MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні 2009–2010. XVI. Право на працю

22.02.2011   

[1]

1. Загальний огляд

Право на працю є одним із основних соціально-економічних прав. Як зазначено у Статуті Міжнародної організації праці (МОП), загальний і тривалий мир може бути встановлено лише за умови, що він ґрунтується на соціальній справедливості. А також відзначається, що незадовільні умови праці, які спричиняють несправедливість, потребу та злидні великій кількості людей, можуть викликати заворушення настільки великі, що мир і гармонія у світі будуть поставлені під загрозу.

Крім того, важливо усвідомити внутрішній зв’язок між працею та людською гідністю, оскільки право на працю визначає можливість людей займатися працею для забезпечення як свого матеріального добробуту, так і духовного розвитку в умовах свободи та гідності, економічної безпеки та рівних можливостей.

Останні два роки були досить складними для економіки України. Значні труднощі існували у сфері забезпечення трудових прав. Збільшення кількості безробітних, а також тих, хто працює скорочений робочий тиждень, перебуває в неоплачуваних відпустках, тих, кому затримують зарплату чи платять її неофіційно, сприяли значному зниженню життєвого рівня людей. Усе це яскраво продемонструвало існуючі недоліки у забезпеченні зайнятості в Україні.

Офіційний рівень безробіття в Україні не відображає його реального рівня, допомога по безробіттю не забезпечує мінімальних потреб людини, механізм надання допомоги по частковому безробіттю повноцінно так і не запущений, існують проблеми із працевлаштуванням вразливих верст населення. Ці фактори демонструють недотримання державою своїх зобов’язань щодо гарантування зайнятості.

Так само складно говорити про дотримання принципу справедливості оплати праці. Зокрема, Україна залишається далекою від стандартів мінімальної заробітної плати, визначених у Європейській соціальній хартії. І хоча рівень заробітних плат протягом цих двох років номінально дещо виріс, але зростання цін на продукти, транспорт та житлово-комунальні послуги не дали цього відчути. Водночас працівники бюджетної сфери взагалі не побачили будь-яких змін. Оскільки в законодавстві є правові норми, які «заморожують» їх заробітні плати на певному рівні, часто навіть на рівні, меншому за мінімальну заробітну плату.

Залишається гострою проблема із наявністю заборгованості по заробітній платі, і заходи держави, спрямовані на її зменшення, поки що не дають змін на краще. Так само є суттєві проблеми із забезпеченням ефективного контролю за дотриманням законодавства про працю. На жаль, як заборгованості з виплати заробітної плати, так і порушення трудового законодавства залишаються розповсюдженими в Україні.

Окремо слід відзначити, що держава за останні роки не змогла досягти прогресу у сфері гарантування безпечних умов праці. Продовжує зростає рівень травматизму і професійних захворювань, а кожний четвертий в Україні працює в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Це яскраво засвідчує неефективність проведених державою заходів у цій сфері.

 

2. Гарантування зайнятості

Світова фінансова криза, згортання виробництва, фінансова й матеріальна заборгованість, проблеми в реалізації продукції – усе це спричинило звільнення працівників. Лави безробітних почали поповнювати люди, які ще донедавна вважали своє трудове становище міцним і стабільним. Сьогодні в Україні спостерігається неповна зайнятість і приховане безробіття на тлі подальшого зниження продуктивності праці.

Наявність проблеми у сфері гарантування зайнятості, а також важливість цієї сфери для людей підтверджують і соціологічні дослідження. Зокрема, відповідно до опитування, яке 9-16 вересня 2010 року провела соціологічна група «Рейтинг», серед найголовніших проблем, які треба вирішити, 60% опитуваних виділили проблему безробіття. У регіональному розрізі проблема безробіття найбільш актуальна серед мешканців Заходу, Центру і Півдня України.[2]

За даними Державного комітету статистики України середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15–70 років (дані наведено за результатами вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності в середньому за І півріччя 2010 р.) становила 22, 1 млн. осіб, з яких 20, 2 млн. були зайняті економічною діяльністю, а решта (1, 9 млн.) безробітні, тобто особи, які не мали роботи, але активно її шукали як самостійно, так і за допомогою державної служби зайнятості. Наприкінці 2008 року таких безробітних було значно менше – 1, 3 млн. осіб. Збільшення чисельності безробітного населення відзначає і міністр праці та соціальної політики Василь Надрага.[3]

 Рівень зайнятості населення становив: у віці 15–70 років – 58, 4%, а в працездатному віці – 65, 4%. Рівень безробіття (за методологією МОП) серед економічно активного населення віком 15–70 років становив 8, 5%, а працездатного віку – 9, 2%.

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, на 1 жовтня 2010 року становила 426, 6 тис. осіб. Водночас навіть Директор державної служби зайнятості Володимир Галицький частково визнав недосконалість офіційної статистики, заявивши що в його службі реєструється лише близько половини тих, хто не має роботи. Таким чином, він не виключив, що насправді безробітними в Україні на сьогодні можуть бути понад мільйон осіб.[4]

Це підтверджують і дані Державного комітету статистики, зокрема, що кількість зареєстрованих безробітних на 1 жовтня 2010р. становила 408, 1 тис. осіб, або лише 21, 8% всіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП.

Також існує невідповідність попиту на робочу силу її пропозиції у професійно- кваліфікаційному та територіальному розрізі, і це зумовлює значну міжрегіональну диференціацію зареєстрованого безробіття. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття в Україні спостерігається в Житомирській області, а найнижчий – у місті Києві.

Навантаження незайнятого населення, яке перебувало на обліку державної служби зайнятості, зросло і на кінець вересня 2010 року складало 50 осіб на 10 вільних робочих місць (вакантних посад). У регіональному розрізі зберігається значна диференціація зазначеного показника: від 2 осіб у місті Києві до 319 осіб у Хмельницькій області.[5] Ці цифри показують гострий дефіцит нових робочих місць.

Утім, кажучи про нинішній стан безробіття в країні, не слід зупинятися тільки на цифрах, особливо — на офіційних. Адже феномен вітчизняного безробіття полягає в тому числі й у тому, що офіційні дані про рівень безробіття можуть показати лише верхівку айсберга. А от про те, який він увесь, залишається тільки гадати. Оскільки потрібно врахувати тих, хто через різні причини не став на облік як безробітний, тих, хто перебуває в стані «прихованого безробіття»: працює скорочений робочий тиждень, перебуває в неоплачуваних відпустках; тих, кому затримують зарплату чи платять її неофіційно.[6]

Для прикладу, за даними Рахункової палати України у режимі скороченого робочого часу чи в адміністративних відпустках у грудні 2009 року перебувало майже 1, 4 млн. осіб, або 13 %. кількості працівників.[7]

Потрібно також відзначити недоліки законодавчого регулювання зайнятості. Так, прийнятий у кінці 2008 року Закон України «Про внесення змін у деякі закони України щодо зменшення впливу всесвітньої кризи на сферу зайнятості населення» обмежив права громадян, що припинили трудовий договір за згодою сторін. Зокрема, в цьому законі було прописана правова норма відповідно до якої особи, що звільнилися за згодою сторін і стали на облік у Центрі зайнятості, мали право на одержання допомоги тільки з 91-го дня. Фактично, згідно з цим Законом особи, що звільнилися за згодою сторін, були прирівняні до тих, хто звільнився за власним бажанням без поважних причин. Ці нововведення не відповідали статті 22 Конституції України, що і підтвердив Конституційний суд України у своєму рішенні від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009, яким визнав неконституційними вищезазначені зміни.[8]

Крім того, залишаються чинними норми цього ж Закону, які дискримінують селян, що мають земельні ділянки та не мають іншої роботи. Закон позбавляє їх права бути зареєстрованими як безробітні. Практично, це є механізм штучного зниження рівня безробіття, особливо в тих регіонах, де таких людей найбільше. Для прикладу в Тернопільській області офіційна кількість безробітних внаслідок цього зменшилась на 35%.[9] Зрозуміло, що таке зменшення офіційних показників не може бути ефективним засобом боротьби з безробіттям.

Проблеми також існують із провадження заходів, спрямованих на гарантування зайнятості вразливих категорій населення, зокрема, осіб з інвалідністю. За інформацією Рахункової палати України проблема створення нових і збереження існуючих робочих місць для інвалідів, залишається невирішеною. На початок 2010 року з 319 тис. інвалідів у Львівській, Волинській, Рівненській та Тернопільській областях до праці залучено лише 45 тис., або 14 відсотків.

Це, зокрема, обумовлено тим, що майже 85 % коштів, які мають бути спрямовані на соціальну, трудову та професійну реабілітацію інвалідів, витрачено на функціонування центрів реабілітації та організаційно-технічне забезпечення діяльності відділень Фонду соціального захисту інвалідів. Як встановлено аудитом Рахункової палати, фактично не фінансувались 7 із 13 основних напрямів реабілітаційних заходів. Не використовувався механізм надання позик і поворотних допомог роботодавцям на створення та збереження робочих місць для інвалідів.

Відповідно до поданої звітності, впродовж 2008-2009 років у Львівській, Волинській, Рівненській і Тернопільській областях створено 644 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Водночас, як зазначає Рахункова палата України, показники відділень Фонду соціального захисту інвалідів є завищеними та необґрунтованими, переважна частина створених робочих місць фактично не підтверджена, а окремі з них взагалі не мають відношення до працевлаштування інвалідів.

Голова Рахункової палати Валентин Симоненко зазначив: «Ігноруючи головний напрям роботи фонду, лише 15% коштів спрямовується на створення робочих місць для інвалідів, на решту будуються та оснащуються реабілітаційні центри, забезпечується діяльність відділень фонду, а головна мета – працевлаштування інвалідів – не реалізується. Порушені проблеми стосуються не лише західного регіону, де здійснювалось аудиторське дослідження, – це загальнодержавні і хронічні проблеми інвалідів у нашому суспільстві».[10]

Скорочуються робочі місця на спеціалізованих підприємствах громадських організацій інвалідів УТОГ і УТОС. Не реалізуються і заходи з розвитку серед інвалідів підприємництва, застосування надомної праці, що перешкоджає зайнятості насамперед осіб із тяжкими вадами здоров’я.[11]

Гострою проблемою є безробіття серед молоді. В умовах соціально-економічної кризи молодь є однією з найбільш вразливих категорій. В українському законодавстві молоддю вважаються громадяни віком від 14 до 35 років. За даними Державного комітету статистики, в Україні налічується близько 15 млн людей молодого віку. Із них 10, 7 млн проживають у містах, а 4, 3 млн – сільська молодь.

Аналіз зайнятості молодих людей засвідчує, що ситуація на молодіжному ринку дуже нестабільна внаслідок високого рівня економічної пасивності молоді. Невирішеною залишається проблема невідповідності потреб ринку праці та системи фахової освіти. Дослідження рівня безробіття населення за віковими групами (за методологією МОП) упродовж 2007-2009 років (у середньому за кожен рік, у відсотках до кількості економічно активного населення відповідної вікової групи) свідчить, що найвищий приріст має показник безробіття молоді у віці 15-24 років. Ця вікова група найсильніше відреагувала на вплив фінансової кризи в країні. У 2007 році він складав 12, 5%, а у 2009 – 17, 8%, тобто збільшився у 1, 4 рази. Ці дані підтверджують вкрай низьке забезпечення молоді роботою.

Однією з причин ситуації, що склалася, стали нечіткі законодавчі норми, які регулюють сферу молодіжного працевлаштування. Так, Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» вiд 04.11.2004 № 2150-IV визначає механізм надання дотації роботодавцю, який зобов’язується працевлаштовувати випускників навчальних закладів. Проте саме цей закон потребує чіткого визначення переліку спеціальностей, які мають право на дотацію, та врахування регіональних особливостей ринку праці.

Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 № 2998-XII гарантує забезпечення соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молоді. Закон регламентує створення і діяльність молодіжних центрів праці як альтернативних установ Державним центрам зайнятості. Також з метою вторинної зайнятості молоді, особливо учнівської та студентської, визначено правовий статус молодіжних трудових загонів. Однак цей законодавчий акт залишає невирішеним питання рівного забезпечення випускників державних та приватних освітніх закладів першим робочим місцем. Зберігається квота на основі державного замовлення.

Законодавчо забезпечено розвиток альтернативних форм задіяності молоді на ринку праці. Однією з таких форм є підприємництво. Проте цей напрям потребує вдосконалення. На сьогодні у державі ще не розроблено достатню законодавчу базу, не реформовано цивільне і підприємницьке законодавство, не створено сприятливого податкового клімату для того, щоб молодь мала змогу започаткувати власний бізнес.[12]

 

3. Державна допомога безробітним

На жаль, до сьогодні не виконуються норми статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та статті 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» стосовно того, що розмір такої допомоги не може бути нижчим від прожиткового мінімуму для працездатної особи.

З початку 2010 року мінімальний розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб становив 500 грн. Цей розмір було встановлено правлінням Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття ще з 1 жовтня 2008 року і на той час він відповідав 74, 7% розміру прожиткового мінімуму (669 грн.).

У 2009 році мінімальний розмір допомоги не змінювався, тоді як фактичний прожитковий мінімум для працездатної особи за станом на жовтень 2009 року зріс до 872 грн. або у 1, 3 рази.

І тільки у серпні 2010 року (постанова правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 19.08.2010 № 190 «Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2010 році») мінімальний розмір допомоги по безробіттю було переглянуто і встановлено нові розмірі цієї допомоги:

– з 1 вересня – не менше ніж 665 гривень (74, 9% прожиткового мінімуму);

– з 1 жовтня – не менше ніж 680 гривень (74, 9% прожиткового мінімуму);

– з 1 грудня – не менше ніж 700 гривень (75, 9% прожиткового мінімуму).

А для незастрахованих осіб допомогу по безробіттю встановлено у розмірах:

– з 1 вересня – не менше ніж 480 гривень ;

– з 1 жовтня – не менше ніж 490 гривень;

– з 1 грудня – не менше ніж 500 гривень.

Водночас, це підвищення лише повернуло ситуацію до тієї, яка була у 2008 році, і аж ніяк не є реалізацією законодавчих положень у цій сфері. Розмір допомоги по безробіттю надалі не є адекватним для забезпечення достатнього рівня життя і не забезпечує навіть мінімальні потреби людей, які опинилися у скрутній ситуації.

Важливо також зазначити, що навіть не всі, хто зареєстрований, як безробітний отримують цю мізерну допомогу. Як зазначає Державний комітет статистики, допомогу по безробіттю на вересень 2010 року отримували 68, 5% осіб, які мали статус безробітного.

Щодо допомоги по частковому безробіттю, то, як відомо, Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» на період до 1 січня 2010 року ввів в дію законодавчі положення, які регулюють виплату цього виду допомоги.

Практичне здійснення виплат по частковому безробіттю виявило істотні проблеми, а тому виникла необхідність в удосконаленні деяких положень, що стосуються виділення підприємству коштів на вказані цілі, забезпеченню правильності та однозначності застосування норм законодавства, які регулюють зазначені питання. У зв’язку із цим було розроблені пропозиції з метою вдосконалення правового регулювання у цій сфері.

Але, незважаючи на численні звернення профспілок та інших організацій, правове регулювання виплати допомоги по частковій зайнятості не тільки не було вдосконалено, але навіть дія зазначених положень не було продовжена після 1 січня 2010 року. І на сьогодні ці положення не застосовуються, а законопроекти, які були подані до Верховної Ради України з метою впровадження цієї допомоги так і не були прийняті.

 

4. Забезпечення гідних умов праці

Питання оплати праці є ключовим у системі соціально-економічних відносин, оскільки стосується інтересів основної частини населення країни та впливає на всі сфери суспільного життя. Рівень оплати праці визначає такі базові макроекономічні параметри, як стандарти соціального захисту та сукупний платоспроможний попит.

Заробітна плата – одна з головних економічних категорій, яка поєднує інтереси працівників, підприємців та держави і безпосередньо впливає на рівень життя населення. За її розмірами, зростанням або зниженням, своєчасністю виплати можна скласти уявлення про економічний стан суспільства, його суперечності, досягнення, прорахунки.

У той же час вітчизняні стандарти оплати праці надто низькі. В березні 2010 року мінімальну заробітну плату отримав кожен шостий найманий працівник, у кожного другого нарахована зарплата не перевищувала середнього розміру по країні. Одночасно зменшується її питома вага у доходах населення, в той час як питома вага соціальних допомог та інших поточних бюджетних трансфертів зростає. У 2007 році частка зарплати у доходах населення становила 44, 8 %, у 2008 – 43, 3 %, у 2009 – 41, 9 %., у 2 кварталі 2010 – 42, 4 % тоді як соціальна допомога –36, 7; 37, 8 , 39, 6 та 41, 9 % відповідно (мал. 1).

 

 

Мал.1 Структура доходів населення України[13]

 

Дані розподілу кількості працівників за розмірами заробітної плати (табл.1), підтверджують, що кожен третій найманий працівник в Україні отримував заробітну плату до 1250 грн., що яскраво відображає низькі стандарти оплати праці в державі.

Таблиця 1

Розподіл кількості працівників за розмірами заробітної плати, нарахованої за червень 2010 року[14]

Крім того, існують значні галузеві диспропорції в оплаті праці. Зокрема, в сільському господарстві на червень 2010 року близько 20 % працівників отримували заробітну плату у розмірі меншому, за мінімальний показник, у будівництві таких працівників було більше 13%. З іншого боку, є великий міжрегіональний розрив в оплаті праці, зокрема між оплатою праці в місті Києві, Донецькій та Дніпропетровській області і, наприклад, заробітною платою у Волинській, Вінницькій і Тернопільській області.[15]

Особливо низький рівень зарплати в бюджетній сфері. Удосконалення оплати праці її працівників, зокрема, передбачає установлення оптимальної, на основі Єдиної тарифної сітки (далі – ЄТС), диференціації тарифних ставок і посадових окладів різних професійно-кваліфікаційних груп працівників з урахуванням складності та результатів їх праці; усунення необґрунтованих диспропорцій у рівнях оплати праці працівників однакової кваліфікації, які виконують однакову за складністю та функціональними ознаками роботу, а також підвищення зарплати працівників бюджетної сфери.

За результатами аналізу упорядкування умов оплати праці працівників бюджетної сфери на основі ЄТС, проведеного Рахунковою палатою України, цим державним органом було зроблено висновок, що удосконалення системи оплати праці працівників бюджетної сфери на основі ЄТС упродовж 2009 року та І півріччя 2010 року не відбулось, і ситуація тільки погіршилася.

Рішення Уряду, прийняті в цей період, призвели до руйнації запровадженої у бюджетній сфері тарифної системи та зрівнялівки в оплаті праці. Це, зокрема, рішення про встановлення посадового окладу (тарифної ставки) працівника І тарифного розряду в розмірі, нижчому за визначений законом про оплату, а також безсистемне коригування умов оплати праці для окремих категорій працівників.

Зафіксувавши в 2009 році розмір посадового окладу в абсолютній сумі, нижчій за розмір мінімальної зарплати, Уряд фактично повернувся до «ручного управління» зарплатою в бюджетній сфері.

При цьому слід підкреслити, що Кабінет міністрів України не виконав жодного рішення Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці про встановлення посадового окладу працівника 1 тарифного розряду ЄТС на рівні, вищому або такому, що дорівнює мінімальній заробітній платі.

Протягом 2009 року розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду становив 545 грн., або менше мінімальної заробітної плати, законодавчо встановленої на відповідні періоди, на 10-26, 7 відсотка. З 1 січня 2010 року цей розмір становив 555 грн., з 1 квітня – 567 грн., з 1 липня – 570 грн., або майже на 36 відсотків менше від законодавчо встановленого розміру мінімальної зарплати на відповідні періоди. Пояснення одне – встановлення розміру посадового окладу працівника І тарифного розряду в розмірі мінімальної зарплати потребуватиме додаткових бюджетних видатків у сумі 47 млрд. грн., джерела покриття яких відсутні.[16]

Оцінюючи ситуацію, Голова Рахункової палати Валентин Симоненко зазначив, що аргументи Міністерства фінансів з приводу відсутності у бюджеті фінансового ресурсу для встановлення розміру посадового окладу працівника 1 тарифного розряду на рівні мінімальної заробітної плати виглядають непереконливими, оскільки ресурси у бюджеті є, проте вони не зосереджені на пріоритетних для суспільства напрямах.[17]

Як наслідок, у кінці 2009 року однакові посадові оклади у розмірі мінімальної зарплати було встановлено працівникам з 1 по 5 тарифний розряд, а у 2010 році вже з 1 по 7 розряд включно. Це підриває основи диференціації оплати праці залежно від кваліфікації працівників та є зрівнялівкою.

Рахунковою палатою України було визначено, що нерозуміння негативних соціально-економічних наслідків низької заробітної плати зумовлює і надалі невиправдано низький її рівень у бюджетній сфері. Зарплата не виконує основних функцій – відтворення робочої сили та стимулювання праці. У I півріччі 2010 року в освіті середньомісячна заробітна плата працівників (1823 грн.) була меншою на 13, 6 % від середньомісячної в економіці та на 24, 5 % – у промисловості, в охороні здоров’я (1545 грн.) – на 26, 8 % та 36, 1 %, в культурі та спорті (1955 грн.) – на 7, 3 % та 19, 1 % відповідно.

На існуванні цієї проблеми було наголошено також профспілкою працівників освіти та науки. У своєму листі № 02-5/118 від 25 березня 2010 року профспілка зазначила, що запровадження з грудня 2008 року урядовими постановами №939 від 25.10.2008 і № 1117 від 20.12.2008 фіксованої величини на рівні 545 гривень для визначення розмірів посадових окладів за всіма розрядами ЄТС призвело до їх «замороження» для фахівців освіти і науки на рівні жовтня 2008 року. Зрівняно в оплаті праці працівників, посади яких віднесено до 1-5 тарифних розрядів; суттєво погіршено диференціацію оплати праці кваліфікованих фахівців та робітників, які виконують прості некваліфіковані роботи. Середні оклади педагогічних та науково-педагогічних працівників, складаючи відповідно 1074 грн. та 1864 грн., проти заробітної плати працівників промисловості за січень 2010 року в розмірі 2201 грн., не сягають навіть половини гарантованого Законом України «Про освіту» розміру.

Також у листі зазначається, що збереження й надалі зазначеного вище механізму визначення розмірів посадових окладів бюджетників, в тому числі освітян, без врахування величини мінімальної заробітної плати, прийнятої Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року № 1646, спричинять втрату кожним педагогічним працівником у 2010 році заробітку в середньому від 12 до 21 тисячі гривень, а науково-педагогічним працівником – від 14 до 37 тисяч гривень.[18]

Несвоєчасна виплата заробітної плати в Україні і досі залишається однією з найгостріших невирішених соціальних проблем, через що порушуються права працівників на належний життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, на своєчасне одержання винагороди за працю, гарантовані статтями 43 та 48 Конституції України.

Результати проведеного Рахунковою палатою України аналізу стану заборгованості з виплати заробітної плати невтішні: борги перед працівниками різних галузей упродовж 2008-2009 років стрімко зростали, протягом 2008 року вони збільшились у 1, 8 раза (такий рівень заборгованості спостерігався в Україні в 2005 році). У 2009 році обсяг заборгованості зріс ще на 23, 9 відсотка і на перше січня 2010 року досяг 1, 5 млрд. гривень (мал.2). При цьому збільшення суми невиплаченої зарплати відбулось за рахунок економічно активних підприємств.

Мал.2. Динаміка суми заборгованості з виплати заробітної плати[19]

Колегія Рахункової палати проаналізувала причини такого стану речей і дійшла висновку, що заходи Кабінету міністрів України з погашення заборгованості протягом цих років були безсистемними, неефективними, а в окремих випадках суперечили вимогам законодавства. Переважна більшість чинників зростання заборгованості пов’язана з неефективною системою управління підприємствами та неналежним контролем з боку відповідних органів державної влади.[20]

Так, запровадження Урядом у 2009 році щотижневого моніторингу ситуації та діяльність Комісії з питань погашення заборгованості із заробітної плати (грошового забезпечення), пенсій, стипендій та інших соціальних виплат виявилися недоцільними, оскільки не вирішили зазначеної проблеми. Проведення моніторингу та подання до Міністерства праці та соціальної політики інформаційних матеріалів лише відволікало керівників міністерств від виконання покладених на них завдань у вказаній сфері.

Через відсутність чіткого механізму спрямування коштів, а саме на погашення боргів із заробітної плати, кошти Стабілізаційного фонду використовувалися Мінвуглепромом на власний розсуд . Зокрема, Мінвуглепром, замість повернення заборгованості працівникам шахтовуглебудівельних підприємств, спрямував частину отриманих ресурсів на інші цілі. У результаті не за цільовим призначенням використано 1, 4 млн. гривень.

Не вирішило проблеми з погашенням заборгованості й незаконне запровадження Кабінетом міністрів України цільового відшкодування податку на додану вартість у рахунок погашення заборгованості з виплати заробітної плати. Це створило нерівні умови для отримання платниками зазначеного відшкодування та призвело до нецільового використання 6, 7 млн. грн. підприємствами, які не мали заборгованості із заробітної плати.[21]

Незважаючи на наявність цілої низки законів про забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, на сьогодні нормативно-правова база, яка регулює це питання, є неповною, що заважає створенню надійного механізму захисту прав громадян.

Зокрема, потребують законодавчого визначення додаткові державні гарантії працівникам у разі неплатоспроможності роботодавця. Це є особливо актуальнимв умовах кризи, коли поширеним явищем стало банкрутство підприємств. Потрібно відзначити, що Конвенція Міжнародної організації праці 1992 року № 173 «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця» передбачає утворення спеціальної організації з метою гарантування виплат заборгованості із заробітної плати працівникам у разі неплатоспроможності роботодавця. Водночас ця Конвенція ратифікована Україною частково. Залишилась нератифікованою частина третя Конвенції, яка і передбачає захист вимог працівників за допомогою установ-гарантів, якщо роботодавець не може здійснити виплату через неплатоспроможність.

 

5. Забезпечення гарантій безпеки праці

В умовах економічної та демографічної кризи в Україні критично загострилась ситуація з травматизмом, станом здоров’я та професійною захворюваністю працівників.

За останні 5 років на виробництві загинуло майже 5 тисяч працівників і понад 85 тисяч – травмовано. Рівень смертельного травматизму значно перевищує відповідний середній показник у європейських країнах. До 30 відсотків зросла питома вага працівників, зайнятих у шкідливих для здоров’я умовах праці. Постійно збільшується кількість нововиявлених професійних захворювань (6-7 тисяч на рік).[22]

Через масштабну захворюваність, тимчасову непрацездатність, інвалідизацію постраждалих, економіка безповоротно втрачає кваліфікований трудовий потенціал, мільярди коштів державного бюджету та фондів соціального страхування.

Через відсутність системи стимулів та суворої відповідальності роботодавці економлять на охороні праці і практично не заінтересовані у попередженні можливих аварій, нещасних випадків. Всі затрати на ліквідацію їх наслідків, по суті, лягають на суспільство, а компенсацію потерпілим виплачує Фонд соціального страхування від нещасних випадків, який останнім часом вже не в змозі це робити через нестачу коштів.

В Україні практично немає цілісної системи управління охороною праці, правової та соціальної культури бізнесу. Рівень соціальної відповідальності бізнесу має вимірюватися не тим, скільки благодійної допомоги ним надано, а в якій сумі виплачується працівникові зарплата і наскільки безпечні умови праці він створює. На превеликий жаль, статистика засвідчує: кожний четвертий в Україні працює в умовах, не відповідних санітарно-гігієнічним нормам, близько 80 відсотків підприємств не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Як наслідок, збільшується кількість випадків професійних захворювань.

За словами заступника Міністра праці та соціальної політики України В’ячеслава Коломійця: «З усієї чисельності працюючих у промисловості, будівництві та транспорті більш як 1, 3 млн. людей працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Серед них – 300 тисяч жінок». В’ячеслав Коломієць зазначив також: те, що проблема профілактики травматизму не вирішується «по суті» – є великим тягарем для економіки.[23]

Практично ліквідовано систему цільового медичного обслуговування працюючих на підприємствах, яка дозволяла підтримувати здоров’я працівників, виявляти професійні захворювання на ранніх стадіях, а не в безнадійно запущеній формі, як зараз.

Надзвичайно гострою соціальною проблемою є також травматизм у невиробничій сфері, рівень якого у 70 разів вищий за рівень виробничого травматизму. Щорічні втрати економіки, внаслідок травмування і загибелі громадян у сфері, не пов’язаній з виробництвом, перевищують 10 млрд. грн., що становить 2, 5% валового внутрішнього продукту України.

За нинішніх темпів погіршення здоров’я працівників уже в 2015-2020 роках потреба в трудових ресурсах провідних галузей промисловості може бути задоволена лише на 40-45 %, що загрожує кадровим колапсом підприємствам металургійної, хімічної, вугільної, гірничо-збагачувальної промисловості, енергетики, транспорту. Зрозуміло, що за умови збереження існуючого стану перекреслюються уже визначені новою владою перспективи зростання економіки України.[24]

Також важливо привернути увагу на існування не ратифікованих Україною міжнародних стандартів з безпеки праці. За словами національного координатора МОП в Україні Василя Костриці, ця організація за роки своєї діяльності ухвалила 16 конвенцій та 15 рекомендацій, безпосередньо пов’язаних з безпекою праці. Україна з 16 конвенцій ратифікувала тільки 6.

Минулого року МОП ухвалила план стратегічних дій щодо просування ще двох конвенцій: № 155 – «Про систему безпеки праці та здоров’я» та № 187, що передбачає розроблення національних програм у галузі охорони праці. «Ці конвенції поставлені у число «ключових» у контексті гідної праці, – наголосив Василь Костриця. – Проте, Україна ці дві Конвенції поки що не ратифікувала».[25]

 

6. Державний контроль за дотриманням трудових прав

Законодавство України передбачає, що контроль за додержанням законодавства щодо трудових прав здійснює Міністерство праці та соціальної політики України. Нагляд за додержанням закононності здійснюють органи прокуратури.

Міністерство праці та соціальної політикивідповідно до Положення про нього (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1543) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із здійснення нагляду за додержанням законодавства про працю.

У складі Міністерства праці та соціальної політики діє Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці). Основним завданням Держнаглядпраці, відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 50, є забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду, зокрема, за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці). Такий нагляд здійснюється шляхом проведення перевірок суб’єктів господарювання всіх форм власності. За їх результатами посадові особи територіальних органів Держнаглядпраці складають протоколи про адміністративні правопорушення та передають їх на розгляд до місцевих судів.

Протягом 2009 року Держнаглядпраці та його територіальні органи здійснили 11 165 перевірок (на 30%. більше, ніж у 2008 році) на 8199 підприємствах. Водночас, як зазначається Рахунковою палатою України, за рік державним наглядом за додержанням законодавства про працю охоплюється лише близько 5 % із понад 1 млн. зареєстрованих роботодавців, які використовують найману працю. Така ситуація насамперед зумовлена тим, що гранична чисельність працівників Держнаглядпраці не дозволяє забезпечити повною мірою виконання поставлених завдань. На регіональному рівні на одного інспектора праці припадає в середньому 14 427 суб’єктів господарювання при річному нормативі – 60, що у 240 разів перевищує встановлені нормативи.[26]

Указом Президента України від 25.05.2004 № 576 «Про невідкладні заходи щодо завершення погашення заборгованості із заробітної плати» Кабінету Міністрів України доручалось вжити заходів щодо зміцнення Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, розширення його компетенції, поліпшення умов матеріально-технічного забезпечення та оплати праці державних інспекторів праці, вдосконалення форм і методів їх роботи. У 2007 році на виконання доручення Прем’єр-міністра України з метою посилення державного контролю за додержанням законодавства про працю Міністерством праці та соціальної політки був розроблений проект постанови Кабінету Міністрів України щодо збільшення чисельності державних інспекторів праці Держнаглядпраці та його територіальних органів із розрахунку два державні інспектори на одну адміністративно-територіальну одиницю. Міністерство економіки та Міністерство юстиції погодили проект постанови без зауважень. Міністерство фінансів висловило зауваження, які були враховані при доопрацюванні, однак до цього часу зазначена постанова Кабінету Міністрів України не прийнята.

Також проблему із дотриманням в Україні законодавства про працю відзначає і Генеральна прокуратура України. Так, за результатами перевірок додержання законів про виконання законодавства про працю у 2009 році встановлено численні факти умисної невиплати керівниками підприємств заробітної плати, недодержання визначеного законодавством її мінімального розміру, незаконні розрахунки «в конвертах» та в натуральній формі, приховані трудові відносини. Роботодавцями не дотримуються вимоги закону щодо індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітку у зв’язку із затримкою термінів виплати. Залишається надзвичайно гострою проблема погашення боргу із заробітної плати на підприємствах, які банкрутують.

Підсумовуючи, можна сказати, що державні органи, уповноважені здійснювати нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, хоч і вживали упродовж цих двох років певні заходи для забезпечення дотримання трудового законодавства, проте їх зусилля не привели до значного покращення ситуації у цій сфері.

 

7. Захист трудових прав працівників-мігрантів

У сучасних умовах підвищеного рівня міграційної активності надзвичайно гостро постає питання забезпечення прав та інтересів громадян України, які працюють за кордоном. У зв’язку з виникненням складної ситуації на внутрішньому ринку праці та зростанням безробіття спостерігаються постійні виїзди громадян України за кордон з метою працевлаштування. Під час перебування українських трудящих-мігрантів за кордоном нерідко виникають ситуації, небезпечні для їх життя та здоров’я. Найбільша кількість проблем виникає переважно у працівників-мігрантів, які перебувають за кордоном нелегально, у даному випадку держава не здатна на достатньому рівні забезпечити їх права та законні інтересі. Отже, ефективність механізму забезпечення прав українських трудових мігрантів залежить, перш за все, від статусу перебування громадян України за кордоном. Крім цього, одним з важливих показників ефективності захисту державою прав своїх громадян за кордоном є здатність швидко реагувати на внутрішні соціальні зміни.

 Слід зазначити, що найбільш захищеними серед трудових мігрантів України є ті особи, які постійно або тимчасово перебувають на законних підставах на території іншої країни та мають відповідний дозвіл на працевлаштування. Але, незважаючи на це, навіть серед цієї категорії осіб, виникають випадки порушення їх прав та законних інтересів. Так, наприклад, за даними Н. Карпачової, найбільш поширеним порушенням щодо українських трудящих-мігрантів є відмова роботодавців у прийнятті на роботу громадян України з дозволом на постійне проживання, який автоматично дає право на безперешкодне та безстрокове здійснення трудової діяльності.

 Тому й надалі залишається актуальним питання щодо захисту прав та законних інтересів громадян України, які працюють за кордоном. Потрібно зазначити, що неврегульованість практичних питань міжнародної трудової міграції спричиняє соціальну незахищеність українських громадян, які працюють за кордоном; вони зазнають дискримінації з боку іноземних роботодавців щодо платні, умов, охорони праці.

Потрібно відзначити, що механізм захисту прав трудових мігрантів на сьогоднішній день є недосконалим. Тому необхідно активізувати процес укладення двосторонніх угод про працевлаштування та соціальний захист, особливо з тими країнами, де перебуває найбільша кількість українських трудових мігрантів, зокрема з Італією, Грецією. Слід звернути увагу на недосконалість механізмів реалізації вже укладених угод, оскільки через це більшість наших громадян не мають змоги скористатися правами, що їм належать. Крім цього, необхідно здійснювати постійний моніторинг за реалізацією вже діючих двосторонніх та багатосторонніх угод з метою їх ефективності та вдосконалення механізмів їх реалізації в інтересах громадян України.

Важливу роль у забезпеченні захисту прав та законних інтересів громадян України, які працюють за кордоном, також відіграють дипломатичні та консульські представництва України. Однак, дуже часто зусилля дипломатичних та консульських представництв виявляються недостатніми, виявляється відсутність реальної можливості захистити порушені права українських трудящих-мігрантів.

Також необхідно активніше використовувати існуючі універсальні та регіональні механізми захисту прав трудових мігрантів, зокрема, активізувати процес підготовки до ратифікації Конвенції ООН про захист прав мігрантів та членів їх сімей 1990 р., Конвенції Міжнародної Організації Праці № 97 про трудящих мігрантів 1949 р. та № 143 про зловживання у сфері міграції та забезпечення трудящим-мігрантам рівних можливостей 1975 р., де передбачені основні норми щодо умов праці, розміру заробітної плати, побутового та житлового забезпечення, транспортування та соціального страхування працівників. А також проводити роз’яснювальну роботу, зокрема, через ЗМІ, серед громадян України щодо існуючих механізмів захисту прав трудових мігрантів.

 

8. Забезпечення прав професійних спілок

Окремо варто згадати про роль профспілкових організацій в Україні. Потрібно зазначити, що українські профспілкові організації залишаються в переважній своїй більшості бюрократичними, офіційними і часто досить номінальними структурами, тісно пов’язаними з адміністрацією та власниками підприємств.

Діяльність профспілок в Україні вже доволі тривалий час характеризується наявністю конфлікту між Федерацією профспілок України, яка є найбільшим об’єднанням профспілкових організацій, та незалежними профспілковими організаціями. Потрібно зазначити, що серйозні суперечки і конфлікти всередині профспілкового руху фактично зробили неможливим будь-яку його консолідацію. Вплив українських профспілок на соціально-економічну ситуацію в країні – який і так не був дуже значним – став доволі стрімко падати, і на них фактично перестала звертати увагу влада. Найяскравішим прикладом падіння авторитету профспілок стало підвищення урядом цін на газ для населення без будь-якого попереднього узгодження чи консультацій з профспілками, як того вимагає закон.

Особливо ця боротьба загострилась у період активізації соціального діалогу між державою, бізнесом і працівниками, представниками яких і є профспілки.

Так, у червні 2010 року відбулась акція пікетування з приводу порушення прав незалежних профспілок. Приводом для акції стало відсторонення незалежних профспілок від участі у переговорах та розробці нової Генеральної угоди на 2010-2012 рік.

Зауважимо, що Генеральна угода – це основний документ, який регулює стосунки між державою як контролюючим органом, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями і регулює основні аспекти соціально-трудових відносин.

За словами Петра Петриченка, Генерального секретаря Національної Конфедерації Профспілок України:«Незалежні профспілки, – а це понад 40 всеукраїнських профспілок, які охоплюють майже 3, 5 млн. робітників різних галузей, – мають висловити протест проти безчинства Федерації профспілок України (ФПУ), керівництво якої створило Спільний представницький орган профспілок (СПО) без участі незалежних профспілок, та розпочало переговори з розробки та укладання Генеральної угоди на 2010-2012 роки з Урядом та роботодавцями без нашої участі. Таким чином, значна частина профспілок залишилась повністю викинутою з переговорного процесу».

«З Правлінь фондів соціального страхування було усунуто значну частину представників від незалежних профспілок. Таким чином, незалежні профспілки втратили змогу представляти своїх членів як застрахованих осіб в усіх фондах соціального страхування. Це може призвести до неконтрольованих наслідків та ще більшого розкрадання коштів у галузі соцстрахування», – наголосив Петро Петриченко.

Незалежна профспілка гірників та Конфедерація вільних профспілок України відзначають наявність тиску на діяльність профспілок. Зокрема, заявляється про факти щодо сорока випадків порушення прав незалежних профспілок. Так, на одному з коксохімічних підприємств дванадцять членів Незалежної профспілки гірників були недопущені до роботи без попередження. Роботодавець пояснив свої дії тим, що ці працівники... «змінили структуру підприємства». Тобто на чинне законодавство бізнес дуже часто взагалі не зважає.[27]

Також, заявляється про те, що лише у двох випадках порушення прав профспілок роботодавці належно відреагували на ситуацію чи суди ухвалили позитивні рішення. За матеріалами цих порушень незалежні профспілки підготували звернення до Міжнародної організації праці щодо порушення прав незалежних профспілок.

Про тиск на організацію заявляє і Федерація профспілок України (ФПУ). Відповідно до звернення цієї організації тільки протягом 2009 року в судах України розглядалося понад сотні справ проти ФПУ та її організацій. Також зазначається, що, на жаль, окремі судді не вдавалися до детального вивчення обставин справ, доказів профспілок, нехтували прямими вимогами Закону, в тому числі – нормами міжнародного права, що призводило до прийняття неправомірних рішень. Адже більшість заяв, які надходили в різні суди, мали абсолютно однаковий зміст, позивачі не були членами профспілок, вказували неіснуючі адреси, неправдиві відомості про реєстрацію, місце роботи. Крім того, заявляється про велику кількість справ, предметом яких є протиправне захоплення майна ФПУ.[28]

 

9. Рекомендації

1) Підвищити розмір допомоги по безробіттю до розміру прожиткового мінімуму, який передбачений законодавством.

2) Вдосконалити законодавче регулювання і продовжити впровадження допомоги по частковому безробіттю.

3) Зменшити високе безробіття, передусім серед найбільш уразливих категорій населення, в першу чергу, молоді, людей передпенсійного віку, осіб з інвалідністю.

4) Прийняти зміни до законодавства щодо усунення дискримінаційних положень відносно реєстрації безробітними сільського населення.

5) Збільшити частку заробітної плати у ВВП та собівартості продукції.

6) Гармонізувати мінімальну заробітну плату згідно з вимогами Європейської соціальної хартії.

7) Забезпечити ефективне здійснення і диференціацію оплати праці в бюджетній сфері через застосування Єдиної тарифної сітки, усунути практику встановлення посадового окладу (тарифної ставки) працівника І тарифного розряду в розмірі, нижчому за визначений законом про оплату праці.

8) Здійснити заходи щодо вдосконалення оплати праці в органах державної влади з метою покращення соціального захисту простих працівників, усунення системи прихованої заробітної плати, що встановлена призначенням різноманітних премій і доплат, які в більшій мірі залежать від лояльності до керівництва, ніж від продуктивності.

9) Зменшити заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам у бюджетній сфері, а також здійснити заходи, спрямовані на зменшення заборгованості на підприємствах і організаціях усіх форм власності.

10) Удосконалити систему безпеки праці з метою зменшення виробничого травматизму й професійних захворювань, у тому числі, шляхом удосконалення законодавства в цій сфері, а також здійснення профілактичних програм.

11) Удосконалити контроль за дотриманням стандартів і вимог у сфері охорони праці, забезпечити швидке та ефективне розслідування випадків травматизму.

12) Удосконалити державний контроль за дотриманням трудових прав, створення ефективних механізмів реагування на ці порушення.

13) Укласти двосторонні договори в сфері працевлаштування та соціального захисту працівників-мігрантів з країнами, на території яких з метою працевлаштування перебуває значна кількість наших співвітчизників і з якими до сьогодні таких угод ще не укладено.

14) Ратифікувати необхідні міжнародні договори, які посилюють захист працівників-мігрантів в сфері працевлаштування та соціального захисту.

15) Забезпечити жорстке дотримання прав профспілок, сприяти становленню сильного незалежного профспілкового руху.

==========

[1] Підготовлений М.Щербатюком, УГСПЛ

[2] Найбільшою проблемою України є безробіття, - опитування http://zaxid.net/newsua/2010/9/27/223043/

[3] В Україні майже 2 мільйона безробітних http://helsinki.org.ua/index.php?id=1274347107

[4] Рівень безробіття в Україні нижчий, ніж у Європі? http://dw-world.de/dw/article/0, , 5386624, 00.html

[5] Дані Державного комітету статистики України http://ukrstat.gov.ua/

[6] Гострі грані ринку праці // Дзеркало тижня № 34 (814) 18 – 24 вересня 2010 http://dt.ua/2000/2675/70398/

[7] Інформація щодо виконання Державного бюджету України за 2009 рік підготовлена департаментом з питань бюджетної політики і затверджена постановою Колегії Рахункової палати. http://ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/printable_article/16724385

[8] КС роз’яснив, як має виплачуватися допомога безробітним http://khpg.org/1241087385

[9] Безробіття не зростає, бо біржі праці «не бачать» селян? http://human-rights.unian.net/ukr/detail/192611

[10] Безробітні інваліди хочуть працювати http://ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16730764

[11] Стандарти - європейські, проблеми – українські http://ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16731542

[12] Молодіжне безробіття та проблеми розвитку молодіжного підприємництва http://ya.org.ua/

[13] Дані Державного комітету статистики України http://ukrstat.gov.ua/

[14] Дані Державного комітету статистики України http://ukrstat.gov.ua/

[15] Дані Державного комітету статистики України http://ukrstat.gov.ua/

[16] Рахункова палата України Руйнація тарифної системи в бюджетній сфері триває… http://ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16730457

[17] Там само.

[18] Лист ЦК Профспілки працівників освіти і науки України № 02-5/118 від 25 березня 2010 рокуhttp://osvita.ua/legislation/other/7580

[19] Рахункова палата України Бюлетень підготовлено за матеріалами Звіту про результати аналізу стану заборгованості з виплати заробітної плати. - Київ: Рахункова палата України, 2010. http://ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16727012

[20] Рахункова палата України Привид зарплатних боргів повернувся… http://ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16725855

[21] Рахункова палата України Привид зарплатних боргів повернувся… http://ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16725855

[22] ФПУ ініціює створення Національної Стратегії безпеки праці http://fpsu.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3502&Itemid=2&lang=uk

[23] «Гідна праця – безпечна праця». Гострі кути круглого столу чи як вийти на одне розуміння завдань http://fpsu.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3472&Itemid=2&lang=uk

[24] ФПУ ініціює створення Національної Стратегії безпеки праці http://fpsu.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3502&Itemid=2&lang=uk

[25] «Гідна праця – безпечна праця». Гострі кути круглого столу чи як вийти на одне розуміння завдань http://fpsu.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3472&Itemid=2&lang=uk

[26] Рахункова палата України Бюлетень підготовлено за матеріалами Звіту про результати аналізу стану заборгованості з виплати заробітної плати. - Київ: Рахункова палата України, 2010.http://ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16727012

[27] НПГУ вимагає прозорості й законності реформ // Аспект №36 ЖОВТЕНЬ 2010 року http://kvpu.org.ua/InformationBlock/Newspaper/DocLib/36-2010.pdf

[28] ФПУ – проти незаконного втручання у внутрішню діяльність профспілок http://fpsu.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2480&Itemid=2&lang=uk

 

 

 

 Поділитися