MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

XI. Соціально-економічні права

24.05.2015   

[1]

1. Загальний огляд

2014 рік для України та її громадян безумовно є одним із найбільш складних за всі роки незалежності. В умовах революційних перетворень та війни на сході ситуація з дотриманням прав людини, в тому числі й в сфері соціального забезпечення, є вкрай непростою.

Враховуючи цю ситуацію, проблеми із бідністю тільки набули нової гостроти і на жаль, держава виявилась не готовою прийняти нові виклики. Уряд у 2014 р. «заморозив» розміри мінімальних стандартів, що при зростанні цін призвело до подальшого зубожіння населення. Крім того, продовжується поглиблюватися різниця в доходах багатих людей і бідних.

Потрібно зазначити, що прожитковий мінімум, який є базовим показником для всієї системи соціального забезпечення, вже багато років не відображає реальних мінімальних потреб людини, оскільки не враховує багатьох життєво необхідних для людини витрат, базуючись на наборі продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, який вже давно застарів. Крім того, для визначення розміру окремих видів соціального забезпечення продовжує застосовуватися показник гарантованого рівня прожиткового мінімуму, що відображає неможливість для держави виконувати сьогодні навіть менші ніж мінімальні стандарти життя.

Попри певні зусилля держави у цьому році виникли суттєві проблеми з соціальним захистом внутрішньо переміщених осіб, а також військовослужбовців та інших осіб, задіяних в АТО. В законодавчій площині суттєвих змін, що вплинули б на стан соціального забезпечення, не відбулося, хоча реформування сфери соціального забезпечення залишається вкрай актуальним питанням.

Немає особливих зрушень і щодо забезпечення доступності житла. Зрозумілим є те, що основний фокус держави у цьому році спрямований на вирішення житлових проблем переселенців та військовослужбовців. Водночас не можна сказати, що дії держави в цій сфері є ефективними, тим більше не можна говорити про якісь системні зміни щодо забезпечення права на доступне житло.

Також суттєвих змін не відбулося щодо проблеми ефективності пенсійної системи, через що негативні аспекти пенсійної реформи, які відчуло на собі більшість громадян, продовжують існувати. Очевидним є те, що уряду було не того, щоб вирішувати певні системні проблеми у цій сфері, оскільки основним його завданням було тривіальне забезпечення виплати пенсій.

Серед позитивних зрушень можна вказати лише прийняття довгоочікуваного закону про забезпечення якості харчових продуктів, хоча й він є напівмірою, оскільки не має напрацьованих механізмів застосування, а також не передбачає заходів щодо забезпечення якості води.

2. Право на достатній життєвий рівень

2.1. Гарантії права на достатній життєвий рівень

Розвиток подій у фінансово-економічній сфері України у 2014 року не дає приводів для оптимізму, оскільки зниження курсу гривні, підвищення цін на пальне та витрати на оборону створюють умови для зростання масштабів нужденності серед соціально-незахищених верств населення.

Незважаючи на те, що доходи 60% населення залишаються стабільними, за останні 5 років відчуття бідності серед населення зросло з 53 до 65%.[2] Зокрема, за період 9 місяців 2013 р. близько половини бідного населення перебувало у стані крайньої бідності (47,0%), тобто мало сукупні еквівалентні витрати нижче 938 грн. на одну особу на місяць. Коефіцієнт глибини бідності за відносним критерієм становив 21,9%, за абсолютним (критерієм прожиткового мінімуму) — 20,9% з використанням змінної витрат та 18,3% — з використанням доходів.[3]

Основними причинами зростання рівня бідності в Україні є, зокрема, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, відсутність розвиненої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги. Слід також відзначити посилення нерівномірності у перерозподілі багатства між різними групами населення. Так, за даними журналу «Forbes», до рейтингу мільярдерів — 2014 увійшли 9 українців, сукупний статок яких оцінюють у 26,6 млрд. дол.[4] У свою чергу, постійне та необмежене збагачення дуже вузького прошарку суспільства неминуче відбивається на погіршенні фінансового становища решти населення.[5]

З 2011 року в Україні реалізується Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності на період до 2015 року. Метою програми є зменшення кількості бідного населення серед різних соціальних груп шляхом: сприяння зайнятості населення та розвитку ринку праці; удосконалення механізму оплати праці та соціального діалогу як основних чинників створення умов для гідної праці; розвитку системи соціального страхування; удосконалення пенсійної системи; реформування системи соціального захисту тощо.[6] Однак через вкрай незадовільне виконання завдань, передбачених Програмою, рівень бідності в Україні залишається досить серйозною та актуальною проблемою.

Також слід звернути увагу на проблему дотримання мінімальних соціальних стандартів у сфері доходів населення. Базовим державним стандартом у сфері доходів населення є прожитковий мінімум, на основі якого розраховуються такі соціальні гарантії, як мінімальна заробітна плата; мінімальна пенсія за віком разом з грошовою допомогою; мінімальний розмір допомоги по безробіттю; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років; допомога на поховання тощо. У 2014 році прожитковий мінімум був встановлений нижче розмірів фактичних прожиткових мінімумів за грудень 2013 року. Також розмір мінімальної заробітної плати був залишений на рівні навіть меншому, ніж фактичний її розмір у 2013 році, що дозволяє назвати 2014 рік роком екстремальної економії.

Незважаючи на те, що мінімаль­на заробітна плата є державною со­ціальною гарантією, її законодавчо визначений рівень є недостатнім для забезпечення розширеного від­творення робочої сили, оскільки вона не враховує сімейної (витрати на утримання й виховання дітей) і податкової складових (внесків на загальнообов’язкове державне со­ціальне страхування та податку на доходи фізичних осіб).[7] Мінімальна заробітна плата з 1 січня 2014 року встановлена у розмірі 1218 грн., що становило 38,7% середньої заробітної плати за попередній місяць (3148 грн.), та у доларовому еквіваленті ($1/7,99 грн.) дозволяла витрачати у середньому в січні на одну особу майже $4,9 на добу (порогове значення — $5,0 США за паритетом купівельної спроможності на добу).

Профспілки наполягають, що розмір мінімальної зарплати повинен бути не менше 45% середньої за минулий період (3265 грн. у 2013 р.), тобто — 1470 грн. Міжнародна організація праці і члени Європарламенту вважають, що вона повинна бути не менше 60% середньомісячної заробітної плати.

Також в Україні продовжують використовувати для розрахунку багатьох соціальних допомог навіть не прожитковий мінімум, а показник гарантованого рівня забезпечення прожиткового мінімуму, що складає лише певну частину від цього ніби вже мінімальної гарантії. Так, для працездатних осіб він складає 21%, а для дітей — 85% прожиткового мінімуму. Використання цього показника показує неспроможність держави забезпечити навіть мінімальний рівень законодавчих гарантій соціально-економічних прав.

Окремо слід зупинитися на питанні війни, що точиться на Донбасі. В умовах перманентних бойових дій на значній території Донбасу відрізаними від державної допомоги залишилися мільйони громадян. На Луганщині та Донеччині без зарплат та пенсій протягом майже півроку залишаються мешканці окупованих територій в умовах вбивств людей, руйнування будівель та об’єктів інфраструктури, зупинки промислових підприємств, паралічу державного управління. Об’єктивні перешкоди при здійсненні соціального забезпечення в умовах війни поставили східні регіони в умови гуманітарної катастрофи.

Окупація АР Крим Російською Федерацією та війна на Донбасі зумовили появу великої кількості внутрішньо переміщених осіб. Станом на жовтень 2014 року ООН наводить цифру понад 400 тисяч вимушених внутрішніх переселенців в Україні. Це лише офіційні дані, реальна ж кількість внутрішньо переміщених осіб є невідомою, однак очевидно перевищує згадане значення в рази. Велика кількість переселенців потребує здійснення з боку держави цілого комплексу заходів — надання житла, певних виплат, забезпечення робочими вакансіями, місцями в дитячих садочках та школах тощо. Стрімкий розвиток подій показав, що держава виявилася неготовою до такого сценарію. Переселенці фактично змушені самостійно вирішувати свої проблеми. Навіть у тих питаннях, де від держави вимагається елементарне сприяння, вимушені переселенці стикаються з сумнозвісним бюрократизмом. Тобто держава не те що не допомагає своїм громадянам, що стали жертвами війни, а дуже часто просто заважає. Така ситуація є просто кричущим порушенням прав людини в Україні і вкотре демон­струє гостру необхідність реформування системи соціального забезпечення.

2.2. Якість і безпека харчових продуктів

Одною із головних проблем у сфері забезпечення якості та безпеки харчових продуктів є відсутність ефективної системи забезпечення безпеки продуктів, яка б контролювала продукт від постачальника сировини до місця продажу готового продукту.

В Україні контролем безпечності харчових продуктів займаються чотири органи:

— Міністерство охорони здоров’я України (Державна санітарно-епідеміологічна служба України);

— Міністерство аграрної політики і продовольства України (Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України);

— Мінекономрозвитку (Держспоживінспекція України);

— Мінприроди (Державна екологічна інспекція).

Водночас жоден з вище наведених органів не гарантує безпечності продукту загалом, оскільки вони контролюють лише деякі ділянки виробництва, не забезпечуючи при цьому контролю на всій ділянці «від лану до столу».

Зараз на українських підприємствах є лише дві точки контролю. Перша: перевірка сировини по передбачених державою показниках. Друга: перевірка готової продукції перед відправкою на продаж. Під час виробництва контроль відсутній.[8]

Одним із прикладів проблем із якістю продуктів харчування, можна навести ситуацію із імпортом в Україну рибної продукції. Те, що ми купуємо і споживаємо як рибу, може містити токсичні речовини, застарілі антибіотики, шкідливі штучні барвники червоного кольору: (Е102, Е121, Е124, Е129). Фарбують, скажімо, оселедець під лосось і на упаковці вказують натуральні барвники (куркумін або червоний буряковий), а використовують синтетичні.[9]

Підписання Угоди про асоціацію з ЄС поставило перед державою завдання змінити ситуацію у сфері державного контролю за якістю та безпекою продуктів харчування. Важливим кроком у цьому напрямку було прийняття у липні 2014 року Закону про безпеку та якість харчових продуктів, яким передбачено запровадження системи ХАССП, що контролює на виробництві критичні точки для безпеки харчів. Це дозволяє попередити виготовлення небезпечного для здоров’я продукту протягом усього процесу виробництва.

Закон передбачає уточнення термінології, уточнення видів правопорушень та адекватності міри покарання, створення єдиного контролюючого органу в сфері безпечності харчових продуктів, скасування дозвільних документів та процедур, які відсутні в Європейському Союзі, запровадження європейських принципів регулювання ГМО, зокрема в частині реєстрації джерел ГМО, а не продуктів, вироблених з них.

Слід зазначити, що важливими є й інші зміни до законодавства, спрямовані на покращення контролю за якістю та безпекою продуктів харчування. Зокрема тих, які відображені у:

— законопроекті про ідентифікацію тварин («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо ідентифікації та реєстрації тварин»);

— законопроекті про державний контроль у сфері безпечності харчових продуктів («Про державний контроль у сфері забезпечення безпечності та якості харчових продуктів і кормів, благополуччя тварин»);

— законопроекті «Про корми»;

— законопроекті про побічні продукти тваринного походження («Про побічні продукти тваринного походження, що не призначені для споживання людиною»).[10]

Крім того, потрібно розуміти, що прийняти необхідні законодавчі зміни — це лише окремий важливий крок, але набагато важливішим є реалізація положень закону на практиці.

2.3. Забезпечення належної якості води

Аналіз досліджень якості води у багатьох областях України вказує на погіршення складу води порівняно з минулими роками. Відсоток перевищення за хімічними показниками з кожним роком збільшується.

Так, відповідно до Програми Державного моніторингу поверхневих вод лабораторія моніторингу вод та ґрунтів Львівської гідрогеолого-меліоративної експедиції провела у 2014 році контроль якості поверхневих вод в 17 пунктах спостережень, на 11 водних об’єктах Львівської області. На основі отриманих результатів було встановлено, що якість води річок Львівської області не відповідає нормам для водойм рибогосподарського значення, крім однієї річки, що незмінно пов’язано з використанням водних ресурсів для створення засобів життєзабезпечення.

Підтверджують проблеми із якістю та безпекою водних ресурсів в Україні і інші дослідження, які проводили Центральна геофізична обсерваторія[11], Київська санітарно-епідеміологічна станція,[12] Державне агентство водних ресурсів України «Житомирське обласне управління водних ресурсів»[13] та Дніпровське басейнове управління водних ресурсів.[14] Порушення у сфері якості води виявлені прокуратурою Воловецького району, яка провела перевірку у Свалявському міжрайонному управлінні Головного управління Держсанепідслужби у Закарпатській області.[15]

На загальний стан поверхневих водних ресурсів в області негативно впливає низка факторів: скидання у водойми неочищених та недостатньо очищених стоків комунального, сільського господарства та промисловості, забруднення поверхневих вод гірничо-видобувними підприємствами, безсистемна та неконтрольована хімізація сільського господарства, відсутність водоохоронних зон та прибережних смуг на водних об’єктах, недотримання санітарно-гігієнічного стану сільських дворів та невпорядкованість сміттєзвалищ побутових відходів у населених пунктах.[16]

Потрібно зазначити, що законодавство України налічує 54 ДСТУ та 27 ГОСТ, що прямо або опосередковано стосуються якості питної води. Однак ці акти не відповідають вимогам, що діють у Європейському Союзі, зокрема, Директиві Ради 98/83/ЄС «Про якість води, призначеної для споживання людиною». Сьогодні перевірка якості питної води в Україні здійснюється за 28 показниками. Водночас у Євросоюзі таких показників більше ста.[17]

Саме тому серед пріоритетних напрямів діяльності державних екологічних, медичних і економічних органів вбачаються: створення умов для стимулювання впровадження маловодних та водозберігаючих технологій; посилення управлінської підтримки зусиль підприємців щодо створення вітчизняного водоочисного обладнання, прискорення процесу оновлення, удосконалення, заміни обладнання комунальних господарств; підвищення контролю за скидами забруднених вод та перегляд санкцій за порушення вимог санітарного законодавства; перегляд нормативних вимог до скидів зворотних вод; підвищення контролю за використанням гербіцидів суб’єктами підприємницької діяльності у сільському господарстві.

Для організації планування, фінансування і контролю над всіма заходами, пов’язаними із покращенням якості питної води, пропонується призначити головного координатора зі значними повноваженнями. Лише за умови чіткої організації, стабільного фінансування та жорсткого суспільного контролю за водокористуванням можна досягнути значних позитивних зрушень в збереженні якісного стану водних ресурсів, а відтак і здоров’я людей.[18]

2.4. Здійснення права на достатнє житлове забезпечення

Міжнародними договорами, до яких приєдналася Україна, визначені основні стандарти права на достатнє житло. Право на достатнє житло є частиною права на достатній життєвий рівень та включає в себе наступні свободи та права: захист від примусового виселення та самовільного пошкодження або руйнування будинку людини; право бути вільним від самовільного вторгнення в житло, приватне і сімейне життя людини; право вибирати місце проживання, визначати де жити людині та свободу руху; гарантованість проживання; реституцію житла, землі та майна;рівний та недискримінаційний доступ до достатнього житла; участь у прийнятті рішень стосовно питань, пов’язаних з житлом на національному та місцевому рівнях; право на житло, яке відповідає мінімальним критеріям достатності (гарантованість проживання, наявність послуг, матеріалів, комфорту та інфраструктури, доступність, придатність житла до проживання, фізична доступність, місцезнаходження, адекватність з точки зору культури).

Проблема доступного житла є важливим питанням в Україні, оскільки значна кількість людей не може придбати житло через надто високі ціни. Так, середня зарплатня в Україні станом на вересень 2014 р. була 3481 грн.[19] (приблизно 267,7 доларів США), середня ціна за 1 м2 житлової площі не у центральних районах міст України станом на жовтень 2014 рік складає 883,64 доларів США (приблизно 11 487 гривень)[20]. Для того, щоб придбати однокімнатну квартиру, наприклад 40 м2, не у центрі міста за середньою ціною, людині необхідно зібрати приблизно 35 345,6 доларів США. Якщо порахувати, виходить, що за 11 років людина може накопичити гроші на квартиру, якщо буде відкладати всю свою зарплатню.

За методикою ООН-Хабітат була введена формула вирахування коефіцієнту доступності житла.[21] В Україні він складає 16,72.[22] Цей показник відображає відношення медіанної ціни житлової одиниці (це ціна, яка має 50% нижчої за себе, та 50% вищої за себе) до медіанного річного доходу сім’ї. А саме протягом скількох років сім’я зможе накопичити грошей на квартиру, якщо відкладатиме всі свої доходи на її придбання. Показник 16,72 безумовно не відповідає уявленню доступного житла в Україні. У минулому році він складав 15,52.[23] В США він складає 2,41, Швеції — 9,62, Нідерланди — 6,54, Польща — 11,05.

Звісно, доступність житла залежить від економічних чинників. Разом з тим, держава має вживати заходів, спрямованих на встановлення цін, доступних для малозабезпечених осіб, сприяння доступності житла, запобігання бездомності та її скорочення. Стаття 47 Конституції України також встановлює: «Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду».

Що стосується державних житлових програм, то на даний час існують наступні можливості придбання житла:

1. Отримання пільгового кредиту на будівництво чи придбання житла, врегульоване Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» 2013 р. Пільговий кредит надається з розрахунку 21 м2 на одну особу в сім’ї, однак сума кредиту вираховується, виходячи з нормативної вартості квадратного метра житла за даними Держбуду. Станом на жовтень 2014 р., наприклад, ця сума була у 5042 гривень, а як ми вже раніше встановили, середня вартість квадратного метра квартири за ринковою ціною — 11 487 гривень. Таким чином, виданий кредит може покрити тільки меншу половину загальної вартості житла або вартості його будівництва.

Невтішним є той факт, що на даний момент програма пільгового кредиту майже не доступна,[24] оскільки в І півріччі 2014 року через складну економічну ситуацію в країні асигнування спрямовувалися тільки на покриття неоплачених фінансових зобов’язань за договорами на надання пільгових кредитів, укладеними у 2013 році, та часткову компенсацію відсоткових ставок кредитів комерційних банків.

2. Програма здешевлення вартості іпотечних кредитів, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 343 від 25.04.2012р., передбачає допомогу з боку дер­жави у вигляді оплати більшої частини банківського кредиту на будівництво чи придбання житла. Так, громадянин має сплатити тільки 3 відсотки річних, решту бере на себе компенсувати держава. На цю програму у 2014 році було виділено 340 млн. грн., що на 40 млн. перевищує минулий рік. Слід відзначити, що програма не дуже популярна, оскільки банки встановлюють свої правила виплати кредиту. Проблемою для громадян залишається неспроможність погасити суму у строки, визначені банком, або нестача коштів взагалі.

3. Державна програма «Доступне житло», яка полягає у сплаті державою 30 відсотків вартості нормативної площі доступного житла, при цьому громадянин вносить на свій поточний рахунок, відкритий в уповноваженому банку, кошти в обсязі 70 відсотків вартості будівництва (придбання) доступного житла, у квітні 2014 року була припинена через зупинку фінансування.[25]

Таким чином, на даний час фактично є доступною лише програма здешевлення вартості іпотечних кредитів. Однак за 2014 рік нею скористалися лише 170 сімей.[26] Таким чином, у цьому році дуже малому колу людей вдалося отримати від держави будь-яку допомогу для придбання житла.

Конституція закріплює: «Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону». На сьогодні черга на отримання безоплатного житла складає приблизно 808 тисяч сімей та одиночок.[27] У минулому році 6 тисяч сімей отримали нове житло. Якщо припустити, що кожний рік 6 тисяч квартир видаватимуть, то останні в черзі отримають квартиру приблизно через 134 роки.

Така сама ситуація із забезпеченням житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Серед таких людей у черзі на отримання квартири на січень 2014 року перебувало 19 580 осіб.[28] З них 12 625 осіб чекають на свою чергу 10 або більше років. У 2013 році тільки 344 отримали квартири з майже 20 тисяч. Рахункова палата визнала, що існуюча система забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є неефективною,[29] у тому числі, відсутність цільової програми та неврегульованість питання щодо визначення кола осіб, які мають право на позачергове забезпечення жилою площею як члени сімей чорнобильців призвели до того, що їх кількість не зменшується.

Значна кількість громадян України орендують житло, оскільки не можуть собі дозволити придбати його у власність. Право на доступність оренди житла є також конституційним. Середня ціна на оренду 1-кімнатної квартири в Україні не у центрі міста на листопад 2014 року складає 257,07 доларів США.[30] Це приблизно 3342 грн., у той час як середня зарплатня громадян України складає 3481 грн. Очевидно, що громадянин із середньою зарплатнею не може орендувати квартиру самостійно, не кажучи вже про рівень життя за умови, якщо він її все ж таки орендує.

Якщо говорити про такі порушення, як незаконні виселення, то найбільше випадків в Україні за 2014 рік припадало на виселення дітей. Так, у родині, яка була позбавлена батьківських прав, батьки незаконним шляхом намагалися продати житло, в якому були зареєстровані їх діти.[31] В іншій родині, мати виписала доньку зі своєї квартири,[32] умисно приховавши факт позбавлення батьківських прав. Власне, ці порушення були з боку інших осіб, а не держави і в обох випадках органи прокуратури стали на захист прав дітей.

Що стосується порушень права на достатнє житло з боку держави, тобто її власних структур, то у Рівному[33] були виявлені численні порушення прав дітей у сфері житла, що допускають батьки, особи, які їх замінюють, органи опіки і піклування, керівники інтернатних установ унаслідок неналежного виконання своїх обов’язків щодо контролю за збереженням житла, яке належить дітям та своєчасного оформлення спадщини. В Харкові були незаконно видані[34] свідоцтва про право власності на квартири, в яких заселені за ордером та проживають дві сім’ї з малолітніми дітьми. Зараз триває судовий процес за позовом однієї з сімей про визнання права власності сторонніх осіб на житло недійсним.

Досить поширеним стало явище виселення через неспроможність розплатитися з боргами за кредит перед банком, особливо сімей, які мають малолітніх дітей або багатодітних сімей. Прикладом є декілька сімей на Рівненщині та у Черкасах[35] [36] [37] [38]. На захист таким сім’ям, у яких відсутній фактичний доступ до іншого житла, зазвичай стають громадські активісти або інші особи, які не представляють державу.

Суттєвою перешкодою на шляху до вирішення проблеми забезпечення доступним житлом є стрімке старіння житла і це викликано об’єктивними причинами — різко сповільнилися темпи будівництва нового житла, в багато разів зменшилися капітальні витрати із держбюджету на ремонт та реконструкцію житла. Обсяги реконструкції і капітального ремонту складають лише 30% від потреби.[39]

На жаль, сьогодні можна зустріти непоодинокі випадки порушення права на доступне житло, що має місце при надто затягнутому будівництві житлових будинків, а також у випадках, коли такі будинки не вводяться в експлуатацію взагалі. Наприклад, подібну ситуацію було описано у судовому рішенні Дарницького районного суду м. Києва. Позивач уклав договір з будівельною компанією, Іпотечним центром та Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву і частково оплатив вартість майбутньої квартири, однак, попри домовленість сторін про орієнтовну дату введення об’єкту будівництва в експлуатацію у ІІІ кварталі 2011 року, об’єкт в експлуатацію введений не був навіть у 2014 році.[40]

3. Право на соціальний захист

3.1. Система соціального захисту та соціального забезпечення

Серед основних проблем у сфері соціального захисту населення України, які вимагають негайного вирішення, можна назвати такі:

— надзвичайно стрімке зростання вартості послуг, зокрема і тих, які надають заклади охорони здоров’я, освіти, культури, що не відповідає їх якості;

— неефективність бюджетного управління наявними фінансовими ресурсами як головними розпорядниками, так і окремими соціальними установами;

— «ручне» управління урядом розмірами соціальних гарантій, встановлення розмірів цих виплат в залежності від фінансової спроможності держави;

— недостатність коштів для фінансування заходів у сфері соціального захисту населення.

Для вирішення цих та інших проблем на загальнодержавному рівні держава має забезпечити здійснення таких активних заходів, як соціальна допомога, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, які потрапили в скрутну життєву ситуацію вберегтися від зубожіння і не опинитися на узбіччі суспільства. У свою чергу, важливими є і пасивні заходи, що передбачають соціальне страхування, лікування та профілактику хвороб, підвищення рівня освіти та кваліфікації, які спрямовані на запобігання ситуаціям, що загрожують добробуту людини.

Взагалі, соціальний захист та соціальне забезпечення — найбільша видаткова стаття Державного бюджету України, яка за обсягом випереджає охорону здоров’я, освіту та видатки на економічну діяльність. Впродовж 2009–2011 років обсяг річних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення становив у середньому 61 456,37 млн. грн. або 28,6% загальної суми видатків Державного бюджету України. При здійсненні аналізу видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення державного бюджету в абсолютному виразі можна спостерігати їхнє зростання. Обсяг видатків Державного бюджету України на соціальний захист становив 63 540,2 млн. грн., що більше на 12 022,6 млн. грн. порівняно з 2009 роком, але менше на 5771,17 млн. грн. ніж у 2010 році. Однак, попри значний обсяг соціальних видатків, якість соціальних послуг та інших заходів соціального захисту в Україні досі залишається відносно низькою у порівнянні з іншими країнами.[41] Соціальні потреби найбільш вразливих категорій населення не задовольняються достатньою мірою, оскільки розмір соціальних виплат у 2014 році не можна назвати достатнім для забезпечення таких потреб.[42]

З метою посилення ефективності системи соціальної допомоги, основними напрямком її реформування мав би стати, зокрема перехід від соціальних пільг до системи адресної соціальної допомоги, що сприятиме наданню підтримки тим, хто її дійсно потребує, а також значній економії державних коштів. Соціальні пільги на сьогодні довели свою неефективність, адже значна частина їх отримувачів є особами далеко не бідними. Крім того, має місце нерівність між громадянами у можливості скористатися правом на пільги, адже значна частина пільговиків не має змоги фізично реалізувати своє право.

Водночас, як це не прикро, але наразі держава робить наголос на інших гострих і критичних проблемах, ніж покращення рівня соціальної захищеності. Не дивлячись на те, що зараз усі сили країни направлені на забезпечення потреб АТО, не варто закривати очі на проблеми у соціальній сфері. Нехтування такою чутливою сферою, як соціальне забезпечення, може призвести до появи «внутрішнього фронту». Зрозуміло, що проблеми в країні накопичувалися два десятиліття і одночасно вирішити їх за короткий проміжок часу не вдасться. Однак необхідно починати вже сьогодні вирішувати наявні проблеми в комплексі, беручи до уваги можливий розвиток подій завтра. Якщо новообрана влада буде і надалі відкладати найбільш гострі проблеми в довгий ящик, то цілком імовірно, що довго вона не протримається. Станом на сьогоднішній день, не дивлячись на бідність і скруту, люди згодні терпіти якийсь час, аби в майбутньому жилося краще. Однак цей кредит довіри повинен бути використаний владою якомога скоріше і ефективніше.

3.2. Житлово-комунальні пільги і субсидії як елемент соціального захисту

Дошкульного удару по всім соціально незахищеним верствам населення завдало підвищення цін на комунальні послуги. Холодне та гаряче водопостачання, електроенергія та опалення, усі вказані комунальні блага зросли в ціні настільки, що перекривають і без того скромні доходи населення.

Не вселяє оптимізму і постійне зростання цін на природній газ. Так звана газова війна між Україною та Росією, вимоги МВФ привести ціни на газ для громадян до ринкового рівня призвели до вже описаного підвищення цін на комунальні послуги. Крім того, внаслідок війни на Донбасі практично припинено видобуток вугілля, що зумовило його дефіцит на внутрішньому ринку.

Згідно з інформацією Державної служби статистики України, у січні-серпні 2014 р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначено 589 тисячам сімей. Загальна сума призначених субсидій у січні-серпні 2014 р. становила 55,3 млн. грн. Середній розмір призначеної субсидії на одну сім’ю становить 75,2 грн.

В той же час заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг на кінець серпня становила 11 179,8 млн. грн., середній термін заборгованості населення за всі послуги склав 3,8 місяця.

Як видно, картина складається не надто райдужна. Зростання рівня інфляції призводить до зростання рівня цін, що в свою чергу призводить до зростання видатків на соціальне забезпечення. З огляду на складну ситуацію з виконанням державного бюджету України у 2014 році, покрити усі соціальні видатки буде вкрай складно, якщо взагалі можливо.

3.3. Соціальне забезпечення учасників антитерористичної операції

Варто також згадати про соціальне забезпечення учасників антитерористичної операції. Відповідно до чинного законодавства України, для учасників бойових дій передбачено широкий спектр пільг та різних засобів соціального забезпечення. Більшу частину 2014 року спостерігалася дивна ситуація, коли учасникам бойових дій всіляко затягували із наданням відповідного статусу.[43] Чи робиться це навмисно, чи через бюрократизм — важко сказати. Однак в будь-якому випадку сьогодні в Україні формується досить великий прошарок людей, що в майбутньому будуть претендувати на належне соціальне забезпечення. Крім того, велика кількість сімей втратила свого годувальника і також претендує на певні пільги. Очевидно, що ситуація з соціальним забезпеченням у наступні роки буде тільки ускладнюватися і без вчасного «хірургічного втручання» може вийти з під контролю.

3.4. Гарантії соціального забезпечення осіб похилого віку

Після неодноразового реформування соціальної сфери в Україні залишається багато проблем соціального характеру. Одна з найгостріших — це пенсійне забезпечення. Нинішня пенсійна система України не здатна захистити людей похилого віку від бідності. Відсутність пенсійної культури, соціальної справедливості, надійних фінансових механізмів, що дають змогу забезпечити кошти на старість — характерні ознаки вітчизняної пенсійної системи.

Наявна система пенсійного страхування не виконує належним чином свого головного завдання, оскільки розмір пенсій здебільшого не дає можливості підтримувати мінімальний рівень життєдіяльності. Можна виділити такі основні проблеми пенсійної системи України на сучасному етапі: низький рівень пенсій більшості осіб, що досягли пенсійного віку; незбалансований бюджет Пенсійного фонду.

Пенсії для більшості людей залишаються мізерними, засоби, що поступають на їх виплату в масштабі країни величезні, а їх сума з року в рік зростає з несумісними для економіки можливостями та темпами. Основними факторами незадовільного функціонування пенсійної системи є складна демографічна ситуація та негативні перспективи її розвитку; макроекономічний стан держави (інфляція, безробіття, економічні кризи тощо); значна «тінізація» виплат працівникам.[44]

Також серед недоліків, які залишаються законодавчо неврегульованими, слід навести:

— зберігаються диспропорції у пенсійному забезпеченні, обумовлені збереженням для окремих категорій громадян спеціальних пенсійних програм (за професійною ознакою),якими встановлені відмінні (від загальних) умови пенсійного забезпечення;

— не досягнуто остаточного розмежування джерел фінансування пенсійних виплат;

— незважаючи на ті заходи, які здійснювались у зв’язку з переглядом Єдиної тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати, близько третини працюючих сплачує страхові внески із зарплати не вище мінімального її розміру, у той час як окремі категорії осіб користуються пільгами із сплати страхових внесків;

— розмір пенсійного збору для роботодавців залишається надзвичайно високим (33,2% — для роботодавців та 2–5% — для найманих працівників), що також критично стримує зростання легальної заробітної плати, а отже, й бази справляння страхових внесків.

Взагалі слід зазначити, що в цілому солідарна пенсійна система, з урахуванням погіршення демографічної ситуації в Україні, не здатна буде без бюджетної підтримки забезпечувати існуючий рівень заміщення пенсіями втраченого заробітку та оптимальну диференціацію пенсій.

Так, чисельність платників внесків на пенсійне страхування становить 15,2 млн. осіб, а чисельність пенсіонерів — 13,8 млн., тобто пересічний платник внесків фінансує 90,8% середньої пенсії, а в окремих регіонах — і більше. При цьому частка пенсійних видатків у валовому внутрішньому продукті країни вже перевищує 15%. І хоча урядом з 24 квітня 2014 року були підвищені деякі соціальні стандарти для окремих категорій громадян, проте ці доплати залишаються мізерними через наявний рівень інфляції.[45]

Розв’язання цієї проблеми потребує змін у солідарній пенсійній системі та запровадження накопичувальної системи з урахуванням особливостей перехідного періоду, які полягають у наступному:

— збереженні та посиленні страхових принципів для тих осіб, хто залишається в солідарній системі (13,8 млн. нинішніх пенсіонерів, а також працюючі громадяни, які не матимуть достатнього періоду для формування пенсійних накопичень і не будуть учасниками обов’язкової накопичувальної системи);

— поєднанні використання солідарної та накопичувальної системи для осіб, які матимуть достатній період для формування пенсійних накопичень в обо­в’язковій накопичувальній системі;

— збільшенні в загальному розмірі пенсії частки виплат за рахунок обов’язкових пенсійних накопичень для осіб, які розпочнуть свою трудову діяльність після запровадження II рівня пенсійної системи;

— розвитку недержавного пенсійного забезпечення.

Слід зазначити, що прийняття Закону «Про запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування» є основною передумовою для формування ІІ рівня пенсійної системи, а реалізація закону дозволила б забезпечити організаційно-технічну готовність для її функціонування. А поки Закон не прийнятий, діє «Концепція подальшого проведення пенсійної реформи», яка визначає терміни введення в дію накопичувальної системи пенсійного страхування, а саме в 2014–2017 роках на другому етапі пенсійної реформи.

Немає жодних сумнівів у тому, що введення накопичувальної системи загально­обов’язкового державного пенсійного страхування створило б можливість для збільшення загального розміру пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу та посилило б залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже, і зацікавленість громадян у сплаті пенсійних внесків. Не менш важливим є також те, що накопичувальна система дала б змогу успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи у випадку її передчасної смерті, а також забезпечила б розподіл ризиків виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи і таким чином, застрахувала б майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань економічного розвитку держави.

Третя складова системи недержавного пенсійного забезпечення ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, які будуть доповненням до пенсій першої та другої складової.

Даний рівень, відповідно до українського законодавства (Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення»), може створюватися у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з ви­значеними внесками. Основу такої системи становитимуть недержавні пенсійні фонди (відкриті, корпоративні та професійні), банки та страхові компанії. Саме система недержавного пенсійного забезпечення на сьогодні є альтернативним варіантом розв’язання тих проблем, які постають в результаті здійснення пенсійної реформи.

Але не дивлячись на те, що ринок недержавного пенсійного страхування є надзвичайно перспективним, розвивається він досить повільно. Основними причинами цього явища є низький дохід населення та недовіра до фінансового сектору.

Отже, під час запровадження в Україні нової системи пенсійного забезпечення особливу увагу слід приділити реформуванню солідарної системи (перший рівень), створенню обов’язкової накопичувальної системи (другий рівень) та розвитку добровільної накопичувальної системи (третій рівень).

Зміст реформування пенсійної системи лежить, з одного боку, у забезпеченні базових принципів соціальної рівності, однакового для всіх захисту від бідності в похилому віці, поступового підвищення розмірів пенсій відповідно до державних соціальних гарантій, а з іншого — у ліквідації соціальних відмінностей, пільг і привілеїв. За таких умов пенсійна система зможе забезпечити необхідний статок на старість усім, хто працював.

4. Рекомендації

1. Реформувати систему надання соціальних пільг: здійснити розділення правових норм на ті, що гарантують соціально-економічні права, та ті, що надають певні привілеї в зв’язку із зайняттям певної посади чи особливими заслугами.

2. Припинити практику невиконання правових норм, що гарантують реалізацію соціально-економічних прав.

3. У повному обсязі передбачати фінансування закріплених у законодавстві гарантій дотримання соціально-економічних прав, припинити практику «ручного керування» при встановленні розмірів соціальних допомог.

4. Удосконалити розрахунок прожиткового мінімуму, зокрема, затвердити новий набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів та послуг, затвердити нову методику розрахунку цього показника.

5. Відмовитись від використання показника «рівня забезпечення прожиткового мінімуму», який необґрунтовано знижує мінімальні соціальні гарантії, що декларуються у законодавстві.

6. Реалізувати процедури регулювання якості харчових продуктів, а також безпеки та якості питної води.

7. Запровадити заходи, спрямовані на забезпечення доступності житла, не допустити безпідставного виселення із житла (особливо вразливих груп населення), порушення прав на доступність житла вразливих категорій населення.

8. Забезпечити належне фінансування, зрозумілі та ефективні механізми впровадження програми надання соціального житла, а також розвиток мережі центрів реінтеграції, соціальних готелів для бездомних громадян.

9. Вдосконалити роботу щодо забезпечення вразливим верствам населення соціального захисту у зв’язку із підвищенням тарифів на житлово-комунальні послуги, зокрема, функціонування прозорої та ефективної системи житлово-комунальних пільг та субсидій.

10. Поступово зменшити частку прямого державного фінансування соціальних потреб та підвищити частку фінансування з боку населення на основі збільшення всіх доходів, насамперед заробітної плати, пенсії, інших видів соціальних трансфертів.

11. Забезпечити жорсткий зв’язок між соціальними пільгами, що надаються, та джерелами й механізмами відшкодування їхньої вартості надавачам.

12. Впровадити уніфіковані підходи до визначення розміру видатків державного бюджету на відшкодування витрат надавачам пільгових послуг.

13. Продовжувати реформування пенсійної системи шляхом впровадження положень законодавства щодо накопичувального рівня цієї системи, створити передумови для цього.

14. Вирішити питання виплати пенсій особам, які виїжджають на постійне місце проживання за кордон до країн, з якими не укладено міжнародні договори в частині пенсійного забезпечення.

15. Уникати дискретного підвищення мінімальної пенсії; запровадити правило індексації, за яким підвищення пенсії буде прив’язане до індексу споживчих цін, розрахованого для груп населення з різними доходами.

16. Забезпечити гарантії реалізації рішень національних судів, які стосуються виплат соціальних допомог, де відповідачам є держава.

[1] Розділ підготовлений М. Щербатюком, УГСПЛ.

[2] Рівень безробіття в Європі значно вищий, ніж в Україні — експерт:

 http://portal.lviv.ua/news/2014/ 04/28/161828.html

[3] Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за квітень 2014 року:

 http://cpsr.org.ua/index.php? option=com_content&view=article&id=392:-2014-&catid=17:2010-06-10-20-44-31&Itemid=24

[4] 9 українців увійшли до рейтингу мільярдерів-2014 http://forbes.ua/ua/business/1366517-9-ukrayinciv-uvijshli-do-rejtingu-milyarderiv-2014

[5] Деякі проблеми вдосконалення системи соціального захисту населення в Україні http://eprints.oa.edu.ua/1580/1/topishkonp8_17012013.pdf

[6] Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності на період до 2015 року:

 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1057-2011-%D0%BF

[7] Забезпечення соціальної справедливості http://psv.org.ua/arts/Spetcvipusk/view-1443.html

[8] Безпечна їжа: http://eurointegration.com.ua/files/4/e/4e344a6-ec-harchi-pr2.pdf

[9] На наших столах може бути якісна й недорога риба: http://golos.com.ua/Article.aspx?id= 357289

[10] В Україні пропонують прийняти 5 законів, які зроблять продукти безпечними: http://4vlada.com/ukraine/36086

[11] Про стан забруднення навколишнього природного середовища у м. Києві і Київській області у вересні 2014 року: http://cgo.org.ua/index.php?fn=k_zabrud&f=kyiv&p=1

[12] В Києві через брудну воду заборонили купання на всіх пляжах:

http://kiev-ukr.segodnya.ua/kpeople/v-kieve-iz-za-gryaznoy-vody-zapretili-kupanie-na-vseh-plyazhah-543577.html

[13] Якість води у Новгораді-Волинському покращилася, але ще не «нормальна»:

http://zhitomir-online.com/2014/10/17/yakist-vody-v-novogradi-volynskomu-pokraschylasya-ale-sche-ne-normalna.html

[14] http://dbuwr.com.ua/upravlinnya-vodnimi-resursami/monitoring-yakosti-vodi/685-stan-vod-protyagom-grudnya-2013-r-sichnya-2014-r.html

[15] На Воловеччині прокуратура вимагає усунути порушення санітарних норм у сфері питної води та питного водопостачання:

http://transkarpatia.net/transcarpathia/social/36519-na-volovechchin-prokuratura-vimagaye-usunuti-porushennya-santarnih-norm-u-sfer-pitnoyi-vodi-ta-pitnogo-vodopostachannya.html

[16] Моніторинг: http://oblwodgosp.gov.ua/monitoring-0

[17] Як дізнатися, що ми п’ємо? http://life.pravda.com.ua/columns/2014/08/17/177910/view_print/

[18] Якість води в Україні — одна з причин виникнення злоякісних новоутворень:

http://uapress.info/ru/news/show/4155

[19] Дані державного комітету статистики http://ukrstat.gov.ua/

[20] http://numbeo.com/cost-of-living/country_result.jsp?country=Ukraine

[21] #ind3

[22] http://numbeo.com/property-investment/rankings_by_country.jsp

[23] http://numbeo.com/property-investment/rankings_by_country.jsp?title=2013

[24] Фінансування пільгового житла для молоді гальмується недостатністю коштів у державиhttp://ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16744255

[25] В Украине прекратили финансирование программы доступного жилья «70/30»:

http://economics.unian.net/realestate/903806-v-ukraine-prekratili-finansirovanie-programmyi-dostup nogo-jilya-70-30.html

[26] http://molod-kredit.gov.ua/cms/zdeshevlennya-ipoteki/statistika-zi.html

[27] http://ukrstat.org/operativ/operativ2007/zf/zf_r/2006_r.htm

[28] http://ukrstat.org/uk/druk/publicat/kat_u/publposl_u.htm

[29] Проблеми в системі забезпечення житлом чорнобильців залишаються:

http://ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16743232

[30] http://numbeo.com/cost-of-living/country_result.jsp?country=Ukraine

[31] Родители хотели лишить двух малолетних детей квартиры в центре столицы:

http://kievvlast.com.ua/news/roditeli_hoteli_lishit_dvuh_maloletnih_detej_kvartiri_v_centre_stolici.html

[32] Женщина незаконно выселила родную дочь из дома http://objectiv.tv/160914/103299.html

[33] У Рівному виявлено порушення житлових прав дітей:

http://charivne.info/news/U-Rivnomu-viyavleno-porushennya-zhitlovikh-prav-ditey

[34] В Харькове две семьи с малолетними детьми незаконно выселяют из квартир:

 http://atn.ua/obshchestvo/v-harkove-dve-semi-s-maloletnimi-detmi-nezakonno-vyselyayut-iz-kvartir

[35] Громадські активісти у Рівному знову не дозволили примусово виселити сім’ю Наумчуків через несплату ними валютного кредиту: http://4vlada.com/photonews/1028

[36] У Рівному банк хоче залишити без даху малолітню дитину:

http://vse.rv.ua/news/1401953773-u-rivnomu-bank-hoche-zalishiti-bez-dahu-malolitnyu-ditinu.html

[37] У Рівному родина з семи людей може опинитися без даху над головою:

http://rtb.rv.ua/company/tele/video/6168/

[38] Сім’ю з трьома неповнолітніми дітьми виселяють з власної домівки (Фото, Відео):

http://kropyva.ck.ua/content/s-myu-z-troma-nepovnol-tn-mi-d-tmi-viselyayut-z-vlasno-dom-vki-foto-v-deo

[39] Правові аспекти вирішення житлової проблеми в Україні:

http://zgia.zp.ua/gazeta/VISNIK_34_14.pdf

[40] Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2014 р. // Єдиний державний реєстр судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39775556

[41] Сучасний стан та проблеми розвитку системи соціального захисту населення в Україні:

http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:eFsEocOlYLkJ:mino.esrae.ru/pdf/2012/1%2520Sp/ 690.doc+&cd=3&hl=uk&ct=clnk&gl=ua

[42] Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становить: для працездатних осіб — 21 відсоток, для дітей — 85 відсотків, для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів — 100 відсотків відповідного прожиткового мінімуму:

 #_ftn2

[43] Чому не працюють пільги учасникам АТО? http://i-law.kiev.ua//чому-не-працюють-пільги-учасникам-ато/

[44] Проблеми системи пенсійного забезпечення в Україні:

http://papers.univ.kiev.ua/vijskovo_specialni_nauky/articles/The_problems_of_the_pension_system_in_Ukraine_and_the_ways_of_its_improvement_18255.pdf

[45] Зміни у пенсійному законодавстві:

http://zhytomyrschyna.zt.ua/statti/dovidkove-biuro/1927-zminy-u-pensiinomu-zakonodavstvi.html

 Поділитися