MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Думка прокурора – не закон +

25.01.2016   
ХПГ-інформ
Адвокату Олегу Максименку вдалося зробити майже неможливе – він домігся того, що Московський районний суд змінив пану П. запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Загальновідомо, що особа вважається невинуватою у скоєнні злочину аж до винесення компетентним судом щодо неї обвинувального вироку. Однак на практиці так звані «компетентні» органи нехтують принципом презумпції невинуватості та накладають штамп «винуватості» на особу вже з моменту її затримання.

Затримати злочинця – це тільки початок справи, й одна з найлегших дій, які можуть вчинятися органами слідства. Найважче наступає потім – слідчим необхідно якісно провести розслідування: зібрати докази і довести вину підозрюваного. Звичайно ж, що найлегшим способом для таких органів є затримати особу, помістити її в СІЗО, а потім через свою некомпетентність, а іноді й банальну лінь, проводити розслідування, м’яко кажучи, неякісно.

Адже особа, яка підозрюється у скоєнні злочину, постійно знаходиться «під рукою», не потрібно докладати зусиль для її виклику, її явки для проведення слідчих дій. Підозрюваний, перебуваючи під вартою, дуже обмежується у своїх правах: виборі адвоката, можливості самостійно збирати докази своєї невинуватості, вільно спілкуватися з пресою. А ще, тримання під вартою – зручний спосіб ведення слідства «недозволеними методами», адже підозрюваний, в подальшому – обвинувачений, сам «впав зі сходів», «не вписався в двері», «пошкодився об ґрати» і «самостійно, добровільно і щиросердечно визнав свою вину». Таким чином, при обранні запобіжного заходу мета сторони обвинувачення – помістити особу за ґрати.

Що ж таке запобіжні заходи? І для чого вони реально повинні використовуватися? Відповідно до ст. 176 КПК запобіжними заходами є: особисте зобов’язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою.

Перш за все, застосування запобіжного заходу – це не покарання особи за вчинений злочин. Запобіжний захід повинен застосовуватись, якщо є докази того, що підозрюваний не буде виконувати покладені на нього процесуальні обов’язки. Сам факт вчинення особою злочину, навіть особливо тяжкого, не є підставою до застосування запобіжного заходу.

Для того, щоб його застосувати, сторона обвинувачення повинна довести, що особа намагається вчинити, або вже вчинила одну з дій, які є суспільно небезпечними, або можуть будь-яким чином вплинути на хід розслідування. Правоохоронці ж при зверненні до суду з клопотаннями про обрання запобіжного заходу зазвичай не надають необхідних доказів. Суди ж у свою чергу мали б ретельно досліджувати необхідність застосування того чи іншого запобіжного заходу, вислуховувати доводи обох сторін і взагалі виходити з того, що порушення прав особи на свободу має застосовуватись лише у виняткових випадках,– у більшості випадків лише «автоматично» задовольняють клопотання прокурора: обирають тримання під вартою.

Та іноді судді чітко дотримуються всіх вимог законодавства при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, досліджують всі обставини, які необхідно досліджувати при обранні запобіжного заходу, задовольняють клопотання сторони захисту і відмовляють стороні обвинувачення.

Так, адвокату Олегу Максименку вдалося зробити майже неможливе – він домігся того, що Московський районний суд змінив пану П. запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Громадянина П. затримано працівниками міліції 28 травня 2014 року, після чого Московський районний суд м. Харкова постановив щодо нього обвинувальний вирок, який 7 травня 2015 року скасовано та направлено на новий розгляд. Слід зазначити, що дана справа розглядалась кількома суддями, жоден з яких не задовольнив клопотання захисту про зміну запобіжного заходу.

Проте, після вступу адвоката Максименка в справу як захисника, суддя Московського районного суду м. Харкова Єлізаров І. Є. змінив пану П. запобіжний захід: з тримання під вартою на домашній арешт.

В обґрунтування своєї позиції адвокат надав беззаперечні доводи. Він одразу знайшов слабкі місця в діях судді під час судового розгляду справи: при проведенні підготовчого судового засідання суддею не додержано правил, передбачених розділом ІІ КПК України, чим грубо порушено ч. 3 ст. 315 КПК України, суддя жодного разу не виносив ухвалу про примусовий привід як свідків оперуповноважених осіб, за понад 5 місяців, що триває судове провадження, до зали судового засідання доставлено тільки одного свідка.

Крім цього адвокат надав проти обґрунтування прокурора доводи, які вказуються в рішеннях Європейського суду з прав людини при визнанні Україною та іншими державами вимог Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Він посилався на Рішення ЄСПЛ «Воляник проти України», згідно з яким порушенням прав, гарантованих ст. 5 Європейської Конвенції випадки, є застосування тримання під вартою з підстав вчинення особою тяжкого злочину, відмови свідчити проти себе та не визнавати винним себе у скоєнні інкримінованих йому злочинів.

З рішень суду про тримання обвинуваченого під вартою та клопотань прокурора, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що протягом всього тримання обвинуваченого під вартою як підстави для цього використовувались одні й ті самі обставини. На думку прокурора, як і завжди, на час подання клопотання жодні ризики щодо обвинуваченого не зменшилися, а стороною захисту не наведено нових підстав для звільнення його з під варти. Але, як вказано в п. пар. 79, 85 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», Рішенні ЄСПЛ у справі «Єлоєв проти України», пар. 111–112 рішення ЄСПЛ від 01 березня 2007 року у справі «Белевицький проти Росії», визнається порушенням прав людини тримання під вартою тривалий час із зазначенням одних й тих самих обставин.

Тож результатом кропіткої роботи адвоката стала ухвала Московського районного суду м. Харкова від 20 січня 2016 року, якою щодо П. змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Щиро вітаємо колегу!

 Поділитися