции «клизму» за то, что не пришли на обсуждение, а теперь будут впустую сотрясать воздух, от этой идеи отказались.

Еще один действенный механизм участия в принятии решений – включение представителей общественности (Общественного совета, коалиции, ассоциаций НГО и т. п.) в комиссии и комитеты горисполкома (не путать с депутатскими). Коалиция включила своего представителя (от «Комитета защиты транспортных прав граждан») в конкурсную комиссию по разрешению владельцам автобусов брать для обслуживания городские маршруты. Этот пенсионер стойко борется за исполнение перевозчиками правил по обслуживанию льготных категорий граждан. В каком еще городе власти могут себе такое позволить?

Сейчас уже решен вопрос о включении представителей общественности в комиссии по архитектуре и градостроительству, озеленению, по коммунальным платежам.

Вот пример влияния предпринимателей на принятие решений: в комиссию по выдаче разрешений на установку автономного отопления константиновцы собираются включить представителя «Ассоциации предпринимателей-теплотехников».

Конечно, идеальных условий для работы общественности не бывает. Особенно в нашей местности (смотри эпиграф). Но временя меняются и «бешенных клоунов», о которых сказал основатель зеленого движения Украины Юрий Щербак, в последнее время часто стали арестовывать, сажать за взятки и т. п.: «Мы живем во времена бешеных клоунов, которые захватили страну и отрицают все нормы морали. Они не хотят терпеть, ожидать – хотят стать богатыми: немедленно и сейчас. Думают, что Божьего суда нет, и начинают панически бояться только тогда, когда приходит последний час…».

Так давайте не ждать, когда придут «другие клоуны», а создавать механизмы по «деклоунизации».

Вважати, що світ рухається по спіралі, означає бути великим оптимістом. Схоже, світ рухається по колу, а Бог лише встигає за цей час змінити декорації. Саме такі думки спадають на гадку, коли спостерігаєш за геополітичними настроями в Європі напередодні 70-ї річниці початку Другої світової війни.

Жахи війни забулися, а покоління, які ці жахи перетерпіли, практично відійшли. Оте рішуче повоєнне «Ніколи більше!» звучить у наш час якось глухо і механістично. А око мимоволі зауважує ознаки тих самих ілюзій, які засліпили Європу у ХХ столітті наприкінці 30-х.

Політики знову зайнялись переділом світу – ясна річ, заради «справедливішого світового порядку». Альтруїзм annus mirabilis – року чудес, яким звично уже називають рік 1989-й – щораз більше змінюється на егоїзм національних систем безпеки. Зранені гонори Росії щораз більше нагадують зранені гонори нацистської Німеччини, приниженої Версальським договором. У Москві перемагає давня нацистська доктрина «захисту своїх громадян на чужих територіях». Стара Європа, як і колись, не хоче жертвувати своїм добробутом задля захисту світових цінностей і готова укладати нові мюнхенські договори, цього разу вже з Росією. Ледь не в кожній державі Європи активізувалися політичні сили, які втомилися від багатокультурності, плюралізму й ліберальних свобод. Їх знову п’янить культ сили й «твердої руки». Й загалом бракує лише розкішного хвоста комети Галлея, щоб людство усвідомило: воно стоїть на порозі нових трагічних випробувань.

Висновок майже однозначний: духовний досвід повоєнної Європи на сьогодні вичерпано, а світовий порядок, який опирався на цей досвід, дає щораз більші тріщини. Чи встигне Європа зрозуміти причини, перш ніж знову порине в чергове безумство?

Серед усіх можливих пояснень є одне, яке видається мені засадничим. Ялтинська система європейської безпеки замовчала той факт, що в біснуватому танго вересня 1939 року брало участь двоє – гітлерівська Німеччина й сталінський СРСР. У пам’яті людства залишено злочини Аушвіца й Треблінки, Ґерніки й Бухенвальда, тоді як злочини ҐУЛАҐу й Голодомору, Соловків і Катині було приховано за пурпуровою тогою переможця. Апокаліптичне зло набуло вигляду рятівного добра. І тепер неспокутуваний злочин повертається примарою нового світового конфлікту.

Цю проблему не розв’язати новою конфігурацією військово-політичних блоків і тимчасовими компромісами. Задобрити зранену Росію не вдасться, як не вдалося задобрити зранену Німеччину. Тому докоряти українцям (як це часто роблять німці), що вони своїми згадками про Голодомор дражнять Росію, – це однаково що докоряти полякам (як це недавно зробили в Міністерстві оборони Росії), що ті роздражнили нацистів, не прийнявши їхні «помірні територіальні претензії». Світ узагалі повинен піднятися над суто тактичними мотиваціями, бо лише з вершин духовного переосмислення своїх ілюзій і визнання своїх помилок можна побачити рятівний вихід із нинішньої кризи.

Світові не вдасться зосередитись на вирішенні начебто важливіших геополітичних вузлів (як-от: проблеми тероризму чи палестинської проблеми), оминаючи проблему Росії. Жодному інженерові не вдасться збудувати надійний міст, якщо він не засвоїв цілий розділ із підручника «Опір матеріалів». Проте «розв’язати проблему Росії» не просто, бо намагання це зробити з допомогою простого рефлекторного противленства нічого не дасть. Вони лише підживлятимуть в Росії те, що начебто намагатимуться подолати.

Вихід я бачу такий. По-перше, злочини комунізму, звичайно ж, потребують суду, але навіть не задля покарання, а задля вияснення складу злочину. Жоден суд не покарає винуватців комунізму більше, ніж покарали себе вони самі. Натомість людству конче треба зрозуміти, які ілюзії та спокуси призводять до гріха комунізму, як свого часу це було зроблено щодо гріха нацизму. По-друге, треба добре задуматись над тим, хто має сидіти на лаві підсудних, а хто – на місці судді. Я не бачу народу, який мав би моральне право вдягнути суддівську тогу: спокуса комунізму була хворобою людської цивілізації загалом. І я бачу чимало народів (включно з українським), які мали б скласти Росії компанію на лаві підсудних. Адже від національних аспектів нікуди не сховатися: національність мали виконавці не лише нацистських злочинів.

Однак зупинитись лише на цьому означало би знову розминутися з істиною. Бо, по-третє, лінія між добром і злом проходить не через ідеологічну чи національну приналежність. Вона проходить через людське серце, в якому не тільки гніздиться гріх, а й міститься єдиний лік на нього – каяття і прощення. Тому єдиною духовною розв’язкою для «проблеми Росії» є спільне й солідарне визнання колишніми підкомуністичними народами своєї вини за поклоніння комуністичному звірові (а у випадку Росії – ще й за використання комуністичної доктрини для обслуговування своїх імперських інтересів), а також спільне й солідарне прощення одне одному за вчинені кривди. Час покаже, чи спроможні на це люди ще до катаклізму, чи лише тоді, коли доведеться в черговий раз витирати з чола кривавий піт війни, зарікаючись при цьому: «Ніколи більше!».

28.08.2009

27 липня до Верховної Ради України депутатом В. Колесніченком було внесено проект Постанови ВРУ «Щодо схвалення Декларації Верховної Ради України про гідність, свободу і права людини». На початку проекту Постанови зазначається, що Україна «перебуває на такому етапі цивілізаційного розвитку, що характеризується втратою духовних цінностей та моральних устоїв», що «сучасна система так званих „універсальних прав людини“ не працює належним чином на українському ґрунті», а причиною «ганебних явищ», тобто «пронизуючої корупції, расизму, ксенофобії, нетерпимості, соціальної ворожнечі, безкультур’я, знищення сім’ї та духовного світу людини» є «механічне закріплення прав людини як надцінностей без належного, невід’ємно притаманного українській і слов’янській культурі етичного обґрунтування». Згідно з Постановою, покращити стан речей в Україні, «реалізуючи одвічне прагнення українського народу» побудувати високорозвинуте, гуманістичне, моральне та демократичне суспільство, подолати прірву «між традиційною українською духовністю та сучасним ліберальним суспільством», закладати «істинно слов’янські, українські, етичні підвалини прав людини» можна, базуючись на «Основах учення Руської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини», що їх «розробила і видала» Українська Православна Церква, і в яких «висвітлено питомі морально-етичні основи розвитку українського і слов’янського суспільства» (курсив мій – В. Б.).

Можна було б крок за кроком розібрати весь текст декларації, але зараз не має такої потреби. Я торкнуся лише деяких моментів, що пригорнули мою увагу.

Уже в проекті Постанови щодо схвалення Декларації міститься свідомо перекручена інформація про походження «Основ учення Руської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини», яку буцімто «розробила і видала» Українська Православна Церква. Насправді ж, «Основи» є українським перекладом документу, затвердженого ще влітку минулого року Архієрейським собором Російської православної церкви Московського патріархату, а презентація українського перекладу «Основ» відбулася 13 липня цього року. Ця інформація не є секретною.

Не секрет також, що «Основи» були розроблені під керівництвом митрополита Смоленського і Калінінградського Кирила, теперішнього голови МП. Цікаво, що і проект Декларації було внесено до Верховної Ради якраз у день, коли розпочався візит Патріарха Кирила в Україну, чи навпаки – початок візиту співпав з датою внесення проекту Декларації.

Раніше неодноразово писалося про те, що візит Кирила мав у першу чергу політичні цілі. Одна з них, мало не головна, на мою скромну думку,– запобігти створенню Президентом Ющенком єдиної помісної церкви в Україні. Відомо, що Церква – це не те, що створюється людьми, але створити організацію, яка зовнішньо нагадувала би церкву, цілком можливо. Звісно, ідея Віктора Ющенка не може подобатися теперішньому керівникові офіційної російської церкви. Ця ідея не здається йому, мабуть, такою вже утопічною, бо Московську патріархію в тому вигляді, якою вона є зараз, було створено Сталіним 1943 року для власних політичних цілей. Патріарх Кирило добре про це знає і фактично захищає Сталіна, говорячи про те, що сталінський і гітлерівський режим не можна порівнювати, а це співпадає з поширеною в сучасній Росії думкою.

І ще. Розповсюджену серед певної частини російськомовних українців досить проблемну з точки зору національної ідентичності думку, начебто «українці – це такі росіяни», уявлення про те, що «ми один народ», якраз і експлуатують нечесні політики, в тому числі й політики в митрах. Просування серед населення проросійських політичних ідей є неявною експансією РФ, бо Україна – ласий шматок, а хто володіє душами, той і тілами володіє. Гадаю, що саме для підтвердження хибного тезису «єдиної родини» використовуються фантастичні поняття, такі як «істинно слов’янські … етичні підвалини прав людини», «слов’янське суспільство», «слов’янська культура» (курсив мій – В. Б.). Що таке «слов’янське суспільство» і «слов’янська культура»? Такого суспільства і такої культури не існує. Ніколи й не було «спільної слов’янської культури», бо слов’яни настільки різні, а мовна близькість ще не свідчить про близькість культурну. Взяти приміром культуру російську, побудовану на православній традиції, і культуру польську, католицьку за духом. Чудово написав Мілан Кундера у відомому есеї «Трагедія Центральної Європи»: «…я вважаю, що помилка, яку допустили країни Центральної Європи, сталася через те, що я називаю „ідеологією слов’янського світу“. Я кажу „ідеологія“ навмисно, бо це лише приклад політичної містифікації, винайденої в XIX сторіччі. … ідея слов’янського світу стала вже загальноприйнятим поняттям світової історії. Поділ Європи після 1945 p.– який об’єднав уявний слов’янський світ – виглядав з цієї причини майже як самозрозуміле рішення».

І на закінчення: здається, проект Декларації про гідність, свободу і права людини створено нашвидкоруч. Виникає враження, що автори, насправді, не вірять в те, про що пишуть, а цитати зі Святого Письма використовують заради досягнення власної політичної мети. Є претензії і до тлумачення біблійних цитат, але розбір цих претензій виходить за межі цього тексту. До того ж оті тлумачення методом «копі-пейсту» перенесені з «батьківського» документу.

А висновки такі. Перший, за формою: пропонована Декларація не є документом світським, скоріше релігійно-політичним. Тому ухвалювати її в країні, в якій «Церква і релігійні організації … відокремлені від держави...» (ст. 35, розділ ІІ Конституції України) і де «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками … релігійних … переконань» (ст. 24, розділ ІІ КУ) не можна. Другий, за змістом: пропонована Декларація складена на основі документу, створеному в іншій державі, містить цитати з нього і являє собою один з інструментів втручання згаданої держави у внутрішні справи нашої. Отже, ухвалення цієї Декларації в Україні в жодному разі є неприпустимим.

Омбудсмен Азербайджана Эльмира Сулейманова в пятницу, 28 августа, встретилась в Бакинском Следственном изоляторе (СИЗО) с молодыми блогерами Эмином Милли и Аднаном Гаджизаде, обвиняемыми в хулиганстве. По словам Сулеймановой, она обратилась в соответствующие органы относительно решения данного дела путем мирового соглашения, и этот "вопрос остается в центре внимания".

Как говорится в поступившем корреспонденту "Кавказского узла" сообщении пресс-службы аппарата Омбудсмена, молодые люди заявили Сулеймановой, что они не виновны и завершившееся следствие по их делу велось предвзято.

"Вместе с тем, они довели до сведения Омбудсмена, что выступают за решение вопроса на суде путем мирового соглашения", - говорится в сообщении. Согласно источнику, "молодые люди заявили о не соответствии действительности публикаций в некоторых СМИ материалов об их аресте якобы по политическим мотивам".

"Они заявили, что не являются членами политических партий, и не имели никаких умыслов ни против представителей властей, ни против оппозиции", - сказано в сообщении. Гаджизаде и Милли не жаловались на условия содержания и обращения с ними в СИЗО. Они сообщили, что встречаются с адвокатами, получают передачи от семей.

В свою очередь, Сулейманова сообщила, что для решения вопроса "путем мирового соглашения она обратилась в соответствующие органы и вопрос остается в центре внимания".

В свою очередь, адвокат Аднана Гаджизаде Исахан Ашуров комментируя сообщение аппарата Омбудсмена "позитивно оценил инициативу" Сулеймановой.

"Но дело блогеров, конечно, политическое. Ибо их привлекли к следствию в качестве обвиняемых, в то время как они потерпевшие", - сказал Ашуров корреспонденту "Кавказского узла". При этом он напомнил, что с самого начала были нарушены права блогеров, гарантированные Конституцией Азербайджана и Европейской конвенцией по правам человека. Так, молодые люди после задержания не были обеспечены адвокатами, и им не было оказано медицинской помощи.

Что касается отрицания самими молодыми людьми их ареста по политическим мотивам, то, по словам адвоката, блогеры имели в виду то, что "они не занимаются политикой и не ведут борьбу за власть".

Относительно того, насколько вероятно решение вопроса путем примирения, Ашуров затруднился дать прогноз. На его взгляд, "власти сами должны быть заинтересованы в подобном исходе, поскольку перспектива доведения дела до Страсбурга Европейский суд по правам человека выявит очевидную невиновность блогеров и сфабрикованный характер дела".

Ранее в официальных сообщениях правоохранительных органов утверждалось, что 8 июля в ресторане "Ливан" Баку блогеры якобы избили неких Бабека Гусейнова и Вюсаля Мамедова, сделавших им замечание. Однако, по словам адвоката Ашурова, в ходе следствия никаких доказательств нанесения ущерба здоровью потерпевших не было представлено.

Между тем, в пятницу, 28 августа, в Вашингтоне перед посольством Азербайджана в США состоялась акция протеста с требованием освободить блогеров Гаджизаде и Милли, сообщает азербайджанская служба радиостанции "Голос Америки".

Участники акции, которые состояли из проживающих в США азербайджанцев и представителей правозащитных организаций, держали в руках плакаты с лозунгами "Свободу слова и собраний!", "Свободу Аднану и Эмину!", "Свободу осужденным журналистам!", "Нет полицейскому произволу!", "Нет несправедливым судам!". Некоторые из участников были в масках осла, как намек на причину ареста блогеров (молодые люди подготовили в Интернете сатирический видеоролик об ослике, который был расценен некоторыми как пародия на главу Азербайджана - примечание корреспондента "Кавказского узла").

Участники акции расценили арест молодых блогеров как нарушение в Азербайджане свободы слова и выражений. Представитель вашингтонского бюро "Репортеров без границ" Клотиль ле Клоз зачитала заявление своей организации с требованием немедленного освобождения осужденных в Азербайджане журналистов, а также арестованных блогеров. В заключение участники акции передали резолюцию пикета в посольство Азербайджана.

Как сообщал "Кавказский узел", судебный процесс по делу о хулиганстве молодых блогеров Аднана Гаджизаде и Эмина Милли назначен в Сабаильском районном суде Баку на 4 сентября в 15:00 по местному времени.

В ходе предварительного следствия молодым блогерам помимо статьи "хулиганство" было предъявлено обвинение по статье 127 - "нанесение менее тяжкого ущерба здоровья", сообщил адвокат Исахан Ашуров.

Между тем, 28 августа в Бакинском апелляционном суде состоялось рассмотрение жалобы блогеров на решения Сабаильского суда отклонившего иски против МВД и Генеральной прокуратуры. Исковые заявления были поданы в связи с тем, что в официальных сообщениях МВД и Генеральной прокуратуры в отношении Гаджизаде и Милли, как они считают, была нарушена презумпция невиновности, и они были объявлены "хулиганами". Однако, как заявил Ашуров, ни сами пострадавшие, ни их адвокаты за прошедшие полтора месяца не представили общественности доказательств насилия над ними.

При этом Ашуров напомнил, что процесс задержания блогеров и ход следствия сопровождались многочисленными правонарушениями. В частности, не были опрошены свидетели, а защита отсутствовала на первых допросах после задержания. Более того, отметил Ашуров, подвергнутым избиениям молодым блогерам в первое время не было оказано квалифицированной медицинской помощи.

Однако Бакинский апелляционный суд оставил в силе решение Сабаильского суда, отклонив жалобу блогеров.

Ранее глава международного отдела Администрации президента Азербайджана Новруз Мамедов, комментируя критику международными организациями ареста молодых людей, упрекнул их в "политизации" этого дела. "Нам очень жаль, что сегодня Запад, используя свои возможности, делает из мухи слона", - сказал Мамедов.

Напомним, что ряд известных международных правозащитных организаций приняли решение направить своих представителей на предстоящий судебный процесс в Азербайджане над молодыми блогерами и активистами Аднаном Гаджизаде и Эмином Милли.

В частности, своих наблюдателей намерены прислать организации "Хьюман Райтс Вотч" (HRW), Всемирная организация по борьбе с пытками (OMCT), Международная федерация прав человека (FIDH) и Международный фонд по защите правозащитников (Front Line).

Напомним, лидер молодежного движения "Ол" ("Будь!") 26-летний Аднан Гаджизаде и 30-летний руководитель молодежной сети "Alumni Netwerk", один из создателей интернет-телевидения ANTV Эмин Милли были задержаны 8 июля, после потасовки в ресторане "Ливан".

По твердому убеждению представителей местной и международной демократической общественности, дело против блогеров сфабриковано, и их наказывают за инакомыслие в Интернете, и, в частности, за видеосюжет "об ослиной политике", который был расценен как критика властей Азербайджана. Представители ОБСЕ, СЕ и ЕС, а также международные правозащитные организации неоднократно обращались к властям Азербайджана с призывом освободить блогеров.

Представители ОБСЕ, СЕ и ЕС, а также международные правозащитные организации неоднократно обращались к властям Азербайджана с призывом освободить блогеров. Данный вопрос утром 20 июля был поднят и в ходе встречи с президентом Ильхамом Алиевым "тройки" Евросоюза во главе с руководителем МИД Швеции Карлом Бильдом.

Комитет защиты гражданского общества (КЗГО) начал благотворительный марафон в поддержку арестованных блогеров Эмина Милли и Аднана Гаджизаде. Акция стартовала 16 июля и продолжится до 15 сентября.

Примечание редакции: см. также новости "Журналисты Азербайджана отмечают День национальной прессы не по-праздничному", "В Азербайджане арестованные блогеры подали в суд на полицию", "Правозащитники Азербайджана возмущены судебным решением в отношении блогеров", "Усиливается международная критика официального Баку за аресты блогеров".

Автор: Фаик Меджид; источник: собственный корреспондент "Кавказского узла"

29/08/ 2009

Александр Черкасов: "Накануне семидесятилетия начала Второй мировой войны на эту тему вновь высказался Дмитрий Медведев: "Парламентская ассамблея стран Европы буквально совсем недавно поставила на одну доску и сделала равно ответственными за Вторую мировую войну фашистскую Германию и Советский Союз. Но это, простите, уже просто циничная ложь" – и так далее..."

Суть этих слов, - как и прежних заявлений, - прежде всего в том, что гордость избавляет от стыда.

В том, что начатая 22 июня 1941 года Третьим Рейхом война против Советского Союза, победа СССР в этой войне освобождает от необходимости понять, что же было до этой даты, - с 23 августа 1939-го по 21 июня 1941-го включительно.

А было глубокое и системное взаимодействие и сотрудничество двух диктатур, начавшееся с раздела Восточной Европы, - сначала на приложенных картах секретных протоколов. Была «дружба, скрепленная кровью» - кровью поляков и Польши, - а последовавший договор назывался «О дружбе и границе».

Об этом стоит говорить отдельно, по существу и в деталях. Ограничусь одним замечанием.

Да, Вермахт вступил на территорию Польши 1 сентября, а Красная армия – 17 сентября 1939-го.

Однако лично я сомневаюсь, заслуживает ли уважения тот, кто встал вторым в очередь при групповом изнасиловании.

Возможно, Дмитрий Медведев придерживается иного мнения.

31/08/2009 

Мэру г.Москвы

Ю.М.Лужкову

Уважаемый Юрий Михайлович!

25 августа 2009 года Ваши подчиненные нанесли тяжкое оскорбление Москве, ее жителям, всему народу России. Восстановление в интерьере станции «Курская» текста, восхваляющего Иосифа Сталина, — это плевок на могилы миллионов убитых им людей, среди которых и несколько десятков тысяч безвинно расстрелянных москвичей.

До сих пор не опубликованы полные списки имен москвичей–жертв коммунистического режима, а деятели столичного метрополитена уже спешат увековечить имя их палача.

Сами слова «Нас вырастил Сталин на верность народу» не должны быть терпимы в демократической стране, такие фразы рождаются только при диктатуре.

Строки, воспевающие тирана, были убраны по решению его родной коммунистической партии уже в 1950-е годы, когда еще и десятой доли не было известно о его преступлениях. Теперь весь мир будет оценивать направление развития страны по тому факту, что нынешние власти - если не страны в целом, то, по крайней мере, Москвы - готовы вновь публично прославлять имя одного из главных преступников ХХ века.

Нам не хочется думать, что Вы знали об этой отвратительной затее.

Мы требуем немедленной ликвидации позорной надписи.

Мы требуем незамедлительного публичного расследования: кто и по какому праву принял это возмутительное решение.

Правление Международного историко-просветительского, благотворительного и правозащитного общества «Мемориал»

Правление Историко-просветительского, правозащитного и благотворительного общества «Московский Мемориал»

 31/08/2009