пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200310
10.12.2003

Зауваження до закону України «Про права пацієнтів Україні» (Євгенія Багалій, Ірина Гончарова).

   

Євгенія Багалій, лікар-психіатр

1. У ст.1 розділу „Дискримінація пацієнта“ варто додати „і місця проживання“.

У цій же статті говориться, що лікар зобов’язаний поінформувати хворого про свою освіту, кваліфікацію і компетенцію і дати такі ж дані стосовно медичного персоналу.

Якщо врахувати, що на прийом одного хворого в поліклініці приділяється 10-15 хвилин, то природно, що, якщо лікар буде приділяти час для надання такої інформації, вислухати й оглянути хворого лікарю вже буде ніколи.

У цій же статті зазначено, що пацієнт має право самостійно вибирати метод лікування. Хіба хворий може оцінити, який метод лікування кращий, адже в більшості випадків у нього немає відповідної кваліфікації. Зате цей пункт цілком звільняє лікаря від відповідальності за невдалий вибір методу лікування.

2. У ч. 2 ст.5. зазначено, що пацієнт має право на фізичну і психічну цілісність і недоторканність.

Але як бути хірургу, якщо він повинний вирізати апендикс чи розкрити абсцес. Він же порушує фізичну цілісність і недоторканність. Чи психіатру, до якого звернувся важкий хворий з маренням. Хворий звертається до лікаря для того, щоб це марення зняти. Отже, безумовно, лікар повинний порушити психічну недоторканність.

У ст.5 пропонується: пацієнт має право на вибір і відмову від медичного втручання. А як бути з психічними хворими, які відмовилися від лікування і несуть загрозу для оточування? Або з хворими венеричними й інфекційними хворобами, які не хочуть лікуватися і являють загрозу для суспільства.

Ст.7. Іноді медична допомога надається хворим у складних ситуаціях, безпека не може бути гарантована і лікар змушений йти на ризик.

Ст.8. Незрозуміло чому після пологів плацента не може бути використана для одержання препаратів для підсадки, що є методом лікування для інших хворих, а породіллі вона вже безумовно не потрібна.

Ст.9 Далеко не усі хворі можуть, і тим більше повинні, бути ознайомлені зі своєю історією хвороби. Це не тільки порушення норм деонтології, але й в історії хвороби можуть міститися дані, що повідомили родичі, і про які хворий не повинен знати. З даними обстеження й історією хвороби хворого повинний знайомити лікар, який і повинен вирішувати в якому обсязі знайомити хворого з історією хвороби.

Ст.11. Пацієнт не може вирішувати самостійно, які методи діагностики і лікування йому показані. Це справа лікарів, які несуть відповідальність за вибрані методи діагностики і лікування.

Ст.17. „Примусова госпіталізація можлива тільки за рішенням суду“. Це положення вступає в протиріччя з законом про психіатричну допомогу, що діє в даний час в Україні.

У законі про права пацієнтів немає чіткого визначення, що вважати медичною допомогою, а що медичною послугою.

Одне з найбільш складних питань медичної деонтології (науки про взаємини хворого і лікаря) – це питання про доцільність і необхідність повного інформування хворого про його захворювання. З огляду на величезну роль психіки людини в боротьбі з хворобою, іноді важливо сказати хворому, що його хвороба є серйозною, але вилікуваною, з якою треба боротися. У випадку невиліковної хвороби питання про інформованість пацієнта здобуває величезну важливість і зайва інформація іноді може зіграти негативну роль. Питання про ступінь інформованості хворого в кожному конкретному випадку повинний вирішувати лікар з урахуванням особливостей характеру і психіки хворого.

Ірина Гончарова, лікар – психіатр, м.Харків

Ст.1 (абзац 4). Пацієнти, що перебувають в „однаковому з точки зору медицини статусі“ мають однакові вік і стан здоров’я, в іншому випадку їх статус не може вважатися однаковим. Згадування соціально-економічного статусу є некоректним, бо існують платні медичні установи.

Ст.1 (абзац 9). Хто і на підставі яких документів має надавати відомості про „освіту, кваліфікацію і компетенцію“? Цілком зрозуміло, якщо людина працює на посаді лікаря або медсестри вона має відповідну освіту. Компетенція – вживання цього терміну взагалі є некоректним, бо засвідчити компетенцію документально неможливо.

Ст.1 (абзац 14). Незрозуміле який вибір мають на увазі автори закону.

Ст.5. і ст.8. Абсолютно не зрозуміло, що таке „фізична і психічна цілісність і недоторканність“, і яку допомогу можна надати пацієнтові не порушивши їх.

Ст.8 (абзац 3). Вважаю за потрібне змінити цей абзац таким чином: „Вилучені у процесі надання хірургічної допомоги пацієнту протези, органи, тканини і середовища організму, включаючи тканини і середовища, що відриваються в процесі пологів, і абортивний матеріал можуть бути використані з дослідницькими або іншими медичними цілями, якщо немає письмової заяви пацієнта з запереченням такого використання“.

Ст.10 (абзац 3). Що таке „обмежено дієздатна особа“ – в українському законодавстві такого не існує.

Ст.11 (абзац 2,6). – ці абзаци суперечать один одному. Треба: пацієнт має право на вибір та заміну лікуючого лікаря, або будь – якого іншого мед. працівника.

Ст.11 (абзац 9). Хто має право заборонити пацієнтові залишати лікувальну установу? Це може зробити лікар, консиліум лікарів, чи потрібно рішення суду?

Ст.14 (абзац 5). Треба виключити частину речення „не спрямоване на зміну геному нащадків“. Цілком зрозуміло, що кожний хворий на спадкове захворювання хоче не тільки вилікуватися сам, але й мати здорових нащадків.

Ст.14. В законі нічого не сказано про розтин померлих. В яких випадках він є обов’язковим, а в яких родичі померлого або сам пацієнт ще за життя може відмовитись від розтину у випадку смерті?

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори