MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Короткий опис справ, що розглядалися Центром стратегічного захисту (ЦСЗ) ХПГ у 2017 році

01.02.2018   
Геннадій Токарев

ЗМІСТ

 

Десять справ ЦСЗ, у яких Європейський суд з прав людини виніс рішення в 2017 р

Баришева проти України

Дакус проти України

Долганін проти України0

Кіяшко проти України

Кулік проти України

Мерефянська СТО, Організація Орендарів проти України (Бурмич та інші проти України)

Шабельник проти України (№ 2)

Шуст та Сидоренко проти України

Шило та інші проти України

Сойма проти Республіки Молдова, Росії та України

12 справ, в яких адвокати ЦСЗ представляли заявників в ЄСПЛ на стадії комунікації з Урядом України 16

Б-в та Л-ко проти України

Ч-к проти України

Х-ша проти України

Кл-енко проти України

Лу-нко проти України

Ма-ренко проти України

М-ий (2) проти України

Ос-ков проти України0

Н-в та К-ва проти України

Пу-нєв і Г-ія проти України

Се-н проти України

С. проти України

115 справ, в яких підготовлені та подані до ЄСПЛ заяви про порушення Конвенції або щодо застосування тимчасових заходів за Правилом 39 Регламенту Суду

88 справ, пов’язаних з подіями на Сході Україні

49 справ щодо майна фізичних осіб, знищеного в ході збройного конфлікту на сході України

Бе-ченко проти України та Росії

Бе-да проти України та Росії

Брє-нова проти України та Росії

Че-хіна проти України та Росії

Єфі-нко проти України та Росії

Ге-мова проти України та Росії

Го-нова проти України та Росії

Го-кіна проти України та Росії

Га-рза проти України та Росії

І-щенко проти України та Росії

К-інко проти України та Росії

Ка-нікова проти України та Росії

Ка-ніна Г. проти України та Росії

Ка-нін В. проти України та Росії

Ка-рян Л. проти України та Росії

Ка-рян С. проти України та Росії

Ков-ко проти України та Росії

Ко-мін проти України та Росії

Ко-чкіна проти України та Росії

Ку-рдіна проти України та Росії

Мє-хіна проти України та Росії

Ме-шко проти України та Росії

Ми-тенко проти України та Росії

На-ва проти України та Росії

Н-ран В. проти України та Росії

Но-кова проти України та Росії

Про-пова Г. проти України та Росії

Про-пов С. проти України та Росії

Про-пова Т. проти України та Росії

Про-пов В. проти України та Росії

Ру-нко М. проти України та Росії

Ру-нко О. проти України та Росії

Рє-вова проти України та Росії

Сав-ко проти України та Росії

Се-женко проти України та Росії

Шв-ць проти України та Росії

Ш-ц проти України та Росії

Ш-ак проти України та Росії

Сі-енко проти України та Росії0

Сле-ва проти України та Росії0

Су-вата проти України та Росії0

С-лий проти України та Росії0

То-чова проти України та Росії0

Ті-нко проти України та Росії0

У-чов проти України та Росії

У-денко проти України та Росії

Во-ва проти України та Росії

Ю-на проти України та Росії

З-ов проти України та Росії

17 справ щодо полонених, вбитих та поранених під час обстрілів в ході збройного конфлікту на сході України

Б-ко проти України та Росії

Де-сова проти України та Росії

Га-мон проти України та Росії

Го-віков проти України та Росії

І-нчина проти України та Росії

Ка-гіна проти України та Росії

Ка-ський проти України та Росії

Ка-нко проти України т Росії

Ко-ва проти України та Росії

Кра-кова проти України та Росії

Кря-цева проти України та Росії

К-й проти України та Росії

Лі-нова проти України та Росії

Лу-ська проти України та Росії

Ми-нко проти України та Росії

Пан Си-вич та пані Си-вич проти України та Росії

Ту-в проти України та Росії

22 справ засуджених, які були залишені на окупованих територіях

Бі-ко проти України та Росії

Бо-в проти України та Росії

Д-єв проти України та Росії

Ге-чук проти України та Росії

Ко-ленко проти України та Росії

К-нко проти України та Росії

Ко-ргін проти України та Росії

Ку-ко проти України та Росії

К-с (2) проти України та Росії

Лі-він проти України та Росії

М-ко проти України та Росії

Но-дран проти України та Росії0

О-пов проти України та Росії0

Па-р проти України та Росії0

Пш-ичний проти України та Росії

Ро-в проти України та Росії

С-кий проти України та Росії

Вдо-нко проти України та Росії

В-в проти України та Росії

З-рев проти України та Росії

За-жний проти України

З-ка проти України та Росії

27 інших справ в якхи було подано заяви до Європейського суду з прав людини

4 справи пов’язані із триманням під вартою понад встановлений строк

Кі-ш проти України

Ли-к проти України

Па-рьов проти України

Се-рін проти України

5 справ пов’язаних із «Законом Савченко»

Бла-дьоров проти України

Нез-мін проти України

Пет-ак проти України

С-єв проти України

С-он проти України

18 інших справ, заяви за якими були направлені до ЄСПЛ

Блан-ська та Бо-сенко проти України

Га-єв проти України

Гр-дов проти України

Гу-на проти України

Го-нін проти України

К-ко проти України

Кр-ов проти України

К-с проти України

По-ренко проти України

Пор-ська проти України

По-рій проти України

Р-н проти України

Що-ков проти України

Стрі-цький проти України

Су-чов проти України (№ 2)0

Су-н проти України0

Су-нін проти України

З-ський проти України

121 справа ЦСЗ, які розглядалися в національних судових процедурах

Вісім іноземців, які потребують правового захисту

Справа А-ни Ба-євої

Справа А-Т

Справа Б-єва

Справа Г-ва

Справа Ке-жаєва

Справа Ма-това

Справа Р-ка

Справа Шер-єва

13 справи щодо конфлікту на Сході України

Справа Бо-дицького

Справа Бо-нко

Справа Г-ча0

Справа Ді-ка

Справа Є-на

Справа І-щенко

Справа Х-ко

Справа Л-х-1

Справа М-ви

Справа Са-ної

Справа про невиплату заробітної платні

Справа Є-мова

Справа Жи-нко

5 справ постраждалих під час Революції Гідності

Справа про зловживання силою проти мирних протестувальників

Справа Че-цького та Лю-ського

Справа Ка-са

Справа Ве-мія

Справа Кo-тенка, Пол-ського та Зу-ка

28 справ наркозалежних, людей, які страждають від тяжких хвороб та інших вразливих груп

Справа А-ра

Справа Аг-вої

Справа Ба-ша

Справа Бо-мана

Справа Ба-лова

Справа Бо-рова

Справа Би-ря

Справа Гр-она

Справа Ів-ко

Справа К-ана

Справа Ка-лика

Справа Ку-ва

Справа Ла-ка

Справа Ла-ва

Справа Л-енка

Справа Мак-ського0

Справа Ма-мова0

Справа Не-чука

Справа П-ва

Справа Пе-рюги

Справа С-чова

Справа Сем-ко

Справа Сі-рова

Справа Слі-нка

Справа Тел-ова

Справа З-аса

Справа Бо-на

Справа Ш-ця

31 інші справи

Справа А-риша

Справа Б-ди

Справа Брод

Справа про антиукраїнську газету

Справа про побиття та вбивство ромів

Справа про побиття ЛГБТ-активістів00

Справа щодо жорстокого поводження з літньою жінкою00

Справа Ч-ва01

Справа Д-д01

Справа Да-скіна02

Справа Ді-ко02

Справа Г-ва02

Справа І-ва04

Справа К-ко06

Справа Кр-ського06

Справа Ле-нової07

Справа Л-ка07

Справа Л-кої08

Справа М-ого08

Справа Ма-віна09

Справа Ме-єва09

Справа Ме-нцева

Справа Мо-кова

Справа Ну-ного

Справа П-нова

Справа Се-нова

Справа Ста-нка

Справа У-кова

Справа В.О. та В.В

Справа За-хти та Коло-чука

Справа пана З

36 справ, що завершилися успіхом

Справа А-рова

Справа Аб-вої0

Справа Аса-бекова

Справа Бі-питного

Справа Глу-нко

Справа Ді-а

Справа Да-єва

Справа Га-єва

Справа Де-ша

Справа Го-венка

Справа І-нської

Справа Ко-са

Справа Ку-ксіна

Справа Ли-єнко

Справа Ми-лова

Справа На-ного

Справа На-ова

Справа О-нова

Справа П

Справа Па-мова

Справа Па-това

Справа Пе-лової

Справа П-ова0

Справа Ру-єва0

Справа Ру-ного

Справа С-нка

Справа Шма-лова

Справа Сі-рова

Справа Т-енко

Справа Т-няка

Справа Ту-єва

Справа Ту-нко

Справа Я-н Н-х’а

Справа Я-са

Справа Є-нка

Справа Зго-ков

 

 

Десять справ ЦСЗ, у яких Європейський суд з прав людини виніс рішення в 2017 р.

Баришева проти України

Заявниця, пані Марина Володимирівна Баришева, є громадянкою України, яка зараз проживає в Харкові, Україна.

За словами заявниці, 31 січня 2009 року її було заарештовано групою працівників міліції в кафе К. і вона утримувалася без реєстрації в поліцейському відділку до 2 лютого 2009 року. Вона також стверджувала, що під час затримання її били і вона отримувала погрози з боку працівників міліції, зокрема А.А., які намагалися отримати від неї неправдиві зізнання стосовно участі її та інших осіб у торгівлі наркотиками. За словами заявниці, вона не зверталася за медичною допомогою після її звільнення, оскільки вона мала намір подати скаргу на погане поводження і, очікувала на те, що прокуратура дасть їй вказівки, як правильно задокументувати отримані травми.

10 лютого 2009 року заявниця поскаржилася на даний інцидент в прокуратуру.

17 квітня 2009 року ця скарга була відхилена як необґрунтована.

31 березня 2010 р. Київський районний суд м. Харків, який розглядав кримінальну справу проти заявниці, виніс окрему ухвалу та направив її прокуратурі для розгляду скарги на жорстоке поводження, поданої під час судового розгляду.

23 квітня 2010 року прокуратура Київського району м. Харків винесла відмову у порушенні кримінальної справи стосовно заяв заявниці щодо жорстокого поводження. Як випливає з цього документа, заявниця повідомила органу прокуратури, що вона і В. (її партнер) були заарештовані 29 січня 2009 року, і що до неї застосовувалося жорстоке поводження з боку працівників міліції та затримано без реєстрації до 31 січня 2009 року. Так само стверджувалося, що В. допитувався прокурором у зв’язку із розслідуванням скарг заявниці, і що обидва вони були затримані 29 січня 2009 року і що заявниця була згодом затримана до 31 січня 2009 року.

Заявниця оскаржила це рішення до Генеральної прокуратури, яка повернула матеріали справи до місцевої прокуратури з метою їх приєднання до кримінального розслідування скарг заявниці щодо другого епізоду жорстокого поводження.

За словами заявниці, 18 червня 2010 року Київський районний суд м. Харкова, який розглядав кримінальну справу за її обвинуваченням, повернув справу на додаткове розслідування.

25 червня 2009 року заявниця звернулася за медичною допомогою до Харківської міської клінічної лікарні № 4.

О 10 год. у той же день вона була обстежена лікарем-медиком в цій лікарні, їй було поставлено діагноз: струс мозку, забої грудної клітини, шлунку та колінного суглоба. Вона відмовилася залишитися на стаціонарне лікування, яке їй було рекомендовано, і покинула лікарню.

26 червня 2009 року проти заявниці було порушено нову кримінальну справу за підозрою у продажі опію трьом чоловікам 24 червня 2009 року та зберігання опіуму в її будинку («друга кримінальна справа»).

Того ж дня заявниця подала скаргу до Харківського обласного управління внутрішніх справ про жорстоке поводження з боку міліції. Зокрема, вона повідомила, що 24 червня 2009 року чотири офіцери поліції проникли до її помешкання без ухвали суду, шукаючи наркотики. Офіцер А.А. вдарив заявницю по голові за допомогою рукоятки зброї та кілька разів – по обличчю руками в присутності дворічного сина заявниці, її партнера, брата та двох гостей. Потім співробітники міліції забрали заявницю до поліцейського відділу, де її тримали з 2 години 24 червня до 17.30 25 червня 2009 р. без оформлення офіційного протоколу про затримання. У цей період офіцер А.А. вимагав, щоб вона зізналася, що займається продажем наркотиків під керівництвом іншого поліцейського Є.Б. Оскільки заявниця заперечувала цей факт, він загрожував їй і бив по різних частинах тіла. Вона була звільнена приблизно о 17.30 25 червня 2009 р. після того, як зізналася у вчиненні злочинів, пов’язаних з наркотиками, та підписала документи на вимогу А.А.

За словами заявниці, під час свого візиту до Міністерства внутрішніх справ вона відчула себе так погано, що їй була викликана швидка допомога, і вона її терміново відвезли до лікарні № 4.

У липні 2009 року Харківське обласне управління внутрішніх справ провело внутрішнє розслідування скарг заявниці на погане поводження.

18 вересня 2009 р. Прокуратура Харкова порушила кримінальну справу проти «групи невідомих працівників міліції», яка підозрюється у зловживанні владою, яка супроводжувалась насильством та застосуванням зброї проти заявниці 24 червня 2009 року. 22 вересня 2009 року заявниця була визнана потерпілою у даному провадженні.

8 грудня 2010 р. А.А. було пред’явлено обвинувачення в рамках кримінального провадження стосовно заявленого жорстокого поводження із заявницею. Троє інших працівників міліції, які допомагали йому у побитті 24 червня 2009 року, були вказані в обвинувальному висновку як свідки.

9 грудня 2010 року слідчий С. виніс постанову про припинення другої кримінальної справи проти заявниці через відсутність будь-яких доказів того, що вона зберігала опіум у своєму будинку або продала його комусь 24 червня 2009 року.

26 листопада 2011 року Харківська прокуратура відмовилася відкрити кримінальну справу за скаргою заявниці на жорстоке поводження з-за відсутності будь-яких доказів того, що співробітники міліції вчинили злочин. Зокрема, вона посилалась, на те, що декілька свідків змінили свої свідчення та повторну класифікацію травм заявниці як незначних в останній судово-медичній експертизі. Було також зазначено, що, згідно з висновками експертів, всі зовнішні травми заявниці могли утворитися від самокаліцтва. Відповідно, вона могла б брехати про жорстоке поводження, щоб уникнути звинувачень у торгівлі наркотиками.

14 березня 2017 року Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції.

Представник заявниці в Європейському суді – юрист ЦСЗ пані Яна Заїкіна.

Дакус проти України

Заявниця, пані Наталія Василівна Дакус, є громадянкою України, яка народилася в 1978 році і зараз проживає в м. Калуш, Україна.

У 1996 році В.Д., майбутній чоловік заявниці та його батьки жили у службовому житлі («квартира А»). У липні 1997 року заявниця вийшла заміж за В.Д., та стала жити з ним, його батьками і братом в квартирі А.

У 1998 р. народився син заявниці та В.Д.

У 1999 році підприємство-власник квартири А передало свою власність муніципалітету.

Після цього чоловік заявниці та його батьки переїхали до квартири В і прописалися за новою адресою. У серпні 2004 р. В.Д. і заявниця розлучилися.

20 липня 2005 року компанія-власник вирішила перерозподілити квартиру А та віддати її сім’ї Р., працівника, який жив у гуртожитку.

У жовтні 2005 року дана компанія подала позов до Калуського міського суду, домагаючись, зокрема, виселення заявниці та її сина з квартири А. Вона стверджувала, що не існує правової основи для їх перебування у власності, яка була перерозподілена на нового орендаря – Р.

25 липня 2006 року суд відхилив позов про виселення заявниці та її сина. Зокрема, було встановлено, що заявниця законно поселилася до квартири А. як член первинної сім’ї орендарів і таким чином придбала всі права соціального орендаря у значенні статті 64 Житлового кодексу (1983 р.).

14 вересня 2006 року Івано-Франківський обласний апеляційний суд скасував рішення від 25 липня 2006 року та наказав виселити заявницю та її сина «без надання іншого житла». Суд постановив, що Калуський суд, належним чином встановивши відповідні факти, неправильно витлумачив закон.

16 листопада 2006 року Верховний Суд України відхилив клопотання заявниці про надання дозволу на апеляцію в касаційному порядку, постановивши, що в її поданнях не міститься жодних аргументів про те, що може існувати проблема відповідно до чинного законодавства.

15 грудня 2006 року заявниця звернулася до Калуського міського суду з проханням відкласти її виселення, зокрема, через те, що вона не мала іншого житла, і її заробітна плата була замалою для того, щоб вона орендувала житло в приватному секторі.

21 грудня 2006 року, коли запит заявниці був розглянутий, державні виконавці прибули на квартиру А., і заявниця звільнила її і здала ключі.

25 грудня 2006 року місцевий орган реєстрації анулював прописку заявниці та її сина як мешканців квартири А.

29 грудня 2006 року Калуський міський суд задовольнив клопотання заявниці про виселення її та її сина; він відклав їх виселення на три місяці, посилаючись на її вразливий стан та інтереси неповнолітньої дитини.

14 грудня 2017 року Європейський суд визнав порушення статті 8 Конвенції.

Представник заявниці в Європейському суді – пані Лілія Ібадова, адвокат ЦСЗ, яка практикує у Харкові.

Долганін проти України

Заявник, Валерій Миколайович Долганін, є громадянином України, який зараз проживає в Харкові, Україна.

За словами заявника, о 13 годині 3 травня 2005 р. його заарештували у своєму будинку без будь-якої причини і відвезли до Орджонікідзевського райвідділу міліції, де прикували наручниками до батареї. Приблизно о 10 годині ранку його привели до слідчого. Там його поставили на коліна на підлогу, руки закували наручниками за спиною і п’ять чи шість міліціонерів побили його у область шлунку та печінки. Потім міліціонери поставили надягнули на нього протигаз, заблокували вхід повітря, та вдували туди сигаретний дим. Офіцери вимагали, щоб він зізнався «у вчиненні злочинів». Таке поводження тривало одну годину, після цього він був запроторений до камери. Наступного ранку заявник відчув сильного болю у животі та звернувся по медичну допомогу.

4 травня 2005 року було порушено кримінальну справу проти заявника та двох інших осіб за пограбування, яке відбулося 12 квітня 2005 року.

Того ж дня заявник поскаржився черговому офіцеру, що у нього гострий біль у животі. О 10 год. Йому викликали «швидку допомогу», і його перевели до Харківської міської лікарні № 17 («лікарня № 17»). На питання лікаря заявник відповів, що він впав на бетонну підлогу 3 травня 2005 року. Його стан здоров’я був класифікований як середньої тяжкості. Первісне медичне обстеження заявника не виявило видимих тілесних ушкоджень. Заявник мав болі в животі, відчував помірні болі в лівій ділянці середньої частини нирки та області нирки («позитивний» симптом за Пастернацьким) і мав «негативні» ознаки перитонеальної оболонки. Він був переведений до хірургічного відділення для перевірки, чи має він травму черевної порожнини і ретроперитонеальну гематому. Заявнику було призначене відповідне лікування.

5 травня 2005 року, згідно з медичними даними, заявник більше не відчував болю та його здоров’я поліпшилось. Він був виписаний з лікарні в задовільному стані після надання відповідних рекомендацій щодо подальшого медичного лікування. Заявник стверджував, що поліція змусила посадових осіб лікарні виписати його, незважаючи на його поганий стан здоров’я.

Він був направлений на судово-медичну експертизу, яка проводилася в присутності працівника міліції. Відповідний звіт гласив, що судово-медичним експертом не були зафіксовані жодні тілесні ушкодження і заявник не висував скарг на побиття. За словами заявника, експертиза була лише поверховою, і міліція змусила його мовчати про погане поводження з ним.

6 травня 2005 року заявнику було пред’явлено обвинувачення у розбійних нападах, та він був допитаний за відсутності адвоката. Він підтвердив покази, які він дав раніше.

13 квітня 2007 року Орджонікідзевський районний суд засудив заявника до семи років позбавлення волі за фактом грабежу. У резолютивній частині рішення було вказано, що строк позбавлення волі заявника обчислюється з 3 травня 2005 року – дня його фактичного арешту.

12 лютого 2009 року Харківський обласний апеляційний суд залишив у силі це рішення.

9 червня та 29 липня 2009 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника з питань права.

З 16 травня 2005 року до 19 червня 2009 року заявник утримувався у Харківському СІЗО. 19 червня 2009 року його перевели до іншого слідчого ізолятора, а пізніше до колонії. Скарга заявника про неадекватне медичне лікування, подана до Суду, стосувалася лише Харківського СІЗО.

Під час судового розгляду кримінальній справі за його обвинуваченням заявник скаржився, що його зізнання було отримано від нього міліцією під примусом. У обвинувальному вироку від 13 квітня 2007 року його скарги на погане поводження були відхилені як необґрунтовані, головним чином, на підставі судової експертизи від 5 травня 2005 року та результатів розслідувань прокурорів щодо заявника. Суд також зазначив, що протягом всього досудового слідства заявник визнав свою провину і ніколи не скаржився на жорстоке поводження, та подавав свої заяви лише під час судового розгляду справи (суд визнав, що заявник робив у якості стратегії захисту). У апеляції та касації до Апеляційного суду та Верховного суду відповідно заявник посилався на медичну довідку, виданої лікарнею № 17, в якій було зазначено, що у нього була травма живота. Зокрема, він заявляв, що цей доказ його жорстокого поводження суд першої інстанції повністю знехтував. У своїх рішеннях вищі суди відхилили твердження заявника про жорстоке поводження на тих самих підставах, що й суд першої інстанції.

16 лютого 2017 року Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції відповідно до її процесуальної частини та порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

Представник заявника перед Європейським судом – юрист ЦСЗ пані Лілія Ібадова.

Кіяшко проти України

Заявник, пан Валерій Васильович Кіяшко, є громадянином України, який зараз проживає в Полтаві, Україна.

6 вересня 2004 р. пан Кіяшко, який на той час проходив стаціонарне лікування в психіатричній лікарні з 3 по 16 вересня 2004 р. (згідно з довідкою з лікарні), був затриманий поліцією та доставлений без жодних пояснень до міліції .

17 вересня 2004 року слідчий порушив кримінальну справу проти п. Кіяшко за підозрою у вчиненні шахрайства в складі групи осіб.

6 жовтня 2006 року Київський районний суд Полтави визнав п. Кіяшко винним і засудив його до п’яти років позбавлення волі.

З 4 жовтня 2004 року по 2 жовтня 2007 року пан Кіяшко утримувався у СІЗО, в різних камерах. У кожній камері були погані санітарні умови. Вони були дуже вологі, а стіни були покриті димом і цвіллю. У камерах були щури, миші, клопи, воші, павуки і таргани. Туалет не був відокремлений від житлової зони, не мав змиву і мав неприємний запах, що затримувався в повітрі. Затримані змушені були їсти їжу в безпосередній близькості від туалетів. Ніяких предметів гігієни не було. Постільна білизна була видана один раз і на весь строк тримання, який, у випадку заявника, склав три роки. Матрац був брудний і розірваний. Їжа була поганої якості. Затриманим було дозволено приймати душ один раз на 7-10 днів або навіть на два тижні, всього протягом десяти-п’ятнадцяти хвилин.

З 2 жовтня 2007 року по 22 вересня 2009 року пан Кіяшко відбував покарання у колонії. Його камера була площею 120 квадратних метрів і вміщала від семидесяти до вісімдесяти осіб. Багато з них були ВІЛ-позитивними, страждали на туберкульоз, гепатити та грибкові хвороби. Камера була брудною та заражена паразитами. Засоби для дезінфекції не були доступні, у той час як всі співкамерники користувалися тою самою посудою, ножицями та голкою. Душ, туалети та їдальні були в негігієнічному стані. Туалети не мали змиву і мали неприємний запах. Їжа була неякісною і часто виготовлялася з пошкоджених продуктів.

Протягом всього свого ув’язнення К. регулярно подавав скарги на погані умови тримання під вартою та відсутність медичної допомоги до різних державних органів. Більшість скарг передавалися на розгляд СІЗО та адміністрації колонії, що не мало жодних результатів крім загроз з їхнього боку та з боку посадових осіб Державного департаменту з питань виконання покарань.

У 2007 р. пан Кіяшко подав скаргу до Європейського суду з прав людини.

16 січня 2014 року Суд комунікував справу Уряду України.

У липні 2014 року адвокати ЦСЗ підготували відповідь на зауваження Уряду.

23 лютого 2017 року ЄСПЛ виніс рішення, в якому визнав порушення статті 3 Конвенції щодо неадекватних умов тримання під вартою та відсутності медичної допомоги для заявника у місцях позбавлення волі.

Представники заявника у ЄСПЛ – юристи ЦСЗ пані Олена Ащенко та пані Наталія Охотникова

Кулік проти України

Заявник, пан Сергій Анатолійович Кулик, є громадянином України, який в даний час відбуває покарання.

Кримінальне провадження, затримання та жорстоке поводження з заявником

30 січня 2003 р. Прокуратура Деснянського району м. Києва порушила кримінальну справу проти заявника, оголосила про його розшук за підозрою у вбивстві Х. та В., і видала постанову про його арешт.

Ввечері того ж дня міліція заарештувала його в м. Харкові. Протягом наступної ночі його примушували до зізнання у вбивстві, його били, принижували, надівали на голову пластиковий пакет і не давали доступу повітря, загрожували його вбити, коли він доїде до Києва. Заявник був затриманий у Ленінському райвідділі міліції м. Харкова на підставі інформації, наданої Деснянським райвідділом міліції м. Києва («районна поліція»), з 21.50 31 січня 2003 р. до 10.20 ранку 1 лютого 2003 р., після чого він був переданий детективу К.

4 лютого 2003 року районний суд затвердив ув’язнення заявника у приміщенні Київського слідчого ізолятору № 13 («Київський СІЗО»). Того ж дня медичний експерт зафіксував подряпини з обох боків на руках заявника; Заявник не надав пояснення щодо причини цих травм.

Суд кілька разів подовжував тримання під вартою заявника.

6 лютого 2003 року телевізійний канал «Київ» отримав від прокурорів відеозйомку відтворення обстановки злочину та декілька разів транслював її протягом 2003 року.

3 жовтня 2003 року Апеляційний суд визнав заявника винним у скоєнні вбивства та інших правопорушень та засудив його до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

25 березня 2004 року Верховний Суд скасував рішення від 3 жовтня 2003 року.

14 липня 2004 року він передав скарги заявника про те, що з нього «вибили» явку з повинною, на розгляд до прокуратури. Заявник не отримав жодної відповіді стосовно даного розгляду.

У рішенні від 18 березня 2005 року Апеляційний суд визнав заявника винним у двох епізодах вбивства та крадіжки та засудив його до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Під час слухань, які відбулися в Апеляційному суді, заявник був позбавлений можливості говорити конфіденційно зі своїми захисниками, оскільки охоронці не дозволяли їм підійти ближче ніж за один метр один до одного.

Заявник оскаржив рішення суду від 18 березня 2005 року. 26 липня 2005 року Верховний Суд України, в присутності заявника залишив без змін вирок Апеляційного суду. Вирішуючи питання про вину заявника, суд спирався на докази матеріалів справи, включаючи явку з повинною заявника та його подальші покази під час досудового розслідування.

До судового слухання Апеляційний суд не дозволив заявнику ознайомитись з 10 томами матеріалів справи, аудіозаписами деяких слухань, всіма важливими доказами та відеозаписом відтворення обстановки злочину.

Умови тримання та перевезення заявника (у період з 30 січня 2003 року по 14 грудня 2005 року)

З 30 січня по 14 лютого 2003 року заявник не зміг голитися, митися чи спати. Його тримали в камерах розміром 7 кв. м. без спальних місць і де одночасно розміщалося понад десять затриманих.

Умови утримання заявника (період з 14 грудня 2005 року по 27 жовтня 2008 року)

14 грудня 2005 року заявник був переведений з Київського СІЗО до Колонії № 47

13 квітня 2006 року йому було діагностовано гіпертонію.

Під час первинного періоду позбавлення волі заявник тримався з іншими ув’язненими, які страждають на приховану форму туберкульозу («ТБ») у камерах № 17, 15, 8 та 7.

13 січня 2008 року заявник був переведений у камеру № 7, яка не була дезінфікована після в’язня з активною формою туберкульозу, який раніше перебував у ній. Центральне опалення в камері не функціонувало, а вікно було частково покрито пластиком замість скла. П’ятнадцять з 64 ув’язнених в одному секторі в’язниці мали різні форми туберкульозу.

21 січня 2008 р. після періодичної рентгенографії та 24 січня 2008 р. після консультації з фтизіатром заявнику було діагностовано інфільтративний туберкульоз 3 категорії верхньої частини правої легені та призначена відповідна терапія (протитуберкульозний препарат, вітаміни та дієта).

З 24 квітня по 13 травня 2008 року, за виключенням двох коротких періодів у СІЗО, заявник утримувався у Херсонської колонії № 61 («Колонія № 61»), яка спеціалізувалася на лікуванні туберкульозу. Під час перевезення заявник не отримував жодних ліків для туберкульозу, і з 4 по 13 травня 2008 року він утримувався разом з іншим ув’язненим, який страждав на активну форму туберкульозу.

Заявник отримував непоживну їжу, його камеру ніколи не дезінфікували, а щури погризли його речі та їжу у камері. З 13 по 31 травня та з 25 червня по 25 липня 2008 року він утримувався з в’язнями, що страждають на активну форму туберкульозу в камерах № 1 і № 4 у секції № 4. У цих камерах вікна були закриті, що істотно обмежувало постачання свіжого повітря.

12 жовтня 2008 року заявник був переведений з Колонії № 61, закінчивши курс лікування, з діагнозом «ТБ з залишковими змінами (кілька осередків) у лівій легені та фіброз легенів ліворуч і праворуч».

Після повернення до Колонії № 47, 27 жовтня 2008 року заявнику було поставлено той самий діагноз, який він мав при виписці з Колонії № 61.

Стверджуване погане поводження з заявником 17 листопада 2007 року

17 листопада 2007 року представники спеціальних підрозділів колонії, озброєні масками та кийками, увірвалися до камери заявника у Колонії № 47 і наказали йому та іншим в’язням лежати обличчям вниз на підлогу руками за головами. Коли заявник намагався зайняти більш комфортну позицію, його вдарили кийком по спині. Потім його вигнали в холодний коридор, де йому було наказано оголитися та присідати в присутності інших, а потім вийти в тюремний двір, де він провів дві години напівроздягнутий. Під час його відсутності у камері вся правова та релігійна література, листи та фотографії його родичів та вся їжа, отримана від них, були конфісковані. Очевидно, це було зроблено, щоб утримати його та інших ув’язнених від втечі з в’язниці. Він поскаржився на інцидент до Генеральної прокуратури.

Стверджуване погане поводження з заявником 13 травня 2008 року

13 травня 2008 року офіцер Колонії № 61 Б. схопив руку заявника, у якій він тримав ліки, і змусив його піти швидше. Більш детальна інформація щодо цієї події не була надана.

14 вересня 2004 року заявник подав скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення статті 3, пункту 1 статті 5, пункту 1 статті 6, пункту 3 (с) статті 8, статті 8 та статті 13 Конвенцій.

24 лютого 2012 року та 19 березня 2013 року скарга була передана для комунікації уряду України.

26 лютого 2014 року адвокат ЦСЗ подав до ЄСПЛ відповідь на зауваження Уряду.

2 лютого 2017 року ЄСПЛ виніс рішення, в якому було виявлено порушення статті 3 (щодо неадекватних умов тримання під вартою та розміщення заявника у металевій клітці під час слухання у Верховному Суді України), пункту 1 статті 5 та пункті 6 статті 6 3 (с) Конвенції.

Представник заявника в Європейському суді – юрист ЦСЗ пані Олена Ащенко.

Мерефянська СТО, Організація Орендарів проти України (Бурмич та інші проти України)

Заявник, Мерефянська СТО, подало скаргу на невиконання рішення господарського суду Харківської області від 5 березня 1996 року. Рішенням регіонального відділення Фонду державного майна України було зобов’язано укласти договір купівлі-продажу конкретно вказаної нерухомості, що належало організації орендарів «Мерефянська СТО», і виплатити останній 8 500 000 карбованців (валюта України до 1996 року) судових витрат.

У 2004 році організація орендарів «Мереф’янська СТО» було оголошено банкрутом і ліквідовано. У 2005 році її нерухоме майно було приватизовано іншою компанією.

22 жовтня 2017 року Європейський суд визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції – невиконання рішення національного суду.

Представник заявника в Європейському суді – пані Айгуль Муканова, адвокат ЦСЗ, яка практикує у Харкові.

Шабельник проти України (№ 2)

Заявник, пан Дмитро Григорович Шабельник, громадянин України, знаходиться під вартою в м. Житомирі, Україна.

2 квітня 2003 року заявник подав до Суду заяву про те, що його засудження за вбивство К. було засновано на обвинувальних доказах, які були отримані при порушенні його права зберігати мовчання, привілею проти самообвинувачення, і що було порушення ефективного здійснення права на захист на досудовому етапі розгляду справи.

19 лютого 2009 року Суд оголосив заяву частково прийнятною та визнав порушення пункту 1 та 3 статті 6 Конвенції.

Адвокат заявника подав заяву до Верховного суду для розгляду кримінальної справи заявника з огляду на перше рішення «Шабельник проти України». Він звернувся до Верховного суду з проханням скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу ВСУ 2002 року, яка затвердила обвинувальний вирок. Адвокат клопотав про участь його та заявника під час розгляду клопотання.

Прокуратура також звернулася до Верховного суду для перегляду справи по суті. Вони попросили суд змінити рішення суду першої інстанції та рішення Верховного Суду 2002 року шляхом вилучення посилань на записи допиту заявника як свідка про вбивство К. та результатів відтворення обстановки на місці.

30 квітня 2010 р. Верховний Суд, засідаючи у складі всіх суддів кримінальної та військової палат суду, частково задовольнив ці клопотання, скасував власне рішення 2002 року, і відправив справу для повторного розгляду в касаційному провадженні до колегії з трьох суддів Верховного суду.

Слухання в колегії Верховного суду були призначені та перенесені кілька разів, і заявник був проінформований про це належним чином. Ця справа була остаточно запланована для слухання на 9 вересня 2010 року, а заявника та його адвоката про це повідомили листом 30 липня 2010 року. Ні заявник, ні його адвокат не подали прохання про те, щоб заявник був доставлений з колонії на слухання в Верховному суді.

9 вересня 2010 року Верховний Суд України розглянув справу за відсутності заявника, але у присутності його адвоката та прокурора. Адвокат подав матеріали до суду, і письмове резюме його зауважень було подано до Верховного суду.

Згідно з резюме, повторюючи, що зізнання заявника та повідомлення про відтворення обстановки події злочину повинні бути визнані неприйнятними, адвокат представив свій аналіз інших доказів у справі. Він розглядав питання про докази участі заявника в нападі на К.

Того ж дня Верховний Суд виніс рішення. Він виключив зізнальні показання заявника із сукупності доказів. Однак суд зазначив, що решта фактів, що містяться у матеріалах справи, були достатніми для підтвердження висновку суду про те, що заявник вбив К., намагаючись приховати спробу розбою.

Зокрема, Верховний суд вказав, що суд першої інстанції покладався на: (1) докази експерта, що не можна виключити, що поранення потерпілого було спричинено ножем, що знаходився в будинку заявника, і (2) показаннях свідків О.К., В.С. та «інших» стосовно наявності у заявника мотиву щодо вбивства.

Підтверджуючи свої висновки, Верховний Суд також посилався на матеріал та обставини, на яких суд першої інстанції не посилався прямо: (1) той факт, що «під час психіатричної експертизи [заявник], розповів експертам про [вбивство К] за обставин, встановлених [судом]; (2) заявник сказав суду, що він відвідував квартиру потерпілого; (3) свідчення пані Г., сусідки потерпілого, про те, що вона бачила заявника в житловому будинку потерпілого.

Верховний Суд дійшов висновку, що за винятком порушень, що призвели до виключення само викривних показань заявника, не було інших порушень кримінально-процесуальних норм, що могли б поставити під сумнів правильність висновків суду першої інстанції (Апеляційного суду) стосовно його вини або кваліфікації його дій. Органи слідства та суд першої інстанції розглянули всі обставини справи, які могли б мати відношення до правильного вирішення справи. Висновки суду першої інстанції ґрунтувалися на допустимих і достатніх доказах.

ЄСПЛ вважав, що аргументи Верховного Суду та порядок, яким він керувався, не відповідали вимогам справедливості, притаманним статті 6 § 1 Конвенції. Відповідно, мало місце порушення цього положення.

Представляв заявника в Європейському суді – адвокат пан А. Бущенко

Шуст та Сидоренко проти України

Заявник, Владислав Вікторович Сидоренко, є громадянином України, який зараз проживає в м. Дніпро, Україна.

18 грудня 2005 року заявник був заарештований за підозрою у вбивстві.

Протокол затримання заявника за ст. 115 Кримінально-процесуального кодексу України було складено слідчим 19 грудня 2005 року.

19 грудня 2005 року проти заявника було порушено кримінальну справу за частиною 1 ст. 115 Кримінального кодексу (вбивство). 22 грудня 2005 року проти заявника було порушено кримінальну справу за п. 2 ст. 187 Кримінального кодексу (розбій).

22 грудня 2005 року суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Суд обґрунтував це тяжкістю злочину, а також тим, що заявник може уникнути розслідування та судового розгляду, перешкоджати встановленню правди та продовжувати свою злочинну діяльність. Жодне конкретне свідчення про ризики можливих порушень заявника не було зазначено в рішенні.

6 червня 2006 року кримінальне провадження проти заявника було повернуто до прокуратури для подальшого розслідування через необхідність додаткового розслідування. Суд залишив запобіжний захід щодо заявника, спираючись лише на тяжкість злочину, давши вказівки щодо виконання конкретних слідчих дій.

Розслідування кримінальної справи проти заявника проводилося протягом 6 років 4 місяців і 6 днів (досудове слідство), і весь цей час заявник знаходився під вартою.

У 2011 році заявник подав скаргу до Європейського суду з прав людини щодо тривалості тримання заявника під вартою з порушенням вимоги «розумного строку» пункту 3 статті 5 Конвенції та відсутності ефективної процедури, за якої заявник міг оскаржити законність його затримання відповідно до пункту 4 статті 5 Конвенції та відсутності дієвого та належного права на відшкодування надмірно довгого затримання заявника згідно з пунктами 1, 3, 4 статті 5 та тривалістю кримінального провадження з порушенням «розумного строку» за пунктом 1 статті 6 Конвенції

8 вересня 2014 року адвокати ЦСЗ подали свої зауваження у відповідь на аргументи українського уряду, викладені в їхніх зауваженнях від 8 липня 2014 року.

23 березня 2017 року Європейський суд визнав порушення пункту 3 статті 5, а також статті 5 (4) – надмірну тривалість затримання; Стаття 5 (5) – відсутність або недостатня компенсація за незаконний арешт або затримання; Стаття 6 (1) Конвенції – надмірна тривалість кримінальної справи у період з 19/12/2005 по 05/03/2013 р.

Представники заявника в Європейському суді – юристи ЦСЗ пан Володимир Глущенко та пані Наталія Охотнікова, м. Харків.

Шило та інші проти України

Першим заявником є пані Світлана Миколаївна Крупко, яка в даний час відбуває покарання. Другою заявницею є пані Наталія Михайлівна Корінь, яка в даний час відбуває покарання.

8 червня 2010 року заявники були затримані працівниками міліції за підозрою у вчиненні шахрайства.

11 червня 2010 року заявники були взяті під варту за рішенням Індустріального окружного суду міста Дніпропетровська.

17 червня 2010 року Індустріальний районний суд змінив запобіжний захід для заявників на особисте зобов’язання у вигляді заборони покидати територію місця проживання.

4 серпня 2010 року Індустріальний районний суд видав постанову про зміну запобіжного заходу на утримання під вартою.

17 травня 2011 року Індустріальний районний суд задовольнив клопотання заявників щодо зміни запобіжного заходу на особисте зобов’язання у вигляді заборони покидати територію місця проживання.

13 грудня 2011 року кримінальну справу було направлено на новий розгляд у Тернівському районному суді Дніпропетровської області.

22 травня 2012 року Тернівський районний суд змінив запобіжний захід для заявника на утримання під вартою у Дніпропетровському СІЗО.

Заявники утримувалися у Дніпропетровському СІЗО до 4 квітня 2014 року, потім вони були звільнені за рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області.

2 грудня 2013 р. Тернівський районний суд визнав заявників винним у декількох епізодах шахрайства.

У лютому 2014 року заявники подали апеляцію на вирок суду першої інстанції.

У жовтні 2014 року адвокат ЦСЗ підготував від імені заявників скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції (щодо надмірної тривалості тримання заявників під вартою в Дніпропетровській СІЗО) та пункту 6 статті 6 1 Конвенції (щодо тривалості провадження у суді першої інстанції).

22 червня 2017 року ЄСПЛ виніс рішення, в якому визнав порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

Представник заявників у Європейському суді – юрист ЦСЗ пані Олена Ащенко.

Сойма проти Республіки Молдова, Росії та України

Заявником був пан Сергій Володимирович Сойма («заявник»). Після його смерті в 2006 році його мати, пані Павліна Петрівна Сойма, висловила бажання продовжувати провадження у Суді.

У 2001 році заявник був заарештований у самопроголошеній «Молдавській Придністровській Республіці «(«МПР») за звинуваченням у вбивстві. 28 червня 2002 року він був засуджений у остаточному рішенні Верховного суду «МПР» і засуджений до десяти років позбавлення волі.

За словами заявника, під час його попереднього ув’язнення він був підданий жорстокому поводженню, змушуючи його зізнатися у вчиненні вбивства.

Після його засудження мати заявника подала багато клопотань до різних українських офіційних органів про передачу її сина до української колонії. У матеріалах справи в Суді міститься приблизно сорок відповідей, отриманих нею від різних органів української влади. Проте її зусилля не були успішними. Зокрема, Міністерство закордонних справ України поінформувало заявника, що воно зв’язалося зі своїм колегою в Молдові, який повідомив, що Молдова не змогла забезпечити передачу заявника до української колонії, оскільки територія «МПР» нею не контролюється. Українські органи влади також звернулися до влади «МПР», але безрезультатно. У листі до матері заявника влада «МПР» заявила, що вони передадуть заявника до української колонії лише після укладання договору між Україною та «МПР» про взаємну правову допомогу у питаннях ув’язнених. Оскільки Україна відмовилася підписати такий договір, передача виявилася неможливою. Мати заявника почала судове провадження проти Міністерства закордонних справ України, оскаржуючи бездіяльність, але процес не увінчався успіхом.

Неодноразово представник заявника звертався до молдовських властей із запитом про статус Придністровського регіону та, принаймні, два рази, звертався з проханням допомогти з питання про передачу заявника до української колонії. З матеріалів, поданих заявником та його матір’ю, не випливає, що він скаржився молдовським органам влади про можливі порушення своїх прав Конвенції органами влади «МПР». У листі від 25 квітня 2003 року Генеральна прокуратура Молдови інформувала представника заявника про те, що вона звернулася до органів прокуратури «МПР», і просила документи, необхідні для переведення заявника до української колонії. З матеріалів справи незрозуміло, чи відповіла влада «МПР» на цей лист. В іншому листі, направленому представнику заявника до Президента Республіки Молдова, адвоката повідомили, що молдовським органам влади не вдалося здійснити переведення заявника до української колонії, а придністровський конфлікт залишився неврегульованим.

Мати заявника також написала до місії ОБСЄ в Молдові, яка повідомила їй, що її лист надіслано до Посольства України в Кишиневі.

У березні 2006 року заявник зламав ногу і був переведений до лікарні. З заяв його матері виходить, що вона змогла провести час з ним під час перебування в лікарні.

24 травня 2006 року заявник був знайдений повішеним у тренажерному залі колонії, в якій він відбував покарання. Не встановлено, чи отримала мати заявника медичну експертизу з приводу обставин його смерті. Однак з її показів випливає, що заявник не мав жодних ознак насильства на тілі.

30 травня 2017 року Європейський суд визнав порушення пункту 1 статті 5 Конвенції Російською Федерацією, не визнавши порушень Конвенції з боку України та Молдови.

Представники заявника в Європейському суді – юристи Яна Заїкіна та Леван Гулуа.

12 справ, в яких адвокати ЦСЗ представляли заявників в ЄСПЛ
на стадії комунікації з Урядом України

Б-в та Л-ко проти України

Заявники, пан Б-в і пан Л-ко, є громадянами України, які народились відповідно у 1977 та 1979 роках.

О 11.30 25 червня 2010 року заявники були заарештовані співробітниками Служби безпеки за підозрою у незаконному обігу наркотиків. Під час їх арешту заявники були побиті та піддані різним формам жорстокого поводження.

У перші години 26 червня 2010 року до пана Б-ва було викликано «швидку допомогу». Лікарі швидкої допомоги зафіксували, що у нього кілька синяків. 26 червня 2010 року пан Б-в був доставлений до лікарні, де його обстежували різні лікарі, які зафіксували дані травми. Згодом пан Б-в був доставлений до прокуратури в Харкові, де співробітники Служби Безпеки намагалися змусити його покінчити життя самогубством.

29 червня 2010 р. пан Л-о був оглянутий медичним експертом, який відзначив численні синці на його голові та кінцівках. Заявники скаржились на погане поводження до органів прокуратури та судів. Їхні скарги були відхилені, оскільки не було виявлено вини працівників Служби безпеки.

29 червня 2010 року заявники були доставлені до Червонозаводського районного суду, який погодив їх подальше затримання. Згодом даний суд та Харківський апеляційний суд видали ряд інших постанов про продовження тримання заявників під вартою. Пан Б-в та Л-ко перебували під вартою протягом усього строку кримінального провадження за їх обвинуваченням.

У січні 2011 р. пан Л-ко призначив свою сестру пані Л-ко своїм представником у провадженні в Європейському суді з прав людини, і підписав доручення на її ім’я. 31 березня 2011 р. Пані Л-ко звернулася до прокуратури із проханням надати їй право на зустріч із паном Л-ко в СІЗО у Харкові, щоб допомогти йому підготувати заяву до ЄСПЛ. У квітні 2011 року дане клопотання було відхилене. Пані Л-ко оскаржила цю відмову в окружному суді. Врешті решт, в травні 2011 року прокуратура допустила пані Л-ко до пана Л-ко у СІЗО.

У 2011 р. Пан Б-в призначив С. представником у Європейському суді з прав людини. Незважаючи на те, що С. отримала офіційну перепустку для відвідування пана Б-ві у СІЗО, кілька разів адміністрація СІЗО відмовила їй у доступі до нього.

У червні 2011 року кримінальна справа заявників була передана до Комінтернівського районного суду для розгляду.

Під час перевезення до суду та з судових засідань заявники утримувалися у клітках та транзитних камерах Комінтернівського районного суду з недостатнім доступом до свіжого повітря та без вентиляції. Таким чином, вони страждали від високих температур протягом тривалих періодів часу. Там були також випадки, коли їх транспортували у фургонах разом з в’язнями, що страждають на туберкульоз. Вони скаржилися на це до Комінтернівського районного суду, але безрезультатно.

15 серпня 2014 року Комінтернівський районний суд визнав заявників винними, серед іншого, у справі про незаконний обіг наркотиків та засудив їх до позбавлення волі більше 9 років.

2 липня 2015 року Харківський апеляційний суд скасував це рішення та передав справу до нового суду для нового розгляду. Судова процедура не завершена до сьогодні.

Пан Л-ко страждає від ряду медичних проблем, включаючи грижі хребта диска та поліпа жовчного міхура. Він був обстежений різними лікарями та забезпечував лікування під час затримання, який, як він стверджує, був недостатнім.

1 липня 2017 р. адвокат ЦСЗ підготував відповідь на зауваження Уряду в справі заявників та направив його до ЄСПЛ.

Ч-к проти України

Заявник, пан Ч. народився в 1975 році і живе у Харкові.

31 березня 2010 року заявник був арештований поліцією. Міліція била його під час його арешту. Він був доставлений до міліції, де його знову били, намагаючись змусити його зізнатися, що він виготовив і продавав наркотики. Заявнику не було надано доступу до адвоката, і під час опитування він обмовив себе.

1 квітня 2010 року близько 1 години вечора міліція склала звіт про те, що заявника заарештували за підозрою у незаконному обігу наркотиків. Черговий міліціонер помітив поганий стан здоров’я заявника і викликав швидку медичну допомогу.

Пізніше цього дня заявник був доставлений до лікарні, де провели його обстеження. Лікарі зазначили, що у нього були численні травми, найбільш серйозні – це травма грудної клітки та пошкоджені ребра. Йому також було поставлено діагноз «пневмоторакс», внаслідок чого йому зробили невідкладну операцію протягом однієї години з часу його доставлення до лікарні. Під час цієї операції заявнику було призначено загальну анестезію. Вже через декілька годин після операції заявника допитував слідчий. За словами заявника, під час перебування в лікарні він майже завжди був прив’язаний до ліжка та тримався постійно під охороною трьох працівників міліції.

Під час перебування заявника в лікарні обвинувачення просило Жовтневий районний суд м. Харкові дозволити продовжувати його тримання під вартою. 2 та 9 квітня 2010 року суд розглянув запит за відсутності заявника. Він вирішив, що заявник повинен залишатись під вартою спочатку десять, а потім і п’ятнадцять днів тому, що під час його лікування в лікарні та треба зібрати додаткову інформацію про нього для розгляду подання слідчого по суті. Рішення від 2 та 9 квітня 2010 року не могли бути оскаржені.

15 квітня 2010 року той самий суд задовольнив клопотання, враховуючи, що заявник становив небезпеку для суспільства та був схильний до повторного нападу. У цьому відношенні суд враховував той факт, що заявник неодноразово притягався до кримінальної відповідальності і засуджений в минулому, і що один із злочинів, за якими йому було пред’явлено обвинувачення, було скоєно під час його умовного звільнення з попереднього покарання у вигляді позбавлення волі . Суд також зазначив, що заявника підозрювали у тяжкому злочині. 22 квітня 2010 року апеляційний суд у Харкові підтримав це рішення.

Відповідно, заявник був доставлений місця попереднього ув’язнення («СІЗО») у Харкові.

Згодом, за клопотанням адвоката, було призначено судово-медичну експертизу травм заявника медичним експертом. 28 травня 2010 р. медичний експерт склав висновок, згідно з яким причин або часу утворення у заявника тілесних ушкоджень не могло бути встановлено.

30 вересня 2010 року адвокат ЦСЗ подав скаргу до Європейського суду з прав людини.

Заявник скаржився на порушення статті 3 Конвенції через погане поводження з боку міліції 31 березня 2010 року, під час його допиту слідчим 1 квітня 2010 року та тримання його в наручниках під час перебування в лікарні.

Заявник також скаржився за статтями 3 та 13 Конвенції на неефективність розслідування його скарг на погане поводження.

Він також скаржився на підставі пункту 1 статті 5 Конвенції на незаконність його тримання під вартою 1 квітня 2010 р. до складання протоколу затримання.

Заявник скаржився на підставі пункту 3 статті 5 Конвенції, що судові слухання від 2 та 9 квітня 2010 року були проведені в його відсутності.

Заявник скаржився на погане поводження з боку міліції до прокуратури. Після того, як скарга заявника була переглянута кілька разів, 7 жовтня 2011 року прокуратура відхилила її як необґрунтовану. 19 грудня 2011 р. постанова про відмови в порушенні кримінальної справи була анульована та була призначена нова дослідча перевірка. Заявник стверджує, що така нова перевірка була б марною. Він скаржився до суду на неефективність такої перевірки, але кінець кінцем це було безрезультатним.

18 жовтня 2011 року заявник був звільнений з-під варти на зобов’язання явки до суду.

Згодом кримінальну справу заявника було направлено кілька разів на додаткове розслідування, 4 листопада 2013 року провадження проти нього було припинено. Оскільки були внесені зміни до офіційного списку психотропних речовин, обіг яких було обмежено, заявник більше не вважався таким, що вчинив злочин.

12 липня 2017 року адвокат подав відповідь на зауваження Уряду України на заяву пана Ч-ка до ЄСПЛ.

Х-ша проти України

Пані Х-ша (далі – заявниця) звернулася до Московського районного суду міста Харкова із адміністративним позовом, у якому просила визнати незаконними дій Управління Пенсійного фонду України у Московському районі міста Харкова та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок її пенсії.

9 червня 2011 року Московський районний суд міста Харкова виніс постанову, у якій задовольнив позовні вимоги заявниці.

29 липня 2011 було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження.

31 жовтня 2012 року було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з частковим виконанням рішення суду.

У квітні 2015 року Управління Пенсійного фонду України у Московському районі міста Харкова подало апеляційну скаргу на постанову Московського районного суду міста Харкова від 9 червня 2011 року. У своїй апеляційний скарзі вони просили поновити строк на апеляційне оскарження, мотивуючи свою позицію тим, що постанова Московського районного суду від 09.06.2011 року ніби то була отримана Управлінням Пенсійного фонду України у Московському району лише 30 березня 2015 року.

23 червня 2015 року Харківський апеляційний адміністративний суд виніс постанову, у якій поновив строк апеляційного оскарження та задовольнив апеляційні вимоги Управління Пенсійного фонду України.

Заявниця отримала зазначену постанову Харківського апеляційного адміністративного суду лише після того, як вона подала заяву до суду 30 жовтня 2015 року.

Після отримання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду 30 червня 2015 року Управління Пенсійного фонду України у Московському району у місті Харкові здійснило повторний перерахунок пенсії заявниці, розмір якої був зменшений.

5 листопада 2015 року заявниця отримала відповідь на своє звернення від Управління Пенсійного фонду України у Московському району у місті Харкові, у якому вони підтверджували факт отримання постанови Московського районного суду від 09.06.2011 року 04.08.2011 року.

У лютому 2016 року заявниця звернулася за правовою допомогою до Центру Стратегічних судових справ Харківської правозахисної групи.

20 квітня 2016 року юрист ЦСЗ направила скаргу до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), у якій просила визнати порушення прав заявниці, закріплених у Статті 6 § 1 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) стосовно порушення принципу рівності сторін, правової визначеності та остаточної сили рішення суду, а також порушення Статті 1 Протоколу 1 до Конвенції щодо неправомірного зменшення розміру пенсії заявниці.

У грудні 2016 року заяву було доведено до відома Уряду України.

2 червня 2017 року юрист ЦСЗ направила в ЄСПЛ письмову відповідь на зауваження Уряду.

 

Кл-енко проти України

30 грудня 2008 року заявник був заарештований співробітниками поліції за підозрою у вчинення злочину.

Заявник був доставлений до Полтавського міського відділення МВС, де співробітники поліції били та піддавали його катуванням з метою отримати зізнання у вчиненні вбивства та крадіжки.

Заявник піддавався жорстокому поводженню протягом декількох разів з 30 грудня 2008 року до 29 січня 2009 року. У результаті катувань він отримав видимі тілесні ушкодження у вигляді синців та саден, які були зафіксовані лікарями.

29 жовтня 2009 року під час судового слухання його кримінальної справи заявник звернувся до суду з проханням про призначення прокурорської перевірки за фактом його побиття і катування з боку співробітників поліції.

26 листопада 2009 прокуратура міста Полтави винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно співробітників поліції.

Заявник оскаржив цю постанову до прокуратури Полтавської області. 8 лютого 2010 прокуратура Полтавської області направила справу на нову перевірку в районну прокуратуру.

26 березня 2012 року прокуратура Ленінського району після додаткової перевірки винесла постанову про відмову в порушення кримінальної справи відносно співробітників поліції.

Заявник оскаржив цю постанову в Апеляційному суді Полтавської області.

26 серпня 2012 року прокуратура міста Полтави відмовилася порушувати кримінальну справу за твердженням заявника про жорстоке поводження.

28 вересня 2012 після проведення додаткової перевірки прокуратура міста Полтави скасувала постанову від 26 серпня 2012 року. Проте 8 жовтня 2012 року вона повторно винесла постанову про порушення кримінальної справи відносно співробітників поліції.

Заявник скаржився це рішення у Жовтневому районному суді м. Полтави.

13 листопада 2012 Жовтневий районний суд міста Полтави відмовив у задоволенні скарги заявника.

Заявник оскаржив це рішення в Апеляційному суді Полтавської області.

13 березня 2013 року Апеляційний суд Полтавської області відмовив у задоволенні скарги заявника.

Заявник подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

5 червня 2014 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ виніс рішення, в якому він відмовив задовольнити касаційну скаргу заявника.

У жовтні 2014 року юрист ЦСЗ підготувала скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення статті 3 Конвенції в матеріальному і процесуальному аспекті.

3 грудня 2015 року скаргу було доведено до відома уряду України.

2 березня 2017 року юрист ЦСЗ від імені заявника направила в ЄСПЛ відповідь на зауваження Уряду.

Лу-нко проти України

Пан Лу-нко (далі – заявник) був затриманий 30 грудня 2008 року співробітниками Полтавського міського відділу поліції.

31 грудня 2008 року був складений протокол затримання, відповідно до якого заявник був заарештований за підозрою у вбивстві пана Н. Заявник був поміщений в ізолятор тимчасового утримання Полтавського міського відділу міліції. .

У той же день було порушено кримінальну справу стосовно заявника за підозрою в незаконному зберіганні зброї.

5 січня 2009 року заявник був допитаний в ІТТ: під час допиту був підданий тортурам електричним струмом співробітником Т. і двома іншими співробітниками поліції міста Полтави, з метою змусити його зізнатися у вбивстві Н. За його словами, вони поклали його обличчям вниз на підлогу зі скованими наручниками за спиною руками і завдавали ударів по його вухах електричним струмом,. Один із співробітників поліції кинув його, у результаті чого він вдарився обличчям об підлогу.

8 січня 2009 року заявника було переведено в СІЗО.

29 жовтня 2009 року під час судового слухання його кримінальної справи заявник звернувся до суду з проханням про призначення прокурорської перевірки за фактом його побиття і катування з боку співробітників поліції.

26 листопада 2009 прокуратура міста Полтави винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно співробітників поліції.

Заявник оскаржив цю постанову до прокуратури Полтавської області. 8 лютого 2010 прокуратура Полтавської області направила справу на нову перевірку в районну прокуратуру.

26 березня 2012 року прокуратура Ленінського району після додаткової перевірки винесла постанову про відмову в порушення кримінальної справи відносно співробітників поліції.

Заявник оскаржив цю постанову в Апеляційному суді Полтавської області.

26 серпня 2012 року прокуратура міста Полтави відмовилася порушувати кримінальну справу за твердженням заявника про жорстоке поводження.

28 вересня 2012 після проведення додаткової перевірки прокуратура міста Полтави скасувала постанову від 26 серпня 2012 року. Проте 8 жовтня 2012 року вона повторно винесла постанову про порушення кримінальної справи відносно співробітників поліції.

Заявник оскаржив це рішення у Жовтневому районному суді м. Полтави.

13 листопада 2012 Жовтневий районний суд міста Полтави відмовив у задоволенні скарги заявника.

Заявник оскаржив це рішення в Апеляційному суді Полтавської області.

13 березня 2013 року Апеляційний суд Полтавської області відмовив у задоволенні скарги заявника.

Заявник подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

5 червня 2014 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ виніс рішення, в якому він відмовив задовольнити касаційну скаргу заявника.

У жовтні 2014 року юрист ЦСЗ підготувала скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення статті 3 Конвенції в матеріальному і процесуальному аспекті.

3 грудня 2015 року скаргу було доведено до відома уряду України.

2 березня 2017 року юрист ЦСЗ від імені заявника направила в ЄСПЛ відповідь на зауваження Уряду.

Ма-ренко проти України

23 березня 2008 року заявника було затримано за підозрою у скоєнні грабежу. Він стверджує, що співробітники поліції побили його після арешту, щоб змусити зізнатися у вчиненні злочину.

25 березня 2008 року заявника було оглянуто лікарем, який діагностував у нього струс мозку, травми грудного відділу і живота. Заявник сказав лікареві, що він був побитий невідомими особами.

9 червня 2008 року судово-медичний експерт дійшов висновку, що заявник отримав струс головного мозку, травми грудного відділу, шиї і живота, синці і подряпини на лівій стороні обличчя. Ці ушкодження були класифіковані як легкі.

19 вересня 2008 року прокурора відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника.

20 лютого 2010 рішення від 19 вересня 2008 року було скасовано Київською районною прокуратурою.

1 березня, 30 серпня і 9 вересня 2010 року, відповідно, прокуратура повторно відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника. Зокрема, було відзначено, що три співробітника поліції показали, що вони не піддавали заявника жорстокому поводженню і при розгляді кримінальної справи щодо заявника, національні суди не встановили жодних порушень закону.

6 лютого 2010 року заявник подав скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення статті 3 Конвенції в матеріальному і процесуальному аспекті.

11 лютого 2016 року справу було передано уряду України.

28 лютого 2017 року юристи ЦСЗ від імені заявника подали до ЄСПЛ відповідь на зауваження Уряду.

М-ий (2) проти України

Заявник, пан М-ий, є громадянином України, хто народився у 1972 році та відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Ввечері 12 жовтня 2004 року літня пара, пан та пані С., були пограбовані та вбиті у їхньому будинку у Дніпропетровській області. Їх п’ятнадцятирічний син повідомив сусідів – родину К (знайомі заявника) про цей трагічний випадок.

15 січня 2005 року поліція затримала заявника та його знайомих К за підозрою в участі в декількох озброєних нападах на ювелірні крамниці та банки у Дніпропетровську. Обидва затриманих зізналися у вчиненні злочину.

Однак, за словами заявника, у період з 15 по 18 січня 2005 року він утримувався у Кіровському управлінні поліції, де він незаконного піддавався різним формам жорстокого поводження, таким як довготривале тримання у наручниках, биття по вухам, забороні спати та усним образам. Він під тиском підписав відмову від допомоги адвоката.

17 січня 2005 року було проведено очну ставку між паном К. та заявником, під час якої К. звинуватив у вчиненні злочину заявника та інших осіб.

18 січня 2005 року Кіровський районний суд у м. Дніпропетровськ обрав заявнику міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на час досудового розслідування. У той же день заявник був перевезений до Дніпропетровського ІВС.

25 січня 2005 року заявнику було призначено адвоката. У той же день вони мали першу зустріч за відсутності слідчого.

28 січня 2005 року заявник був перевезений до слідчого управління Головного управління МВС в Дніпропетровській області, де йому запропонували зізнатися у розбої та вбивстві родини С. Оскільки заявник відмовився, міліціонери застосували до нього фізичне насильство. За словами заявника, вони надягли йому на голову чорний пакет, закривши очі та били декілька разів стопкою книг. У цей момент руки заявника залишалися у наручниках. Вони також били заявника по ниркам. Більш того, міліціонери залякували заявника застосуванням сексуального насильства.

Зранку 29 січня 2005 року заявник повідомив лікарю у ІВС, що його побили і що в нього болить голова, але ці скарги залишилися поза увагою.

31 січня 2005 року заявник був переведений до Дніпропетровського СІЗО. За його словами, первинний медичний огляд у цій установі був сфальсифікований і його скарги на болі у голові залишилися поза увагою

1 лютого 2005 року заявник врешті підписав «пояснення щодо визнання ним своєї вини за 28 січня 2005 року» під психологічним тиском міліціонерів за відсутності адвоката.

18 листопада 2005 прокуратура Донецької області відмовила у відкритті кримінальної справи за скаргами на жорстоке поводження

19 січня 2006 апеляційний суд Дніпропетровської області визнав заявника винним у вчиненні злочину. Заявник подав апеляційну скаргу.

3 жовтня 2006 Верховний Суд залишив рішення суду першої інстанції у силі.

Заявник продовжував скаржитися на такі порушення до органів державної влади щодо жорстокого поводження з ним у поліції під час досудового розслідування та незаконності його засудження.

19 квітня 2007 року заявник отримав копію рішення прокуратури Дніпропетровської області від 18 листопада 2005 року про відмову у відкритті кримінальної справи

20 квітня 2007 року заявник оскаржив вищезгадану відмову до Бабушкінського районного суду Дніпропетровської області. Заявник вказував, що прокуратура посилалася лише на показання міліціонерів і не допитала ні заявника, ні будь-яких інших осіб.

18 травня та 3 вересня 2007 року Бабушкінський районний суд повернув заявнику скарги без їх розгляду.

Умови тримання заявника під вартою у Дніпропетровському СІЗО

З 31 січня 2005 року по 26 липня 2007 заявник утримувався у Дніпропетровському СІЗО: до засудження (19 січня 2006) – у звичайній камері, а пізніше у секторі максимального рівня безпеки у підвалі. За словами заявника, у вказаний період умови його тримання під вартою були неприйнятними. Вікна закривали щільні металеві решітки, які не допускали доступ денного світла. Штучне освітлення також було слабким. Туалет не був відділений від загальної кімнати та знаходився у полі зору відеокамери. Санітарні умови були дуже поганими

Спілкування заявника із судом

За словами заявника, 11 грудня 2006 він подав адміністрації колонії свого першого листа до Європейського Суду, в якому він вказував на свої основні скарги та просив відкрити за ними провадження. Через відсутність відповіді на нього, 23 лютого 2007 заявник подав ще одного такого ж самого листа. У своїй подальшій переписці із судом він вказав вихідні номери відправлених листів. Однак ЄСПЛ не отримував такі листи з СІЗО. Першим листом, який отримав суд, був лист від 11 грудня 2006 року, який до ЄСПЛ направила мати заявника 14 березня 2007 року.

У лютому 2017 року ЄСПЛ направив справу заявника Уряду та запропонував йому надати свої заперечення. Уряд декілька разів продовжував строки надання заперечень. У цей час заявник звернувся до юриста ЦСЗ за правовою допомогою. Коли заперечення Уряду були нарешті отримані, юрист ЦСЗ підготував відповідь на заперечення Уряду та направив їх до Суду у жовтні 2017 року

Ос-ков проти України

Заявник, пан О., громадянин України.

05 липня 2016 року Заявник був затриманий співробітниками Козелецького відділення поліції Чернігівській області і поміщений в ізолятор тимчасового утримання, а з 22 липня 2016 року – до Чернігівського СІЗО. На той момент він вже мав позитивний ВІЛ-статус, стадія IV, а також мав такі хронічні захворювання, як гепатит С, важкий стан після перенесеного мультирезистентного туберкульозу обох легенів і сечового міхура (26.09.2013 р), рецидивний кандидоз, герпетична інфекція, кісти в лівій нирці, сечокам’яна хвороба, хронічний пієлонефрит, інші захворювання.

08 вересня 2016 року Заявник переніс гострий інфаркт міокарда в області передньої стінки лівого шлуночка, пов’язаний з есенціальною гіпертензією III ступеня, ризик 4. Він знаходився в реанімації кардіологічного відділення Козелецької центральної районної лікарні Чернігівської області з 8 по 19 вересня 2016 року.

Стан здоров’я Заявника безперервно погіршувався, тільки за 2017 рік він 20 разів звертався за невідкладною медичною допомогою в медичну частину СІЗО (03.01, 04.01., 06.01., 11.01., 18.01., 23.01., 24.01., 01.02., 10.02., 14.02., 20.02., 22.02., 1.03., 17.03., 21.03., 22.03., 27.03., 29.03., 18.04., 25.04. 2017 року).

18 квітня 2017 року під час проведення попереднього судового засідання стан здоров’я заявника погіршився до такої міри, що йому була викликана невідкладна медична допомога. Тиск Заявника піднялося до 160/90, він відчував болю в грудях, слабкість. Йому було поставлено діагноз «Стабільна стенокардія, постінфарктний стан, гіпертонічна хвороба 3 ступеня, інвазія аневризми».

27 квітня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив заяву до ЄСПЛ про застосування невідкладних заходів стосовно лікування пана О.

11 травня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив заяву до ЄСПЛ щодо порушення статті 2 та 3 Конвенції через неналежне лікування заявника.

23 травня 2017 року ЄСПЛ ухвалив застосувати до пана О. невідкладні заходи та зобов’язати Уряд України перевести його до медичного закладу.

Оскільки Уряд України не забезпечив заявника стаціонарним лікуванням у спеціалізованому закладі охорони здоров’я, 22 червня 2017 року в заявника стався інфаркт міокарда.

27 червня 2017 року адвокат ЦСЗ повторно звернулась до ЄСЛ із заявою про застосування Правила 39 Регламенту Суду та зобов’язати Уряд України вжити термінових заходів для належного лікування пана О.

3 жовтня 2017 року, при розгляді чергового клопотання захисника про зміну запобіжного заходу пану О., Чернігівський районний суд Чернігівської області взяв до уваги наявність тяжкого кардіологічного захворювання, при якому існує високий ризик загрози життю, неможливість медичної частини СІЗО забезпечити затриманого ліками, наявність у нього родини та визначеного місця проживання. Суд змінив запобіжний захід пана О. на цілодобовий домашній арешт.

5 грудня 2017 року юрист ЦСЗ підготував відповідь на зауваження Уряду у справі пана О. та направив їх до ЄСПЛ.

Н-в та К-ва проти України

Перший заявник, пан Н-в, народився в 1973 році і жив у Харкові. Другий заявник – його мати, пані К-ва, народилася в 1958 році і живе у Харкові.

25 червня 2010 року пан Н-в був заарештований співробітниками Служби безпеки за підозрою в незаконному обігу наркотиків.

29 червня 2010 р. він був доставлений до Червонозаводського районного суду м. Харкова, який ухвалив його подальше затримання. Згодом даний суд та Апеляційний суд Харківської області кілька разів продовжили тримання заявника під вартою. Він перебував під вартою до 6 квітня 2012 року, коли його звільнили під особисте зобов’язання. З 26 червня по 20 липня 2011 року заявник був під вартою, оскільки справа очікувала на розгляд у Комінтернівському районному суді.

Рішення судів про утримання пана Н-ва під вартою, ґрунтувалися в основному на тому, що справа була складною, заявник був звинувачений у тяжких злочинах, він нібито міг ухилитися від розслідування та судового розгляду, а також перешкоджати встановленню істини у справі, і що він може продовжувати вчиняти злочини.

Суди знехтували або не зробили суттєвої оцінки аргументів заявника щодо його тримання під вартою, включаючи ці аргументи щодо його медичних проблем. Зокрема, під час його арешту в червні 2010 року заявнику страждав від ускладнень, що виникли після операції на правій нозі. До арешту 25 червня 2010 року заявник неодноразово проводилась операція правої ноги, всі п’ять пальців були ампутовані, рани нагноїлися. Жодної адекватної медичної допомоги йому не було під час утримання під вартою, і він зазнавав сильного болю. Незважаючи на те, що суди та прокуратура мали докладну інформацію у зв’язку з цим, вони, відхиляли клопотання про звільнення заявника з даних підстав.

У червні 2011 року розслідування було завершено, а справа передана до Комінтернівського районного суду м. Харків.

У липні 2011 року пан Н-в призначив пані Л. своїм представником у Європейському суді з прав людини, і підписав відповідне доручення. Заявник та пані Л. подали ряд звернень до судів про надання їм дозволу зустрітися один з одним в СІЗО у Харкові, в якому заявник перебував, для того, щоб Л. могла допомогти у складанні заяви до ЄСПЛ. Тільки один такий запит було задоволено.

9 квітня 2017 року пан Н-в помер.

У листопаді 2017 року його мати, пані К-ва. звернулася до Суду з проханням надати можливість продовжити справу від його імені. Суд надав відповідний дозвіл.

31 грудня 2017 р. адвокат ЦСЗ підготував відповідь на зауваження Уряду у справі та направив його до ЄСПЛ.

Пу-нєв і Г-ія проти України

5 квітня 2012 року перший заявник був затриманий, закований у наручники і побитий співробітниками поліції на автозаправці у місті Херсон. Він був доставлений до обласного відділення поліції в Херсоні і на наступний день його було перевезено за близько 800 км до поліцейської дільниці у Володимир-Волинському, де, за його словами, йому було запропоновано дати свідчення проти знайомого, який підозрювався у вбивстві.

7 квітня 2012 року співробітники поліції Володимир-Волинська підготували рапорт, в якому зазначалося, що перший заявник був затриманий в поліцейській дільниці близько 4,40 ранку за підозрою у крадіжці автомобіля. У той же день він був оглянутий у присутності свідків в поліцейській дільниці Турійського району, і було відзначено, що у нього були синці під очами і подряпини на зап’ястку.

9 квітня 2012 року Перший заявник був доставлений назад в Херсон, де він був поміщений в Білозерський ізолятор тимчасового тримання (ІТТ).

Після кількох відмов у порушенні кримінальної справи, які згодом були скасовані судом, 28 грудня 2012 було порушено кримінальну справу з його скаргами на жорстоке поводження з боку співробітників поліції. 13 квітня 2013 року Суворівська районна прокуратура міста Херсона закрила справу за відсутність доказів. Був зроблений висновок про те, що перший заявник отримав синці під очами у результаті падіння.

Друга заявниця, яка є цивільною дружиною першого заявника, в травні 2011 року придбала автомобіль Chevrolet Lacetti.

Перший заявник був за кермом автомобіля, який на момент його арешту 5 квітня 2012 року автомобіль був вилучений поліцією в той же день разом з 15 000 доларів США і різними речами.

У листі від 6 серпня 2012 року Суворівська районна прокуратура повідомила другу заявницю, що автомобіль був вилучений як «знаряддя злочину».

10 вересня 2012 року таж сама прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи за скаргами з боку другої заявниці про те, що співробітники поліції незаконно утримували її автомобіль, гроші і особисті речі.

21 листопада 2012 суд відмінив це рішення і направив справу на додаткове розслідування. У той же день було порушено кримінальну справу.

24 квітня 2013 року Суворівська районна прокуратура припинила цю справу за недоведеністю вчинення злочину. Автомобіль був повернений до третьої сторони, яка була його власником. Кримінальну справу стосовно викрадення автомобіля було призупинено через неможливість знайти викрадача.

14 жовтня 2014 року заявники подали скаргу до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), в якому вони вказували на порушення Статей 3, 5 і 13 щодо першого заявника та Статті 1 Протоколу № 1, щодо другої заявниці.

3 березня 2016 року скарга була доведена до відому Уряду України.

17 січня 2017 року юристи ЦСЗ направили в ЄСПЛ відповідь на зауваження Уряду.

Се-н проти України

Пан Се-н (надалі – заявник) громадянин України. Заявник проживає в м. Київ та працює в правозахисній організації. Він також займається написанням статей правозахисної тематики.

27 серпня 2005 року заявник звернувся до Конституційного Суду України (надалі – КСУ) з письмовим запитом про надання інформації про кількість конституційних звернень фізичних та юридичних осіб, поданих до секретаріату КСУ у період з січня 2003 по липень 2005 року. Також він питав про те, скільки з них було передано для розгляду судом та скільки було залишено без розгляду. Заявнику була необхідна ця інформація для написання статті про діяльність КСУ та право громадян на конституційне звернення.

13 вересня 2005 року заявнику було надіслано відмову в наданні запитуваної інформації. Відмова ґрунтувалась на тому, що відповідно до Регламенту КСУ останній не має обов’язку відповідати на інформаційні запити.

В січні 2006 року заявник оскаржив дану відмову до Голосіївського районного суду м. Києва. 31 січня 2006 року суд відмовив в задоволенні позову, оскільки останній «не ґрунтувався на законі».

26 лютого 2006 року заявник оскаржив вищезгадане судове рішення до Апеляційного суду міста Києва. 10 травня 2006 року Апеляційний суд залишив в силі рішення суду першої інстанції.

11 червня 2006 року заявник подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. Однак, 15 липня 2008 року йому було відмовлено в її задоволенні.

У невстановлену дату другої половини 2008 року заявник подав до ЄСПЛ заяву про порушення його прав, передбачених Статтею 10 Конвенції.

20 травня 2011 року, без будь-яких дій з боку заявника, КСУ надав йому повну письмову відповідь на його інформаційний запит. Відповідь містила число конституційних звернень поданих фізичними та юридичними особами у період між 2003 та 2010 роками. Також було надано число допущених до розгляду звернень.

В березні 2017 року заявник звернувся до ЦСЗ. Він прохав представляти його інтереси на стадії комунікації справи з Урядом.

23 серпня 2017 року юрист ЦСЗ подав до ЄСПЛ Відповідь на Заперечення Уряду.

С. проти України

Заявник, пан С., є громадянином України, розлучившись зі своєю колишньою дружиною, він судився із нею щодо того, хто з них буде жити з їх дочкою.

3 квітня 2008 року заявник стріляв у адвоката дружини в приміщенні Дзержинського районного суду і серйозно поранив його. Заявник був заарештований на місці злочину. Він залишався під вартою протягом усієї кримінальної справи проти нього. 14 квітня 2009 року Харківський апеляційний суд засудив його до десяти років і шести місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Це рішення було залишено без змін судом касаційної інстанції.

У квітні 2008 року заявник був доставлений до центру попереднього ув’язнення (СІЗО) у Харкові. За його словами, під час його затримання в СІЗО деякі його листи не досягли призначених одержувачів, включаючи ЄСПЛ, а адміністрація СІЗО відкривала листи, надіслані заявнику. У останньому аспекті заявник посилається на інцидент, який, як він стверджував, відбувся у вересні 2009 року та стосується листа, яке Суд відправив заявникові. Заявник також стверджує, що він страждав від різних захворювань, у тому числі хронічного панкреатиту, гепатиту та кардіосклерозу, через відсутність їжі в СІЗО та її низьку якість, а також погані санітарні та гігієнічні умови. Заявник стверджує, що йому не надавалась належна медична допомога в СІЗО та що його стан здоров’я погіршився. У 2009 році адміністрацією СІЗО заявник був поінформований про те, що його медична картка була загублена.

14 червня 2009 року заявник подав свою першу заяву до Європейського суду з прав людини. Пізніше він доповнив заяву додатковими скаргами.

11 травня 2010 року заявник був переданий до Слов’яносербської виправної колонії в Луганській області. Заявник стверджує, що він був підданий нелюдським умовам у цій в’язниці (переповнені камери, погані санітарні та гігієнічні умови, погана якість їжі та відсутність їжі, відсутність адекватного медичного лікування та одиночне утримання в дисциплінарних камерах).

Заявник стверджує, що до 12 жовтня 2010 року всі листи, надіслані йому Судом, були відкриті та прочитані адміністрацією установи. Вони нібито витягли з листів документи, надіслані йому Судом. Заявник посилається на такі випадки, що трапляються у вересні 2009 року та у травні та серпні 2010 року.

У травні 2011 року заявник був переведений до Харківської виправної колонії.

Заявник стверджував, що йому не надається адекватна медична допомога в цій колонії. Починаючи з 2012 року, заявник безперервно скаржився на проблеми зі спиною. У травні 2012 року він здійснив магнітно-резонансну томографію (МРТ), йому діагностували остеохондроз і випинання міжхребцевого диска.

В 2014 році він був переведений до Дергачівської виправної колонії, а в 2015 році – до Хролівського виправного центру в Харківській області.

Протягом трьох років не було належного лікування, і у вересні 2015 р. йому було проведено операцію на хребті, внаслідок чого в листопаді 2015 р. він був визнаний інвалідом другої групи.

Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на умови його тримання під вартою в Слов’яносербській виправній колонії та на неналежну медичну допомогу під час тримання під вартою та відбування покарання.

Посилаючись на статті 8 та 34 Конвенції, заявник скаржився на перехоплення та контроль за його кореспонденцією під час затримання.

Також він скаржився, згідно зі статтею 13 Конвенції, що він не мав у своєму розпорядженні ефективного внутрішнього засобу правового захисту за скаргами відповідно до статті 3.

Адвокати ЦСЗ підготували відповідь на порушення статті 3, 8, 13 та 34 Конвенції, і 8 вересня 2017 року подали його до Європейського суду.

115 справ, в яких підготовлені та подані до ЄСПЛ заяви про порушення Конвенції
або щодо застосування тимчасових заходів за Правилом 39 Регламенту Суду

88 справ, пов’язаних з подіями на Сході Україні

49 справ щодо майна фізичних осіб, знищеного в ході збройного конфлікту на сході України

В середині квітня 2014 року в деяких містах Донецької та Луганської областей України почалися захоплення адміністративних будівель проросійськи налаштованими групами озброєних осіб. Були утворені самопроголошені сепаратистські територіальні об’єднання – Донецька народна республіка (далі по тексту – «ДНР») та Луганська народна республіка (далі по тексту – «ЛНР»).

14 травня 2014 року в Донецькій та Луганській області було розпочато проведення Антитерористичної операції (АТО).

З червня 2014 року на території Станично-Луганського району Луганської області почались активні бойові дії між бойовиками незаконних збройних формувань та українськими військовими підрозділами, які протягом 2014 року в смт. Станиця Луганська набули особливо жорстокого характеру (щоденні обстріли артилерії та мінометів, дії диверсійно-розвідувальних груп і т.д.).

Внаслідок попадання снарядів в житлові будинки частина з них була пошкоджена, а деякі з них повністю зруйновані. За даними Станично-Луганської селищної ради, за період з 2014 по 2015 рік під час цих подій загинули 28 і були поранені 36 мешканців Станиці Луганської.

До середини 2016 року ніхто не інформував потерпілих від бойових дій з числа мирних мешканців про хід розслідування цих подій, які за визначенням КК України є терористичними актами, як і взагалі про існування такого розслідування.

Деякі з потерпілих отримали від органів влади та місцевого самоврядування компенсації у сумі 1000 гривень – 40 Євро. Пошкоджене внаслідок артобстрілів житло ніхто не відновлював, а на усі звернення місцевих мешканців до органів влади була надана відповідь про те, що коштів на такі роботи немає. Лише за допомогою волонтерів та іноземних донорів окремі мешканці відновили частину своїх помешкань.

Місцеві мешканці, потерпілі від постійних обстрілів, звертались до Управління СБУ Луганської області та, оскільки Росія здійснює ефективний контроль за так званою «ЛНР» (що підтверджено Резолюцією ПАРЄ), до Слідчого комітету (далі по тексту – СК РФ) із заявами про вчинені злочини.

СК РФ надіслав всім заявникам відповіді про те, що з метою перевірки відомостей, вказаних у заявах були підготовлені запити про надання правової допомоги до компетентних органів України.

Слідчі СБУ не повідомили заявників про реєстрацію їх заяв та початок розслідування у встановлений Кримінальним процесуальним кодексом строк. Тому заявники подали скарги на бездіяльність слідчого до Сєвєродонецького міського суду. Слідчий суддя скарги задовольнив та зобов’язав слідчого вносити відомості до ЄРДР.

Лише після цього слідчий із затримкою більше місяця виконав ухвалу слідчого судді та повідомив заявників про те, що за їх заявами було розпочато досудове розслідування. Разом з тим, виявилось, що за фактами влучання снарядів в житлові будівлі в 2014 –2015 роках слідчими підрозділами Національної поліції було відкрито вісім кримінальних проваджень.

Оскільки за час, що минув з часу подій обстрілів, минуло від одного до двох років, а ніхто із них не допитувався в кримінальному провадженні щодо обставин цих подій, заявники надсилали слідчому клопотання про проведення слідчих дій, які після значної затримки були розглянуті і задоволені. Але і після задоволення клопотань, слідчі дії, наскільки це відомо заявникам, не проводились. Слідчий СБУ доручив їх проведення відповідному слідчому підрозділу Національної поліції, але жоден із заявників не був допитаний за місцем їх мешкання, яке одночасно є і місцем події злочину.

Після звернення заявників до прокуратури Луганської області з клопотанням про об’єднання матеріалів досудових розслідувань за тими самими подіями більшості з них прокуратура відмовила у розгляді даних клопотань на підставі того, що їх не було визнано потерпілими, отже вони не мають права заявляти клопотання.

Зважаючи на очевидну неефективність досудового розслідування органами як Росії, так і України, при якому явно відсутня перспектива встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності, як і, зважаючи на практику українських судів, відшкодуванні завданої заявникам майнової шкоди, вони вирішили звернутися до Європейського суду проти цих держав, обидві з яких, як вважають заявники, є відповідальними за статтею 1 Конвенції за порушення їх прав, передбачених Конвенцією. Адвокати ЦСЗ від їх імені підготували скарги про порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, статті 8 Конвенції, а у випадках настання смерті або завдання поранень (каліцтв) мирним мешканцям – також і про порушення статті 2 Конвенції або статті 3 Конвенції, в залежності від конкретної ситуації заявника.

Бе-ченко проти України та Росії

Заявник, пан Б., проживає у Станиці Луганській.

18 листопада 2014 року і 18 січня 2015 року приватний будинок заявника в Станиці Луганській був серйозно пошкоджений в результаті артилерійських обстрілів. При цьому, пан Б. знаходився у своєму будинку на момент початку обстрілу 18 січня 2015 року і лише завдяки щасливій випадковості залишився живий.

Усвідомлюючи неефективність розслідування факту пошкодження його майна слідчими органами України та Росії, заявник звернувся по правову допомогу до ЦСЗ.

13 березня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 2, 8 і 13 Конвенції, а також Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

Бе-да проти України та Росії

В період з 2 травня по 3 серпня 2015 року внаслідок артилерійських обстрілів будинок пана Бе-ди був сильно пошкоджений. Окрім будинку було зруйновано теплиці на території домоволодіння Заявника.

11 червня 2016 року під час чергового артилерійського обстрілу будинок заявника знову було пошкоджено.

02 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Брє-нова проти України та Росії

01 лютого 2015 року внаслідок артилерійських обстрілів будинок пані Бр-вої був сильно пошкоджений.

02 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Че-хіна проти України та Росії

2 вересня 2014 року під час масивного артилерійського обстрілу будинок пана Че-хіна (надалі – заявника) загорівся та був повністю зруйнованим. З цього моменту заявник жив у зруйнованому будинку, тому що він не мав грошей на відновлення своєї власності. Його діти та інші родичі покинули смт. Станиця Луганська і наразі живуть в Росії

У лютому 2017 року юрист ЦСЗ подав заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення Статті 8 Конвенції та Статті 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Єфі-нко проти України та Росії

Заявник, пан Є., проживав у Станиці Луганській разом зі своєю родиною.

З початком бойових дій в квітні 2014 року родина заявника виїхала до м. Полтава.

1 вересня 2014 року будинок заявника, його автомобіль та інше майно були сильно пошкоджені в ході чергового артилерійського обстрілу.

Усвідомлюючи неефективність розслідування слідчими органами України та Росії факту пошкодження його майна, заявник звернувся по правову допомогу до ЦСЗ.

25 квітня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 8 і 13 Конвенції, а також Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

Ге-мова проти України та Росії

2 вересня 2014 року в ході чергового обстрілу було майже повністю знищено житловий будинок заявниці – пані Г-ї, яка мешкає в Станиці Луганській.

Усвідомивши неефективність розслідування фактів пошкодження/знищення майна заявниці слідчими органами України та Росії, заявниця звернулася за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

2 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Го-нова проти України та Росії

4 вересня 2014 року під час артилерійського обстрілу будинок пані Го-нової (надалі – заявниця) був значно пошкоджений. Заявниця не відновила свій будинок через відсутність достатньої кількості грошей для цього. Її родичі покинули селище та поїхали в Росію. Заявниця не приїжджала до родичів протягом декількох років.

У лютому 2017 року юрист ЦСЗ підготував заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення Статті 8, Статті 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Го-кіна проти України та Росії

У ніч з 13 на 14 лютого 2015 року відбувся артилерійський обстріл смт. Станиця Луганська, під час якого один з снарядів потрапив на подвір’я домоволодіння заявниці, у результаті чого були вибиті вікна та сильно пошкоджені стіни житлового будинку, а також знищені меблі.

На сьогоднішній день будинок та господарські споруди заявниці досі не відновлені у повній мірі. Житловий будинок є у непридатному для проживання стані.

Через це заявниця мешкає у будинку свого сина

15 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Га-рза проти України та Росії

Заявник з 1970 року проживав в смт. Станиця Луганська, мав теплицю та займався підсобним господарством, яке і було основним джерелом заробітку заявника.

2 вересня 2014 року відбувся артилерійський обстріл смт. Станиця Луганська, у результаті якого снаряд влучив у домоволодіння заявника, пана Г-рзи, завдавши значних пошкоджень житловому будинку та знищивши господарські будівлі. Будинок заявника постраждав ще 2 рази під час артилерійських обстрілів 9 лютого та 27 серпня 2015 року.

23 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

І-щенко проти України та Росії

Заявниця, пані І-щенко, проживає в Станиці Луганській разом зі своїм чоловіком та сином.

2 липня 2014 року в результаті авіаобстрілу вулиці Островського, її будинок було сильно пошкоджено. Родина заявника була вдома під час обстрілу.

Усвідомлюючи неефективність розслідування слідчими органами України та Росії факту пошкодження її майна, заявниця звернулася по правову допомогу до ЦСЗ.

22 лютого 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 2, 8 і 13 Конвенції, а також Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

К-інко проти України та Росії

4 липня 2014 року під час артилерійського обстрілу будинок пані К-інко (надалі – заявниця) був істотно пошкоджений. У той день заявниця перебувала вдома і тільки завдяки щасливому випадку залишилася живою. Пізніше вона спробувала відновити свій будинок, але не мала достатньої кількості грошей для цього.

У лютому 2017 року юрист ЦСЗ підготував заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення Статті 8 та Статті 1 Протоколу 1 Конвенції

Ка-нікова проти України та Росії

2 вересня 2014 в той час як Заявниця перебувала всередині свого будинку, відбувся артилерійський обстріл. В ході цього обстрілу снаряд потрапив в її домоволодіння та сильно його пошкодив.

17 серпня 2014 під час чергового артилерійського обстрілу було розбито фундамент, пошкоджено вісім вікон і дах будинку.

08 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ка-ніна Г. проти України та Росії

5 липня 2015 року відбувся артилерійський обстріл смт. Станиця Луганська, у результаті якого снаряд влучив у домоволодіння заявниці, пані К-ніна, завдавши значних пошкоджень житловому будинку та знищивши господарські будівлі.

15 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ка-нін В. проти України та Росії

8 грудня 2014 року відбувся артилерійський обстріл смт. Станиця Луганська, у результаті якого снаряд влучив у домоволодіння заявника, пана К-ніна, завдавши значних пошкоджень житловому будинку та знищивши господарські будівлі.

17 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ка-рян Л. проти України та Росії

10 серпня 2015 року відбувся артилерійський обстріл смт. Станиця Луганська, у результаті якого снаряд влучив у домоволодіння заявниці, пані Ка-рян, завдавши значних пошкоджень житловому будинку та знищивши господарські будівлі. В результати пожару повністю згорів будинок площею 65 м2 та приміщення літньої кухні площею 32 м2

26 січня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ка-рян С. проти України та Росії

В період з 2014 по 2015 рік внаслідок артилерійських обстрілів будинок пана К-ряна був сильно пошкоджений, повністю згоріла літня кухня.

23 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ков-ко проти України та Росії

Заявниця, пані Ков-ко, проживала у м. Дебальцеве разом з чоловіком, двома синами, невісткою та онуком до січня 2015 року.

Взимку 2014-2015 року в м. Дебальцеве почалися бойові дії між ЗСУ та бойовиками так званої «ДНР», через що заявниця з родиною поїхали до м. Харків.

В лютому 2015 року внаслідок артобстрілу будинок заявниці був повністю знищений.

Усвідомлюючи неефективність розслідування слідчими органами України та Росії факту знищення її майна, заявниця звернулася по правову допомогу до ЦСЗ.

6 квітня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 8 і 13 Конвенції, а також Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

Ко-мін проти України та Росії

15 січня 2015 року відбувся обстріл вулиці Ломоносова, смт. Станиця Луганська, на якій знаходиться приватний будинок заявника. Під час обстрілу у домоволодіння заявника влучив снаряд, який пошкодив дах та розбив вікно житлового будинку.

20 січня 2015 року на подвір’ї домоволодіння заявника розірвався снаряд, який розбив паркан та знищив фруктові дерева.

3 червня 2015 року близько 10 годин вечора на подвір’ї домоволодіння розірвалася міна, в результаті чого було вибито чотири вікна та пошкоджено шифер на даху будинку.

22 листопада 2015 року у будинок заявника влучила куля, яка пройшла крізь скло у вікні на застрягла у стіні.

На сьогоднішній день заявник та його дружина продовжують мешкати у пошкодженому будинку.

9 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ко-чкіна проти України та Росії

29 серпня 2014 під час артилерійського обстрілу два снаряди потрапили в будинок Заявника, в результаті чого практично все домоволодіння було зруйновано.

14 серпня 2015 під час чергового артилерійського обстрілу з боку так званої ЛНР в домоволодіння заявника потрапив запальний снаряд, в результаті попадання якого все, що залишилося від домоволодіння заявника згоріло

13 січня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ку-рдіна проти України та Росії

2 вересня 2014 року відбувся артилерійський обстріл смт. Станиця Луганська, у результаті якого снаряд влучив у домоволодіння заявниці, сильно пошкодивши фундамент, стіни та дах житлового будинку, а також повністю вибивши три вікна. Окрім цього, були знищені фруктові дерева, які росли на присадибній ділянці домоволодіння.

Заявниця та її чоловік продовжують жити у пошкодженому будинку та змушені пристосовувати його для нормального проживання.

8 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Мє-хіна проти України та Росії

28 серпня 2014 близько під час артилерійського обстрілу снаряд потрапив в будинок заявника. Заявник з дочкою дивом залишилися живі. В результаті попадання снаряда в домоволодіння заявника було пошкоджено дах будинку і три вікна.

10 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ме-шко проти України та Росії

Заявник, пан М., проживав у м. Донецьк разом з дружиною та двома дітьми (дівчинка 2009 р.н. та хлопчик 2012 р.н.).

В травні 2014 року заявник вивіз свою родину до міста Харків у зв’язку з початком бойових дій в Донецьку.

Упродовж 2014-2015 року будинок заявника потрапляв під обстріли, внаслідок чого був серйозно пошкоджений. Все майно, що знаходилось у ньому, було знищено або розграбовано.

Усвідомлюючи неефективність розслідування факту знищення його майна слідчими органами України та Росії, заявник звернувся по правову допомогу до ЦСЗ.

15 лютого 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 8 і 13 Конвенції, а також Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

Ми-тенко проти України та Росії

19 січня 2015 року під час чергового артилерійського обстрілу будинок пані Ми-тенко (надалі – заявниця) був серйозно пошкоджений. У той час заявниця була у своїх сусідів, а тому завдяки щасливої випадковості вижила. Вона однак не змогла відновити свій будинок через відсутність грошей на це. Вона була змушена жити у напівзруйнованому будинку без можливості переїхати до родичів.

У лютому 2017 юрист ЦСЗ підготував заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення Статті 8 та Статті 1 Протоколу 1 Конвенції

На-ва проти України та Росії

2 вересня 2014 року в ході чергового обстрілу було майже повністю знищено житловий будинок заявниці – пані Н-ої, яка мешкає в Станиці Луганській.

Усвідомивши неефективність розслідування фактів пошкодження/знищення майна заявниці слідчими органами України та Росії, заявниця звернулася за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

6 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Н-ран В. проти України та Росії

18 серпня 2014 року під час артилерійського обстрілу один зі снарядів розірвався у дворі домоволодіння заявника в результаті чого було пошкоджено дах будинку, повністю розбиті вхідні двері і вікна будинку, зруйнована скляна теплиця

19 листопада 2014 під час чергового артилерійського обстрілу були пошкоджені всі вікна будинку і туалет.

10 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Но-кова проти України та Росії

10 квітня 2015 року внаслідок артилерійських обстрілів будинок пані Но-вої був сильно пошкоджений.

На початку липня 2015 року під час чергового артилерійського обстрілу дах на будинку заявника було пошкоджено, знищено підсобне господарство та вбито собаку заявника.

4 липня 2015 року під час чергового артилерійського обстрілу снаряд потрапив у спальну кімнату заявника.

23 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Про-пова Г. проти України та Росії

29 серпня і 6 вересня 2014 під час артилерійського обстрілу смт. Станиця Луганська осколками снарядів було пошкоджено будинок Заявника.

22 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Про-пов С. проти України та Росії

28 липня 2015 року під час артилерійського обстрілу смт. Станиця Луганська снаряд потрапив у будинок Заявника, внаслідок чого будинок заявника загорівся та повністю згорів.

27 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Про-пова Т. проти України та Росії

8 червня 2015 під час артилерійського обстрілу смт. Станиця Луганська снаряд потрапив в будинок Заявника, внаслідок чого він згорів повністю.

24 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Про-пов В. проти України та Росії

08 червня 2015 року під час артилерійського обстрілу снаряд потрапив в будинок заявника, внаслідок чого він повністю згорів.

28 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ру-нко М. проти України та Росії

1 липня 2015 року внаслідок артилерійських обстрілів смт. Станиця Луганська в будинок заявника потрапив снаряд і в результаті його потрапляння почалася пожежа і домоволодіння заявника згоріло повністю.

16 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ру-нко О. проти України та Росії

2 вересня 2014 року, під час артилерійського обстрілу снаряд потрапив в домоволодіння Заявника, внаслідок чого його було сильно пошкоджено.

16 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Рє-вова проти України та Росії

На початку лютого 2015 року внаслідок артилерійських обстрілів будинок пані Р-вової був сильно пошкоджений.

27 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Сав-ко проти України та Росії

У період з 18 серпня 2014 року до 1 вересня 2015 року в ході обстрілів було майже повністю знищено житловий будинок заявника – пана С-ка, який мешкає в Станиці Луганській.

Усвідомивши неефективність розслідування фактів пошкодження/знищення майна заявника слідчими органами України та Росії, заявник звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

13 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Се-женко проти України та Росії

9 січня 2015 року під час артилерійського обстрілу будинок пані Се-женко (надалі – заявниця) зазнав істотних ушкоджень. Заявниця відновила своє майно, але 24 липня 2015 року відбувся новий артилерійський обстріл, в результаті якого будинок заявниці знову постраждав. Відповідно, заявниці довелося далі жити у літній кухні, оскільки нічого іншого не вціліло. У неї вже не було домашніх речей і їй доводилося все купувати. Її родичі покинули смт. Станиця Луганська та поїхали до інших регіонів України. Зараз вони мало спілкуються із заявницею.

У лютому 2017 року юрист ЦСЗ подав заяву до Європейського суду з прав людини на порушення Статті 8 та Статті 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Шв-ць проти України та Росії

21 та 24 серпня 2014 року в результаті вибуху міни будинок пані Шв-ць – надалі – заявниця) був сильно пошкоджений.

10 лютого 2015 року під час іншого артилерійського обстрілу будинок заявниці спалахнув та був майже повністю зруйнованим. Заявниця не має грошей для відновлення свого будинку чи оренди іншого житла, тому з того часу вона виживає у своєму зруйнованому будинку без води та світла.

У березні 2017 року юрист ЦСЗ подав заяву в Європейський суд з прав людини на порушення Статті 8 та Статті 1 Протоколу 1 Конвенції.

Ш-ц проти України та Росії

Заявниця, пані Ш-ц, проживала у м. Первомайськ Луганської області разом з чоловіком та донькою 2000 р.н. На даний час заявниця разом із родиною живуть у м. Харків та мають статус ВПО.

Влітку 2014 року у м. Первомайськ почалися бойові дії між ЗСУ та бойовиками так званої «ЛНР», через що 20 липня 2014 року заявниця з родиною поїхали до м. Харків.

1 серпня 2014 року внаслідок артобстрілу квартира заявниці була повністю знищена.

Усвідомлюючи неефективність розслідування факту знищення її майна слідчими органами України та Росії, заявниця звернулася по правову допомогу до ЦСЗ.

30 березня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 8 і 13 Конвенції, а також Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

Ш-ак проти України та Росії

Заявник та його дружина є пенсіонерами.

12 лютого 2015 року під час чергового артилерійського обстрілу смт. Станиця Луганська у будинок, в якому розташована квартира заявника, потрапив снаряд, у результаті чого був сильно пошкоджений дах та обвалилася стеля. На подвір’ї багатоквартирного будинку також були розбиті сарай, літній душ, туалет та паркан, які належали заявникові на праві спільної власності.

На сьогоднішній день заявник та його дружина продовжують мешкати у пошкодженому будинку.

6 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Сі-енко проти України та Росії

Заявник народився і все життя проживав в смт. Станиця Луганська. До початку антитерористичної операції заявник займався веденням тепличного господарства, зокрема, він мав теплиці загальною площею 650 м2. Щорічний обсяг вирощуваної продукції становив в середньому 12-15 тон.

15 червня 2015 в будинок заявника потрапив снаряд, в результаті чого він був повністю зруйнований. Згідно з актом про пожежу прямі і побічні орієнтовні збитки від пожежі становлять 600 000 гривен, проте реальна сума понесених збитків значно більше. Заявник втратив не тільки житло, але й основне джерело заробітку – теплиці

13 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Сле-ва проти України та Росії

21 січня 2015 року в ході чергового обстрілу було майже повністю знищено житловий будинок заявниці – пані С-ої, яка мешкає в Станиці Луганській.

Усвідомивши неефективність розслідування фактів пошкодження/знищення майна заявниці слідчими органами України та Росії, заявниця звернулася за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

6 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Су-вата проти України та Росії

Заявниця, пані С., проживала у селищі Валуйське Станично-Луганського району разом зі своїм чоловіком і сином.

В ході чергового обстрілу, який стався 4 грудня 2014 року, будинок заявниці було сильно пошкоджено разом із іншим майном.

Усвідомлюючи неефективність розслідування факту пошкодження її майна слідчими органами України та Росії, заявниця звернулася по правову допомогу до ЦСЗ.

14 квітня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 8 і 13 Конвенції, а також Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

С-лий проти України та Росії

Заявник, пан С., проживає в місті Авдіївка.

1 та 10 лютого 2015 року квартира заявника в Авдіївці була серйозно пошкоджена в результаті артилерійських обстрілів.

Усвідомлюючи неефективність розслідування факту пошкодження його майна слідчими органами України та Росії, заявник звернувся по правову допомогу до ЦСЗ.

24 липня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 2, 8 і 13 Конвенції, а також Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

То-чова проти України та Росії

2 вересня 2014 року відбувся артилерійський обстріл смт. Станиця Луганська, у результаті якого снаряд влучив у домоволодіння заявниці. Заявниця разом зі своєю сестрою в цей час знаходилася на подвір’ї домоволодіння. У результаті потрапляння снаряду, житловий будинок, гараж та літня кухня були повністю зруйновані, сильно пошкоджений паркан.

На сьогоднішній день будинок та господарські споруди заявниці досі не відновлені у повній мірі. Житловий будинок є у непридатному для проживання стані. Через те, що у результаті потрапляння снаряду житловий будинок заявниці був повністю зруйнований, вона не має можливості проживати у ньому на сьогоднішній день мешкає у своїх родичів.

9 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ті-нко проти України та Росії

Заявниця, пані Т., проживає у Станиці Луганській.

25 січня 2015 року приватний будинок заявниці в Станиці Луганській був серйозно пошкоджений в результаті артилерійських обстрілів.

Усвідомлюючи неефективність розслідування факту пошкодження її майна слідчими органами України та Росії, заявниця звернулася по правову допомогу до ЦСЗ.

5 жовтня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 2, 8 і 13 Конвенції, а також Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

У-чов проти України та Росії

20 та 28 січня 2014 року під час артилерійського обстрілу будинок пана У-чов (надалі – заявник) загорівся від потрапляння снаряду. Негайно заявник викликав службу пожежної охорони, але вона на той момент не працювала через посилення артилерійських обстрілів. Тому протягом п’яти годин заявник, якому було 77 років та його дружина, якій було 73 роки тушили пожежу. Ніхто їм не допоміг – навіть сусіди боялися вийти із підвалів, де ховалися, тому що продовжувалися сильні обстріли. Заявник досі живе у зруйнованому будинку та не має жодних грошей відновити його.

У березні 2017 року юрист ЦСЗ підготував заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення Статті 2, 8 Конвенції та Статті 1 Протоколу 1 до Конвенції.

У-денко проти України та Росії

2 вересня 2014 року відбувся артилерійський обстріл смт. Станиця Луганська, у результаті якого снаряд влучив у домоволодіння заявниці. У результаті потрапляння снаряду було пошкоджено фасад житлового будинку та вибито два вікна.

10 лютого 2015 під час чергового артилерійського обстрілу снаряди влучили у житловий будинок заявниці, у результаті чого була повністю зруйнована кухня, вибиті три вікна, сильно пошкоджений дах, знищені меблі та побутові прилади.

20 липня 2015, 25 серпня 2015 року та 26 квітня 2016 року відбулися артилерійські обстріли, у результаті яких були сильно пошкоджені дах, вікна та стеля у житловому будинку заявниці, пошкоджені та знищені особисті речі.

5 червня 2016 року у дах житлового будинку потрапила куля.

14 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Во-ва проти України та Росії

2 вересня 2014 року відбувся артилерійський обстріл вулиці Шевченко, смт. Станиця Луганська, на якій знаходиться домоволодіння заявниці.

Під час обстрілу у домоволодіння заявниці влучило п’ять снарядів, у результаті чого сталася пожежа, яка майже повністю знищила житловий будинок, знищила меблі, побутові прилади та особисті речі заявниці та її чоловіка.

Через те, що у результаті потрапляння снаряду будинок заявниці став фактично непридатним для проживання, заявниця та її чоловік були змушені покинути його та на сьогоднішній день вони мешкають в іншому місці.

28 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Ю-на проти України та Росії

Заявниця мешкає разом зі своїми двома дітьми, один з яких має інвалідність дитинства першої групи, а другий є неповнолітнім.

9 січня 2015 року відбувся артилерійський обстріл смт. Станиця Луганська. У результаті потрапляння снарядів у домоволодіння заявниці були сильно пошкоджені дах та стіни житлового будинку, вибиті вікна, пошкоджений паркан.

У середині лютого 2015 під час чергового артилерійського обстрілу снаряди повторно потрапляли на територію домоволодіння заявниці, вибивши три вікна та пошкодивши стіну.

13 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

З-ов проти України та Росії

02 вересня 2014 року внаслідок артилерійських обстрілів будинок пана З-ва був сильно пошкоджений.

24-25 травня 2015 року внаслідок чергового артилерійського обстрілу на будинку заявника загорівся дах. Пожежу вдалося загасити власними силами.

22 липня 2015 року під час чергового артилерійського обстрілу від прямого потрапляння снаряду в будинок він повністю згорів.

13 лютого 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

 

17 справ щодо полонених, вбитих та поранених під час обстрілів
в ході збройного конфлікту на сході України

Б-ко проти України та Росії

Пан Б., 1955 р.н., є громадянином України, що проживає у м. Авдіївка Донецької області.

27 липня 2014 року під час артилерійського обстрілу м. Авдіївки (Донецька область), його дружина пані Б. була вбита на зупинці громадського транспорту.

23 вересня 2016 року юристами ЦСЗ від імені пана Б. було подано заяву про злочин в національні правоохоронні органи України і Росії. Було розпочато розслідування.

У березні 2017 року юристами ЦСЗ було подано ряд клопотань про слідчі дії.

22 травня 2017 було направлено повторний запит до Слідчого комітету РФ з проханням повідомити, які слідчі дії було зроблено у справі.

У червні 2017 року надійшла відповідь від слідчих органів Росії – заяву просто переадресували до органів влади України, а в Україні розслідування фактично не проводилось.

У жовтні 2017 року адвокат ЦСЗ ознайомився з матеріалами кримінальної справи та побачив, що жодні слідчі дії не були виконані.

У листопаді 2017 року адвокат ЦСЗ направив скаргу щодо порушення статей 2, 3, 8 Конвенції до ЄСПЛ.

Де-сова проти України та Росії

Пані Д. (надалі – заявниця) була поранена шляхом підриву на міні в Станиці Луганській.

Усвідомлюючи неефективність розслідування фактів її поранення слідчими органами України та Росії, заявниця звернулась по правову допомогу до юристів ЦСЗ.

9 лютого 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення статей 2,3, 8 Конвенції.

Га-мон проти України та Росії

2 липня 2014 року відбувся обстріл селища Станиця Луганська в Луганській області, два із снарядів (бомб) потрапили та на подвір’я заявника. В домоволодінні в цей час перебували жінка заявника та його теща.

Вибухом дружині заявника відірвало ногу, і хоча сусіди на своєму автомобілі відвезли її до районної лікарні, вона згодом померла він кровотечі внаслідок поранення (їй відірвало ногу).

Теща заявника під час вибуху отримала численні поранення, в т.ч. голови. У лікарні цій старій жінці зробили декілька операцій, в т.ч. щодо поранення головного мозку. По дорозі до рідних після виписки із лікарні теща заявника померла..

Внаслідок потрапляння бомб у домоволодіння заявника, практично весь був зруйнований, як і прибудинкові будівлі, також був пошкоджений до стану недоцільності його ремонту автомобіль заявника. Відповідно до акту про пожежу, сума всіх збитків склала більше 500 тис. грн.

Заявник подав заяви про вчинений злочин до органів розслідування Російської Федерації та України. В Росії заяву просто переадресували до органів влади України, а в Україні розслідування фактично не проводилось. Тому заявник звернувся до ЦСЗ з проханням допомогти звернутись до ЄСПЛ.

Адвокат ЦСЗ підготував скаргу щодо порушення статей 2, 3, 8 Конвенції та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції і 18 січня 2017 року від імені заявника направив її до ЄСПЛ.

Го-віков проти України та Росії

5 вересня 2014 року відбувся артилерійський обстріл смт. Станиця Луганська. Один із снарядів розірвався неподалік від заявника, який в цей час перебував на вулиці Ломоносова.

У результаті вибуху заявник отримав мінно-вибухову травму у вигляді сліпого осколкового поранення лівої гомілки з наявністю чужорідного тіла; осколкову рану області лівого ліктьового суглобу.

23 вересня 2015 року заявник випасав корову на полі поблизу смт. Станиця Луганська та випадково натрапив на «гранату-розтяжку», що призвело до її детонації.

У результаті цього заявник отримав травму у вигляді рани лівого стегна та потиличної області голови. Декілька уламків гранати застрягли у м’яких тканинах стегна.

Щодо пошкодження майна

5 грудня 2014 року під час артилерійського обстрілу смт. Станиця Луганська у будинок заявника, потрапив снаряд, у результаті чого був пошкоджений дах та вибиті вікна.

22 травня 2015 року відбувся черговий артилерійський обстріл смт. Станиця Луганська, під час якого у домоволодіння заявника потрапило декілька снарядів, які пошкодили дах будинку, присадибні споруди (літня кухня, сарай) та автомобіль його сина.

На сьогоднішній день заявник продовжує мешкати у пошкодженому будинку.

Заявник подавав скарги про вчинення щодо нього злочину у зв’язку з отриманими пораненнями до національних органів розслідування України та Росії.

Оскільки розслідування не було ефективним, заявник вирішив звернутися за захистом своїх порушений прав до Європейського суду з прав людини.

24 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

27 березня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 3 Конвенції.

І-нчина проти України та Росії

Заявник, пані І., проживала в Станиці Луганській разом зі своїм цивільним чоловіком.

2 липня 2014 року в результаті авіаобстрілу вулиці Островського, її цивільного чоловіка було вбито, а належну їй квартиру знищено.

Усвідомлюючи неефективність розслідування факту вбивства її чоловіка та знищення її майна слідчими органами України та Росії, заявник звернулася по правову допомогу до ЦСЗ.

22 лютого 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 2, 8 і 13 Конвенції, а також Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

Ка-гіна проти України та Росії

Пані К. (надалі – заявниця) була поранена внаслідок обстрілу 2 липня 2014 року в Станиці Луганській. Її чоловіка було вбито, їхній будинок був пошкоджений в результаті обстрілу.

Усвідомлюючи неефективність розслідування фактів вбивства її чоловіка, її поранення та руйнування їх будинку слідчими органами України та Росії, заявниця звернулась по правову допомогу до юристів ЦСЗ.

9 лютого 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення статей 2,3, 8 Конвенції.

Ка-ський проти України та Росії

Пан К., 1977 р.н., є громадянином України, що проживає у м. Констянтинівка Донецької області.

З 23 червня по 3 серпня 2014 року він утримувався у полоні у так званій «ДНР», де піддавався катуванням, жорстокому поводженню.

23 червня 2014 року було внесено відомості до ЄРДР за фактом викрадення Заявника.

У полоні Заявник провів сорок один день. 03.08.2014 року його вивели з підвалу, одягли пакет на голову, посадили в якийсь автомобіль, вивезли на трасу, де й залишили.

15 червня 2017 року юристом ЦСЗ від імені пана К. було подано клопотання про проведення слідчих дій до Дружківського відділу поліції Донецької області.

20 червня 2017 року юристом ЦСЗ від імені пана К. було подано заяву про злочин до Слідчого комітету Російської Федерації. У липні 2017 року надійшла відповідь, що дане звернення не може бути розглянуто СК.

У жовтні 2017 року адвокат ЦСЗ підготував скаргу щодо порушення статей 3, 13 Конвенції та направив її до ЄСПЛ.

 

Ка-нко проти України т Росії

Пан Кан-ко (надалі – заявник) проживав у смт. Станиця Луганська зі своєю дружиною та матір’ю.

29 серпня 2014 року мати заявника поралася у городі, коли почався артилерійський обстріли. Заявник у той момент залишався вдома. Раптом він почув зойк та вибіг на вулицю. Заявник одразу ж зрозумів, що його мати лежить на землі у калюжі крові. Мати втратила свідомість через значні тілесні ушкодження. Заявник спробував викликати «швидку допомогу», але вона не працювала через військові атаки. Тому заявник був змушений самостійно везти свою мати у лікарню. Незважаючи на це, мати заявника померла через п’ять днів.

У січні 2017 року юрист ЦСЗ подав заяву до Європейського суду з прав людини на порушення Статті 2 та 13 Конвенції

Ко-ва проти України та Росії

Пані К., 1975 р.н., є громадянкою України, що проживає у м. Авдіївка Донецької області.

8 квітня 2016 року під час артилерійського обстрілу м. Авдіївки (Донецька область), її мати пані Г., була вбита біля власного будинку.

23 вересня 2016 року юристами ЦСЗ від імені пані К. було подано заяву про злочин в національні правоохоронні органи України і Росії. Було розпочато розслідування.

У березні 2017 року юристами ЦСЗ було подано ряд клопотань про слідчі дії.

22 травня 2017 року було направлено повторний запит до Слідчого комітету РФ з проханням повідомити, які слідчі дії було зроблено у справі.

У червні 2017 року надійшла відповідь від слідчих органів Росії – заяву просто переадресували до органів влади України, а в Україні розслідування фактично не проводилось.

У жовтні 2017 року адвокат ЦСЗ ознайомився з матеріалами кримінальної справи та побачив, що жодні слідчі дії не були виконані або було виконані формально.

У листопаді 2017 року адвокат ЦСЗ направив скаргу щодо порушення статей 2, 3, 8 Конвенції до ЄСПЛ.

Кра-кова проти України та Росії

Пані К. (надалі – заявниця) була поранена внаслідок обстрілу 29 серпня 2014 року в Станиці Луганській. Її будинок було пошкоджено внаслідок того ж обстрілу.

Усвідомлюючи неефективність розслідування фактів її поранення слідчими органами України та Росії, заявниця звернулась по правову допомогу до юристів ЦСЗ.

9 лютого 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення статей 2,3, 8, статті 1 Протоколу 1, статті 13 Конвенції.

Кря-цева проти України та Росії

Заявниця, пані Кря-цева., проживає у с. Кряківка.

6 грудня 2014 року чоловік заявниці загинув від вибуху в лісосмузі поблизу селища Кряківка.

Усвідомлюючи неефективність розслідування факту загибелі її чоловіка слідчими органами України та Росії, заявниця звернулася по правову допомогу до ЦСЗ.

20 квітня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 2 і 13 Конвенції.

К-й проти України та Росії

7 серпня 2014 року відбувся обстріл міста Авдіївка, Донецької області два із снарядів (бомб) потрапили в будинок заявниці. В домоволодінні в цей час перебував її чоловік.

В результаті вибуху чоловік заявниці отримав чисельні осколкові поранення, і хоча сусіди на своєму автомобілі відвезли його до міської лікарні, він помер на операційному столі (множинні осколкові поранення тіла, голови, верхніх і нижніх кінцівок, сліпе поранення живота проникаюче в черевну порожнину).

Внаслідок потрапляння бомб у домоволодіння заявниці, практично весь був зруйнований, та згорів через виниклу пожежу, як і прибудинкові будівлі (відновленню не підлягає). Відповідно до акту про пожежу, сума всіх збитків склала більше 500 тис. грн.

Заявниця подала заяви про вчинений злочин до органів розслідування Російської Федерації та України. В Росії заяву просто переадресували до органів влади України, а в Україні розслідування фактично не проводилось. Тому заявниця звернулася до ЦСЗ з проханням допомогти звернутись до ЄСПЛ.

Адвокат ЦСЗ підготував скаргу щодо порушення статей 2, 3, 8 Конвенції та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції і в грудні 2017 року від імені заявниці направив її до ЄСПЛ.

Лі-нова проти України та Росії

Заявниця народилась та все життя проживала у с. Нижнє, м. Первомайська, Луганської області.

16 січня 2015 року внаслідок артилерійського обстрілу с. Нижнє заявниця отримала багато чисельні поранення, а її будинок повністю згорів.

04 квітня 2017 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 3, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

Лу-ська проти України та Росії

Заявниця, пані Л., проживає в Станиці Луганській.

2 вересня 2014 року чоловік заявника загинув під час артобстрілу.

В ніч з 5 на 6 липня 2015 року будинок заявниці був пошкоджений в ході мінометного обстрілу.

Усвідомлюючи неефективність розслідування слідчими органами України та Росії факту загибелі її чоловіка та пошкодження її майна, заявниця звернулася по правову допомогу до ЦСЗ.

15 березня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтями 2, 8 і 13 Конвенції, а також Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

Ми-нко проти України та Росії

Пані М. (надалі – заявниця) була поранена внаслідок обстрілу 2 липня 2014 року в Станиці Луганській. Його дружину було вбито, їхній будинок був пошкоджений в результаті обстрілу.

Усвідомлюючи неефективність розслідування фактів вбивства його дружини, його поранення та руйнування їх будинку слідчими органами України та Росії, заявник звернувся по правову допомогу до юристів ЦСЗ.

31 січня 2017 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення статей 2,3, 8 Конвенції.

Пан Си-вич та пані Си-вич проти України та Росії

Пан Си-вич (надалі – перший заявник) та пані Си-вич (надалі – друга заявниця жили у невеликому селищі Жолобок в Луганській області.

Приблизно 20 січня 2015 року терористи захопили селище, де проживали заявники. Терористи забрали у місцевих жителів дорогоцінності, гроші, автомобілі та вигнали їх із домівок. Люди ховалися у підвалах. Ніхто не міг покинути селище, тому що громадський транспорт не ходив.

28 січня 2015 року терористи дозволили першому заявнику забрати його автомобіль та їхати геть. Вони сказали заявнику, що він має постійно тримати контакт з терористами по телефону у дорозі аби бойовики не стріляли по машині. Вони запевнили його – ніхто не буде стріляти, допоки заявники не опиняться у безпеці. Тому в той же день заявники сіли до автомобіля, зателефонували терористам та поїхали. Біля українського блок посту заявник повідомив, що вони у безпеці та поклав слухавку. У той же момент машина вибухнула та загорілася. Заявники вижили лише завдяки щасливому випадку – українські військові витягли заявників із палаючої машини. Заявники були госпіталізовані із серйозними пораненнями і провели більше року в лікарнях. Лікарям довелося ампутувати ногу першому заявнику. Йому провели чотири операції, другу заявницю оперували п’ять разів. Незважаючи на це, заявники все ще почувають себе не досить добре і на сьогоднішній момент друга заявниця не може навіть сидіти.

Ту-в проти України та Росії

18 серпня 2014 року близько шостої години ранку пан Ту-в (надалі – заявник) йшов вулицею, коли почався черговий артилерійський обстріл. Один зі снарядів вибухнув дуже близько від заявника, в результаті чого він був пораненій. Заявника госпіталізували та доставили до спеціалізованої лікарні, де він знаходився з 18 серпня по 25 серпня 2014 року. Він не закінчив лікування, але був виписаний додому через посилення військових дій у районі.

2 вересня 2014 року під час іншого артилерійського обстрілу будинок заявника зазнав руйнувань.

20 липня 2015 року близько четвертої години вечора в результаті чергового артилерійського обстрілу будинок заявника був знову пошкоджений та заявник був поранений.

3 серпня 2015 року під час чергового артилерійського обстрілу будинок заявника знову зазнав ушкоджень.

У квітні 2017 року юрист ЦСЗ підготував заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення Статті 8 Конвенції та Статті 1 Протоколу 1.

 

22 справ засуджених, які були залишені на окупованих територіях

Починаючи з 2014 року Україна постійно стикається із труднощами, що виникають у зв’язку із воєнним конфліктом у східних регіонах. Незаконні воєнізовані групи захопили села та міста аби сформувати так звану «народну республіку». Щоб зберегти територію та життя людей Україна була змушена організувати проведення Антитерористичної операції, але деякі території все ж таки були захоплені незаконними збройними формуваннями. Тому у серпні 2014 – листопаді 2014 органи державної влади прийняли рішення про переведення своїх місцевих осередків до інших, більш безпечних, територій. Державна влада евакуювала майже всі територіальні підрозділи державних органів, судів, відділків поліції, багато місцевих жителів залишили свої домівки у пошуках притулку в інших містах. У той же час засуджені, що перебували під контролем держави, залишилися на окупованій території. Під час сильних атак вони не могли покинути свої камери та сховатися, а адміністрація установ виконання покарань не виводили засуджених до бомбосховищ, коли це було необхідно. Частину ув’язнених під час обстрілів було вбито, інші отримали поранення.

У листопаді 2014 року Президент України видав Указ, у відповідності до якого всі засуджені мали бути негайно евакуйовані з небезпечних територій. Однак указ так і не був виконаний належним чином. Збройні сили України та поліція відклали евакуацію аж на чотирнадцять днів, коли терористи продовжували захоплювати все більші території. В кінці кінців уряд спробував евакуювати засуджених, але евакуація була відмінена в останній момент через організаційні недоліки. Інших спроб евакуації не проводилося.

27 листопада 2014 року підприємство «Укрпошта» припинило доставку та відправлення листів з окупованих територій Донецької та Луганської областей. Тому засуджені втратили останній шанс поскаржитися на умови тримання під вартою чи заявити про вчинення кримінального правопорушення до відповідних органів державної влади. У лютому 2015 року службові особи адміністрації установ виконання покарань залишили окуповану територію, при цьому частина з них перейшла на бік терористичних груп.

Представники незаконних озброєних угрупувань не забезпечили засуджених медичною допомогою, харчуванням та належними умовами тримання під вартою. Тому засуджені страждали від голоду, холоду та вологи. Місяцями вони їли лише рідкий суп або невеликі шматки хліба, вони не могли навіть помитися. Температура у камерах взимку падала до п’яти градусів за Цельсієм – стіни, речі, постільна білизна були вологими та холодними. Тому люди часто хворіли, деякі померли чи вчинили самогубство.

На сьогоднішній момент на тимчасово окупованій території тримається майже десять тисяч засуджених. За підтримки уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було евакуйовано шістдесят осіб, перемовини тривають.

Бі-ко проти України та Росії

У грудні 2016 року пан Б (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що він відбував покарання у Макіївській виправній колонії, яку у грудні 2014 року захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Юрист ЦСЗ подав численні запити до прокуратури Донецької області, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції України та до офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини шляхом направлення листів електронною поштою. Однак прокуратура Донецької області не внесла інформацію про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і заявник не міг оскаржити таку бездіяльність, тому що у нього не було фізичного доступу до суду і в Україні неможливо подати такі документи електронною поштою.

У 2017 році Заявника було переведено на територію, підконтрольну Україні.

20 листопада 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги з цих питань за своєю суттю порушенням Конвенції.

Бо-в проти України та Росії

У кінці вересня 2016 року пан Б-в (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 14 липня 2014 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі на строк два роки і три місяці Пролетарським районним судом м. Донецька. З того часу він відбував покарання у Західній виправній колонії(№ 97), яку у грудні 2014 захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

03 жовтня 2016 року юрист ЦСЗ подав заяву про вчинення кримінального правопорушення до прокуратури Донецької області через залишення засуджених у небезпеці. Однак прокуратура не внесла відомості про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а тому юрист ЦСЗ подав скаргу слідчому судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя.

28 листопада 2016 року слідчий суддя задовольнив скаргу та зобов’язав уповноваженого прокурора внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У той же час заявник не міг брати участь у відкритому кримінальному провадженні. Також він не міг уповноважити будь-яку іншу особу представляти його інтереси у кримінальному провадженні. Тому заявник дійшов висновку, що він не має ефективних засобів правового захисту в Україні.

У квітні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

Д-єв проти України та Росії

У грудні 2016 року пан Д-ев (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 12 березня 2010 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі Жовтневим районним судом м. Маріуполя З того часу він відбував покарання у Єнакіївській виправній колонії та Донецькій виправній колонії, яку у лютому 2015 захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

15 листопада 2016 року юрист ЦСЗ подав заяву про вчинення кримінального правопорушення до прокуратури Донецької області через залишення засуджених у небезпеці. Однак прокуратура не внесла відомості про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а тому юрист ЦСЗ подав скаргу слідчому судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя.

28 листопада 2016 року слідчий суддя задовольнив скаргу та зобов’язав уповноваженого прокурора внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У той же час заявник не міг брати участь у відкритому кримінальному провадженні. Також він не міг уповноважити будь-яку іншу особу представляти його інтереси у кримінальному провадженні. Тому заявник дійшов висновку, що він не має ефективних засобів правового захисту в Україні.

У лютому 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

Ге-чук проти України та Росії

У грудні 2016 року пан Г. (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що він відбуває покарання у Макіївській виправній колонії, яку у грудні 2014 року захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Юрист ЦСЗ подав численні запити до прокуратури Донецької області, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції України та до офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини шляхом направлення листів електронною поштою. Однак прокуратура Донецької області не внесла інформацію про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і заявник не міг оскаржити таку бездіяльність, тому що у нього не було фізичного доступу до суду і в Україні неможливо подати такі документи електронною поштою.

20 жовтня 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

Ко-ленко проти України та Росії

У грудні 2016 року пан Ко-ленко (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 18 січня 2012 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі Червоногвардійським районним судом м. Макіївки. З того часу він відбував покарання у Донецькій виправній колонії, яку у грудні 2014 року захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Заявник подав численні запити до прокуратури Донецької області, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції України та до офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини шляхом направлення листів електронною поштою. Однак прокуратура Донецької області не внесла інформацію про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і заявник не міг оскаржити таку бездіяльність, тому що у нього не було фізичного доступу до суду, і в Україні неможливо подати такі документи електронною поштою.

У березні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

К-нко проти України та Росії

У кінці жовтня 2017 року пан К-нко (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги.

22 листопада 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою направив справу відносно заявника на новий судовий розгляд.

На початку 2014 року Дебальцевський міський суд виніс рішення направити кримінальне провадження до органів досудового розслідування. Через події на сході України з 2014 по 2016 роки судові засідання та розгляд кримінальної справи відносно заявника не проводилися. На сьогоднішній день суди України не винесли остаточного рішення по кримінальному провадженню щодо обвинувачення заявника.

24 листопада 2016 року Верховний Суд так званої Донецької Народної Республіки (ДНР) виніс ухвалу якою визнав заявника винним у вчинені умисного вбивства за обтяжуючих обставинах та остаточно визначив для нього покарання у виді довічного позбавлення волі.

Заявник з 24 травня 2008 року по 08 січня 2017 року утримувався в Донецькому СІЗО, з 08 січня 2017 року по теперішній час заявник утримується в Єнакієвській виправній колонії (№ 52), обидві установи виконання покарання на сьогоднішній день знаходяться на території, непідконтрольній Уряду України. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Крім того, заявник втратив зв’язок зі своїми родичами. Родичі заявника зверталися до представників органів державної влади з питань про відновлення соціальних зв’язків із заявником, проте до цих пір це питання не було вирішене.

У листопаді 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 6, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами, засудження Заявника нелегітимним судом та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

Ко-ргін проти України та Росії

У травні 2017 року пан Ко-ргін (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 13 березня 2013 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі апеляційним судом Донецької області З того часу він відбував покарання у Донецькій виправній колонії, яку у грудні 2014 року захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Заявник подав численні запити до прокуратури Донецької області, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції України та до офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини шляхом направлення листів електронною поштою. Однак прокуратура Донецької області не внесла інформацію про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і заявник не міг оскаржити таку бездіяльність, тому що у нього не було фізичного доступу до суду, і в Україні неможливо подати такі документи електронною поштою.

У вересні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

Ку-ко проти України та Росії

У липні 2017 року пан Ку-ко (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 13 грудня 2007 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі апеляційним судом Донецької області. З того часу він відбував покарання у Єнакіївській виправній колонії, яку у грудні 2014 року захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Родичі заявника подавали численні запити до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до інших органів державної влади. Заявник був внесений до списку осіб, які будуть переведені, але досі залишається на тимчасово окупованій території. Родичі також зверталися до так званих «органів державної влади ДНР», які повідомили, що він дійсно відбуває покарання на тимчасово окупованій території

У листопаді 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

К-с (2) проти України та Росії

У квітні 2016 року пан К-с (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 12 червня 2002 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі апеляційним судом Херсонської області. З того часу він відбував покарання у Єнакіївській виправній колонії, яку у лютому 2015 року захопили терористи.

Родичі заявника подавали численні запити до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до інших органів державної влади. Заявник був внесений до списку осіб, які будуть переведені.

28 грудня 2015 року заявник був переведений з тимчасово окупованої території до інших регіонів України.

У травні 2016 року заявник направив до Генеральної прокуратури України заяву про вчинення кримінального правопорушення а саме, залишення його в небезпеці.

24 травня 2016 року Генеральна прокуратура України повідомила заявника, що його заява про вчинення кримінального правопорушення направлена до прокуратури Донецької області.

15 серпня 2016 року перший слідчий відділ прокуратури Донецької області у м. Краматорськ повідомив заявника про те, що кримінальне провадження за його заявою було відкрите

На початку серпня 2016 року заявник направив до прокуратури Донецької області клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій.

Заявник не отримав відповідь на своє клопотання, а тому направив скаргу на бездіяльність слідчого першого слідчого відділу прокуратури Донецької області до Жовтневого районного суду м. Маріуполя.

23 вересня 2016 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя відмовив заявнику у задоволенні його скарги на бездіяльність слідчого, що полягала у ненаданні відповіді на клопотання через те, що кримінальне провадження за його заявою було закрите

5 жовтня 2016 року Краматорський міський суд відмовив у задоволенні скарги заявника на постанови про закриття кримінального провадження. Заявник із прийнятим рішенням не погодився та оскаржив його до апеляційного суду Донецької області

23 лютого 2017 року апеляційний суд Донецької області задовольнив апеляційну скаргу заявника та скасував постанову про закриття кримінального провадження.

У березні 2017 року заявник знову подав клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні. Однак у порушення ст. 220 КПК України слідчий не розглянув його протягом трьох днів та не виніс умотивовану постанову. Тому заявник був знову змушений оскаржувати бездіяльність слідчого до Краматорського міського суду

17 березня 2017 року Краматорський міський суд повернув заявнику його скаргу через те, що вона подана з порушенням територіальної підсудності та вказав, що скаргу слід подавати до Жовтневого районного суду м. Маріуполя. Заявник так і вчинив.

14 квітня 2017 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя відмовив заявнику у задоволенні його скарги через те, що вона подана з порушенням територіальної підсудності. У своїй ухвалі суд зазначив, що перший слідчий відділ, який відмовив йому у задоволенні скарги, знаходиться у м. Краматорськ. Заявник у свою чергу заперечував, адже він раніше вже скаржився до Краматорського міського суду, який також йому відмовив, але з тих підстав, що за своєю юридичною адресою прокуратура Донецької області знаходиться у Жовтневому районі м. Маріуполя

Тому у заявника не залишилося засобів правового захисту в Україні

У листопаді 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

Лі-він проти України та Росії

У грудні 2016 року пан Л-н (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 4 квітня 2010 року вироком Павлоградського міськрайонного суду, його було визнано винним у вчиненні розбою та грабежу, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років 6 місяців та конфіскація майна. . З того часу він відбував покарання у макіївській виправній колонії, яку у грудні 2014 року захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Заявник подав численні запити до прокуратури Донецької області, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції України та до офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини шляхом направлення листів електронною поштою. Однак прокуратура Донецької області не внесла інформацію про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і заявник не міг оскаржити таку бездіяльність, тому що у нього не було фізичного доступу до суду, і в Україні неможливо подати такі документи електронною поштою.

29 травня 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

М-ко проти України та Росії

У квітні 2016 року пан М-ко (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 19 березня 1999 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі Чернігівським обласним судом. З того часу він відбував покарання у Єнакіївській виправній колонії, яку у лютому 2015 року захопили терористи.

Родичі заявника подавали численні запити до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до інших органів державної влади. Заявник був внесений до списку осіб, які будуть переведені.

21 липня 2016 року заявника було нарешті евакуйовано з тимчасово окупованої території

17 січня 2017 року заявник звернувся до прокуратури Донецької області у м. Маріуполь із заявою про вчинення кримінального правопорушення

Оскільки заявник не отримав повідомлення про внесення його заяви до ЄРДР у встановлений законом строк, він подав до Жовтневого районного суду м. Маріуполя скаргу на бездіяльність слідчого. Тільки 11 квітня 2017 року, тобто через чотири місяці після подання скарги, Жовтневий районний суд м. Маріуполя задовольнив скаргу заявника та зобов’язав прокуратуру Донецької області внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР.

3 лютого 2017 року перший слідчий відділ прокуратури Донецької області у м. Краматорськ повідомив заявника про те, що кримінальне провадження за його заявою було відкрите та об’єднано з іншим кримінальним провадженням

1 березня 2017 року заявник направив до прокуратури Донецької області клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій.

Заявник не отримав відповідь на своє клопотання, а тому 9 березня 2017 року направив скаргу на бездіяльність слідчого першого слідчого відділу прокуратури Донецької області за місцем знаходження органу досудового розслідування у м. Краматорськ.

13 березня 2017 року Краматорський міський суд повернув заявнику його скаргу, зазначивши, що він мав звернутися за юридичною адресою прокуратури Донецької області у м. Маріуполь, а не за місцем розташування її окремого підрозділу.

15 березня 2017 року заявник подав до Жовтневого районного суду м. Маріуполь скаргу на бездіяльність слідчого, що полягала у ненаданні відповіді на клопотання заявника.

27 квітня 2017 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя відмовив заявнику у задоволенні його скарги

У листопаді 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

Но-дран проти України та Росії

У грудні 2016 року пан Но-дран (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 15 січня 2013 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі Новоазовським районним судом м. Донецька. З того часу він відбував покарання у Донецькій виправній колонії, яку у грудні 2014 року захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Заявник подав численні запити до прокуратури Донецької області, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції України та до офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини шляхом направлення листів електронною поштою. Однак прокуратура Донецької області не внесла інформацію про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і заявник не міг оскаржити таку бездіяльність, тому що у нього не було фізичного доступу до суду, і в Україні неможливо подати такі документи електронною поштою.

У квітні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

О-пов проти України та Росії

У грудні 2016 року пан О-пов (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 16 жовтня 2012 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі Кіровським районним судом м. Макіївки. З того часу він відбував покарання у Донецькій виправній колонії, яку у грудні 2014 року захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Заявник подав численні запити до прокуратури Донецької області, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції України та до офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини шляхом направлення листів електронною поштою. Однак прокуратура Донецької області не внесла інформацію про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і заявник не міг оскаржити таку бездіяльність, тому що у нього не було фізичного доступу до суду, і в Україні неможливо подати такі документи електронною поштою.

У травні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

Па-р проти України та Росії

У грудні 2016 року пан П-р (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 13 лютого 2003 року він був визнаний винним та засуджений до довічного позбавлення волі апеляційним судом Автономної республіки Крим. З того часу він відбував покарання у Єнакіївській виправній колонії, яку у лютому 2015 року захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Заявник подав численні запити до прокуратури Донецької області, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції України та до офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини шляхом направлення листів електронною поштою. Однак прокуратура Донецької області не внесла інформацію про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і заявник не міг оскаржити таку бездіяльність, тому що у нього не було фізичного доступу до суду, і в Україні неможливо подати такі документи електронною поштою.

Крім того, заявник втратив зв’язок зі своїми родичами. Родичі заявника зверталися до представників органів державної влади з питань про відновлення соціальних зв’язків із заявником, проте до цих пір це питання не було вирішене.

У травні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

Пш-ичний проти України та Росії

У листопаді 2016 року пан Пш-ичний (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 1 червня 2011 року він був визнаний винним та засуджений до довічного позбавлення волі Апеляційним судом Донецької області. З того часу він відбував покарання у Єнакіївській виправній колонії, яку у лютому 2015 захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

11 листопада 2016 року юрист ЦСЗ подав заяву про вчинення кримінального правопорушення до прокуратури Донецької області через залишення засуджених у небезпеці. Однак прокуратура не внесла відомості про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а тому юрист ЦСЗ подав скаргу слідчому судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя.

30 листопада 2016 року слідчий суддя задовольнив скаргу та зобов’язав уповноваженого прокурора внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У той же час заявник не міг брати участь у відкритому кримінальному провадженні. Також він не міг уповноважити будь-яку іншу особу представляти його інтереси у кримінальному провадженні. Тому заявник дійшов висновку, що він не має ефективних засобів правового захисту в Україні.

У лютому 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

Ро-в проти України та Росії

У липні 2017 року пан Ро-в (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 24 листопада 2016 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі так званим «Верховним Судом ДНР». У справі заявника не було винесено жодного рішення судами України. З того часу він відбував покарання у Єнакіївській виправній колонії, яку у грудні 2014 року захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Родичі заявника подавали численні запити до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до інших органів державної влади. Заявник був внесений до списку осіб, які будуть переведені, але досі залишається на тимчасово окупованій території. Родичі також зверталися до так званих «органів державної влади ДНР», які повідомили, що він дійсно відбуває покарання на тимчасово окупованій території

У листопаді 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначили, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

С-кий проти України та Росії

Щодо кримінального переслідування заявника правоохоронними органами України

Пан С-кий (далі – заявник) на сьогоднішній день відбуває покарання у Донецьком слідчому ізоляторі, який знаходиться на території, непідконтрольній Уряду України.

13 червня 2014 року Центрально-Міський районний суд міста Горлівка виніс ухвалу про продовження тримання заявника під вартою до 15 вересня 2014 року.

17 травня 2015 року до Центрально-Міського районного суду міста Горлівка був направлений обвинувальний акт по обвинуваченню заявника у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1. Ст. 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство).

На сьогоднішній день суди України не винесли рішення по кримінальному провадженню щодо обвинувачення заявника.

Щодо кримінального переслідування заявника у так званій ДНР

14 серпня 2015 року Центрально-Міський міжрайонний суд міста Горлівка так званої ДНР виніс постанову, якою повернув матеріали кримінального провадження стосовно заявника до Горлівської міжрайонний прокуратури для усунення недоліків.

20 вересня 2016 року Центрально-Міський міжрайонний суд міста Горлівка виніс вирок, у якому визнав заявника винним у вчиненні злочину та засудив його до семи років позбавлення волі.

Заявник оскаржив вирок до Верховного Суду ДНР.

8 грудня 2016 року Верховний Суд ДНР виніс хвалу, у якій відмовив задовольнити касаційну скаргу заявника.

Дії заявника та його родичів, направлені на переведення заявника на територію, підконтрольну Урядові України.

Заявник звертався до Центрально-Міського міжрайонного суду міста Горлівка ДНР з клопотанням, в якому просив етапувати його на територію під контролем Уряду України.

15 березня 2016 року Центрально-Міський міжрайонний суд міста Горлівка ДНР виніс постанову, у якій відмовив задовольнити клопотання заявника, мотивуючи відмову тим, що кримінальна справа по обвинуваченню заявника перебуває у провадженні цього суду.

Сестра заявника, пані К. С., зверталася до Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини із заявою, у якій просила перевести її брата на територію, підконтрольну органам влади України.

3 лютого 2017 Секретаріат Уповноваженої направив пані К. С. відповідь, у якій повідомив, що заявник повинен безпосередньо звернутися до адміністрації установи, у якій він тримається, із заявою про своє бажання бути переведеним на підконтрольну органам державної влади територію.

18 червня 2017 року заявник звернувся із такою заявою до начальника Донецького слідчого ізолятора.

22 червня 2017 року заявник отримав відповідь, де повідомлялося, що кримінальна справа по обвинуваченню заявника перебуває на розгляді Центрально-Міського міжрайонного суду міста Горлівка та Донецький СІЗО не мав ніяких розпоряджень від керівництва Державної служби виконання покарань та Міністерства юстиції ДНР щодо складення списків осіб для їх передачі на територію України.

Родичі заявника звернулися за правовою допомогою до ЦСЗ.

У серпні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та направила до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) скаргу, на порушення прав заявника, закріплених у Статті 3, Статті 5-1, Статті 8 ЄКПЛ з боку Уряду України та Статті 5-1, Статті 6-1 з боку Російської Федерації.

Вдо-нко проти України та Росії

У січні 2017 року пан Вдо-нко (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 23 червня 2010 року він був визнаний винним та засуджений позбавлення волі строком на 15 років Апеляційним судом АРК. З того часу він відбуває покарання в Єнакіївській виправній колонії, яку у лютому 2015 захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

11 січня 2017 року юрист ЦСЗ подала заяву до Управління ДПтСУ в Донецькій області з проханням повідомити, чи знаходиться заявник в Єнакієвській виправній колонії № 52.

22 лютого 2017 року заступник Міністра юстиції України направив відповідь на заяву до ДПтСУ. У відповіді зазначалось, що заявник, відповідно до наявних облікових даних, в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, що знаходяться на підконтрольних уряду України територіях, не значиться.

15 лютого 2017 року сестра заявника звернулась до Уповноваженого ВР з прав людини з проханням вжити заходів для евакуації заявника з тимчасово окупованих територій.

28 лютого 2017 року представник Секретаріату Уповноваженого ВР з прав людини повідомив, що Уповноважений виконує всі дії, необхідні для евакуації заявника та інших засуджених з непідконтрольних уряду України територій.

Будь-який зв’язок з Єнакієвською виправною колонією представниками уряду України було втрачено. Тому заявник дійшов висновку, що він не має ефективних засобів правового захисту в Україні.

У травні 2017 року юрист ЦСЗ підготував та подав заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Він зазначив, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги за своєю суттю є порушенням Конвенції.

В-в проти України та Росії

У кінці травня 2017 року пан В-в (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 26 листопада 2010 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі строком на 11 (одинадцять) років Апеляційним судом Донецької області. В даний час заявник відбуває покарання у Західній виправній колонії № 97), яку у грудні 2014 захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

04 липня 2017 року юрист ЦСЗ в інтересах заявника звернулась до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з проханням вжити заходів для переведення Заявника з тимчасово окупованої території до інших регіонів України

Крім того, заявник втратив зв’язок зі своїми родичами. Родичі заявника зверталися до представників органів державної влади з питань про відновлення соціальних зв’язків із заявником, проте до цих пір це питання не було вирішене.

У липні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

З-рев проти України та Росії

У кінці червня 2017 року пан З-рев (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 30 січня 2014 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі строком на 8 (вісім) років апеляційним судом Харківської області. З 14 березня 2014 року по 10 лютого 2015 року заявник відбував покарання у Мічурінській виправній колонії (№ 57) у м. Горлівка, Донецької області; з 10 лютого 2015 року по 22 січня 2016 року – в Торезівській виправній колонії (№ 28) у м. Торез, Донецької області. З 22 січня 2016 року по даний час заявник відбуває покарання у Макіївській виправній колонії (№ 32), що розташована у м. Макіївка, Донецької області, які наразі розташовані на тимчасово окупованій території. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Крім того, заявник втратив зв’язок зі своїми родичами. Родичі заявника зверталися до представників органів державної влади з питань про відновлення соціальних зв’язків із заявником, проте до цих пір це питання не було вирішене.

У жовтні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

За-жний проти України

У грудні 2016 року пан Д-ев (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 12 березня 2010 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі Жовтневим районним судом м. Маріуполя. З того часу він відбував покарання у Єнакіївській виправній колонії та Донецькій виправній колонії, яку у лютому 2015 захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

13 січня 2017 року юрист ЦСЗ подав заяву про вчинення кримінального правопорушення до прокуратури Донецької області через залишення засуджених у небезпеці. Однак прокуратура не внесла відомості про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а тому юрист ЦСЗ подав скаргу слідчому судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя.

1 лютого 2017 року слідчий суддя задовольнив скаргу та зобов’язав уповноваженого прокурора внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У той же час заявник не міг брати участь у відкритому кримінальному провадженні. Також він не міг уповноважити будь-яку іншу особу представляти його інтереси у кримінальному провадженні. Тому заявник дійшов висновку, що він не має ефективних засобів правового захисту в Україні.

У травні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначила, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

З-ка проти України та Росії

У трвані 2017 року пан З-ка (далі – заявник) звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Заявник вказав, що 18 липня 2013 року він був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі Волноваським районним судом Донецької області. З того часу він відбував покарання у Донецькій виправній колонії, яку у грудні 2014 року захопили терористи. Заявник хотів аби його евакуювали з тимчасово окупованої території.

Заявник подав численні запити до прокуратури Донецької області, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції України та до офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини шляхом направлення листів електронною поштою. Однак прокуратура Донецької області не внесла інформацію про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і заявник не міг оскаржити таку бездіяльність, тому що у нього не було фізичного доступу до суду, і в Україні неможливо подати такі документи електронною поштою.

У вересні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції до Європейського суду з прав людини. Вона зазначили, що умови у виправній колонії та психологічний тиск, неможливість спілкування із родичами та неможливість подачі скарги є за своєю суттю порушенням Конвенції.

27 інших справ в яких було подано заяви до Європейського суду з прав людини

4 справи пов’язані із триманням під вартою понад встановлений строк

Кі-ш проти України

Кі-ш – громадянин України, який був визнаний винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху та засуджений до трьох років позбавлення волі. Заявник відбував покарання у Машівській виправній колонії № 9.

В червні 2017 року Машівська виправна колонія звернулася із клопотанням до Машівського районного суду Полтавської області із поданням про умовно-дострокове звільнення заявника.

23 червня 2017 року Машівський районний суд задовольнив подання про умовно-дострокове звільнення заявника та звільнив його від подальшого відбування покарання. Рішення набуло законної сили 30 червня 2017 року. Однак заявник у цей день звільнений не був.

Відповідно до ч. 5 ст. 152 Кримінально-виконавчого кодексу України, дострокове звільнення від відбування покарання проводиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня – у першій половині наступного дня. Як стало відомо заявнику, ухвала Машівського районного суду надійшла до установи виконання покарань тільки 6 липня 2017 року, тобто через шість днів після того, як вона набула законної сили. Протягом цих шести днів не було жодних надзвичайних обставин, які могли б виправдати таку затримку із поштовим відправленням ухвали, і відповідно, із його звільненням.

6 липня 2017 року, тобто через шість днів після того як рішення про його звільнення набуло законної сили, заявник був звільнений з Машівської виправної колонії.

Заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за юридичною допомогою.

У грудні 2017 року адвокат заявника подав до ЄСПЛ заяву за Статтею 5 Конвенції щодо незаконного позбавлення волі.

Ли-к проти України

Ли-к – громадянин України, який був визнаний винним Глобинським районним судом Полтавської області у порушенні правил безпеки дорожнього руху та засуджений до трьох років позбавлення волі. Ли-ник відбував покарання у Машівській виправній колонії № 9.

В червні 2017 року Машівська виправна колонія звернулася із клопотанням до Машівського районного суду Полтавської області із поданням про умовно-дострокове звільнення Ли-ника.

23 червня 2017 року Машівський районний суд задовольнив подання про умовно-дострокове звільнення заявника та звільнив його від подальшого відбування покарання Рішення набуло законної сили 30 червня 2017 року. Однак заявник у цей день звільнений не був.

Відповідно до ч. 5 ст. 152 Кримінально-виконавчого кодексу України, дострокове звільнення від відбування покарання проводиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня – у першій половині наступного дня. Як стало відомо Ли-нику, ухвала Машівського районного суду надійшла до установи виконання покарань тільки 6 липня 2017 року, тобто через шість днів після того, як вона набула законної сили. Протягом цих шести днів не було жодних надзвичайних обставин, які могли б виправдати таку затримку із поштовим відправленням ухвали, і відповідно, із його звільненням.

6 липня 2017 року, тобто через шість днів після того як рішення про його звільнення набуло законної сили, заявник був звільнений з Машівської виправної колонії.

Заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за юридичною допомогою.

У грудні 2017 року адвокат заявника подав до ЄСПЛ заяву за Статтею 5 Конвенції щодо незаконного позбавлення волі.

Па-рьов проти України

Па-рьов – громадянин України, який був визнаний винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху та засуджений до трьох років позбавлення волі. Заявник відбував покарання у Машівській виправній колонії № 9.

В червні 2017 року Машівська виправна колонія звернулася із клопотанням до Машівського районного суду Полтавської області із поданням про умовно-дострокове звільнення заявника.

23 червня 2017 року Машівський районний суд задовольнив подання про умовно-дострокове звільнення заявника та звільнив його від подальшого відбування покарання. Рішення набуло законної сили 30 червня 2017 року. Однак заявник у цей день звільнений не був.

Відповідно до ч. 5 ст. 152 Кримінально-виконавчого кодексу України, дострокове звільнення від відбування покарання проводиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня – у першій половині наступного дня. Як стало відомо заявнику, ухвала Машівського районного суду надійшла до установи виконання покарань тільки 6 липня 2017 року, тобто через шість днів після того, як вона набула законної сили. Протягом цих шести днів не було жодних надзвичайних обставин, які могли б виправдати таку затримку із поштовим відправленням ухвали, і відповідно, із його звільненням.

6 липня 2017 року, тобто через шість днів після того як рішення про його звільнення набуло законної сили, заявник був звільнений з Машівської виправної колонії.

Заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за юридичною допомогою.

У грудні 2017 року адвокат заявника подав до ЄСПЛ заяву за Статтею 5 Конвенції щодо незаконного позбавлення волі.

Се-рін проти України

Се-рін – громадянин України, який був визнаний винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху та засуджений до трьох років позбавлення волі. Заявник відбував покарання у Машівській виправній колонії № 9.

В червні 2017 року Машівська виправна колонія звернулася із клопотанням до Машівського районного суду Полтавської області із поданням про умовно-дострокове звільнення заявника.

23 червня 2017 року Машівський районний суд задовольнив подання про умовно-дострокове звільнення заявника та звільнив його від подальшого відбування покарання. Рішення набуло законної сили 30 червня 2017 року. Однак заявник у цей день звільнений не був.

Відповідно до ч. 5 ст. 152 Кримінально-виконавчого кодексу України, дострокове звільнення від відбування покарання проводиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня – у першій половині наступного дня. Як стало відомо заявнику, ухвала Машівського районного суду надійшла до установи виконання покарань тільки 6 липня 2017 року, тобто через шість днів після того, як вона набула законної сили. Протягом цих шести днів не було жодних надзвичайних обставин, які могли б виправдати таку затримку із поштовим відправленням ухвали, і відповідно, із його звільненням.

6 липня 2017 року, тобто через шість днів після того як рішення про його звільнення набуло законної сили, заявник був звільнений з Машівської виправної колонії.

Заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за юридичною допомогою.

У грудні 2017 року адвокат заявника подав до ЄСПЛ заяву за Статтею 5 Конвенції щодо незаконного позбавлення волі.

 

5 справ пов’язаних із «Законом Савченко»

 

Бла-дьоров проти України

Пан Бла-дьоров є громадянином України, який на сьогоднішній день відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі

6 липня 2004 року апеляційний суд Донецької області визнав пана Бла-дьорова винним та засудив до довічного позбавлення волі.

26 листопада 2015 року Верховна Рада України ухвалила зміни до Кримінального кодексу України у відповідності до яких один день попереднього ув’язнення дорівнює двом дням позбавлення волі. Закон не передбачав будь-яких конкретних обмежень щодо осіб, до яких він застосовується.

16 лютого 2016 року Бла-дьоров подав клопотання до Артемівського міського суду Донецької області щодо перерахування строку попереднього ув’язнення. Основною підставою для його клопотання стала можливість бути помилуваним раніше на декілька років.

22 лютого 2016 року Артемівський міський суд Донецької області відмовив у задоволенні клопотання. Суддя вказав, що Бла-дьоров відбуває довічне позбавлення волі, а тому зміни до законодавства на нього не поширюються. Бла-дьоров подав апеляційну скаргу

10 березня 2016 року Бла-дьоров подав апеляцію на прийняте рішення

12 квітня 2016 року апеляційний суд Донецької області залишив без змін рішення суду першої інстанції

Бла-дьоров також подавав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, але вона не була розглянута по суті.

Тому Бла-дьоров звернувся до юриста ЦСЗ за юридичною допомогою. Юрист ознайомився із матеріалами справи та підготував заяву до Європейського суду з прав людини за Статтями 6 та 14 Конвенції. Юрист ЦСЗ вказав, що національні судові інстанції порушили під час розгляду справи принципи справедливого правосуддя та верховенства права. Юрист також розглядав таке порушення як дискримінацію на основі виду покарання, яке відбуває засуджений.

Нез-мін проти України

Громадянин України Нез-мін відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

27 вересня 2002 року вироком апеляційного суду Миколаївської області Заявник засуджений до довічного позбавлення волі.

2 липня 2016 року Заявник подав клопотання до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (далі по тексту – міський суд) про зарахування судом строку попереднього ув’язнення в строк покарання.

1 серпня 2016 року міський суд виніс ухвалу, якою у задоволенні клопотання Заявника було відмовлено. В ухвалі суду було зазначено, що правила, закріплені у статті 72 Кримінального кодексу України розповсюджуються лише на осіб, яким призначено покарання у виді позбавлення волі на певний строк і довічне позбавлення волі до переліку таких покарань не відноситься.

15 серпня 2016 року Заявник подав апеляційну скаргу до Апеляційного суду Івано-Франківської області на ухвалу суду від 1 серпня 2016 року.

7 вересня 2016 року Апеляційний суд Івано-Франківської області виніс ухвалу про залишення без задоволення апеляційної скарги Заявника, а ухвали міського суду – без змін.

7 листопада 2016 року Заявник подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України.

15 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України виніс ухвалу, якою відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою Заявника.

5 травня 2017 року адвокат ЦСЗ направила до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 6§1 у поєднанні із порушенням статті 14 Конвенції.

Пет-ак проти України

Пан Пет-ак є громадянином України, який на сьогоднішній день відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі

25 січня 2002 року апеляційний суд Івано-Франківської області визнав пана Пет-ак винним та засудив до довічного позбавлення волі.

26 листопада 2015 року Верховна Рада України ухвалила зміни до Кримінального кодексу України у відповідності до яких один день попереднього ув’язнення дорівнює двом дням позбавлення волі. Закон не передбачав будь-яких конкретних обмежень щодо осіб, до яких він застосовується.

1 червня 2016 року Пет-ак подав клопотання до Івано-Франківського міськрайонного суду Івано-Франківської області щодо перерахування строку попереднього ув’язнення. Основною підставою для його клопотання стала можливість бути помилуваним раніше на декілька років.

14 вересня 2016 року Івано-Франківський міськрайонний суд Івано-Франківської області відмовив у задоволенні клопотання. Суддя вказав, що Пет-ак відбуває довічне позбавлення волі, а тому зміни до законодавства на нього не поширюються. Пет-ак подав апеляційну скаргу

26 вересня 2016 року Пет-ак подав апеляцію на прийняте рішення

31 жовтня 22016 року апеляційний суд Івано-Франківської області залишив без змін рішення суду першої інстанції

Пет-ак також подавав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, але вона не була розглянута по суті.

Тому Пет-ак звернувся до юриста ЦСЗ за юридичною допомогою. Юрист ознайомився із матеріалами справи та підготував заяву до Європейського суду з прав людини за Статтями 6 та 14 Конвенції. Юрист ЦСЗ вказав, що національні судові інстанції порушили під час розгляду справи принципи справедливого правосуддя та верховенства права. Юрист також розглядав таке порушення як дискримінацію на основі виду покарання, яке відбуває засуджений.

С-єв проти України

Пан С-єв є громадянином України, який на сьогоднішній день відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі

30 жовтня 2008 року апеляційний суд Івано-Франківської області визнав пана С-єва винним та засудив до довічного позбавлення волі.

26 листопада 2015 року Верховна Рада України ухвалила зміни до Кримінального кодексу України у відповідності до яких один день попереднього ув’язнення дорівнює двом дням позбавлення волі. Закон не передбачав будь-яких конкретних обмежень щодо осіб, до яких він застосовується.

У квітні 2016 року С-єв подав клопотання до Івано-Франківського міськрайонного суду Івано-Франківської області щодо перерахування строку попереднього ув’язнення. Основною підставою для його клопотання стала можливість бути помилуваним раніше на декілька років.

20 вересня 2016 року Івано-Франківський міськрайонний суд Івано-Франківської області відмовив у задоволенні клопотання. Суддя вказав, що С-єв відбуває довічне позбавлення волі, а тому зміни до законодавства на нього не поширюються. С-єв подав апеляційну скаргу

26 вересня 2016 року заявник подав апеляцію на прийняте рішення

21 жовтня 22016 року апеляційний суд Івано-Франківської області залишив без змін рішення суду першої інстанції

С-єв також подавав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, але вона не була розглянута по суті.

Тому С-єв звернувся до юриста ЦСЗ за юридичною допомогою. Юрист ознайомився із матеріалами справи та підготував заяву до Європейського суду з прав людини за Статтями 6 та 14 Конвенції. Юрист ЦСЗ вказав, що національні судові інстанції порушили під час розгляду справи принципи справедливого правосуддя та верховенства права. Юрист також розглядав таке порушення як дискримінацію на основі виду покарання, яке відбуває засуджений.

С-он проти України

Пан С-он є громадянином України, який на сьогоднішній день відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі

14 серпня 2009 року апеляційний суд Харківської області визнав пана С-она винним та засудив до довічного позбавлення волі.

26 листопада 2015 року Верховна Рада України ухвалила зміни до Кримінального кодексу України у відповідності до яких один день попереднього ув’язнення дорівнює двом дням позбавлення волі. Закон не передбачав будь-яких конкретних обмежень щодо осіб, до яких він застосовується.

22 січня 2017 року С-он подав клопотання до Роменського районного суду Сумської області щодо перерахування строку попереднього ув’язнення. Основною підставою для його клопотання стала можливість бути помилуваним раніше на декілька років.

2 лютого 2016 року Роменський районний суд Сумської області відмовив у задоволенні клопотання. Суддя вказав, що С-он відбуває довічне позбавлення волі, а тому зміни до законодавства на нього не поширюються.

С-он подав апеляційну скаргу до апеляційного суду Сумської області та, розглянувши його скаргу, суд скасував рішення суду першої інстанції та повернув справу на новий розгляд.

12 серпня 2016 року Роменський районний суд Сумської області частково задовольнив апеляційну скаргу, перерахувавши частину попереднього ув’язнення С-она у відповідності до норм діючого законодавства. Прокурор подав апеляцію на вказане рішення. С-он також подав апеляцію, тому що він вважав, що весь термін його попереднього ув’язнення має бути перерахований за новими правилами.

11 жовтня 2016 року апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та виніс нове рішення, у відповідності до якого відмовив у скарзі С-она та задовольнив скаргу прокурора. Інакше кажучи, суд відмовив С-ону у перерахуванні строку попереднього ув’язнення.

С-он також подавав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, але вона не була розглянута по суті.

Тому С-он звернувся до юриста ЦСЗ за юридичною допомогою. Юрист ознайомився із матеріалами справи та підготував заяву до Європейського суду з прав людини за Статтями 6 та 14 Конвенції. Юрист ЦСЗ вказав, що національні судові інстанції порушили під час розгляду справи принципи справедливого правосуддя та верховенства права. Юрист також розглядав таке порушення як дискримінацію на основі виду покарання, яке відбуває засуджений.

18 інших справ, заяви за якими були направлені до ЄСПЛ

Блан-ська та Бо-сенко проти України

20 листопада 2004 року Бла-нська Ніна Федорівна (надалі – перша заявниця) та Бо-сенко Зоя Федорівна (надалі – друга заявниця) звернулися до ТОВ «Офтальмологічна клініка «Ексімер» (надалі – клінікою «Ексімер») для лікування катаракти. Вона уклали договір про проведення факоемульсифікації ІОЛ – хірургічного втручання, що передбачає видалення кришталика та імплантацію замість нього гнучкої лінзи. Загалом у той день лікарі провели двадцять три операції для двадцяти двох пацієнтів. Після оперативного втручання стан пацієнтів різко погіршився. Вже через годину розвився набряк повік та почервоніння рогівки. Медична допомога постраждалим не надавалася вчасно.

30 грудня 2004 року прокуратура Харківської області відкрила кримінальну справу за фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками клініки.

27 липня 2007 року прокуратура Харківської області спрямувала кримінальну справу до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області

Протягом 2007 – 2016 років заявниця багаторазово подавала запити до правоохоронних органів України про інформування про хід розслідування. У відповідь міліція систематично повідомляла, що розслідування кримінальної справи досі триває.

Наприкінці липня 2016 року заявниця подала скаргу до Генеральної прокуратури України про недотримання розумних строків досудового розслідування.

2 серпня 2016 року Генеральна прокуратура України повідомила про пересилання звернення заявниць до прокуратури Харківської області.

5 вересня 2016 року прокуратура Харківської області повідомила заявниць, що 30 липня 2008 року слідчий виніс постанову про зупинення досудового слідства до моменту встановлення причетних до вчинення злочину осіб. Раніше правоохоронні органи у своїх відповідях за 2008 – 2016 роки неодноразово вказували, що досудове слідство триває і, таким чином, вводили заявниць в оману. Заявниці ознайомилися з матеріалами кримінальної справи та встановили, що жодних слідчих дій за цей час так і не відбулося.

Тому у квітні 2017 року вони звернулися до юриста ЦЗС, який підготував заяву до Європейського суду з прав людини за Статтями 3 та 13 Конвенції для обох заявниць

Га-єв проти України

Пан Г. (далі – заявник) був затриманий 06 квітня 2014 року за підозрою у вчиненні службового злочину.

Щодо заявника був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. До заявника також було обрано альтернативний запобіжний захід – заставу у розмірі 2500 мінімальних заробітних плат (більше 100 тис. євро). Після цього запобіжний захід у виді тримання під вартою обирався відносно заявника ще 11 разів до моменту винесення вироку. При цьому, суд у більшій мірі посилався на суспільну небезпечність та тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується заявник. Суд не брав до уваги ті обставини, що заявник раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, мав постійне місце проживання та роботи, а також наявні соціальні зв’язки.

З квітня 2014 року по сьогоднішній день заявник утримується під вартою у СІЗО.

18 серпня 2015 року кримінальна справа по обвинуваченню заявника та двох інших осіб, була направлена на розгляд по суті до Краматорського міського суду Донецької області, а потім за підсудністю до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

За час розгляду кримінальної справи Ізюмський суд також періодично виносив постанови про продовження тримання заявника під вартою.

21 грудня 2016 року Ізюмський суд виніс вирок, яким Заявника визнано винним у вчинені службового злочину, а запобіжний захід – тримання під вартою – залишив без змін до вступу вироку в законну силу.

Заявник звернувся за правовою допомогою до Центру стратегічних судових справ (ЦСЗ) Харківської правозахисної групи.

25 квітня 2017 року юрист ЦСЗ направила скаргу до Європейського суду з прав людини (далі – ЄПСЛ) стосовно порушення прав заявника, закріплених у Статті 5 § 1 (с), Європейської конвенції з прав людини.

На даний момент триває розгляд справи Апеляційним судом Харківської області.

Гр-дов проти України

Пан Гр. 1983 р.н. (надалі – заявник) громадянин України. Заявник відбуває покарання в ДУ «Харківська виправна колонія № 27».

4 травня 2017 року заявник звернувся до юриста ЦСЗ під час його візиту до установи. В ній вказував, що він отримав зараження вірусом гепатиту С в умовах колонії під час лікування зубів в стоматологічному кабінеті.

Того ж дня юрист ЦСЗ, отримавши попередньо від заявника згоду на отримання його медичної документації, звернувся до начальника медчастини установи з проханням надати медичну карту заявника. Начальник медчастини попрохала почекати і приблизно через півтори години надала юристу ЦСЗ медичну карту заявника, яка мала сліди нещодавнього створення. Крім того, в ній було зазначено, що заявник отримував лікування від вірусу гепатиту С у вересні-жовтні 2016 року, в той час як сам гепатит С у нього було діагностовано лише 28 березня 2017 року.

1 травня 2017 року юрист ЦСЗ подав заяву про вчинений злочин (службове підроблення) до прокуратури Харківської області.

Оскільки заявник не отримує належного лікування від гепатиту С, юрист ЦСЗ 2 червня 2017 року подав заяви до Міністерства юстиції України та прокуратури Харківської області із заявами про надання заявнику належного лікування.

8 червня 2017 року вищезгадані заяви були перенаправлені до Управління охорони здоров’я Харківської ОДА та Управлінню Харківської області з питань виконання покарань та пробації.

В липні 2017 року заявника оглянув лікар-інфекціоніст з «цивільної» лікарні. Однак, йому не було призначено схему лікування.

10 липня 2017 року прокуратурою Харківської області було розпочато кримінальне провадження за заявою юриста ЦСЗ про службове підроблення.

17 серпня 2017 року юрист ЦСЗ подав до ЄСПЛ заяву в інтересах заявника щодо порушення Статті 3 Конвенції.

У вересні 2017 року юрист ЦСЗ був допитаний прокурором в якості заявника в кримінальному провадженні розпочатому з приводу службового підроблення.

У листопаді 2017 року юрист ЦСЗ отримав рішення ЄСПЛ про визнання його заяви неприйнятною.

Гу-на проти України

Пані Гу-на (далі – заявниця) є громадянкою України та працює на посаді керівника апарату одного із районних судів у міста Харків.

12 лютого 2015 року був прийнятий Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28 березня 2015 року, відповідно до якого розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду.

30 червня 2015 року заявниця, разом з іншими працівниками апарату суду, звернулася із заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі – Управління судової адміністрації), у якому просила перерахувати їй заробітну плату відповідно до положень частини 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

2 липня 2015 року Управління судової адміністрації відмовило у задоволення вимог заявниці.

16 липня 2015 року заявниця звернулася із адміністративним позовом до Управління судової адміністрації у Харківський окружний адміністративний суд.

30 липня 2015 року Харківський окружний адміністративний суд виніс постанову, в якій відмовив задовольнити позовні вимоги заявниці.

Заявниця подала апеляційну скаргу до Харківського апеляційного адміністративного суду.

17 вересня 2015 року Харківський апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу, в якій залишив без задоволення апеляційну скаргу заявниці.

Заявниця оскаржила вищезазначену ухвалу шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

18 серпня 2016 року Вищий адміністративний суду України (далі – ВАСУ) виніс ухвалу, в якій відмовив задовольнити касаційну скаргу заявниці та залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій.

Після вичерпання національних засобів захисту заявниця вирішила подати скаргу до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

3 лютого 2017 року юрист ЦСЗ в інтересах заявниці направила скаргу до ЄСПЛ на порушення її прав, передбачених у Статті 6 § 1 Конвенції та Статті 1 Протоколу 1.

Го-нін проти України

Після того, як 18.02.2014 р. під час подій «Євро Майдану» правоохоронці застосували вогнепальну зброю до протестувальників з’явились випадки проявів жорстокості щодо правоохоронців. Одним і найжорстокіших випадків відбувся вночі 02.03.2014 р. на посту державної автомобільної інспекції, коли були вбиті троє правоохоронців при виконанні службових обов’язків, після чого у них була викрадена вогнепальна зброя. У вчиненні даних вбивств підозрювались та були затриманні двоє осіб які входили до організації «Білий Молот», що брала активну участь у протестах. На даний час винність цих осіб так і не була доведена в суді, а вони перебувають під домашнім арештом. Судовий розгляд щодо висунутого їм обвинувачення триває.

Після затримання даних осіб працівники міліції звернулись до суду за дозволом на затримання керівника організації «Білий Молот» гр. Г., оскільки підозрювали його в тому, що він, користуючись своїм авторитетом та знаннями у галузі психології, переконав підозрюваних, вчинити дане вбивство причому повідомив для них способи його вчинення, надав їм автомобіль та зброю. Даний дозвіл судом було надано.

21.03.2014 р. гр. Г. було затримано біля його будинку після чого до нього було застосовано заходи фізичного впливу, які проявились в нанесенні йому ударів руками та ногами по всьому тілу, в тому числі по голові, розриві барабанної перетинки у вушній раковині металевим дротом, вкручувані металевих шурупів в зуби, що призвело до їх пошкодження, з тим щоб примусити підписати «явку з повинною». На наступний день 22.03.2014 р. клопотання сторони обвинувачення про взяття під варту гр. Г. було судом задоволено, при цьому було залишено без уваги та скарги Г. на жорстоке поводження при його затриманні та відсутність обґрунтованої підозри в його причетності до цього злочину.

04.04.2014 р. під час розгляду апеляційної скарги сторони захисту на обраний запобіжний захід апеляційним судом було скасовано рішення про взяття під варту гр. Г через відсутність доказів, які б вказували на існування обґрунтованої підозри гр. Г. у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

27.06.2014 року гр. Г. було повідомлено про нову підозру в тому, що останній був підбурювачем викрадення вогнепальної зброї групою осіб за попередньою змовою з застосуванням насилля небезпечного для життя, носив та зберігав вогнепальну зброю без належного на те дозволу, втягнув неповнолітнього в злочинну діяльність та приховував особливо тяжкий злочин.

01.07.2014 р. було виділено матеріали справи щодо Г. в окреме від інших двох підозрюваних провадження, що суперечить нормам процесуального законодавства.

Оскільки докази які б вказували, що гр. Г причетний до даних злочинів у правоохоронців були відсутні, як і можливість їх отримати, а строк розслідування за результатами якого потрібно було приймати рішення про закриття справи, або висунення обвинувачення закінчувався, слідчі виносили незаконні постанови про зупинення досудового розслідування та оголошення гр. Г. у розшук від 07.07.2014 р. та 21.10.2014 р. Дані постанови були скасовані захистом у суді 15.08.2014 р. та 07.04.2015. Незважаючи на скасування постанов про розшук гр. Г. продовжує перебувати у державному розшуку.

22.10.2014 р. сторона обвинувачення звернулась до суду з клопотанням про затримання гр. Г. з метою приводу та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В той же день в затримані гр. Г. з метою приводу було відмовлено через відсутність доказів, які б вказували про повідомлення Г. належним чином з’явитись до органів слідства. 28.10.2014 р. в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу до гр. Г. було відмовлено через його відсутність в судовому засіданні та відсутності доказів про повідомлення Г. у законний спосіб про судовий розгляд.

Після скасування постанов про зупинення розслідування та оголошення гр. Г в розшук та відмову суду в його затриманні та обранні запобіжного заходу, кримінальна справа безпідставно передавалась між відділами прокуратури. Через такі дії 10.03.2015 р. заступнику генерального прокурора захистом подано скаргу на незаконні дії обвинувачення при розслідування справи.10.04.2015 р. Генеральною прокуратурою надано відповідь, що ними встановлено порушення при проведенні слідства, та надано вказівку в найкоротший термін завершити розслідування та прийняти відповідне рішення.

15.02.2016 р. гр. Г повторно вручене повідомлення про підозру від 27.06.2016 р.

13.04.2016 р. прокурор звернувся до генеральної прокуратури про продовження строку досудового розслідування до 10-ти місяців. Захистом було надано заперечення на дане клопотання, оскільки 8-ми місячний термін розслідування встановлений постановою закінчився понад рік назад, а максимально можливий який становить 12-ть місяців вже порушено та слідство триває понад 6-ть місяців незаконно. Дане заперечення було залишене без уваги, а строки розслідування було незаконно продовжено 19.04.2016 р., оскільки продовження строків після 12-ти місяців заборонено процесуальним кодексом.

10.05.2016 р. на постанову про продовження строку досудового розслідування подано скаргу генеральному прокурору, через її незаконність та перевищення прокурором наданих йому повноважень. 30.05.2016 р. отримано відповідь на скаргу за підписом генерального прокурора, згідно якої підстав для скасування постанови про продовження строку досудового розслідування не встановлено.

08.06.2016 р. Уповноваженому з прав людини направлено звернення про проведення досудового розслідування понад встановленні строки.

15.06.2016 р. заступником генерального прокурора винесено постанову про продовження строку досудового розслідування до 12 місяців.

02.09.2016 р. Уповноважений з прав людини повідомив про ненадання ГПУ відповіді на їх звернення. 27.10.2016 р. Омбудсменом надано відповідь прокуратури щодо порушення строків розслідування в якій йдеться що Г. оголошено в розшук, а строки досудового розслідування було зупинено.

04.11.2016 р. направлено запит до поліції для отримання копії постанови про оголошення Г. в розшук та зупинення досудового розслідування. Відповідь не була отримана.

07.11.2016 р. Г. отримав повідомлення про те, що за Голосіївським відділом поліції в розшуку не перебуває.

Розслідування фактів жорстокого поводження при затриманні 21.03.2014 р.

Після затримання Г. поскаржився захиснику на застосування до нього сили яка проявилась в нанесенні йому ударів руками та ногами працівниками міліції по всьому тілу в тому числі голові, розриві барабанної перетинки у вушній раковині металевим дротом, вкручувані металевих шурупів в зуби, що призвело до їх пошкодження з метою підписати «явку з повинною».

27.03.2014 р. захисником подано скаргу на журнал судового засідання через невнесення до нього клопотання Г. та його заяви про те, що він погано чує через побиття при затриманні.

31.03.2014 р. захисником були поданні відповідні заяви про злочин до міліції та прокуратури за фактом жорстокого поводження з Г. при його затриманні. 27.04.2014 р. гр. Г подана заява про злочин до Генеральної прокуратури, щодо нанесень тілесних ушкоджень при затриманні Г.

Захистом неодноразово направлялись запити до Генеральної прокуратури та до прокуратури м. Києва для отримання відомостей про розслідування заяви гр. Г. Завдяки численним запитам та скаргам отримана відмова у відкриті кримінального провадження за фактом побиття Г. Факт відмови в початку розслідування оскаржено до суду. 25.12.2015 р. судом було винесено рішення про відмову у відкритті кримінального провадження.

З медичних закладів та ізолятора тимчасово утримання, куди відразу після затримання був доставлений гр. Г., отримано медичну документацію, що підтверджує побиття Г. при затриманні.

Через не розслідування факту побиття Г. працівниками правоохоронних органів 10.03.2015 р. було подано скаргу заступнику Генерального прокурора України. За фактом неправомірних дій та перевищення влади працівниками міліції стосовно Г. внесені відомості до ЄРДР 09.04.2015 р. за ч. 2 ст. 365 КК України та розпочато розслідування, яке доручено проводити прокуратурі м. Києва.

В рамках даного розслідування Г. не викликався на допит, тому 09.02.2016 р. було подано запит про стан розслідування даного провадження, у відповідь на який 15.03.2016 р. було отримано постанову від 03.12.2015 р. про закриття даного провадження через відсутність складу злочину.

Дана постанова гуртувалась лише на допиті слідчого в присутності якого Г. катували та вимагали підписати документи, які спростовували побиття Г. 25.03.2016 р. на дану постанову подана скарга до суду через її передчасність та незаконність. 19.05.2016 р. призначено розгляд скарги, який не відбувся через не надання для суду матеріалів справи прокуратурою. Судом відмовлено в задоволенні скарги на постанову, оскільки вона була скасована самостійно прокуратурою 27.07.2016 р.

Захистом подано запити про отримання аудіозапису судового процесу про обрання запобіжного заходу, для підтвердження того, що Г. заявляв в суді про факти його побиття при затриманні, а судом всупереч вимог процесуального законодавства не було вжито відповідних заходів. Дані записи незаконно не надаються стороні захисту, вживаються заходи для отримання аудіо запису.

08.06.2016 р. Уповноваженому з прав людини направлено звернення про не розслідування факту катування Г. працівниками поліції. 27.10.2016 р. Омбудсменом надано відповідь прокуратури щодо скасування 03.10.2016 р. постанови про закриття провадження та відновлення досудового розслідування.

28.09.2016 р. до прокуратури м. Києва надіслано запит щодо здійснених процесуальних дій при розслідування катування Г. та щодо винесення постанови про закриття провадження. 20.10.2016 р. повторно направлено запит до прокуратури м. Києва та подано клопотання для ознайомлення з матеріалами справи 04.11.2016 р. отримано відповідь на запит згідно якої 27.07.2016 р. було скасовано постанову про закриття кримінального провадження, 29.08.2016 р. було знову закрито постановою слідчого, а 04.10.2016 р. дана постанова була скасована прокурором.

04.11.2016 р. адвокат подав клопотання про надання матеріалів провадження для ознайомлення. 17.11.2016 р. отримано відмову в ознайомленні з матеріалами провадження та постанову про закриття провадження від 31.10.2016 р., яка була оскаржена до суду 17.11.2016 р. За результатами розгляду скарги 07.02.2017 р. судом було прийнято рішення про задоволення скарги та скасування постанови про закриття кримінального провадження.

17.02.2017 р. направлено заяву до Європейського суду з прав людини, щодо порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через застосування катування до Г. при досудовому розслідуванні.

К-ко проти України

Увечері 17 лютого 2008 р. в місті Буча Київської області п. К-ка (далі – заявник) разом з його друзями побила група людей, які виявились працівниками міліції, що були на підпитку. Заявника затримали та привезли до Ірпінського міського відділу поліції.

В ході нападу заявнику були нанесені численні тілесні ушкодження, в тому числі він отримав травми голови і почувався зле: перестав чути на лівим вухом, скаржився на сильний головний біль, біль в грудях, оніміння рук. Оскільки ізолятор тимчасового тримання у відділі поліції був в ремонті, заявника протримали ніч в поліції, пристебнутого наручниками до батареї.

Наступного дня, 18 лютого 2008 року, адвокат заявника, подала клопотання, в якому просила, в тому числі направити заявника на судово-медичне освідування щодо його тілесних ушкоджень та надати йому невідкладну медичну допомогу в зв’язку із струсом головного мозку.

18 лютого 2008 було винесено постанову про порушення кримінальної справи проти заявника та його друга за скоєння хуліганства із застосуванням холодної зброї (ножа). Увечері того ж дня слідчий Ірпінського відділу міліції склав протокол затримання заявника за підозрою у вчиненні цього злочину. В той же день мати заявника подала до прокуратури Ірпінського району Київської області скаргу на побиття її сина працівниками міліції. Пізніше були подані ще декілька заяв, в тому числі стосовно незабезпечення надання медичної допомоги заявнику під час його тримання у відділі міліції.

19 лютого 2008 року заявнику викликали бригаду швидкої медичної допомоги. Незважаючи на наявність у заявника тілесних ушкоджень, в тому числі в області голови та його скарги на головні болі, медики обмежилося оглядом заявника, і констатацією факту наявності множинних забоїв в області обличчя і голови, а також рекомендацією пройти обстеження невропатолога. В той же день, заявник був перевезений в Макарівське відділення міліції і поміщений до ІТТ .

Було проведено судово-медичну експертизу, в ході якого у нього були виявлені пошкодження волосистої частини голови і лівої вушної раковини; гематоми, садна на обличчі, крововиливи в слизові оболонки губ, подряпини на ділянці правого ліктьового суглоба, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень і, на думку експерта, могли утворитись за обставин його побиття 17 лютого 2008 року.

21 лютого 2008 року Ірпінський районний суд відмовив у задоволенні подання слідчого про застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і звільнив його.

За весь період тримання заявника під вартою в приміщеннях міліції лікування йому не надавалось.

Починаючи з наступного дня після звільнення заявник тричі проходив стаціонарне лікування, в перервах між яким лікувався амбулаторно.

За скаргою адвоката кримінальна справа проти заявника була закрита. В період чинності КПК (1960 року) органи прокуратури 15 разів відмовляли у відкритті кримінальної справи проти міліціонерів, і всі ці постанови заявник оскаржив до органів прокуратури або суду. За цей час заявник багаторазово оскаржував бездіяльність слідчих і прокурорів, в тому числі подавала скарги про вчинений злочин – підроблення документів, зловживання владою і т. і.)

Навіть після набрання чинності КПК (2012 року) – 20.11.2012 року, прокуратура не вносила відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань до липня 2014 року. З того часу матеріали розслідування передавались з одного органу прокуратури до іншого і в кінці 2014 року були передані до прокуратури Київської області, після чого матеріали кількох досудових розслідувань за скаргами заявника були об’єднані в одне кримінальне провадження. В 2015 році за запитом адвоката заявника була проведена судово-медична експертиза, за висновком якої експерт встановив причинно-наслідковий зв’язок між тривалим погіршенням стану здоров’я заявника і ненаданням йому своєчасної медичної допомоги після його побиття і тримання у відділі міліції.

Незважаючи на таке, у грудні 2015 року слідчий прокуратури закрив кримінальне провадження за відсутністю складу злочину. Більше року заявник оскаржував цю постанову слідчого, і в грудні 2016 року вона була скасована. Печерським районним судом м. Києва (далі – Печерський суд). Разом з тим, слідчий відмовив у визнанні заявника потерпілим у кримінальному провадженні, в зв’язку з чим заявник звертався до суду із скаргою на таке рішення слідчого. У серпні 2017 року Печерський суд зобов’язав слідчого видати заявнику пам’ятку про права та обов’язки потерпілого, але, незважаючи на це, це було зроблено слідчим лише у листопаді 2017 року. Слідчі дії з метою встановлення обставин злочину, на який скаржився заявник, та осіб, які його вчинили фактично не проводяться.

Адвокат ЦСЗ займається підготовкою заяви до ЄСПЛ щодо порушення права заявника не бути підданим поганому поводженню під час його тримання у відділі міліції без надання медичної допомоги і харчування у час, коли вона йому була необхідна, а також на не проведення ефективного розслідування його скарг на це.

Кр-ов проти України

Кр-ов С.П., 03.03.1973 р.н. засудженого згідно вироку Апеляційного суду Рівненської області від 09.07.2008 року за п.п. 4,12,13 ч. 2 ст. 115 КК України і призначено йому покарання у виді чотирнадцяти років позбавлення волі, яке він відбуває у Софіївській виправній колонії (№ 45).

Під час моніторингової місії у Софіївській виправній колонії (№ 45) адвокатом було виявлено факт утримання у виправній колонії К., який повинен бути звільнений від відбування покарання по стану здоров’я, так як його хвороба відносить до переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.

27.04.2015 р. адвокатом було направлено запит до Софіївської виправної колонії (№ 45) з проханням надати інформації про стан здоров’я засудженого та надати довідки про діагноз та лікування.

У відповідь на запит 20.05.2015 р. була надана інформація, що за період відбування покарання К. неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з різного роду серйозними проблемами зі здоров’ям, серед яких:

– неспецифічний аорто-артеїт (хвороба Бюргера);

– гострий Q-інфаркт міокарду нижньої стінки лівого шлуночку від 03.10.2008 р.;

– Гіпертонічна хвороба ІІ ст. ;

– Виразковою хворобою шлунка;

– Помірно виражена склеротична ангіопатія сітківки обох очей;

– Постінфарктний кардіосклероз;

–І шемічна хвороба серця та інші хвороби.

З моменту початку відбуття покарання неодноразово проводилось хірургічне втручання щодо ампутацій частин кінцівок Е. Станом на сьогоднішній день у Кр-ова С.П. високі ампутації ніг на рівні середньої третини стегон, висока ампутація правої руки на рівні середньої третини плеча, висока ампутація лівої руки на рівні верхньої третини плеча.

З 24.11.2006 р. К. встановлена І (перша) група інвалідності Рівненською між рай МСЕК № 1 – довічно.

29.05.2015 р. адвокатом в інтересах К. до Софіївського районного суду Дніпропетровської області клопотання про звільнення від покарання за хворобою.

24.10.15 р. за клопотанням адвоката суд повторно призначив спеціальну лікарську комісію про медичний огляд К.

21.12.15 р. за клопотанням адвоката суд призначив судово-медичну експертизу щодо наявності у К. захворювань які дають йому змогу звільнення від подальшого відбування покарання, оскільки висновок повторно призначеної судом спеціальної лікарської комісії був ідентичний попередньому висновку у якому говорилося про відсутність перешкод пов’язаних зі станом здоров’я К. у подальшому відбуванні ним покарання.

15.03.2016 р. за результатами розгляду клопотання його було задоволено, і ухвалено звільнити Кр-ова після набрання законної сили.

21.03.2016 р. прокуратурою подано скаргу на ухвалу про звільнення Кр-ова.

22.04.2016 р. подано заперечення на апеляційну скаргу прокурора. За результатами розгляду рішення 1-ї інстанції було скасовано через технічні порушення, а саме відсутність частини звукозапису процесу, а справу направлено на новий судовий розгляд.

13.06.2016 р. за аналогічних показань свідків та доказів по справі судом 1-ї інстанції проголошено протилежне рішення, яким в задоволенні клопотання про звільнення Кр-ова було відмовлено.

19.06.2016 р. захистом подано апеляційну скаргу на рішення суду 1-ї інстанції. Апеляційний суд відмовив в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду 1-ї інстанції було залишено в силі. 10.09.2016 р. подано касаційну скаргу на рішення попередніх судів. 22.11.2016 р. касаційним судом було відмовлено в відкриті касаційного провадження.

Апеляційний суд відмовив в задоволенні апеляційної скарги.

10 вересня 2016 року юрист ЦСЗ подав касаційну скаргу на два вищезгаданих рішення.

22 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України відмовив у відкритті касаційного провадження.

Враховуючи те, що стан здоров’я заявника невпинно погіршувався, 2 травня 2017 року адвокат ЦСЗ звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з клопотанням про звільнення заявника від подальшого відбування покарання в зв’язку із тяжкою хворобою. Розгляд клопотання було відкладено на 1 липня 2017 року.

19 червня 2017 адвокат у відповідь на свій запит отримав з колонії медичну довідку, в який було прямо зазначено, що прогноз розвитку його захворювання несприятливий, а подальше відбування покарання загрожує життю заявника

20 червня 2017 року адвокат заявника підготував та направив до ЄСПЛ заяву за Правилом 39 Регламенту Суду про застосування тимчасових заходів, а саме, про термінове переведення заявника до спеціалізованого закладу охорони здоров’я.

22 червня 2017 року Суд направив до Уряду України запит щодо стану здоров’я заявника, можливості його переведення до закладів охорони здоров’я, причин відкладення розгляду справи на такий тривалий строк та можливості його розгляду раніше.

26 червня 2017 року колонія внесла подання про звільнення заявника до того ж самого суду, розгляд якого був призначений іншому судді.

Враховуючи те, що стан здоров’я заявника невпинно погіршувався, 2 травня 2017 року адвокат ЦСЗ звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з клопотанням про звільнення заявника від подальшого відбування покарання в зв’язку із тяжкою хворобою. Розгляд клопотання було відкладено на 1 липня 2017 року.

19 червня 2017 адвокат у відповідь на свій запит отримав з колонії медичну довідку, в який було прямо зазначено, що прогноз розвитку його захворювання несприятливий, а подальше відбування покарання загрожує життю заявника

20 червня 2017 року адвокат заявника підготував та направив до ЄСПЛ заяву за Правилом 39 Регламенту Суду про застосування тимчасових заходів, а саме, про термінове переведення заявника до спеціалізованого закладу охорони здоров’я.

22 червня 2017 року Суд направив до Уряду України запит щодо стану здоров’я заявника, можливості його переведення до закладів охорони здоров’я, причин відкладення розгляду справи на такий тривалий строк та можливості його розгляду раніше.

26 червня 2017 року колонія внесла подання про звільнення заявника до того ж самого суду, розгляд якого був призначений іншому судді.

5 липня 2017 року в Бучанівській виправній колонії відбулося виїзне судове засідання з розгляду клопотання про звільнення заявника від відбування покарання, який суддя відклала до 7 липня під вигаданим приводом – в зв’язку з відсутністю дати на характеристиці засудженого.

Нарешті, після двох років судової тяганини, 7 липня 2017 року суд задовольнив клопотання про звільнення п. К., від подальшого відбування покарання. На цей час п. К., людина без верхніх і нижніх кінцівок, за висновком лікарів, була вже смертельно хвора. Після спливу строку на апеляційне оскарження, 14 липня 2017 року, заявника звільнили із колонії.

Через три тижні після звільнення заявник помер.

К-с проти України

11 лютого 2001 року пан К-с (надалі – заявник) був затриманий за підозрою у вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин. До затримання він проживав разом із батьками у с. Крогульці, Гусятинський район, Тернопільська область, Україна.

12 червня 2002 року Апеляційний суд Херсонської області визнав заявника винним у вчиненні злочину та призначив покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Того ж дня обвинувальний вирок набув законної сили. До вересня 2004 року заявник відбував покарання у Херсонському слідчому ізоляторі.

9 вересня 2004 року заявник почав відбувати покарання у Єнакіївській виправній колонії (с. Оленівка, м. Єнакієве, Донецька область), що розташована на відстані 1166 кілометрів від місця проживання його батьків у Тернопільській області. Мати заявника змогла приїхати до нього на побачення лише одного разу – 29 квітня 2005 року, батько та брат не приїжджали жодного разу.

Протягом 2004 – 2014 років заявник багаторазово звертався до Державного департаменту з питань виконання покарань із заявами про переведення його до іншої установи виконання покарань, яка б знаходилася ближче до місця проживання його родичів. Але всі його звернення були залишені без задоволення через те, що засуджені мають відбувати покарання в одній виправній установі весь час, і, крім того, у виправних колоніях на Західній Україні немає вільних місць.

У грудні 2014 року Єнакіївську виправну колонію захопили незаконні збройні формування так званої «Донецької народної республіки». Заявник перебував під їх контролем до 8 грудня 2015 року, коли був евакуйований до Артемівської (нині – Бахмутської) установи виконання покарань (надалі – Артемівська УВП), яка знаходиться на відстані 1126 кілометрів від місця проживання родичів заявника. Зважаючи на значну відстань цієї установи від його дому, заявник подав до Державної пенітенціарної служби України звернення про переведення його до установи виконання покарань в Тернопільській області.

24 грудня 2015 року апеляційна комісія Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарань осіб засуджених до позбавлення волі (надалі – Апеляційна комісія) прийняла рішення про залишення заявника в Артемівській УВП для подальшого відбування покарань.

Заявник не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його у судовому порядку.

Щодо оскарження рішення Державної пенітенціарної служби у судах загальної юрисдикції

12 червня 2017 року адвокат заявника подав до апеляційного суду Херсонської області клопотання про визнання незаконною відмови у переводі для відбування покарання до місця проживання родичів

16 серпня 2017 року адвокат заявника отримав відмову апеляційного суду Херсонської області, яка була оформлена у вигляді листа, а оскільки така форма процесуального рішення не передбачена законодавством, то оскаржити її він не міг.

Щодо оскарження рішення Державної пенітенціарної служби в адміністративному порядку

5 червня 2016 року заявник подав адміністративний позов до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання незаконним рішення Державної пенітенціарної служби України.

Адміністративний позов надійшов на адресу Окружного адміністративного суду м. Києва 8 червня 2016 року та мав протягом трьох днів вирішити питання про відкриття або про відмову у відкритті провадження. Однак заявник вчасно відповідь не отримав, а тому подавав численні клопотання про інформування його про розгляд справи, але вони також виявилися безрезультатними

Тільки 25 січня 2017 року (через шість місяців з моменту винесення рішення) заявник отримав копію ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2016 року про відмову у відкритті адміністративного провадження

9 лютого 2017 року Окружний адміністративний суд м. Києва отримав скаргу заявника, яку у відповідності до ст. 188 КАС України наступного дня мав переслати до Апеляційного адміністративного суду м. Києва . Однак суд свій обов’язок досі не виконав, хоча з дати подання апеляційної скарги пройшло майже чотири місяці.

У квітні 2017 року заявник звернувся до адвокату ЦСЗ. Адвокат ознайомився із матеріалами кримінального провадження та подав заяву до Європейського суду з прав людини з приводу порушення Статті 8 та 13 Конвенції.

По-ренко проти України

Ввечері 07.04.2016 року пана По-ренко (надалі – заявник) з застосуванням сили було затримано в м. Києві працівниками поліції та доставлено до Подільського управління поліції в місті Києві (Подільське управління). Там заявника били по голові та інших частинах тіла, душили, надягли наручники, при чому залякували, а під час цих катувань вимагали у заявника зізнатись у вчиненні зґвалтування та змаху на зґвалтування. Дані знущання над заявником тривали протягом 3-х годин допоки не з’явився адвокат, після чого заявника завели в кабінет до адвоката, який викликав швидку медичну допомогу та сфотографував заявника. Лікарі зафіксували наявні в побої та відмовили в госпіталізації.

08.04.2016 р. слідчий суддя Подільського районного суду міста Києва (Подільський суд) розглянула скаргу адвоката щодо катування заявника та винесла ухвалу по необхідність проведення невідкладного судово-медичного обстеження заявника.

08.04.2016 р. заявнику повідомлено про підозру та слідчим суддею Подільського суду йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 05.06.2016 р. Тримання під вартою постійно продовжувалось.

10.05.2016 р. заявника поміщено до Київського слідчого ізолятора (СІЗО) та взято на ВІЛ облік.

В жовтні 2016 р. заявник скаржився керівництву СІЗО на погіршення самопочуття, підвищення температури тіла до 41 градуса та на випадки втрати свідомості, йому зробили рентгенологічне дослідження та встановили діагноз туберкульоз. 26.10.2016 року заявника у важкому стані помістили до медичної частини СІЗО та призначили лікування. 19.11.2016 р. стан заявника погіршився через гостру респіраторну вірусну інфекцію.

27.03.2017 р. стан заявника різко погіршився і він у важкому стані швидкою медичною допомогою був госпіталізований до Київської міської клінічної лікарні № 5 (лікарня № 5) для проходження стаціонарного лікування. 03.04.2017 року заявник був виписаний до СІЗО. Незважаючи на те, що в довідці лікарні вказано, що заявник був виписаний в задовільному стані, він стверджував, що під час виписки його стан значно погіршився і він ледве міг розмовляти, не міг пересуватись без сторонньої допомоги.

Його стан після виписки 03.04.2017 р. продовжував погіршуватися до повної втрати можливості розмовляти, рухатись, ковтати, контролювати випорожнення, що призвело в подальшому до його смерті 07.08.2017 року.

04.05.2017 р. захисник звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу у зв’язку з погіршенням стану здоров’я заявника.

05.05.2017 р. Подільський суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотань захисника про зміну запобіжного заходу, про забезпечення заявника безперервним лікуванням та забезпечення його безпеки, та окремою ухвалою продовжив строк тримання заявника під вартою до 19.07.2017 року

20.07.2017 р. заявник через свого представника звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини з проханням застосувати тимчасові заходи (Суд). 21.07.2017 р. Суд в терміновому порядку прийняв рішення про застосування тимчасових заходів за правилом 39 Регламенту Суду, яким зобов’язав Уряд України забезпечити заявника належним лікуванням, а у випадку необхідності – госпіталізувати до спеціалізованого медичного закладу.

27.07.2017 р. СІЗО повідомив для Подільського суду про те, що стан заявника важкий і може призвести до смерті, він потребує госпіталізації та лікування в умовах профільного стаціонару

31.07.2017 р. захисник звернувся з клопотанням про зміну запобіжного заходу, в задоволені якого судом було відмовлено.

07.08.2017 р. заявник помер в цивільній лікарні.

17.08.2017 року до Суду направлено заяву про порушення ст. 3 Конвенції через не лікування заявника, порушення ст. 34 Конвенції через невиконання тимчасових заходів застосованих судом, порушення ст. 3 Конвенції через страждання матері заявника та порушення ч. 3 ст. 5 Конвенції через невідповідність запобіжного заходу стану заявника.

Судом запропоновану Уряду надати заперечення до 28.02.2018 року

Пор-ська проти України

До затримання, Пор-ська – заявниця – перебувала на психіатричному обліку та проходила періодичне лікування

24.11.2016 року, органом досудового розслідування, заявницю було оголошено в розшук.

26.02.2017 року, заявниця народила сина

11.04.2017 року заявницю було затримано та доставлено до суду на підставі рішення слідчого судді, як таку, що оголошена в розшук, за підозрою у вчиненні грабежу та шахрайства після чого слідчим суддею Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської (районний суд) їй обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 11 діб.

24.04.2017 року слідчим суддею районного суду заявниці продовжено тримання під вартою на 44 доби.

06.06.2017 року районний суд продовжив заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 04 серпня 2017 року.

19.06.2017 року Державна установа «Житомирська установа виконання покарання № 8 (надалі – СІЗО) повідомила захиснику заявниці: «психічний стан заявниці змінився 15.06.2017 року, на даний час виявляє ознаки афективно-маячного психотичного розладу. Доцільна госпіталізація заявниці до психіатричного стаціонару “

Після отримання даної довідки захисник звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу, але 02.08.2017 року судом було відмовлено в задоволенні даного клопотання та продовжено заявниці запобіжний захід тримання під вартою строком на 60 днів до 30 вересня 2017 року.

07.08.2017 року районний суд призначив заявниці первинну амбулаторну судово-психіатричну експертизу.

08.09.2017 року СІЗО повідомив захиснику заявниці: «… На даний час психічний стан її (заявниці) розцінюється, як важкий психічний розлад, який загрожує її життю (катонія, відмова від їжі та пиття). Надання спеціалізованої медичної допомоги в умовах медичної частини установи в такому стані неможливе. … Враховуючи вищевикладене доцільно клопотати перед судом про винесення ухвали на підставі ст. 508 КПК України про поміщення заявниці до психіатричного стаціонару на певний термін».

Після отримання даної довідки захисник звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу на підставі ст. 508 Кримінально процесуального кодексу України (КПК) та передачу заявниці на догляд батькам з обов’язковим лікуванням в спеціалізованому медичному закладі.

18.09.2017 року подана заява до Європейського суду з прав людини з проханням застосувати до заявниці тимчасові заходи та зобов’язати Уряд забезпечити її необхідною медичною допомогою.

19.09.2017 року Європейський суд з прав людини, у відповідь на заяву, звернувся до Уряду України з вимогою надати інформацію про стан здоров’я Раїси, про медичну допомогу, яку вона отримує та якої потребує, а також про те, як забезпечена її безпека в умовах утримання під вартою.

28.09.2017 року районний суд області відмовив в задоволенні клопотання захисника в зміні запобіжного заходу та продовжив заявниці тримання під вартою строком на 45 діб та призначив їй проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи в Київському міському центрі судово-психіатричних експертиз (КМЦ СПЕ).

10.03.2017 року Європейський суд застосував до заявниці тимчасові заходи та зобов’язав Уряд забезпечити її необхідно медичною допомогою.

11.11.2017 року заявницю звільнено з під варти. Вона проходить психіатричне лікування.

По-рій проти України

Пан П. (далі по тексту – Заявник) працює заступником начальника Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі по тексту – Краматорський МВ ДМС).

20 січня 2016 року близько 17:00 години, коли Заявник знаходився на своєму робочому місці до нього в кабінет увійшло троє осіб (як стало відомо заявнику пізніше – прокурор та два співробітники поліції). Вони повідомили що у приміщенні Краматорського МВ ДМС буде проводитися обшук у кримінальному провадженні за фактом систематичного отримання неправомірної вигоди працівниками Краматорського МВ ДМС.

У Заявника забрали мобільний телефон і заборонили виходити із кабінету. На вимогу Заявника пояснити причину позбавлення його волі та надати копію протоколу затримання йому сказали, що це наказ слідчого і його потрібно виконувати, в іншому випадку до нього застосують силу. Вимоги Заявника надати медичну та юридичну допомогу повністю ігнорувалися.

Близько 00:30 години в кабінет увійшла група осіб. Прокурор розпочав обшук в кабінеті Заявника під відеозапис. Постанову про проведення обшуку Заявнику не надали, з правами не ознайомили, вимоги Заявника скористатися послугами адвоката ігнорувалися. Під час проведення обшуку відеозапис призупинявся, виводили понятих і прокурор вимагав свідчити проти тодішнього начальника Краматорського МВ ДМС. В такі моменти особа в масці наносила Заявникові удари головою в обличчя, погрожуючи «розмовою» в іншому місці. З розмови Заявник здогадався, що ця невстановлена особа в масці є співробітником Служби безпеки України. Під час обшуку у Заявника вилучили особисті грошові кошти, які так і не повернули. Також було проведено особистий обшук Заявника під час якого останнього неодноразово повністю роздягали.

Близько 03:00 години прокурор наказав Заявнику підписати заповнений протокол обшуку, з яким ознайомитися йому не дав. Заявник підписав цей протокол. Після чого Заявника разом із його співробітницею С. в супроводі співробітників поліції вивели з приміщення Краматорського МВ ДМС. Без реєстрації Заявника завели на другий поверх приміщення Краматорського відділу СБУ. Там, близько тридцяти хвилин Заявника били руками і ногами по всьому тілу, вимагаючи надати відповіді на незрозумілі запитання та свідчити проти начальника.

Близько 05:00 години співробітники поліції вивели Заявника з приміщення Краматорського відділу СБУ та привезли до Краматорської місцевої прокуратури. В приміщенні Краматорської місцевої прокуратури Заявника допитали, про що було складено протокол.

Близько 9:30 години Заявника привезли назад до приміщення Краматорського МВ ДМС і відпустили.

На наступний день 22 січня 2016 року Заявник звернувся за медичною допомогою до міського цілодобового травмпункту Краматорської міської лікарні № 3. Там у Заявника було діагностовано забої м’яких тканин голови та вушних раковин .

25 січня 2016 року Заявник був госпіталізований до ЛОР-відділення Краматорської міської лікарні № 3 з діагнозом закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку з ускладненням, гостра двостороння нейросенсорна туговухість .

27 січня 2016 року Заявник подав заяву по вчинене щодо нього працівниками правоохоронних органів кримінальне правопорушення до Краматорського відділу поліції ГУНП України в Донецькій області.

Того ж дня відомості за заявою Заявника були внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі по тексту – ЄРДР) за фактом нанесення заявнику умисного легкого тілесного ушкодження та слідчим винесено постанову про призначення експертизи

1 лютого 2016 року Заявник подав скаргу слідчому судді Краматорського міського суду на дії слідчого, які полягали у внесенні в ЄРДР неправильних відомостей. Зокрема, Заявник подавав заяву щодо вчинення проти нього кримінальних правопорушень, що полягали у порушенні права на захист, примушуванні давати показання, незаконне позбавлення волі або викрадення людини та умисне легке тілесне ушкодження.

3 лютого 2016 року слідчий суддя Краматорського міського суду задовольнив скаргу Заявника та зобов’язав слідчого внести відомості, що містяться в заяві Заявника до ЄРДР

До ЄРДР додано відомості за тим самим номером кримінального провадження за фактом перевищення влади чи службових повноважень та примушування давати покази.

З 2 по 17 лютого 2016 року Заявник знаходився на амбулаторному лікуванні у лікаря невропатолога Краматорської міської лікарні № 3 з діагнозом закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку з цефалгією та астено-невротичним синдромом

12 квітня 2016 року судово-медичним експертом було дано висновок щодо виявлених у Заявника легких тілесних ушкоджень.

29 червня 2016 року прокурор прокуратури Донецької області виніс постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю ознак кримінального правопорушення, яку Заявник оскаржив і яка рішенням слідчого судді від 18 серпня 2016 року скасована, як передчасна.

27 вересня 2016 року прокурор вдруге виніс постанову про закриття кримінального провадження, яка 7 листопада 2016 року іншим прокурором прокуратури Донецької області скасована, як передчасна.

23 грудня 2016 року прокурор виніс третю постанову про закриття кримінального провадження, яку Заявник оскаржив і яка рішенням слідчого судді від 10 лютого 2017 року також скасована, як передчасна.

До кримінального провадження за фактом систематичного отримання неправомірної вигоди працівниками Краматорського МВ ДМС заявник не притягувався.

22 травня 2017 року адвокат ЦСЗ подав до Європейського суду з прав людини скаргу на порушення статей 3 та 13 Європейської конвенції з прав людини.

Р-н проти України

16 січня 2015 року на блок-посту Збройних сил України в смт. Станиці Луганській спрацював вибуховий пристрій, при цьому одного солдата убило, а двох поранило.

12 лютого 2015 року на іншому блок-посту в Станиці Луганській після перетинання лінії розмежування з боку території, підконтрольній терористичним збройним формуванням, був затриманий мешканець цього району пан. Р-н. Після його затримання його допитали за підозрою у вчиненні терористичного акту, а також провели інші слідчі дії без адвоката, після чого його забрали співробітники СБУ і тримали в невідомому приміщенні, чинили на нього фізичний і психічний тиск. Згодом йому обрали запобіжний захід у вигляді взяття під варту, але адвоката до справи залучили лише через декілька діб після вручення пану Р-ну повідомлення про підозру. Під час кримінального провадження не були задоволені клопотання сторони захисту, заявлені з метою збирання доказів алібі пана Р-на.

30 березня 2016 року Сватівський районний суд Луганської області визнав пана Р-на винним у вчиненні терористичного акту, який спричинив загибель людини ч. 3 ст. 258 КК України та призначено йому покарання у вигляді 15 (п’ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

30 серпня 2016 року апеляційний суд Луганської області розглянув апеляції пана Р-на та його адвоката залишив вирок суду першої інстанції. Враховуючи численні грубі порушення прав пана Р-на під час досудового провадження у справі, адвокат ЦСЗ вступив у справу другим адвокатом, щоб підготувати касаційну скаргу на судові рішення у справі.

Наприкінці листопада адвокат ЦСЗ направив касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України, але скарга була повернута адвокату під приводом відсутності в ній належного обґрунтування. Насправді, у скарзі було викладені докладні аргументи щодо кожного із заявлених порушень, з поділом скарги за частини та посиланням на порушення відповідних норм права.

З початку відбування покарання у Городищенській виправній колонії Рівненської області пан Р-н, який вважає вирок неправосудним, декілька разів намагався покінчити життя самогубством.

Адвокат ЦСЗ підготував касаційну скаргу на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і 30 грудня 2016 року направив її до Вищого спеціалізованого суду. В якості підстав для скасування судових рішень були зазначені застосування незаконного насильства, використання доказів, отриманих незаконним шляхом, порушення права на захист та права на свободу від самовикриття.

18 січня 2017 року Вищий спеціалізований суд України остаточно відмовив у відкритті касаційного провадження. Оскільки такий висновок суду очевидно не відповідав змісту скарги, адвокат подав заяву про вчинене кримінальне правопорушення на суддів Вищого спеціалізованого суду України – завідомо неправосудне судове рішення. Після відмови прокуратури м. Києва внести відомості за цією заявою до ЄРДР адвокат ЦСЗ оскаржив її до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва. У квітні 2017 року слідчий суддя зобов’язав прокуратуру м. Києва внести відомості за заявою адвоката до ЄРДР та розпочати розслідування.

З цього часу адвокат ЦСЗ розпочав підготовку скарги до ЄСПЛ: було зроблено більше 20 запитів до відділу міліції, ізолятору тимчасового тримання та СІЗО де утримувався під вартою заявник, до військової частини, в якій відбувся вибух, та органів військового управління та національної поліції та прокуратури, де проводилось розслідування за фактом побиття пана Р-на, а також до офісу Омбудсмена та колоній, де відбував покарання заявник.

Був знайдений очевидець незаконного його тримання в непередбаченому для цього місці після його затримання.

У лютому 2017 року адвокат ЦСЗ провів побачення із заявником у психіатричній лікарні при Вільнянській виправній колонії Дніпропетровської області, куди заявник був направлений на стаціонарне лікування в зв’язку із психічним розладом.

У травні-червні 2017 року заявник знов проходив стаціонарне лікування у психіатричній лікарні при Вільнянській виправній колонії.      

18 липня 2017 року адвокат заявника подав заяву до ЄСПЛ на порушення статей 3 та 6 Конвенції з приводу застосування катування до заявника в період його затримання та тримання під вартою в період дізнання, а також порушення права на справедливий судовий розгляд. Зважаючи на вік і стан здоров’я заявника, адвокат також просив ЄСПЛ на підставі правила 41 його Регламенту надати пріоритет справі заявника.

ЄСПЛ відмовив у наданні пріоритету справі заявника.

У жовтні 2017 року адвокат їздив на побачення із заявником до Городищенської виправної колонії де побачив недобрий психічний і фізичний стан заявника.

Що-ков проти України

Пан Щол. (надалі – заявник) проживає в м. Харків.

22 квітня 2014 року пан Щол. (надалі – заявник) був затриманий працівниками міліції в м. Харків за підозрою у розповсюдженні наркотичних засобів. Відповідно до повідомлення про підозру, заявник нібито отримав від закупного гроші, піднявши їх до своєї квартири на 2-й поверх на нитці, а потім кинув з балкону шприц з наркотичною речовиною. В якості доказу в суді було надано відеозапис контрольної закупівлі.

Прокурор не надав до суду постанову про проведення у заявника контрольної закупівлі.

11 березня 2015 року суддя Орджонікідзевського районного суду виніс заявнику обвинувальний вирок та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.

11 червня 2015 року апеляційний суд Харківської області скасував вирок та направив справу на новий розгляд.

24 грудня 2015 року вироком Орджонікідзевського районного суду заявника було визнано винним та засуджено до позбавлення волі на строк 6 років 1 місяць.

31 травня 2016 року апеляційний суд Харківської області залишив вищезгаданий вирок без змін.

Таким чином, заявник тримався під вартою протягом 2 років та 39 днів до моменту набрання вироком чинності.

Під час тримання під вартою заявника намагались переконати дати в суді свідчення проти себе. З цією метою в камері СІЗО на нього здійснювався фізичний та психологічний тиск. Внаслідок цього заявник сам наніс собі тілесні ушкодження у вигляді вскриття живота і вен. Після цього його було вивезено до лікарні швидкої допомоги.

Після повернення до СІЗО, внаслідок непрофесійних дій медичного персоналу, заявник втратив свідомість і його знову було направлено до лікарні швидкої допомоги.

Внаслідок вищезгаданих подій у заявника до цього часу паралізована нога.

Адвокат ЦСЗ вступ у справу на стадії касаційного оскарження.

Адвокат ЦСЗ подав до суду клопотання про перерахунок строку тримання заявника під вартою за «законом Савченко».

Адвокат ЦСЗ подав касаційну скаргу.

7 вересня 2016 року Вищий спеціалізований суд України виніс ухвалу про залишення касаційної скарги без руху та запропонували адвокату ЦСЗ усунути недоліки касаційної скарги.

6 жовтня 2016 року адвокат ЦСЗ надіслав касаційну скаргу в новій редакції до ВССУ, який залишив її без розгляду на підставі того, що адвокат не усунув недоліки касаційної скарги.

Адвокат ЦСЗ в 2017 році направив заяву до ЄСПЛ.

Стрі-цький проти України

Щодо жорстокого поводження із заявником

24 жовтня 2008 року пан Стрі-цький (надалі – заявник) прибув до Нікопольського міськрайонного суду Запорізької області для участі у засідання в якості свідка. Після закінчення допиту, на виході із будівлі, до заявника підійшли двоє працівників міліції. Вони заявили, що той нібито прибув на судове засідання у нетверезому стані. Згодом суддя Нікопольського міськрайонного суду Запорізької області застосував до заявника адміністративний арешт тривалістю п’ятнадцять діб. Того ж дня заявника доставили до Ізолятора тимчасового тримання (надалі – ІТТ).

26 жовтня 2008 року заявник був госпіталізований з ІТТ до психоневрологічного диспансеру з попереднім діагнозом – «частковий розлад психіки». За приписом лікаря він мав знаходитися там десять днів, але вже 28 жовтня 2008 року до закладу приїхали працівники міліції та, незважаючи на припис лікаря, повернули заявника до ІТТ.

Вночі у той же день заявника ті ж самі особи вивели із ІТТ на допит до Нікопольського міського відділу міліції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, де ті ж самі працівники міліції звинуватили його у вбивстві. Заявник пояснив, що нікого не вбивав і давати покази за відсутності адвоката не буде. Після цього заявника відвели до іншого кабінету, де йому на голову накинули поліетиленовий пакет, аби він не міг дихати, та били по ниркам.

31 жовтня 2008 року заявника відвезли на допит до Нікопольського відділку поліції. Заявника били ногами по животу та ребрам, ламали пальці. Скориставшись поганим станом здоров’я заявника та відсутністю через це спротиву, ті ж самі працівники міліції змусили його під диктування писати текст допиту.

4 листопада 2008 року заявника вночі відвезли до Запорізького районного відділу міліції, де його вкотре били ті ж самі особи. Цього разу ті ж самі працівники міліції змушували його писати про вину іншої особи.

Наприкінці листопада 2008 року заявника вивезли до порожнього приймальника-розподільника. За наручники заявника витягли із машини та кинули до порожньої камери. Заявника одразу почали бити, а оскільки із нього так і не зняли наручники, він навіть не міг захистити долонями обличчя та голову.

9 грудня 2008 року заявника повезли до смт. Ново-Ворошилівське (Херсонська область). Заявника привезли до районного відділку міліції, привели до кабінету та почали знову бити, душили шнуром від комп’ютера. Заявник падав на щебінь – підлога у кабінеті була зірвана.

Щодо фіксації тілесних ушкоджень заявника

Внаслідок фізичного насильства 31 жовтня та 4 – 5 листопада 2008 року заявник отримав настільки серйозні ушкодження, що його відвезли до лікарні. Там лікарі зробили йому рентген-знімки грудної клітини, але після обстеження знімки раптово зникли. Заявник знайшов їх тільки у 2016 році.

12 грудня 2008 року слідчий призначив судово-медичне освідування заявника. Незважаючи на те, що заявник демонстрував зламаний палець на руці та гематоми, експерт не звернув на це уваги.

18 вересня 2015 експерт у своєму висновку зазначив, що на рентгенівському знімку грудної клітини заявника було виявлено переломи 7-го та 8-го ребер

Щодо розслідування жорстокого поводження із заявником

За весь час тримання під вартою заявник подав більше двохсот заяв про вчинення кримінального правопорушення до прокуратури Запорізької області, в яких докладно описував події злочину У відповідь на заяви про злочин прокуратура Запорізької області надала заявнику близько п’ятдесяти відповідей на його заяви про вчинення злочину. У них посадові особи вказували на відсутність складу злочину у діях працівників міліції та відсутність об’єктивних підстав для відкриття кримінальної справи. 9 лютого 2016 року Орджонікідзевський районний суд задовольнив скаргу заявника та зобов’язав прокуратуру Запорізької області внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення та розпочати досудове розслідування

На сьогоднішній день слідство у справі триває близько року. За цей час проведено лише допит деяких працівників міліції та допит заявника. Всі клопотання заявника про проведення слідчих (розшукових дій) прокуратура залишила без задоволення, а скарги до слідчого судді не дали результату.

У лютому 2017 року заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою. Адвокат вивчила матеріали справи та підготувала заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення Статті 3 та 13 Конвенції.

Су-чов проти України (№ 2)

Су-чов (далі – заявник) був затриманий 31 травня 2012 за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених Статтею 258 (тероризм), Статтею 263 (виготовлення та зберігання вибухових засобів) Кримінального кодексу України.

Щодо умов тримання у Дніпропетровській УВП № 3

З жовтня 2012 року по сьогоднішній день заявник утримується в Дніпропетровському слідчому ізоляторі № 3 (з квітня 2016 року – перейменований у Дніпропетровську УВП № 3).

Камери не обладнані системами примусової вентиляції. Зимою вікна закриваються так, що їх неможливо відкрити та провітрити камеру. Через це, взимку у камері відсутній нормальний доступ до свіжого повітря. З травня по жовтень з вікон знімаються рами та повітря стає чистішим. Однак, через часткову відсутність скла у вікнах, до камери залітають комахи, яких також приваблює світло, що не вимикається у камерах протягом ночі.

Санвузол не відділений суцільною перегородкою від жилої площі камери та не обладнаний сифоном, що підтверджується фото, зробленими у камері Дніпропетровського СІЗО. Через це, у камерах постійно зберігається неприємний запах.

Щодо умов транспортування із Дніпропетровської УВП № 3 до суду

З квітня 2014 року заявник періодично доставляється у суд для розгляду його кримінальної справи на спеціальних автомобілях конвойної служби.

Фургони мають недостатнє освітлення та вентиляцію. Зимою у них холодно, влітку температура всередині підвищується до 35-40 за Цельсієм. У фургонах немає спеціальних приміщень для курців, тому ув’язнені, які не курять, змушені вдихати тютюновий дим.

Щодо умов тримання у приміщеннях Індустріального районного суду

Після прибуття до Індустріального суду ув’язнені утримуються у камерах конвойного приміщення (три камери розміром 2,6 на 1,2 метри, 2,6 на 1 метр, 2,1 на 1 метр).

Камери обладнані лише невеликим віконцем в дверях, які закриті суцільними металічними листами. В камерах відсутній доступ до природного освітлення та свіжого повітря, відсутня примусова вентиляція.

Камери обладнані лише лавками, в них відсутні столи, на яких ув’язнені можуть розкласти документи та підготуватися до судового засідання.

Оскільки в Україні відсутні ефективні засоби захисту щодо неналежних умов тримання в місцях несвободи, заявник вирішив подати скаргу до Європейського суду з прав людини.

9 лютого 2017 року юрист ЦСЗ направила до ЄСПЛ скаргу на порушення прав заявника, закріплених у Статті 3 Конвенції.

Су-н проти України

Заявник, пан Су-н, учасник бойових дій, на момент затримання працював поліцейським.

08 жовтня 2015 року заявник був затриманий відповідно до ст. 208 Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) України. Слідчим військової прокуратури Луганського гарнізону йому було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу (КК) України – одержання службовою особою з використанням наданої їй влади чи службового становища неправомірної вигоди.

10 жовтня 2015 року Рубіжанським міським судом Луганської області було задоволено клопотання слідчого військової прокуратури Луганського гарнізону щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 07 грудня 2015 року із визначенням застави в сумі 689 000 грн. (близько 23 тисяч євро) відносно заявника. При цьому суд повністю спирався на доводи слідчого, наведені в клопотанні. Суд залишив без уваги доводи заявника та його захисника про відсутність доказів вчинення кримінального правопорушення, а також ризиків втечі заявника, на його позитивну характеристику, відсутність зв’язків з особами, які раніше були притягнуті до кримінальної відповідальності та наявність сім’ї та неповнолітньої дитини.

10 грудня 2015 року Апеляційним судом Луганської області за апеляційною скаргою сторони захисту було скасовано ухвалу про продовження стосовно заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв’язку з закінченням строків тримання під вартою на момент прийняття рішення. Заявника було звільнено з-під варти без застосування жодного запобіжного заходу. Заявник пробув на свободі 13 днів під час досудового розслідування без жодного запобіжного заходу, маючи на руках паспорт громадянина України, маючи реальні можливості переховуватись від органів досудового розслідування та суду та впливати на свідків, однак не вчинив нічого з вищенаведеного та сумлінно з’являвся на всі виклики прокурора та виконував всі його законні вимоги.

23 грудня 2015 року Рубіжанським міським судом Луганської області повторно застосовано відносно заявника запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. При цьому суд не прийняв до уваги доводи заявника та його захисника, а спирався на доводи сторони обвинувачення, які були такими ж, як і в попередніх клопотаннях. З того часу до 13 квітня 2017 року заявник перебував під вартою.

13 квітня 2017 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області було змінено запобіжний захід заявнику на домашній арешт строком на 60 днів. Заявник був звільнений з-під варти.

У жовтні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та подала заяву за статтею 5 Конвенції до Європейського суду з прав людини.

Су-нін проти України

Пан С. (далі – заявник) був затриманий 06 квітня 2014 року за підозрою у вчиненні службового злочину.

Щодо заявника був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. До заявника також було обрано альтернативний запобіжний захід – заставу у розмірі 2500 мінімальних заробітних плат (більше 100 тис. євро). Після цього запобіжний захід у виді тримання під вартою обирався відносно заявника ще 11 разів до моменту винесення вироку. При цьому, суд у більшій мірі посилався на суспільну небезпечність та тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується заявник. Суд не брав до уваги ті обставини, що заявник раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, мав постійне місце проживання та роботи, а також наявні соціальні зв’язки.

З квітня 2014 року по сьогоднішній день заявник утримується під вартою у СІЗО.

18 серпня 2015 року кримінальна справа по обвинуваченню заявника та двох інших осіб, була направлена на розгляд по суті до Краматорського міського суду Донецької області, а потім за підсудністю до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

За час розгляду кримінальної справи Ізюмський суд також періодично виносив постанови про продовження тримання заявника під вартою.

21 грудня 2016 року Ізюмський суд виніс вирок, яким Заявника визнано винним у вчинені службового злочину, а запобіжний захід – тримання під вартою – залишив без змін до вступу вироку в законну силу.

Заявник звернувся за правовою допомогою до Центру стратегічних судових справ (ЦСЗ) Харківської правозахисної групи.

24 квітня 2017 року юрист ЦСЗ направила скаргу до Європейського суду з прав людини (далі – ЄПСЛ) стосовно порушення прав заявника, закріплених у Статті 5 § 1 (с), Європейської конвенції з прав людини.

На даний момент триває розгляд справи Апеляційним судом Харківської області.

З-ський проти України

Пан З-ський (далі – заявник) 11 липня 2009 виїхав на відпочинок разом зі своїм знайомим К. на автомобілі останнього.

Під час подорожі В заявник взяв із заднього пасажирського сидіння автомобіля пластикову пляшку, що належить К. та випив рідину з пляшки, не знаючи її змісту.

Як з’ясувалося пізніше, рідина, яку заявник прийняв за питну воду, представляла собою розчин хлориду талію. К. не попередив інших пасажирів автомобіля про те, що в ній знаходиться отруйна речовина.

У результаті отруєння здоров’ю заявника була нанесена сильна шкода, у результаті чого він отримав інвалідність першої групи.

Провадження по кримінальній справі.

9 серпня 2010 батько заявника, подав заяву в ГУ МВС України в Одеській області про вчинення злочину стосовно його сина.

У той же день слідчий ГУ МВС України в Одеській області виніс постанову про порушення відносно . кримінальної справи скоєння злочину, передбаченого ст. 139 Кримінального кодексу України (далі – КК) (ненадання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків). Батько заявника був визнаний потерпілим у справі.

К. був затриманий та допитаний в якості підозрюваного в скоєнні вищевказаного злочину.

26 серпня 2010 розслідування було призупинено на підставі телефонного повідомлення К. Згодом, розслідування припинялося і відновлювалася з аналогічних причин декілька разів з 16 жовтня 2010 по 21 вересня 2012.

21 вересня 2012 слідчий виніс постанову про припинення кримінального переслідування за ч. 2 ст. 139, ч. 1, ч. 3 ст. 321 КК і постанову про притягнення К. в якості обвинуваченого по ст. 128 КК України (необережне нанесення тяжкого тілесного ушкодження).

22 жовтня 2012 обвинувальний висновок був направлений до суду. 29 листопада 2012 кримінальна справа була повернута до прокуратури.

У той же день, в зв’язку з вступом в силу Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, кримінальне провадження за фактом вчинення злочину, передбаченого ст. 128 КК України, було зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі – ЄРДР).

Після повторного направлення справи до суду у 2015 році, фактичний розгляд її по суті не завершився по сьогоднішній день.

Цивільні процедури по справі.

1 грудня 2010 року батько заявника подав слідчому цивільний позов в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом.

21 липня 2016 року заявник подав другий цивільний позов у кримінальній справі.

На сьогоднішній день цивільний позов не розглянуто, оскільки провадження у кримінальній справі не завершено.

Заявник звернувся за правовою допомогою до ЦСЗ.

У липні 2017 року юрист ЦСЗ підготувала та направила до Європейського суду з прав людини від імені заявника скаргу на порушення Статті 3 (право на захист від катувань і жорстокого поводження) щодо неналежного розслідування отруєння заявника; Статті 6-1 (право на справедливий суд) стосовно порушення права на доступ до суду та тривалий судовий розгляд, ЕКПЛ.

У вересні 2017 року ЄСПЛ присвоїв вищезазначеній скарзі реєстраційний номер.

121 справа ЦСЗ, які розглядалися в національних судових процедурах

Вісім іноземців, які потребують правового захисту

Справа А-ни Ба-євої

9 вересня 2016 року, рейсом із Стамбулу до міжнародного аеропорту «Харків» прилетіла Ба-євої, громадянка РФ. При виході із літака одна із стюардес стала супроводжувати її. При підході до зони паспортного контролю заявниці запропонували пройти до службового приміщення прикордонної служби.

Їй сказали, що її не пропускають на територію України, оскільки в Турції її підозрюють в причетності до терористичної діяльності.

В аеропорту А. зустрічала її подруга Юля, яка забронювала номер для них обох в готелі у Святогорську. А-на зателефонувала і повідомила, що її затримали прикордонники. Дізнавшись про це, Юля звернулась до правозахисників, щоб надати допомогу А., яку не пускають в Україну.

Юлі дали контакти адвоката, який того ж дня після 22 години прибув до аеропорту, уклав з Юлею договір про надання правової допомоги А. Допускати адвоката до затриманої прикордонники відмовились.

Наступного дня адвокат знов прибув до аеропорту «Харків», його знов не пускали провести конфіденційне побачення з А, але прикордонники знов йому відмовили. Вони посилались на те, що А. не перетинала державний кордон України, перебуває в приміщенні, яке належить аеропорту і використовується службою безпеки польотів. Відтак, нібито вони не мають повноважень допускати когось туди. Навпаки, співробітники служби безпеки польотів повідомили адвокатові, що А. дійсно знаходиться в приміщенні аеропорту в його транзитній зоні, але перебуває під наглядом прикордонника, отже, надати можливість спілкуватися з нею можуть лише прикордонники.

Під час тримання в аеропорті А. повідомила Юлю про те, що прикордонники пропустили до неї невідомих осіб, які представилися співробітниками СБУ, які взяли в неї телефон і планшет і без її дозволу сфотографували всю її переписку.

В зв’язку із перешкоджанням своїй професійній діяльності адвокат визвав наряд патрульної поліції до аеропорту, щоб зафіксувати це кримінальне правопорушення. Після прибуття поліцейських адвоката все одно не допустили до А-ни.

Адвокат звернувся до регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Харківській області п. Вельцен за допомогою у допуску до особи, що утримується у Харківському аеропорті, яка прибула туди, маючи всі повноваження для відвідування будь-якого місця несвободи і спілкування особи, яка утримується в такому місці.

Майже дві години знадобилось очікувати того, щоб приїхав один якийсь начальник прикордонників, а згодом, іншій, щоб співробітники прикордонної служби почали спілкування з регіональним представником Уповноваженого з прав людини щодо її допуску до А-ни. Весь цей час прикордонники вели телефонні перемовини, напевно із своїм керівництвом, просили ще трохи почекати і т. ін.

Спілкування В. Вельцен із керівництвом загону прикордонної служби щодо законності тримання А. в аеропорті тривало декілька годин. Десь біля четвертої ранку наступного дня, 11 серпня, А. звільнили, але прикордонники не хотіли повертати її закордонний паспорт громадянки РФ, посилаючись на те, що його вилучила інша зміна, по акту він не передавався, отже, повернути паспорт вони не можуть. Відтак, за логікою прикордонників, вони мали право забрати паспорт у іноземця і відправити його перебувати в чужій країні без документа, що посвідчує особу.

Адвокат знов викликав патрульну службу поліції, і кінець кінцем, паспорт А-ні повернули.

У понеділок, 12 вересня, десь о 15-00 А. разом із Юлею приїхала до приміщення одного із відділів міграційної служби по вулиці 23 Серпня, 13-А, подати заяву про визнання її біженцем. Коли вона прибула до міграційної служби і назвала своє ім’я, склалося враження, що її вже тут очікували, одна із них розмовляла з кимось по телефону і з’ясовувала, що їй робити з А.. В одному із кабінетів у А-ни прийняли заяву. Оскільки А. не взяла з собою паспорт, вони поїхали за паспортом і повернулись до відділу міграційної служби десь після 17-00.

А. зайшла в один із кабінетів, а Юлі сказали зачекати в коридорі. А-ну згодом заводили до іншого кабінету, потім вона повідомила Юлю, що виникли якісь технічні проблеми з відбиранням в неї відбитків пальців. Згодом А. вийшла. Працівники міграційної служби сказали, що їй відмовляють в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем і видали їй документ про це. При цьому їй не віддали паспорт і попросили зачекати в коридорі хвилин десять, пояснивши це якимись формальностями, навіть запропонували каву.

Робочий день роботи відділу міграційної служби (до 18-00) вже давно закінчився, була вже десь сьома година, але у відділі залишилися майже всі працівники міграційної служби. А-ні нарешті віддали паспорт. В цей час у приміщенні відділу з’явились приблизно 6-7 молодих чоловіків спортивної статури. Побачивши одного із них, А. злякалась і затремтіла від страху. Одним із них був той, кого два дні тому прикордонники пропустили до приміщення в харківському аеропорту, де її утримували протягом двох діб, який опитував її там і переглянув її кореспонденцію в телефоні і планшеті. Цей чоловік сказав А-ні пройти з ними поспілкуватися нібито в одному із кабінетів в іншому крилі приміщення, але А. відмовилась. Юля порадила А-ні зробити, як її просять, але при цьому зателефонувала адвокату (у А. телефон розрядився) і передала трубку А. Адвокат сказав А, щоб вона ні з ким не спілкувалася до його приїзду і нікуди ні з ким не йшла. Раптом невідомі схопили А. і силоміць вивели її на вулицю, як виявилось, у приміщенні відділу був запасний вихід. А. почала кричати «На поміч, допоможіть», це останнє, що адвокат чув по телефону, після чого телефон відключився. Юля кинулась захищати подругу, прорвалась через кордон молодиків на вулицю і побачила, як А-ну тягнуть до легкового автомобіля і заштовхують до нього. Юлю зупинили біля виходу, і вона не змогла допомогти А. Юля закричала, щоб їй віддали телефон. Машина рвонула з місця, і через відкрите вікно автомобіля викинули її телефон, який розбився при падінні на асфальт. Адвокат по телефону 102 повідомив про викрадення людини і викликав поліцію на місце викрадення (до приміщення міграційної служби, звідки викрали А-ну).

Після цього адвокат прибув до будівлі управління СБУ в Харківській області щоб провести конфіденційне побачення з А. Йому прийшлося викликати екіпаж патрульної поліції, оскільки з ним ніхто не хотів розмовляти, і він не міг подати заяву про надання йому побачення з А. Через півгодини туди прибув представник Уповноваженого Верховної ради України з прав людини адвокат Т., який звернувся до чергового по управлінню СБУ викликати до нього відповідального від керівництва управління. Після тривалої затримки черговий повідомив, що зараз керівництва в управлінні нема (це було десь о 21-30), у відповідності із встановленим порядком відповідальні від керівництва по управлінню чергують лише у вихідні дні, а у робочі дні керівництво працює з 9 до 18 години. Також він повідомив, що в приміщенні управління А-ни немає, йому дана вказівка не пускати до управління представника Уповноваженого з прав людини, і що останній може приходити наступного дня о 9 годині, коли почнеться робочий день. Назвати ім’я особи, який надав йому вказівку не пускати представника Уповноваженого з прав людини, черговий відмовився, і сказав, що він більше не буде спілкуватися з ним. В цей час до приміщення управління приїхала Юля.

Адвокат подав старшому слідчому Управління СБУ Нікуліній заяву про надання йому побачення, яка прийняла його заяву, але не поставила позначку про приймання, посилаючись на те, що вона не працівник канцелярії, і законодавством не передбачено, щоб вона мала розписуватись за приймання заяви. Також старший слідчий заявила, що журналу реєстрації заяв в управлінні немає, і що такий є в Головному управлінні національної поліції, який розташований за кутом будівлі СБУ.

Адвокат звернувся до патрульних поліцейських, щоб вони викликали слідчо-оперативну групу у зв’язку із викраденням людини. Поліцейські надали Юлі можливість повідомити про викрадення А-ни. Через деякий час до приміщення управління СБУ приїхала слідчо-оперативна група поліції, вони опитали Юлю і адвоката і запросили їх до Шевченківського відділення поліції для складання відповідних документів.

У Шевченківському відділенні Холодногірського ВП ГУ НП в Харківській області було подано заяву про кримінальне правопорушення – викрадення людини, при цьому адвокат зазначив про необхідні дії, за допомогою яких можливо встановити особу співробітника управління СБУ, який був причетним до викрадення А.

Після цього її номер телефону А. декілька разів був на зв’язку, проте на дзвінки адвоката вона не відповідала. О 03-55 на телефон адвоката з телефону А-ни прийшло СМС – повідомлення: «У МЕНЯ ОТОБРАЛИ ПЛАНШЕТ, ВОТ ЭТОТ АРТУР С СБУ ЗАБЕРИТЕ ПОЖАЛУЙСТА ПРИ ВОЗМОЖНОСТИ».

Через деякий час перс-служба СБУ повідомила про те, що А. добровільно залишила територію України, що непрямо підтверджує факт їхньої причетності до подій із зникненням А-ни.

Через деякий час стало відомо, що А. була доставлена співробітниками СБУ до одного із автомобільних пунктів пропуску з РФ в Харківській області та, фактично, видворена з України.

Всі заяви адвоката про кримінальні правопорушення, вчинені працівниками правоохоронних органів України, не дали жодного результату. Адвокат продовжує оскарження відмови у прийнятті документів для отримання статусу біженця.

Апеляційна скарга адвоката ЦСЗ до Апеляційного адміністративного суду Харківської області було відхилена.

Тому адвокат звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою. Його було повідомлено про одержання та реєстрацію скарги, яка на теперішній час не розглянута.

Справа А-Т

З 22 листопада 2016 року А-Т не був пропущений на територію України співробітниками Державної прикордонної служби (далі – ДПрС) під час здійснення прикордонного контролю після його прильоту авіарейсом Стамбул-Харків в міжнародному аеропорту «Харків» (далі – аеропорт).

З того часу він утримувався в приміщенні для тимчасового тримання затриманих осіб. А-Т не володіє російською і українською мовами, він не мав можливості поскаржитись про незаконність свого утримання. Йому один раз на добу давали якусь їжу, що очевидно, не відповідає правилам тримання осіб в місцях тимчасового тримання.

2 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ неодноразово намагалась отримати можливість провести побачення із А_Т, але працівники ДПрС не допустили адвоката до А-Т, посилаючись на необхідність отримання дозволу служби авіаційної безпеки. Адвокат викликала наряд патрульної службу поліції і подала заяву про перевищення повноважень співробітниками ДПрС.

5 грудня 2016 року адвоката ЦСЗ знову не допустили до А-Т, адвокатом було подано повторну заяву про злочин, що виражався у перешкоджанні адвокатській діяльності, співробітникам патрульної поліції.

6 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ був допущений до А-Т, йому була надана правова допомога, написано заяву про злочин. 7 грудня 2016 року заявник у присутності адвоката ЦСЗ написав заяву про надання статусу біженця, зареєстрував її у ДПрС та був звільнений.

З 7 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ підтримує справу А-Т у Державній міграційній службі, а також у оскарженні незаконних дій прикордонників.

2 лютого 2017 року Комінтернівський суд відхилив скаргу адвоката ЦСЗ про бездіяльність Слобідського відділу поліції. Адвокат ЦСЗ подав апеляцію.

16 лютого 2017 року Апеляційний суд Харківської області відхилив апеляцію адвоката ЦСЗ та залишив ухвалу Комінтернівського суду у силі.

У 2017 році адвокатом ЦСЗ було подано ряд запитів до Державної прикордонної служби, відділу поліції та Авіакомпанії «Пегасус» з метою з’ясування осіб, винних у незаконному утриманні пана А-Т.

Розгляд заяви А-Т про надання статусу біженця у Державній міграційній службі триває, наразі справу переведено до Одеського підрозділу.

Справа Б-єва

Процедури екстрадиції

19.11.2015 року Б-єв був затриманий на території Чернігівської області, Україна, за запитом Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу заявника в порядку екстрадиції. Він був поміщений під варту до Чернігівського слідчого ізолятору (далі – Чернігівський СІЗО).

Підставою для взяття Б-єв. під варту була постанова про притягнення заявника у якості обвинуваченого від 02.05.2014 року, згідно якої заявник обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ст. 208-2 (участь на території іноземної держави в озброєному формуванні, не передбаченому законодавством даної держави, в цілях, що протирічать інтересам Російської Федерації); ст. 208-3 (проходження навчання, яке завідомо для того, хто навчається, проводиться для цілей скоєння злочину, передбаченого частиною 2 ст. 208, у тому числі, набуття знань, практичних вмінь та навиків під час занять з фізичної та психологічної підготовки, при вивченні способів скоєння вищезазначеного злочину, правил поводження зі зброєю, вибуховими пристроями та вибухонебезпечними речовинами) Кримінального кодексу Російської Федерації.

31.08.2016 року Генеральна прокуратура України винесла постанову про видачу (екстрадицію) Б-єва. до Російської Федерації. У постанові було зазначено, що у Служби Безпеки України були відсутні будь-які відомості про участь Б-єва, у діяльності релігійних організацій, опозиційних партій (політичних рухів) та їх переслідування правоохоронними органами Російської Федерації. Крім цього, у постанові про видачу було зазначено, що терористична організація «Джейш-аль-Мухаджирин валь-Ансар», в участі у діяльності якої обвинувачувався Б-єв, очолюється етнічними чеченськими бойовиками-терористами. При цьому, Генеральна прокуратура не врахувала той факт, що Б-єв за національністю інгуш, що відноситься до іншої етнічної групи, аніж чеченці. Таким чином, національні органи України не дослідили індивідуальні обставини Б-єва, а саме те, що етнічні інгуші зазвичай належать до релігійної групи мусульман-салафітів, яка переслідується у Російській Федерації.

Б-єв був переведений до Київського слідчого ізолятору (далі – Київський СІЗО), у якому його утримували до 04.11.2016 року, після чого він був переведений до Харківського слідчого ізолятору (далі – Харківський СІЗО).

Адвокат Б-єва оскаржив вищезазначену постанову про видачу РФ Б-єва до Новозаводського районного суду Чернігівської області.

16.09.2016 року Новозаводський районний суд виніс ухвалу, в якій відмовив задовольнити скаргу адвоката та скасувати постанову від. 31.08.2016 року. При цьому, судом не була надана оцінка аргументам Б-єва щодо того, що обвинувачення є політичним переслідуванням зі сторони державних органів Російської Федерації.

20.09.2016 року адвокат подав апеляційну скаргу на ухвалу від 16.09.2016 року до Апеляційного суду Чернігівської області.

26.09.2016 року Апеляційний суд Чернігівської області виніс ухвалу, у якій відмовив у задоволенні апеляційної скарги.

11.02.2016 року адвокат І.Бірюкова подала до Європейського суду з прав людини заяву до РФ застосування тимчасових заходів за Правилом 39 Регламенту Суду – про зупинення видачі Б. до РФ.

Після цього Генеральна прокуратура України після отримання вказівки ЄСПЛ про зупинення процедур екстрадиції відносно Б-єва тривалий час не виконувала цю вказівку Суду, порушуючи зобов’язання України за Конвенцією.

05.12.2016 року російський адвокат І. Бірюкова подала до ЄСПЛ заповнений формуляр повної скарги проти України.

У січні 2017 року Б-єв зник із місця домашнього арешту. З тих пір його місцезнаходження залишалося невідомим.

13.07.2017 року Б-єв знаходився на стоянці торгового центру «Караван», коли з машини вистрибнули двоє чоловіків (як опинилося пізніше – співробітники Служби безпеки України) та наставили зброю на Б-єва і вимагали лягти на землю. Один з чоловіків намагався повалити Б-єва на землю, однак йому цього не вдалося.

Б-єв для того щоб уникнути пострілу в голову, сховався за автомобілем. Співробітник СБУ почав стріляти, одна куля влучила Б-єву у ногу.

До приїзду швидкої медичної допомоги, Б-єву не надавалася медична допомога.

На місце події прибули працівники поліції та швидкої медичної допомоги, на Б-єва одягли наручники та тільки потім відвезли до лікарні.

Б-єву вручено повідомлення про підозру за фактом опору представникові державної влади та невиконання судового рішення.

15.07.2017 року Б-єва в несвідомому стані відвезли в суд. Ухвалою Дергачівського районного суду Б-єву був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою до 13.09.2017 року без права внесення застави.

Адвокат ЦСЗ подав скаргу з приводу застосування до Б-єва наручників.

Процедури з отримання статусу біженця

Також Б-єв звертався до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі – Управління ДМС) з проханням про надання йому статусу біженця в Україні.

16.01.2016 року Управління ДМС видало Наказ, яким відмовило у задоволенні прохання заявника.

Б-єв оскаржив вищезазначений Наказ до Чернігівського окружного адміністративного суду.

30.03.2016 року Чернігівський окружний адміністративний суд виніс постанову, у якій відмовив у задоволенні скарги.

Б-єв подав апеляційну скаргу на вищезазначену постанову до Київського апеляційного адміністративного суду.

26.05.2016 року Київський апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу, в якій відмовив задовольнити апеляційну скаргу Б. На даний момент у заявника відсутня можливість надати Суду оригінал ухвали. У зв’язку з цим, враховуючи його особливі обставини, заявник просить Суд прийняти копію ухвали, отриману із сайту Єдиного реєстру судових рішень України.

17.07.2017 адвокат ЦСЗ відвідав Б-єва в СІЗО, де склав заяву в Міграційну службу заяву про визнання особою, що потребує додаткового захисту.

Управління міграційної служби в Харківській області відмовило у прийнятті цієї заяви. Адвокат ЦСЗ оскаржив цю відмову до суду, 14.12.2017 року Харківський окружний адміністративний суд скасував цю відмову.

З приводу нанесення тілесних ушкоджень

За фактом нанесення тілесних ушкоджень (кульове поранення) Б-єву воєнною прокуратурою Харківського гарнізону було розпочато досудове розслідування. Б-єв подав заяву про визнання його потерпілим, однак в цьому було відмовлено.

21.07.2017 року адвокат ЦСЗ подав до воєнної прокуратури заяву про вчинення злочину співробітниками СБУ, однак прокуратура відмовилася внести відомості з цієї заяви до Єдиного Реєстру досудових розслідувань.

Адвокат оскаржив цю відмову слідчому судді. В серпні 2017 року слідчий суддя Дзержинського районного суду м. Харкова зобов’язав Воєнну прокуратуру внести відомості з заяви про вчинення злочину до ЄРДР. Однак, до теперішнього часу воєнна прокуратура не вчинила жодних дій для розслідування злочину: Б-єва не визнано потерпілим, судово-медична експертиза не призначена.

Адвокат звернувся за скаргами до СБУ, в яких прохав провести службове розслідування з приводу застосування зброї працівниками СБУ, однак в їх задоволенні було відмовлено.

В липні 2017 року адвокат звернувся до суду з проханням визнати протиправним застосування співробітниками СБУ вогнепальної зброї під час затримання Б-єва. 04 серпня 2017 Харківський окружний адміністративний суд відмовив у прийнятті цієї заяви.

Адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на дане рішення суду, 21.11. 2017 року Апеляційний суд Харківської області залишив вищевказану ухвалу без змін.

Щодо відмови від адвоката ЦСЗ

26.07.2017 року до Б-єва у СІЗО прийшли двоє людей, які запропонували йому відмовитися від адвоката ЦСЗ. Вони вказали, що звільнять Б-єва з під варти, якщо він відмовиться від адвоката ЦСЗ та укладе угоду з іншим адвокатом, та дасть неправдиві показання з приводу його затримання. На той момент Б-єв відмовився від запропонованого.

Крім того, один з людей, що приходив до Б-єва в СІЗО зустрівся з адвокатом ЦСЗ та запропонував йому грошові кошти в сумі 10 тис доларів США, за відмові у надані правової допомоги Б-єву.

В зв’язку з цими подіями адвокат ЦСЗ 31.07.2017 року подав заяву про вчинення злочину до прокуратури Харківської області. Прокуратура відмовилася внести відомості з цією заявою до ЄРДР.

Адвокат подав скаргу до Червонозаводського суду м. Харкова, яку суд задовольнив та зобов’язав внести відомості за заявою адвоката ЦСЗ до ЄРДР, однак не розглянув питання щодо застосування заходів безпеки до Б-єва.

Крім того, вищезазначені особи звернулися і до родичів Б-єва з пропозицією оплачувати всі їх витрати, у разі якщо Б-єв відмовиться від деяких показань. Рідні Б-єва прийняли цю пропозицію.

Після надання згоди рідними, Б-єв не відправив з Харківської установи виконання покарань № 27 клопотання про виклик свідків та про проведення відносно нього судово-медичної експертизи та коли до нього прибув адвокат від особи, яка здійснювала на нього тиск, погодився укласти договір з цим адвокатом.

З приводу надання Б-єву лікування.

Так як Б-єву пострілом було також пошкоджено статеві органи, а в установі виконання покараннь, де його тримали під вартою, лікування цих органів не проводилося, то адвокатом до суду було подано скаргу в порядку ст. 206 КПК України.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Харкова було зобов’язано начальника Харківської установи виконання покарань № 27 здійснити дії по складенню та затвердженню необхідних документів для направлення Б-лоева для обстеження та лікування. Проте, ця ухвала суду не була виконана.

Після звільнення з Харківської установи виконання покарань № 27 Б-єву в лікарні було зроблено операцію з приводу пошкодження кулею статевих органів.

Справа Г-ва

Громадянин Азербайджану, журналіст Г-в народився у 1976 році в м. Дузканд, СРСР. Через свою співпрацю із опозиційним до влади виданням «Азадлиг» був викрадений спецслужбами Азербайджану, жорстоко побитий та підданий тортурам. Його сім’я постійно отримувала погрози, якщо пан Г-в не припинить свої публікації.

8 травня 2008 року пан Г-в залишив Азербайджан та виїхав до Королівства Нідерландів (далі – Нідерланди).

12 травня 2008 року він приїхав до Нідерландів і, того ж дня, звернувся із проханням про надання притулку.

3 вересня 2014 року пан Г-в отримав паспорт громадянина Королівства Нідерландів.

20 червня 2017 року Насімінський районний суд Азербайджану обрав пану Г-в запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 4 місяці. Він підозрюється в організації нелегальної міграції з Республіки Азербайджан до Королівства Нідерландів.

7 жовтня 2017 року пан Г-в прибув до України.

11 жовтня 2017 року Інтерпол оголосив його у міжнародний розшук з метою арешту та подальшої екстрадиції до Азербайджану для притягнення до кримінальної відповідальності.

14 жовтня 2017 року працівниками Державної прикордонної служби України було затримано громадянина Нідерландів пан Г-в.

17 жовтня 2017 року ухвалою слідчого судді міськрайонного суду Київської області задоволено клопотання прокурора місцевої прокуратури Київської області. До пана Г-ва застосовано тимчасовий арешт строком на 18 діб (до 31 жовтня 2017 року). Повний текст ухвали оголошено 18 жовтня 2017 року.

20 жовтня 2017 року Посольство Королівства Нідерландів в Україні звернулось листом до Генерального прокурора України, в якому підтверджують, що пан Г-в втік з Азербайджану до Нідерландів у травні 2008 року. Після прибуття журналіст подав клопотання про надання притулку та отримав його на індивідуальних підставах. Нідерланди відмовились співпрацювати з Азербайджаном у сфері надання правової допомоги чи тимчасового арешту стосовно триваючого переслідування пана Г-ва. Посольство Королівства Нідерландів просило взяти до уваги ризик порушення ст. 4 Європейської конвенції з прав людини в разі екстрадиції пана Г-ва до Азербайджану.

27 жовтня ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва до пана Г-ва застосовано запобіжний захід – особиста порука. Пана Г-ва було звільнено в залі суду.

21 грудня 2017 року ухвалою Печерського районного суду міста Києва запобіжний захід продовжено до 20 лютого 2018 року.

Наразі триває екстрадиційна перевірка.

Справа Ке-жаєва

Громадян К., проживаючи в Узбекистані входив до політично-релігійної організації «ХТІ», учасників якої переслідували в даній країні, а згодом взагалі було віднесено до терористичної організації. Через кримінальне переслідування учасників даної групи в Узбекистані він був змушений покинути батьківщину, та в 2013 р. переїхав до України.

В Україні заявник також займався діяльністю ХТІ. В 2013 році заявник втратив паспорт, але не міг його відновити хвилюючись, що зазнає переслідування в Узбекистані. В вересні 2016 р. заявник намагався покинути Україну за паспортом іншої особи і був затриманий працівниками прикордонної служби України.

Після чого 10.09.2016 р. судом прийнято рішення про примусова видворення заявника за межі України та його затримання в пункті тимчасового перебування іноземців (ПТПІ) строком на шість місяців. 28.02.2017 р. строк затримання заявника було продовжено на три місяці. 02.06.2017 р. строк затримання заявника був повторно продовжено ще на три місяці.

01.09.2017 року постановою районного суду позов прикордонної служби задоволено в повному обсягу, продовжено строк затримання заявника на три місяці до 04.12.2017 року.

01.12.2017 року постановою районного суду позов прикордонної служби задоволено в повному обсягу, продовжено строк затримання заявника на три місяці до 04.03.2018 року. Рішення районного суду було оскаржено до апеляційного суду.

Процедури щодо біженства

Під час перебування в ПТПІ, через загрозу його переслідування в Узбекистані, 04.10.2016 р. заявник звернувсь до міграційної служби України з заявою про надання йому статусу біженця. 17.02.2017 р. рішенням міграційної служби в наданні такого статусу було відмовлено. Дане рішення про відмову було оскаржено до суду.

Заявника не доставляли в судові засідання для розгляду даної справи, тому заявник звертався до суду та до ПТПІ, з вимогою доставити його в суд, ці звернення були проігноровані судом, а 20.07.2017 р. суд своєю ухвалою залишив без розгляду позов заявника, через неявку до суду заявника, який самостійно не міг покинути ПТПІ.

31.07.2017 року дану ухвалу суду було оскаржено до апеляційного суду. 14.08.2017 року апеляційним судом було залишено без розгляду апеляційну скаргу заявника, оскільки вона була відправлена працівниками ПТПІ 01.08.2017 року.

Відповідачем отримано довідку з ПТПІ про те, що він надав для відправки апеляційну скаргу 31.07.2017 року, але вона була відправлена працівника ПТПІ лише 01.08.2017 року.

28.08.2017 р. дана довідка з клопотанням про поновлення строку направлена до апеляційного суду.

19.09.2017 року апеляційним судом було відмовлено у відкриті провадження.

02.10.2017 року рішення апеляційного суд оскаржено до касаційного суду. 12.10.2017 року відкрито касаційне провадження, рішення по якому не прийнято по даний час.

Справа Ма-това

Шукач притулку з Таджикистану Маж-тов звернувся за захистом в Україні. Перебуваючи в процедурі отримання статусу біженця 15.08.2017 року Маж-тов незаконно перетнув кордон з Польщею, де був виявлений та затриманий прикордонною службою Польщі. Під час затримання Маж-това, його побили. 16.08.2017 року Маж-това передали до прикордонної служби України. Прикордонна служба звернулась до суду з позовом про примусове видворення та затримання Маж-това в пункті тимчасового перебування іноземців (ПТПІ). 18.08.2017 року районний суду частково задовольнив позов, затримав Маж-того строком на шість місяців в ПТПІ та відмовив у його примусовому видворенні. На підставі рішення суду Маж-того помістили до ПТПІ.

20 серпня Маж-тов звернувся за правовою допомогою. Було отримано рішення районного суду. 04.09.2017 року рішення районного суду оскаржено до апеляційного суду.

21.09.2017 року прикордонна служба повторно звернулась до суду з позовом про примусове видворення та затримання Маж-това. 02.10.2017 року суд відмовив в задоволення даного позову, оскільки аналогічний позов прикордонної служби вже був розглянутий судом 18.08.2017 року.

01.11.2017 року апеляційний суд розглянувши скаргу, частково її задовольнив, скасувавши оскаржуване рішення в частині затримання Маж-това та відмовив в задоволенні вимоги про затримання Маж-това.

02.11.2017 року Маж-тов був звільнений з ПТПІ.

Справа Р-ка

Громадянин Російської Федерації (РФ), приймав участь в конфлікті на сході України на стороні терористичних організації, але добровільно здався владі України та був засуджений за це на три роки позбавлення волі. Під час затримання він дав детальні показання щодо участі військ РФ в Україні, дане відео було розміщено в Інтернеті. Під час відбування покарання в Україні йому неодноразово пропонували погодитись на обмін полоненими в РФ. Але він відмовився. Після цього на нього відкрили кримінальну справу в РФ та направили екстрадицій ний запит в України його видачі в РФ.

Міністерством юстиції було прийнято рішення про видачу Р. Це рішення скасовано слідчим суддею.

Після цього він звернувся з заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту. 26.07.2016 року заявнику було відмовлено в наданні захисту в Україні. Дане рішення 08.09.2016 р. було оскаржене до окружного суду. В суд не було витребувано матеріали на підстави яких було прийнято рішення про відмову в наданні захисту Р, клопотання Р, який відбував покарання, про організацію відеоконференції залишено без задоволення. 25.01.2017 р. рішенням суду відмовлено в скасуванні оскаржуваного рішення.

Дане рішення було оскаржено Р до апеляційного суду. 22 травня 2017 р. рішенням суду було залишено без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення без змін.

Рішення окружного та апеляційного судів було оскаржено Р до касаційного суду 21.06.2017 року. Ухвалою касаційного суду від було відмолено у відкритті касаційного провадження. 09.10.2017 року ухвала касаційного суду Р була оскаржена до Верховного суду через неоднакове застосування норм закону, але у відкритті провадження було відмовлено.

24.11.2017 року проведено ознайомлення з матеріалами справи Р, щодо прийняття рішення про відмову в наданні захисту в Україні, для повторного звернення з відповідною заявою.

Справа Шер-єва

Член політичної опозиційної партії Таджикистану «ПІВТ» Шер-єв покинув Таджикистан через оголошення даної партії екстремісткою організацією в 2015 р., кримінальне переслідування та нелюдське поводження щодо її членів. В 2015 р. Шерал-єв прибув до Туреччини де організував роботу сайту, який висвітлював питання корупції та незаконних дій діючої влади Таджикистану, за що на його адресу надходили неодноразові погрози розправи з боку діючої влади.

В грудні 2016 року в офіс Шер-єва прийшла поліція Туреччини з представником посольства Таджикистану та без будь-яких законних підстав закрили його офіс, а його самого депортували з країни. Шер-єв приїхав в Україну де в травні 2015 року звернувся з заявою на отримання статусу біженця. 24.10.2017 р. рішенням міграційної служби в наданні такого статусу було відмовлено.

Рішення про відмову оскаржено до окружного суду. Розгляд триває

13 справ щодо конфлікту на Сході України

Справа Бо-дицького

05.05. 2014 р. військовослужбовцю Олегу Б. усно було віддано наказ про відрядження на навчання. Даний наказ він попросив роз’яснити та відмовився його виконувати оскільки спочатку його повідомили, що він відбуває на ротацію в зону АТО, а не на навчання. За фактом відмови Олега Б. виконати наказ було відкрито кримінальне провадження за злочин передбачений ч. 1 ст. 402 КК України. Між Олегом Б. та прокуратурою було укладено угоду про визнання винуватості.

Олег Б. вважає себе не винним, оскільки мав проблеми з здоров’ям, а наказ є не законним, тому він звернувся до адвоката за захистом в кримінальному провадженні. Угода про визнання винуватості була скасована в судовому порядку, а справа направлена на дорозслідування.

Військовослужбовець Олег Б. також скаржився на розлади сну, постійну тривогу, психічну напругу через проведення антитерористичної операції на території сходу де проживають його батьки. За результатами медичного огляду в військовій частині йому було виписане направлення на обстеження та лікування до психіатричної клініки в м. Києві. В клініці Олегу Б. було відмовлено в обстежені та лікуванні через наказ начальника військової частини.

14липня 2014 р. за поданою заявою про злочин було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 425 КК України щодо незаконного наказу яким було відкликано направлення на лікування та за фактом не надання медичної допомоги Олегу Б. в клініці. 04.09.2015 р. Олег Б. був визнаний потерпілим в даному провадженні. 24.112014 р. Слідчим була винесена постанова про закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 425 КК України, оскільки не було встановлено ознак вчинення кримінального правопорушення. Дана постанова була оскаржена в судовому порядку оскільки на досудовому слідстві було допущено неповноту розслідування та порушено правила оцінки доказів при винесенні постанови. Досудове розслідування відновлено та виконуються вказівки які були зазначенні в скарзі про скасування постанови. 25.05.2015 р. слідчим була повторно винесена постанова про закриття кримінального провадження попри наявні докази для винесення підозри службовим особам, не було виконано всі вказівки суду при розслідуванні, в зв’язку з чим 27.05.2015 р. дана постанова була оскаржена до суду. Під час відновленого досудового розслідування слідчим було виконано слідчі дії ініційовані потерпілим. Після чого 16.09.2015 р. слідчим повторно винесена постанова про закриття провадження, дана постанова була оскаржена через відсутність належної правової оцінки законності відданого наказу та надісланого листа. Судом дана скарга була задоволена, а постанова від 16.09.2015 р. була скасована. Проте слідчий залишаючи без уваги вказівки слідчого судді 30.11.2015 р. виносить постанову про закриття провадження. Дана постанова оскаржена до суду. 08.02.2016 р. в задоволенні скарги відмовлено слідчим суддею. На дану ухвалу подано апеляційну скаргу. 21.03.2016 р. апеляційна скарга задоволена, ухвала 1-ї інстанції скасована, а справа направлена до прокуратури для проведення розслідування. 31.10.2016 р. справу закрито постановою слідчого через відсутність складу злочину.

Серед доказів винуватості Олега Б. в невиконані наказу міститься витяг з журналу в якому навпроти прізвища Олега Б. присутній підпис про ознайомлення з наказом, хоча даного підпису він не ставив. 04.11.2014 р. за заявою Олега Б. було відкрите кримінальне провадження за фактом підробки документів службовими особами військової частини. По даному провадженні Олега Б. було допитано в якості свідка, захисником подано клопотання про визнання потерпілим Олега Б. та про проведення експертизи по належності підпису. 10.07.2015 р. до органу слідства направлено запит про стан провадження.

На досудовому слідстві стороною обвинувачення неодноразово було підроблено офіційні документи, порушено право на захист через відмову захиснику у допуску до державної таємниці, слідчими були отримані медичні документи Олега Б. без ухвали суду, розслідування проводилось особою в якої відсутні на те повноваження. 29.10.2014 р. за даними фактами були подані зави про злочин у внесенні відомостей по даних заявах до ЄРДР було відмовлено, на це рішення було подано скаргу до суду. 04.11.2015 судом було задоволено скаргу захисника, а 05.02.2015 р. за даними заявами було розпочато розслідування всі заяви були об’єднанні в одне провадження. 23.03.2015 р. Олег Б. був допитаний як свідок, була подана заява по визнання останнього потерпілим, яка не була розглянута. 17.04.2015 р. була винесена постанова про закриття провадження попри наявні докази для винесення підозри в якій було допущено неповноту розслідування та порушено правила оцінки доказів при винесенні постанови. 17.04.2015 р. було подано скаргу до суду на постанову про закриття провадження. Судом скарга адвоката була задоволена постанова про закриття провадження скасована, триває досудове розслідування. 30.12.2015 р. повторно винесена постанова про закриття кримінального провадження. 10.01.2016 р. дана постанова оскаржена до слідчого судді, про те судовий розгляд так і не відбувся через скасування постанови про закриття прокурором та відновлення досудового розслідування. 15.12.2016 р. винесена постанова про закриття провадження. 27.12.2016 р. дана постанова оскаржена до слідчого судді. За результатами розгляду скарга задоволена постанова скасована.

24.10.2014 р. обвинувальний акт щодо невиконання наказу командира Олегом Б. направлено до суд. Справу призначено до судового розгляду. В судовому розгляді частково дослідженні матеріали провадження, адвокатом заявлено клопотання про надання учасникам справи допуску до державної таємниці через необхідність дослідження наказів які містять державну таємницю. Дане клопотання судом було задоволено. Під час виконання клопотання про допуск захисника до державної таємниці воно було направлено не за належністю, тому було подано повторно. Учасникам процесу надано допуск до державної таємниці. Заявлено клопотання про організацію виїзного судового засідання для дослідження документів, що містять державну таємницю, але в задоволенні цього було відмовлено.

3.03.2017 р. по справі винесено обвинувальний вирок, яким заявника визнано винним та призначено покарання у вигляді одного року службового обмеження. Даний вирок оскаржено до апеляційного суду.

Справа Бо-нко

Пані Б., 1975 р.н., є громадянкою України, що проживає у м. Авдіївка Донецької області.

19 липня 2016 року під час артилерійського обстрілу м. Авдіївки (Донецька область), її син пан Б. 1997 р.н., був вбитий пострілом снайпера.

23 вересня 2016 року юристами ЦСЗ від імені пані Б. було подано заяву про злочин в національні правоохоронні органи України і Росії. Було розпочато розслідування.

У березні 2017 року юристами ЦСЗ було подано ряд клопотань про слідчі дії.

22 травня 2017 було направлено повторний запит до Слідчого комітету РФ з проханням повідомити, які слідчі дії було зроблено у справі.

У червні 2017 року надійшла відповідь від слідчих органів Росії – заяву просто переадресували до органів влади України, а в Україні розслідування фактично не проводилось.

У жовтні 2017 року адвокат ЦСЗ подав клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Слідство триває.

Справа Г-ча

Пан Г., громадянин України, який в часи колишнього СРСР у складі військових формувань проходив військову службу за кордоном, проживав у Волноваському р-ні Донецької області.

Наприкінці січня 2015 року за місцем проживання п. Г. на автомобілі без державного реєстраційного знаку прибули співробітники СБУ в масках, які увірвалися у будинок, вдарили п. Г., забрали гроші і цінності, які були в домі, одягли на нього наручники та посадили в машину.

П. Г. привезли до будівлі відділу поліції у Волновасі, де його утримували впродовж 10 днів без будь-якого документального оформлення затримання. У цьому приміщенні протягом десяти днів до нього застосовували різного роду фізичне насильство: били його, катували електричним струмом, позбавляли можливості дихати за допомогою занурення його обличчям у воду, застосовували імітацію розстрілу. Під катуванням п. Г. дав свідчення у скоєнні злочину, якого я в дійсності не робив, і які згодом лягли в основу його звинувачення за пособництво терористичній діяльності. Судово-медичний експерт встановив, що виявлені у нього тілесні ушкодження утворились в період незаконного утримання його під вартою.

2 лютого 2015 року було складено протокол затримання п. Г. за підозрою в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, після чого управління СБУ в Донецькій області проводило розслідування по його справі, по завершенні якого справу було направлено до суду з обвинувальним актом.

П. Г. подав заяву про кримінальне правопорушення з боку співробітників СБУ, за якою на підставі визначення слідчого судді 3 серпня 2017 року прокуратура Донецької області почало кримінальне провадження, в якому йому наданий статус потерпілого.

25 жовтня 2017 року Орджонікідзовскій районний суд м Маріуполя визнав пана Г. невинним в зазначеному злочині в зв’язку з недоведеністю його вини і звільнив його з-під варти, який в той же день повернувся додому. Суд зауважив, що оперативно-технічні заходи були проведені не в межах його кримінального провадження, ухвали апеляційного суду про надання дозволу на проведення такої оперативно-розшукової діяльності в рамках контррозвідувальної справи були знищені, що унеможливило перевірити їх законність в суді. На цій підставі суд визнав недопустимими докази, отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності: протокол і матеріальні носії інформації. Виходячи із принципу «плоди отруєного дерева», суд визнав недопустимими і похідні докази: висновки експертів тощо.

Незважаючи на те, що при допиті в суді один зі співробітників СБУ пояснив, що він таки приїжджав додому до пана Г. при його затриманні, досі ні він, ні інші особи причетні до незаконних дій стосовно пана Г., не притягнуто до кримінальної відповідальності.

Після ухвалення виправдувального вироку у пана Г. з’явилося ще більше підстав побоюватися за своє життя і здоров’я, внаслідок дій співробітників СБУ, які були причетні до його фактичного затримання і тортур в період незаконного утримання. Так ж, як і у інших представників сторони обвинувачення (слідчих, прокурорів) були набагато більш серйозні мотиви – помста у зв’язку з виниклими у них проблемами по службі внаслідок винесення судом щодо пана Г. виправдувального вироку злодія, що, безсумнівно, є вкрай негативним показником їх службової діяльності.

27 жовтня 2017 року, тобто через два дні після винесення виправдувального вироку, до будинку пана Г. знову приїхав той же самій темній автомобіль, про що йому повідомили сусіди. У пана Г. були всі підстави бути впевненим, що до нього знову приїжджали співробітники СБУ з числа тих, які раніше біли причетні до його тортур. Після цього п. Г., побоюючись за життя своє і членів його сім’ї, покинув місце свого проживання і виїхав на непідконтрольну органам влади України територію.

Адвокати ХПГ підготували заяви в прокуратуру Донецької області та в апеляційний суд Донецької області, в який була подана апеляція прокурора на вирок, про застосування заходів безпеки до пана Г., щоб йому була забезпечена особиста охорона при його приїзді до апеляційного суду. Однак Г-н Г., побоюючись подальших переслідувань, перестав контактувати з адвокатами.

Справа Ді-ка

Кримінальне провадження щодо скарг заявника на жорстоке поводження з ним

24.02.2014 р. військовослужбовець майор внутрішніх військ Д. прибув з планової відпустки у військову частину де проходив службу за контрактом з запізненням на декілька днів. Про дану ситуацію доповів командиру та надав документи, які підтверджували, що він хворів та не міг з’явитись на службу, після чого командир почав поводити себе агресивно та побив Д. прямо в своєму кабінеті. Далі за наказом командира військові одягли на Д. наручники та в автомобілі для перевезення засуджених завезли до будинку міської адміністрації, яка була захоплена протестуючими особами, де його також били, різали ножем та застосовували електрошокер, після чого на цьому ж автомобілі його доставили до психіатричного закладу куди примусово помістили його на 1 добу погрожуючи вбивством.

Такі дії Д. аргументував тим, що командир вимагав від Д. перевестись до іншої військової частини, оскілки на його посаду та службове житло в нього вже чекає інша людина. Таку вимогу Д. виконувати відмовився, після чого командир почав йому погрожувати звільненням та розправою.

27.02.2014 р. Д. подав заяву про злочин до прокурати за фактом його побиття 24.02.2014 р. та поміщенням до психіатричного закладу. Того ж дня Д. звернувся до закладу судово-медичної експертизи та отримав висновок спеціаліста про наявні тілесні ушкодження. 28.02.2014 р. було відкрито кримінальне провадження за заявою Д. 28.02.2014 та 01.04.2014 р. було проведено допит Д. в якості потерпілого.

13.09.2014 р. та 15.09.2014 р. подано запити для отримання відеозаписів до трьох телеканалів, оператори яких були присутні коли Д. виводили з автомобіля в наручниках до будинку міської адміністрації. У надані відеозаписів відмовлено.

У відповідь на запит від 15.09.2014 р. поданий до військової частини 26.09.14 р. отримано документи про автомобіль призначений для транспортування засуджених, які підтверджували, що гр. Д. примусово перевозили саме на цьому автомобілі.

02.10.14 р. подано запит для отримання відео з камер відеоспостереження на території військової частини, 14.10.14 отримано лист в якому запитувана інформація не надана.

17.10.2014 р. отримано відповідь про всі звернення Д. щодо його побиття поданих до міліції на запит від 13.10.2014 р.

В даному провадженні щодо побиття Д. кримінальне провадження в частині, що стосується неправомірних дій командира було закрито, але дана постанова не надавалась для Д. Для отримання даної постанови було здійснено наступні дії: 02.10.2014 р. подано запит до прокуратури для отримання постанови про закриття провадження в частинні побиття Д. командиром військової частини. Відповідь не була надана. 05.11.2014 р. подано запит про причини ненадання відповіді на запит від 02.10.2014 р. 21.11.2014 р. отримано відповідь на запит в якій не було надано, документів які б підтверджували направлення постанови про закриття. 13.01.2015 р. подано скаргу до Генеральної прокуратури щодо ненадання постанови про закриття кримінального провадження. 01.02.2015 р. отримано відповідь прокуратури центрального гарнізону, в якій прокуратуру в розпорядженні якої знаходиться постанова зобов’язано надати копію постанови.

19.02.2015 р. отримано постанову про закриття кримінального провадження щодо побиття Д. 24.02.2015 р. дана постанова була оскаржена до слідчого судді. 14.08.2015 р. в скасуванні даної постанови було відмовлено.19.08.2015 р. подано апеляційну скаргу на дану ухвалу. 03.09.2015 р. апеляційним судом скарга була скасована ухвала суду 1-ї інстанції та постанова про закриття провадження.

12.11.2015 р. подано запит до бюро судових експертиз про виконання постанови про проведення Д. експертизи тілесних ушкоджень. 26.11.2015 р. надано відповідь, що під час виконання експертизи подано запит до слідчого про надання медичної документації яка так і не була надана, а тому експертиза була невиконана.

13.11.2015 подано запит про відновлення розслідування побиття Д. командиром. У відповідь отримано інформацію про те що ухвала про відновлення розслідування не виконувалась на протязі 2-х місяців.

18.11.2015 подано запит до поліції про проведення розслідування провадження за фактом побиття Д. 04.12.2015 р. повідомлено, що таке провадження в поліції не перебуває.

15.12.2015 р. та 25.12.2015 р. до прокуратури подано клопотання про допит свідків. 05.01.2016 р. подано клопотання про долучення аудіо запису на якому командир погрожує Д. вбивством, проведення експертизи даного запису та клопотання про одночасний допит свідків.

11.01.2016 р. направлено скаргу до Генеральної прокуратури на бездіяльність органу досудового розслідування. 05.08.2016 р. повідомлено, що за результатами розгляду скарги сплановано проведення додаткових слідчих дій, в тому числі про якій йшлось в скарзі та зобов’язано внести зміни до групи слідчих для активізації розслідування. Дані вказівки виконані не були в зв’язку з чим в листопаді 2016 р. повторно подана скарга на бездіяльність слідчих.

24.03.2016 р. проведено судово-медичну експертизу тілесних ушкоджень Д., згідно якої вони відносяться до легких тілесних ушкоджень.

15.09.2016 р. проведено огляд транспортного засобу яким примусово транспортували Д. з військової частини.

За клопотанням потерпілого проведено ряд одночасних допитів, в тому числі 28.05.2017 р. під відеозапис допитано командира. Направлено клопотання про проведення експертизи щодо належності голосу на аудіозаписи з погрозами вбивством для командира.

Проведено одночасні допит з військовослужбовцями, що незаконно позбавили волі гр. Д. та транспортували його в автомобілі для перевезення засуджених.

Кримінальне переслідування Д

Після побиття командиром 24.02.2014 р. Д. повідомив про данні обставини правоохоронні органи, уповноваженого з прав людини та вище військове керівництво. При чому на службу не з’являвся декілька днів, оскільки хвилювався за своє життя. Будь яких дій зі сторони правоохоронних органів та військового керівництва направлених на перевірку викладених фактів вчинено не було. 27.03.2014 р. Д. намагався приступити до служби та зайшов до військової частини з своєю сестрою та її малолітньою дитиною, яких взяв як свідків. Сестра та малолітня дитина були примусово затриманні військовослужбовцями на території військової частини та утримувались в якомусь приміщенні. Для визволення сестри та її дитини Д. викликав міліцію, після приїзду яких сестру та дитину відпустили. Після цього Д. неодноразово намагався приступити до служби, але його не пропускали до військової частини, аргументуючи це наказом командира.

У відповідь на те, що Д. заявив про його побиття командиром, останній заборонив пропускати на територію військової частини Д. після чого направив заяву на гр. Д. про те, що Д. не з’являвся на службу протягом 1-го місяця. Після цього розпочалось кримінальне переслідування гр. Д.

01.07.2014 р. Д. було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, а саме за неявку на службу без поважних причин до військової частини понад один місяць за яке передбачене покарання позбавлення волі від 3 до 5 років. Д. повідомляв слідству, про об’єктивні причини неявки на службу, а саме його недопущення на території військової частини та надав докази погроз командира та застосування ним сили.

07.11.2014 р .судом обвинувальний акт щодо Д. було повернуто прокурору для усунення недоліків. Прокурором було подано апеляційну скаргу на дану ухвалу. Апеляційним судом 26.03.2015 в задоволенні апеляційної скарги було відмовлено, ухвалу залишено без змін.

23.04.2015 р. Д. був вручений обвинувальний акт з усунутими недоліками та направлений до суду. За результатами розгляду обвинувального акту 23.12.2015 р. він був повернутий прокурору для усунення недоліків.

Прокурором подано апеляційну скаргу на ухвалу про повернення. За результатами розгляду справи 16.03.2017 р. судом було скасовано ухвалу про повернення обвинувального та призначено новий розгляд в судії 1-ї інстанції. Триває судовий розгляд.

До суду наданні матеріали зібранні стороною захисту, заявлено клопотання про виклик та допит свідків. 13.12.2017 року відбулося судове засідання під час якого було допитано 5 свідків сторони обвинувачення.

Справа Є-на

4 березня 2017 року близько 1 години ночі, військовослужбовець Ф, знаходячись на території базового польового табору м. Авдіївці, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння разом з іншими військовослужбовцями цієї ж частини П та К. на автомобілі «Фольтсфаген» направилися до кафе в м. Авдіївка, де зустріли раніше не знайомого їм громадянина Є-на, 1973 року народження. Військовослужбовці силоміць затягнули Є-на до салону автомобіля, після чого повезли у сторону с. Очеретино. Автомобіль зупинився на узбіччі автошляху. Ф. витяг Є-на з автомобілю, повалив на землю та наніс йому близько п’яти ударів ногами, взутими у військові чоботи. Далі, Ф. достав 9-мм пістолет ПМ і здійснив декілька пострілів в бік Є-на. Після чого, Є-на погрузили в автомобіль і поїхали далі.

В цей же день, на узбіччі іншої автодороги, Ф. знову витягнув Є-на з автомобіля та повалив на землю, сів зверху останнього та замотав синьою широкою липкою стрічкою руки та очі Є-на. Після чого Ф. наніс Є-ну не менше 25 ударів по життєво важливих органах в область тулубу та голови заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді, субдурального крововиливу внаслідок закритої черепно-мозкової травми, від якої Є-н помер на місці події.

10 березня 2017 року близько 19 години в лісосмузі вздовж автошляху виявлено труп Є-на. Під час огляду місця події поблизу трупу Є-на виявлено фрагмент синьої липкої стрічки.

15 березня 2017 року Ф. повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого п.4 ч. 2 ст. 115 КК України за фактом умисного вбивства Є-на з особливою жорстокістю.

На теперішній час в межах досудового розслідування виникла необхідність в призначенні та проведенні комплексної молекулярно-генетичної та дактилоскопічної експертизи щодо встановлення наявності на липкій стрічки відбитків пальців та біологічних слідів підозрюваного та загиблого, а також інших осіб. Для проведення вказаної комплексної молекулярно-генетичної та дактилоскопічної експертизи необхідні зразки крові як підозрюваного Ф, так і загиблого Є-на.

У зв’язку із похованням Є-на. отримати зразки його крові на теперішній час не вбачається можливим.

Разом з цим, під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні було призначено та проведено судово-медичну експертизу трупу Є-на під час якої з трупу вилучена рідка кров та кров на марлі.

Вказана кров для проведення судово-імунологічного дослідження з метою встановлення групової приналежності була спрямована до Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи».

По справі призначено попереднє судове засідання на 31 січня 2018 року.

Справа І-щенко

08 серпня 2014 року І-нко під час роботи в шахті «Новопавлівський механізований цех» м. Красний Луч Луганської області отримала вогнепальне поранення н/3 лівого стегна та в/3 голені, внаслідок обстрілу в зоні АТО.

Підприємство, в якому працювала І- нко до отримання вогнепального поранення, знаходиться на непідконтрольній Україні території та до теперішнього часу не здійснило оплату за листками непрацездатності стосовно перебування на стаціонарі в період з 09.08.2014 року по 19.08.2014 року; з 19.08.2014 року по 19.09.2014 року; з 20.09.2014 року по 22.10.2014 року; з 23.10.2014 року по 27.11.2014 року; з 28.11.2014 року по 30.12.2014 року; з 31.12.2014 року по 19.02.2015 року; з 20.02.2015 року по 06.04.2015 року. Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чугуївському районі Харківської області (далі – Відділення) відмовило І-нко. у виплаті за листками непрацездатності у зв’язку із тим, що підприємство, на якому стався нещасний випадок знаходиться на тимчасово окупованій території, та підприємство на цей час не перереєстровано на території, що контролюється Українською владою відповідно до «Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», зазначивши, що проведення розрахунків можливе безпосередньо після повернення території міста, у якому зареєстровано страховика під контроль Української влади чи після переміщення та перереєстрації страхувальника, на контрольовану Українською владою територію».

Вказана відмова у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності суперечить ст. ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, ст. 1, 5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Справа починаючи з липня 2016 року переносилась з різних підстав, здебільшого за проханням Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чугуївському районі Харківської області.

Отже, розгляд справи перевищує розумні строки передбачені ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України.

На останньому засіданні Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чугуївському районі Харківської області ініціювало питання про підтвердження розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, у зв’язку із чим підготовлена уточнена позовна заява із врахуванням нової довідки про середню заробітну плату.

Відповідач ніяким чином так і не спростував той факт, чому вищевказана допомога по тимчасовій непрацездатності не була виплачена І-нко., як це передбачено нормами законодавства.

23 березня 2017 року Чугуївський міський суд задовольнив позов І-нко та зобов’язав Відділення виплатити допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 24 тис. гривень, а також стягнути судовий збір у розмірі більше 500 грн.

На це рішення суду Відділенням було подано апеляційну скаргу яка 24 квітня 2017 року була відхилена Апеляційним судом.

Справа Х-ко

Пан Х., 1978 р. н., є громадянином України, що проживає у м. Констянтинівка Донецької області.

З 21 червня по 8 жовтня 2014 року він утримувався у полоні у так званій «ДНР», де піддавався катуванням, жорстокому поводженню. При незаконному затриманні його автомобіль «Шевроле» було конфісковано терористами.

22 березня 2017 року юристом ЦСЗ від імені пана Х. було подано клопотання про визнання його потерпілим. Слідчий не надав відповіді на дане клопотання, тому 11 квітня 2017 року юрист ЦСЗ подав скаргу до Констянтинівського суду Донецької області.

Справа Л-х-1

13 жовтня 2015 року громадянин України пан Л. вироком Волноваського районного суду Донецької області був засуджений за участь у терористичній організації «Донецька народна республіка» за ч. 1 ст. 258-3 КК України, і йому було призначено покарання у вигляді восьми років позбавлення волі.

22 грудня 2015 року апеляційний суд Донецької області змінив вирок суду першої інстанції: кваліфікував дії п. Л. як участь у незаконному збройному формуванні та призначив йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

У березні 2015 року п. Л. звернувся до Харківської правозахисної групи за правовою допомогою. Виявилось, що в період досудового розслідування він неодноразово скаржився на його побиття працівниками Служби безпеки України після його затримання і незареєстрованого тримання під вартою.

Адвокат ЦСЗ підготував касаційну скаргу і 22 березня 2017 року подав до Вищого спеціалізованого суду України. В якості підстав для скасування судових рішень були зазначені незаконне затримання та тримання його в непередбаченому законом місці із застосуванням незаконного насильства, використання доказів, отриманих незаконним шляхом, порушення права п. Л. на захист, неповне дослідження обставин справи і навіть неправильне зазначення судами про нібито часткове визнання ним своєї вини.

24 травня 2017 року Вищий спеціалізований суд України прийняв ухвалу про відкриття провадження у справі і надав можливість прокуратурі надати заперечення на касаційну скаргу. Наразі дату судового засідання ще не призначено.

Справа М-ви

М-ва Іван Павлович, ветеран війни і учасник бойових дій вітчизняної війни, 1930 року народження, який народився та проживав у Луганській області, є власником будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Луганська область, Кировський район, с. Донецьке, вул.. Електровозна, 28.

Цей будинок був єдиним об’єктом нерухомої власності, що належав пану М-ві. і використовувався для його постійного проживання та його дружини. В будинку знаходилося все належне йому майно, а також транспортний засіб автомобіль ВАЗ.

У 2015 році в результаті проведення антитерористичної операції в с. Донецьке снарядами був знищений житловий будинок пана М-ви, а також присадибні будівлі та споруди.

Наразі с. Донецьке не підконтрольне Україні, але протягом тривалого часу знаходилось у сірій зоні проведення АТО.

У грудні 2017 року адвокатом ЦСЗ підготовлені та направлені запити до ДСНС у Луганській області, МВС у Луганській області щодо вищевказаної події, проведена грошова оцінка пошкодженого майна за документами. Складено проект позовної заяви.

Справа Са-ної

Відділом освіти Чугуївської районної державної адміністрації подано позов до ВПО: пані Ч., пані М., Пані Е., пані Сав., пані Сам., пана А., пані П., пані Н., пані К., пані Мін., пані Пок., пані Н.О., третя особа: Чугуївська районна рада Харківської області про виселення.

Позов було повернуто у зв’язку із недоліками. Не погодившись, Відділ освіти Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області подав апеляційну скаргу. Апеляційним судом вирішено питання про відкриття провадження у справі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

28.04.2017 року провадження відкрито. Триває розгляд справи.

Справа про невиплату заробітної платні

Пані З., Т. та Я. з 01.08.2013 року по сьогоднішній день працюють у Диспансерному відділенні м. Авдіївка, Донецької області.

У 2014 році Диспансерне відділення м. Авдіївка було структурним підрозділом комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер м. Горлівка».

З липня по листопад включно 2014 року диспансерне відділення м. Авдіївки працювало у штатному режимі кожний день, незважаючи на обстріли. Працівники кожної зміни виконували свої трудові обов’язки, відповідно до трудового договору. Факт виходу на роботу у цей період підтверджується Журналом обліку відпрацювання робочого часу.

За вказаний період заробітна плата не виплачувалася.

У жовтні 2016 року адвокат ЦСЗ звернувся до Департаменту охорони здоров’я Донецької обласної державної адміністрації із запитом про виплату заборгованості по зарплаті, однак департамент відмовив.

Як підставу було зазначено, що погашення заборгованості із заробітної плати працівникам Авдіївського відділення за період роботи з липня по листопад 2014 року на теперішній час здійснюватися не буде. Це стане можливо лише за умови повернення м. Горлівка під контроль державної влади.

У листопаді 2016 року пані З., Т., Я. оскаржили невиплату заробітної платні до Селідівського районного суду Донецької області, але їм було відмовлено.

У лютому 2017 року було подано апеляції, відмовлено у їх задоволенні.

У серпні 2017 року адвокатом ЦСЗ було подано касації, очікується розгляд справи по суті.

Справа Є-мова

Є-мов є громадянином України, який був мобілізований до зони проведення Антитерористичної операції та під час проходження військової служби отримав контузію.

Після лікування та повернення додому Є-мов знову виявив бажання проходити військову службу. Він повернувся до зони проведення Антитерорестичної операції для служби по контракту, але там не виплачували вчасно зарплату. Тому Є-мов вирішив піти з армії та, не розриваючи контракт, повернувся додому. Є-мова звинуватили у дезертирстві та заарештували.Адвокат ЦСЗ неодноразово подавав клопотання про зміну міри запобіжного заходу, але жодне з них задоволене не було.

15 липня 2016 року Чугуївський міський суд Харківської області визнав Є-мова винним у дезертирстві та призначив покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі. Адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на вирок.

27 жовтня 2016 року апеляційний суд Харківської області відмовив у задоволенні апеляційної скарги адвоката ЦСЗ.

До сьогоднішнього дня Є-хімов знаходиться під вартою у слідчому ізоляторі. Адвокат ЦСЗ подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка досі не розглянута.

У 2017 році адвокат ЦСЗ подав до Верховного Суду України запит про те, чи надходила до нього касаційна скарга з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Справа Жи-нко

Пан Ж. 1978 р. н. є громадянином України, який проживає у м. Харків.

30 жовтня 2014 року під час вбирання врожаю він підірвався на вибухівці. Внаслідок цього він отримав важкі травми: ампутація лівої ноги, рани правої ноги та обох рук, втрата слуху.

16 березня 2017 року юристом ЦСЗ від імені пана Ж. було подано заяву про злочин до Управління СБУ у Донецькій області. Розслідування було розпочато та продовжується.

6 квітня 2017 року юристом ЦСЗ від імені пана Ж. було подано заяву про злочин до Слідчого комітету Російської Федерації.

У червні 2017 року надійшла відповідь від слідчих органів Росії – заяву просто переадресували до органів влади України, а в Україні розслідування фактично не проводилось.

У жовтні 2017 року адвокат ЦСЗ подав клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Слідство триває.

5 справ постраждалих під час Революції Гідності

Справа про зловживання силою проти мирних протестувальників

Щодо побиття мирних протестувальників

19 лютого 2014 року біля Академії внутрішніх військ (далі – Академія) відбувався мірний мітинг проти відправки курсантів Академії до Києва з метою придушення протесту на Майдані Незалежності. Ввечері спеціалізовані підрозділи, у тому числі «Беркут», прибули до Академії, та силою розігнали пікет, використовуючи кийки та палиці. Деякі з протестувальників отримали черепно-мозкові травми і були доставлені машиною швидкої допомоги до лікарні. На місці події також перебували так звані «тітушки», озброєні битами. Вони також брали участь у масовому побитті протестувальників, і міліція не перешкоджала даним протизаконним діям, і не заарештовувала цих осіб.

Більш ніж 10 осіб з числа протестувальників були заарештовані на місці проведення пікету та доставлені до районного відділу. Після цього два адвокати ХПГ прибули до райвідділу для того, щоб надати юридичну допомогу затриманим особам, які були допитані як особи, що підозрювалися у організації та участі у масових безпорядках. Юристам не було дозволено взяти участь у процесуальних діях, незважаючи на те, що ними було здійснено телефонний дзвінок до Управління внутрішніх справ Харківської області, викликано патрульну службу у зв’язку з перешкоджанням діяльності адвоката, а також попри прибуття до райвідділу Заступника начальника Управління внутрішніх справ Харківської області тощо.

Протягом тригодинного перебування біля дверей райвідділу адвокатів та родичів затриманих, внаслідок тиску на затриманих були складені протоколи про адміністративне затримання та вчинення адміністративного правопорушення (відмова підкоритися законним вимогам міліціонерів), які нібито були вчинені протестувальниками.

Після опівночі затримані були таємно перевезені до районного суду м. Харкова, але їх родичі стали свідками такого перевезення і одразу повідомили про це адвокатів. Останні прибули до суду, але їх не пустили до приміщення суду, так само як і родичів затриманих, які хотіли бути присутніми на судовому розгляді у порядку адміністративного провадження. Адвокати витратили близько трьох годин на те, щоб потрапити до суду, однак їм не було дозволено надати правову допомогу затриманим, до суду пустили лише адвокатів з Центру безоплатної правової допомоги.

Після вищевказаних подій від імені декількох постраждалих пікетувальників були підготовлені заяви про вчинення злочину, які були подані до Прокуратури Харківської області. Адвокати ХПГ, які не отримали доступу до будівлі райвідділу та суду, подали заяву про перешкоджання адвокатській діяльності до обласної прокуратури, також ними були подані заяви про порушення прав затриманих.

Всі ці заяви були у подальшому об’єднані в одну кримінальну справу, і розслідування було доручено великій групі слідчих Харківської області на чолі з декількома прокурорами.

Щодо недопущення адвоката

Щодо розслідування кримінального провадження з приводу недопущення адвокатів до затриманих осіб з метою їхнього захисту, то особи, які вчинили ці дії, так і не встановлені.

Слідство у справі про перешкоджання адвокатській діяльності у середині червня 2014 року було припинено на підставі постанови заступника начальника слідчого відділу прокуратури у зв’язку з відсутністю складу злочину.

Ця постанова була оскаржена слідчому судді, але матеріали кримінальної справи були відправлені до Генеральної Прокуратури України. Слідчий суддя районного суду відхилив скаргу на постанову про припинення кримінального провадження. Юрист ЦСЗ оскаржив це рішення до Апеляційного суду Харківської області, який у подальшому скасував ухвалу слідчого судді та направив справу назад до Прокуратури Харківської області з вимогою поновити розслідування.

У січні 2015 року прокуратурою ще раз було закрито кримінальне провадження у справі, у квітні 2015 року слідчим суддею ця постанова була скасована.

5 червня 2015 року прокуратурою знову було винесено постанову про закриття кримінального провадження, яке було оскаржено юристом до слідчого судді.

25 листопада 2015 року слідчий виніс чергову постанову про закриття кримінального провадження, адвокат знову її оскаржив, і у грудні 2015 року слідчий суддя знов скасував цю постанову слідчого. Щодо «якості» досудового розслідування, слід зазначити, що за весь час не були проведені навіть всі ті слідчі дії, клопотання про проведення яких було подано разом із заявою про вчинене кримінальне правопорушення. Після скасування судом постанов слідчий не провів жодної нової слідчої дії, яка могла б надати нові докази. Зараз так зване «розслідування» знов триває.

У 2016 році слідчий знов закрив «досудове розслідування», і адвокат ЦСЗ вкотре оскаржив це рішення, а слідчий суддя знов скасував це рішення слідчого і повернув матеріали провадження для поновлення розслідування.

Щодо кримінального провадження з приводу побиття

Після падіння режиму В. Януковича прокуратура Харківської області розпочала розслідування за фактом розгону мирної акції, внаслідок якого були завдані тілесні ушкодження частині протестувальників. Насправді розслідування проводилось лише формально. З самого початку органи розслідування втратили значну частину доказів, і це можна легко пояснити тим, що спочатку слідчі дії, наприклад, огляд місця події проводилися в рамках провадження проти мирних протестувальників за підозрою у масових заворушеннях, а не у провадженні за фактом їх побиття. Це розслідування тривало більше року, і за його результатами до суду були передані обвинувальні акти щодо начальника міліції громадської безпеки м. Харкова та щодо начальника спецпідрозділу міліції «Грифон». Дивно, але цих двох міліцейських начальників судять за службову бездіяльність під час одних і тих же подій в одному і тому же місці, але в окремих справах. Слід зазначити, що органи розслідування не встановили і, відповідно, не притягли до відповідальності жодного міліціонера за перевищення влади – заподіяння тілесних ушкоджень протестувальникам, що свідчить про низьку якість розслідування. Матеріали провадження щодо цивільних агресивних озброєних засобами нападу осіб («paramilitaries»), так званих «тітушок», яким міліція дозволила вчиняти насильницькі дії до протестувальників, були виділені в окреме провадження, що апріорі унеможливило довести зв’язок між злочинними діями «тітушок» і бездіяльністю правоохоронців.

З квітня 2015 року кримінальна справа за обвинуваченням начальника міліції громадської безпеки почала розглядатись в Червонозаводському районному суді м. Харкова, в якому приймали участь всі потерпілі від дій міліціонерів, які звернулись із заявою на дії міліції. Були допитані потерпілі і частина свідків. Ті з них, що в період події злочину, були працівниками міліції, здебільшого, посилаються на забування обставин події, таким чином, сторона обвинувачення майже не має шансів отримати щось якісь докази на свою користь.

На початку 2016 року суддю, який розглядав справу, був звільнений з посади судді, після чого була тривала затримка із призначенням нового судді. У серпні 2016 року нарешті відбулося підготовче судове засідання у справі, під час якого потерпілі заявили нові позовні вимоги. У жовтні-листопаді 2016 року відбулися два слухання у справі, в ході якого була допитана частина потерпілих.

У першій половині 2017 року відбулося декілька судових слухань, в яких були допитані всі потерпілі та декілька свідків обвинувачення. В судовому слуханні 15 червня 2017 року один із свідків дав показання про присутність на місці пригоди керівників міліції, які керували діями спецпідрозділів на місці розгону протестувальників. Наступного дня адвокат ЦСЗ подав до прокуратури Харківської області заяву про кримінальне правопорушення, вчинене названими керівниками міліції. Прокуратура відмовила у внесенні відомостей за заявою адвоката до ЄРДР, пославшись на відсутність даних про вчинення кримінального правопорушення.

Після цього у справі знов була тривала перерва у зв’язку із відсутністю на роботі судді, який розглядав справу. З жовтня 2017 року слухання у справі поновились, проведено допит потерпілих і частини свідків.

 

Справа Че-цького та Лю-ського

19 лютого 2015 року після 01.00 год. П. Ч. та Л. разом з іншими мітингувальниками йшли по вулиці Великій Житомирській в сторону перехрестя вул. В. Житомирської та вул. Володимирської в м. Києві. Біля кіоску «Преса» Пан Ч. отримав вогнепальне поранення в праву ногу, мітингувальники, які були з ним також отримали поранення. Тітушки підбігли до пана Ч. та інших мітингувальників і почали їх бити, в результаті чого пан Ч. отримав перелам лівої руки, рвані рани на правій руці. Таким чином, пан Ч. отримав тяжкі, середньої тяжкості і легкі тілесні ушкодження. Ці події відбувались під час мирних акцій протесту, які проходили в м. Києві (Революція Гідності).

Слідством встановлено, що пан С. К., пан О. Г. та пан Г. П. вчинили дані злочини, їм інкримінуються ч. 2 ст. 28, ст. 340; ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 12 ч. 2ст. 115; ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 122 КК України.

Досудове розслідування завершено і на даний час кримінальне провадження знаходиться на розгляді в Шевченківському районному суді м. Києва. Обвинуваченими заявлено клопотання про розгляд справи судом присяжних. На даний час обираються присяжні. На стадії досудового розслідування потерпілим було подано цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Адвокат ЦСЗ вступила в справу в листопаді 2015 року, ознайомилась із матеріалами кримінального провадження в Генеральній прокуратурі. В засіданні 07.12.2015 року вирішувалось питання продовження строків тримання під вартою пана С. К., пана О. Г. строк продовжено до 06 лютого 2015 року. Пана Г. П. на домашньому арешті. В цьому ж засіданні повідомлено судом, що Державною судовою адміністрацією України не надано суду список додаткових присяжних, тому засідання відкладено на 11.01.2016 року.

В засіданні11.01.2016 року судом повідомлено, що список додаткових присяжних надійшов, проте не внесений він в автоматизований розподіл, тому засідання відкладено на 03.02.2016.

Адвокат подав заяву про збільшення позовних вимог цивільного позову, зокрема, до вимоги про відшкодування моральної шкоди додана вимога про відшкодування майнової шкоди (витрати на лікування).

За цей час відбулося чотирнадцять судових засідань.

За цей час двічі продовжували запобіжний захід у вигляді тримання під вартою С.К. і О.Г., вони перебувають під вартою станом на сьогодні.

5 липня 2016 року судове засідання було відкладено.

19 липня 2016 року обвинуваченим продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Під час судових засідань 28 вересня, 5 та 12 жовтня 2016 року прокурор долучив матеріали кримінального провадження.

12 жовтня 2016 року обвинуваченим продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

21 та 29 грудня 2016 року судові засідання були відкладені.

03 лютого 2017 року обвинуваченим продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

13 лютого 2017 року під час судового засідання відбулася зміна прокурорів, а також долучено два останні томи матеріалів справи. Наступне судове засідання не відбулося через неявку одного з захисників та присяжного.

06 березня 2017 року прокурор подав клопотання про долучення до матеріалів справи протоколи допитів свідків. Суд відмовив у задоволенні даного клопотання, адже свідки вже були допитані в судовому засіданні. Суд дослідив матеріали справи. На наступному судовому засіданні, що відбулося 15 березня 2017 року суд продовжив досліджувати матеріали справи.

На судових засіданням 13 квітня 2017 року та 01 червня 2017 року обвинуваченим було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 18 квітня 2017 року судове засідання не відбулося через відсутність одного присяжного.

За друге півріччя 2017 року було 13 судових засідань. За цей час відбулась заміна присяжного, оскільки один із основних присяжних вибув, то його було замінено запасним.

Обвинуваченим Костенко, Гебан до 26.12.2017 продовжували строк запобіжного заходу тримання під вартою. В судовому засіданні 26.12.2017 обвинуваченим Костенко, Гебан було змінено запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт

В серпні 2017 року ГПУ направило до Шевченківського районного суду м. Києва обвинувальний акт щодо ще одного обвинуваченого – Шадрова.

1 вересня 2017 року представник потерпілих ознайомилась із матеріалами кримінального провадження.

В підготовчому судовому засідання представник потерпілих подала по обох потерпілих цивільні позови про відшкодування матеріальної (витрачені кошти на лікування) і моральної шкоди, завданої злочином.

Судом розпочато допит потерпілих, був допитаний лише один потерпілий

Наступне судове засідання буде 18 січня 2018 року

Справа Ка-са

18.02.2014 приблизно о 22.45 год. з вул. Інститутської до відділення реанімації КМКЛШМДпо вул. Братиславській, 3 в м. Києві, було доставлено пана О. К. з діагнозом: тяжка відкрита ЧМТ, забій головного мозку, фрагментарно вдавлений перелом лобової кістки, забійна рана м’яких тканин в області лоба, забій правої та лівої легені. 19.02.2014 року приблизно о 09.37 хв. вищевказаний громадянин, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, помер. 20.02.2014 Деснянським районним управлінням ГУ МВС України в м. Києва внесено до ЄРДР відомості про матеріали досудового розслідування, кримінальне провадження, правова кваліфікація ч. 1 ст. 115 КК України.

Згодом матеріали кримінального провадження було передано до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з метою проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні, внесеному ЄРДР.

У кримінальному провадженні проведена судово-медична експертиза, слідство проводить слідчі (розшукові) дії.

Потерпілий (брат вбитого) уклав з адвокатом Д. 20.06.2014 року договір про надання адвокатської допомоги.

Адвокатом 26.06.2014 подано клопотання про ознайомлення із матеріалами справи, 26.06.2014 слідство надало адвокату матеріали для ознайомлення. Адвокатом 26.06.2014 подано клопотання про участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

Адвокатом в порядку ст. 93 КПК України здійснюється збирання доказів (допит свідків, пошук відео з місця події), так як на даний момент не встановлено слідством місця вбивства, особу (осіб), які вчинили злочин.

Адвокатом 15.07.14 подано клопотання про ініціювання витребування від МВС України інформації та документів щодо розміщення підрозділів МВС України на Майдані Незалежності 18.02.2014, а також щодо їх зброї та осіб, які прийняли такі накази. Слідство повідомило, що клопотання не задоволено, так як слідство вже витребувало таку інформацію, МВС України надало формальну інформацію.

Адвокатом 28.07.2014 подано клопотання щодо відкриття для ознайомлення як представнику потерпілого додаткових матеріалів кримінального провадження до закінчення досудового розслідування. Слідство частково задовольнило клопотання.

Адвокат 20.08.2014 ознайомилась із матеріалами досудового провадження. Слідством не встановлено підозрюваних по цій справі.

Адвокатом було знайдено двох свідків, які є на даний момент потерпілими в інших кримінальних провадженнях, які розслідує ГПУ щодо подій 18.02.2014 року на Майдані Незалежності в м. Києві (масових розстрілах людей). Зазначені потерпілі отримали поранення 18.02.2014 року неподалік того ймовірного місця на Майдані Незалежності (ввечері), де і було поранено пана О. К. Адвокат в своєму офісі опитала цих осіб щодо тих подій, а також пред’являла цим особам фотографію пана О. К. Проте, ці свідки не знають пана О. К. Крім того, ці свідки надали адвокату відео із Інтернету, де відображені події того вечора, а також повідомили про загальну картину подій ввечері 18.02.2014 року при масовому розстрілі людей на Майдані Незалежності.

Адвокат подала зазначену інформацію та відео слідству. А слідство допитало цих осіб додатково, як потерпілих.

На запит адвоката слідство повідомило, що за останній місяць допитані працівники «Беркуту». Слідство надасть адвокату для ознайомлення нові матеріали (протоколи допитів свідків) в період із 22.10.2014 по 24.10.2014.

Слідством зібрано докази, що вказують на те, що до вбивства пана О. К. причетний О. Щ. (екс-начальник СБУ м. Києва), якому пред’явлено підозру у вчиненні таких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ст. 340; ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365 КК України (в редакції від 07.04.2011); ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 121 КК України. В результаті злочинної діяльності О. Щ. було вбито мітингувальників, працівників міліції, нанесено тяжких тілесних ушкоджень працівникам міліції.

Станом на сьогоднішній день відкрито матеріали кримінального провадження (104 томи) для ознайомлення учасникам процесу в порядку ст. 290 КПК України, строк ознайомлення судом було обмежено до 12 лютого 2016 року.

Обвинувальний акт було передано до Шевченківського районного суду м. Києва, в якому захист обвинуваченого заявляв клопотання про закриття кримінального провадження щодо ч. 3 ст. 365 КК України (в редакції від 07.04.2011).

Шевченківський районний суд м. Києва провів підготовче засідання, в якому захистом подалось клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, дане клопотання судом задоволено і повернуто прокурору обвинувальний акт.

Прокурор ГПУ подав апеляцію на дану ухвалу суду, яку Апеляційний суд м. Києва задовольнив частково, все одно повернувши обвинувальний акт прокурору.

За цей період два рази продовжувався строк тримання під вартою.

25 лютого, 27 березня, 21 квітня та 14 червня 2016 року відбулися судові засідання.

Виправлений обвинувальний акт передано до Шевченківського районного суду м. Києва.

9 серпня 2016 року захист знову подав клопотання про повернення обвинувального акту прокурору. Це клопотання було задоволено. Прокурор подав апеляцію на ухвалу про повернення обвинувального акту. 4 жовтня 2016 року Апеляційний суд м. Києва задовольнив апеляцію. Справа знову повернулась до Шевченківського районного суду м. Києва для розгляду по суті в іншому складі суду.

28 листопада 2016 відбулось підготовче судове засідання. Захисник О.Щ. подав клопотання про закриття кримінального провадження за ч. 3 ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень). У задоволенні даного клопотання йому було відмовлено.

Один із суддів колегії заявив собі самовідвід, який був задоволений. Кримінальне провадження було відправлено на автоматизований розподіл для визначення третього судді. Такий суддя не був обраний. Тому голова суду подав подання до Апеляційного суду м. Києва про визначення підсудності за іншим судом з підстав відсутності в Шевченківському райсуді судді, який має доступ до державної таємниці. 20 грудня 2016 року Апеляційний суд м. Києва визначив підсудність за Шевченківським районним судом м. Києва.

29 грудня 2016 року відбулось судове засідання, в якому було продовжено запобіжний захід обвинуваченому.

26 січня 2017 судове засідання не відбулося через неявку захисників обвинуваченого.

10 лютого 2017 обвинуваченому було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.

28 лютого 2017 року захисник обвинуваченого заявив відвід двом суддям з колегії, яка розглядає справу. Суд залишив його заяву без розгляду, оскільки раніше такий відвід вже було заявлено та розглянуто. Також захисник обвинуваченого заявив клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу, яке також не було задоволено. Прокурор продовжив оголошувати обвинувальний акт.

13 березня 2017 року захисник обвинуваченого знову заявляє відвід всій колегії суддів, який судом залишено без розгляду. Захисник заявив клопотання про повернення майна, яке судом буде розглянуто на іншій стадії процесу. Крім того, захисник обвинуваченого заявив клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу та відвід прокурору. Обидва клопотання не було задоволені судом. Далі прокурор продовжив оголошувати обвинувальний акт.

23 березня 2017 року судове засідання не відбулося через хворобу судді.

06 квітня 2017 року у судовому засіданні обвинуваченому продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, також прокурор продовжив оголошувати обвинувальний акт.

15 травня 2017 року у судовому засіданні прокурор продовжив оголошувати обвинувальний акт.

25 травня 2017 року відбулася зміна складу прокурорів, а також продовжено оголошувати обвинувальний акт.

01 червня 2017 року відбулося продовження оголошення обвинувального акту. Крім того обвинуваченому знову було продовжено запобіжний захід.

За друге півріччя відбулося 16 судових засідань у кримінальному провадженні. Під час них було продовжено строк тримання під вартою для обвинуваченого. Також було повністю оголошено обвинувальний акт та цивільні позови. Суд встановив порядок дослідження доказів. Стадія дослідження доказів розпочалася із допиту потерпілих.

Наступне судове засідання призначено на 22 січня 2018 року.

Справа Ве-мія

19 лютого 2012 приблизно о 04.30 год. у відділенні полі травми Київської КМКЛШМД по вул. Братиславській, 3 в м. Києві помер пан Ве-мій який був доставлений до лікаря з вул. Велика Житомирська, 8 в м. Києві з діагнозом: ЗЧМТ, забійна рана голови, вогнепальне поранення грудної стінки зліва. 19 лютого 2014

Деснянським районним управлінням ГУ МВС України в м. Києва внесено до ЄРДР відомості про матеріали досудового розслідування, правова кваліфікація ч. 1 ст. 115 КК України.

Згодом матеріали кримінального провадження було передано до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з метою проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні, Пізніше ця справа щодо вбивства Ве-мія. виділена в інше кримінальне провадження.

У кримінальному провадженні проведена судово-медична експертиза, встановлено осіб підозрюваних, зокрема, одного з підозрюваних оголошено в розшук, а іншого підозрюваного знайдено та затримано, йому було пред’явлено підозру за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України та взято під варту.

Проте, 24 червня 2014 прокурор Генеральної прокуратури України прийняв постанову, якою закрив кримінальне провадження щодо цього підозрюваного із попередньою кваліфікацією (п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України), було зроблено перекваліфікацію на ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство) та пред’явлено підозру за новою кваліфікацією. В справі проводились слідчі (розшукові) дії.

Потерпіла пані К. В. (мама вбитого) уклала з адвокатом ЦСЗ 23 червня 2014 року договір про надання адвокатської допомоги.

Адвокатом 24 червня 2014 подано клопотання про ознайомлення із матеріалами справи, 26 червня 2014 слідство надало адвокату матеріали для ознайомлення. Адвокатом 24 червня 2014 подано клопотання про участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

Адвокатом підготовлено та подано 01 липня 2014 слідчому судді Печерського районного суду м. Києва скаргу на постанову прокурора від 24 квітня 2014 про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного К., що було попередньо кваліфіковано органом досудового розслідування за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, у зв’язку із відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення. Підозрюваному К. 23 червня 2014 повідомлено про підозру у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство) щодо пана В. В.

Підготовлено лист на ім’я Генерального прокурора України щодо перекваліфікації та зміни запобіжного заходу щодо підозрюваного з проханням втрутитися в досудове розслідування цього кримінального провадження.

Адвокатом роз’яснено та надано усну консультацію потерпілій К.В. щодо призначення та виплати пенсій по втраті годувальника.

Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ухвалою від 17 липня 2014 задовольнив скаргу адвоката і скасував постанову прокурора від 24 квітня 2014 про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного К., що було попередньо кваліфіковано органом досудового розслідування за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України.

Генеральна прокуратура продовжила досудове розслідування у кримінальному провадженні відносно підозрюваного К. за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, були допитані додатково свідки і потерпілі.

Проте, після цього 01 серпня 2014 прокурор Генеральної прокуратури України прийняв постанову, якою закрив кримінальне провадження щодо цього підозрюваного із попередньою кваліфікацією (п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України), і відповідно знову було зроблено перекваліфікацію на ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство). Постанова не оскаржувалась, так як потерпіла відмовилась її оскаржувати.

06 серпня 2014 слідство відкрило матеріали кримінального провадження відносно К. за ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство) для ознайомлення згідно ст. 290 КПК України. Адвокат ознайомилась із матеріалами.

Щодо інших підозрюваних, які брали участь в нападі (в тому числі і вбивстві) на журналіста Веремія, Генеральна прокуратура України продовжує досудове розслідування, осіб встановлено, їх оголошено в розшук.

Підозрюваний К. та інші особи, які брали участь в нападі (в тому числі і вбивстві) на журналіста В. В., є так званими «тітушками», які були тісно зв’язані із злочинною владою та правоохоронними органами та були задіяні ними з метою чинити опір мирним мітингувальникам (ці факти встановлено слідством).

22 серпня 2014 – в підготовчому засіданні в Шевченківському районному суді м. Києва, було змінено запобіжний захід підсудному з домашнього арешту на особисте зобов’язання; прийнято ухвалу про закритий розгляд справи, так як до підозрюваного вжиті заходи охорони; суд також ухвалив перейти до розгляду справи по суті.

Адвокатом підготовлено і подано скаргу на дії прокурора до ГПУ про зміну прокурора. Підготовлено заяву про відвід прокурора, клопотання про витребування документів і відеозаписів із ГПУ.

01 вересня 2014 – судове засідання в Шевченківського районного суду м. Києва відкладено у зв’язку із ознайомленням іншим адвокатом матеріалами справи, який вступив в процес на цій стадії.

24 вересня 2014 – судове засідання Шевченківського районного суду м. Києва відкладено у зв’язку із продовженням ознайомлення іншим адвокатом матеріалами справи, який вступив в процес на цій стадії.

Генеральною прокуратурою України на підставі скарги адвоката Дейнеки було змінено прокурора для підтримання державного обвинувачення в суді.

15 жовтня 2014 – розпочато судовий розгляд в Шевченківському районному суді м. Києва: встановлено порядок дослідження доказів, оголошено обвинувальний акт, допитано підозрюваного.

За період з 01 липня 2015 року по 30 грудня 2015 року судові засідання фактично не відбулись по різним причинам: хвороба, відрядження судді, зайнятість прокурора в іншому судовому засіданні, зайнятість захисника обвинуваченого в іншому судовому засіданні; так як обвинувачений був затриманий і взятий під варту по іншому кримінальному провадженню не пов’язаному із справами Майдану.

Представником потерпілої було подано 08 грудня 2015 прокурору ГПУ клопотання про виконання процесуальних дій, в якому просила прокурора звернутись до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення за ст. 340 КК України в одному провадженні з первісним обвинуваченням за ч. 4 ст. 296 КК України щодо обвинуваченого К. Прокурор листом від 16 грудня 2015 року повідомив, що дане клопотання задоволено, що під час судового слідства ним буде вжито заходів щодо висунення додаткового обвинувачення К. за ст. 340 КК України.

21 січня та 26 лютого 2016 року судові засідання було відкладено.

17 березня 2016 року під час судового засідання допитано залегендованого свідка.

6 квітня 2016 року під час судового засідання допитано свідка.

15 квітня 2016 року судове засідання відкладено.

2 червня 2016 року протягом судового засідання допитано двох свідків.

Обвинувачений в судові засідання з’являється без охорони. Представником потерпілої зроблена заява про прибуття обвинуваченого в судове засідання без охорони. Судове засідання відкладено через застосування заходів безпеки (особиста охорона) до обвинуваченого та легендованих свідків.

16 червня, 26 липня, 18 та 25 жовтня, 3 листопада, 13 та 22 грудня 2016 року судові засідання були відкладені з різних причин.

16 серпня 2016 року одного з обвинувачених взято під варту в іншому кримінальному провадженні.

23 грудня 2016 року апеляційний суд змінив йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. З різних причин цього обвинуваченого конвой не доставляв у судові засідання.

Суд за клопотанням прокурора направив запит про причини недоставляння цього обвинуваченого у судові засідання. Оскільки відповідь так і не отримали, 22 грудня 2016 року такий запит було направлено повторно.

19 січня 2017 року в судовому засіданні прокурор подав клопотання про зміну запобіжного заходу одному з обвинувачених з особистого зобов’язання на тримання під вартою. В обґрунтуванні цього клопотання прокурор зазначив, що обвинувачений протягом розгляду цієї справи вже вчинив два злочини, відбуває покарання умовно. Суд відмовив у задоволенні цього клопотання, спираючись на факт того, що обвинувачений приходить на судові засідання. Прокурор подав скаргу на суддю до Вищої Кваліфікаційної комісії суддів.

02 лютого 2017 року в судовому засіданні було допитано свідка, однак його покази були досить суперечливими.

28 березня 2017 року судове засідання не відбулося через неявку обвинуваченого, оскільки він був зайнятий в іншому судовому засіданні по іншій кримінальній справі, де він також являється обвинуваченим.

16 серпня 2017 року суд розглянув під час засідання клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу обвинуваченому із особистого зобов’язання на тримання під вартою. Суд відмовив в задоволенні такого клопотання і в своїй ухвалі вказав, що нема підстав для зміни запобіжного заходу.

6 жовтня 2017 року суд допитав ключового свідка, а 17 листопада 2017 року суд дослідив відео докази.

4 грудня 2017 року суд провів дебати під час засідання.

21 грудня 2017 року суд надав останнє слово обвинуваченому

22 грудня 2017 року суд визнав обвинуваченого винним у вчиненні хуліганства та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки і звільнив від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Прокурор оскаржив вирок в частині призначення покарання.

Справа Кo-тенка, Пол-ського та Зу-ка

Це справа по обвинуваченню працівників беркуту Зінченка С.П., Аброськіна П. у вбивстві 20.02.2014 року десятків протестувальників, учасників мирних мітингів на вул. Інститутській в м. Києві.

По завершенні досудового розслідування почався судовий розгляд справи судом присяжних, зокрема, допитуються потерпілі.

У березні 2016 року до справи по обвинуваченню працівників «Беркут» З. та А., яка вже знаходилась на розгляді Святошинського районного суду м. Києва (суд присяжних) було скеровано обвинувальний акт щодо пана Т., пана М., пана Я. у вчиненні ними злочинів, передбачених ст. ст. 115, 258, 262, 263, 340, 365 КК України для спільного розгляду в одному провадженні, у зв’язку із чим були об’єднані два кримінальних провадження і розгляд справи в суді розпочатий заново. У об’єднаній справі розглядається вбивство 48 вбитих та 80 поранених протестувальників.

Судові засідання відбуваються кожного тижня у вівторок, четвер. Всі п’ятеро обвинувачених знаходяться під вартою, строк тримання під вартою продовжено.

В березні 2016 представником потерпілої Полянської Людмили Георгіївни (мама вбитого) було подано до суду цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, який судом прийнятий до провадження. По інших потерпілих Зубенко та Костенко цивільні позови були подані раніше.

На судових засіданнях досліджуються письмові докази, висновки судово-медичних експертиз, аудіозаписи телефонних розмов обвинувачених, відеозаписи та допитуються потерпілі. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено щодо всіх обвинувачених.

Захисник обвинуваченого подав клопотання щодо допиту в режимі відеоконференції двох свідків, які знаходяться на території РФ. Клопотання було задоволено: 28 листопада і 2 грудня 2016 року, свідки були допитані.

Упродовж двох наступних слухань були допитані експерти та призначено судово-медичну експертизу.

17 січня 2017 року під час судового засідання досліджувалися матеріали по одному з потерпілих. Представник потерпілого відкрив стороні захисту та прокурорам нове відео з місця події.

24 січня 2017 року у судовому засіданні було допитано іншого потерпілого та досліджено матеріали справи по ньому.

26 січня 2017 року було допитано ще одного потерпілого та досліджено матеріали справи по ньому. Відео, надане представником потерпілих долучили до матеріалів справи. Також прокурор долучив клопотання про слідчі експерименти.

14 лютого 2017 року в судовому засіданні показали долучене відео, допитали іншого потерпілого. На наступному судовому засіданні, яке відбулося 16 лютого 2017 року продовжили досліджувати письмові докази по цьому потерпілому, а також допитали ще одного потерпілого та дослідили матеріали по ньому.

23 лютого 2017 року допитали ще одного потерпілого, дослідили матеріали справи по ньому.

03 березня 2017 року суд задовольнив клопотання прокурора та представника потерпілих про проведення слідчого експерименту та задовольнив клопотання захисника про огляд водомету.

29 березня 2017 року почалося проведення слідчого експерименту по відтворенню подій вбивств і поранень потерпілих.

18 квітня 2017 року захистом було заявлено низку клопотань та відводів, які суд не задовольнив. Зокрема він заявив відвід спеціалістам, які залучені до проведення слідчого експерименту, та прокурору. Крім того, захистом було заявлено клопотання про участь обвинувачених у слідчому експерименті, а також перебування обвинувачених не в клітці під час розгляду справи у суді. Того ж дня суд задовольнив клопотання прокурора про продовження строку проведення слідчого експерименту до 1 вересня 2017 року.

25 квітня 2017 року обвинуваченим продовжили запобіжний захід у виді тримання під вартою.

На судових засіданнях 16 та 23 травня 2017 року, а також 06 червня 2017 року було допитано шість потерпілих та досліджено матеріали справи по ним. За необхідністю суд продовжував запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно обвинувачених.

Паралельно з судовим розглядом справи, триває проведення слідчого експерименту.

У другому півріччі 2017 році у справі відбулося 24 судові засіданні. За цей час було продовжено строк тримання під вартою всім обвинуваченим і станом на сьогодні вони всі знаходяться під вартою. У судовому засіданні було допитано потерпілих і під час допиту суд дослідив усі інші докази, пов’язані з подією

Наступне судове засідання призначено на 30 січня 2018 року

28 справ наркозалежних, людей, які страждають від тяжких хвороб та інших вразливих груп

Справа А-ра

Гр-н А-ра., мешканець м. Харкова.

02.02.2017 р. А. звернувся до районного лікаря-нарколога та був направлений на лікування. Згідно довідки від 13.02.2017 р. КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» А. перебував по направленню районного нарколога на стаціонарному лікуванні та був виписаний по закінченню курсу лікування в задовільному стані.

13.03.2017 р. А. пред’явлена підозра за ч. 1 ст. 309 КК України. Міра запобіжного заходу до А. не обиралась.

06.04.2017 р. на прохання А. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

07.04.2017 р. призначено попереднє судове засідання. Судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 19.05.2017 р.

19.05.2017 р. відбулося підготовче засідання. Суду надано клопотання про звільнення А. від кримінальної відповідальності з підстав передбачених ч. 4 ст. 309 КК України (добровільне лікування від наркотичної залежності), а також довідка про проходження лікування. Прокурор проти задоволення клопотання не заперечував. Ухвалою суду у задоволенні клопотання відмовлено. Наступне судове засідання призначено на 02.06.2017 р.

Адвокатом направлені запити до районного лікаря-нарколога та лікувального закладу з питаннями про добровільність звернення А. за лікуванням, потребу в лікуванні і т. і. Отримано відповіді на запити. Підготовлено повторне клопотання про звільнення А. від кримінальної відповідальності з тих самих підстав.

02.06.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді.

16.06.2017 р. А. був запрошений до Московського районного сектору Харківського міського відділу з питань пробації для участі в складенні досудової доповіді.

05.07.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю прокурора в іншому судовому засіданні.

21.08.2017 р. в ході судового засідання повторно заявлено клопотання про звільнення А. від кримінальної відповідальності з підстав передбачених ч. 4 ст. 309 КК України, до клопотання додано додаткові довідки щодо добровільності звернення до лікувального закладу. Ухвалою суду у задоволенні клопотання відмовлено з тих же підстав, що і попереднього разу. Судом винесено вирок яким А. визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

13.09.2017 р. подано апеляційну скаргу.

Справу призначено до розгляду в апеляційній інстанції на 07.12.2017 р.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07.12.2017 р. вирок Ленінського районного суду від 21.08.2017 р. скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Справа триває.

Справа Аг-вої

Пані Аг-ва, 18.10.1987р.н. обвинувачується за декількома епізодами по ст. 307 КК України (незаконний оборот наркотичних речовин). Має малолітню доньку 2008 р. н. Обвинувачення підтримує прокуратура Дніпропетровської області. Інкриміновані злочини скоїла в період відбуття покарання за ст. 321 КК з випробуванням. За ініціативою захисту, ухвалою Самарського районного суду м. Дніпро стосовно зазначеного покарання застосована амністія.

В провадженні проведено 2 судових засідання. Перше відкладено для надання можливості захисту ознайомитись з матеріалами провадження. На другому засіданні подані клопотання, заяви та докази. Зачитане обвинувачення. Наступне судове засідання призначене на 05.02.2018р.

Справа Ба-ша

06.03.2015 р. Ж. засуджена до 4 років позбавлення волі. 18.06.2015 р. у засудженої діагностовано ВІЛ – 4 Ж. засуджена до клінічної стадії. З цього часу її стан постійно погіршувався. Вона скаржилась та високу температуру та біль у грудях, дослідження мокротиння були негативними. Лише в 16.02.2016 р. після проведення комп’ютерної томографії грудної клітки їй було діагностовано поза легеневий туберкульоз. Після чого призначено лікування туберкульозу, атриретровірусна терапія. Незважаючи на таке лікування її стан постійно погіршувався. 17.03.2016 р. клітини СД-4 становили 7 кл./мкл., що свідчить про критичний стан здоров’я Ж.

25.05.2016 р. захисник А. заключив договір на захист Ж., 27.05.2016 р. до слідчого ізолятора направлено запит, щодо стану здоров’я та повної виписки з мед карти Ж. відомості про стан здоров’я були наданні, але не була надана повна виписка з медичної карти.

26.05.2016 р. проведено огляд хірургом, через запалення лімфатичних вузлів, яким рекомендовано хірургічне дернування лімфатичних вузлів.

27.05.2016 р. захисник ознайомився з медичною картою засудженої.

02.06.2016 р. організовано медичний огляд незалежним інфекціоністом який рекомендував дренаж лімфатичних вузлів та не перевозити Ж. на далекі відстані.

03.06.2016 в слідчий ізолятор подано заяву про невідкладне переведення Ж. до спеціалізованого закладу та проведення дренування лімфатичних вузлів.

06.06.2016 р. без повідомлення захисника та всупереч рекомендацій лікаря Ж. перевезено з слідчого ізолятора.

06.06.2016 р. до ДПТС України подано запит, про те куди саме було переведено Ж.

08.06.2016 р. подано звернення до омбудсмена з метою забезпечення Ж. належною медичною допомогою.

13.06.2016 р. отримано відповідь про направлення Ж. до колонії № 63 в Тернопільській області.

20.06.2016 р. подано клопотання про звільнення Ж. від подальшого відбування покарання у зв’язку із хворобами які перешкоджають відбуванню покарання.

20.06.2016 р. подано звернення до представника омбудсмена в тернопільській області з метою забезпечення Ж. належною медичною допомогою.

Судом зобов’язано пенітенціарну службу провести огляд Ж. спеціальною лікарською комісією, за результатами розгляду складено висновок від 15.07.2016 р.

Заявлено клопотання про визнання даного висновку недопустимим доказом в частині висновку про неможливість звільнення Ж.

Судом повторно призначено проведення для Ж. огляду спеціальної лікарської комісії, про результати якого складено висновок від 26.12.2016 р.

29.12.2016 р. судом було відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення Ж. від відбування покарання у зв’язку з хворобою. Рішення про відмову у звільненні Ж. було оскаржено до апеляційного суду, який 05.04.2017 р. залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Справу завершено.

Справа Бо-мана

Громадянин Бо-ман І. наркозалежна особа, пацієнт ЗПТ, інвалід дитинства 3 – ї групи, має захворювання серця,  був затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Адвокатом ЦСЗ прийнято справу 01.04.2015 року.

01.04.2015 року Бо-ману І. вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

03.04.2015 року Бо-ману було вручено обвинувальний акт, а справу направлено до суду.

Адвокатом ЦСЗ було направлено запит до Кіровоградського наркодиспансеру у зв’язку із припиненням надання препаратів по програмі ЗПТБ. Питання було вирішено на користь особи, відновлено порушене право пацієнта.

Судом було призначено підготовче судове засідання, проте розгляд справи відкладався за клопотанням адвоката ЦСЗ, у зв’язку з погіршенням стану здоров’я обвинувачуваного та його перебуванням у лікувальних закладах.

Судові засідання по справі тривають, досліджено лише частину доказів сторони обвинувачення, не допитані свідки обвинувачення, не досліджено матеріали провадження.

Захисником – адвокатом підготовлено клопотання про визнання неналежними та недопустимими частини доказів в кримінальному провадженні, через допущені порушення органами досудового розслідування, позиція узгоджена з Б.І.

Захисником адвокатом збираються дані з приводу наявних захворювань у підзахисного, зважаючи на встановлену інвалідність та скарга на стан здоров’я особи.

Cудовий розгляд по справі триває, судом досліджено письмові докази та визначено необхідність допиту свідків.

Розгляд справи часто відкладається у зв’язку з перебуванням Б. на лікарняних та через необхідність проходження медичних обстежень захворювання серця.

Судові розгляди справи 15.06.2017 та 29.06.2017 року не відбулися через неявку свідків до суду та відсторонення головуючого судді від виконання посадових обов’язків.

Після визначення нового складу суду, в судовому засіданні протягом липня – листопада було оголошено обвинувальний акт та досліджено письмові докази, кілька разів викликалися свідки.

Наступний розгляд справи призначено на січень 2018 року.

Справа Ба-лова

12.06.2013 р. гр-н Б., мешканець с. Покотилівка, Харківського району, Харківської області, раніше судимий, працюючи, одружений, має малолітню дитину, був затриманий разом із своїм братом після проведення органами міліції трьох контрольованих закупівель наркотичного засобу.

13.06.2013 р. Б. було пред’явлено підозру у скоєнні злочину передбаченому ч. 2 ст. 307 КК України (збут наркотичних засобів).

14.06.2013 р. сторона обвинувачення звернулась до слідчого судді з поданням про тримання Б. під вартою. Слідчим суддею застосовано особисте зобов’язання.

27.06.2013 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області Б. було обрано запобіжний захід – тримання під вартою.

04.01.2014 р. Б. був затриманий.

06.01.2014 р. за рапортом працівника СБНОН про те що Б. збував наркотичну речовину, зберігав сильнодіючі медичні препарати, схиляв односельців до вживання наркотиків було відкрито три кримінальних провадження. Підозра Б. по ним не пред’являлася. Результати по цим кримінальним провадженням невідомі

В ході досудового слідства та судового розгляду Б. не визнавав винуватість у скоєнні за ч. 2 ст. 307 КК України і заявляв що інкримінованого злочину він не скоював, а також, що органи міліції діяли з використанням провокації злочину. Судом заперечення Б. до уваги прийняті не були та не розглядалися.

10.12.2014 р. Харківським районним судом Харківської області винесено вирок, яким Б. визнано винним за ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання – 6 років позбавлення волі.

Б. та його захисником були подані апеляційні скарги на вирок.

14.04.2015 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області вирок Харківського районного суду скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

25.03.2016 р. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

При новому розгляді кримінального провадження адвокатом ЦСЗ направлені запити щодо характеристики свідків (понятих), витребування доказів по проведенню оперативної закупівлі та підстав початку кримінального переслідування С., ініційовано розслідування судом використання органами міліції провокації злочину.

Судовий розгляд неодноразово відкладався в зв’язку з недоставлянням свідків обвинувачення.

19.05.2016 р. допитаний «закупний Петров», в ході допиту з’ясовано, що він раніше знайомий з оперативними співробітниками міліції, вживав наркотичні засоби, співробітники міліції сказали йому вмовити братів Б. виготовити для нього наркотичний засіб. Однак, хто з братів надавав йому наркотичний засіб, він не впевнений, так як вони схожі.

Щодо понятих, встановлено, що вони є особами раніше судимими, один з них за злочин в сфері незаконного обігу наркотиків, тобто є «агентами держави». Один із понятих змінив місце проживання та його місцезнаходження невідоме.

18.07.2016 р., 06.09.2016 р. допитані свідки сторони захисту.

28 жовтня 2016 року свідок не з’явився до суду, а 19 грудня 2016 року судове засідання знову не відбулося через неявку свідків та з інших причин.

11.01.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді.        

28.02.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді.

28.03.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із повідомленням про мінування Харківського районного суду. Наступне судове засідання призначено на 25.04.2017 р.

25.04.2017 р. судовий розгляд закінчено та відбулися судові дебати. Прокурор просив визнати винним та призначити покарання у вигляді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Адвокат просив виправдати Б. в зв’язку з недоведеністю винуватості, відсутністю речових доказів та використанням провокації злочину.

26.04. 2017 р. судом винесено обвинувальний вирок яким Б. визнаний винним у збуті наркотичних засобів та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

25.05.2017 р. адвокатом на вирок суду подано апеляційну скаргу з проханням вирок скасувати та закрити кримінальне провадження.

Справу призначено до розгляду в апеляційній інстанції на 30.11.2017 р.

Судове засідання перенесено на 08.02.2018 р. в зв’язку з тим, що прокурор не ознайомлений з доповненнями до апеляційної скарги поданими обвинуваченим.

Справа триває.

Справа Бо-рова

Пан В. Б. народився в 1975 та постійно мешкав в м. Харкові. 19 серпня 2014 року він, разом з іншими особами, які підозрювалися у вчиненні злочину, був вивезений з Харківського СІЗО до Фрунзенського райвідділу. Там вони були допитані в якості свідків. В обмін на їх зізнання у вчиненні злочину невідома особа надала їм неякісні наркотики. Він ввів їх собі внутрішньовенно. Разом з іншими особами пан В. Б. утримувався в приміщенні райвідділку до ранку. Під час його перевезення в лікарню, він помер. Пан П. (особа, яку разом з паном В. Б. привезли до райвідділу, та який теж вживав надану їм наркотичну речовину) був поміщений в реанімацію лікарні швидкої допомоги.

Ні адміністрація СІЗО, ні міліція не повідомили матір пана В. Б. про його загибель. Вона дізналась про смерть сина від представника Харківської правозахисної групи.

Тільки після одержання повідомлення від адвоката ХПГ мати змогла звернутися до прокуратури та одержати дозвіл на поховання сина, при цьому в лікарському свідоцтві про смерть від 29.08.2014 р., в якому вказано, що воно є попереднім, зазначено, що причину смерті не встановлено до отримання результатів додаткових експертиз.

В смерті пана В. Б. обвинувачується старший конвойної групи оперуповноважений А. Г. Відносно нього вже складено обвинувальний акт, за яким він підозрюється у скоєні злочину, передбаченого ст. 367 КК України (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки). З 25 лютого і по теперішній час ця справа розглядається в Фрунзенському районному суді м. Харкова. Також, в рамках даної справи, потерпіла – пані Л. Б. заявила цивільний позов про відшкодування моральної шкоди.

01.09.2014 р. мати пана В. Б. подала до прокуратури Харківської області складений для неї адвокатом ХПГ повідомлення про скоєння злочину з боку службових осіб Фрунзенського РО за ч. 3 ст. 135, ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 367ст. 374 Карного Кодексу України, проте:

1. Прокуратура Харківської області відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратури м. Харкова, доказом чого є лист від 09.09.2014 р., підписаний начальником управління 04 прокуратури Харківської області старшим радником юстиції Н. А.

2. Прокуратура м. Харкова відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратури Фрунзенського району м. Харкова

3. Прокуратура Фрунзенського району м. Харкова відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратури Харківської області, доказом чого є лист від 29.09.2014, підписаний прокурором Фрунзенського району м. Харкова радником юстиції О. А.

4. Прокуратура Харківської області своїм листом від 09.10.2014 р. відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань РО за ч. 3 ст. 135, ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 367ст.374 Карного Кодексу України на підставі того, що 20.08.2014 р. до ЄРДР занесені відомості про скоєння злочину відносно пана В. Б. за ст. 115,ч.1 КК України, при цьому з наданого витягу з кримінального провадження вбачається, що кримінальне провадження по Пастухову окремо до ЄРДР не заносилося та з витягу не відомо, за якою датою та якою посадовою особою було внесено відомості про скоєння злочинів до ЄРДР.

На даний час в Червонозаводському районному суді м. Харкова знаходиться на розгляді скарга, подана в порядку ст. 303 КПК України про відмову занесення до ЄРДР відомостей про скоєння злочину відносно пана В. Б. за ч. 3 ст. 135, ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 367ст.374 Кримінального Кодексу України.

Також, до прокуратури Харківської області подано заяву про залучення в якості потерпілої мати пана В. Б.

В 2015 році обвинувальний акт передано до Фрунзенського районного суду м. Харкова відносно оперуповноваженого А. Г., а відносно двох оперуповноважених справи виділені у окремі провадження.

На даний час у суді оголошено цивільний позов пані Л. Б. про стягнення з оперуповноваженого Гапона та ГУ УМВСУ в Хо 1 200 000 гривень моральної шкоди та прокурором в наступному судовому засіданні планується подати клопотання про продовження домашнього арешту та відсторонення від посади.

11 травня 2017 року судове засідання було перенесене на 26 травня 2017 року. Було визначено порядок вивчення доказів судом. Після цього було викликано до суду декількох свідків, однак жодний з них не з’явився. Також не був доставлений із колонії підозрюваний. Тому засідання було перенесено, як і декілька наступних засідань також. Протягом 2017 року не відбулося жодного засідання по суті справи.

Судовий розгляд справи триває.

Справа Би-ря

На початку квітня 2017 року до адвоката ЦСЗ звернувся за правовою допомогою засуджений Би-р

Він оскаржував у апеляційному суді Херсонської області ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області, якою відмовили йому у звільненні від подальшого відбування покарання у зв’язку із тяжкою хворобою.

Після ознайомлення з матеріалами справи, з’ясувалося, що є підстави для звільнення. У засудженого у місцях позбавлення волі відбулася висока ампутація нижніх кінцівок.

06.04.2017 року апеляційний суд Херсонської області задовольнив клопотання та викликав для допиту щодо умов тримання таких інвалідів представника виправної колонії для інвалідів.

25.04.2017 року відмовлено в задоволенні апеляційної скарги засудженого з мотивів, що такі інваліди можуть триматися в установах виконання покарань.

Справа Гр-она

Заявник, пан Г. – громадянин України, проживає у м. Львів.

Пану Г. інкримінують два факти збуту наркотичного засобу бупренорфіну (оперативні закупки). Відомості до ЄРДР було внесено за фактом ч. 1 ст. 307 КК України на підставі заяви особи, якій нібито пан Г. при зустрічі запропонував придбати наркотичний засіб, на що вона погодилась та після придбання самостійно звернулась до РВ із заявою та видала наркотичний засіб із зазначенням даних про пана Г.

Протягом 6 місяців жодних процесуальних дій вчинено не було. Проте, в ході судового розгляду обвинуваченням даний свідок не заявлявся оскільки вказаний епізод пану Г. не інкримінується. У зв’язку з цим захистом заявлено клопотання про її виклик. Судом було отримано відповіді з поштового відділення про те, що вказана особа не проживає за адресою, яка вказана у матеріалах кримінального провадження. Крім того, судом, всупереч нормам КПК допитано закупника за відсутності учасників процесу. Також, в матеріалах кримінального провадження наявний протокол спостереження за паном Г., який складено оперативником, який участі у спостереженні не брав, а під час їх проведення перебував на обшуку в помешканні підозрюваного. Крім того, захистом заявлено клопотання про допит в якості свідка особи, яка перед затриманням повертала кошти підозрюваному і була єдиною особою, з якою зустрічався пан Г. у вказаний час.

На даний час триває судовий розгляд провадження в суді першої інстанції. Суд першої інстанції постановив обвинувальний вирок. Адвокат підготувала апеляційну скаргу, яка була задоволена частково – вирок скасований, а справа скерована на новий судовий розгляд.

Оскільки суддя суду 1-ї інстанції не виконав приписи апеляційного суду у вересні 2015 року вирок був скасований, а справа скерована на новий судовий розгляд.

Відбулось підготовче судове засідання. Наступне судове засідання було відкладене через неявку свідків.

В вересні 2016 року адвокат подавала скарги про відміну запобіжного заходу, оскільки у вироку була допущена помилка щодо строків запобіжного заходу.

Вирок знову скасували, справу скерували на новий судовий розгляд та продовжили строк тримання під вартою.

У 2017 році призначалось 14 судових засідань в суді першої інстанції. Під час судового розгляду адвокат підготувала клопотання про визнання доказів недопустимими, які були здобуті під час оперативної закупки, клопотання про виклик та допит в якості свідка заявника у цьому кримінальному провадженні,

Також адвокат звернулася із клопотанням про зміну запобіжного заходу. Суд задовольнив клопотання та у квітні 2017 року змінив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

За результатами судового розгляду суд ухвалив обвинувальний вирок. Адвокат подала апеляційну скаргу.

Розгляд в апеляційному суді призначався тричі: про час першого засідання не було повідомлено. Наступні відкладались за заявою адвоката у зв’язку з перебуванням Гр-она на стаціонарному лікуванні у протитуберкульозному закладі.

Справа Ів-ко

16.09.2015 р. гр-н І., мешканець м. Чернігів, який проживав у м Харкові, раніше судимий, непрацюючий, був затриманий, після проведення органами міліції двох контрольованих закупівель наркотичного засобу 31.08.2015 р. та 16.09.2015 р..

В ході досудового слідства та судового розгляду І. не визнавав винуватість у скоєнні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 307 КК України і заявляв що інкримінованого злочину він не скоював, а також, що органи міліції діяли з використанням провокації злочину. Судом заперечення Б. до уваги прийняті не були та не розглядалися. В справі приймав участь захисник за призначенням.

18.03.2016 р. Комінтернівським районним судом м. Харкова винесено вирок, яким І. визнано винним за ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання – 7 років позбавлення волі з конфіскацією майні.

І. було подано апеляційну скаргу на вирок.

20.09.2016 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області вирок залишено без змін.

І. було подано касаційну скаргу де поставлено питання про скасування судових рішень і закриття кримінального провадження.

У червні 2017 р. адвокатом ЦСЗ двічі надано консультації щодо розгляду в суді касаційної інстанції.

04.07.2017 р. ухвалою Вищого спеціалізованого суду України ухвалу Апеляційного суду Харківської області скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Підставами для скасування були відсутність в ухвалі апеляційної інстанції умотивованих висновків щодо юридичного аналізу й оцінки доказів з точки зору належності, допустимості і достовірності. Відсутність у матеріалах кримінального провадження постанов прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативних закупок в І., а також належних документів про санкціонування слідчим суддею аудіо-, відеоконтролю особи засудженого.

07.08.2017 р. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

17.08.2017 р. при новому розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції судом за клопотанням прокурора судом надано доручення прокурору, що здійснював процесуальне керівництво про надання постанов прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину та узвали слідчого судді про проведення аудіо-, відеоконтролю особи.

03.10.2017 р. судове засідання відкладено в зв’язку із відпусткою одного з членів колегії.

24.10.2017 р. в судовому засіданні прокурором представлені документи на 15 аркушах та заявлено про намір здійснити відкриття цих матеріалів стороні захисту. Судом надано час для відкриття матеріалів та ознайомлення сторони захисту з цими матеріалами.

При новому розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції судом питання про доцільність тримання І. під вартою не розглядалось. Підготовлено запит до Установи виконання покарань (№ 27) про правові підстави тримання І. під вартою.

30.11.2017 р. суд зобов’язав захисника отримати матеріали надані прокурором. Судове засідання перенесено на 25.01.2018 р. в зв’язку з відставкою одного з членів колегії.

Справа триває.

Справа К-ана

Пан К-ан проживав в м. Харків разом із літніми батьками.

15 квітня 2014 року К-ан був затриманий за підозрою у розповсюдженні наркотичних речовин.

К-ан звернувся по правову допомогу до адвоката ЦСЗ.

Суддя суду першої інстанції не допустили адвоката ЦСЗ до участі у справі К-ана, стверджуючи, що договір між ними було укладено без дозволу судді прямо в залі судового засідання.

Суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги апеляційної скарги через те, що суддею не було допущено до захисту адвоката ЦСЗ. Справу було направлено на новий розгляд.

Адвокат ЦСЗ подав скаргу на суддю суду першої інстанції до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Після численних відводів суддів суду першої інстанції, справу було передано іншому судді.

У 2017 році К-ана було звільнено з-під варти (заявник там утримувався понад 2 роки).

В травні 2017 року заявник помер.

Справа Ка-лика

Пан Ка-лик 12.11.1976 р. н. (відбуває покарання в Бучанській виправній колонії № 85) засуджено до 6 років позбавлення волі за ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КК України, початок строку 18.10.2012 р., кінець строку 18.10.2019 р.

Під час відбування покарання здоров’я підзахисного постійно погіршувалось і він неодноразово звертався до медичної частини за лікуванням. На даний час з 19.08.2016 р. він госпіталізований для стаціонарного лікування в терапевтичне відділення лікарні з діагнозом: В-20, IVклінічна група. Виражена імуносупресія. ОФК (Орофарингіальный кандидоз). Хронічний гепатит токсичного генезу. Посттромбофлебітичний синдром обох нижніх кінцівок набряково-больова форма. Хронічна венозна недостатність 2 ступ. Гострий тромбофлебіт вена сафена маґна в нижній третині правої гомілки.

Згідно останнього дослідження на СД–4, їх кількість становить 32 кл.

Клопотання про звільнення від подальшого відбування за хворобою Кабалика В.І.(в порядку ст. 84 КК України, ст. ст. 537, 539 КПК України) подано до Ірпінського міського суду Київської області.

Судом задоволено клопотання адвоката та направлено ухвалу, якою зобов’язано відповідальних осіб ДПтС України:

– скласти та надати для суду висновок спеціальної лікарської комісії про медичний огляд К. щодо наявності захворювання, визначеного переліком захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання;

– надати для суду характеристику та усю медичну документацію щодо лікування К, 12.11.1976 р.н. за увесь час відбування покарання.

Судове засідання розгляду клопотання було призначено на 10.01.2017 року на 10 год.00 хв. Адвокат прибув до суду 10.01.2017 року, проте розгляд справи відкладено на 14.02.2017 року у зв’язку з ненадходженням до суду висновку ЛСК відносно Ка-лика.

Адвокат подав до суду клопотання про призначення експертизи. Розгляд справи триває оскільки спеціальна лікарська комісія на базі виправної колонії не створена та висновок спеціальної лікарської комісії відносно пана Ка-лика не складено.

14.02.2017 року розгляд справи відкладено до 24.04.2017 року, у зв’язку з відсутністю технічної можливості провести відеоконференцію з установою виконання покарань, де утримується Ка-лик та відсутністю висновку СЛК.

24.04.2017 року розгляд справи відкладено на 23.05.2017 року у зв’язку з відпусткою судді.

23.05.2017 року судом відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення Ка-лика за хворобою через відсутність висновку СЛК.

Адвокатом складено апеляційну скаргу, яку подано до Апеляційного суду Київської області, проте суд апеляційної інстанції 18.09.2017 року відхилив апеляційну скаргу та залишив ухвалу суду першої інстанції без зміни.

Справа Ку-ва

Гр-н К., мешканець м. Харкова, пацієнт ЗПТ, інвалід 2 групи, хворіє на туберкульоз легенів, раніше судимий, непрацюючий. З 2014 р. постійно проходить лікування у Харківській Обласній лікарні № 1.

24.11.2017 р. близько 7 години К. приїхав додому. В квартирі була його дівчина Д. Близько 8 години 30 хвилин, коли К. виходив з квартири його схопили троє чоловіків, затягли назад до квартири та відвели на кухню. Там один з чоловіків залишився з К., а інші двоє стали нишпорити по квартирі. Вони сказали, що вони із міліції, але вони не представлялися, ніяких документів не пред’являли. Оперативні співробітники поліції незаконно перебували в квартирі близько двох годин та проводили обшук. На прохання дозволити прийняти ліки, подзвонити вітчиму відмовляли. Погрожували застосуванням фізичного насильства, що підкинуть жменю патронів та гранату, що відправлять на СІЗО, якщо він не підпише необхідних документів. Потім стали виганяти з квартири Д.. Перед тим як вона пішла, не дивлячись на її обурення, вони оглянули її руки та пах, чи немає слідів від ін’єкцій. На її обурення погрожували, що повезуть її на експертизу, а там знайдуть наркотики, повідомлять батькам та на роботу, що вона вживає наркотики.

Близько 11 години 30 хвилин до квартири зайшли ще троє чоловіків: один у формі та двоє в цивільному (як потім з’ясувалось – поняті). Один з понятих був нетверезий, другій, споживач наркотиків. К. просив, щоб покликали як понятих сусідів, та покликали його вітчима слідчий йому відмовив. Потім К. вивели з квартири на площадку де слідчий оголосив ухвалу слідчого судді на обшук після чого був проведений обшук. Під час обшуку було вилучено пакет з порошком та пластикова пляшка з розчинником. Застосовувалась відеокамера. Після обшуку двоє оперативних співробітників повезли К. до лікарні де він прийняв препарати ЗПТ. Потім його повезли на освідування на вживання наркотиків.

30.11.2017 р. К. звернувся до адвоката ЦСЗ.

К. та Д. було підготовлено заяву про вчинення злочину до прокуратури Харківської області. 06.12.2017р. К. та Д. подали заяву.

Направлені запити до ОТЛ № 1 та ОЦБПС.

14.12.2017 р. К. та Д, отримали з прокуратури Харківської області листи про відмову у внесенні відомостей до ЄРДР. На відмову подано скаргу до суду.

15.12.2017 р. К. був викликаний для пред’явлення підозри до прокуратури № 5 м. Харкова. Після бесіди з К. прокурор відмовила слідчому у погодженні підозри.

Справа триває.

Справа Ла-ка

Гр-н Л., мешканець м. Харкова, пацієнт ЗПТ, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, непрацюючий, проживає вдвох з матір’ю пенсійного віку. Хворіє на: хронічний гепатит С з переходом у цироз печінки, гепатоспленомегалія, варикозне розширення вен стравоходу: метаболічну кардіопатію СН 2 ст. ; хронічну судинно-венозну недостатність 3-4- ст. ; посттромбофлеботичний синдром обох нижніх кінцівок, набряково-виразкова форма, психічні та поведінкові розлади в наслідок вживання опіоїдів.

03.10.2017 р. Харківським районним судом Харківської області засуджений за ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 310 (злочини пов’язані з незаконним обігом наркотичних речовин) КК України до 4 років позбавлення волі.     

Вважає призначене покарання занадто суворим, та таким що перешкоджає подальшому лікуванню на програмі ЗПТ. Крім того, згідно спільного наказу Міністерства Юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України від 15.08.2014 р. цирози печінки віднесені до переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.

09.10.2017 р. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

26.10.2017 р. на вирок подано апеляційну скаргу про зміну вироку та застосування положень ст. 75 КК України.

Апеляційний розгляд призначено на 08.02.2018 р.

Справа триває.

Справа Ла-ва

19.06.2017 року до адвоката звернулася з проханням надати правову допомогу її співмешканцю Ла-ву, якого підозрюють у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.

На той час у відношенні останнього було обрано запобіжний захід – тримання під вартою і він знаходився в Херсонському слідчому ізоляторі.

В ході побачення із Ла-вим, останній пояснив, що його підозрюють у зберіганні з метою збуту метадону.

Зі слів Ла-кова даний наркотичний засіб він купував та зберігав для особистого вживання.

До справи адвокат вступив на стадії ознайомлення з матеріалами. 22.06.2017 року судом розглядалося клопотання слідчого про встановлення строку на ознайомлення з цими матеріалами справи. Адвокатом було подано заперечення до суду та слідчому відмовлено у задоволенні цього клопотання.

27.06.2017 року Ла-ву судом продовжено строк тримання під вартою на 30 діб. На цю ухвалу подано апеляційну скаргу.

04.07.2017 року судом знову розглядалося клопотання слідчого про встановлення строку ознайомлення з матеріалами справи. Адвокатом було подано заперечення на це клопотання та судом відмовлено слідчому у встановленні строків.

Під час ознайомлення з’ясувалося, що Ла-ву вміняють «зберігання з метою збуту» лише на підставі того, що слідчий та прокурор вважають, що кількість та фасовка наркотика, яку зберігав Ла-в булі у нього для продажу.

17.07.2017 року апеляційним судом Херсонської області відмовлено в задоволенні апеляційної скарги про скасування ухвали суду від 27.06.2017 року щодо продовження строку тримання під вартою.

Після ознайомлення з матеріалами справи, слідчому подано клопотання про закриття провадження через недоведеність вини по факту «зберігання з метою збуту». У задоволенні цього клопотання слідчим було відмовлено.

11.07.2017 року проведено попередній розгляд справи, в якому суд відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м’який.

05.09.2017 року свідки сторони обвинувачення не з’явилися, Ла-ву продовжено строк тримання під вартою, розгляд справи перенесено.

12.11.2017 року в черговий раз свідки сторони обвинувачення не з’явилися, Ла-кову лише продовжено строк тримання під вартою, розгляд справи перенесено.

Справа Л-енка

Заявник, пан Л., проживає в м. Дніпро.

У червні 2016 року в його приватному будинку було проведено обшук. В ході обшуку заявника було піддано жорстокому поводженню (він був побитий офіцерами поліції так сильно, що вони не мали іншого виходу, окрім як викликати швидку допомогу). Також в ході обшуку у заявника було виявлено 65 кущів конопель та 10 кілограмів макової соломки. Заявника було звинувачено в незаконному виробництві наркотиків, зберіганні наркотичних засобів в особливо великих розмірах та незаконному виготовленні прекурсорів.

Заявнику в якості запобіжного заходу було обрано домашній арешт.

Юрист ЦСЗ вступив у справу на стадії судового розгляду. Він ознайомився з матеріалами провадження. Справа слухається судовою колегією. Було призначено чотири судових засідання, з яких відбулися лише два.

Юрист ЦСЗ отримав медичні докази від Управління медицини катастроф щодо виклику швидкої допомоги заявнику, причин такого виклику та діагнозу заявника.

1 грудня 2016 року цілодобовий домашній арешт було змінено на домашній арешт з 18.00 до 7.00 за клопотанням заявника.

В грудні було 2 судових засідання (1.12. та 20.12.). Судовий розгляд продовжується.

У 2017 році було проведено кілька судових слухань – 3 січня, 1 лютого, 6 березня, 24 квітня, 13 травня 2017 року. Справа розглядається колегією суддів. Прокуратура дуже пасивна, і тому справа майже не розглядається. Юрист ЦСЗ подав заяву про встановлення строків для надання доказів (включаючи представлення свідків для допиту) для прокурорів. Запобіжний захід для п. Л. не був продовжений, тому термін його дії закінчився.

Після цього провадження призначалось до розгляду 6 разів – 21.07, 23.08, 18.09, 09.10, 15.11, 08.12.2017р.

У зв’язку з пасивністю сторони обвинувачення, за клопотанням адвоката ЦСЗ ухвалою колегії суддів стороні обвинувачення встановлений строк для надання доказів і цей строк минув. Були допитані 5 свідків, досліджені матеріали провадження, допитаний Л. захистом підготовлено ряд клопотань та заяв.

Л. знаходиться на волі без запобіжного заходу. Розгляд провадження підходе до завершення. Наступне судове засідання призначене на 15.01.2018р.

Справа Мак-ського

В липні 2017 року до адвоката звернувся засуджений Мак-ський з проханням надати правову допомогу під час судового розгляду по клопотання з питань умовно-дострокового звільнення.

На запит адвокат отримав від виправної колонії медичні документи на Мак-ського із яких виявилося, що він ВІЛ-інфікований, на момент розгляду справи у нього 210 СД клітин, він працює, має стягнення та заохочення.

19.07.2017 року всі ці документи долучені до матеріалів справи під час судового розгляду та заявлено клопотання щодо вивчення особової справи засудженого. Дане клопотання було задоволено та розгляд справи перенесено.

04.08.2017 року вивчено особову справу засудженого. Задля об’єктивного розгляду справи заявлено клопотання щодо витребування психологічної характеристики Мак-ського. Дане клопотання задоволено, розгляд справи перенесено.

08.08.2017 року в задоволенні клопотання судом відмовлено мотивуючи тим, що Мак-ський не став на шлях виправлення.

Справа Ма-мова

Пан Ма-мов проживає в м. Харків.

13 травня 2015 року Ма-мов був затриманий за підозрою у розповсюдженні наркотичних засобів. Попередньо щодо нього було проведено дві контрольні закупівлі.

15 травня 2015 року слідчий суддя обрав щодо Ма-мова запобіжний захід – тримання під вартою.

Ма-мов звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

7 липня 2015 року справа Ма-мова була передана до суду.

Адвокат ЦСЗ багато разів подавав обґрунтовані клопотання щодо зміни запобіжного заходу, однак вони судом не були задоволені.

Адвокат ЦСЗ неодноразово заявляв клопотання про виклик та судовий допит закупного – пана Хащ. із вказівкою адреси останнього. Судом клопотання були задоволені, однак працівниками поліції вони не виконувались. Суд відмовився оголосити пана Хащ. в розшук.

Адвокат ЦСЗ заявляв клопотання про витребування секретних матеріалів, які судом не були задоволені.

19 липня 2016 року суд виніс щодо Ма-мова обвинувальний вирок.

Адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на вирок. Апеляційний суд Харківської області скасував вирок у зв’язку з тим, що відсутній аудіо запис допита закупного. Запобіжний захід змінено не було.

Справу було передано до Київського районного суду м. Харкова. Ма-мову в черговий раз було подовжено строк тримання під вартою. Клопотання адвоката ЦСЗ про зміну запобіжного заходу з посиланнями на практику ЄСПЛ (Худенко проти України, Войтенко проти України) не було задоволено судом.

Ма-мов знаходиться під вартою більше 2 років.

Судові засідання по справі переносяться у зв’язку з неявкою свідків обвинувачення.

Справа Не-чука

У липні 2017 року до адвоката за правовою допомогою звернувся Не-чук. Зі слів останнього його в стоматологічному кабінеті в 2015 році заразили ВІЛ-інфекцією. Порушена за цим фактом кримінальна справа, але вона не розслідується (можливо взагалі закрита).

Адвокат підготував клопотання на ознайомлення з матеріалами даної справи, відповіді на яке не отримав. У зв’язку із зазначеним подано скаргу на бездіяльність слідчого до суду 1 інстанції.

Вказаний суд відмовив у відкритті провадження з мотивів пропуску строків на оскарження.

На вказану ухвалу суду подано апеляційну скаргу.

30.08.2017 року апеляційним судом Херсонської області дана апеляційна скарга задоволена та справа направлена на новий судовий розгляд.

18.09.2017 року скарга задоволена, визнано бездіяльність слідчого незаконною.

Потерпілий отримав змогу ознайомитись з матеріалами справи та зробити з них копії.

Справа П-ва

28.05.2014 р. пана Па-ва було затримано працівниками міліції в автомашині приватного таксиста, перевезено до супермаркету, де обшукано та без складення протоколу затримання та обшуку перевезено до квартири, де він мешкає, для проведення обшуку, де нічого не знайшли, після чого відвезли до слідчого управляння ГУ УМВС України в Харківській області, де після складення протоколу затримання йому було надано адвоката.

24.07.2014 року справа була направлена до Московського районного суду м. Харкова за обвинуваченням по ст. 307 ч. 2 КК України. 12.01.2015 було винесено вирок.

07.05.2015 року Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07.05.2015 року було скасовано вирок судді Московського районного суду та справу направлено на новий розгляд до цього суду, при цьому свідки обвинувачення не доставляються прокурором

Тільки після спливу 1 року 7 місяців тримання під вартою, 20.01.2016 р. Па-ва було звільнено під домашній арешт. Після цього в судове засідання прокурором не надавалися свідки обвинувачення та закупний.

В кінці 2016 році суддя, у якого знаходилася на розгляді справа, пішов у відставку та справу на розгляд було передано іншому судді, яка розпочала слухати справу спочатку.

В судових засіданнях за 2017 рік були опитані в якості свідків слідча, яка здійснювала затримання Па-ва та експерт, який складав експертний висновок, при цьому слідча пояснила, що вона нічого не пам’ятає по матеріалам справи, а експерт пояснив, що недостовірна інформація, зазначена в його експертному висновку є простою опискою.

Крім цих двох свідків, за 2017 рік не було опитано жодного свідка обвинувачення, якими є працівники оперативних підрозділів, які затримували обвинуваченого, закупного та свідків, які зазначені в документах, складеними оперативними працівниками в якості понятих.

При цьому здійснювалися неодноразово заміни прокурора, які кожний раз повідомляли, що не можуть здійснити доставлення свідків обвинувачення в зв’язку з тим, що обіцянку доставити свідків до суду здійснював попередній прокурор.

Справу призначено на 31.01.2018.

Справа Пе-рюги

В листопаді 2016 року до адвоката ЦСЗ звернувся за правовою допомогою засуджений Пе-рюга у відношенні якого безпідставно не надсилалося до суду клопотання про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання.

Адвокатом ЦСЗ було зібрано докази попереднього ув’язнення із місць позбавлення волі, де Пе-рюга знаходився під час попереднього ув’язнення.

16.01.2017 року адвокатом було подано до Херсонського міського суду Херсонської області клопотання про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання.

01.02.2017 року судове засідання було перенесено та витребувано підстави відсутності необхідності зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання, на які посилається виправна колонія.

22.02.2017 року судове засідання було перенесено та викликано представника виправної колонії для надання пояснень про причини не зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання.

23.02.2017 року клопотання адвоката ЦСЗ судом задоволено, зараховано Пе-рюзі в строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення з 16.03.2010 року по 09.11.2010 року та з 14.10.2006 року по 21.06.2007 року.

Після цього Пе-рюга звернувся з іншої підстави – звільнення його від подальшого відбування покарання у зв’язку із тяжкою хворобою (ВІЛ-інфекція 4 кл. стадія 150 СД клітин).

Адвокат подав запити про витребовування медичних довідок та подав клопотання до Херсонського міського суду Херсонської області.

4 серпня 2017 року суд зобов’язав виправну колонію надати медичний висновок.

8 серпня 2017 року представник виправної колонії не надав висновок і розгляд було перенесено.

18 вересня 2017 через поганий стан здоров’я засуджений для проведення судового засідання в режимі відеоконференції не з’явився, розгляд справи перенесено.

20 вересня 2017 року в задоволенні клопотання було відмовлено через пропуск засудженим в прийомі ліків.

Засуджений відмовився подавати апеляційну скаргу.

Справа С-чова

Засуджений пан С. З 2014 року перебуває в Кіровоградській виправній колонії (№ 6). Пан С. є інвалідом другої групи з діагнозом посттравматичний остеохондроз поясничного відділу хребта, грудного відділення хребта, больовий синдром, хрящовий вузол тіла.

З моменту коли пан С. був поміщений у виправну колонію він пересувався за допомогою палиці. У травні 2015 року стан його здоров’я значно погіршився і пересуватися він може тільки за допомогою інвалідного візка. Понад 10 місяців пан. С. утримувався в медичній частині виправної колонії, потім його вивезли у житлову зону. До серпня 2016 року пан. С не отримав належної медичної допомоги, його обстеження не проводилося.

Адвокат ЦСЗ подав запит до медичної частини для отримання інформації про стан здоров’я пана С., провів з ним конфіденційну зустріч, ознайомився з особовою справою пана С. Крім того адвокат подав до виправної колонії та до Ленінського районного суду м. Кіровограда клопотання про звільнення пана С. від подальшого відбування покарання.

На теперішній час пана С. направлено на обстеження до Міжобласної багато профілактичної лікарні № 4 у м Дніпро.

Адвокат ЦСЗ направив адвокатський запит до лікарні з метою отримання інформації про результати обстеження пана С.

Адвокат ЦСЗ отримав відповідь з Міжобласної багатопрофільної лікарні № 4 в м. Дніпро про те, що пан С. відмовився проходити обстеження та не бажає проходити МСЕК на підтвердження групи інвалідності, про що власноручно написав заяву.

Пана С. було етаповано до ВК № 6 з лікарні в м. Дніпро, після чого адвокат ЦСЗ зустрівся з паном С. в умовах установи, де останній повідомив, що дійсно відмовився від проходження медогляду та проходження комісії МСЕК, так як вважає, що в нього встановлена довічна ІІ група інвалідності .

Після чого адвокат ЦСЗ роз’яснив пану С., що відсутні підтвердження наявності у нього захворювань, які входять до Переліку для звільнення його за хворобою, не дають можливості в подальшому повторно ставити питання про його звільнення, допоки не будуть проведені відповідні медичні обстеження.

Пан С. відмовився проходити обстеження, натомість подав до суду клопотання про застосування до нього ЗУ «Про амністію в 2016 році».

Адвокат ЦСЗ приймав участь в судовому засіданні в місцевому суді під час розгляду клопотання про застосування до пана С. ЗУ «Про амністію в 2016 році», в задоволенні клопотання судом відмовлено.

Адвокатом ЦСЗ складено апеляційну скаргу на ухвалу про відмову в задоволенні клопотання пана С. та адвокат приймав участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції залишив ухвалу сулу першої інстанції без зміни (ухвала суду апеляційної інстанції оскарженню не підлягає).

Справа Сем-ко

26.03.2014 р. гр-н Се., мешканець м. Красноград, Харківської області, раніше не судимий, студент коледжу, був затриманий після проведення органами міліції двох контрольованих закупівель наркотичного засобу.

27.03.2014 р. С. було пред’явлено підозру у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 307 КК України (збут наркотичних засобів), ч. 2 ст. 309 КК України (зберігання наркотичних засобів).

28.03.2014 р. сторона обвинувачення звернулась до слідчого судді з поданням про тримання С. під вартою. Слідчим суддею було застосовано домашній арешт.

12.05.2014 р. С. було пред’явлено підозру у скоєнні злочину передбаченому ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка).

27.05.2014 р. С. за ухвалою суду було взято під варту.

В ході досудового слідства та судового розгляду С. визнавав винуватість у скоєнні злочинів за ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 185 КК України. Винність у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 307 КК України він не_визнавав і неодноразово наголошував, що органи міліції діяли з використанням провокації злочину. Судом заперечення С. до уваги прийняті не були та не розглядалися.

22.12.2014 р. Красноградським районним судом Харківської області винесено вирок, яким С. визнано винним за всіма обвинуваченнями та призначено покарання за ч. 2 ст. 307 КК України – 6 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 309 КК України – 2 роки, за ч. 3 ст. 185 КК України – 3 роки. Остаточне покарання – 7 років позбавлення волі.

С. та його захисником були подані апеляційні скарги на вирок.

19.02.2015 р. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

Адвокатом ЦСЗ до Апеляційного суду було подано доповнення до апеляційної скарги С. з повним аналізом матеріалів справи та посиланнями на практику ЄСПЛ по справах з використання провокації злочину.

30.06.2015 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області вирок Красноградського районного суду в частині засудження С. за ч. 2 ст. 307 КК України скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. По обвинуваченням за ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 185 КК України призначено покарання – 3 роки позбавлення волі.

При новому розгляді кримінального провадження адвокатом ЦСЗ направлені запити щодо характеристики свідків (понятих), в результаті чого встановлено, що свідки є особами залежними від органів міліції, неодноразово приймали участь як поняті в інших справах. Також, заявлено низку клопотань про витребування доказів по проведенню оперативної закупівлі та підстав початку кримінального переслідування С., в результаті чого встановлено, що обидві контрольовані закупівлі проведені з численними порушеннями законодавства, при їх проведенні використано провокацію злочину.

27.01.2016 р. Красноградським районним судом Харківської області у відношенні С. винесено виправдовувальний вирок та скасовано міру запобіжного заходу – тримання під вартою.

22.04.2016 р. С. був звільнений по відбуттю покарання.

Стороною обвинувачення до Апеляційного суду було подано апеляційну скаргу на виправдовувальний вирок.

08.06.2016 р. ухвалою Апеляційного суду виправдовувальний вирок залишено без змін.

07.03.2017 р. ухвалою Вищого спеціалізованого суду України виправдовувальний вирок Красноградського районного суду Харківської області та ухвалу Апеляційного суду Харківської області залишено без змін.

Справа Сі-рова

Заявник, пан С., громадянин України, проживає у м. Херсон. Є ВІЛ-інфікованим та приймає антиретровірусну терапію. Мав непогашену судимість та умовний строк за зберігання наркотичних речовин без мети збуту. Упродовж випробувального періоду вчинив новий злочин. Підозрюється у вчиненні трьох епізодів збуту опію.

11 червня 2015 року у відношенні заявника обрано запобіжний захід – тримання під вартою.

Зі слів заявника, «закупник» шляхом умовлянь спровокував його на вчинення інкримінованих злочинів. Він лише ходив за наркотичним засобом.

Юрист ЦСЗ вступив до справи 11.06.2015 року при обранні запобіжного заходу.

Юрист ЦСЗ подавав апеляційну скаргу на ухвалу про обрання запобіжного заходу, яка апеляційним судом Херсонської області залишена без задоволення.

Матеріали провадження були передані до Новокаховського міського суду Херсонської області. Справу було вперше призначено до розгляду 27.07.2015 року.

З 27.07.2015 року справа в суді не розглядалася по суті жодного разу, лише продовжувався строк тримання під вартою.

Наступне засідання призначено на 17.11.2015 року, на яке прокурора зобов’язано викликати свідків для їх допиту.

24.12.2015 року задоволено клопотання захисту. Змінено клієнту запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Чергове судове засідання призначено на 27.01.2016 року.

Протягом 2016 року проведено 8 судових засідань, на яких допитано частину свідків обвинувачення.

На даний С. скасовано запобіжний захід.

Протягом липня – серпня проведено 2 судових засідання, на яких допитано 1 свідка. «Закупника» та понятого прокуратура не може в черговий раз доставити, тому справа відкладена.

19 грудня 2016 року суд повернув прокурору обвинувальний акт для усунення недоліків.

26 грудня 2016 року юрист ЦСЗ подав апеляційну скаргу на вищезгадане рішення суду.

Судовий розгляд ще не було призначено.

Одночасно юрист ЦСЗ зібрав декілька документів та підготував клопотання про зняття із заявника судимості на основі Закону про амністію 2014 року.

17 жовтня 2016 року клопотання було задоволене.

02.02.2017 року Апеляційний суд Херсонської області задовольнив апеляційну скаргу та направив справу на новий судовий розгляд до суду 1 інстанції в новому складі суду.

24.02.2017 року під час попереднього судового розгляду повторно обвинувальний акт надіслано прокурору на доопрацювання.

Апеляційний суд Херсонської області скасував вказану ухвалу та направив справу на новий судовий розгляд.

25.04.2017 року проведено втретє попередній судовий розгляд у новому складі суду.

19.05.2017 року свідки зі сторони обвинувачення для допиту в суд не з’явилися, судовий розгляд перенесено.

07.06.2017 року у зв’язку із неявкою свідків обвинувачення розгляд справи перенесено.

Справа Слі-нка

2 грудня 2013 року пан С. (заявник), який проживає в с. Покотилівка Харківської області був затриманий після проведення двох контрольних закупок.

Заявника було повідомлено про підозру у вчиненні збуту наркотичних речовин.

Упродовж досудового розслідування та судового розгляду заявник свою вину не визнавав та заявляв, що працівники міліції діяли незаконно та провокували вчинення злочинів.

22 липня 2016 року вироком Харківського районного суду пана С. було визнано винним та призначено йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Заявник та його адвокат подавали апеляцію.

27 вересня 2016 року Апеляційний суд Харківської області залишив вирок в силі.

7 листопада 2016 року пан С. звернувся до юриста ЦСЗ по правову допомогу.

Юрист ЦСЗ склав та подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України.

ВССУ повернув касаційну скаргу і надав строк для усунення її недоліків.

03.03.2017 р. до Верховного суду України подано скарги про перегляд судових рішень.

У перегляді судових рішень відмовлено.

Адвокат ЦСЗ направив до Європейського суду з прав людини скаргу, однак вона була визнана неприйнятною.

Справа Тел-ова

Пан Тел. проживає в м. Харків.

Тел. – наркозалежна особа. Разом зі своїм знайомим паном Бар. вони придбавали сім’я маку, виготовляли з нього наркотик та разом його споживали.

10 лютого 2015 року після спільної закупівлі сім’я маку та виготовлення з них наркотичної речовини, пан Бар. вколов собі половину своєї частини. Після цього сказав, що за рештою дози зайде пізніше. Коли він повернувся, то непомітно підклав Тел. гроші, забрав решту наркотичного засобу та пішов. Того ж дня Тел. був заарештований поліцією за підозрою у розповсюдженні наркотичних засобів.

12 лютого 2015 року слідчий суддя обрав тримання під вартою як запобіжний захід для заявника.

Заявник звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

27 травня 2015 року адвокат ЦСЗ склав клопотання про зміну запобіжного заходу.

Суддя Московського районного суду задовольнив клопотання та запобіжний захід було змінено на домашній арешт.

Після зміни запобіжного заходу заявник став учасником програми замісної терапії.

У 2017 році не було проведено жодного судового засідання, в якому б були допитані свідки звинувачення, так як вони переносяться через те, що не з’явились свідки звинувачення, зайнятість судді або участь адвоката в інших справах.

Справа З-аса

Заявник, громадянин України пан З., звернувся по правову допомогу 18.12.2015 року у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 309 КК України (2 епізоди).

Заявник раніше судимий та інкримінований злочин він скоїв під час невідбутої частини покарання.

Зі слів заявника, працівники міліції змусили його «взяти на себе» зберігання наркотиків без мети збуту, інакше «повісили б» збут.

У 2016 році проведено 6 судових засідань.

На даний час призначено попередній розгляд справи у зв’язку зі зміною підсудності за територіальністю.

Юрист ЦСЗ вступив у справу на стадії попереднього розгляду. Попередній захисник та обвинувачений, при ознайомленні з матеріалами справи, їх копії не зробив. Тому на сьогоднішній день із матеріалами справи юрист ЦСЗ не знайомий, так як у суді вони відсутні.

Чергове судове засідання по справі призначено на 20.09.2016 року, проте воно не відбулось. Лише два місяці потому – 22 листопада 2016 року суд провів попереднє судове засідання та викликав свідків на засідання на 29 листопада 2016 року. Однак свідки не з’явились на судове засідання. Не з’явились вони на засідання і 24 грудня 2016 року.

14 лютого 2017 року та 11 квітня 2017 року судові засідання були відкладені через неявку свідків обвинувачення та прокурора.

15 серпня 2017 року відбулося попереднє судове засідання

12 вересня 2017, 28 вересня 2017 року, 15 листопада 2017року через неявку свідків зі сторони обвинувачення засідання було перенесено.

2 справи щодо катування та жорстокого поводження у Олексіївській виправній колонії № 25

В м. Харкові знаходиться Олексіївська виправна колонія № 25 максимального рівня безпеки, стосовно якої багато років поширювалася інформація про застосування жорстокого насильства до засуджених з моменту приймання їх до установи з метою досягнення їх абсолютного підкорення адміністрації колонії.

Європейський Комітет з питань запобігання катуванням у доповіді про візит на Україну в грудні 2012 року зазначив, що стосовно Олексіївської ВК № 25 у делегації Комітету склалося враження, що жорстоке поводження з ув’язненими стало майже штатною функцію підтримки порядку та боротьби з тюремною субкультурою. Співробітники колонії використовують ретельно підібрані групи ув’язнених з метою забезпечення покірної поведінки всіх ув’язнених з самого початку їх перебування в колонії. Опитані в’язні скаржилися на жорстоке поводження, яке може бути визначено як катування.

Деякі із засуджених після звільнення з цієї колонії або переведенні до інших місць відбування покарання подали заяви про злочин, вчинений співробітниками колонії № 25 до органів прокуратури. За їх словами навіть мали випадки катування засуджених до смерті. За такого способу поводження із засудженими всі вони під час відбування покарання в колонії побоювались скаржитись на адміністрацію особам, які приїздили в колонію з перевірками.

За їх заявами було відкрито кримінальне провадження за перевищення влади та владних повноважень з боку персоналу колонії за ч. 2 ст. 365 КК України.

Кримінальне провадження неодноразово закривалося та відновлювалося, згодом матеріали досудового розслідування були передані до Генеральної прокуратури України. Особи, які звернулися із заявами на співробітників колонії, були визнані потерпілими у справі. Частина з них звернулась до Харківської правозахисної групи з проханням представляти їх інтереси під час проведення слідчих дій з ними, і організація надала ним адвокатів.

 

Справа Бо-на

Пан Б., мешканець м. Ізюм Харківської області, раніше неодноразово судимий, непрацюючий, самотній, страждає на психічні розлади, у 2014 – 2017 р.р. відбував покарання в Олексіївській виправній колонії № 25 в м. Харкові. Під час відбування покарання до нього та інших засуджених застосовувалося катування та нелюдське поводження. П. Б. розповідав, що засуджених, які намагалися скаржитись на незаконні вимоги адміністрації під вигаданими приводами поміщали до дисциплінарних камер і там жорстоко били, надівали пакети на голову та інші способи катувань.

28.08.2017 р. Б. звернувся за правовою допомогою, так як його викликали до слідчого прокуратури Харківської області.

29.08.2017 р. Б. був допитаний в якості свідка у присутності адвоката. Адвокатом для Б. була підготовлена заява про визнання його потерпілим.

Справа Ш-ця

Гр. Ш. відбував покарання в Олексіївській виправній колонії (№ 25). Гр. Ш. заявив про застосування до нього під час відбуття покарань в ВК № 25 тортур (викручування рук і зґвалтування гумовою палицею в анальний отвір).

Після відбуття покарання Ш. тривалий час домагався відкриття кримінального провадження до працівників ВК-25. В даний час кримінальне провадження відкрито.

За участю адвоката ХПГ представляє інтереси Ш. медичним експертом бул оглянутий Ш. і підтверджені наслідки заламування (викручування) рук (обстеження проктологом не підтвердило зґвалтування внаслідок тривалого часу після зґвалтування). Слідчі дії затягуються без поважних причин на те. Планується провести слідчий експеримент, судово-медичну експертизу за результатами слідчого експерименту, допит в якості свідків осіб, які відбували з Ш. покарання в ВК-25, працівників ВК-25.

31 інші справи

Справа А-риша

В березні 2012 р. А-риш Р. разом з трьома співучасниками за попередньою змовою на здійснення крадіжки прибули до будинку де мали бути відсутні господарі. А-риш Р. залишився на вулиці, а співучасники проникли до будинку де вчинили розбійний напад на власників про що не повідомили А-риша Р. За даним фактом було відкрите кримінальне провадження, документи щодо підозрюваного А-риша Р. були виділені в окреме провадження.

Свою вину А-риш Р. визнав, але лише у вчиненні крадіжки, а не у розбійному нападі який йому було висунуто обвинуваченням. 09.04.2013 р. судом було винесено вирок, яким засуджено А-риша Р. на 9-ть років позбавлення волі за вчинення розбійного нападу. 16.07.2013 р. рішенням апеляційної інстанції було залишено без змін вирок суду 1-ї інстанції яким засуджено А-риша Р. до 9 років позбавлення волі.

Не погоджуючись з даним рішенням та вважаючи себе винним лише у вчиненні крадіжки, а не розбійного нападу звернувся за правовою допомогою до адвоката Л. щодо доповнення його касаційної скарги та уточнення факту погашення його попередньої судимості.

Захисником були зібрані всі документи щодо попередньої судимості, які вказують на непогашену судимість на момент вчинення крадіжки.

02.03.2015 р. захисником було надіслано доповнення до касаційної скарги в яких було викладені порушення процесуального законодавства та невідповідність рішення Апеляційного суду обставинам справи і обґрунтовано не доведеність вини А-риша Р. в грабежі, оскільки в його діях наявна лише крадіжка.

12.03.2015 р. завдяки цілеспрямованій позиції захисника та наведеними доказами Вищий спеціалізований суд України частково задовольнив касаційні скарги скасувавши вирок щодо А-риша Р. та направив справу на повторний розгляд до апеляційної інстанції.

В апеляційній інстанції за ініціативою захисника було частково відновлено досудове розслідування та дослідженні докази які підтверджують в діях А-риша Р. крадіжку а не грабіж. За результатами розгляду 16.09.2015 р. судом було перекваліфіковано дії А-риша Р. з грабежу на крадіжку та призначено остаточне покарання у вигляді 4 років 6 місяців.

16.12.2015 р. прокурором подано скаргу до касаційного суду з вимогою скасувати ухвалу від 16.09.2015 р. за м’якістю покарання порушення процесуальних вимог.

Згідно змін законодавства день попереднього ув’язнення зараховується, як дні позбавлення волі. 19.01.2016 р. подано запит до пенітенціарної служби, щодо строку попереднього ув’язнення А-риш Р. та отримано дану інформацію.

18.02.2016 р. подано клопотання про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк відбування покарання.

15.03.2016 р. судом винесено рішення про часткове задоволення клопотання захисника та зарахування попереднього ув’язнення. Після набрання рішенням суду законної сили А-риш Р. був звільнений з місць позбавлення волі, як такий що відбув покарання.

02.03.2016 р. подано заперечення на касаційну скаргу прокурора від 16.12.2015 р.

07.04.2016 р. касаційним судом скасована ухвала по перекваліфікацію дій А-риш Р., а справу направлено на новий розгляд до апеляції Справа Че-цького та Лю-ського

19 лютого 2015 року після 01.00 год. П. Ч. та Л. разом з іншими мітингувальниками йшли по вулиці Великій Житомирській в сторону перехрестя вул. В. Житомирської та вул. Володимирської в м. Києві. Біля кіоску «Преса» Пан Ч. отримав вогнепальне поранення в праву ногу, мітингувальники, які були з ним також отримали поранення. Тітушки підбігли до пана Ч. та інших мітингувальників і почали їх бити, в результаті чого пан Ч. отримав перелам лівої руки, рвані рани на правій руці. Таким чином, пан Ч. отримав тяжкі, середньої тяжкості і легкі тілесні ушкодження. Ці події відбувались під час мирних акцій протесту, які проходили в м. Києві (Революція Гідності).

Слідством встановлено, що пан С. К., пан О. Г. та пан Г. П. вчинили дані злочини, їм інкримінуються ч. 2 ст. 28, ст. 340; ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 12 ч. 2ст. 115; ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 122 КК України.

Досудове розслідування завершено і на даний час кримінальне провадження знаходиться на розгляді в Шевченківському районному суді м. Києва. Обвинуваченими заявлено клопотання про розгляд справи судом присяжних. На даний час обираються присяжні. На стадії досудового розслідування потерпілим було подано цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Адвокат ЦСЗ вступила в справу в листопаді 2015 року, ознайомилась із матеріалами кримінального провадження в Генеральній прокуратурі. В засіданні 07.12.2015 року вирішувалось питання продовження строків тримання під вартою пана С. К., пана О. Г. строк продовжено до 06 лютого 2015 року. Пана Г. П. на домашньому арешті. В цьому ж засіданні повідомлено судом, що Державною судовою адміністрацією України не надано суду список додаткових присяжних, тому засідання відкладено на 11.01.2016 року.

В засіданні11.01.2016 року судом повідомлено, що список додаткових присяжних надійшов, проте не внесений він в автоматизований розподіл, тому засідання відкладено на 03.02.2016.

Адвокат подав заяву про збільшення позовних вимог цивільного позову, зокрема, до вимоги про відшкодування моральної шкоди додана вимога про відшкодування майнової шкоди (витрати на лікування).

За цей час відбулося чотирнадцять судових засідань.

За цей час двічі продовжували запобіжний захід у вигляді тримання під вартою С.К. і О.Г., вони перебувають під вартою станом на сьогодні.

5 липня 2016 року судове засідання було відкладено.

19 липня 2016 року обвинуваченим продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Під час судових засідань 28 вересня, 5 та 12 жовтня 2016 року прокурор долучив матеріали кримінального провадження.

12 жовтня 2016 року обвинуваченим продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

21 та 29 грудня 2016 року судові засідання були відкладені.

03 лютого 2017 року обвинуваченим продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

13 лютого 2017 року під час судового засідання відбулася зміна прокурорів, а також долучено два останні томи матеріалів справи. Наступне судове засідання не відбулося через неявку одного з захисників та присяжного.

06 березня 2017 року прокурор подав клопотання про долучення до матеріалів справи протоколи допитів свідків. Суд відмовив у задоволенні даного клопотання, адже свідки вже були допитані в судовому засіданні. Суд дослідив матеріали справи. На наступному судовому засіданні, що відбулося 15 березня 2017 року суд продовжив досліджувати матеріали справи.

На судових засіданням 13 квітня 2017 року та 01 червня 2017 року обвинуваченим було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 18 квітня 2017 року судове засідання не відбулося через відсутність одного присяжного.

Наступне судове засідання призначене на 08червня 2017 року.

09.06.2016 р. апеляційним судом у задоволенні скарги А-риш Р. на вирок від 09.04.2013 р. відмовлено, а вирок з покаранням у 9 років позбавлення волі залишено в силі, при чому в ухвалі питання про затримання не було вирішено. Незважаючи на це А-риш Р. було затримано для виконання вироку, після чому поза межами судового розгляду та нарадчої кімнати судом в ухвалу додано вимогу про затримання А-риш Р.

20.10.2016 р. надіслано касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду.

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у задоволенні касації.

Справа завершена

Справа Б-ди

24 березня 2012 року був затриманий гр. Б. за підозрою у вчиненні насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом та в розбещенні неповнолітніх. Доказами підозри вчинення даного доказу являлись свідчення потерпілих про події 5-ти річної давності та відеозаписи прихованих камер з квартири проживання гр. Б. Слідство так і не змогло надати докази законності встановлення даних відеокамер за місцем проживання гр. Б. Судом обрано гр. Б. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

10 липня 2014 р. вироком суду 1-ї інстанції гр. Б було засуджено до 7 років позбавлення волі. НА даний вирок засудженим була подана апеляційна скарга про скасування вироку та закриття справи, за відсутності події злочину. Під час ознайомлення з матеріалами справи стороною захисту було виявлено, що журнали судового засідання не відповідають аудіозапису судового засідання, в зв’язку чим було подано близько 120-и зауважень на журнали судового засідання. Значна частина даних зауважень була судом задоволена та винесені 23, 26 червня 2015 р. ухвали про внесення змін до журналу судового засідання.

Адвокатом була подано доповнення до апеляційної скарги на вирок, оскільки під час досудового та судового слідства було допущено значну кількість порушень, а саме справа була повністю сфабрикованою починаючи з незаконного відкриття кримінальної справи Шевченківським РУ ГУМВС України без наявних законних підстав з порушенням підслідності визначених ст. 116 КПК України, проведення слідчих дій без наявних на те повноважень, винесення незаконних постанов про проведення обшуку, незаконна змінна підслідності без залучення прокурора, незаконні призначення експертиз, повторних експертиз,

При проведенні судового розгляду в суді першої інстанції висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оцінка доказів на їх допустимість судом загалі не проводилась, а й в разі визнання незаконними отримання певних доказів, суд все одно на них посилається у вироку, як на належні,

В грудні 2015 р. адвокатом було подано клопотання про визначення строку тримання під вартою для гр. Б з урахуванням практики ЄСПЛ, яке було задоволено судом та гр. Б. було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці.

У вересні 2015 р. адвокатом було подано клопотання про часткове відновлення досудового слідства для дослідження доказів та допиту свідків, в задоволенні якого було відмовлено, в той час, як аналогічне клопотання прокурора про відновлення судового слідства було задоволено.

У грудні 2015 р. набрав чинності закон за яким день попереднього ув’язнення необхідно рахувати за два дні позбавлення волі, а враховуючи той факт що гр. Б. попередньо ув’язнений більше 3,5 роки, а судом першої інстанції йому призначено покарання у вигляді 7 років гр. Г був звільнений 11.01.2016 р. з під варти в залі судового засідання за клопотанням сторони захисту.

20.04.2016 р. апеляційний суд скасував вирок суду 1-ї інстанції, а справу направив на новий судовий розгляд.

Адвокат почала захищати також спільника Б. громадянина З.

У січні – червні 2017 року суд першої інстанції мав провести декілька судових засідань. Судом було встановлено порядок дослідження доказів, згідно якого першими повинні бути допитані свідки. Через незабезпечення прокурором явки свідків судовий розгляд постійно відкладається.

Триває судовий розгляд.

Справа Брод.

Шістнадцятирічний Брод., 2001 року народження, проживав сам у будинку, оскільки його батьки не надавали йому належного батьківського піклування, і фактично залишили його на самоті. 10.08.2017 року був незаконно затриманий в його квартирі трьома співробітника міського відділу поліції, які не пояснили йому в якому статусі його відвезли у відділ, та не пред’явили документи, що вони дійсно працівники поліції.

У відділі поліції до Брод. застосували заборонені предмети, одягли наручники і поліетиленовий пакет на голову, підключали до різних частин тіла дроти з струмом. При цьому вимагали у неповнолітнього зізнання у вчиненні крадіжки з магазину на районі де він проживав. Брод. крадіжку не вчиняв, не визнав провини та просив його відпустити.

Коли працівники поліції не домоглися зізнань, відпустили Брод., при цьому в наказовому порядку сказали, щоб 11.08.2017 року він знову до них прийшов і дізнався хто крав з магазину.

10.08.2017 року вийшовши з відділу поліції, Брод. пішов в центр безоплатної вторинної правової допомоги (БВПД), однак у наданні правової допомоги йому відмовили через відсутність будь-якого статусу. Після чого підключився поліцейський Омбудсмен, який зафіксував порушення і відправив відповідні документи і рапорт на Київ. Потім Брод. звернувся в місцеву прокуратуру, яка не зафіксувала звернення і відправила його додому.

Адвокат приступивши до захисту прав Брод. визначив ознаки наступних кримінальних правопорушень: умисне легке тілесне ушкодження, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу, завідомо незаконне затримання, примушування давати показання та порушення права на захист.

11.08.2017 року адвокат ЦСЗ зустрівся з Брод. біля місцевої прокуратури, де разом з ним намагалися подати заяву і внести відомості в ЄРДР.

11.08.2017 року адвокат ЦСЗ з Брод. склали заяву про кримінальні правопорушення, яку подали до прокуратури області. У заяві просили провести невідкладно слідчі дії щоб зафіксувати тілесні ушкодження, проте будь-якого негайного реагування не було.

Після чого, адвокат ЦСЗ неодноразово телефонував на гарячу лінію Генеральної Прокуратури, щоб повідомити про порушення прав Брод., проте ніхто не відповідав.

11.08.2017 року адвокат ЦСЗ відвіз Брод. в Дитячу обласну лікарню в травмпункт, де на вимогу адвоката лікар зафіксував всі тілесні ушкодження Брод., детально описав яким чином вони отримані, також відбувся огляд клієнта лікарями хірургами.

Лікарі дитячої лікарні повідомили на 102 в поліцію про факт отримання Брод. тілесних ушкоджень, за обставин викладених вище. До лікарні прибули патрульні, для фіксації заяви про отримання тілесних ушкоджень.

В подальшому, на вимогу адвоката ЦСЗ, патрульні доставили адвоката і Брод. в міськвідділ поліції . В поліції адвокатом і клієнтом подано ще одну заяву про кримінальні правопорушення вчинені працівниками поліції відносно Брод. Заяву було прийнято та внесено відомості до ЄРДР за фактом нанесення умисного легкого тілесного ушкодження. В той же день було отримано постанову на СМЕ.

Адвокатом ЦСЗ було узгоджено з клієнтом дату проходження СМЕ, проте у визначений день Брод. не з’явився, через що адвокатом (через побоювання за життя та здоров’я Брод.) було подано заяву до поліції про його розшук.

Брод. було знайдено працівниками поліції неушкодженого та доставлено до відділку поліції. Він пояснив адвокату, що після катувань в поліції він боїться, що з ним будуть це робити знов, тому хотів сховатися від них.

Адвокат ЦСЗ супроводжував Брод. в КЗ «Кіровоградське обласне бюро судово-медичної експертизи», де останній пройшов огляд за постановою слідчого.

Адвокатом ЦСЗ направлено ряд запитів для збору інформації про фіксацію тілесних ушкоджень лікарями Кіровоградської дитячої обласної лікарні та до Слідчого відділу прокуратури, Прокуратури Кіровоградської області для отримання інформації про результати розгляду заяв Брод.

В подальшому адвокатом ЦСЗ було узгоджено зі слідчим дату допиту Брод. в якості потерпілого в кримінальному провадженні, проте на узгоджену дату та час Брод. не з’явився, на що телефоном адвокату повідомив, що через графік навчання не встиг прибути до відділку поліції. Адвокатом ЦСЗ було узгоджено повторно дату проведення слідчих дій, на визначений час та дату Брод. повторно не з’явився і перестав відповідати на телефонні дзвінки. До теперішнього часу Брод. не виходить на зв’язок, за інформацією від рідних потерпілого, останній не бажає мати справу з поліцією.

Справа про антиукраїнську газету

Адвокат Л. в якості кореспондента 14.11.2014 р. брала участь у візиті до Бердичівської виправної колонії № 70 у складі комісії в порядку ст. 24 Кримінально виконавчого кодексу України. На території вказаної колонії засуджені передали адвокату Л. газету «Общественно-политическое движение «Новороссия».

Адвокатом Л. була направлена заява про злочин до Служби безпеки України та управління Служби безпеки України у Житомирській обл., щодо розповсюдження на території Бердичівської виправної колонії № 70 газети «Новороссия», яка містить заклики до сепаратизму та повалення існуючої влади. Згідно даної заяви було відкрито кримінальне провадження.

В подальшому управління СБУ в Житомирській обл., адвоката Л. допитали в якості свідка.

До адвоката Л. звернулися 14 засуджених, які відбували покарання у Бердичівській виправній колонії № 70 щодо захисту їх інтересів під час проведення допиту в якості свідків по даному кримінальному провадженні. Адвокат захищав інтереси вказаних осіб під час їх допиту.

За результатами проведеного досудового розслідування слідчим 27.08.2015 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження.

Дана постанова 06.09.2015 р. була оскаржена до слідчого судді. Перед засіданням адвокатом було подано клопотання для ознайомлення з матеріалами справи, проте всупереч процесуального кодексу в задоволенні даного клопотання було відмовлено. В зв’язку з даною відмовою адвокатом було заявлено відвід судді в задоволенні якого було відмовлено. Даний факт отримав розголос у ЗМІ, після чого суддя самостійно відмовився від даної справи, а справа була надана на розгляд іншому судді.

За результатами розгляду скарги на постанову про закриття та дослідженням матеріалів справи слідчим суддею 25.12.2015 р. було прийнято рішення в задоволенні скарги та скасуванні постанови про закриття кримінального правопорушення, вказано на необхідність проведення додаткових дій органом досудового розслідування.

На виконання ухвали було відновлено досудове розслідування. 28.04.2016 р. слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю складу злочину. Після отримання даної постанови було проаналізовано реєстр судових рішень де було встановлено вирок, що набрав законної сили, в якому особу засуджено за розповсюдження газети, яка містила антидержавний характер, що підтверджувалось судово-лінгвістичною експертизою. Проте в даній постанові проведена експертиза того ж випуску газети стверджувала про відсутність антидержавних закликів. Також під час відновлення слідства не були виконані вказівки слідчого судді.

За таких обставин постанова про закриття кримінального провадження була оскаржена до слідчого судді 10.05.2016 р.

Судове засідання по розгляду скарги було призначено на 24.05.2016 р., 06.06.2016 р., 03.08.2016 р., 15.11.2016 р., 12.12.2016 р., 26.12.2016 р. але дані судові засідання не відбулись через участь заявника у інших судових засіданнях та по технічним причинам.

04.04.2017 р. скарга судом була задоволена, постанова про закриття розслідування скасована, а розслідування відновлено.

26.07.2017 року слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю складу злочину. Дана постанова була оскаржена до слідчого судді. На даний час триває судовий розгляд.

Справа про побиття та вбивство ромів

Пан К.-молодший є громадянином України, національність – рома, який проживає у с. Вільшани Харківської області.

16 травня 2017 року у с. Вільшани Харківської області відбувся міжетнічний конфлікт між місцевим населенням та ромами, що проживають на даній території.

Конфлікт розпочала родина Л., батько – пан Л.-старший є депутатом обласної ради, син – пан Л-.молодший є головою селищної ради.

15 травня 2017 року відбулася побутова сутичка між молодшими членами родин Л. та К.

К.-старший звернувся до дільничного поліцейського з метою вирішити конфлікт законним шляхом. У той же день пан Л. – старший зателефонував пану К.- старшому та викликав його та представників декількох ромських родин на зустріч біля селищної ради. Л.-старший повідомив, що якщо роми не прийдуть, їх виселять з селища у той же день.

На місце зустрічі прибули як роми, так і місцеві мешканці, а також невідомі озброєні особи. Між Л.-старшим та К.-старшим почалася сварка, після чого Л.-старший наказав озброєним людям напасти на ромів та почати стрілянину та побиття.

Внаслідок цього один ром – пан К.-старший (батько пана К.-молодшого) був вбитий. 8 ромів отримали поранення різного ступеню важкості.

Правоохоронні органи відкрили справу за статтею 296 КК – хуліганство, що завершилося смертю особи, не бажаючи кваліфікувати скоєне вбивство як таке, що відбулося з мотивів ненависті. Юристи оскаржили дане рішення.

До того ж, з місця злочину зникли гільзи, за повідомленнями місцевих мешканців їх забрали особи, близькі до родини Л., з метою допомогти їм уникнути відповідальності.

Адвокати ЦСЗ вступили у справу у якості адвоката потерпілого пана К., та заявили клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, були присутні на проведенні допиту потерпілих, заявили ряд клопотань.

6 червня 2017 року справу за клопотанням родини К. було передано для розслідування до Головного Слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України.

У липні-серпні 2017 року адвокати ЦСЗ ознайомились з матеріалами справи.

Ведеться слідство.

Справа про побиття ЛГБТ-активістів

17 травня 2017 року близько 18.00 біля Центрального РАГС м. Харків відбувся напад групи чоловіків спортивної статури на мирну акцію на підтримку Всесвітнього дня боротьби з гомофобією та трансфобією з мотивів ненависті та нетерпимості до представників спільноти ЛГБТ. вони били кийками та іншими підручними засобами учасників акції та демонстративно спалили стяг ЛГБТ-спільноти.

В результаті більше 10 осіб отримали ушкодження, двоє поліцейських були поранені. Акція була зірвана.

25 травня 2017 року п’ять ЛГБТ активістів (пані Б., П., Ши., Ша. та пан Т.)звернулися до юристів ЦЗС, які склали від їх імені заяви про злочин на підґрунті ненависті та направили до Шевченківського відділу поліції м. Харків.

Оскільки відповіді на заяви про злочин не були отримані, 16 червня 2017 року юристи ЦСЗ направили заяви про оскарження бездіяльності поліції до Дзержинського суду м. Харків.

У липні 2017 року всі чотири заяви адвоката ЦСЗ були задоволені судом, справа про побиття ЛГБТ-активістів була внесена до ЄРДР за ч. 3 ст. 161 КК України (дискримінація за ознакою приналежності до певної групи).

У грудні 2017 року були проведені допити потерпілих за участі адвоката ЦСЗ.

Ведеться досудове слідство.

Справа щодо жорстокого поводження з літньою жінкою

20 грудня 2013 року п’яний поліцейський Орджонікідзевського РВ подзвонив в квартиру 84-річної жительки Харкова і попросив її відкрити двері.

Після того, як літня жінка відкрила двері поліцейський почав бити її. Її сусіди чули шум та крики жінки, а тому викликали поліцію. Як виявилося, тіло заявниці та її голова були всі в синцях.

Після побиття жінки п’яний поліцейський почав обшукувати кімнати в її квартирі. Поліцейський патруль, який прибув на місце події затримав хулігана, який намагався напасти на сина і онука заявниці, і здійснив доставлення бунтівника до поліцейської дільниці.

Незважаючи на похилий вік і той факт, що потерпіла є учасником бойових дій, слідчий відділ УВС Орджонікідзевського району порушив кримінальну справу тільки через десять днів після події, а саме 1 січня 2014 року, відповідно до статті 125 § 1 Кримінального кодексу України (легкі тілесні ушкодження). Насправді, розслідування цього злочину не проводилося.

У березні 2014 року ця жінка звернулася до ХПГ із заявою про надання правової допомоги. Адвокат ЦСЗ почав надавати правову допомогу потерпілій.

У березні 2014 року адвокат подав скаргу в прокуратуру Орджонікідзевського району, в якій він просив провести розслідування злочину, скоєного співробітником міліції.

Прокуратура не відповіла на цю скаргу. Більш того, скарга не була включена у матеріали кримінальної справи.

У квітні 2014 року адвокат ознайомившись з матеріалами справи, виявив, що обвинувальний акт був відсутній, про що він зазначив під час ознайомлення. В описовій частині підозри вказується, що співробітник міліції підозрюється у вчиненні злочинів за статтею 125 і статтею 162 КК, але основна частина підозри стосується лише статті 125.

09 липня 2014 р. адвокат брав участь в судовому засіданні. Його клопотання про залучення співробітників міліції, які заарештували міліціонера, який побив літню жінку в якості свідків, було відхилено суддею Клименко на тій підставі, що клопотання не містили домашню адресу міліціонерів і їхні ім’я та по батькові. До судового засідання прокурор просив адвоката не повідомляти суду під запис, що обвинувачений був співробітником міліції, так як суддя закриє справу на підставі відсутності в його діях складу злочину.

Суддя відхилив призначення повторної експертизи травм, оскільки в обвинувальному висновку не пред’явлено звинувачення у заподіянні серйозних травм.

Адвокат ЦСЗ подав скаргу на Управління Орджонікідзевської районної прокуратури про не бажання направити обвинувальний акт до суду і отримання хабарів.

Під час слухання суд визнав порушення слідчим юрисдикції, а саме, справу стосовно злочину співробітником поліції розслідували органи поліції, хоча згідно з КПК це таке розслідування має проводитися прокуратурою.

З урахуванням цього в березні 2015 року Орджонікідзевський районний суд не знайшов складу злочину в діях співробітника поліції.

30 квітня 2015 року суд ухвалив виправдувальний вирок, згідно з яким поліцейський був повністю виправданий на тій підставі, що прокурор повинен був провести попереднє розслідування.

Адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на цей вирок до Апеляційного суду Харківської області. 2 липня 2015 року Апеляційний суд Харківської області скасував цей вирок.

30 липня 2015 року інший суддя районного суду пан Маслов повернув обвинувальний акт у прокуратуру.

11 серпня 2015 гр-н Б. був визнаний в якості законного представника літньої жінки та допитаний в якості свідка.

17 вересня 2015 року було підписано обвинувальний висновок. Г-н П. повідомили про підозру.

15 жовтня 2015 року суд провів попереднє слухання. Справа була призначена до розгляду.

8 листопада 2015 року позовна заява подана до суду.

10 листопада 2015 року судове засідання було проведено, визначено порядок дослідження доказів.

3 грудня 2015 р судове засідання було відкладено, оскільки суддя перебував у нарадчій кімнаті.

16 грудня 2015 року адвокат подав скаргу на дії судді Клименко до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВКК).

18 грудня 2015 року судове засідання було відкладено через те, що прокурор не з’явився в судове засідання.

22 грудня 2015 р. відправлено адвокатський запит на ознайомлення та копіювання матеріалів наглядового провадження.

Справа була призначена до розгляду на 26 січня 2016 року, однак рух по справі відсутній.

Судове засідання, призначене на 11 травня 2017 року було перенесено на 9 червня 2017 року через те, що новий прокурор заявив клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Справа Ч-ва

Ч-ва,1973 р.н., було засуджено до 4 років 2 місяців позбавлення волі за вчинення крадіжки, початок строку від 06.06.2017 року.

На теперішній час Ч-в відбуває покарання в Кропивницькій виправній колонії № 6, де знаходиться в медичній частині установи та проходить лікування. Під час відбування покарання здоров’я Ч-ва постійно погіршується .

Адвокатом ЦСЗ проведено зустріч з Ч-в в умовах ВК № 6 та зібрано документи для підготовки клопотання про звільнення Ч-в за хворобою.

Адвокатом ЦСЗ складено та направлено ряд адвокатських запитів до Кропивницького СНІД–центру, Кропивницької ВК № 6 для отримання повної інформації про стан здоров’я засудженого та призначене йому лікування.

Згідно довідки медичної частини Кропивницької ВК № 6 від 25.10.2017 року – Діагноз Ч-ва: В-20 (ВІЛ – інфекція), IV клінічна стадія. Виражена імуносупресія. Генералізована лімфаденопатія. Носій NCV (Вірусний гепатит С). Кандидоз ротової порожнини в стадії ремісії. Згідно останнього дослідження на СД – 4 становлять 153 кл. (СД-4 < 200 кл/мкл). Відповідно до п.п.1 (п.2) Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання є Інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД) – IV клінічна стадія (абсолютна кількість СД-4 < 200 кл/мкл).

Адвокатом складено та подано до суду в інтересах Ч-ва клопотання про звільнення від відбування покарання у зв’язку з хворобою. Судовий розгляд клопотання призначено на 22.12.2017 року.

Справа Д-д

Пані Д-д проживала разом зі своїм чоловіком і неповнолітнім сином. Чоловік пиячив і часто лаявся на дружину та на сина, часом бив її, іноді замикав надовго їх у кімнаті. Під час збройного конфлікту на Сході він приймав участь у Антитерористичній операції. Колі він повернувся додому, то влаштував святкування закінчення своєї військової служби. Перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, чоловік знову побив Д-д. Д-д знаходилася у стані сильного душевного хвилювання, схопила ніж на кухні та завдала чоловікові удар в живіт. Від крововтрати чоловік Д-д помер.

28 квітня 2016 року Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу. Д-д була визнана винною у вчиненні умисного вбивства та засуджена до восьми років позбавлення волі.

26 липня 2016 року апеляційний суд Дніпропетровської області залишив вирок без змін.

У червні 2017 року Д-д звернулася до адвоката ЦСЗ. На той момент справа розглядалася касаційним судом. Адвокат ЦСЗ ознайомився з матеріалами справи.

Судове засідання було призначене на 19 грудня 2017 року, але засідання не відбулося тому що через судову реформу Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ було ліквідовано. Почав діяльність новий Верховний Суд.

Розгляд справи продовжується.

Справа Да-скіна

Гр. Д. утримувався під вартою в Харківській установі виконання покарань № 27 (далі – СІЗО) за звинуваченням в груповому викраденні людини.

19.06.2016 Д. поскаржився до медсанчастини на болі в області живота, слабкість, запаморочення, нудоту. Був оглянутий лікарем СІЗО і направлений в стаціонар медчастини СІЗО з діагнозом хронічний гастрит в стадії загострення і виразкова хвороба під питанням. Лікарем складений список ліків і переданий хворому для придбання рідними.

22.06.2016 через кімнату прийому передач СІЗО запропоновані лікарем ліки були передані для лікування Д.

22.06.2016 в зв’язку з різким погіршенням стану Д. бригадою швидкої допомоги був вивезений з СІЗО і поміщений в лікарню

26.06.2016 р Д помер у лікарні через внутрішню кровотечу внаслідок виразки 12-палої кишки (запропоновані лікарем СІЗО ліки були протипоказані при виразці 12-палої кишки).

28.02.2017 р Було відкрито кримінальне провадження ч. 1 ст. 140 (неналежне виконання медичними працівниками своїх обов’язків). В рамках цього провадження розслідується обставини смерті Д. і ще 5-х укладених Харківського СІЗО, які померли в лікарнях м. Харкова протягом другої половини 2016 р

Протягом тривалого часу не було проведено результативних слідчих дій, спрямованих на належне розслідування причин смерті Д. Після вступу в справу адвоката ХПГ, що представляє вдову Д. вона отримала статус потерпілої, і були ініційовані ряд слідчих дій (отримання медичних документів з СІЗО, станції швидкої медичної допомоги, лікарні, проведення експертиз). В даний час справа знаходиться на перевірці в прокуратурі.

Справа Ді-ко

Пан Ді-ко проходить військову службу за контрактом. З 06.07.2017 року по 01.08.2017 року вона перебувала на лікуванні.

10.07.2017 року представник державного підприємства (ДП), у якого орендує кімнату Ді-ко з її малолітньою дочкою, без попередження відключив від електропостачання кімнату Ді-ко. Ді-ко зверталась з скаргами на незаконне відключення її від електропостачання, оскільки кімната обігрівається електроенергією, але це не дало результатів.

В листопаді Ді-ко звернулась за правовою допомогою. Після цього було підготовлено позов про визнання незаконним відключення кімнати Ді-нко від електропостачання, зобов’язання відповідача відновити електропостачання та про стягнення моральної шкоди. До позову долучено заяву про забезпечення позову, а саме відновлення електропостачання до розгляду по позову по суті. В задоволенні даної заяви судом було відмовлено. Дане рішення оскаржено до апеляційного суду.

Направлено запит для отримання документів, що стали підставою для розірвання договору оренди заключного з військовою частиною та Ді-ко. Отримано відповідь про те, що такий договір не укладаався, а військово частина розірвала договір укладений між нею та ДП про проживання Ді-ко. Про розірвання даного договору Діо-янко не повідомлялась.

Справа Г-ва

Пан Г-в є учасником добровольчого батальйону «Айдар», який був заснований після початку проведення антитерористичної операції на Сході України.

1 липня 2014 року військові з добровольчого батальйону «Айдар» прийшли до квартири пана С., який, за інформацією, що надійшла, надавав допомогу сепаратистським групам. Під час їхнього візиту один з військових почав вимагати від пана С. надати їх мобільний телефон та ноутбук з ціллю перевірки наявності на них будь-яких матеріалів, які підтверджували його сепаратистську діяльність.

2 липня 2014 Г-в разом з іншими війковими був затриманий співробітниками міліції за підозрою у вчиненні розбою щодо пана С. У той же день Г-в був затриманий у якості підозрюваного та звільнений з під варти.

24 червня 2015 року Г-в був затриманий співробітниками міліції Управління МВС у Харківській області, куди він прийшов подавати заяву про вбивство його дружини на території так званої «Луганської Народної Республіки».

25 червня 2015 року Г-ва було взято під варту згідно постанови Печерського районного суду міста Києва, відповідно до якої він підозрювався у скоєнні розбою з обтяжуючими обставинами стосовно пана С., незважаючи на те, що потерпілий безпосередньо не вказував на Г-ва як на особу, яка вчинила розбійний напад.

29 червня 2015 адвокат Г-ва подав скаргу на вищезазначену постанову Печерського суду до Апеляційного суду Києва.

Фактичний розгляд апеляційної скарги відбувся лише 5 серпня 2015 року, тобто через один місяць і десять днів після взяття Г-ва під варту, що суперечить вимогам національного законодавства, згідно з яким такі апеляційні скарги повинні бути розглянуті протягом трьох днів після їхньої подачі.

Затримка в розгляді скарги була викликана незаконними діями суду нижчої інстанції, який вчасно не доставив матеріали справи в Апеляційний суд, а також діями Апеляційного суду, який організував належним чином ні доставку Г-ва у судове засідання, ні проведення судового розгляду у режимі відеоконференції.

У своїй постанові від 5 серпня 2015 року Апеляційний суд міста Києва прийняв рішення про заміну запобіжного заходу для Г-ва із тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Однак, через затримку в інформуванні адміністрації Кіровоградського СІЗО, Г-в був звільнений з під варти лише 7 серпня 2015 року.

26 жовтня 2015 року юрист Центру стратегічного судового захисту направила підготовлену скаргу до Європейського суду з прав людини на порушення права Г-ва на свободу та своєчасний перегляд законності тримання під вартою, закріплених у Статті 5 § 1, 5 § 3 Конвенції.

28 серпня 2015 року Г-ву вручили письмове повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, в якій до попередньої кваліфікації його дій як розбій була додана також нова обтяжуюча ознака, як вчинений за попередньою змовою групою осіб з розподілом ролей.

Оскільки інші підозрювані у справі переховувалися від правосуддя, наприкінці серпня 2015 з матеріалів кримінального провадження були виділені матеріали, що стосуються Г-ва, а 1 вересня 2015 року прокуратура склала обвинувальний акт щодо нього, і направила для розгляду по суті до Троїцького районного суду Луганської області (далі – Троїцький суд).

1 жовтня 2015 року адвокат ЦСЗ подав до Троїцького суду заяву до застосування заходів безпеки до його дітей, які перебувають на території, підконтрольній незаконним збройним формуванням. Обґрунтуванням цієї заяви було те, що обвинувачення їх батька за діяльність проти активістів сепаратистського руху під час участі у бойових діях на стороні української армії складало загрози для них з боку бойовиків. Троїцький суд не лише відмовив у застосуванні заходів безпеки, але й більш того, після надходження зазначеної заяви до дітей Г-ва приходили невідомі люди і цікавилися їхнім розкладом життя, контактами із батьком і т.ін. Розуміючи те, що із Троїцького суду відбувся виток інформації до так званої ЛНР, і це дає підстави для сумніву в неупередженості суддів цього суду, Г-в подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) заяву направлення його справи для розгляду до іншого суду. 7 жовтня 2015 року ВССУ відхилив цю заяву

В Троїцькому суді на 25 листопада 2015 року було призначено підготовче судове засідання у складі колегії з трьох суддів, але під час підготовчого судового засідання один із суддів судової колегії заявив самовідвід, оскільки він перебуває в приятельських стосунках з потерпілим. Цей відвід було задоволено судовою колегією, а розгляд справи відклали до формування нового складу суду.

Поки йшло провадження у справі, поліція затримала іншого обвинуваченого у справі – пана Л., після чого 01.12.2016 р. Троїцький суд об’єднав кримінальні провадження проти пана Г. та проти Л. в єдине провадження.

14 січня 2016 року Троїцький суд задовольнив самовідвід іншого судді цієї судової колегії цього суду, оскільки його дружина є хрещеною матір’ю дочки потерпілої у кримінальній справі, відтак, в нього може виникнути конфлікт інтересів при розгляді справи.

Після цього самовідводу судді в Троїцькому суді, у складі якого не залишилось нових суддів для розгляду справи, і суд направив подання разом з матеріалами кримінального провадження до апеляційного суду Луганської області для вирішення питання про підсудність справи. Одночасно з цим поданням адвокат Г. направив до апеляційного суду клопотання про направлення справи до одного із судів Харківської області, де мешкають більшість свідків по справі. 1 лютого 2016 року Апеляційний суд Луганської області відмовив у клопотанні і запропонував звернутися з поданням з цього питання до ВССУ.

14 березня 2016 року адвокат ЦСЗ заявив клопотання про виклик для допиту до суду свідків захисту, яке суд задовольнив. Після цього адвокат заявив клопотання про направлення справи до ВССУ для вирішення питання про підсудність на тій підставі, що більшість свідків проживає в іншому регіоні України. Троїцький районний суд задовольнив це клопотання і направив справу до ВССУ.

ВССУ призначив для розгляду справи Сватівській районний суд Луганської області (далі – Сватівський суд).

Підготовче засідання у справі в 2016 році призначалось декілька разів, але не проводилось з причини хвороби суддів, їх зайнятості в іншому процесі, неявки адвокатів та прокурора тощо. На початку 2017 року був затриманий третій підозрюваний у справі, п. С. Після складання обвинувального акту матеріали кримінального провадження щодо нього були направлені до Сватівського суду, де вони були об’єднані з матеріалами провадження за обвинуваченням Г-ва і п. Л.

Впродовж 2017 року у справі багаторазово призначалось підготовче судове засідання, яке в більшості випадків мало проводитись в режимі відеоконференції, але воно не відбулося внаслідок перебування обвинувачених на стаціонарному лікуванні, незабезпечення обвинуваченого п. С. захисником, зайнятості суддів, неявки захисника, а останнім часом з причини неявки прокурора. За інформацією керівника військової прокуратури яка підтримує обвинувачення в суді, внаслідок ротації прокурорів виникла необхідність заміни у складі групи прокурорів.

Наступна дата підготовчого засідання призначена на 23 січня 2018 року.

Справа І-ва

17.01.2016 року – працівниками Запорізького управління Служби Безпеки України, було здійснено затримання гр. Російської Федерації І-ва, який знаходився у розшуку Інтерпол, та підозрюється у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 208 КК Російської Федерації.

Правоохоронними органами Російської Федерації, І-в. обвинувачується у участі у збройному формуванні на території іноземної держави не передбачений законодавством цієї держави, з метою, що суперечать інтересам Російської Федерації

У міжнародному розшуку І-в. перебуває з 02.04.2015 року, ініціатор розшуку – слідчий відділ органів внутрішніх справ Росії по Грозненському району Чеченської Республіки.

19.01.2016 р., за відповідним клопотанням Прокуратури Запорізької області, слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було винесено ухвалу про застосування до І-ва. тимчасового арешту строком до 26.02.2016 року.

Адвокат ЦСЗ (далі – адвокат) почав працювати по справі 09.02.2016 р.

Після отримання справи, адвокатом було зібрано та подано до прокуратури відомості та відповідне клопотання про неможливість здійснення екстрадиції І-ва .до Чеченської Республіки Російської Федерації.

Відповідно до зібраних адвокатом відомостей та доказів, у разі екстрадиції І-в. до Чеченської Республіки Російської Федерації, існують реальні загрози застосування до нього катування, насильницького зникнення, нелюдського поводження, окремо було зібрано та подано відомості про поширення у Чеченській Республіці (місця екстрадиції) катування, насильницькі зникнення та вбивства мирного населення.

З огляду на наведене, беручи до уваги отримані адвокатом відомості, враховуючи положення Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», Європейської конвенції про видачу правопорушників, Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, та кримінального процесуального законодавства України – здійснення екстрадиції І-ва, є неможливим.

25.02.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування екстрадиційного арешту до І-ва.

25.02.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість застосування до І-ва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

25.02.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, до І-ва було застосовано екстрадиційний арешт строком до 2 місяців.

В квітні 2016 р. І-в за допомогою адвоката, звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про надання йому статусу біженця з Російської Федерації.

24.04.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І-ва.

24.04.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І-ва. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

24.04.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І-ву. екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

23.06.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І-ва.

23.06.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І-ва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

23.06.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І-ву екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

29.06.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження І-ву екстрадиційного арешту.

08.07.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

22.08.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І-ва.

22.08.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І-ва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

22.08.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І-ву екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

21.10.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І-ва

21.10.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І-ва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

24.10.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження І. екстрадиційного арешту.

03.11.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

19.12.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І-ва

19.12.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І-ва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І-ва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

19.12.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І-ву екстрадиційного арешту строком до 60 діб.

24.12.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження І-ву екстрадиційного арешту, з огляду на необґрунтованість зазначеної ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2016 р., та те що граничний термін тримання під вартою І-ва, відповідно до ст. 197 КПК України може бути лише до 17.01.2017 р. (включно), що унеможливлює продовження екстрадиційного арешту терміном до 60 діб.

11.01.2017 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

15.02.2017 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування до І-ва запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

17.02.2017 р. – слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про застосування до І-ва запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком до 60 діб.

12.04.2017 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування до І-ва продовження заходу у вигляді домашнього арешту.

18.04.2017 р. – слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про застосування до І-ва запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком до 60 діб.

12.06.2017 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування до І-ва продовження заходу у вигляді домашнього арешту.

16.06.2017 р. – слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про застосування до І-ва запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком до 60 діб.

25 травня 2017 року Окружним адміністративним судом м. Києва проведено підготовче судове засідання в справі, під час якого адвокатом було подано додаткові пояснення до позову і додатки та заяву про ознайомлення з матеріалами особової (міграційної) справи пана І-ва

Суд зобов’язав відповідача надати матеріали особової справи та призначив справу до судового розгляду.

Тільки 03 жовтня 2017 року відповідно до даних з сайту судової влади було призначено склад суду, який буде розглядати справу. 21 листопада 2017 року справа була розглянута в порядку письмового провадження, в задоволенні позову було відмовлено.

Адвокат ЦСЗ підготував апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду.

Справа К-ко

Пані К. є громадянкою України, що на сьогоднішній день проживає у м. Харків. Пані К. обвинувачувалася у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 КК України. Їй інкримінували умисне вбивство двоюрідного брата.

Пані К. була затримана правоохоронними органами та її було піддано катуванню, а саме її били руками по голові та катували електричним струмом протягом двох діб у райвідділі міліції. Катували задля отримання від пані К. явки з повинною у вчиненні вбивства.

Протягом п’яти років справа слухалась, спочатку в Харківському районному суді Харківської області, а потім в Апеляційному суді Харківської області, який своїм рішенням звільнив з під варти пані К., а справу направив на додаткове розслідування, оскільки жодних інших доказів, крім явки з повинною в справі не було.

Через три роки після її звільнення справи та перевірки щодо катування та побиття було закрито.

Однак у 2016 році все ж таки були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань з приводу катувань пані К.

Адвокат вступив у справу на стадії досудового розслідування.

За допомогою адвокатського запиту, який було адресовано Харківському обласному бюро судово-медичних експертиз вдалося отримати завірені копії висновків експертиз, в яких було зафіксовано тілесні ушкодження заподіяні пані К. внаслідок катувань.

Після отримання вищевказаних висновків пані К. була викликана до прокуратури, де їй було повідомлено про підозру у вчиненні вбивства двоюрідного брата знову.

Сторона обвинувачення подавала клопотання щодо обрання пані К. запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Харківський районний суд Харківської області відмовив в задоволенні вищевказаного клопотання та прийняв до уваги письмові заперечення та додані до них докази щодо необґрунтованості підозри та відсутності ризиків втечі пані К.

Після додаткового розслідування справа знову була передана до суду.

У квітні 2017 року за клопотанням адвоката ЦСЗ апеляційний суд Харківської області змінив підсудність справи на Комінтернівський районний суд м. Харкова. З того моменту підготовче судове засідання не було проведено внаслідок неявки потерпілих і прокурора. Тому і дотепер справа не призначена до розгляду.

Після ознайомлення з матеріалами справи адвокат ЦСЗ зробив декілька запитів, в тому числі, щодо тілесних ушкоджень К.

У грудні 2017 року Комінтернівський районний суд вирішив звернутися із поданням до апеляційного суду Харківської області щодо зміни юрисдикції через те, що місце вчинення злочину наразі знаходиться у Фрунзенському районі міста. Суд не обирав жодних мір запобіжного заходу для обвинуваченої.

Щодо провадження за скаргою К. на застосування незаконного фізичного насильства в період дізнання по справі, то воно формально триває, але фактично слідчі (розшукові) дії не проводяться. Тому адвокат має намір підготувати скаргу до Європейського суду з прав людини за cтаттею 3 Конвенції. Також адвокат підготувала заяву до слідчого про інформування про хід та результати розслідування.

Справа Кр-ського

Заявник, громадянин України пан К., обвинувачується у вчиненні розбою, незаконного заволодіння транспортним засобом, незаконному позбавленні волі людини. Заявник своєї вини у вчиненні злочинів не визнав.

9 вересня 2014 року було відкрито кримінальне провадження. Досудове розслідування кримінального провадження було проведено Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України.

7 грудня 2014 року заявника було взято під варту.

16 травня 2016 року юрист ЦСЗ вступив в кримінальне провадження.

30 травня 2016 року суд продовжив строк тримання під вартою пана К.

1 липня 2016 року кримінальне провадження було направлено до Голосіївського районного суду м. Києва.

Упродовж судового розгляду змінювався склад суду, прокурор подавав клопотання щодо визначення підсудності. Тільки одного потерпілого було допитано, один з томів письмових доказів був зачитаний. Судові слухання постійно відкладаються з різних підстав.

1 серпня 2016 року юрист ЦСЗ подав клопотання по зміні запобіжного заходу із затримання на 24-часовий домашній арешт. Клопотання було задоволено.

11 жовтня 2016 року судове засідання було відкладено.

14 листопада 2016 року юрист подав клопотання по зміні місця проживання Клопотання було задоволено.

Того ж дня юрист ЦСЗ подав клопотання про припинення дії запобіжного заходу через сплив двох місяців та не продовження судом дії домашнього арешту. Клопотання не було задоволено.

01 лютого 2017 року судове засідання не відбулося через участь одного з суддів в іншому судовому засіданні.

01 лютого 2017 збіг шестимісячний строк застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту. Адвокат направив на адресу суду повідомлення, в якому було вказано, що обвинувачений більше не повинен дотримуватися домашнього арешту.

03 квітня 2017 року прокурор подав клопотання про допит свідків в режимі відеоконференції, 16 травня 2017 року в судовому засіданні дані свідки були допитані.

Судове засідання 20.06.2017 не відбулось, оскільки інша обвинувачена захворіла, було подане клопотання захистом про відкладення засідання.

Відбулись судові засідання 07.08.2017, 02.11.2017, 17.11.2017, в яких дослідили письмові докази, допитали свідка

Наступне судове засідання 31.01.2018.

Справа Л.

Заявник, пані Л. обвинувачується у скоєнні підготовки та формування терористичної групи або організації, вчиненні терористичного акту організованою групою та незаконного поводженні зі зброєю.

Досудове розслідування в кримінальному провадженні проводилось Головним слідчим управлінням Служби Безпеки України.

На даний момент кримінальне провадження передано до суду та перебуває в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва.

Адвокат приймав участь в підготовчому судовому засіданні по справі :

– 10.11.2016 року (засідання відкладено у зв’язку з неявкою перекладача та потерпілих);

– 05.12.2016 року (засідання повторно відкладено у зв’язку з неявкою перекладача та потерпілих).

– 16.01.2017, 13.02.2017, 15 03.2017, 19.04.2017, 11.05.2017 судові засідання було відкладено з різних причин: неявка потерпілих, зайнятість судді в іншому судовому засіданні та надання медичної допомоги обвинуваченому.

– 12. 05.2017 року у судовому засіданні було оголошено перерву для надання прокуратурі часу для здійснення перекладу обвинувального акту на російську мову.

– 08.06. 2017 року прокуратурою і досі не було підготовлено російськомовний текст обвинувального акту, у зв’язку з чим в судовому засіданні знову оголошено перерву.

– 09.08.2017 судове засідання відкладено на 19.10.2017 року на 11 год.00хв. у зв’язку з відпусткою судді.

– 19.10.2017 року в підготовчому судовому засіданні адвокатом заявлено клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, проте суд виніс ухвалу про призначення справи до судового розгляду на 19.12.2017 року

– 19.12.2017 року відбудеться перше судове засідання (судовий розгляд справи).

Окрім участі в судових засіданнях адвокатом складено процесуальні документи на вимогу заявника:

– заяву про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України прокурором Генеральної прокуратури Кравчиною В.В. (процесуальний прокурор);

– заяву про відвід процесуальному прокурору;

– скаргу слідчому судді на невнесення відомостей до ЄРДР згідно заяви про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України прокурором Генеральної прокуратури Кравчиною В.В.;

– адвокатський запит до Генеральної прокуратури України з приводу несанкціонованого втручання в приватне спілкування заявника із захисником Губським В.

– скаргу на адресу суду на несанкціоноване втручання в приватне спілкування пані Л. з її захисником.

– клопотання до суду про зобов’язання прокурора повернути пані Л. її паспорт.

– клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

Справа Л-ка

28 травня 2014 року Шевченківський районний суд міста Львів визнав чотирьох працівників міліції винними у перевищенні влади та службових повноважень та незаконному позбавленні свободи та призначив їм реальні строки відбування покарання. Підставою для скасування вироку стала неповнота досудового розслідування щодо перебування Л-к у Залізничному РВ, наявність суперечностей між показами матері потерпілого та обвинувачених, необхідність з’ясування додаткових питань під час судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень.

В серпні 2014 року Апеляційний суд міста Львів скасував рішення та направив справу на додаткове розслідування.

Упродовж наступного розслідування було зібрано 6 томів доказів.

Усі слідчі дії були проведені по декілька разів. Так, слідчий експеримент, огляд місця злочину, допит підозрюваних, опитування нових/додаткових свідків та освідування потерпілого було проведено три рази, освідування матері та брата потерпілого були проведені по два рази. Також проводились зняття інформації з каналів зв’язку та пошук свідків. Крім того було проведено додаткову судово-медичну експертизу.

Також було проведено встановлення місцезнаходження особи за сигналом її мобільного телефону. Така слідча дія спростувала твердження працівників міліції про наявність у них алібі.

Адвокат ЦСЗ надав слідству документи, що посвідчують факт незаконного утримання пана Л. під вартою упродовж більше ніж трьох днів.

У грудні 2014 слідчий склав обвинувальні акти щодо працівників міліції.

4 лютого 2015 року було проведено попереднє судове засідання.

Упродовж судових розглядів були допитані свідки. Обвинувачення подало клопотання про допит 20 свідків. Допит одного свідка може тривати близько 2-3 годин, тож це загалом може зайняти багато часу.

Справа перебуває на судовому розгляді. Упродовж 2015 року було проведено 30 судових засідань.

Протягом 2016 року продовжується судовий розгляд. Судові засідання часто відкладаються. Протягом судових засідань допитуються свідки. Недопитаними залишилися кілька свідків.

За клопотанням сторони захисту суд неодноразово викликав в судове засідання додаткових свідків, до яких в подальшому неодноразово застосовувався привід. В переліку свідків був слідчий, який проводив досудове розслідування вперше. Його допит проводився двічі через несправності під час фіксації процесу технічними засобами. Також додатково допитувались працівники Залізничного РВ, затриманого разом із Л-к – П, та його адвоката. З прес центру обласного управління суд витребував для перегляду та доручення копії відео запису сюжетів про затримання потерпілого. Також суд долучив записи з відеокамер Шевченківського та Залізничного РВ, на яких зафіксовано факт виходу Л-к з них. Адвокат заявила про неможливість брати до уваги такі докази, оскільки не були предметом дослідження під час досудового розгляду. Був допитаний в якості експерта фахівець з науково-дослідного інституту Судом вже оголошено матеріали провадження, в наступне засідання викликаний для допиту потерпілий

Справа Л-кої

Заявниця, пані Л-ка, є громадянкою України, яка народилася в 1958 році і зараз проживає в Харківській області України.

У квітні 2010 року заявниця звернулася до лікаря, який зробив їй фармакологічну блокаду у порушення порядку надання медичної допомоги.

Крім того, лікар на той час отримав лише сертифікацію лікаря-нейрохірурга, а маніпуляції проводив у власному будинку, перетвореному на медичний офіс, там не було необхідного обладнання, яке могло б допомогти у випадку ситуації, яка потребує надзвичайної допомоги.

Внаслідок ін’єкцій, зроблених лікарем, пані Л. втратила зір і слух і відчуття нюху, стан її здоров’я було надзвичайно ускладнений. У результаті травми вона стала інвалідом.

Пані Л. перебувала у відділенні інтенсивної терапії протягом 20 днів, це завдало їй та її родині значні психічні страждання. Протягом цього часу заявниця, її чоловік і дочка не знали, чи зможуть лікарі повернути її до життя, що завдавало заявниці та членам її сім’ї значні моральні страждання.

Згідно з цим фактом, у квітні 2010 року за заявою адвоката ЦСЗ було порушено кримінальну справу, розслідування якої ще триває.

У квітні 2013 року адвокат ЦСЗ від імені заявниці подав цивільний позов до лікаря до Жовтневого районного суду м. Полтави.

5 червня 2014 р. Жовтневий районний суд Полтави відхилив всі вимоги заявниці.

21 липня 2014 року апеляційний суд Полтавської області залишив без змін дане рішення.

У 2014 році касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України була відхилена.

6 листопада 2014 року адвокат ЦСЗ подав скаргу відповідно до статті 303 Кримінально-процесуального кодексу України на рішення слідчого Жовтневого відділу поліції про закриття кримінального провадження.

2 лютого 2015 р. Жовтневий районний суд Полтави вирішив скасувати дане рішення та повернути справу для додаткового розслідування.

3 березня 2015 р. адвокат ЦСЗ подав запит до слідчого Жовтневого районного відділу поліції про комплексне медичне обстеження заявниці.

У 2016 році адвокат ЦСЗ подав заяву до ЄКПЛ про порушення статей 2, 3, 8 Конвенції.

У липні 2017 року в Харківському обласному управлінні судово-медичної експертизи була проведена судова експертиза стану здоров’я заявниці. Висновки були передані слідчому.

28 грудня 2017 р. адвокат ЦСЗ ознайомився з матеріалами кримінальної справи в Жовтневому районному відділі поліції та подав кілька запитів.

Справа триває.

Справа М-ого

Засуджений М-ий звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про скасування рішення про переведення його для відбування покарання до іншої установи виконання покарань. М-ий вказував, що хоче відбувати покарання ближче до місця проживання його родичів

19 червня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва виніс ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі. Таке рішення суд ухвалив виходячи з правового аналізу ч. ч. 1, 2 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України та ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України. Суд вказав, що заявлені позовні вимоги пов’язані з виконанням вироку суду в кримінальній справі, та підлягають вирішенню в порядку кримінального судочинства. М-ий оскаржив таке рішення.

18 вересня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2017 року про відмову у відкритті провадження та направив справу в суд першої інстанції для продовження розгляду.

У грудні 2017 року суд першої інстанції почав розгляд, але засідання було відкладено.

Триває розгляд в суді першої інстанції.

Справа Ма-віна

02.09.2013 року вироком Чугуївського міського суду пана М. визнано винним в скоєнні злочинів передбачених ч. 1 ст. 122 та ч. 3 ст. 185 КК України та призначив йому покарання: по ч. 1 ст. 122 КК України у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК України у вигляді 5 (п’яти) років позбавлення волі. Згідно ст. ст.75,76 КК України засудженого від відбуття призначеного покарання звільнити з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк в 3 (три) роки і зобов’язати не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без згоди органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Не погодившись із вироком Пан М. подав апеляційну скаргу. Для представництва його інтересів він звернувся до адвоката ЦСЗ.

Апеляційний суд вирішив вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 2 вересня 2013 року в відношенні пана М. в частині засудження за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України скасувати і направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд. Розгляд справи триває.

Справа Ме-єва

16.01.2016 року – працівниками Запорізького управління Служби Безпеки України, було здійснено затримання гр. Російської Федерації Ме-єв, який знаходився у розшуку Інтерпол, та підозрюється у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 205.1 та ч. 2 ст. 205.5 КК Російської Федерації.

Правоохоронними органами Російської Федерації, Ме-єв обвинувачується у тому, що перебуваючи на території Криму, Ме-єв здійснював схиляння іншої особи до терористичної діяльності та здійснював підготовку у здійсненні терористичного акту.

У міжнародному розшуку Ме-єв перебуває з 26.02.2015 р., ініціатор розшуку – ФСБ Росії.

19.01.2016 р., за відповідним клопотанням Прокуратури Запорізької області, слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було винесено ухвалу про застосування до Ме-єва тимчасового арешту строком до 26.02.2016 року.

Адвокат ЦСЗ (далі – адвокат) почав працювати по справі 09.02.2016 р.

Після отримання справи, адвокатом було зібрано та подано до прокуратури відомості та відповідне клопотання про неможливість здійснення екстрадиції Ме-єва до Російської Федерації.

Відповідно до зібраних адвокатом відомостей та доказів, у разі екстрадиції Ме-єва до Російської Федерації, існують реальні загрози застосування до нього катування, насильницького зникнення, нелюдського поводження. З огляду на наведене, беручи до уваги отримані адвокатом відомості, враховуючи положення Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», Європейської конвенції про видачу правопорушників, Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, та кримінального процесуального законодавства України – здійснення екстрадиції Ме-ева, є неможливим.

25.02.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування екстрадиційного арешту до Ме-єва

25.02.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

25.02.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, до Ме-єва було застосовано екстрадиційний арешт строком до 2 місяців.

В квітні 2016 р. Ме-єв за допомогою адвоката, звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про надання йому статусу біженця з Російської Федерації.

Адвокатом було зібрано та подано до прокуратури додаткові відомості, які дають обґрунтовано вважати про те, що у разі екстрадиції Ме-єва до Російської Федерації, до нього буде застосовано катування та нелюдське поводження, які були застосовані російськими спецслужбами до знайомих Ме-єва, після їх затримання спецслужбами Російської Федерації, їх допиту, під час якого представники російських спецслужб вимагали надати свідчення проти Ме-єва та інших невідомих осіб. Наразі вищевказані особи, знаходяться поза межами Російської Федерації та мають відповідний статус біженців.

24.04.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до Ме-єва.

24.04.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

24.04.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження Ме-єва екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

23.06.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до Ме-єва

23.06.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

23.06.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження Ме-єву екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

29.06.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження Ме-єву екстрадиційного арешту.

08.07.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

22.08.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до Ме-єва

22.08.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

22.08.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження Ме-єву екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

21.10.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до Ме-єва

21.10.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, про неможливість продовження до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи, та було надано змістовні аргументи щодо можливості застосування до Ме-єва особистої поруки, яку був готовий надати народний депутат України Чубаров Р.

24.10.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження Ме-єву екстрадиційного арешту.

18.11.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

19.12.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до Ме-єва

19.12.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ме-єва запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Ме-єва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

19.12.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження Ме-єва екстрадиційного арешту строком до 60 діб.

24.12.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження Ме-єву екстрадиційного арешту, з огляду на необґрунтованість зазначеної ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2016 р., та те що граничний термін тримання під вартою Ме-єва, відповідно до ст. 197 КПК України може бути лише до 17.01.2017 р. (включно), що унеможливлює продовження екстрадиційного арешту терміном до 60 діб.

23.01.2017 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

07.02.2017 р. – адвокатом подано заяву про повернення оригіналів документів до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя. 23.01.2017 року під час перегляду ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2016 р в Апеляційному суді Запорізької області було долучено до справи оригінали довідок про взяття на облік ВПО пані Р. у кількості 4 шт.

15.02.2017 р. – прокурором прокуратури Запорізької області з міжнародно-правових відносин подане клопотання про зміну запобіжного заходу відносно пана Ме-єва у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді особистої поруки.

17.02.2017 р. – слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя винесено ухвалу про зміну запобіжного заходу відносно пана Ме-єва на запобіжний захід у вигляді особистої поруки.

19.03.2017 р. – адвокатом подана скарга до Орджонікідзевського суду м. Запоріжжя скаргу на бездіяльність прокурора щодо повернення тимчасово вилученого майна.

23.03.2017 р. – Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя залишено без задоволення зазначену скаргу.

05.04.2017 р. – адвокатом подано апеляційну скаргу на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

07.04.207 р. – ухвалою Апеляційного суду Запорізької області було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката на бездіяльність прокурора щодо повернення тимчасово вилученого майна.

12.04.2017 р. – адвокатом подано вимогу до УСБУ в Запорізькій області про повернення оригіналів документів вилучених у особи під час її затримання, а саме що посвідчують особу та його громадянство.

24.04.2017 р – листом, УСБУ в Запорізькій повідомило, що : «у слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області відсутні законні підстави прийняття будь-яких процесуальних рішень стосовно вилучених у Ме-єва документів, що посвідчують особу та його громадянство»

03.05.2017 р. – адвокатом надіслано копію договору оренди житлового будинку де мешкає Ме-єв, у зв’язку із зміною його місця проживання.

04.05.2017 р. – адвокатом подана скарга до Генеральної прокуратури України на неправомірні дії прокурора щодо неповернення тимчасово вилученого майна.

19.05.2017р. – отримана відповідь від Генеральної прокуратури України щодо неправомірних дій прокурора щодо неповернення майна, та зазначено: «…питання щодо подальшої долі вилучених у пана Ме-єва посвідки на тимчасове проживання в Україні та паспортів громадянина РФ буде вирішено після прийняття рішення стосовно запитуваної особи.»

11.05.2017 року Окружним адміністративним судом м. Києва проведено судовий розгляд справи.

Суд заслухавши доводи та клопотання представника позивача та позивача, пояснення за позовом представника позивача, доповнення позивача та заперечення відповідача, долучивши до матеріалів справи додаткові документи (докази), подані стороною позивача, продовжив судовий розгляд в порядку письмового провадження (за згодою сторін).

Адвокатом через канцелярію суду подано заяву про видачу постанови суду від 11.05.2017 року, винесену судом в порядку письмового провадження. До теперішнього часу на поштову адресу позивача та представника позивача постанова за результатами розгляду справи поки що не надходила.

08.11.2017 року Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва позов пана М.е-єва задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 27.10.2016 № 547-16. Зобов’язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву пана Ме-єва про надання статусу біженця у відповідності з процедурою передбаченою законодавством.

Державною міграційною службою України подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції від 08.11.2017 року, проте на сьогоднішній день скарга залишена без руху, у зв’язку з несплатою відповідачем судового збору.

Справа Ме-нцева

Пан Ме-нцов є громадянином України, який народився та постійно проживав у Кіровоградській області.

У січні 2017 року Ме-нцов вкрав мобільний телефон у свого знайомого. Після цього Ме-нцов дійшов висновку, що потерпілий звернувся до поліції з приводу крадіжки, а тому вирішив йому помститися та побив його. Після цього постраждалий викликав поліцію, яка затримала Ме-нцова. У відділку поліції його повідомили про підозру у вчиненні грабежу. Протягом місяця слідчий періодично викликав Ме-нцова до відділку.

Через деякий час поліція змінила кваліфікацію злочину Ме-нцована розбій та подала клопотання про зміну запобіжного заходу.

27 лютого 2017 року Московський районний суд м. Харкова обрав Ме-нцову запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внести заставу. Адвокат ЦСЗ направив апеляцію на прийняте рішення.

9 березня 2017 року апеляційний суд Харківської області відмовив у задоволенні скарги адвоката про скасування ухвали суду першої інстанції

Після того, як суддя зобов’язала прокурора зачитати обвинувальний акт без присутності потерпілого, було визначено порядок дослідження доказів, після чого було допитано свідків захисту. Станом на 12.12.2017 року свідки обвинувачення прокурором не були доставлені

Адвокатом було подано скаргу на суддю до Вищої Ради правосуддя, однак в зв’язку з навантаженістю Вищої Ради правосуддя висновок щодо її дій не складався.

12.12.2017 року в зв’язку з умовлянням обвинуваченого прокурором відмовитися від захисника та внаслідок цього змінити міру запобіжного заходу з тримання під вартою на інший пан М-цов відмовився від послуг адвоката ЦСЗ у національних інстанціях.

Адвокат ЦСЗ готує скаргу про порушення прав М-цова до Європейського суду з прав людини.

Справа Мо-кова

Заявник утримувався з Запорізькому слідчому ізоляторі де до нього з боку адміністрації ізолятора була застосована сила та погрози, що його етапують до колонії де уб’ють. За даним фактом відкрите кримінальне провадження проте розслідування ведеться неефективно. Як стало відомо згодом дане провадження було закрите

29.12.2015 р. без повідомлення про це заявника М. 16.02.2016 р. захисником подано запит для отримання даної постанови. Відповідь та постанова не була надана, що було оскаржено до генеральної прокуратури. Після отримання постанови про закриття провадження вона була оскаржена до слідчого судді 26.04.2016 р. Слідчим суддею постанова про закриття кримінального провадження була скасована 05.05.2016 р.

27.02.2015р. після етапування в колонію до п. М була застосована надмірна сила працівниками колонії, за даним фактом 02.03.2015 р. відкрите кримінальне провадження де п. М не визнаного потерпілим, хоча останньому були спричиненні значні тілесні ушкодження.

31.03.2015 р. слідчим була винесена постанова про закриття провадження через відсутність складу злочину. 01.04.2015 р. процесуальним прокурором було скасовано дану постанову через її передчасність і продовжено розслідування та надано вказівки для слідчого.

12.05.2015 р. слідчим повторно була винесена постанова про закриття провадження через відсутність складу злочину. Дана постанова була оскаржена до суду. 28.07.2015 р. Судом була скасована дана постанова. 26.11.2015 р. слідчим повторно була винесена постанова про закриття провадження через відсутність складу злочину. 14.12.2015 р. дана постанова оскаржена до суду. 20.04.2016 р. в задоволенні скарги та скасуванні постанови – відмовлено. 25.04.2016 р. направлено скаргу на ухвалу слідчого судді до апеляційного суду. 20.05.2016 р. в задоволені скарги було відмовлено, а ухвала слідчого судді залишена в силі. 10.10.2016 р. направлена заява до ЄСПЛ щодо порушення ст. 3 Конвенції.

За фактом нанесення значних тілесних ушкоджень заявника захисник подав звернення до Генерального прокурора, керівника пенітенціарної служби, керівника міністерства юстиції, уповноваженого з прав людини для забезпечення належного розслідування даного факту. (проте ефективне розслідування так і не проведено)

Задля приховання факту побиття заявника працівники колонії та засуджені подали на нього заяву про злочин до прокуратури, в результаті розслідування даної заяви пана М. повідомлено про підозру. 31.03.2015 р. заявнику висунуто обвинувачення, що він 27.02.2015 р. при етапування з слідчого ізолятора, при прибутті до колонії відмовився виходити з автомобіля тероризував засуджених, погрожував застосуванням та застосував силу до представників колонії та наніс членоушкодження трьом засудженим.

22.04.2015 р. на підготовчому судовому засіданні захисником подано клопотання про повернення обвинувального акту через його невідповідність вимогам закону та відсутністю сформульованого обвинувачення, дане клопотання судом було проігноровано, а справа незаконно призначена до розгляду.

За неодноразовими клопотаннями захисника судом була винесена ухвала про допит свідків та потерпілих на території колонії де вони відбувають покарання, оскільки представники колонії відмовляли в їх доставці до суду. Дані особи були допитані.

В рамках даного провадження до заявника запобіжний захід не застосовувався, оскільки останній продовжував відбувати покарання за попереднім вироком. В грудні 2015 р. було прийнято закон який передбачав перерахунок день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. До суду який виносив вирок було подано клопотанням про перерахунок попереднього ув’язнення заявника, яким була винесена ухвала про звільнення від відбування покарання заявником, як такого що відбув покарання. 31.12.2015 р. заявник був звільнений з слідчого ізолятора.

27.01.2016 р. Прокуратурою було ініційовано клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту суду надано докази про безпідставність такого заходу. Судом до заявника застосовано домашній арешт у нічний час з 19-00 по 7-00.

01.03.2016 р. клопотання про зміну умов домашнього арешту задоволено та встановлено домашній арешт з 22-00 по 06-00.

23.03.2016 р. при продовженні строку застосування домашнього арешту, прокуратурою заявлялось клопотання зміну запобіжного заходу, через порушення заявником умов домашнього арешту. Дані твердження про порушення режиму не знайшли свого підтвердження і строк був продовжений без заміни запобіжного заходу.

10.10.2016 адвокат подав заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення прав Мо-кова, гарантованих Статтею 3 Конвенції.

У 2017 році адвокат ЦСЗ подав заяву до Генеральної прокуратури України про вчинення злочину щодо заподіяння Мо-кову тілесних ушкоджень, а також скаргу голові Державної пенітенціарної служби, Міністру юстиції України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини щодо неефективності розслідування за скаргою.

М. затриманий в рамках іншого кримінального провадження.

На даний час триває судовий розгляд.

 

Справа Ну-ного

13 січня 2016 року пан Чеп. повідомив Жовтневий      відділ поліції ГУ НП в Полтавській області про те, що невідома особа через соціальну мережу «Вконтакте» розбещує його неповнолітню доньку. Цього ж дня за даним фактом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (к.п. № 1).

18 січня 2016 року близько 15 години біля церкви по вул. Сінна три працівника поліції у цивільному одязі здійснили напад на пана Н.. Н. повалили на землю та наділи кайданки. Четвертий знімав усе на відео.

Н., із заведеними за спину руками в кайданках, посадили на заднє сидіння автомобіля, посередині між двома працівниками поліції. Спереду сиділи водій та пасажир. Усі особи, що були в автомобілі, почали бити Н. по голові та тілу кулаками, запитуючи про його особу та рід занять. Побиття Н. тривало близько 20 хвилин.

О 16 годині Н. було доставлено до приміщення ГУНП в Полтавській області.

Допит Н. продовжувався близько півтори години. В кімнаті знаходились четверо працівників міліції та старший слідчий. Н. били по спині та ногах і пропонували «щиросердно зізнатись» в розбещенні неповнолітніх. В іншому випадку його обіцяли вбити і закопати.

Перебуваючи під тиском, Н. підписав письмові пояснення, в яких зізнавався у створенні «фейкових» сторінок «Вконтакті» з метою спілкування з неповнолітніми дівчатами на інтимні теми.

Таким чином Н. підписав і письмову згоду на огляд свого помешкання та огляд сторінок в мережі «Вконтакті». О 17 годині 50 хвилин Н. та вищезгадані офіцери були в його квартирі. В ході огляду квартири Н. було складено протокол огляду місця події (не протокол обшуку житла) та отримано письмову згоду Н. на огляд його мобільного телефону та розписку про добровільну видачу Ну-ним його персонального комп’ютера поліції.

Окрім вищевказаного майна, в ході обшуку було вилучено монітор, мишку, клавіатуру, веб-камеру, дві колонки та фалоімітатор (останній, за твердженням Н., йому підкинули самі ж працівники поліції).

Ввечері того ж дня Н. відпустили додому.

19 січня 2016 року, Н. звернувся до лікаря зі скаргами на побиття. У нього було діагностовано закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, пара орбітальну гематому зліва і забій шийного відділу хребта.

19 січня 2016 року Н. звернувся до прокуратури Полтавської області із заявою про кримінальне правопорушення, в якій скаржився на незаконне затримання та побиття його працівниками поліції і незаконне вилучення у нього комп’ютерної техніки, документів та інших речей.

22 січня 2016 року працівниками прокуратури у Н. були відібрані письмові пояснення з детальним описом його затримання і побиття працівниками поліції. Н. прохав допитати священнослужителів церкви, розташованої поряд із місцем його затримання, витребувати у працівників поліції копію відеозапису його затримання та долучити до матеріалів справи виписку з лікарні.

Того ж дня було розпочато кримінальне провадження № 2 за фактом перевищення працівниками поліції своїх службових повноважень. Також повідомлялось, що пан Нуж. має правовий статус Н. в даному кримінальному провадженні. Пізніше слідчий його повідомив, що 27 січня 2016 року він виніс постанову про відмову у визнанні Н. потерпілим, оскільки у матеріалах провадження відсутні дані, які б свідчили про те, що Н. було завдано шкоди. Копію постанови слідчий Н. не надавав.

15 лютого 2016 року Н. звернувся до Жовтневого районного суду м. Полтава зі скаргою на постанову про відмову у визнанні його потерпілим.

17 лютого 2016 року слідчий суддя Жовтневого районного суду скасував постанову слідчого про відмову у визнанні Н. потерпілим. Копія ухвали слідчого судді надійшла до прокуратури 23 лютого 2016 року.

26 лютого 2016 року слідчий прокуратури Полтавської області пан Сор. виніс повторну постанову про відмову у визнанні Н. потерпілим. Своє рішення він обґрунтовував тим, що допитані працівники поліції стверджували, що Н. не мав видимих тілесних ушкоджень на час проведення огляду його квартири.

29 лютого 2016 року Н. оскаржив до слідчого судді вищезгадану постанову.

29 лютого 2016 року слідчий прокуратури Полтавської області пан Сор. виніс постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю у діях працівників поліції складу кримінального правопорушення.

3 березня 2016 року слідчий суддя відмовив в задоволенні скарги Н. на постанову про відмову у визнанні його потерпілим на тій підставі, що кримінальне провадження було закрито.

9 березня 2016 року Н. подав слідчому судді скаргу на постанову слідчого про закриття кримінального провадження.

15 березня 2016 року слідчий суддя виніс ухвалу, якою скасував постанову слідчого про закриття кримінального провадження.

6 травня 2016 року слідчий прокуратури Сор. повторно виніс постанову про закриття кримінального провадження, яка майже повністю дублювала попередню. Н. на той момент вже був взятий під варту в к.п. № 1 та не отримував копію відповідної постанови прокурора.

В ході судового розгляду Н. стверджував, що ряд речових доказів у його справі був отриманий в ході несанкціонованого огляду його приміщення, його речей: змісту комп’ютера та мобільного телефону, а також його облікового запису в соціальній мережі за допомогою примусово отриманого від Н. паролю. Незважаючи на твердження Н.а, що його письмова згода на огляд його приміщення і речей була надана під примусом, суд визнав всі такі докази допустимими і використав їх при постановленні вироку.

13 березня 2017 року Жовтневий районний суд м. Полтави виніс вирок, в якому визнав Н. винним у вчиненні інкримінованих йому діянь та призначив покарання у вигляді 10 років позбавлення волі.

В квітні 2017 року родичі Н. звернулись за правовою допомогою до юриста ЦСЗ.

Юрист ЦСЗ склав апеляційну скаргу на вирок Жовтневого суду, в якій серед іншого зазначав, що речові докази, на які суд посилався у вироку, є недопустимими через порушення процесуального порядку їх отримання.

Апеляційна скарга була аргументована неналежним розслідуванням його скарг на застосування незаконного насильства з боку поліцейських, за рахунок чого було порушено його право на свободу від самовикриття. Також в апеляції зазначено про неповноту судового розгляду, а також про наявність істотних суперечностей між доказами, зокрема, показаннями потерпілих та речовими доказами у справі.

Апеляційний розгляд було призначено на серпень 2017 року.

Справа П-нова

Пан. П-ов, 1971 р. народження, був мобілізований з м. Первомайськ Харківської області до ЗСУ та після проходження початкової підготовки був направлений до військової частини для проходження служби та по прибуття до якої написав рапорт про призначення його на посаду тимчасово виконуючого обов’язки командира взводу зв’язку батареї управління радіолокаційної розвідки зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.

Після одержання цієї посади, П. 05.09.2015р було направлено до зведеного стрілецького взводу який розташовувався у с. Вільхуватка Велико-Бурлуцького району.

07.09.2015р після отримання в усній формі наказу від капітана пана Г. про звірку номерів зброї особистого складу взводу, котрий був розташований біля с. Вільхуватка, почав його виконувати та проводив цю перевірку на вулиці, при цьому відмовився проводити перевірку у З., який рухався та розмовляв як п’яний .

08.09.15 р., коли П. сидів у наметі для відпочинку на ліжку, в якій також відпочивали інші бійці, до нього підійшов З. з автоматом до якого був пристебнутий магазин, при цьому, про те, що магазин споряджений патронами він не попередив та П. взагалі не міг навіть подумати, що можливо заходити до приміщення, яке пристосоване для відпочинку бійців із зарядженою зброєю.

Після звірки номеру автомата на кришці та зняття магазину, пан П. зняв автомат із запобіжника, зняв кришку, пружину, відвів затворну раму та дістав затвор. Звірив номер на затворі автомата. Зібрав автомат. Магазин до автомату не приєднував. Коли опустив автомат стволом до низу пролунали постріл та вибух.

Прокурором, після одержання клопотань про витребування відповідних документів та здійснення процесуальних дій були відправлені відповіді не за адресою адвоката, вказаною в цих клопотаннях та адвокатському ордері, а за адресою адвоката, вказану в профайлі адвоката на сайті Єдиного Реєстру адвокатів України, якою є місто Київ, а свідки, яких прохали допитати, були допитані по телефону.

Після подання скарги до суду про зобов’язання прокурора здійснити допити та інші процесуальні дії судом не було цю скаргу прийнято до розгляду, а в суді апеляційної інстанції скаргу на ухвалу суду не було задоволено, в зв’язку з тим, що апеляцією цю скаргу не було розглянуто в строк. передбачений законодавством та залишено без задоволення на підставі того, що прокурором було передано до суду обвинувальний акт

Також, командиром частини не було надано відповіді на жодний адвокатський запит про надання документів та інформації.

Обвинувальний акт відносно П., незважаючи на погрози прокурора навішати ще статті за невизнання своєї провини було відправлено до суду за ч. 1 ст. 414 КК України

26 квітня 2016 року адвокат подав заяву про витребування документів щодо допиту свідків.

28 квітня 2016 року адвокат також подав клопотання про витребування медичної документації та проведення одночасного допиту потерпілого та обвинуваченого.

29 квітня 2016 року суд обрав П. запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

30 квітня 2016 року адвокат подав клопотання про забезпечення його документами.

5 травня 2016 П був повторно допитаний

28 травня 2016 року адвокат звернувся до суду із клопотанням про допит П.

04.05.2016 р. складено апеляційну скаргу на рішення суду про запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання та місцем перебування в м. Чугуїв з метою зміни його частково та виключення перебування тільки в м. Чугуєві, щоби дозволити П. перебувати в зоні АТО.

05.05.2016 р. участь в слідчій дії – допиті підозрюваного та ознайомлення з матеріалами справи в порядку ст. 221 КПК України

25.05.2016 р. складено адвокатський запит про надання документів та інформації

28.05.2016 р. складено скаргу до суду в порядку ст. 303 КПК України про зобов’язання прокурора здійснити певні процесуальні дії та допитати в присутності адвоката певних осіб

1 червня 2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова відмовив у задоволенні клопотання. П. оскаржив відмову.

01.06.2016 р. складено апеляційну скаргу про скасування ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.06.2016 р. . якою відмовлено у відкритті провадження по скарзі.

У 2017 році судовий розгляд справи продовжувався. Судові засідання переносяться з ряду причин зміна прокурора, неявка свідків тощо.

 

Справа Се-нова

03.02.2012 р. гр-н С., мешканець м. Харкова, раніше судимий, працюючий, був фактично затриманий органами міліції за підозрою у вчиненні злочину передбаченому ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

04.02.2012 р. слідчим Дзержинського РВ м. Харкова Н., С. було проведено слідчі дії з С. без участі захисника, участь якого по даній категорії справ є обов’язковою. Також, слідчим в протоколах були підроблені дані про участь адвоката у слідчих діях.

06.02.2012 р. ухвалою суду С. обрано тримання під вартою.

09.02.2012 р. слідчим Дзержинського РВ м. Харкова К., в умовах Харківського СИЗО, С. було пред’явлено обвинувачення та проведено його допит без участі захисника, участь якого по даній категорії справ є обов’язковою. Також, слідчим в протоколах були підроблені дані про участь адвоката у слідчих діях.

29.04.2015 р. у відношенні слідчого Дзержинського РВ м. Харкова Н. було відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 374 КК України (порушення права на захист). С. був визнаний потерпілим по кримінальному провадженню.

22.01.2016 р. у відношенні слідчого Дзержинського РВ м. Харкова К. було відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 374 КК України (порушення права на захист). С. був визнаний потерпілим по кримінальному провадженню.

26.01.2016 р. слідчому Дзержинського РВ м. Харкова К. пред’явлено підозру у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) КК України, 01.02.2016 р. за ухвалами слідчого судді К. відсторонена від посади, та до неї застосовано – особисте зобов’язання.

В ході досудового слідства К. не визнавала винуватість у скоєнні злочинів, хоча докази винуватості є беззаперечними.

26.01.2016 р. слідчому Дзержинського РВ м. Харкова Н. пред’явлено підозру у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) КК України,     12.02.2016 р. ухвалою слідчого судді Н. відсторонений від посади.

В ході досудового слідства Н. не визнавав винуватість у скоєнні злочинів, хоча докази винуватості є беззаперечними.

01.03.2016 р. обвинувальний акт надійшов до Жовтневого районного суду м. Харкова.

04.03.2016 р. обвинувальний акт надійшов до Дзержинського районного суду м. Харкова.

10.03.2016 р. на прохання потерпілого С. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

В ході судового слідства допитані майже всі свідки, обвинувачена та потерпілий.

Судовий розгляд декілька раз відкладався в зв’язку з неявкою адвоката обвинуваченої та занятістю судді.

Обвинувачена звільнилася з посади.

06.10.2016 р. судове слідство закінчено. На 21.10.2016 р. перенесено останнє слово обвинуваченої.

21.10.2016 р. судове засідання відкладено в зв’язку з зайнятістю судді.

21.03.2017 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із неявкою обвинуваченого.

24.05.2017 р. розгляд справи не відбувся у зв’язку із закінченням повноважень судді.

Справа триває.

Справа Ста-нка

5 березня 2008 року пані. С на прохання свого співмешканця пана Т. уклала договір іпотеки на належну їй двокімнатну квартиру, а пан Т. в свою чергу отримав від банку позику у розмірі 30 000 доларів США.

Позику у розмірі 30 000 доларів США пан Т. не віддав і зник, і навіть не мав наміру віддавати. Таким чином шахрайським шляхом заволодів грошима.

24 жовтня 2011 року банк, який надавав позику звернувся до пані С. з позовом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та просив погасити заборгованість у розмірі 36 722, 57 доларів США.

Пані С. звернулась до адвоката В., яка пообіцяла їй виграти справу. Після року судової тяганини, внаслідок постійної неявки представника позивача, відповідач взагалі не повідомлявся про дату і час судових засідань, судом було винесено заочне рішення. Яким задоволено позовну заяву банку в повному обсязі та вирішено виставити на продаж з прилюдних торгів квартиру пані С., яка була єдиним місцем проживання останньої.

Адвокат В. в свою чергу, пояснила пані С., що є можливість викупу квартири з торгів і що це є єдиною можливістю повернути майно. Згодом, адвокат В. під розписку отримала від пані С. грошові кошти на викуп квартири з прилюдних торгів. Однак на той момент торги вже відбулися, а адвокат В. не приймала в них участь про що повідомила в судовому засіданні.

Адвокат В., замість того, щоб захищати права пані С. в суді та відстоювати її законні права та інтереси діяла виключно в своїх власних інтересах та збагачувала себе, шляхом обману.

Пані С. не одноразово зверталась до правоохоронних органів та органів адвокатського самоврядування, але всі ці звернення були проігноровані.

Згодом, пані С. звернулась до ХПГ, в якій отримала правову допомогу, але повернути втрачене житло наразі немає жодної можливості.

Адвокату ЦСЗ вдалося скасувати заочне рішення на підставі якого було звернено стягнення на предмет іпотеки та здійснити, шляхом подання відповідної заяви поворот виконання рішення, наразі справа знаходиться у ВССУ у м. Києві, оскільки на ухвалу щодо повороту виконання рішення суду було подано касаційну скаргу представниками банку.

Вищевказана скарга знаходиться на розгляді у ВССУ вже більше року, але наразі вона навіть не призначена до розгляду, а пані С. за відсутності справи навіть не може отримати виконавчий лист на підставі якого банк повинен повернути їй кошти, які були безпідставно отримані ним від продажу належного їй житла.

Справа У-кова

Заявниками у справі були пан Сергій Вікторович У-ков (надалі – Перший Заявник), якого було затримано працівниками міліції та пані Ганна Михайлівна У-кова (надалі – Другий Заявник) – мешканка Харкова.

27 червня 2008 року до Заявника та його дружини додому завітали представники міліції та забрали їх до Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління Головного управління внутрішніх справ МВС України в Харківській області для того, щоб вони дали показання стосовно вбивства чоловіка Л., тіло якого було знайдено у його помешканні вранці того ж дня.

Кожен з Заявників після звинувачення дав свідчення, що вони непричетні до цього вбивства, та послалися на своє алібі, однак працівників міліції не влаштовували такі показання, і вони протримали подружню пару протягом усієї ночі у райвідділі. Після того, як стало зрозуміло, що Заявник не зізнається у вбивстві пана Л. добровільно, до нього почали застосовуватися тортури – труїли його сигаретним димом через протигаз, закувавши руки у наручники, наносили удари у різні частини тіла. Працівники міліції весь час повторювали, що планують повторити те саме з його дружиною, якщо Заявник не зізнається у вбивстві. Після декількох годин катування пан У-ков зізнався у вчиненні вбивства пана Л. Паралельно з цим його дружину примушували змінити свої показання, спростувавши алібі її чоловіка, застосовуючи до неї штурхання, тягання за волосся, потиличники та інші види жорстокого поводження. Адвоката ані Заявнику, ані його дружині надано не було.

Заявника було доставлено до прокуратури 1 липня 2008 року для подовження йому запобіжного заходу тільки після того, як він підписав всі документи, які були потрібні міліціонерам, та взяв участь у слідчих діях, на яких знову обмовив себе. Як тільки він отримав доступ до адвоката і провів з ним конфіденційну бесіду, Заявник поскаржився на жорстоке поводження з боку співробітників міліції і пред’явив прокурору свої побої. Прокурор відмовився підтримувати представлення про поміщення під варту Заявника, та дійшов до висновку після опитування Заявника та вивчення документів, що показання пана У-кова були отримані за допомогою примусу.

Однак, всупереч вказівкам прокурора, четверо працівників Фрунзенського райвідділу ввірвалися у приміщення прокуратури, схопили пана У-кова, закували у наручники та силоміць доставили його та дружину знову до райвідділу. По дорозі його знову вдарили, а потім для того, щоб сховати сліди його незаконного перебування – незаконно вивезли на приватному автомобілі з будівлі райвідділу, та тримали його у зачиненому автомобілі невизначений час, схиляючи його до того, щоб він відмовився від своїх попередніх скарг на катування та жорстоке поводження.

Працівники прокуратури обшукали будівлю райвідділу у той же день, однак знайшли лише дружину Заявника, яка плакала у одному із кабінетів райвідділу.

Незважаючи на такі суттєві порушення прав Заявника та норм процесуального права, і на те, що приговор вже раз відмінявся вищестоячими інстанціями як раз на підставі того, що пана У-кова катували для отримання пізнавальних показань, Вищий спеціалізований суд України з розгляду кримінальних та цивільних справ 22 січня 2013 року поставив крапку у цій частині історії, залишивши у силі вирок, яким Заявника було визнано винним у навмисному вбивстві пана Л. та засуджено до 14 років позбавлення свободи.

Адвокат Заявника неодноразово подавав скарги на катування та жорстоке поводження, однак у 2012 році прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи стосовно співробітників міліції у зв’язку з твердженнями про жорстоке поводження стосовно пані У-ої. Кримінальна справа проти співробітників міліції відносно тверджень першого заявника про жорстоке поводження, яка була порушена 2 липня 2008 року, також була закрита. Заявники безуспішно оскаржували дані рішення в національних судах.

У 2012 році юрист ЦСЗ направив скаргу до Європейського суду з прав людини.

18 червня 2015 року Європейський суд з прав людини визнав порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції щодо обох Заявників та процесуальне порушення відносно ефективності судового розслідування за статтею 3 Конвенції, а також порушення пункту 1 (а) Статті 6 Конвенції щодо першого Заявника.

У жовтні 2015 року адвокат ЦСЗ звернувся до Верховного суду України (далі – ВСУ) для перегляду рішення суду в зв’язку з встановленням порушення статті 6 Конвенції.

22 грудня 2015 року Верховний суд України скасував усі судові рішення та передав справу відносно У-кова до суду першої інстанції, при цьому цей суд не розглянув питання щодо застосування запобіжного заходу відносно У-кова, статус якого після рішення ВСУ

Після цього У-кова не звільнили з колонії, а перевели до Харківського СІЗО, хоча судового рішення про тримання його під вартою не було.

Наприкінці січня 2016 року адвокат звернувся до слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова, до юрисдикції якого відноситься розгляд скарг на незаконність тримання У-кова під вартою в Харківському СІЗО зі скаргою, але 6 лютого 2016 слідчий суддя відмовив у його звільненні, посилаючись на те, що під час провадження у справі йому обирався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, який згодом багаторазово продовжувався.

18 лютого 2016 у Фрунзенському районному суді м. Харкова розпочався новий судовий розгляд справи, перед початком якого У-ков і його адвокат заявили клопотання про зміну У-кову запобіжного заходу на менш суворий. Суд задовольнив це клопотання і обрав У-кову запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

У серпні 206 року адвокат ЦСЗ подав скаргу до ЄСПЛ на порушення статті 5 Конвенції з приводу тримання під вартою У-кова без відповідного судового рішення в період з часу скасування судових рішень ВСУ і до моменту зміни йому запобіжного заходу.

У 2016 році відбулося декілька судових засідань у справі, під час яких були допитані обвинувачений У-ков та свідки обвинувачення. У листопаді 2016 року внаслідок тривалої хвороби одного із суддів судової колегії відбулася заміна судді.

Після заміни судді розгляд справи почався спочатку. Було призначено більше 10 слухань у справі, але фактично відбулося лише чотири. Була допитана частина свідків, але допит експертів і дослідження письмових і речових доказів ще не відбувався. Наступне слухання у справі призначені на середину липня.

В 2017 році було призначено також більше 10 слухань справи, частина з яких не відбулася зрізних причин, хоча п. У. та його адвокат завжди з’являлись до суду.

У жовтні 2017 року в складі колегії знов відбулася зміна судді, і справу втретє стали слухати спочатку. Після цього до кінця року жодного слухання по суті справи не відбулося.

 

Справа В.О. та В.В.

В провадженні СВ Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області знаходяться матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.07.2017 року за фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником.

Потерпілими у вказаному кримінальному провадженні є В. О., 1988 р.н. та В. В. 1971 р.н. Вказане кримінальне провадження розпочато за заявами потерпілих, що пов’язано із смертю двох новонароджених дітей В.О.– хлопчика Х Т А А, дівчинки –Х С А А. Третя дитина, що народилася одночасно з немовлятами, які померли, вижила та здорова. Потерпіли були допитані слідчим та надали покази з приводу всіх обставин справи.

Адвокатом складено клопотання про витребування слідчим із медичних закладів медичних карток і документів, які містять інформацію про діагнози та стан здоров’я В. О., та новонароджених дітей, про витребування протоколів патолого-анатомічного дослідження тощо.

Окрім того, адвокатом від імені клієнта складено скаргу до Уповноваженого ВРУ з прав людини з вимогами вжити заходів щодо запобігання та протидії порушенням прав і свобод людини, про які йдеться в скарзі та сприяти їх поновленню.

Окрім того, адвокатом складено та подано слідчому клопотання про призначення комплексної судово-медичної експертизи. Слідчим винесено постанову про призначення комплексної судово-медичної експертизи та направлено матеріали кримінального провадження та всі зібрані медичні документи в експертну установу.

Справа За-хти та Коло-чука

03.12.2015 р. о 19:30 М та його неповнолітній брат А незаконно без рішення суду були затримані біля власного будинку працівниками Голосіївського управління поліції, нібито з метою дачі пояснень з приводу крадіжки велосипеда з боку М. При затриманні протокол не складався і до М та А були застосовані спеціальні засоби – наручники.

Приблизно о 20:30 в той же день, на різних автомобілях, М та А були доставлені до Голосіївського управління поліції де в процесі їх допиту з приводу крадіжки, у різних кабінетах, у коридорі пролунав крик. На крик працівники поліції вибігли з кабінету у коридор, а в слід за ними намагався вийти і М, так як він переживав, що це кричить його неповнолітній брат А, який у той момент вже був допитаний та перебував у коридорі. Проте М із застосуванням фізичної сили та побоїв з боку працівників поліції був зупинений та його повернули в кабінет і наділи наручники.

В кабінеті М пробув приблизно до 01:30 год. 04.12.2015 р. Після його утримували в Голосіївському управлінні поліції до вечора 04.12.2015 року звідки вже його відвезли до ізолятора тимчасового тримання.

О 18:45 год. 04.12.2015 р. в присутності адвоката М було повідомлено, що він затриманий в порядку ст. 208 КПК України і нібито він 03.12.2015 р. о 20 год. 30 хв. скоїв злочин передбачений ч. 2 ст. 345 КК України та вручено повідомлення про підозру відомості про які були внесені 03.12.2015 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань фактом, нібито нанесення ним тілесних ушкоджень працівникам Голосіївського управління поліції під час виконання останніми своїх службових обов’язків.

05.12.2015 р. до М судом було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та судом за заявою адвоката судом було доручено прокуророві провести судово-медичну експертизу М щодо нанесених йому тілесних ушкоджень працівниками поліції.

08.12.2015 р. адвокатом до Прокуратури Голосіївського р-ну м. Києва було подано заяви про злочин з боку працівників правоохоронних органів щодо незаконного затримання М та А. За даними заявами розпочато розслідування та проведено судово-медичну експертизу потерпілим.

09.12.2015 р. адвокатом подано звернення до омбудсмена з приводу незаконного затримання М та А.

29.12.2015 р. Апеляційним судом міста Києва була розглянута апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції про обрання до М запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, в задоволенні якої було відмовлено.

Після спливу терміну застосування домашнього решту, будь-який інший запобіжний захід до М. не застосовувався та припинилось його кримінальне переслідування.

05.09.2016 р. було направлено адвокатський запит до поліції, щодо проведення розслідування за обвинуваченням М. у вчиненні злочину.

Отримана відповідь, що М. перебуває в розшуку. Захисник звернувся до М. для оскарження рішення про його розшук, але М. відмовився від подальшої правової допомоги.

Справа пана З.

Пан З є відомим акордеоністом, лауреатом міжнародних премій, заслуженим артистом України.

23 березня 2012 року слідчий відкрив кримінальну справу відносно пана З за підозрою у вчиненні злочину передбаченого ст. 156 КК України (розбещення неповнолітніх). Того ж дня працівники міліції провели у квартирі пана З обшук. Приблизно о 22:45 того ж дня пан З був затриманий.

26 березня 2012 року Шевченківський районний суд м. Києва обрав пану З міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Пан З оскаржив рішення до апеляційного суду.

29 березня 2012 року пану З було пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 156 КК України (розбещення неповнолітніх) та за ст. 153 КК (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом)

12 квітня 2012 року Апеляційний суд м. Києва залишив рішення суду першої інстанції щодо обрання міри запобіжного заходу без зміни. Протягом трьох з половиною років міра запобіжного заходу З не змінювалася, незважаючи на його численні клопотання та численні клопотання його адвокатів. Всього було подано більше сорока клопотань про зміну запобіжного заходу.

У своїх клопотаннях пан З та його адвокат вказували на позитивну характеристику пана З, його творчі досягнення, наявність роботи та соціальних зв’язків. Навіть подальше скасування вироку та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не стало підставою для зміни міри запобіжного заходу. У своїх рішеннях суди також не врахував той факт, що стан здоров’я пана З почав різко погіршуватися. Пан З також не міг займатися музикою, що суттєво погіршувало психічний стан затриманого.

11 грудня 2012 року Подольський районний суд м. Києва почав розглядати справу пана З.

10 липня 2014 Подольський районний суд м. Києва визнав пана З винним.

18 липня 2014 року пан З та його представники звернулися до суду з апеляційними скаргами, які з часом були суттєво доповнені.

11 грудня 2015 року юрист ЦСЗ направила скаргу до Європейського суду з прав людини щодо пана З.

20 квітня 2016 року Апеляційний суд м. Києва частково задовольнив апеляційні скарги пана З та його представників, скасував вирок Подольського районного суду м. Києва та направив справу на новий судовий розгляд.

13 червня 2016 року Подольський районний суд м. Києва задовольнив клопотання адвоката ЦСЗ та звільнив пана З на поруки. Показово, що суд зазначив такі ж самі аргументи на користь звільнення з під варти, на які велику кількість разів вказували адвокати у своїх клопотаннях.

30 червня 2016 року юрист ЦСЗ направила ще одну скаргу до Європейського суду з прав людини.

У січні – червні 2017 року суд першої інстанції мав провести декілька судових засідань, але жодне з них не відбулося через неявку свідків та потерпілих.

Згодом пан З. найняв собі адвоката, відповідно, адвокат ЦСЗ припинив захист пана З. усправі.

36 справ, що завершилися успіхом

Справа А-рова

Громадянин Таджикистану А., який проживав в Республіці Таджикистан та виїхав до міста Санкт-Петербург Російської Федерацій в 2012 р з метою працевлаштування. Працюючи в Санкт-Петербурзі А. вступив до неурядової організації «Група 24» (надалі – НО). В даній організації А. поширював серед працюючих в Санкт-Петербурзі громадян Таджикистану ідеологію організації та долучав їх до діяльності організації. Брав участь в мітингах організації «Група 24» та займався збором та координацією коштів. Гр. А. зареєструвався на каналі НО в програмі «ZELLO», яка працює на кшталт рації, де брав активну участь в обговоренні мети та цілей НО.

Метою діяльності НО було донесення до громадян Таджикистану їх прав на вільне волевиявлення їх конституційних прав та необхідність організації мирних масових акції протесту направлених на ненасильницьку зміну діючої влади. За таку позицію та діяльність дана НО 9 жовтня 2014 року була визнана Верховним судом РТ – екстремісткою та незаконною. Після чого розпочалось кримінальне переслідування членів даної НО.

За таких обставин А. побоюючись, що його може бути екстрадовано або незаконно доставлено до РТ та засуджено за участь в НО, А. прийняв рішення покинути Росію та поїхав до Туреччини в лютому 2016 р. Проте після вбивства лідера НО в Туреччині А. покинув Туреччину та вирушив в Україну.

В Україну А. потрапив 23.06.2016 р. 14.07.2016 р. у місті Харкові А. та ще чотири особи були затримані за місцем проживання знайомого М. працівниками правоохоронних органів України, які не представились. Після затримання їх доставили до невідомої будівлі. Під час перебування в даному приміщенні до А. застосували силу двічі, перший раз під час з’ясування місця перебування втікача, другий раз під час з’ясування обставин його причетності до терористичної організації «ІГІЛ». Також під час з’ясування даних обставин А. сфотографували на фоні прапору «ІГІЛ» та сказали, якщо він розповість про тортури то дані фото направлять до РТ. В даному приміщенні А. утримували до 21.07.2016 р., після чого доставили до суду де було розглянуто питання про їх екстрадицію. Перед судовим засіданням особи, що застосовували силу до А. погрожували йому розправою у разі, якщо А. розповість про застосування до нього сили. У той же день судом було прийнято рішення про видворення А. з України. Після суду А. була вручена лише вступна та резолютивна частина постанови про видворення, його повний текст йому так і не видали.

На підставі рішення суду А. доставили до Чернігівського пункту тимчасового тримання іноземців (надалі – ПТПІ). 19.09.2016 р. Генеральною прокуратурою винесено вказівку що А. перебуває від 22.07.2016 р., без вирішення судом питання про затримання його з поміщенням до ПТПІ, тобто підстави перебування його в Чернігівському ПТПІ відсутні.

21.09.2016 Управління ДМС України в Чернігівській області звернулось з позовом про затримання А. В той же день А. був затриманий судом з поміщенням до ПТПІ до 20.03.2017 р.

30.08.2016 р. А. звернувся з заявою про отримання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту. 21.09.2016 р. А. отримав відмову у наданні статусу біженця. 28.09.2016 р. оскаржив до суду дане рішення з вимогою його скасувати. 11.10.2016 р. судом в задоволенні вимог було відмовлено. Рішення суду було оскаржено до апеляційного суду триває судовий розгляд.

Отримано матеріали судової страви про видворення А., для оскарження рішення до апеляційного суду. 22.12.2016 р. Апеляційним судом було відмовлено повністю в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду 1-ї інстанції – залишено в силі. Рішення апеляційного суду оскаржено до касаційного суду, триває її розгляд.

23.12.2016 р. до Європейського суду з прав людини направлено заяву про вжиття невідкладних заходів, щодо заборони видворення А. до Таджикистану. 28 грудня 2016 року Європейський суд з прав людини ухвалив в терміновому порядку рішення про застосування тимчасових (невідкладних) заходів за правилом 39 Регламенту Суду, яким зобов’язав Уряд України утриматись до вирішення справи Судом від видворення А. до країни походження. Триває комунікація по справі.

Оскарження постанови про видворення гр. А.

Повний текст та переклад постанови про видворення від 21.07.2016 р. не надавсь для А., в зв’язку з чим за заявою від 02.12.2016 р. був отриманий повний текст постанови. 15.12.2017 р. ця постанова суду була оскаржена до апеляційного суду, який 01.02.2017 р. відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою в зв’язку з пропущенням строку на оскарження даної постанови. Рішення апеляційного суду було оскаржено до касаційного суду 13.02.2017 р., який також відмовив у відкритті касаційного провадження15.02.2017 р. .

Оскарження постанови про скорочення для А. строку перебування в України

Із документів справи стало відомо, що 15.07.2016 р. міграційна служба скоротила строк перебування А. в України, проте дане рішення заявник не отримував. Для отримання даного рішення було направлено декілька запитів до міграційної служби з вимогою надати дану постанову, проте вона так і не була надана. 15.03.2017 р. громадян А. отримав постанову про скорочення терміну його перебування в Україні. 18.03.2017 р. ця постанова була оскаржена до окружного адміністративного суду. Судом було відмовлено у відкриті провадження щодо скасування даної постанови. 24.05.2017 р. дане рішення було оскаржено до апеляційного суду. Триває розгляд.

27.07.2017 року апеляційним судом задоволено скаргу, ухвалу окружного суду скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

09.10.2017 року за результатами нового судового розгляду, рішення міграційної служби про скорочення терміну перебування було скасовано, через його незаконність. Міграційна служба подала апеляційну скаргу на дане рішення, за результатами розгляду, в її задоволенні апеляційним судом було відмовлено.

Продовження строку затримання громадянина А.

21.03.2017 р. до суду надійшов позов про продовження строку затримання А. В задоволені даного позову було відмовлено, в зв’язку з тим, що були відсутні передбачені законом обставини, що дозволяють його продовжити та тому, що строк затримання А. закінчивсь 20.03.2017 р.

Незаконне затримання гр. А в ПТПІ після 21.03.2017 р.

А. був затриманий рішенням суду до 20.03.2017 р., проте попри відсутність рішення суду про затримання заявника після 21.03.2017 р., він продовжував утримуватись в ПТПІ. В зв’язку з чим 21.03.2017 р. до ПТПІ подано заяву про негайне звільнення А., яку було проігноровано. В той же день слідчому судді подано скаргу про незаконність затримання А. в ПТПІ, проте у відкритті провадження було відмовлено.

22.03.2017 р. подано скарги до Генеральної, місцевої та обласної прокуратур, міграційної служби та до міністерства внутрішніх справ щодо незаконного позбавлення волі гр. А. 22.03.2017 р. також подано адміністративний позов про визнання незаконним затримання гр. А. після 21.03.2017 р. та його негайне звільнення. 24.03.2017 р. заявник був звільнений з ПТПІ. 28.03.2017 р. суд задовольнив адміністративний позов та взнав незаконним утримання гр. А. в ПТПІ після 21.03.2017 р.

До районного суду 22.05.2017 року було подано позов про відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 700 грн. завданої органом державної влади через незаконне утримання заявника в ПТПІ з 21 по 24 березня 2017 року. 24.07.2017 року Районним судом позов задоволено повністю, стягнуто з держави на користь заявника моральну шкоду.

На дане рішення суду 11.02.2017 року було подано апеляційну скаргу представниками державних органів. Рішенням апеляційного суду від 04.10.2017 р. скарги задоволено частково, рішення районного суду частково змінено, зменшено розмір відшкодування з 2 700 грн. до 1 500 грн., в іншій частині залишено без мін.

Представниками державних органів направлено касаційні скарги. Розгляд триває.

Справа Аб-вої

15.08.2017 року громадянка Росії пані А. зі своїми сімома неповнолітніми дітьми прибула в аеропорт «Бориспіль» рейсом з Арабської республіки Єгипет через Туреччину, для зустрічі з її чоловіком, який перебуває в процедурі отримання статусу біженця. Службовими особами прикордонної служби пані А. було відмовлено у в’їзді в Україну з посиланням на рішення уповноваженого органу на заборону в’їзду в Україну. Пані А. звернулась з заявою про захист, але міграційна служба України (ДМС) їй відмовила в розгляді даної заяви.

16.08.2017 року Пані А. з її неповнолітніми дітьми була відправлена з аеропорту.

У вересні 2017 року Пані А. звернулась за захистом. Направлено запити до СБУ та міграційної служби щодо причин заборони в’їзду до України та відмови в розгляді заяви по надання статусу біженця .

02.10.2017 року СБУ надано копію постанови від 29.03.2017 року про заборону в’їзду в Україну Пані А. Дана постанова була винесена, оскільки за отриманими СБУ даними, пані А. є прихильницею терористичної організації «Ісламська Держава» та приймає участь у діяльності вказаної структури.

Оскільки інформація, на думку Пані А., не відповідає дійсності, рішення про заборону в’їзду в Україну було оскаржено до адміністративного суду «21» листопада 2017.

12.12.2017 року отримано від ДМС документи про відмову Пані А. в розгляді заяви про надання статусу біженця.

Справа М.

Громадянин Таджикистану М., який проживав в Республіці Таджикистан виїхав до міста Москва Російської Федерацій в 2014 р з метою працевлаштування. Працюючи в Москві М. вступив до неурядової організації «Група 24» (надалі – НО). В даній організації М. поширював серед працюючих в Москві громадян Таджикистану ідеологію організації та долучав їх до діяльності організації. Брав участь в мітингах організації «Група 24» де був зафіксований на одному з відеозаписів мітингу, яке було розміщено на офіційному каналі організації на інтернет порталі «YouTube». Також М. зареєструвався на каналі НО в програмі «ZELLO», яка працює на кшталт рації, де брав активну участь в обговоренні мети та цілей НО.

Метою діяльності НО було донесення до громадян Таджикистану їх прав на вільне волевиявлення їх конституційних прав та необхідність організації мирних масових акції протесту направлених на ненасильницьку зміну діючої влади. За таку позицію та діяльність дана НО 9 жовтня 2014 року була визнана Верховним судом РТ – екстремістською та незаконною. Після чого розпочалось кримінальне переслідування членів даної НО.

За таких обставин М. побоюючись, що його може бути екстрадовано або незаконно доставлено до РТ та засуджено за участь в НО, М. прийняв рішення покинути Росію та поїхати до України.

В Україну М. потрапив на початку 2015 р. 20.04.2016 р. М. був виявлений в м. Києві працівниками Державної міграційної служби України (надалі –ДМС), якими прийнято рішення про примусове повернення. На виконання цього рішення М. придбав квитки до Туреччини, проте в аеропорту йому не дозволили вилетіти до Туреччини, мотивуючи таку відмову відсутністю зворотного квитка. Після такої відмови М. не маючи коштів на інший квиток вирушив до м. Харків з метою заробити кошти для виїзду.

14.07.2016 р. у місті Харкові М. та ще чотири особи були затримані за місцем проживання М. працівниками правоохоронних органів України, які не представились. Після затримання їх доставили до невідомої будівлі. Під час перебування в даному приміщенні до М. застосували силу двічі, перший раз під час з’ясування місця перебування втікача, другий раз під час з’ясування обставин його причетності до терористичної організації «ІГІЛ». Також під час з’ясування даних обставин М. сфотографували на фоні прапору «ІГІЛ» та сказали, якщо він розповість про тортури то дані фото направлять до РТ. В даному приміщенні М. утримували до 21.07.2016 р., після чого доставили до суду де було розглянуто питання про їх екстрадицію. Перед судовим засіданням особи, що застосовували силу до М. погрожували йому розправою у разі, якщо м. розповість про застосування до нього сили. У той же день судом було прийнято рішення про видворення М. з України. Після суду М. було вручено лише вступну та резолютивну частину постанови про видворення. Повний текс Позивачем так і не був отриманий.

На підставі рішення суду М. доставили до Чернігівського пункту тимчасового тримання іноземців (надалі – ПТПІ). 19.09.2016 р. Генеральною прокуратурою винесено вказівку що М. перебуває від 22.07.2016 р., без вирішення судом питання про затримання його з поміщенням до ПТПІ, тобто підстави перебування його в Чернігівському ПТПІ відсутні.

21.09.2016 Управління ДМС України в Чернігівській області звернулось з позов про затримання М. В той же день М. був затриманий судом з поміщенням до ПТПІ до 20.03.2017 р.

30.08.2016 р. М. звернувся з заявою про отримання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту. 21.09.2016 р. М. отримав відмову у наданні статусу біженця. 28.09.2016 р. оскаржив до суду дане рішення з вимогою його скасувати. 11.10.2016 р. судом в задоволенні вимог було відмовлено. Рішення суд було оскаржено до апеляційного суду. 25.01.2017 р. апеляційним судом скасовано наказ міграційної служби про відмову в наданні статусу біженця та зобов’язано повторно розглянути заяву про надання притулку. Рішення апеляційного суду не було оскаржене міграційною службою. Заявник перебуває в процедурі отримання статусу біженця.

Оскарження рішення суду про видворення та затримання М.

06.12.2016 р. було отримано повний текст рішення про видворення М. Дане рішення було оскаржено до апеляційного суду перед яким ставилось питання про поновлення строку на оскарження. Апеляційним судом було поновлено строк на оскарження, та 22.02.2017 р. скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову про видворення М.

В зв’язку з скасуванням рішення про видворення заявника, були і відсутні підстави для його подальшого утримання в ПТПІ, про що 23.02.2017 р. повідомлено прокуратуру, міністерство внутрішніх справ міграційну службу та ПТПІ. Також 23.02.2017 р. подано заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду про затримання заявника від 21.09.2016 р. Заяву про перегляд за нововиявленими обставинами було розглянуто 15.03.2017 р. та прийнято нову постанову, якою постанову про затримання М. скасовано, в задоволенні позову міграційної служби про затримання М. відмовлено, громадянина М. звільнено в залі суду.

У квітні 2017 року пан М. був викликаний на співбесіду до Міграційної служби, там йому повідомили, що розгляд його справи закрито та вилучили його довідку про звернення за захистом в Україні, яка була його єдиним документом та підтверджувала законність його перебування в країні.

11.07.2017 року юрист ЦСЗ подав до адміністративного суду позов про скасування рішення про зупинення розгляду справи пана М. До позову була додана заява про забезпечення позову щодо зобов’язання Міграційної служби видати довідку шукача притулку для заявника на період розгляду справи в суді.

12.07.2017 року в задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено. 20.07.2017 року адміністративним судом було задоволено позов повністю, рішення Міграційної служби скасовано.

Міграційною службою було подано апеляційну скаргу на дане рішення.

28.09.2017 року апеляційний суд відмовив в задоволенні поданої скарги, рішення суду першої інстанції залишив в силі. Міграційна служба подала касаційну скаргу. Розгляд справи заявника було відновлено.

20.10.2017 року Касаційний суд відмовив Міграційній службі у відкритті провадження через необґрунтованість скарги.

Справа Б.

Пан Б. в відбуває покарання у виправній колонії № 89 у Дніпрі. Адвокат ЦСЗ у 2016 році відвідав колонію та провів зустріч з паном Б., надавши йому юридичну допомогу за обставинами засудження, наявністю хвороб та їх лікуванням, наявності медичних записів тощо.

Адвокат ЦСЗ також зустрівся з керівником медичної служби Колонії та з лікуючим доктором.

У 2016 році пан Б. отримав першу групу інвалідності (найтяжчу). Це підтверджує негативну тенденцію його стану здоров’я та ненадання йому належної медичної допомоги.

У 2017 році адвокат ЦСЗ подав заяву про звільнення пана Б. на підставі його важкої хвороби, незважаючи на те, що ця хвороба не входить до Переліку захворювань, які передбачають право звернутися до суду для розгляду питання про звільнення.

Судове слухання було призначено для проведення у лікарні колонії. 21 березня 2017 року Ленінський районний суд м. Дніпро відмовив у задоволенні клопотання юриста ЦСЗ про звільнення. Адвокат подав апеляцію.

3 травня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував це рішення та повернув справу на повторне слухання.

29 травня 2017 року Ленінський районний суд м. Дніпро відмовив у задоволенні клопотання юриста ЦСЗ про звільнення. Адвокат подав вдруге апеляцію.

Адвокат ЦСЗ подав декілька скарг до Уповноваженого з прав людини та Генеральної прокуратури. За результатами скарг було відкрито кримінальне провадження.

Справа Глу-нко

Глу-нко (надалі заявник) – є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України (надалі МВС), як працівник міліції на пенсії з 27 січня 2011 року та довічно.

12 травня 2016 року заявник звернувся письмово до Управління Пенсійного фонду в Харківській області (надалі – Пенсійного фонду) з проханням провести перерахунок пенсії, як міліціонеру на пенсії на підставі збільшення грошового забезпечення у Національній поліції.

16 травня 2016 року Пенсійний фонд надіслав листа заявнику, яким відмовив в перерахунку пенсії з підстав відсутності повідомлень від МВС про збільшення грошового утримання поліцейських та проведення перерахунку пенсій, органам пенсійного фонду України.

12 вересня 2016 року заявник подав адміністративний позов до Комінтернівського районного суду м. Харкова (надалі – суду першої інстанції), в якому просив визнати відмову в перерахунку пенсії Пенсійним фондом, незаконною, та зобов’язати вчинити перерахунок пенсії з дня звернення з відповідною заявою до Пенсійного фонду.

25 жовтня 2016 року суд першої інстанції, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Заявника до Пенсійного фонду, в задоволенні позовних вимог відмовив.

4 листопада 2016 року заявник, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, пославшись на явну незаконність рішення, подав апеляційну скаргу до Харківського апеляційного адміністративного – суду (надалі апеляційний суд).

29 листопада 2016 року Апеляційний суд апеляційну скаргу заявника залишив без задоволення.

31 грудня 2016 року юрист ЦСЗ направив скаргу до ЄСПЛ на порушення статті 6 Конвенції, статті 14 Конвенції та Статті 1 Протоколу 12 до Конвенції.

7 листопада 2017 року суд першої інстанції, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом заявника до Пенсійного фонду, задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

В листопаді 2017 року Пенсійний фонд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу до Харківського апеляційного адміністративного – суду.

5 грудня 2017 року Апеляційний суд апеляційну скаргу Пенсійного фонду залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Справа Ді-а

15.04.2016 р. громадянин Марокко, Д. був поміщений до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (ПТПІ).

25.10.2016 р. постановою районного суду за позовом міграційної служби було продовжено термін затримання громадянина Марокко, Д. до трьох місяців.

Постановою районного суду від 10 січня 2017 р. прийнято рішення про продовження строку затримання Д. до 15.04.2017 р.

Не погоджуючись з даним рішенням Д. оскаржив його. 09.03.2017 р. апеляційний адміністративний суд виніс нову постанову по справі, якою у задоволенні позову міграційної служби про продовження строку затримання Д. до 15.04.2017 р. – відмовлено, постанову від 10.01.2017 р. – скасовано

Таким чином, з 09.03.2017 р. відсутнє судове рішення, яке б дозволяло затримання Д.

21.03.2017 р. було подано заяви до прокуратур, міністерства внутрішніх справ, міграційної служби та омбудсмена про негайне звільнення Д. з ПТПІ.

22.03.2017 р. подано позов до районного суду про визнання затримання Д. в ПТПІ незаконним та його негайне звільнення з ПТПІ.

24.03.2017 р. Д. було звільнено з ПТПІ.

28.03.2017 р. позов було задоволено районним судом, визнано незаконним утримання Д. в ПТПІ.

Справа Да-єва

26 червня 2017 року в аеропорт міста «Бориспіль» прибув громадянин Росії п. Д-в, який прибув в Україну для проходження лікування. Під час проходження процедури паспортного контролю після прильоту він був затриманий співробітниками органів охорони державного кордону.

Пан Д-в мав посвідку на тимчасове проживання в Україні, копію якої він мав при собі при паспортному контролі. Відповідно до законодавства України в його паспорті була проставлена відмітка про видачу про видачу цієї посвідки, але без оригіналу посвідки його відмовились пропустити на територію України. Співробітники органів охорони державного кордону планували в той же день посадити його на літак і повернути першим рейсом до аеропорту, з якого він прибув в Україну.

Адвокат ЦСЗ невідкладно зв’язався по телефону з п. Д-вим, прибув до аеропорту, провів комунікації з керівництвом підрозділу охорони державного кордону аеропорту, та ініціював їх звернення до органів Державної міграційної служби щодо підтвердження дійсності довідки п. Д-ва. В результаті активних дій адвоката п. Д-ва звільнили і пропустили на територію України.

Справа Га-єва

09.11.2017 р. громадянин Узбекистану був затриманий працівниками міграційної служби. 10.11.2017 року представники міграційної служби звернулись до суду з позовом про затримання заявника та поміщення в пункт тимчасового перебування іноземців (ПТПІ) з метою його ідентифікації. В той же день районним судом прийнято рішення про задоволення позову та затримання заявника.

11.2017 року заявник звернувся за правовою допомогою. 15.11.2017 року на рішення районного суду подано апеляційну скаргу.

05.12.2017 року апеляційну скаргу задоволено в повному обсягу, рішення районного суду скасовано. 06.12.2017 року рішення апеляційного суду разом із заявою про звільнення направлено до ПТПІ та районної прокуратури. 07.12.2017 року заявник звільнений з ПТПІ.

Справа Де-ша

Чоловік громадянки Л. громадянин В. входячи до складу добровольчого батальйону захищав територіальну цілісність України на Сході. В лютому 2015 р. Л. отримала повідомлення від добровольчого батальйону, проте що її чоловік загинув в ДТП від час виконання бойових завдань.

Після цього з даним повідомлення Бондаренком про смерть чоловіка Л. звернулась до органів місцевого самоврядування з проханням надати їй статус «Члена сім’ї загиблого», проте їй в усному порядку відмовили в прийняті документів для отримання даного статусу, мотивуючи це тим, що у неї відсутні підстави для отримання даного статусу.

Після чого вона звернулась за юридичною допомогою до ХПГ.

В вересні 2016 р. було направлено запити до антитерористичного центру при СБУ, Міністерства внутрішніх справ, Генерального штабу ЗСУ, щодо участі чоловіка Л. в бойових діях на сході України. з усіх вище вказаних відомств надійшла інформація про відсутність даних про його участь в бойових діях.

Також було направлено запит до районного суду для отримання судового рішення про встановлення факту загибелі під час бойових дій добровольця Р., який загинув разом з чоловіком громадянки Л. В наданні даного рішення було відмовлено.

Було отримано письмові свідчення командира та солдата добровольчого батальйону про участь В. у бойових діях. Також було зібрано фото з В. на Сході України та матеріали на Інтернет-ресурсах, які вказують на участь В. в бойових діях.

В листопаді 2016 р. усі зібрані документи були надіслані до органів місцевого самоврядування для отримання статусу «Учасника бойових дій». В повідомленнях від січня та лютого 2017 року надісланих у відповідь на подану заяву про надання статусу не було повідомлено про прийняте рішення за даною заявою, на що було подано відповідні скарги. Лише в квітня 2017 р. громадянка Л. отримала відповідь про відмову в наданні їй статусу. Причиною відмови була вказана недоведеність факту загибелі В. під час проведення бойових дій.

Враховуючи відсутність встановленої законом процедури встановлення факту загибелі добровольців під час проведення бойових дій, в квітні 2017 р. було подано позов про встановлення юридичного факту участі В. в бойових діях та його загибелі під час їх проведення.

В рамках судового розгляду було допитано заявлених свідків, отримано письмові докази.

8 грудня 2017 року судом прийнято рішення про задоволення заяви, встановлено юридичний факт участі В. в бойових діях та його загибелі під час їх проведення.

Справа Го-венка

Пан Го-венко проживає в м. Харків.

26 лютого 2014 року пана Гове-нко було затримано за підозрою у вчиненні незаконного збуту наркотичних речовин. Затримання відбулось через деякий проміжок часу після проведення оперативної закупівлі.

29 травня 2014 року прокуратура подала обвинувальний акт щодо Го-венка до Московського районного суду м. Харкова. В ході судового розгляду було з’ясовано, що фінансовий відділ Управління МВС не видавав працівникам поліції кошти для проведення оперативної закупівлі наркотичних речовин у заявника. Не дивлячись на це, 11 березня 2015 року суд визнав заявника винним.

Адвокат ЦСЗ вступив у справу на стадії апеляційного розгляду. Адвокат ЦСЗ доповнив апеляційну скаргу Го-венко новими доводами.

Апеляційний суд Харківської області задовольнив скаргу та направив справу на новий розгляд до суду І-ї інстанції.

Під час нового розгляду, прокурор жодного разу не доставив для судового допиту свідків обвинувачення (включно із закупним).

4 листопада 2016 року вироком Московського районного суду м. Харкова Го-венка було визнано винним у вчиненні незаконного збуту наркотичних речовин.

Заявник звернувся до адвоката ЦСЗ для отримання правової допомоги.

Адвокат ЦСЗ в листопаді 2016 року подав апеляційну скаргу на вирок. В ній він стверджував про недопустимість доказів, отриманих з порушенням процесуального порядку в ході оперативної закупівлі.

Також було з’ясовано, що строк тримання під вартою Го-венка відповідно до перерахунку за т. зв. законом Савченко вже перевищує строк призначеного йому покарання. Тому Го-венко повинен вважатись таким, що вже відбув призначене йому покарання.

16 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направив до Московського районного суду заяву про звільнення свого клієнта. Суддя направила її до Апеляційного суду Харківської області.

30 грудня 2016 року слідчий суддя відмовив у задоволенні скарги на незаконне тримання під вартою Го-венка.

2 лютого 2017 року Апеляційний суд Харківської області розглянув апеляцію адвоката ЦСЗ. Апеляційну скаргу було залишено без задоволення. Однак, Го-венку було зараховано строк попереднього ув’язнення відповідно до «закону Савченко» до строку покарання та його було визнано таким, що повністю відбув призначене покарання.

Го-венка було звільнено у залі судового засідання.

Справа І-нської

І-нська відбувала покарання за злочини середньої тяжкості та мала захворювання на ВІЛ та туберкульоз. Таким чином вона входили до кола осіб до яких повинна застосовуватись амністія 2016 року. У вересні 2017 року І-нська звернулась до суду з клопотанням про застосування до неї амністії 2016 року, також І-нська просила витребувати медичні документи щодо її стану здоров’я. В задоволенні даного клопотання було відмовлено ухвалою суду через відсутність підтвердження наявності захворювань. Дана ухвала була оскаржена до апеляційного суду, яким 17.10.2017 року в задоволенні скарги було відмовлено.

І-нська звернулась за правовою допомогою.

Було витребувано медичні документи щодо стану здоров’я І-нської. Подано клопотання про застосування до неї амністії 2016 року. 05.12.2017 року клопотання І-нської було задоволено. Після набрання рішенням законної сили І-нську було звільнено.

Справа Ко-са

У 2015 році в сільській місцевості відбулося вбивство. Під час досудового розслідування з’ясувалося, що вбитий багато років тому вбив матір підозрюваного Ко-са. Також впродовж досудового розслідування проводилося аудіоконтроль особи за несанкціонованою ухвалою апеляційного суду.

Хмельницький міськрайонний суд 17 березня 2016 року засудив Ко-са до довічного позбавлення волі. Ко-с оскаржив рішення

13 липня 2016 року Апеляційний суд Хмельницької області залишив вирок без змін. Ко-с подав касаційну скаргу.

В червні 2017 року Ко-с звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою. Адвокат ознайомився із матеріалами справи, зустрівся із Ко-сом, підготував доповнення до касаційної скарги, де виклав процесуальні порушення під час досудового слідства, які стали на заваді справедливого вироку.

У липні 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ змінив вирок суду першої інстанції, змінивши покарання з довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком 14 років.

Справа Ку-ксіна

13 квітня 2017р. Жовтневим районним судом м. Харкова відкрито провадження у справі за позовною заявою пана К. до Факультету військової підготовки імені Верховної Ради України Національного технічного університету «Харківський Політехнічний інститут» (далі – Факультет) про збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я. Така шкода підлягала стягненню на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.09.2005 року. У зв’язку збільшенням розміру мінімальної заробітної плати Пан К. просив збільшити розмір суми, що підлягала стягненню зі 150 грн. до 1445 грн. Пан К. також просив одноразово стягнути кошти у сумі 38306 грн за період з 01.01.2016 року по 31.03.2017 року, оскільки в зазначений час відбулося підвищення вартості житла, а тому у відповідності до ст. 1208 Цивільного кодексу України, компенсація підлягала індексації. Натомість відповідачем жодного разу не було здійснено перерахунок.

18 грудня 2017 року Жовтневий районний суд збільшив розмір відшкодування завданої шкоди, шляхом стягнення з Факультету щомісячних платежів у сумі 1445 гривень, починаючи з 01.04.2017 року.

На дане рішення суду Факультетом було подано апеляційну скаргу.

 

Справа Ли-єнко

22 березня 2016 року Рішенням Позачергової сесії Кегичівської районної ради було звільнено Л. з посади директора-редактора малого інформаційно-видавничого підприємства «Наш край», у зв’язку з достроковим розірванням контракту за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на неї Контрактом.

Вказане звільнення відбулось з численним порушенням норм чинного трудового законодавства. У зв’язку з чим, Л. звернулась до адвоката ЦСЗ.

Уже було призначено більше 10 судових засідань по справі, однак частина з них не проводилася, через відсутність то представника Районної державної адміністрації, то представника Районної ради. При цьому вони подавали клопотання про відкладення розгляду справи, з проханням не продовжувати слухати справи за їх відсутності.

Таким чином слухання справи затягнулося на строки, які кардинально порушують ті, що передбачені для трудових спорів у Цивільно-процесуальному кодексі.

В ході розгляду справи Л. а також Кегичівська Районна рада і Кегичівська районна державна адміністрація дали пояснення, були допитані свідки. Більше того, виявилося, що існує Протокол зборів колективу редакції, хоча фактично засідання колективу 22 березня 2016 року не проводилося. Це також було підтверджено поясненнями свідків.

Також, як з’ясувалося різняться і пояснення Голови Районної ради та нового редактора газети відносно того коли було проведено збори колективу та складено відповідний протокол.

Відповідачі ніяким чином так і не спростували той факт, чому Л. була звільнена перебуваючи у відпустці, в чому проявляється систематичність порушення умов контракту та чому її не попередили за два тижні про майбутнє звільнення за порушення умов контракту, як це передбачено нормами законодавства.

Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 12 січня 2017 року в задоволенні позову було відмовлено.

На дане рішення було подано апеляційну скаргу. 24 квітня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області вирішила Апеляційну скаргу відхилити. Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 січня 2017 року залишено без змін.

 

Справа Ми-лова

Заявник, пан Ми-лов, громадянин України, проживає в м. Дніпро.

Заявнику було інкриміновано декілька епізодів збуту наркотичних засобів, а також їх зберігання без мети збуту, у його житлі було проведено обшук.

Адвокат вступив у справу на стадії закінчення судового слідства.

18 грудня 2015 року вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська пана Ми-лова було визнано винним та призначено йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі.

29 квітня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області на апеляційну скаргу адвоката ЦСЗ було змінено вищезгаданий вирок. В частині засудження за збут наркотичних речовин вирок було скасовано у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати. За зберігання без мети збуту пану Ми-лову було призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі.

У вищезгаданій ухвалі Апеляційного суду вказано, що обшук, проведений в житлі пана Ми-лова, був незаконним. Проте, наркотичні засоби, отримані в ході такого обшуку були прийняті судом як належні та допустимі докази, що підтверджували факт зберігання. Були використані так звані «плоди отруйного дерева». На цій підставі адвокат ЦСЗ звернувся до Вищого спеціалізованого суду з касаційною скаргою. Провадження відкрито.

30 листопада 2016 року касаційна скарга була розглянута. Її було частково задоволено. Справу було направлено на новий розгляд до Апеляційного суду.

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України, апеляційний суд повинен повністю дослідити докази та допитати свідків на стадії нового судового розгляду. Наступний судовий розгляд призначено на 14 лютого 2017 року.

23 лютого 2017 року в результаті перегляду за скаргою адвоката ЦСЗ Апеляційний суд Дніпропетровської області закрив справу, пан Ми-лов був негайно звільнений з-під варти.

Адвокат ЦСЗ від імені пана Ми-лова готує скаргу на відшкодування моральної шкоди державою Україна.

Справа На-ного

Пан Н. Утримувався в Київському СІЗО 13 до набрання вироком законної сили.

З 2010 року хворіє на ВІЛ інфекцію.В 2013 році постановлено на ‘‘Д» облік в Центр СНІДу.

Останнє обстеження 19.12.2014 року.Встановлено 4 клінічнустадію ВІЛ СНІД.

Окрім того, йому було встановлено діагноз «туберкульоз легенів у анамнезі» та неодноразово призначались різні схеми АРТ терапії, проте стан здоров’я погіршився .

В умовах СІЗО АРТ терапія, зі слів особи, взагалі не надається, мотивують відсутністю ліків.

Під час конфіденційної зустрічі особа скаржилась на погане самопочуття через лікування туберкульозу, погану переносимість ліків.

Адвокатом визначено необхідність направлення адвокатських запитів до медчастини СІЗО та до Центру СНІДу для отримання повної інформації про діагнози особи та призначеного лікування.

Узгоджено правову позицію з особою щодо підготовки документів і звернення з клопотанням про звільнення від відбування покарання за хворобою.

Адвокатом складено клопотання про проведення огляду заявника спеціальною лікарською комісією (далі – СЛК), яке подано до Київського СІЗО № 13. Клопотання задоволено і заявника етаповано до Харківської області для проведення СЛК.

Заявник повідомив, що станом на 10.01.2017 року проведено ряд обстежень та аналізів, проте залишився ряд обстежень, які мають бути проведені найближчим часом.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 15 лютого 2017 року клопотання захисту задоволено – звільнено пана Н.. від подальшого відбування покарання, призначеного вироком Оболонського районного суду м. Києва від 27.10.2016 року, в зв’язку із захворюванням на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання .

Апеляційна скарга на ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 15 лютого 2017 року не подавалась, ухвала набрала законної сили.

Справа На-ова

Пан На-ов є громадянином України, який раніше вчинив злочин щодо громадянина Н. Під час відбування покарання судом було застосовано закон України «Про амністію у 2014 р.» і 25.06.2016 р. його було звільнено з місця позбавлення волі. Після звільнення Н. розпочав звичайне життя, працевлаштувався, але 09.11.2016 р. його було затримано біля його будинку працівниками колонії, які повідомили, що він відбув не весь термін та повинен повернутися до колонії, на що Н. не погодився, але був поміщений до колонії проти його волі.

Адвокат ЦСЗ звернулась до слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда в порядку ст. 206 КПК України з вимогою звільнити її підзахисного від незаконного позбавлення волі. За результатами розгляду цього клопотання слідчий суддя задовольнив клопотання адвоката та негайно звільнив з під варти громадянина Н. просто в залі суду.

Справа О-нова

20 вересня 2017 року громадянин Узбекистану О. прилетів з Туреччини до Кєва разом із дружиною та п’ятьма неповнолітніми дітьми, де він мав статус біженця. В міжнародному аеропорту «Київ» під час проходження прикордонного контролю його затримали, оскільки за даними прикордонників владою Узбекистану пан О. був оголошений в міжнародний розшук в зв’язку з обвинуваченням у вчиненні шахрайства, а його дружину і дітей пропустили в Україну.

У 2013 році він був звільнений з посади керівника відділу політико-освітніх передач Національного телебачення Узбекистану, виїхав з країни и проживав останні чотири роки в Туреччині, оскільки на батьківщині піддавався переслідуванням і погрозам через свою журналістську діяльність..

Пан О. стверджував, що йому, як відомому в Узбекистані опозиціонеру, і його сім’ї останнім часом стало небезпечно перебувати у Туреччині, тому він вирішив просити політичного притулку в Україні. У Туреччині він продовжував працювати як журналіст, писав статті для інтернет-видань і видав книжку щодо злочинів влади в Узбекистані. Внаслідок цієї діяльності його переслідування продовжились і в Туреччині, на думку заявника, з боку агентів спецслужб Узбекистану, в одному випадку невідомі отруїли його дітей, з приводу чого він звертався до поліції.

Прямо в аеропорту пан О. за допомогою адвоката ЦСЗ написав заяву про отримання статусу біженця, оскільки мав усі необхідні документи, і ця заява була направлена до органів ДМС. Після цього його пана О. доправили до ІТТ, до вирішення питання щодо запобіжного заходу на час процедур екстрадиції.

Прокуратура внесла до районного суду м. Києва клопотання про тримання пана О. під вартою на строк 40 діб. Адвокат зібрав низку матеріалів, які доводять факт політичного переслідування пана О., а також того, що в разі видачі його до Узбекистану його життю загрожує реальна небезпека. До того ж, у пана О. була серйозна проблема із здоров’ям – в нього була міопія дуже великого ступеню, яка могла прогресувати за відсутності допомоги офтальмолога в умовах тримання під вартою.

Суд задовольнив клопотання прокурора про екстрадиційний арешт пана О., але визначив його термін тривалістю не 40, а 18 діб, як це передбачено міжнародним правом.

Через декілька днів під тиском зібраних адвокатом неспростовних доказі переслідувань пана О. за його політичні переконання прокурор скасував тимчасовий арешт і пана О. звільнили з-під варти.

 

Справа П.

Пан П. (надалі – заявник) громадянин України.

7 листопада 2013 року заявник був визнаний винним Єнакієвським міським судом Донецької області у вчиненні грабежу. Йому було призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з випробуванням.

5 серпня 2015 року Диканський районний суд Полтавської області скасував звільнення заявника з випробуванням. Заявника було направлено для відбування покарання до Софіївської виправної колонії Дніпропетровської області.

Заявник звернувся до Апеляційного суду Полтавської області із апеляційною скаргою на вищезгадану ухвалу.

9 лютого 2017 року Апеляційний суд Полтавської області виніс ухвалу, якою задовольнив скаргу заявника та призначив звільнити його з Софіївської виправної колонії. Заявник у судовому засідання брав участь в режимі відеоконференції.

Однак, судове рішення не було виконано, заявник продовжував утримуватись в даній колонії не дивлячись на пряму вказівку Апеляційного суду про його звільнення.

01.03.2017 року представники Харківської правозахисної групи (ХПГ) під час моніторингового візиту до Софіївської виправної колонії № 45 в Дніпропетровській області виявили, що один із засуджених, пан П. рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 09.02.2017 був звільнений в зв’язку із скасуванням вироку у його справі, однак фактично продовжував утримуватись в колонії. Адміністрація колонії пояснювала це тим, що оригінал тексту рішення в колонії відсутній, а тому й не було підстав для звільнення П. з колонії.

Інформація про незаконність перебування засудженого П. в колонії була передана до ЦСЗ ХПГ, і вже наступного дня, 02.03.3017 року адвокат ЦСЗ виїхав до Софіївського районного суду із скаргою про незаконність продовження тримання особи під вартою в порядку ст. 206 КПК України. Адвокат встиг подати заяву до закінчення часу роботи суду і добився того, щоб його скаргу, враховуючи тривалу затримку у звільненні П., розглянули в той же день.

Була організована відеоконференція із засудженим, і близько 21 години почався розгляд скарги, за результатами розгляду якої слідчий суддя виніс ухвалу про негайне звільнення засудженого П. з колонії. Наступного дня, 3 березня, П. був звільнений з колонії.

Справа Па-мова

Гр-н П., мешканець м. Чугуєва, Харківської області, раніше судимий, підробляє випадковими заробітками, одружений, має на піклуванні малолітню дитину, маму пенсіонерку.

Вироком від 12.05.2015 р. засуджений до 5 років позбавлення волі з застосуванням ст. . 75 КК України на 3 роки, справа перебуває на розгляді в апеляційному порядку, вирок не набрав законної сили.

25.09.2016 р. під час обшуку, за ухвалою слідчого судді, у П. вилучено подрібнену речовину рослинного походження, яка згідно висновку експерта є канабісом.

П. пред’явлена підозра за ч. 1 ст. 309 КК України. За погодженням з прокурором міра запобіжного заходу до П. не обиралась.

На цей час П. направлений на лікування від опійної залежності. Зібрані та надані органу досудового слідства документи про сімейний стан, та дані характеризуючи особу П. Вирішується питання про його працевлаштування.

Після закінчення лікування планується подати клопотання про звільнення П. від кримінальної відповідальності з підстав передбачених ч. 4 ст. 309 КК України.

П. пройшов лікування, працевлаштований. Підготовлено клопотання про звільнення П. від кримінальної відповідальності з підстав передбачених ч. 4 ст. 309 КК України, яке планується подати до суду на підготовчому засіданні.

10.01.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 15.02.2017 р.

15.02.2017 р. судом направлено запит до лікувального закладу. Наступне судове засідання призначено на 15.03.2017 р.

15.03.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із ненаданням відповіді на запит суду. Наступне судове засідання призначено на 30.03.2017 р.

30.03.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із хворобою обвинуваченого.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 03.04.2017 р. кримінальне провадження закрито, а П. звільнено від кримінальної відповідальності.

Прокурором на ухвалу подано апеляційну скаргу.

Справа триває.

Справа Па-това

Справа Па-това

П обвинувачується за статтею кримінального кодексу України яка передбачає відповідальність за злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань особою, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу.

Так, 12.03.15 р. близько о 06 год. 10 хв. представниками колонії нібито здійснювався обхід дільниці посиленого контролю з метою перевірки та дотримання засудженими встановлених норм порядку відбування покарання. У зв’язку з чим було відчинено для перевірки камеру № 7 де утримувався засуджений П, який нібито в цей час спав на своєму спальному місці і на вимогу з боку представників адміністрації встати із спального місця, представитись, доповісти про кількість засуджених у камері негативно відреагував та відмовився у категоричній формі виконувати вимоги представника адміністрації.

Це стало приводом для того щоб 29.05.15 р. повідомити П про підозру у злісній непокорі вимогам адміністрації, а 27.07.15 р. вже було складено обвинувальний акт щодо нього, так як за час відбування покарання у Ладиженській виправній колонії № 39 за вчинення порушення режиму тричі, протягом одного року, на П накладалися дисциплінарні стягнення у вигляді переведення до приміщень камерного типу (25.03.14 р; 25.07.14 р.; 05.02.15 р.).

05.08.15 р. адвокатом було подано до Лисичанського міського суду Луганської області (суду який ухвалив вирок П та призначив покарання у вигляді позбавлення волі) клопотання про скасування рішення про накладення стягнення за порушення встановленого порядку відбування покарання, а саме постанови про переведення засудженого П до приміщення камерного типу від 05.02.15 р.

14.08.15 р. Лисичанський міський суд Луганської області ухвалив повернути адвокату його клопотання у зв’язку з тим, що положення КПК України, на думку суду, не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження щодо вказаної ситуації у зв’язку з чим суд пропонує звернутися до суду за місце відбування покарання П.

01.09.15 р. адвокатом була подана до суду була подана апеляційна скарга на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 14.08.15 р.

23.10.15 ухвалою апеляційного суду Луганської області залишено без змін ухвала Лисичанського міського суду Луганської області від 14.08.15 р. у зв’язку з чим адвокатом підготовлена касаційна скарга на вказані рішення суду першої та апеляційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 01.02.2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката.

11.12.15 р. адвокатом подано до Ладиженського міського суду Вінницької області (суду в територіальній підсудності якого знаходиться Ладиженська виправна колонія № 39 у якій відбуває покарання П) клопотання про скасування рішення про накладення стягнення за порушення встановленого порядку відбування покарання, а саме постанови про переведення засудженого П до приміщення камерного типу від 05.02.15 р.

Паралельно із вказаним оскарженням призначеного дисциплінарного стягнення від 05.02.15 р. у жовтні 2015 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню П у злісній непокорі вимогам адміністрації колонії передано до суду. Ухвалою Ладиженського міського суду від 24.03.2016 р. відмовлено в задоволенні клопотання адвоката про скасування постанови, якою П. переведено до приміщення камерного типу.

Адвокатом підготовлена апеляційна скарга та Апеляційним судом Вінницької області відкрите провадження за апеляційною скаргою адвоката на ухвалу Ладиженського міського суду якою відмовлено у задоволенні клопотання адвоката про скасування постанови, якою П. переведено до приміщення камерного типу.

18.04.2016 року Вінницьким міським судом Вінницької області задоволено клопотання адвоката про зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання.

В суді захистом заявлено клопотання про тимчасовий доступ до оптичного диску з відеозаписом факту непокори П., який зберігався у відділі поліції. У наданні даного диску поліцією було відмовлено, в зв’язку з чим було подано клопотання про обшук в райвідділі поліції з метою вилучення диску з відеозаписом, але в його задоволенні було відмовлено.

Захистом заявлено клопотання про надання тимчасового доступу до журналу відвідування адміністрації колонії відділення де відбулась подія злочину в задоволенні якого було відмовлено.

16.11.2016 р. судом 1-ї інстанції було ухвалено вирок яким П. визнано винним у злісній непокорі адміністрації колонії призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 1 рік 4 місяці до якого частково приєднано строк невідбутого покарання та остаточно призначити покарання у вигляді 1 років 5 місяців позбавлення волі.

На дане рішення захистом та стороною обвинувачення подано апеляційну скаргу. 17.03.2017 р. апеляційна скарга була частково задоволена, строк попереднього позбавлення волі було зараховано за два дні відбування покарання, а заявника звільнено в залі суду.

У зв’язку з тим, що строк покарання у вигляді 1 року 5 місяців позбавлення П. відбув 26.01.2017 р. і подальше перебування його під вартою було незаконним 09.03.2017 р. до слідчого судді направлено заяву про негайне звільнення П. з під варти. Розгляд даної заяви призначали на 13, 15, 17 березня, але через не доставку засудженого засідання не відбулось. Заяву було залишено без розгляду, в зв’язку з тим, що 17.03.2017 р. П. був звільнений.

Справа Пе-лової

Громадянка Об’єднаних Арабських Еміратів П. 13.09.2016 року разом із своєю сім’єю літаком прибула до України, а саме до аеропорту Бориспіль. Разова віза на Україну для громадянки П. була відкрита, жодних підстав для відмови в отриманні візи не було. Дозволений строк перебування в Україні, що зазначений у візі становив 15 днів. Більш того, П. 13.09.2016 року вперше намагалася потрапити на територію України зі своєю сім’єю. До того часу, жодного разу не перетинала кордону України та не отримувала відповідної візи.

При проходженні контрольно –пропускного пункту (КПП) «Київ» відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» П. була зупинена працівниками контрольно – пропускного пункту «Київ», та повідомлена, що відносно неї прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України на підставіч.1ст.8 п.2 Закону України «Про прикордонний контроль» з тих причин, що щодо неї є рішення уповноваженого державного органу України про заборону в’їзду в Україну.

Рішення СЗПН 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль-1», Окремого контрольно- пропускного пункту «Київ» капітана Кедело А.О. про відмову в перетинанні державного кордону України П. від 13 вересня 2016 року оскаржено до Київського окружного адміністративного суду.

Адвокат ЦСЗ приймав участь в судових засіданнях: 31.10.2016 року, 11.11.2016 року 21.11.2016 року.

21.11.2016 року відбулося останнє судове засідання, під час якого не з’явився відповідач, суд заслухав додаткові пояснення за позовом, які були підготовлені адвокатом, зважаючи на заперечення відповідача та видалився до нарадчої кімнати (продовживши судовий розгляд в порядку письмового провадження).

24.11.2016 року адвокатом направлено на електронну адресу суду заяву про отримання копії постанови суду за наслідками розгляду справи, 11.12.2016 року направлено повторну заяву. Двічі адвокат з’являвся до канцелярії суду з метою отримати копію постанови, проте секретар судді повідомив, що постанова ще не готова.

Окрім того, адвокатом направлено відповідний запит до СБУ, зважаючи на інформацію отриману в суді від представника відповідача про існування рішення від 13.03.2013 року щодо П.

В листі відповіді на адвокатський запит СБУ повідомлено про те, що жодного рішення відносно П. не виносилось.

03.01.2017 року постановою Київського окружного адміністративного суду задоволено адміністративний позов адвоката пані П. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у перетині державного кордону України пані П.

Відповідач подав апеляційну скаргу на цю постанову. Адвокат підготував заперечення на апеляційну скаргу.

26.04.2017 року Київський апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляційну скаргу відповідача. Скасував попередню постанову суду, незважаючи на доводи адвоката.

Під час апеляційного розгляду справи та після нього адвокат ЦСЗ намагалася зв’язатися з пані П., однак так і не отримала відповіді про подальшу співпрацю.

Справа П-ова

Пан П., який є учасником Антитерористичної операції (далі – АТО) і мав право на пільги на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Після внесення змін до цього Закону Кабінет Міністрів України (далі – КМУ) мав прийняти Порядок і умови реалізації положень цього Закону щодо одержання позики на будівництво, реконструкцію, ремонт житлових будинків, а також будівництво або придбання дачних будинків.

КМУ впродовж тривалого часу не прийняв такий підзаконний акт, в результаті чого заявник, як і інші ветерани війни, були позбавлені можливості скористатись передбаченою для них пільгою. З цього приводу заявник на початку 2017 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом на бездіяльність КМУ.

20 березня 2017 року суд визнав протиправною бездіяльність КМУ щодо не прийняття Порядку та зобов’язав його вчинити дії з реалізації зазначеного вище закону. При цьому суд виходив із того, що відповідач не надав пояснень з приводу наявності у нього об’єктивних підстав, що потягнули неможливість розробки та прийняття Порядку. Також суд послався на практику ЄСПЛ за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, яку, на думку суду, можна застосувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей, в даному випадку, права на отримання позики, яке можна розглядати в контексті права власності.

Не погодившись із даною постановою, КМУ подало апеляційну скаргу, але 22 серпня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд залишив її без задоволення.

Після цього КМУ подав касаційну скарга на постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.

20 листопада 2017 року Вищий спеціалізований Суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ відкрив касаційне провадження. В зв’язку з ліквідацією останнього справа буде розглядатись Верховним Судом України.

Справа Ру-єва

Громадянин Республіки Узбекистан Р. утримувався в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (надалі – ПТПІ) на підставі постанови районного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року, згідно якої суд постановив видворити Р. за межі України в примусовому порядку та затримати його з метою поміщення до ПТПІ.

21 лютого 2017 р. постановою апеляційного адміністративного суду частково скасовано постанову районного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року, в частині задоволених вимог про визнання Р. таким, що перебуває на території України на нелегальному становищі та затримання Р. з метою поміщення до ПТПІ та ухвалено в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні даних позовних вимог, проте після 21.02.2017 року Р. продовжував незаконно утримуватись в ПТПІ.

Таким чином, станом з 21.02.2017 р. відсутнє судове рішення, яке б дозволяло затримати та помістити громадянина Республіки Узбекистан Р. в ПТПІ. В зв’язку з чим було оскаржено до суду незаконні дії суб’єкта владних повноважень, які полягають в затриманні Р. з  поміщенням до ПТПІ.

05.04.2017 р. районним судом було винесено постанову якою визнано незаконним затримання громадянина Р. в період часу після 21 лютого 2017 р. по 5 квітня 2017 р. (дати прийняття постанови суду), з поміщенням до ПТПІ, та постановлено звільнити Р. після набрання постанови законної сили з ПТПІ.

Дане рішення було оскаржено міграційною службою до апеляційного суду. 18.05.2017 р. апеляційним судом було відмовлено в задоволенні апеляційної скарги, рішення районного суду було залишено в силі.

Справа Ру-ного

Ру-ний є громадянином України, який раніше був засуджений.

17.10.2016 року засудженому Ру-ному Херсонський міський суд Херсонської області відмовив у задоволенні клопотання про звільнення від відбуття покарання за хворобою. Апеляційний суд Херсонської області залишив дану ухвалу без змін.

Ру-ний звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою із зазначеного питання.

Після отримання необхідних документів, адвокатом було повторно направлено до Херсонського міського суду Херсонської області клопотання про звільнення Ру-ного від подальшого відбуття покарання у зв’язку із тяжкою хворобою.

15.03.2017 року вказане клопотання судом задоволено та останнього звільнено з місць позбавлення волі. Рішення набрало законної сили.

Справа С-нка

Заявник, пан С., громадянин України, що проживає в м. Дніпро.

15 травня 2015 року заявника було затримано за підозрою у придбанні з метою збуту та у вчиненні збуту наркотичних речовин. Була проведена контрольована закупка.

У травні 2015 року у житлі заявника було проведено обшук, в ході якого було виявлено наркотичні речовини.

Заявника було засуджено до восьми років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду вирок було скасовано внаслідок порушення права обвинуваченого на захист.

Адвокат ЦСЗ вступив у справу в серпні 2016 року, ознайомився зі справою та провів бесіди зі свідками.

Було допитано обвинуваченого і одного з понятих, які були присутніми при проведенні контрольованої закупки. Обвинувачений заперечує вчинення злочину, стверджуючи, що грошові кошти, передані йому, він попередньо позичав своєму знайомому.

В грудні 2016 року відбулося два судових засідання, на яких було допитано чотирьох свідків обвинувачення та двох свідків захисту. Судовий розгляд триває.

Ув’язнення пан С. був звільнений, йому обрано домашній арешт як запобіжний захід.

Після чисельних судових засідань 15 жовтня 2017 року прокуратура відмовилась від підтримання обвинувачення за епізодами нібито збуту наркотиків (ч.2 ст. 307 КК України), та залишила лише ч. 2 ст. 309 КК України (незаконне зберігання наркотичних засобів).

30 жовтня 2017 року – вироком Індустріального районного суду м. Дніпро С. звільнено від покарання у зв’язку з його повним відбуттям. Адвокат ЦСЗ мав реальну можливість отримати в провадженні виправдувальний вирок, але погодився на такий результат за наполяганням пана С.

Справа Шма-лова

Пан Р. Ш. народився в 1977 році. 19 серпня 2012 року його незаконно затримали та вивезли до приміщення Орджонікідзевського райвідділу міліції. Там працівники міліції жорстоко катували його протягом ночі, тим самим змусивши підписати зізнання у скоєнні злочину.

На ранок, побоюючись продовження катувань, пан Р. Ш. викинувся у вікно з 4 поверху райвідділу. Неодноразово відносно пана Р. Ш. виносились постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Потім ці постанови скасовувались слідчим суддею.

Тільки 3 квітня 2014 року відомості про вчинення діяння передбаченого ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень) були внесені до ЄРДР. 13 червня 2014 вдалося подати скаргу на тривалість розслідування. 27 червня прокурор Харківської області Рубан виніс постанову про відмову у визнанні пана Р. Ш. потерпілим та постанову про закриття кримінального провадження. 15 липня 2013 року Прокуратура Харківської області скасувала постанову про закриття кримінального провадження, а 27 серпня 2013 р. Червонозаводський суд м. Харкова скасував постанову про відмову в визнанні пана Р. Ш. потерпілим.

10 вересня 2013 р. Слідчий прокуратури Харківської області Ковальов повторно виніс постанову про відмову в визнанні пана Р. Ш. потерпілим. Ця постанова також оскаржувалась через суд.

Також, подано заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 120 КК України (доведення до самогубства) до прокуратури Харківської області. Ця заява не була внесена до ЄРДР. 15 серпня 2014 року Суд зобов’язав прокуратуру внести за цією заявою відомості до ЄРДР та розпочати досудове слідство.

Протягом 2014 року потерпіла сторона неодноразово подавала скарги на тривалість строків досудового розслідування. В квітні 2015 року було складено обвинувальний акт відносно оперуповноваженого Орджонікідзевського райвідділу П. За цим актом слідчий обвинувачується в скоєнні злочинів, передбачених ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) та ст. 127 КК України (катування, вчинене за попередньою змовою групою осіб). На даний момент справа розглядається судом.

З того часу справа розглядалась Орджонікідзевським районним судом м. Харкова. Розгляд справи багаторазово відкладався внаслідок неявки обвинуваченого, його адвоката, прокурора з причин хвороби, зайнятості в інших процесах, хвороби судді і т. ін.

27 червня 2017 року суд визнав оперуповноваженого Орджонікідзевського райвідділу міліції П. винним у вчиненні злочину та призначив покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі з випробуванням.

Пан Ш. не погодився з занадто м’яким вироком, і тому адвокат ЦСЗ подав у його інтересах апеляційну скаргу на даний вирок. Адвокат не погоджувався з тим, що суд звільнив винного правоохоронця від реального відбування покарання з випробуванням з тих підстав, що останній має неповнолітню дитину, раніше не притягався до кримінальної відповідальності та позитивно характеризувався за місцем роботи. До того ж, суд не знайшов причинного зв’язку між незаконним затриманням пана Ш. та отриманими ним тілесними ушкодженнями.

Апеляційний розгляд справи триває.

Справа Сі-рова

Заявник, пан С., громадянин України, проживає у м. Херсон. Є ВІЛ-інфікованим та приймає антиретровірусну терапію. Мав непогашену судимість та умовний строк за зберігання наркотичних речовин без мети збуту. Упродовж випробувального періоду вчинив новий злочин. Підозрюється у вчиненні трьох епізодів збуту опію.

11 червня 2015 року у відношенні заявника обрано запобіжний захід – тримання під вартою.

Зі слів заявника, «закупник» шляхом умовлянь спровокував його на вчинення інкримінованих злочинів. Він лише ходив за наркотичним засобом.

Юрист ЦСЗ вступив до справи 11.06.2015 року при обранні запобіжного заходу.

Юрист ЦСЗ подавав апеляційну скаргу на ухвалу про обрання запобіжного заходу, яка апеляційним судом Херсонської області залишена без задоволення.

Матеріали провадження були передані до Новокаховського міського суду Херсонської області. Справу було вперше призначено до розгляду 27.07.2015 року.

З 27.07.2015 року справа в суді не розглядалася по суті жодного разу, лише продовжувався строк тримання під вартою.

Наступне засідання призначено на 17.11.2015 року, на яке прокурора зобов’язано викликати свідків для їх допиту.

24.12.2015 року задоволено клопотання захисту. Змінено клієнту запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Чергове судове засідання призначено на 27.01.2016 року.

Протягом 2016 року проведено 8 судових засідань, на яких допитано частину свідків обвинувачення.

На даний момент С. скасовано запобіжний захід.

Протягом липня – серпня проведено 2 судових засідання, на яких допитано 1 свідка. «Закупника» та понятого прокуратура не може в черговий раз доставити, тому справа відкладена.

19 грудня 2016 року суд повернув прокурору обвинувальний акт для усунення недоліків.

26 грудня 2016 року юрист ЦСЗ подав апеляційну скаргу на вищезгадане рішення суду.

Судовий розгляд ще не було призначено.

Одночасно юрист ЦСЗ зібрав декілька документів та підготував клопотання про зняття із заявника судимості на основі Закону про амністію 2014 року.

17 жовтня 2016 року клопотання було задоволене.

02.02.2017 року Апеляційний суд Херсонської області задовольнив апеляційну скаргу адвоката та направили справу на новий судовий розгляд до суду 1 інстанції в новому складі суду.

24.02.2017 року під час попереднього судового розгляду повторно обвинувальний акт надіслано прокурору на доопрацювання.

Апеляційний суд Херсонської області скасував вказану ухвалу та направив справу на новий судовий розгляд.

25.04.2017 року проведено втретє попередній судовий розгляд у новому складі суду.

19.05.2017 року свідки зі сторони обвинувачення для допиту в суд не з’явилися, судовий розгляд перенесено.

07.06.2017 року у зв’язку із неявкою свідків обвинувачення розгляд справи перенесено.

22 червня 2017 року та 30 червня 2017 року в черговий раз свідки обвинувачення не з’явилися та розгляд справи перенесено.

14 липня 2017 року змінено порядок дослідження доказів. Після дослідження письмових, речових доказів, адвокатом заявлено клопотання щодо визнання всих письмових доказів недопустимими.

Після цього прокурором змінено обвинувачення із ст.  ч. 2 307 КК України на ч. 1 ст. 309 КК України та запропонував Сі-рову підписати угоду про визнання винуватості, вважаючи його таким, що відбув покарання.

Сі-ров погодився та підписав цю угоду, яка була затверджена вироком Новокаховського міського суду Херсонської області від 14.07.2017 року, який на даний час набрав законної сили.

Справа Т-енко

На початку липня 2015 року пан Т. звернувся до юриста ЦСЗ з проханням надати правову допомогу.

Протягом липня з останнім проведено 2 конфіденційні побачення в Миколаївському СІЗО.

Вступив у справу в якості захисника 12.08.2015 року при відкритті матеріалів кримінального провадження та ознайомлення з ними.

Пан Т. обвинувачувався у збуті наркотичних засобів – опію ацетильованого, які мали місце 13.05.2015 року та 25.06.2015 року.

Під час судового засідання 19.10.2015 року прокурором вручено Т. новий обвинувальний акт. Прокурор відмовився від обвинувачення по епізоду від 13.05.2015 року так як захисник просив визнати зібрані докази по цьому епізоду недопустимими. У сторони обвинувачення відсутні докази скоєння Т. злочину і по епізоду від 25.06.2015 року.

Судове провадження триває. Чергове судове засідання призначено на 10.11.2015 року.

Пан Т. був незаконно затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

27.06.2015 року слідчим пан Т. затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України.

Підставою затримання було, як зазначено у протоколі, свідчення І., який пояснив, що приблизно о 10 годині 30 хвилин 27.06.2015 року Б. спільно з Т. знаходячись у домоволодінні по вул. Куйбишева, 32 смт. Велика Лепетиха збули йому наркотичний засіб у вигляді «ацетильованого опію».

На час затримання пана Т., а саме на 23 годину 27.06.2015 року, підстави зазначені у протоколі затримання та ч. 1 ст. 208 КПК України відсутні.

Т-енку взагалі не інкримінують злочин, за нібито скоєння якого його затримано.

Так у протоколі затримання зазначено, що Т. нібито 27.06.2015 року об 10 годині 30 хвилин збув наркотичний засіб І.

Затримано обвинуваченого лише о 23 годині. Тобто незрозуміло, де був обвинувачений з 10 години 30 хвилин до 23 години та як він потрапив до Великолепетиського РВ УМВС України в Херсонській області, де був затриманий.

Відповідно до повідомлення про підозру, Т. інкримінували збут наркотичних засобів, які мали місце 13.05.2015 року та 25.06.2015 року, але ж ніяк не в день затримання.

На адресу прокуратури Херсонської області 28.09.2015 року надіслано заяву про вчинений злочин щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за ст. 371 КК України (завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою).

До теперішнього часу відповіді про результати розгляду даної заяви не отримано.

На адресу пана Т. у жовтні 2016 року надійшов лист прокуратури Херсонської області про те, що за його заявою про причинення йому працівниками міліції під час затримання тілесних ушкоджень, внесено відомості до ЄРДР.

По інформації слідчого, на теперішній час проводять допит свідків цієї пригоди.

Крім цього, зі слів Т., він в матеріалах кримінального провадження не ставив своїх підписів, окрім як в протоколі затримання.

Під час судового провадження адвокат буде ініціювати проведення почеркознавчих експертиз.

Якщо буде підтверджена підробка підписів, треба ініціювати притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Зі слів Т., після фактичного затримання, працівники міліції умисно, безпідставно заподіяли йому тілесні ушкодження, так як він не зізнавався у злочині.

Наявність тілесних ушкоджень підтверджена довідкою лікаря місцевої лікарні та зафіксована при доставлені до СІЗО.

В проведенні почеркознавчої експертизи щодо ідентифікації підробки підписів Т. судом відмовлено.

Було призначено та проведено судові дебати по справі. В ході дебатів вказано на ряд невідповідностей по справі, в тому числі ні розбіжності у показах свідків.

Під час останнього слова Т. заявив клопотання про додатковий допит свідків, яке судом було задоволено.

Протягом 2016 року проведено 4 судових засідань в суді 1 інстанції.

09.02.2016 року Т. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна, що є його власністю.

В апеляційному суді проведено 2 засідання. 18.07.2016 року вирок суду першої інстанції залишено в силі.

17.08.2016 року проведено зустріч із Т. в ІТТ Нижньосірогозького району та обговорено питання щодо касаційного оскарження.

21.02.2017 року Касаційний розгляд справи було перенесено на більш пізнішу дату.

28.03.2017 року касаційна скарга частково задоволена, ухвала апеляційного суду Херсонської області скасована та справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

29.06.2017 року апеляційним судом Херсонської області зобов’язано сторону обвинувачення надати наявні у них документи по справі.

19.07.2017 року справа направлена на новий судовий розгляд до суду 1 інстанції.

16.08.2017 року Горностаївським районним судом Херсонської області під час попереднього розгляду справи за клопотанням сторони захисту обвинуваченому змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, звільнено з під варти із зали суду, а обвинувальний акт направлено прокурору на доопрацювання.

Стороною обвинувачення подано апеляційну скаргу на вищевказану ухвалу суду.

17.10.2017 року апеляційним судом Херсонської області в задоволенні даної скарги відмовлено, обвинувальний акт направлено прокурору на доопрацювання.

06.11.2017 року стороною захисту отримано від прокурора доопрацьований обвинувальний акт.

Справа Т-няка

Заявник, пан Т., проживає в м. Дніпро.

Кримінальне провадження було розпочато за ч. 2 ст. 307 КПК України.

В ухвалі Бабушкінського райсуду м. Дніпропетровська від 25 липня 2016р. надано право на обшук в домоволодінні заявника.

Стверджується, що заявник за попередньою змовою з групою осіб незаконно придбає та збуває наркотичний засіб «опій». Справа розслідується за ч. 2 ст. 307 слідчою Іващенко Ю.О.

У заявника в домоволодінні проведено обшук (ще до укладення договору на правову допомогу). Оскільки підозра в провадженні ще нікому не пред’явлена, строк розслідування не йде. А тому слідчий декілька разів стверджувала що однозначно буде направляти це провадження до суду, пред’являти підозру та обвинувачення заявнику та ін. особам. Але має намір це робити в січні 2017р.

Причиною млявого розслідування є також те, що заявник тривалий час лікувався на стаціонарі. (копія ухвали суду з дозволом на обшук додана раніше).

У 2017 році органи слідства звернулися до суду та отримали дозвіл на обшук місця проживання пана Т. Як підтвердження необхідності такого пошуку було зазначено, що «під час досудового розслідування було встановлено, що пан Т. був причетний до вчинення кримінального правопорушення – продаж та зберігання для продажу особливо небезпечних речовин, таких як «опіум» та психотропної речовини «метамфетамін».

Після вступу адвоката ЦСЗ у справу дії пана Т. були негайно перекваліфіковані за ч. 2 ст. 309 КК України.

Після цього була підписана угода про умовне покарання між паном Т. та прокуратурою. Вирок 17 травня 2017 року Самарського районного суду Дніпра був винесений на підставі цієї угоди.

Справа Ту-єва

Процедури екстрадиції

17.06.2016 року Т. був затриманий на території Міжнародного аеропорту «Харків», місто Харків, Україна. Був складений протокол про затримання. Після затримання заявник був поміщений під варту до Харківської установі виконання покарань № 27 (далі – Харківська УВП № 27). Підставою для його взяття під варту був запит про екстрадицію Генеральної прокуратури Російської Федерації.

Згідно документам, наданих Генеральною прокуратурою РФ, 7 грудня 2015 року була винесена постанова про обрання щодо Т. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на підставі того, що він обвинувачувався у вчинення злочину передбаченого ч. 2. ст. 208 Кримінального кодексу Російської Федерації (участь на території іноземної держави в озброєному формуванні, не передбаченому законодавством даної держави, в цілях, що суперечать інтересам Російської Федерації). 21 березня 2016 року у Російській Федерації була винесена постанова про притягнення Т. у якості обвинуваченого, згідно якої заявник обвинувачувався у вчинення злочинів, передбачених ст. 205.3 (проходження особою навчання, яке завідомо для того, хто навчається, проводиться з метою здійснення терористичної діяльності або вчинення одного із злочинів, передбачених статтями 205.1, 206, 208, 211, 277, 278, 279, 360 і 361 цього Кодексу); ч. 2 ст. 205.5 (участь в діяльності організації, яка відповідно до законодавства Російської Федерації визнана терористичною) Кримінального кодексу Російської Федерації.

22 липня 2016 року ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова до заявника застосований екстрадиційний арешт строком до 12 місяців.

21 вересня 2016 року слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Харкова виніс ухвалу, у якій визнав наявність підстав для подальшого тримання Т. під вартою.

13 жовтня 2016 року Генеральна прокуратура України винесла постанову про видачу (екстрадицію) Т. до Російської Федерації.

21 жовтня 2016 року адвокат заявника Найдьонова О. Г. подала скаргу на вищезазначену постанову до Жовтневого районного суду міста Харків.

31 жовтня 2016 року адвокат Глущенко В. Б. подав доповнення до скарги від 21.10.2016 року.

31 жовтня 2016 року Жовтневий районний суд виніс ухвалу, в якій відмовив задовольнити скаргу адвокатів Т. та скасувати постанову від. 13.10.2016 року. При цьому, суд не взяв до уваги ту обставину, що процедури щодо оскарження Т. відмови Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо надання йому статусу біженця ще не закінчені.

4 листопада 2016 року адвокат Т. подав апеляційну скаргу на ухвалу від 16.09.2016 року до апеляційного суду Харківської області.

10 листопада 2016 року апеляційний суд Харківської області виніс ухвалу, якою відмовив у задоволенні апеляційної скарги.

23 листопада 2016 року Жовтневий районний суд міста Харкова виніс ухвалу, у якій задовольнив клопотання прокурора про подальше тримання Т. під вартою.

Процедури щодо отримання статусу біженця

Т. два рази звертався до Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області (далі –ДМС) з проханням про надання йому статусу біженця в Україні.

4 липня та 5 серпня 2016 року заявник отримував відповіді від ДМС, у яких зазначалося, що заявник порушив порядок звернення до ДМС за наданням статусу біженця, закріплений у законодавстві.

28 вересня 2016 року ДМС видано наказ № 163, яким відмовлено в прийнятті заяви заявника про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту направлену із ДМС України через невідповідність заяви вимогам законодавства, а саме: заява заповнена не на бланку заяви-анкети та до неї не додано копії фотографій заявника і документів підтверджуючих його особу.

29 жовтня 2016 року заявником за допомогою адвоката заповнено власноруч заяву-анкету, додано до неї фотографії та копію документів, які необхідні за законодавством, і через установу виконання покарань направлено до Головного управління ДМС України в Харківській області.

4 листопада 2011 року ДМС видала наказ, у якому відмовила у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Однак, копія цього наказу не була видана на руки ні заявнику, ні його адвокату.

9 листопада 2016 року представник позивача подав позовну заяву на вищезазначений Наказ ДМС, не будучи ознайомленим з його текстом, до Харківського окружного адміністративного суду.

10 листопада 2016 року Харківський окружний адміністративний суд виніс ухвалу про відкриття провадження за позовною заявою адвоката.

23 грудня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд виніс постанову, у якій відмовив у задоволенні скарги заявника на відмову Державної міграційної служби у наданні заявнику статусу біженця або особи, яка потребує додаткового статусу.

4 січня 2017 року адвокат заявника подав апеляційну скаргу на вищезазначене рішення суду.

15 лютого 2017 року Харківський апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу, у якій відмовив задовольнити апеляційну скаргу адвоката.

27 лютого 2017 року адвокат подав касаційну скаргу на рішення апеляційного суду до Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ)).

3 березня 2017 року ВАСУ виніс ухвалу, якою відмовив задовольнити касаційну скаргу адвоката.

У березні 2017 року ДМС відмовила у наданні заявнику статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

9 березня 2017 року представник Т. подав позовну заяву на скасування вищезазначеного Наказу ДМС до Харківського окружного адміністративного суду

15 травня 2017 року Харківський окружний адміністративний суд виніс постанову, у якій відмовив у задоволенні скарги Т. на відмову ДМС у наданні йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Адвокатом Т. подана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції

05 липня 2017 року Харківський апеляційний адміністративний суд скасував рішення окружного адміністративного суду, зобов’язав ДМС повторно розглянути заяву Т. про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

04 серпня 2017 року ДМС надіслала повідомлення, яким відмовила в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Рішення Головного управління ДМС у Харківській області було оскаржене до ДМС України.

Процедури щодо утримання Т. під вартою

19 червня 2017 року адвокат заявника подав до Жовтневого районного суду м. Харкова клопотання про перевірку наявності підстав для звільнення заявника з-під варти, та доповнення до клопотання

22 червня 2017 року слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Харкова ухвалено рішення яким відмовлено у задоволенні клопотання адвоката про визнання наявності підстав для звільнення заявника з-під варти.

18 липня 2017 року адвокат заявника звернувся з клопотанням до Жовтневого районного суду м. Харкова про зміну запобіжного заходу у зв’язку зі спливом12 місячного строку тримання під вартою.

20 липня 2017 року Жовтневий районний суд м. Харкова задовольнив клопотання, змінив заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) на особисте зобов’язання.

22 листопада 2017 року адвокат заявника подав скаргу до ЄСПЛ, про порушення статті 5-1 Конвенції у період тримання під вартою з 22 червня 2017 року по 20 липня 2017 року.

Процедури перед Комітетом ООН з прав людини

21 квітня 2017 року юрист ЦСЗ подала від імені пана Т. заяву до Комітету ООН з прав людини, у якій вказувала на порушення Статті 7 (захист від катувань та поганого поводження) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

31 травня 2017 року Комітет повідомив юриста, що повідомлення про заяву було направлено уряду України для надання коментарів.

Крім того, Комітет повідомив, що пан Т. не повинен бути висланий до Росії, поки його справа знаходиться на розгляді Комітету.

Справа Ту-нко

Засуджений Т., 26 вересня 1981 року народження на даний час відбуває покарання у Білоцерківській виправній колонії (№ 35).

Він обвинувачується у вчинені злісної непокори вимогам адміністрації установи виконання покарань. Т. свою вину не визнавав.

Т звернувся до адвоката ЦСЗ для надання йому правової допомоги. Адвокат зустрілася та отримала від Т. всі необхідні документи, ознайомилася з матеріалами кримінальної справи та приймала участь у судових засіданнях.

Під час судових засідань 10 червня та 15 серпня 2017 року в судовому засіданні були допитані свідки.

13 жовтня 2017 року Т добровільно погодився зі стороною обвинувачення про укладення угоди про визнання винуватості. Судом затверджено вказану угоду и за клопотанням сторони захисту було зараховано строки попереднього ув’язнення та перебування під вартою Т. за весь час, з врахуванням цих строків суд звільнив Т. в залі суду 13.10.2017 року

Справа Я-н Н-х’а

Громадянин Королівства Марокко Я. утримувався в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (надалі – ПТПІ) на підставі постанови районного суду від 23.11.2016 р., згідно якої суд постановив примусово видворити Я. з України та затримати з поміщенням до ПТПІ.

22 грудня 2016 р. постановою апеляційного адміністративного суду частково скасовано постанову районного суду від 23.11.2016р. в частині задоволених вимог про затримання та поміщення громадянина Я. до ПТПІ, та ухвалено в цій частині нову постанову якою в задоволенні позовних вимог міграційної служби України в частині затримання та поміщення громадянина Королівства Марокко Я. до ПТПІ – відмовлено, проте Я. продовжував незаконно утримуватись в ПТПІ.

Таким чином, станом на 28.03.2017 р. було відсутнє судове рішення, яке б дозволяло затримати та помістити Я. до ПТПІ. В зв’язку незаконні дії суб’єкта владних повноважень, які полягають в затриманні Я. з поміщенням до ПТПІ 28.03.17 р. було оскаржено до суду.

03.04.2017 р. районним судом було задоволено позов про визнання незаконним утримання Я. в ПТПІ з 22 грудня 2016 р. по 03.04.2017 р. Рішення набрало законної сили.

Справа Я-са

Пан Я., громадянин України, проживає в Харківській області.

В лютому 2014 року, пан Я. було затримано за підозрою у збуті наркотичних засобів.

22 серпня 2014 року пана Я. було визнано винним у вчиненні двох епізодів збуту наркотичних засобів та призначено покарання у вигляді шести років позбавлення волі.

Адвокат ЦСЗ вступив у справу на стадії апеляції. Він подав апеляційну скаргу, наголошуючи на тому, що працівники міліції провокували вчинення злочину заявником.

22 січня 2015 року апеляційний суд скасував вирок на основі порушення права на захист та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Упродовж нового розгляду адвокат ЦСЗ подав багато клопотань та заяв про відвід судді, визнання доказів недопустимими, зміну запобіжного заходу, допит свідків і т.д.

18 грудня 2015 року Ленінський районний суд м. Харкова визнав пана Я. винуватим у незаконному зберіганні наркотичних засобів без мети збуту і звільнив його від відбування покарання. Проте адвокат пан Я., і це обвинувачення вважав недоведеним, після узгодження цього з паном Я., подав апеляція на вирок суду першої інстанції.

Наприкінці лютого 2016 року пан Я. помер. Адвокат ЦСЗ, бажаючи довести невинуватість пана Я., уклав угоду з рідними пана Я. про продовження його захисту у кримінальній справі з метою реабілітації, для чого подав відповідне клопотання до суду.

24 березня 2016 року апеляційний суд Харківської області скасував вирок та повернув справу до суду першої інстанції, оскільки адвокат Я наполягав на продовженні кримінального провадження для реабілітації Я через його невинуватість.

У зв’язку з цим, під час наступного розгляду, суд першої інстанції дослідив матеріали справи та відеозаписи контрольної закупки наркотичних засобів. Визначені стороною обвинувачення свідки та закупний, що брав участь у контрольній закупці, систематично не з’являвся на судові засідання, а прокурор у справі був замінений чотири рази

Сторона обвинувачення не могла забезпечити явку необхідних свідків – були допитані лише два з допитаних раніше 6 свідків. Сторона обвинувачення також не змогла надати суду наркотичні засоби, які начебто були предметом злочину і гроші, що начебто були вилучені у Я.

14 грудня 2017 року прокурор відмовився від підтримання обвинувачення.

15 грудня 2017 року провадження було закрите.

 

Справа Є-нка

Є-менко була засуджена вироком в травні 2014 року судом Донецької області, до набрання законної сили Є-менко перебувала під особистим зобов’язанням. Після набрання вироком законної сили його не було звернуто до виконання через конфлікт на сході.

Є-менко затримали в травні 2017 року для виконання даного вироку. З моменту набранням вироком законної сили Є-менко захворіла на ВІЛ, 4 клінічної стадії та інші супутні захворювання, її стан здоров’я розцінювався як важкий.

07.11.2017 р. представник колонії звернувся з клопотанням про звільнення засудженої у зв’язку важкою хворобою. В той же день судом було відмовлено у звільненні Є-менко. Дане рішення було оскаржено до апеляційного суду.

Здоров’я Є-менко знову погіршилось, вона втратила зір та можливість пересуватись. До суду знову подано клопотання про звільнення Є-менко в зв’язку з погіршенням її стану. 05.12.2017 року суд ухвалив рішення про звільнення Є-менко за станом здоров’я та звернув дану ухвалу до негайного виконання. 05.12.2017 року Є-менко була звільнена та доставлена до цивільної лікарні, звідки її забрали рідні.

27.12.2017 року рішенням суду в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу суду від 07.11.2017 року було відмовлено.

Справа Зго-ков

Пан З. є громадянином України, який дванадцять років перебував у статусі обвинуваченого. Весь цей час він відчував осуд людей, які кожного разу висловлювали думку про наявність чи відсутність у нього. судимості. Він був змушений кожного разу спростовувати неправдиві факти, через що відчував постійний стрес.

Маючи статус обвинуваченого, З. неодноразово подавав до прокуратури запити щодо ходу і результатів кримінального провадження, оскільки жодних слідчих дій не вчинялося. Відповіді на них він не отримував. Врешті, кримінальне провадження за обвинуваченням З. було закрите 19 серпня 2015 року за відсутністю складу злочину.

05 вересня 2016 року Чугуївським міським судом Харківської області відкрито провадження у справі за позовом пана З. до Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області, Чугуївського РВ ГУМВС України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Для представництва його інтересів він звернувся до адвоката ЦСЗ.

29 червня 2017 року Чугуївський міський суд задовольнив позов З. та визначив компенсацію моральної шкоди у сумі 454 400 гривень. Органи державної влади оскаржили це рішення.

22 листопада 2017 року апеляційний суд Харківської області змінив рішення суду першої інстанції, зменшивши суму компенсації до 8800 гривень. З. оскаржив це рішення до Верховного Суду України

29 грудня 2017 року Верховний Суд України відкрив провадження у справі.

На даний момент розгляд справи триває.

 Поділитися