Чи буде легалізований адмінресурс?

Автори подання вважають, що застосування згаданих положень Закону породжує певну колізію, оскільки п. 1 ст. 64 Закону “Про вибори Президента України” повністю забороняє посадовим і службовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування брати участь у передвиборчий агітації, а п. 15 цієї статті забороняє кандидатам у Президента залучати підлеглих їм осіб лише у робочий час. У конституційному поданні сказано, що “наявна колізія не тільки порушує цілісність нормативного матеріалу, але й здатна суттєво вплинути на хід передвиборної кампанії, оскільки, з одного боку містить загрозу необґрунтованого притягнення до юридичної відповідальності тих кандидатів, які залучатимуть до передвиборної агітації підлеглих осіб, а з іншого – обмежує право громадян підтримати своїх керівників, зареєстрованих кандидатом у Президенти України”. У зв’язку з цим, автори конституційного подання просять КС невідкладно розтлумачити ряд законодавчих термінів та норм, які стосуються можливої участі у передвиборній агітації посадових і службових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Одне слово, дві найвищі посадові особи Харківщини поставили перед Конституційним Судом України завдання, яке йому ще не доводилося вирішувати. І не тільки тому, що з часу ухвалення Закону “Про вибори Президента України” минуло менше півроку, за які він не встиг пройти серйозну “обкатку”, а й тому, що за так званим конституційним поданням чітко проглядається бажання чиновників узаконити доволі поширену практику ведення виборних кампаній із використанням свого посадового становища та владних повноважень, або того, що ми звикли називати адмінресурсом. Сьогодні для декого з кандидатів у Президенти ціна цього адмінресурсу дорівнює ціні перемоги, тому передбачаю, що вони й далі будуть боротися за його легалізацію усіма можливими і неможливими засобами.

Подання, про яке ми ведемо мову, саме з ряду останніх, оскільки є відверто надуманим і юридично безграмотним. Адже ні голова облдержадміністрації, ні голова облради не є суб’єктами права на конституційне подання, а відтак не можуть звертатися до КС за офіційним тлумаченням законів. Можливо, вони хотіли звернутися туди як громадяни? Але тоді при чому тут їхні посади і посилання на ст. 41 Закону “Про Конституційний суд України”, яка дає вичерпний перелік суб’єктів права на конституційне подання? Так само не зрозуміло, навіщо у своєму поданні його автори посилаються на Закон “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Можливо, вони розраховують на те, що їхня ініціатива зацікавить Ніну Іванівну Карпачову? Але навряд чи вона стане відстоювати у КС права чиновників, які самі порушують права виборців на вільне волевиявлення. Причому, масштаби цих порушень викликають все більшу тривогу як у вітчизняної, так і у світової громадськості. Нещодавно своє занепокоєння з цього приводу висловили шість колишніх конгресменів США, які побували у Харківській, Полтавській та Сумській областях.

Та уявімо собі, що закривши очі на всі процедурні порушення, Конституційний Суд таки відкриє провадження у справі за поданням Є. Кушнарьова та О. Колєсніка і раптом визнає, що голови місцевих державних адміністрацій не є підлеглими Прем’єр-міністра, оскільки формально їх призначає на посади і звільняє Президент за поданням Кабінету Міністрів України. Про Прем’єра, як бачите, нічого не сказано. Відповідно, персонально перед ним вони не відповідальні і йому не підзвітні, бо знову ж таки є Президент і Кабмін. Враховуючи те, що статус останнього досі не узаконений, так само, як і статус керівника уряду, Конституційний Суд України може безболісно зробити висновок, що місцем роботи Прем’єра є лише структура Кабінету Міністрів, а не вся система органів виконавчої влади, до якої входять і місцеві державні адміністрації. На практиці це означатиме, що кандидат на посаду Президента і чинний Прем’єр-міністр України Віктор Янукович (а саме його мали на увазі автори конституційного подання) отримає право вільно залучати до своєї агітаційної кампанії величезну армію чиновників, які працюють в обласних та районних адміністраціях, а також – службовий транспорт, зв’язок, приміщення, копіювальну техніку, яка є у їхньому розпорядженні. Навіть, якщо усе це робитиметься після робочого часу або навіть у вихідні, то робитиметься із стаханівським ентузіазмом, оскільки натхненниками цього ентузіазму будуть не просто маловпливові керівники виборчих штабів кандидата у Президенти, а, як ви уже здогадалися, голови місцевих державних адміністрацій, залежні від провладного кандидата більше, ніж хто-небудь інший.

Ні для кого не таємниця, що багато з них і зараз під виглядом різноманітних виробничих нарад, семінарів та конференцій ведуть агітацію за чинного Прем’єр-міністра, але все ж таки при цьому змушені оглядатися на закон та численних конкурентів, які ретельно відслідковують дії влади. Незабаром до цієї роботи підключаться й міжнародні спостерігачі, і тоді “єдиному кандидату” гучних скандалів та санкцій з боку ЦВК не уникнути. 

Перший привід для такого скандалу уже був 14 липня ц. р., коли харківська влада організувала помпезний мітинг на підтримку Віктора Януковича, а щоб продемонструвати до нього “народну любов”, з усієї області зігнала на майдан Свободи понад 50 тисяч осіб, переважно бюджетників та працівників великих підприємств. Делегації, які організовано прибували на мітинг, розподіляли по відведених секторах, де робилися переклички і відмітки “добровольців”. Пізніше Харківський губернатор заперечив звинувачення у використанні адмінресурсу, посилаючись на те, що організаторами масового заходу на підтримку Януковича були місцеві організації НДП. От тільки Євген Петрович забув сказати, що саме він очолює обласну організацію НДП, а міську – харківський мер Володимир Шумілкін, і що саме завдяки їм Харківщина перетворилася у такий собі заповідник адмінресурсу, де правильні політичні погляди є передумовою не тільки кар’єрного росту, а й бізнесового та навіть творчого успіху. І те, що саме тут народилося конституційне подання, в якому керівники області поставили під сумнів законодавчі норми, що обмежують адміністративне втручання у виборчий процес, а також статті Кримінального Кодексу, що передбачають відповідальність за таке втручання – не випадковість. Це прецедент.

Очевидно, сьогодні для забезпечення чесних і прозорих виборів самих лише цих обмежень і заборон уже недостатньо. Тому візьму на себе сміливість запропонувати законодавцям внести зміни до ряду законів України, які б обмежили участь певних категорій держслужбовців та службовців органів місцевого самоврядування (скажімо, І-ІІІ категорій) у політичних партіях, як це нещодавно було зроблено щодо працівників податкових органів. По-перше, це значно ослабить мотивацію використання адмінресурсу для досягнення певних політичних цілей, а по-друге, дозволить спрямувати вивільнену енергію партійних чиновників виключно на вирішення соціально-економічних проблем своїх виборців, про які вони так “турбуються”. Сподіваюся, що після цього у них уже не виникатиме запитань про те, кому підлеглі голови місцевих адміністрацій і кому вони повинні служити.

Конкретне запитання потребує конкретних відповідей.

Коментар ПЛ. Звернення до Конституційного Суду п.п. Євгена Кушнарьова і Олексія Колєсніка демонструє певну правову колізію. З одного боку, державні службовці не повинні використовувати свої повноваження на підтримку якогось з кандидатів. З другого боку, вони мають свої переконання, симпатії і антипатії і вправі трактувати заборону брати участь у передвиборчій агітації як обмеження своєї свободи вираження поглядів. У країнах з розвиненою партійною системою і  політичною культурою ця колізія знімається усталеною практикою та контролем громадськості над виборчою кампанією. Що ж до України, то, на нашу думку, наявність п.1 ст.64 в Закону про вибори Президента можна вважати пропорційним і обґрунтованим обмеженням, оскільки його відсутність призвела би до легалізації використання адміністративних важелів на користь кандидата від влади. Що, власне, ми й бачили під час парламентських виборів 1998, 2002 рр. та президентських 1999 р., проведення референдуму.

Що ж до форми звернення до Конституційного суду, то вона просто вражає. Конституційний Суд має відхилити це подання, оскільки відповідно до статті 41 Закону про Конституційний Суд п.п. Кушнарьов та Колєснік не можуть бути суб’єктами конституційного подання (хоча саме на цю статтю вони чомусь посилаються). Вони могли б подати конституційне звернення як громадяни України відповідно до статті 42 Закону, але підстав для цього – наявності неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами або іншими органами державної влади, яке привело б до порушення їхніх прав і свобод – вони не мали, тому, мабуть, і надіслали саме подання. Зачекаємо на реакцію Конституційного суду...

Євген Захаров