МОЗ – найбільший порушник прав людини в Україні
Права людини зазвичай порушує держава і її органи. На сьогоднішній день в Україні багато державних установ, яким можна дорікати в тому, що вони порушують наші права – це і МВС, і прокуратура, і суди. Але так було завжди. А ось те, що на перше місце в цьому сумному змаганні вийде Міністерство охорони здоров’я (МОЗ), навряд чи хтось міг передбачити. Так, на сьогодні МОЗ – найбільший порушник прав людини. І порушує воно головне право – на життя.
Розпочавши так звану медичну реформу, без будь-яких серйозних досліджень і висновків спеціалістів, МОЗ за рік домоглося того, що в пілотних регіонах зросла дитяча смертність, що без медичної допомоги залишилися жителі багатьох райцентрів. На Дніпропетровщині закриття стаціонарів і пологових будинків призвело до того, що жінки не встигають доїхати до лікарні і народжують дітей просто під ялинками. В селах відроджується інститут баб-повитух.
Ще гірша ситуація складається із сімейними лікарями. Сімейні лікарі, за абсурдним рішенням МОЗ, повинні лікувати всіх: від немовлят до дорослих членів сімей. Абсурдним, тому що перепідготовка лікарів триває… 6 місяців! У якій ще країні лікар-педіатр навчається 6 місяців? Бо терапевти та лікарі-фахівці (кардіологи, отоларингологи тощо) – не педіатри, і не можуть розібратись в хворобах дітей. 6-місячні курси підвищення кваліфікації, які проходять сімейні лікарі, зазвичай нічого їм не дають. І терапевти, перекваліфіковані в сімейні лікарі, просто безпорадні, коли стикаються з дитячими хворобами. І нікому з чиновників, які започаткували цю, так звану, медичну реформу, не спадає на думку, що педіатрія – це окрема професія, що педіатрії навчаються багато років в медичних вузах, а потім ще майбутні педіатри проходять відповідну практику, а навчити бути педіатром за кілька місяців просто неможливо. Не тільки на Дніпропетровщині, а й в усіх «пілотних» регіонах, де запроваджена медична реформа – це є однією з найболючіших проблем.
За даними Держкомстату три з чотирьох домогосподарств, які потребують медичної допомоги, не мають змоги її отримати. З них 84% через високу вартість лікування, а 9% (у селах 17%) внаслідок того, що потрібних фахівців просто немає. Селянам особливо не пощастило унаслідок закриття значної кількості ФАПів – фельдшерсько-акушерських пунктів і реорганізації повноцінних лікарень на сімейні амбулаторії. Тепер щоб отримати допомогу вузького спеціаліста, мешканцям сіл доводиться їздити іноді за сотню кілометрів. Така відстань, та ще жахливий стан селищних доріг і транспорту, вже позбавили чималу частину населення гарантованого медичного обслуговування. В пілотних регіонах масово закриваються медичні заклади. Це називається «оптимізацією». Передбачається, що створення єдиної медичної ланки – великого стаціонару на весь район, наблизить хворих до лікарів, але насправді це призвело до того, що отримати фахову допомогу стає неможливим.
В Харківській області, хоча вона не входить до «пілотних» регіонів, закрили великий стаціонар в Борках, чим позбавили медичної допомоги 15 тисяч жителів як Борок, так і навколишніх сел.
Добиратись до районної лікарні в м. Зміїв дуже далеко, на це витрачається цілий день через автобус, який ходить до Зміїва дуже рідко. Дуже довго доводиться очікувати на швидку допомогу, яка приїжджає з м. Зміїв через 1, 5 – 2 години. Мешканці Борок і навколишніх сел пишуть в усі інстанції з вимогою припинити цей шкідливий для людського здоров’я і життя експеримент. Але, наразі нічого не змінилося: закритий стаціонар так і не відкрили, і що буде далі – невідомо. А в «пілотних» регіонах Київщини, Вінниччини, Донеччини, Дніпропетровщини ці процеси відбуваються масово. Масово закривають районні лікарні, спеціалістів переводять до однієї лікарні на весь район, куди просто неможливо швидко дістатися. Окрім того, до спеціалістів в цих лікарнях утворилися величезні черги.
Ще більш сумнівною є реформа швидкої допомоги. Депутати, не дочекавшись оголошення результатів медичної реформи, прийняли ще один експериментальний закон «Про екстрену медичну допомогу». До кінця 2013 року в центрах екстреної медичної допомоги (ЕМД) мають об’єднатися швидка, медицина катастроф і санавіація. При цьому відділення і центри ЕМД лише починають створювати, а закон працює з 1 січня 2013 року.
Передбачається, що на дошпитальному етапі екстрену медичну допомогу надаватимуть виключно фельдшерські бригади за прикладом США. В українських реаліях це означає, що хворих будуть просто перевозити від дому до лікарні ЕМД. При тому, що 65% смертей в Україні стають внаслідок серцево-судинних захворювань. Це вказує на необхідність збереження спеціалізованої кардіореанімаційної служби.
Залишається відкритим питання з парком машин швидкої допомоги. Значна кількість машин є застарілими і не можуть виконувати своїх функцій. А кошти на придбання нових машин в бюджеті не передбачено.
Взагалі, реформування галузі повинно було б початись із залучення у галузь додаткових коштів, що неможливо без введення обов’язкового медичного страхування. Майже всі розвинуті країни мають систему охорони здоров’я з обов’язковим медичним страхуванням. Це дозволяє мати окремі кошти на медицину. Прогресивний характер страхування (чим більше статки – тим більше внески) дозволяє надавати фахову безкоштовну медичну допомогу соціально незахищеним верствам населення. Обов’язкове медичне страхування є і в Росії. Отже, українським законотворцям не треба нічого вигадувати – можна подивитись на досвід сусідніх країн. Але чомусь ми вперто наступаємо на граблі, які звуться «медичною реформою». Держава просто демонструє, що їй байдуже здоров’я і життя населення. Ось чому МОЗ є зараз лідером порушень прав людини. Враховуючи те, що населення України невпинно скорочується, всі ці експерименти, на мій погляд, є прямим злочином, за який винні в ньому мають відповідати.