пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200335
14.12.2003

Ювілей Євгена Сверстюка.

   

Народився 13.12 1928 р., в с. Сільце Горохівського р-на у Волинській обл. в селянській родині. Старші брати Сверстюка були членами молодіжної мережі ОУН, один з них загинув, другий був репресований.

У 1952 р. Євген Сверстюк закінчив філологічний факультет Львівського університету, у 1953-1956 р.р. — аспірант НДІ психології. У 1956-1959 р.р — викладач української літератури в Полтавському педагогічному інституті. У 1959-1960 і 1962-1965 р. р. — старший науковий співробітник Київського НДІ психології. У 1961-1962 р.р — завідувач відділом прози журналу “Вітчизна”. Чотири рази в ці роки звільнявся з роботи з політичних мотивів. До захисту кандидатської дисертації не був допущений. Останнє звільнення в 1965 р. зв’язано з виступом Євгена Сверстюка на вчительській конференції на Волині. Мова йшла про естетичне виховання. Євген Сверстюк говорив, що естетичне виховання — це уже воля, але треба спочатку навчитися говорити правду, не брехати дітям. Деякі з тих, що зібралися, переполошилися, було навіть питання, чи за дорученням ЦК зроблена ця доповідь. З 1965 р. до арешту в 1972 р. — відповідальний секретар редакції “Українського ботанічного журналу”.

З часу виникнення в 1960 київського Клубу творчої молоді, був одним з найактивніших його учасників.

Одним з найбільш гострих і популярних добутків українського самвидаву 60-х років був анонімний памфлет про пожежу в Київській центральній науковій бібліотеці 24 травня 1964, внаслідок якого була знищена велика кількість літератури по українознавству й архівним документам, “З приводу процесу над Погружальським”, написаний, як з’ясувалося згодом, Євгеном Сверстюком у співавторстві з І.Світличним. Широке поширення в самвидаві одержали його відомі есе “Собор у риштованні”, “Іван Котляревський сміється”, “Остання сльоза”, “На мамине свято”. “Магістральна ідея публіцистики Євгена Сверстюка — значення духовності у формуванні особистості, нації, суспільства, її безумовний пріоритет у всій ціннісній системі суспільного буття...” (М.Коцюбинська).

Євген Сверстюк був заарештований 14.01.72 у період масових арештів серед української інтелігенції. Більшість арештованих було засуджено восени того ж року, а слідство у справі Євгена Сверстюка затяглося більше ніж на рік, хоча справа була чисто “літературною” — свої твори автор підписував власним ім’ям і тому нема чого було розслідувати. Засуджений Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР 16-24 квітня 1973 на максимальний термін — 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.

Відбував термін у 36-му і 35-му таборах у Пермській обл. Брав участь у численних акціях протесту — голодуваннях і страйках, знаходився під особливим спостереженням.

У засланні (с. Богдарин Бурятської АРСР) працював столяром геологічної експедиції.

Звільнений у жовтні 1983. У Києві влаштувався на столярну роботу, яку втратив в 1988 у зв’язку з поїздкою до Американського посольства на зустріч дисидентів.

Починаючи з літа 1987 р., Євген Сверстюк брав активну участь у роботі напівлегального Українського культурологічного клуба, зокрема, виступив з лекцією в зв’язку з 50-річчям загиблого в таборах Василя Стуса й оголосив про передачу цього тексту в Лондонський центр Міжнародного Пен-клуба.

З 1989 р. Євген Сверстюк є незмінним редактором християнської газети “Наша віра”. Відстоює позиції Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), що не бажає бути державною Церквою.

З 1989 р. — президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції, що присуджує щорічні премії ім. В.Стуса. У 1993 Євген Сверстюк обраний президентом Українського Пен-клуба.

У 1993 Євген Сверстюк захистив у Вільному Українському університеті (Мюнхен) докторську дисертацію з філософії на тему “Українська література і християнська традиція”.

Євген Сверстюк автор численних есе і статей з літературознавства, психології і релігієзнавства, віршів і перекладів з німецької, англійської, російської.

Лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1995), лауреат премії ЮНЕСКО “За міжконфесіональну та міжетнічну толерантність”. Дійсний член Української Вільної Академії Наук (США, 1996).

Вельмишановний пане Євгене!
Від щирого серця вітаємо Вас із ювілеєм! Бажаємо Вам міцного здоров’я, невичерпного життєвого оптимізму, миру і злагоди!

Харківська правозахисна група

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори