пошук  
версія для друку
30.03.2004

Виклад фактів №11. Cтрати без судового розгляду або безпідставні страти

   

Вступ

"Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту
недоторканність". (Загальна декларація прав людини)

"Ніхто не може бути безпідставно позбавлений життя"
(Міжнародний пакт про громадянські та політичні права).

Яке з прав людини може бути більш основоположним або заслуговувати на більшу повагу, ніж право на життя? Відзначалося, що"воно є найважливішім і основним з прав людини. Це те підгрунтя, на яке спираються всі права людини". У статті 3 Загальної декларації прав людини безпосередньо йдеться про те, що "кожна людина має право на життя"...

Стурбованість міжнародного співтовариства у плані сприяння здійсненню захисту найголовнішого і очевидного з прав людини посилилася останніми роками з усвідомленням того, що зневажливе ставлення до людського життя є широко розповсюджене і загрожує самим основам цивілізованого людського суспільства. Це питання вже не є питанням, що розглядається виключно у межах внутрішньої юрисдикції держав, а є таким, що набуло міжнародного значення. У цьому зв’язку варто відзначити, що у 1989 році Генеральна Асамблея прийняла другий Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, спрямований на скасування смертної кари.

Двадцять років тому Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй розглядала захист права на життя головним чином з точки зору прав осіб, засуджених на основі закону до страти. У резолюції 2393 (XXIII) від 26 листопада 1968 року генеральна Асамблея закликала уряди забезпечити найретельніше дотримання процесуальних норм і максимальні гарантії для осіб, звинувачуваних у вчиненні найтяжчих злочинів у країнах, де існує смертне покарання.

У 1980 році ситуація змінилася: на шостому Конгресі Організації Об’єднаних націй з попередження злочинності й поводженню з правопорушниками, який було проведено у Каракасі (Венесуела) головна увага була сконцентрована на політичних вбивствах, вчинених як в межах Закону, так і за його межами. Конгрес засудив "практику вбивств і страт політичних противників або підозрюваних порушників, вчинених збройними силами, органами з дотримання правопорядку або іншими урядовими установами, воєнізованими чи піввоєнізованими чи політичними угрупованнями", що діють призовано або мають підтримку з боку офіційних сил чи установ.

генеральна Асамблея, стурбована випадками страт без судового розгляду, які мали місце у багатьох частинах світу, і безпідставними стратами ($F Резолюція 35/172 Генеральної асамблеї від 15 грудня 1980 року.), визнала наявність вбивств за політичними умовами й настіно закликала держав-учасниць дотримуватися мінімального стандарту вмісту положень статтей 6, 14 й 15 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, що стосуються права на життя й різних заходів, які гарантують справедливе й об’єктивне судочинство.

Щодо смертних вироків, то Генеральна Асамблея запропонувала державам-учасницям вивчити можливість зробити автоматичним застосування процедури оскарження, а також розгляд питання про амністії, помилування або пом’ягшення вироку. Смертний вирок не повинен виконуватися до завершення процедур оскарження і помилування й, у будь-якому випадку, до завершення розумного терміну після винесення вироку.

Через збільшення кількості повідомлень про страти і вбивства з політичних мотивів, Підкомісія з попередження дискримінації і захисту меншин ($F Створена Комісією з прав людини у 1946 році для проведення досліджень, зокрема у світі Загальної декларації прав людини, і подання рекомендацій Комісії, що стосуються запобігання будь-якої дискримінації стосовно прав людини і основних свобод, а також для захисту расових, національних, релігійних та мовних меншин. підкомісія складається з 26 членів, які виступають особисто.), яка до початку 80-х років пов’язувала страти без судового розгляду з практикою насильницьких або недобровільних зникнень осіб, вирішила розглядати такі страти окремим питанням й у 1982 році подала це питання на розгляд Комісії з прав людини.

Призначення спеціального доповідача

Впжливою подією, що продемонструвала стурбованість міжнародного співтовариства у зв’язку з існуванням огидної практики страт без судового розгляду або безпідставних страт, став той факт, що у резолюції 1982/35 від 7 травня 1982 року Економічна і Соціальна Рада звернулася з проханням до Голови Комісії з прав людини призначити спеціальним доповідачем особу з визнаною міжнародною репутацією "для розгляду питань про безпідставні страти або страти без судового розгляду". Це був перший випадок, коли Організація Об’єднаних Націй призначила особу для вивчення конкретного виду порушень прав людини на всесвітній основі.

У 1982 році Спеціальним доповідачем з питання про страти без судового розгляду або безпідставні страти було призначено пана С.Амоса Вако, юриста із Кенії, який користується авторитетом у питаннях прав людини.

Визначення

У своїх доповідях Спеціальний доповідач дав таке попереднє визначення страти без судового розгляду або безпідставної страти:

позбавлення життя внаслідок вироку, винесеного у відповідності з процедурою, в ході якої не було витримано належні процесуальні норми і, зокрема, мінімальні гарантії, викладені у статтях 6, 14 та 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до страти, прийняті Економічною і Соціальною радою в резолюції 1984/50 від 25 травня 1984 року;

позбавлення життя через вбивство, скоєне на підставі розпорядження уряду або за його участі, терпимому ставлені або з його явної мовчазної згоди без будь-якого суду чи слідства;

позбавлення життя внаслідок зловживання владою або надмірного застосування сили посадовими особами у підтриманні правопорядку;

позбавлення життя цивільних осіб військовослужбовцями або співробітниками сил безпеки на порушення законодавства, що діє у період стану війни або збройного конфлікту.

Вони також визначаються як незаконні страти чи вбивства, оскільки таке позбавлення життя здійснюється без суду і слідства і водночас є незаконним як на погляд внутрішньодержавного і міжнародного права.

Явища

У своїй першій доповіді, поданій Комісії з прав людини у 1983 році, пан Вако відзначив, що за його оцінкою, протягом останніх 15 років в результаті таких страт загинуло як мінімум два мільйони чоловік.

Повідомленняу таких випадках надходили майже з усіх частин світу, а у деяких країнах такі страти відбуваються систематично. Їхніми жертвами стають представники усіх прошарків населення, а також релігійних груп і етнічних меншин. До них належать і неповнолітні, і люди похилого віку, і жінки.

Загальним є те, що жертви виступали проти (або просто розглядались як противники) тих, хто був при владі, або проти деяких аспектів політики чи економічних програм, здійснюваних на той час у відповідних країнах. Відповідальність за вчинення страти без судового розгляду чи безпідставних страт на порушення конституцій або національного законодавства було покладено на уряди цих країн.

Страти без судового розгляду чи безпідставні страти найчастіше мають місце під час безладдя у тій чи іншій державі, коли уряд стикається з діючими в країні протиборствуючими силами чи коли виникає конфлікт між групами, які дотримуються різних релігійних чи політичних переконань. Такі страти є однією з особливостей тих ситуацій, коли введено надзвичайний стан, а також після успішних чи невдалих спроб державного перевороту.

За умов політичної напруженості, навіть за відсутності надзвичайного стану, такі вбивства здійснюються або для усунення конкретних осіб, або практично без розбору в ході демонстрацій чи страйків.

Двома іншими аспектами цієї проблеми є надмірне чи незаконне застосування сили посадовими особами у підтримці правопорядку і випадки смерті під час утримання під вартою.

Страти без судового розгляду і безпідставні страти щільно пов’язані з іншими грубими порушеннями прав людини і часто стають їх безпосереднім наслідком. Часто-густо ім передують насильницькі чи надобровільні зникнення осіб або тортури й інші жорстокі нельдські або принижуючі гідність види поводження, покарання, безпідставний арешт чи затримання. Вони також мають місце у ситуаціях, які характеризуються масовим і брутальним зневажанням свободи думки, совісті та релігії й/або нетерпимістю за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії або соціального походження.

Повноваження розширюються

Резолюція 1982/35 Економічної і Соціальної Ради, у якій закріплено мандат Спеціального доповідача, не містить чіткого визначення його меж чи мандату. Відповідно до цієї резолюції Спеціальний доповідач повинен займатися розглядом "питань про безпідставні страти або страти без судового розгляду" й "подати Кломісії з прав людини всеохоплюючу доповідь про випадки застосування таких страт поряд з власними висновками та рекомендаціями". Починаючи з 1985 року повноваження Спеціального доповідача розширювалися, щоб він міг відігравати активнішу роль. Спеціального доповідача було наділено повноваженнями "ефективно реагувати на отримувану ним інформацію, особливо коли безпідставна страта чи страта без судового розгляду неминуча чи коли є загроза такої".

Спочатку Спеціальний доповідач розділяв явища страт без судового розгляду або безпідставних страт на чотири групи, а саме: страти, пов’язані із судовими чи іншими розглядами, страти у період воєнного стану, страти, пов’язані із забезпеченням правопорядку, страти під час затримання чи утримування під вартою. Хоча, як уявляється, резолюції, що закріплюють повноваження Спеціального доповідача, обмежують концепцію страт без судового розгляду або безпідставних страт діями чи бездіяльністю, привласненими урядом або державними посадовими особами, спеціальний доповідач висловив думку про те, що варто приділити більше уваги питанню про відповідальність неурядових груп за дії чи бездіяльність, що так само призводять до позбавлення життя, як і страти без судового розгляду або безпідставні страти.

У міру того, як мандат Спеціального доповідача поновлювався Економічною і Соціальною Радами на регулятниз засадах, коло його повноважень поступово уточнювалося в ході практичної діяльності, й тепер Спеціальний доповідач займається розглядом таких ситуацій:

1. Підтвердженням страд чи випадків смерті, які могли мати місце за відсутності гарантій, спрямованих на захист прав на життя і закріплених у ряді міжнародних документів, таких, як міжнародний пакт про громадянські і політичні права (статті 4, 6, 7, 9, 14 і 15), Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями (резолюції Економічної і Соціальної Ради 663 С (XXIV) від 31 липня 1957 року й 2076 (LXII) від 13 травня 1977 року), Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (резолюція 34/169 Генеральної Асамблеї від 17 грудня 1979 року), Конвенція проти тортур та інших жорстоких, нелюдських, або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (резолюція 39/46 Генеральної Асамблеї від 10 грудня 1984 року), Заходи, що гарантують захист прав всіх, засуджених до смертної кари (резолюція 1984/50 Економічної і Соціальної Ради) й принципи ефективного попередження й розслідування позазаконних, безпідставних та сумарних страт (резолюція 1989/65 Економічної і Соціальної Ради). Спеціальний доповідач розглядав такі твердження:

а) які мали місце або неминучі страти:

і)без судового розгляду;

іі) із судовим розглядом, але без гарантій захисту прав звинувачуваного, передбачених у статтях 14 і 15 вищезгаданого Пакту;

b) випадки смерті, що мали місце:

і) внаслідок тиртур чи жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження під час ув’язнення;

іі) внаслідок зловживання силою поліції, збройними силами або будь-якими іншими урядовими чи напівурядовими органами;

ііі) внаслідок нападу напіввоєнізованих груп, що діють під контролем властей;

іv) внаслідок нападу окремих осіб і груп, які не знаходяться під контролем властей, але діють у змові з офіційними властями чи при їхньому потуранні.

2. Крім того, Спеціальний доповідач почав вживати заходів у зв’язку з розглядом випадків погроз фізичною розправою, які за твердженням, виходили від:

і) працівників поліції, військовослужбовців або будь-яких інших урядових чи напівурядових сил;

іі) окремих осіб або напіввоєнізованих груп, що діють під контролем властей або у змові з офіційними властями чи при їхньому потуранні.

Спеціальний доповідач отримує велику і постійно зростаючу кількість звернень, листів, повідомлень та інших матеріалів від урядів, неурядових організацій і окремих осіб з інформацією про страти без судового розгляду або безпідставні страти. Спеціальний доповідач розглядає і аналізує всю отриману інформацію.

У здійсненні своїх повноважень спеціальний доповідач може діяти в чотирьох основних напрямах. Перший полягає у повідомленні про страти без судового розгляду або безпідставні страти зацікавлених держав й надсиланні ім запитів щодо інформації, особливо про офіційні розслідування, судові процеси, а також про переслідування і покарання осіб, які несуть відповідальність за вчинення таких вбивств.

По-друге, у тих випадках, коли страта неминуча або існує загроза її, він надсилає термінові повідомлення відповідним державам, у яких пропонує дотримуватися вищезгаданих міжнародних норм і просить подати відповідну інформацію. У деяких випадках, керуючись гуманітарними міркуваннями, він закликає відстрочити страту або надати помилування.

По-третє, на запрошення урядів Спеціальний доповідач відвідує відповідні країни у зв’язку з розглядом тверджень про випадки страт без судового розгляду, безпідставні або незаконні страти.

По-четверте, він бере участь у семінарах або конференціях з цього питання з метою більш повного інформування урядів і неурядових організацій про свою роль.

По-п’яте, Спеціальний доповідач також проводить спільні слухання з конкретних ситуацій. наприклад, він регулярно проводив спільні слухання із Спеціальною робочою групою експертів у південній частині Африки.

І врешті, він регулярно зустрічається з представниками урядів для проведення консультацій щодо цього явища в цілому, а також з конкретних випадків.

Відповіді урядів на запити Спеціального доповідача варіюються від детальної інформації щодо повідомлених випадків до категоричних спростувань. Хоча все більша кількость урядів співробітничає зі спеціальним доповідачем, відповідаючи на його запити, чимало з його повідомлень як і колись, залишаються без відповіді.

Доповіді Спеціального доповідача

На підставі резолюцій, прийнятих Економічною і Соціальною Радою і Комісією з прав людини, Спеціальний доповідач щороку подає доповідь Комісії з прав людини. Його доповіді містять виклад діяльності, повідомлення про страти без судового розгляду або безпідставні страти, а також висновки та рекомендації. Його відповідь публічно обговорюється комісією з прав людини на її щорічних сесіях, і в цих обговореннях беруть активну участь представники урядів і неурядових організацій; до цього часу результатом таких обговорень завжди було прийняття резолюцій з цього питання.

Узгодженні зусилля

Завдяки діяльності Спеціального доповідача Комісія з прав людини координує зусилля з Комітетом попередження злочинності і боротьбі з нею і з періодично проводжуваними Конгресами Організації Об’єднаних Націй з попередження злочинності і поводженню з порушниками, на яких також розглядаються питання незаконних страт, страт без судового розгляду і безпідставних страт. У межах Секретаріату Організації Об’єднаних Націй Центр прав людини у Женеві щільно співпрацює з відділенням попередження злочинності і карному правосуддю Центру соціального розвитку і гуманітарних питань у Відні.

Відповіді

У більшості суспільств мають місце масові вбивства й вбивства окремих осіб. Спеціальний доповідач з питання про страти без судового розгляду або безпідставні страти вже протягом ряду років має справу із зростаючою кількістю закликів до припинення страт і повідомлень про вже вчинені страти і вбивства. Деякі поширені тенденції були проаналізовані Спеціальним доповідачем у його доповідях. У ряді країн мали місце відступи від положення законів, що підривало гарантії права на життя, закріплені у законодавстві й в національних конституціях. У деяких країнах для приборкання росту злочинності використовували такі заходи, як прискорене судочинство, ретроактивне застосування нових законів і прямі дії проти підозрюваних злочинців, що не сприяло дотриманню права на життя.

У деяких країнах зберігається великий розрив між правовими і конституційними гарантіями права на життя і фактичним станом справ. Існують приклади, коли національніь закони, як і колись, суперечать міжнародним пактам про праава людини, внаслідок чого зберігається можливість вчинення страт без судового розгляду або безпідставних страт, а також інші приклади, коли такі страти здійснюються навіть незважаючи на те, що у законодавстві передбачено усі необхідні гарантії.

Протягом останніх років на передній план вийшло питання про "ескадрони смерті". Спеціальний доповідач вважає, що незалежно від того, чи діють екстремістські групи, які несуть відповідальність за вбивства, незалежно від урядів або за їхньої підтримки, потуранні чи завдяки терпимому ставленню з боку останніх, уряди повинні забезпечувати, щоб право на життя було гарантоване і захищене від замахів будь-яких осіб, які намагаються його порушити, і несуть за це відповідальність.

Дії

Спеціальний доповідач відзначав, що один із засобів, через які уряди могли б продемонструвати своє прагнення ліквідувати страти без судового розгляду або безпідставні страти, полягає у проведенні ретельного розгляду і розслідувань, а також у переслідуванні й покаранні осіб, визнаних винними.

У більшості країн існують правові, судові й адміністративні системи розслідування причин смерті, яка настала за неприродніх, незвичайних або підозрілих обставин. Однак, у тих випадках, коли смерть була спричинена діями поліції, армії або інших органів з дотримання правопорядку чи осіб, що діють під їхнім захистом, у багатьох країнах де події розглядалися Спеціальним доповідачем, розслідування аббо припинялося біля дверей казарм, або не давало остаточних результатів.

він запропонував розробити міжнародні норми для забезпечення того, щоб розслідування проводилися по всіх випадках смерті за підозрілих обставин і особливо до яких причетні органи з до тримання правопорядку. Причина і характер смерті мають ставати об’єктами своєчасного, неупередженого і ретельного розслідування.

Позивачі, свідки й особи, які проводять розслідування, а також їхні сім’ї повинні користуватись масимальним захистом з боку держави. Сім’ї жертв та їхні адвокати повинні мати можливість доступу до інформації, а рішення суду набувати гласності.

Завдяки зусиллям органів Організації Об’єднаних Націй і неурядових організацій у 1989 році було зроблено важливий крок уперед внаслідок прийняття Економічною і Соціальною Радою резолюції 1989/65, у якій були підтримані "Принципи ефективного розслідування незаконних, безпідставних та сумарних страт", рекомендовані комітетом по запобіганню злочинності й боротьбі з нею Організації Об’єднаних Націй. У резолюції Економічна і Соціальна Рада рекомендувала урядам урахувати ці принципи в межах їхнього національного законодавства і практики і системи карного правосуддя, військовослужбовців, юристів, а також членів виконавчих і законодавчих органів й громадськості в цілому.

Разом з тим Організація Об’єднаних Націй опублікувало керівництво з ефективного запобігання і розслідування позазаконних, безпідставних і сумарних страт, у якому містяться покладні типові керівні принципи проведення розтину трупів. Керівництво в цілому спирається на "Протокол Мінесота" і є результатом спільних зусиль, докладених міжнародною групою експертів у галузі судової медицини, юристами, експертами з питань прав людини й іншими особами за ініціативою Комітету юристів штату Мінесота за права людини.

Центр прав людини здійснює програми підготовки з питань прав людини для судів, звинувачувачів, посадових осіб з дотриманням правопорядку і військовослужбовців для конкретних країн, а також на регіональних підвалинах. Центр подає консультативні послуги з метою сприяння урядам у вирішенні серьйозних проблем у галузі прав людини у їхніх країнах.

Спеціальний доповідач звертав увагу на потреби країн, що позбавляються авторитарного ладу і потребують міжнародної допомоги для відновлення поваги до прав людини, зокрема до права на життя. у своїх рекомендаціях він запропонував, щоб при підготовці всіх посадових осіб з дотримання правопорядку уряди робили основний наголос на важливості дотримання права на життя. Уряди також повинні:

ратифікувати міжнародні документи з прав людини, такі як Міжнародний пакт про громадянські і політичні права і Факультативний протокол до нього та Конвенцію проти тортур та інших жорстоких, нельдських або принижуючтх гідність видів поводження і покарання;

переглянути свої закони і положення з метою прийняття жорстокіших заходів для запобігання випадків смерті, викликаних незаконним або надмінним застосуванням сили співробітниками органів безпеки, посадовими осбами з додержання правопорядку або іншими державними посадовими особами;

переглянути свою систему розслідування випадків смерті за підозрялих обставин, щоб забезпечити проведення неупередженого і незалежного розслідування при належному розтині трупів;

переглянути судові процедури, особливо процедури спеціальних судів, щоб забезпечити належні гарантії прав звинувачуваних.

Він також запропонував урядам і міжнародним організаціям докласти активніших зусиль у здійсненні сильної діяльності в межах програм допомоги з метою відновлення або підвищення поваги до прав людини.

Обізнаність світової громадськості

Протягом останнього десятиліття відбулися істотні зміни у громадській думці. Було трохи піднято завісу секретності і обману, яка приховувала страти без судового розгляду або безпідставні страти, і тепер світовій громадськості краще, ніж будь-коли раніше, відомі характер, масштаби і винуватці вбивств чи то вбивства внаслідок прямих дій уряду, вбивства, самочинно здійснені офіційними особами, чи вбивства, здійснені групами, непідконтрольними уряду, чи з мовчазною згоди влади.

Страти без судового розгляду й свавільні страти як і колись, здійснюються, й припинити їх буде нелегко. Однак сила громадської думки й активізація зусиль міжнародного співтовариства настійних, нерідко узгоджених зусильОрганізації Об’єднаних Націй, регіональних та національних органів з питань прав людини й неурядових організацій вселяють надію на те, що у майбутньому буде все важче позбавляти людей життя на порушення міжнародних норм в галузі прав людини й уникати покарання тим, хто несе відповідальність за подібні дії.

Способи подання інформації або повідомлень Спеціальному доповідачеві

Будь-які особи, групи чи організації, які мають вірогідні дані про здійснення страт без судового розгляду чи безпідставні страти, про неминучі страти або випадки погроз фізичною розправою, можуть передавати таку інформацію Спеціальному доповідачеві листом, телеграмою, телексом або телефаксом. Надзвичайна важливість мають основні дані, такі, як повні імена жертв, дата і місце здійснення страти. Для того, щоб Спеціальний доповідач міг оцінити конкретний випадок або подію, важливо також щоб повідомлення містило опис обставин вбивства або страти і допоміжну інформацію, вказання свідків чи осіб, підозрюваних у вчинені страти. Інформацію направляти на адресу:

Special Rapporteur jn Summary or Arbitrary Executions c/o Centre fo Human Rights United Nations Office at Geneva 1211 Geneva 10 Switzerland Телекс: 41 29 79 Телефакс: 733 98 79

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори