„Телекритика” звернулася до учасників II Форуму журналістів „За вибори без цензури” із запитаннями

„Телекритика” звернулася до учасників II Форуму журналістів „За вибори без цензури” із запитаннями щодо ролі, яку вже грають та ще зіграють ЗМІ під час виборчої кампанії, щодо тих умов, які для медіа мають створити та реально створять політики й законодавці.

На наш погляд, відповіді опитаних дають досить адекватну картину того, що нині відбувається в інформаційному просторі.

Запитання „Телекритики”:

- Наскільки активно ЗМІ вже готуються до виборчої президентської кампанії?

- Чи треба напередодні виборів вносити зміни до законодавства стосовно політичної реклами?

- Чи зможуть власники ЗМІ домовитись про цивілізовану роботу на президентських виборах?

Микола Томенко, голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації:

Звичайно, ми хочемо змінити деякі норми чинного законодавства про вибори президента. Хоча є великі сумніви, що ВР проголосує за ці зміни. Якщо ні, тоді доведеться працювати в нинішніх умовах.

У Законі "Про вибори президента" 1997 року фактично немає чітко прописаної процедури розміщення реклами: на який термін розміщувати, за якими розцінками, ефірний час тощо. Нас непокоїть ймовірність застосування різних стандартів до різних кандидатів на виборах. Є нюанси, пов’язані зі спростуванням, зверненням і таке інше, тобто діючий закон є досить поверхневим.

Ідеальний варіант — привести Закон про вибори Президента в частині ЗМІ у відповідність до Закону про вибори народних депутатів, де ці всі моменти чітко прописані. Якщо цього не буде, тоді діятиме Положення ЦВК.

На майбутнє ми заклали такі рішення, які, на мою думку, є дуже важливими. Ми переконуємо Верховний Суд провести спеціальний пленум про практику судових позовів проти журналістів. Думаю, що і Генеральна прокуратура свою обіцянку виконає, вона спеціально готувала колегію на тему "Перешкоджання виконанню журналістами своїх службових обов’язків". Тобто ми прагнемо домовленості про єдине розуміння того, як мають працювати медіа під час виборів, — між Верховною Радою, Генпрокуратурою, ЦВК. Я думаю, що у цій непростій війні під назвою „вибори” ми будемо у 2004 році набагато більш підготовленими, ніж було до цього.

Про політичну рекламу не буде прийнято спеціального закону, він дуже двозначний і ВР за нього не проголосує — це очевидно. Хоча цей закон теоретично потрібен, але тільки в державі, де є правова культура.

На сьогоднішній день маємо ситуацію, коли не тільки журналісти, а й власники ЗМІ стали заручниками ситуації з виборами. Хоча б подивитись на рейтинги і їх зміну в залежності від того, яку інформаційну політику обирає компанія. Я сподіваюсь, що власники домовлятимуться про якісь правила поведінки. У всякому разі, директори телекомпаній, з якими я зустрічався, зацікавленні у певних корпоративних діях, щоб визначити, як діяти стосовно розміщення виборчої або політичної реклами, щоб був єдиний підхід. Вони зацікавлені у цивілізованих правилах під час президентської виборчої кампанії.

Сергій Гузь, голова Київської незалежної медіа-профспілки:

У нас є ЗМІ комерційні, комунальні, державні, партійні, різних форм власності. Кожен власник має завдання, які він вирішує за допомогою своїх засобів масової інформації. І тут дуже складно сказати... Можливо, як особистості, власники ЗМІ й домовились би між собою, але з огляду на відсутність єдиної стратегії поведінки ключових політичних гравців загальної домовленості не вдасться досягти. На жаль, в Україні ЗМІ залежать від тих правил гри, які створюють саме політики.

Віталій Шевченко, заступник голови Нацради з питань телебачення та радіомовлення:

Ну про що ми можемо говорити, про яке прийняття закону про політичну рекламу, коли ми всі розуміємо, за якими правилами відбуваються вибори, коли навіть виборчі комісії формуються за принципом вузького представництва від кандидата. Можна очікувати, що в цій виборчий кампанії буде задіяно просто адміністративний бандитизм, і говорити, що хтось там буде дотримуватись якихось правил щодо реклами, — просто наївно. Влада висвячує журналістів на повне беззаконня заради досягнення політичного результату.

Сергій Шолох, керівник радіо "Континент":

Я думаю — як і на минулих виборах, ми будемо надавати всім абсолютно рівні права. І провладним, і опозиційним політикам. У 2002-му у нас була реклама і блоку "За ЄдУ!", і блоку Юлії Тимошенко... Думаю, що від усіх, хто буде звертатись, ми будемо розміщувати рекламу.

Однозначно — потрібні зміни у законодавстві з приводу політичної реклами. Я не готовий поки сказати, які саме, але треба конкретизувати, треба унеможливити такі речі, коли, скажімо, олігархічні канали і олігархічні медіа могли відмовляти опозиційним кандидатам або виставлять їм інші фінансові умови.

Ці вибори будуть найжорсткішими у порівнянні з усіма минулими виборами. Особливо олігархічні ЗМІ порушуватимуть усі писані й неписані закони, а реакція судів на це буде дуже повільною і вже після виборів.

Ігор Лубченко, голова Національної спілки журналістів України:

Це вже початок виборчої компанії. Також ми бачимо, кого підтримують засоби масової інформації і проти кого починають воювати, ще коли навіть не висувались ті чи інші кандидатури на президентську посаду...

Також потрібно за два тижні до виборів заборонити розповсюджувати негативну інформацію про будь-якого кандидата. Бо той, проти кого викидають компромат, не встигає до виборів довести в суді, що це наклеп чи брехня. А суди в останні два тижні перед виборами мають працювати навіть у неділю.

Володимир Курінний, головний редактор незалежної газети "ЮГ" (Одеса):

У Законі про вибори народних депутатів України були деякі обмеження для ЗМІ. На перший погляд – вони були логічними. Але це спрацювало проти незалежних ЗМІ. Бо провладні медіа, які прикриваються владою, порушують законодавство, і жодної реакції з боку контролюючих органів це не викликає. А от незалежні ЗМІ таким чином можна весь час тримати підвішеними...

На Одещині рівень монополізації медіа-ринку взагалі, і перш за все — електронного медіа-ринку, — один з найвищих. Тобто, 95% власників усіх одеських медіа — представники тієї чи іншої фінансової політичної групи чи регіонально-олігархічного угрупування. І домовлятись вони не будуть (Денис Іванов, «Телекритика», 12.11.2003)

(www.telekritika.kiev.ua)