пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200229
16.12.2002 | Олександр Степаненко, депутат обласної ради від Чортківського виборчого округу, координатор "ЕГ

Хто зупинить „тихий буревій“ у лісах Тернопільщини?

   

Потроху забувається людьми небувалий буревій, що пронісся над півднем Тернопілля у липні 2002-го. Села залікували рани, але зайдіть до лісу – і побачите усе те ж вивернуте з землею коріння, потрощені крони, вкриті грибами напівтрухляві стовбури. По двох з половиною роках після стихії більшість пошматованих нею лісів усе ще не впорядковано. Кажуть, на відновлювальні роботи в держлісгоспів не вистачає коштів, на дрова нема попиту. І в той же час майже скрізь зарясніли свіжі пеньки від вікових дерев: на очах зникають найкращі, часто абсолютно здорові, ще ростучі – дуби, буки, ясени, лісові черешні. Неможливо позбутися думки: один буревій минув, другий – рукотворний і. такий тихий!!! – усе ще гуляє нашими лісами.

Дивні все ж ми люди: віч-на-віч з вами лісівники скаржаться на протиправні рубки, які їх примушують робити (і ховати), жаліються на затримки зарплатні, на якісь незрозумілі і протиправні "львівські нововведення", нарікають на те, що начальству нема діла до розвитку лісового господарства на майбутнє, "їм аби порубати усе найцінніше і продати – так, аби собі не на шкоду". В той же час чи не кожне присвячене лісовим проблемам інтерв’ю у пресі малює суцільну ідилію: від солодко-ліричного заголовка – щось таке про "лісові симфонії" – до бадьорого-ділового звіту про зростання надходжень від експорту деревини за кордон. От Чортківський держлісгосп (ДЛГ) лише за 2000 рік збільшив обсяг експорту у 2,6 рази! Чомусь у нас не виникає запитання, в кого ми крадемо ліс, посаджений ще прадідами – чи не в своїх дітей ? Чому найбільш лісодефіцітна в Європі країна знаходиться в числі найактивніших експортерів деревини до регіонів, де лісистість удвічі-тричі вища від нашої? Для кого пишуться закони і екологічні програми? (приміром, Державна програма "Ліси України на 2002-2015 роки" орієнтує на збільшення площ під лісами на 2,2 млн. га. Чортківською районною програмою з охорони довкілля передбачено до 2010 року наблизити показник лісистості території до рівня екологічного оптимуму, тобто до 20 – 25%, а сьогодні він ледве досягає 13%. Обсяги ж лісовідновлення щороку зменшуються: якщо у 1971 – 1975 роках на колгоспних землях Чортківським ДЛГ було насаджено 1380 га лісу, то за останні роки цей показник зійшов до нуля). Чи не на сміх наш Лісовий Кодекс проголошує: "Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні". Справа у тому, що сьогодні майже уся територія України є лісодефіцитною. У давнину лісові ландшафти були найтиповішими в Україні. Багатьма роками нераціонального господарювання, воєн та соціальних катаклізмів українські ліси також було, якщо дозволите, "репресовано": їхня площа скоротилася за останнє століття втричі. Настільки масштабне нищення не могло не позначитися на природній рівновазі – саме тому так стрімко, на очах одного покоління, руйнуються родючі землі, пересихають та замулюються річки, погіршується якість ґрунтових вод, розбалансовується клімат, безповоротно зникають численні біологічні види, частішають катастрофічні повені та буревії. Нарешті, руйнується той природно-історичний ландшафт, який зберігає наша генетична пам’ять і який є елементом душевної гармонії – у нас самих. Не відновити площі наших лісів до певного науково-обґрунтованого рівня, що його називають екологічним оптимумом, означає остаточно втратити основу природної рівноваги краю.

Тобто зовсім не випадково законодавець наголошує саме на екологічному і духовному значенні лісу. Ліс – перш за все "зелений друг", а вже потім – господарські ресурси. І, до речі, ще донедавна практика лісорозведення на Тернопіллі відповідала саме екологічним приорітетам. Було так і у роки, коли про таке поняття, як екологія, ніхто й не чув. Завдяки зусиллям кількох поколінь лісівників за післявоєнні роки було збільшено у півтора рази лісистість області, збережено численні заповідні масиви. А такого, щоб із здорового, ще ростучого деревостану вибірково вихоплювати елітні дерева, тим самим руйнуючи основу його сталості та генофонд – зі слів самих лісівників – просто не було. Якщо не системна екологічна освіта, то багаторічний досвід лісорозведення та елементарний здоровий глузд Господаря не дозволяли цього робити. Дбайливий Господар лісу знав: бук не варто чіпати до 90 – 100 років, дуб – до 120 – 140, тим більше, що лише з 60 – 70-річного віку "здорове дерево працює на здоров’я усього лісу"

Але "часи змінюються і ми змінюємося з ними". На місце Господарів приходять комерсанти і "генерали гайової служби" (кажуть, що саме так любить величати себе один з тих, кому довірено у користування національне багатство – державний лісовий фонд області). Кубометр ділової деревини дуба на Заході коштує понад 200 доларів. і тут вже не до екології. І тому в поєдинку "зеленого друга" із "зеленим папірцем" переможеним усе частіше падає "друг". А після гірко пам’ятного багатьом липневого буревію нищення лісів почало набувати рис некерованості – за аномальною логікою "чому б не зрубати, адже вітер більше наламав".

Мене не дивує, коли на факти протиправних рубок у наших лісах – а такі факти все ж звучать у багатьох "приватних" розмовах – закривають очі численні контролюючі та правоохоронні інстанції. Ясна річ, це ненормально, але – "маємо, що маємо". Держава наша все ще не набула виразних ознак правової. Для будь-якої контролюючої інстанції ліс, мабуть, не є живою істотою, самодостатньою вартістю. Направляючи до органів Прокуратури депутатські інформаційні запити про випадки правопорушень у практиці Чортківського ДЛГ, я і не сподівався на вичерпну відповідь. Як і слід було чекати, у наданні будь-якої інформації мені було відмовлено із мотивацією, що (цит.): "розслідування діянь з ознаками злочину, у т.ч. у екологічній сфері, не віднесено до компетенції обласної ради". І все ж з невисокої дзвіниці моєї правової обізнаності вдалося розгледіти у ст. 13 Лісового Кодексу твердження про те, що саме на обласні Ради покладається "здійснення контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів". Тому і вважаю, що обласна Прокуратура дещо покривила душею. У лютому і січні 2002 року у "Екобюлетені", що видає чортківський "ЕГО Зелений Світ", з’явилося дві проблемні "лісові" публікації. Реакція влади була цілком передбаченою – суцільне мовчання.

Але що було, як на мене, незрозумілим – це чому вже не один рік мовчали про винищення лісового фонду краю люди, які все життя власноруч саджали і доглядали ліс? Адже справжній лісівник, як і справжній учитель, лікар, пасічник, то не просто фах, а своєрідна життєва філософія, однаково гуманна, мудра і жертовна. В її основі – безкорисливий дар прийдешнім поколінням, щоденне творення навіть без надії побачити свій витвір в усій красі. І тому, коли ця аномальна крига мовчання нарешті скресла, я відчув – щось таки стало на місце. Вони заговорили : лісники, лісничі, майстри лісу, інженери, директори лісництв та лісгоспів. Я слухав цих людей і у лісі, і у обласній раді – і не маю підстав їм не вірити. З відкритого листа до вищого державного керівництва України та області, датованого 21 вересня 2002 р. і підписаного десятками працівників лісового господарства, можна зрозуміти, що процес руйнації лісового господарства за останні роки зайшов надто далеко. Що благородні діброви хижацькі порубано, аби перетворити їх – у що!? У валютні рахунки комерційних фірм, в усі ті "Тойоти", "Леганзи", "Опелі" і т.ін. для перевезення тіл "гайового генералітету", у їхні приватні котеджі, євроремонти їхніх кабінетів, у лісові будиночки для "царського" полювання і пиятики, у приватні придорожні ресторани, меблі, мобільні телефони й інший мотлох?

Зрозуміло, "генерали гайової служби" – то не персоналія, то масштабне і цілісне суспільне явище. Зловживання такого масштабу були б неможливі у відкритому громадянському суспільстві з контрольованою владою. Корупція і тіньовий бізнес на загальнонаціональному багатстві розрослися до розмірів, які вже годі сховати, лише тому, що вони, скоріш за все, мають покровителів у високих владних кабінетах, у політичних структурах, у центральних "правоохоронних" інстанціях

Передбачаю репліки на кшталт "не ваше діло висувати звинувачення", "ще не усе доказано". Якщо про докази, то ще давньоримські правники вирізняли своєрідний "agumentum ex silencio", тобто "доказ, що виводиться із замовчування". Фактів замовчування більш ніж досить у нашій справі і вони також підтверджують припущення, що "тернопільський лісовий скандал" – не вигадка. Зрозуміло, він зачіпає інтереси багатьох впливових посадовців, а відтак, його намагаються сховати – грубо, незграбно, абияк, адже надто вже багато поставлено на карту. Вже згадувалося замовчування від Прокуратури. Ще до початку роботи спеціальних комісій звільняються з роботи саме ті працівники лісгоспів, що "заговорили": Ю.Рослий та Й.Фреяк. Чому лісівники в один голос твердять про нестерпну атмосферу страху, намагань "заткати рота", погроз звільнення? За вказівкою кого з "небожителів" притримано наклад газети "Свобода" з інформацією прес-служби обласної ради? Щоб прес-служба ради не могла подати публікацію до газети, засновником якої виступає сама рада – такого не було і в часи правління компартійних бонз. Чим далі – більше: за дивних обставин "зникає" у секретаріаті Верховної ради України запит народного депутата І.Стойка з вимогою об’єктивного розслідування справи ДЛГО "Тернопільліс". І мабуть, зовсім не випадково не відбулася позачергова сесія обласної ради – на неї було винесено дві проблеми, що є однаково гострими і не такими вже далекими одна від одної, як може здатися спочатку. Це політична криза та правопорушення у лісовому господарстві області.

Але ж, якщо ми хочемо розв’язати проблему, то потрібно робити це – як то не важко, і як не боязко комусь за честь мундиру. Приховування та замовчування лише відсувають на майбутнє і обтяжують її новими обставинами. Причому, як мені здається, важливо не лише покарати головних "комбінаторів гайових справ". Складніше демонтувати цілісну систему тіньового бізнесу, що подібно до буревію, нищить національне багатство, створене працею поколінь. І ще складніше усвідомити – десь вже дуже близько пролягла та, прокладена Богом, межа людської захланності, намагання лише брати і брати у Природи, не задумуючись – а що ж завтра чекає нас?

Але мусимо зробити усе це. То наша справа. Тут – наша земля. На те ми і є, щоб усі ці "тихі буревії" не спустошували її.

P.S. Останніми днями підтвердилися попередні чутки про знищення у типографії усього накладу числа газети "Свобода" (друкований орган Тернопільської обласної ради та держадміністрації) за 17.10.2002 р. Причиною знищення газети називали розміщення у ній інформації керівника прес-центру ради І. Мороза про роботу спеціальної депутатської комісії, утвореної Головою облради А. Жукінським 9.10.2002 р. у відповідь на відкритий лист численної групи співробітників держлісгоспів області до вищого державного керівництва України. У тому листі йшлося про серйозні правопорушення зі сторони посадовців ДЛГО "Тернопільліс", зокрема його генерального директора І. Попадинця, які спричинили масштабні втрати у лісовому фонді та створили нестерпний морально-психологічний клімат у підприємствах галузі.

Намагання блокувати роботу комісії відчуваються з першого дні її роботи. Як мені здається, цілком невипадково було зірвано сесію обласної ради 18.10.2002 р. – на неї також було винесено питання про "справу Генерала Гайових Справ" (кажуть, що саме так величає себе гендиректор І. Попадинець). На сесійному засіданні ради 29.10.20р. я подав окремий запит, у якому запропонував: висловити застереження з приводу грубих спроб замовчування кризи у лісовому господарстві та розслідувати обставини знищення накладу газети "Свобода". Однак ані Голова ради, ані Голова держадміністарції І.Курницький жодним чином не прокоментували факт невиходу газети. Мені невідомо поки що, в якій редакції ухвалено рішення сесії по моєму запиту, зокрема, чи йдеться у ньому про розслідування "газетного скандалу". Але зі слів кількох посадових осіб, наближених до апарату обласної ради, що побажали залишитися неназваними, мені стало відомо, що знищенню газети передував телефонний дзвінок від. ЛЮДМИЛИ КУЧМИ з пропозицією "залишити в спокої" і "не ганьбити" гендиректора ДЛГО "Тернопільліс". Саме внаслідок цього дзвінка керівництво області вирішило пожертвувати і числом "Свободи" зокрема,, і свободою інформації загалом – у тому числі у своїх власних стінах. Наскільки я знаю, по цьому кричущому факту владної сваволі депутатом Верховної ради України Іваном Стойком також подано окремий запит з пропозицією створення депутатської слідчої комісії. Про результат його розгляду поки що невідомо. Сподіватися на ефективне розслідування обставин справи "Тернопільлісу" дедалі важче з огляду на масований тиск на людей, що намагаються спрямувати його у правове русло. Так, попередній письмовий запит депутата І.Стойка з цього ж питання було ВИКРАДЕНО (!!!) з секретаріату Верховної Ради. У жовтні наказом по Держкомітету лісового господарства України вже звільнено з посад двох посадовців з числа тих, хто насмілився "винести сміття з хати": директора Тернопільського ДЛГ Ю.Рослого та директора Бучацького ДЛГ Й. Фреяка. Працівники держлісгоспів вказують на формальний характер перевірок, що розпочаті державною екологічною інспекцією та комісією Держкомлісу. Натомість у лісах форсованими темпами замітаються сліди протиправних рубок. "Підписанти" згаданого колективного листа зазнають погроз і шельмування. Лише 24. 10.2002, тобто через місяць після подачі листа до обласної ради, його текст було надруковано у газетах "Вільне життя" та "Свобода". Мій, як депутата облради та члена її спеціальної комісії, коментар до подій під назвою "Хто зупинить тихий буревій у лісах Тернопільщини?" поки що не прийняла до друку жодна з газет області. Журналісти бояться цієї теми, розуміючи, що за протиправними рубками і експортом високосортної деревини за кордон стоять великі гроші і інтереси багатьох впливових чиновників. В свою чергу ті, хто стриже купони від тіньового бізнесу на винищенні національного багатства, яким є державний лісовий фонд, також добре розуміють – суспільна тиша і апатія є їхнім найкращими союзниками. У намаганні не допустити розголосу "справи лісових генералів" вони не зупиняються ні перед чим. Сьогодні вони "притримали" "Свободу". Чого чекати від них завтра?

Коментар: Те, про що йдеться в матеріалах Олександра Михайловича Степаненка, не є проблемою лише екологічного чи правозахисного руху, не є проблемою лише лісників чи журналістів. Це є проблемою усього суспільства, усіх громадян.

Купка ненаситних жадюг знищує наше довкілля, знищує майбутнє України. Ще й на все йде, аби не надрукували про це правду! З такими тенденціями стане Україна суцільною пустелею, як Сахара, значно раніше, ніж здійсняться самі змрочні прогнози щодо глобального потеплішання.

Треба масово надсилати листи протесту до Верховної Ради, до Генпрокуратури, до Міністерства Екології, до Держкомітету лісового господарства. І особливо – до Держкомітету з інформаційної політики, який терпить цензуру лісорубів об’єднаних та розгнузданих.

Душать "Свободу" – Тернопільську обласну газету. Душать свободу слова і думки. А потім наші діти будуть душитись без кисню – зрубані дерева його не виробляють!

Сергій Федоринчик, керівник інфоцентру УЕА "Зелений світ"

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори