пошук  
версія для друку
10.12.2003 | Юрій Моторний, м.Полтава

Законність в кримінальному процесі: реальність чи черговий міф?

   

Даючи згоду на захист інтересів громадянина, який підозрюється у скоєнні кримінального злочину, жоден захисник не може передбачити проблем, що постануть перед ним як під час досудового слідства, так і в суді.

Звичайно, кожен сподівається на виконання слідчим вимог ст.22 КПК „Повне, всебічне і об’єктивне дослідження обставин справи“. Та все частіше спостерігається повне ігнорування загальної тенденції до пом’якшення покарання, до більш уважного підходу при застосуванні запобіжного заходу взяття під варту.

Вперше зустрічаючись з особою, затриманою за підозрою у скоєнні злочину, захисник не має можливості встановити психологічний контакт з підзахисним. Лише згодом, завдяки неодноразовим зустрічам і тривалим бесідам людина у достатній мірі починає довіряти адвокатові і повідомляє про різні деталі події.

Кримінальна справа № 9960253, яка розслідувалася слідчим Зіньківського РВ стосовно гр-на Ш., спершу нічим не відрізнялася від інших. Але аналіз отриманих даних поступово привів до висновку, що справа розслідується всупереч вимогам КПК, при чому таких істотних і суттєвих, на які не можна не зважати.

В кінці 1999 року в одному із сіл Зіньківського району Полтавської області був скоєний злочин, в зв’язку з чим порушено зазначену справу. 4 січня 2000 р. гр-на Ш. затримали за підозрою у скоєнні цього злочину. Його протримали три доби, допитали як підозрюваного, але не маючи ніяких доказів його участі в злочині, 6 січня 2000 р. його звільнили. У постанові вказано: „В ході оперативно-пошукових заходів інформація в повній мірі не підтвердилася“. Ш. відпустили, але в райвідділі, напевно, зважаючи на пізній час, залишився військовий квиток Ш.

15 лютого 2000 року стосовно Ш. виноситься Постанова про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст.6 КПК. Отже, до цього часу, працівники Зіньківського РВ дотримувалися вимог закону. Наступні події свідчать про протилежне. 13 листопада 2001 року (пройшло вже майже два роки) по місцю проживання Ш. – в одному з віддалених сіл – за 200 кілометрів від м. Зіньків, з’явилися працівники Зіньківського РВ, змусили Ш. сісти в автомобіль і привезли до Зіньківського РВ. Там винесли Постанову про затримання Ш. „за бродяжництво“ і записали в постанові: „Ш. прибув до м. Зінькова, документів при собі не мав.“ Таким чином, до постанови внесли неправдиві свідчення. Вже наступного дня рідним Ш. зателефонували, щоб ті принесли йому поїсти та деякий одяг. При цьому працівниками ігнорувалися наявність у райвідділі військового квитка Ш., те, що він був особисто відомий працівникам райвідділу та примусове привезення до м.Зіньківа, а також статті „Положення про приймальник-розподільник для осіб, затриманих за бродяжництво“, відповідний наказ начальника УМВСУ в Полтавській області від 95.11.1997 р. № 295, який забороняє затримання та утримання осіб, яких підозрюють у скоєнні злочину. Напевно, працівники райвідділу сподівалися, що ніхто не зверне уваги на таке затримання, і відповідати за порушення їм не доведеться. Але, як покажуть подальші події – сподівалися вони недаремно.

Зважаючи на скарги, 23 листопада 2001 року слідчий Зіньківського райвідділу виносить нову постанову про затримання Ш. за підозрою у скоєнні злочину, не звертаючи уваги на попередню постанову, якою Ш. було визнано невинним. І це було чергове і ще більш суттєве порушення прав гр-на Ш. Згідно п.11 ст.6 КПК, кримінальну справу не можна порушувати, а порушена справа підлягає закриттю, якщо не скасована попередня постанова слідчого про відмову у порушенні справи по тому ж факту.

Отже, затримання Ш. 23 листопада 2001 року є незаконним. Слідчий зобов’язаний був вирішити спочатку питання про скасування попередньої постанови від 15 лютого 2000 року і лише після цього продовжити розслідування. Тим часом, попередню постанову просто вийняли з кримінальної справи, сподіваючись, що це залишиться невідомим.

При вивченні матеріалів справи встановлені і інші порушення. Справа розслідувалася не процесуальною особою. Слідчий, який розслідував справу з 1999 року, наказом 22/ОС від 20 березня 2001 р. був „звільнений з посади“. Отже, 20 або 21 березня справу прийняв інший слідчий. Проте, в справі відповідної постанови немає. Згодом, попередній слідчий повертається до Зіньківського райвідділу, і, не виносячи відповідної постанови про прийняття справи, проводить слідчі дії. Адже, ст.113 КПК передбачає: „В разі прийняття до свого провадження раніш порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження“. Будь-який коментар до даної статті роз’яснює, що справу має право розслідувати тільки той слідчий, який виніс постанову про прийняття справи (Науково-практичний коментар КПК, за загальною редакцією В.Т.Маляренка, В.Г.Гончарова, стр.302)

Таким чином, всі свідчення, які отримав слідчий без винесення постанови про прийняття справи у впровадження, серед них і затримання Ш., подання про вибір запобіжного заходу – є незаконними.

Також порушено вимоги ст.156 КПК „Строки тримання під вартою“, яка передбачає „тримання під вартою під час досудового розслідування не повинне тривати більш двох місяців“. Зважаючи на те, що Ш. перебував в ІТТ з 4 по 6 січня 200 року (це три дні), і був затриманий повторно 23.листопада 2001 року, термін тримання потрібно визначати з 20 листопада 2001 року. Слідчий не звертався до суду з проханням продовжити термін тримання під вартою, то він був зобов’язаний подати начальнику СІЗО-23 постанову про звільнення, і Ш. повинні були звільнити. Та слідчий не мав намірів дотримуватися вимог КПК. Порушення закону повинен був виправити прокурор Зіньківського району, але той 31 січня підписав обвинувальний висновок, не звернувши уваги на клопотання захисника та суттєві порушення закону. Визначені порушення повинні були б виправити працівники прокуратури Полтавської області та УМВС в Полтавській області, на адресу яких захисником було відправлено кілька скарг. Розгляд їх, якщо взагалі такий був, не дав позитивних результатів. Всі скарги, відправлені на адресу прокуратури області, поверталися до прокурора Зіньківського району – саме тій особі, дії якої оскаржувалися. При цьому ігнорувалися вимоги 22 КПК „Оскарження дій слідчого і прокурора. Наказ Генерального прокурора України № 1 від 03.01.2001 р., в якому, зокрема, вказано, що „роботу із зверненнями вважати одним із важливих напрямів діяльності органів прокуратури, спрямовувати її на захист конституційних прав і свобод людини і громадянина, зміцнення законності і правопорядку“. Цим же наказом (ч.7 п.2) заборонялося „надсилати звернення громадян для вирішення тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються“. Зазначена вимога міститься також в п.3 Наказу: „Заборонити направлення звернень до прокуратур, які не мають повноважень для їх вирішення або керівники яких приймали рішення з викладених у зверненні доводів“.

В листі № 1/7-М-24 від 25.02.2002 року від УМВС в Полтавській області повідомлялося: „ Порушень законності та неправомірних дій з боку працівників міліції під час затримання Ш., утримання його в ІТТ Зіньківського району, та під час розслідування кримінальної справи, по якій в якості обвинуваченого проходить Ш., не виявлено.“

1 лютого 2002 року справа надійшла до суду.

І суд був іншої думки стосовно вищенаведених фактів, який визнав доцільними клопотання захисника, і зобов’язав слідчого подати постанову від 15 лютого 2000 року та на підставі цього виніс постанову про повернення справи на додаткове розслідування. На жаль, суд не зробив наступного кроку, який був би логічним і законним наслідком. Суд не звільнив Ш. з СІЗО, і той продовжував незаконно там перебувати. Крім того, не зазначивши інші порушення закону, суд не в повній мірі зорієнтував слідчого та прокурора на виправлення порушень.

Здавалося б, після вказаної постанови суду, органи прокуратури та УМВС визнають незаконність дій, будуть намагатися дотримуватися вимог Конституції та КПК. Але сталося протилежне. Лист УМВС № 8/М-31 від 26.02.2003 р. складається з двох речень. У першому повідомляється, що справа направляється на додаткове розслідування?!, а друге – „Про прийняте рішення по кримінальній справі № 99060253 Вам буде додатково повідомлено безпосередньо органом, який проводить досудове розслідування“.

У відповіді прокуратури №04/2-389-03 від 24.02.2003 р., зазначається, що справа прийнята слідчим до провадження. „Доводи, які викладені в Ваших скаргах будуть перевірені в ході досудового слідства, тому прокуратурою області вони направлені прокурору Зіньківського району для приєднання до матеріалів справи“.

Таким чином, читач може самостійно зробити висновок про „належну“ оцінку дій слідчих. Немає жодних сумнівів, що вимоги КПК не будуть виконані і в майбутньому.

Наведені факти свідчать про ігнорування органами досудового слідства та прокуратури вимог Конституції, КПК, а також наказів УМВС та Генеральної прокуратури.

Не можна заперечувати, що із злочинністю необхідно боротися, але робити це потрібно в рамках закону і Конституції. Гр-н Ш. протягом 16 місяців перебуває в СІЗО, 10 діб утримувався незаконно як „бродяга“. Жодна особа не понесла відповідальності за вказані дії.

Генеральний Прокурор України та Міністр внутрішніх справ неодноразово проголошували принцип законності при розслідуванні справ. Як це виконується на практиці ми бачимо на цьому прикладі. Врешті-решт чи здатна прокуратура і УМВС оцінити власні порушення , виправити їх, чи, можливо, користуватися принципами 1937 року зручніше?

Коментар „ПЛ“:
В процесі роботи ми неодноразово стикаємося з повним правовим невіглаством слідчих органів і з повним небажанням прокуратур наглядати за дотриманням чинного законодавства. На жаль, ця біда українського суспільства прийняла такий широкий розмах, що тільки докорінна реформа суду і усієї системи правоохоронних інституцій може якось виправити ситуацію. На жаль, ми не бачимо політичної волі ані у законодавчої, ані у виконавчої влади системно реформувати життєво важливі для суспільства галузі: правоохоронні, судові органи, систему охорони здоров’я. Україна, на жаль, залишається країною з неконтрольованими і розваленими системами, які працюють самі по собі.

Не варто доводити, що існувати в такому режимі держава довго не зможе. Нас чекає або повний занепад, або справжня, а не декларована усіма, хто тільки може, реформами.

З приводу конкретної справи очікуємо наступних повідомлень від п.Моторного

Інна Сухорукова

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори