пошук  
версія для друку
07.04.2004

29 січня - 7 лютого 2001 р

   


Проблеми правозахисту

Сюзанна Станік, міністр юстиції України:

“... Зростає у порівнянні з попередніми роками кількість звернень громадян до Європейського Суду. Так, впродовж 1999 року до Європейського Суду з прав людини надійшло 770 заяв, а на початок жовтня 2000 року таких заяв було вже 1339.

Майже 500 заяв зареєстровано Європейським судом, 7 заяв визнано прийнятними до судового розгляду”.

(“Юридичний вісник України”, № 5, лютий 2001 р.)

***

Богдан Ринажевский, прокурор Львовской области:

“Согласно Закону “О прокуратуре”, а также решению Конституционного суда, в деятельность наших органов не имеет права вмешиваться ни одно должностное лицо, в том числе и Уполномоченный по правам человека. Поэтому я объяснил членам комиссии Уполномоченного, что они выходят за рамки законов, поскольку должны работать совместно с представителями Генеральной прокуратуры или с разрешения генерального прокурора. Никаких законов я не нарушал...”

(“Киевские ведомости”, 2 лютого 2001 р.)

Судові процеси

Супруга Сергея Иванченко, которому следствие отводит роль организатора покушения на Наталью Витренко, подтвердила заявление обвиняемых о том, что в Криворожском СИЗО признательные показания Владимира Иванченко и Андрея Самойлова о том, что они бросали в лидера ПСПУ гранаты, были получены под давлением. Суд принял решение привлечь к процессу в качестве свидетелей сотрудников милиции и СИЗО, которые допрашивали задержанных в Кривом Роге.

Наталья Сокуренко, криворожская журналистка и доверенное лицо Витренко на президентских выборах, которая, по словам Владимира Иванченко, попросила его бросить в лидера ПСПУ петарду, полностью опровергла в суде слова обвиняемых.

Между тем, через несколько дней после теракта, она провела пресс-конференцию, на которой заявила, что гранаты бросали не Самойлов и Иванченко, и что милиция задержала не тех. Однако через некоторое время ее мнение о происшедшем изменилось в противоположную сторону.

(“Киевские ведомости, 29 січня 2001 р.)

Громадянське суспільство

Пресс-центр Службы безопасности Украины распространил комментарий по поводу событий в генеральном консульстве Украины в Мюнхене (Германия) с участием украинского гражданина Игоря Стельмаха.

СБУ сообщила, что в рамках расследования уголовного дела об исчезновении журналиста Георгия Гонгадзе выполняет “отдельные поручения Генеральной прокуратуры Украины”.

Из сообщения следует, что 26 января в помещении генконсульства в Мюнхене “командированный сотрудник СБУ в соответствии с поручением прокуратуры” планировал провести допрос гражданина Украины Стельмаха, временно находящегося на территории ФРГ. Тот прибыл в консульство не один, его “сопровождала группа людей”. Прочитав текст поручения Генпрокуратуры относительно его допроса в качестве свидетеля, он заявил, что будет давать показания только в присутствии своего адвоката.

“На замечание, что действующее законодательство Украины не предусматривает участия адвоката в допросе свидетеля, Стельмах выхватил текст поручения Генпрокуратуры и покинул помещение дипломатического учреждения”, — сообщает СБУ.

Поведение Стельмаха, а также незамедлительная реакция “некоторых известных политиков Украины на вышеуказанное событие, в частности, Александра Мороза, свидетельствует об их причастности к раскручиванию политического скандала, связанного с исчезновением Гонгадзе”, — говорится в сообщении пресс-центра СБУ.

По словам народного депутата Сергея Головатого, Игорь Стельмах должен был передать ему результаты проведенной в Германии экспертизы останков, которые могут принадлежать пропавшему журналисту.

(“Сегодня”, № 25, 1 лютого 2001 р.)

***

Наслідки зустрічі Президента з народним депутатом Сергієм Головатим не забарилися, і вони не зовсім приємні для Сергія Петровича.

Його не затвердили представником України у Європейській комісії “За демократію через право”, відомій як Венеціанська комісія, чим фактично позбавили можливості робити критичні закиди в бік української влади на європейській арені в офіційному статусі.

У президентському указі йдеться про те, що увільнено Сергія Головатого у зв’язку з закінченням сроку повноважень. З 1999 року Головатий був заступником голови у Венеціанській комісії. Невідомо, як тепер бути з посадами, адже Президент України навряд чи може увільнити Головатого з виборчої посади заступника голови.

На місце Головатого призначено нинішнього міністра юстиції Сюзанну Станік.

(“Україна молода”, № 22, 3 лютого 2001 р.)

***

“Зона, вільна від конституції” — так охарактеризував центральну площу Кіровограда та прилеглі до неї вулиці міський голова Олександр Нікулін після того, як рішенням Ленінського районного суду за поданням голови обласної ради Василя Сібірцева на них до 1 квітня 2001 року було обмежено проведення політичних та інших акцій.

Тим часом наметове містечко учасників акції “Україна без Кучми” з початку тижня дислокується на площі перед міськвиконкомом.

“Голос України”, № 21, 3 лютого 2001 р.)

***

О проведении акции “За Украину без Кучмы” местную власть Сум заблаговременно проинформировали. Однако к ее началу на заявленном месте было около 20 работников милиции (большинство в штатском), которые категорически запретили начинать акцию, ссылаясь на устное распоряжение управляющего делами Сумского горисполкома М. Баранова.

У пикетчиков с применением физической силы отобрали личные вещи — палатки, спальные мешки, надувные матрацы, одеяла и тому подобное...

Этими незаконными действиями руководили майоры милиции О. Сыса и С. Сабина. А заместитель начальника городского УВД полковник М. Лазоркин наблюдал за событиями со стороны из легкового автомобиля.

(“Товарищ”, № 5, лютий 2001 р.)

***

За даним “УМ” звільнено з-під варти трьох членів організації “Щит Батьківщини” — київських студентів Галину Замкову та Олександра Пастуха і 40-річного львів’янина Стефана Мерцала, яких 1 лютого було затримано в районі майдану Незалежності в Києві. За твердженням правоохоронців, їх “пов’язали” для встановлення осіб, оскільки вони були без документів. Ще в протоколі про адміністративне порушення сказано, що вони “чинили опір”.

Представники “Щита Батьківщини” тепер мають сплатити кожен по 136 гривень штрафу згідно з рішенням Старокиївського районного суду.

(“Україна молода”, № 22, 3 лютого 2001 р.)

***

30 січня у Житомирі було відновлено наметове містечко учасників акції “Україна без Кучми”, яке напередодні знесли місцеві правоохоронці, і на підступах до нього з’явились нові позначки: “Перевірено, Кучми немає?”

Окрім наметів від кожного району Житомирщини, з’явились тут і намети від Вінницької та Хмельницької областей. Переночувавши, мешканці “Зони, вільної від Кучми” вирушили на Київ.

Влада застосувала щодо учасників походу тактику “випаленого поля”. Селяни розповідали, що їх “суворо попередили”, щоб не надавали житомирянам ніякої підтримки, не пускали в свої домівки. “Якщо надасте — пенсій не буде, городи зостануться незораними” і т.п.

Особливу старанність щодо цього виявила місцева влада в селі Ставище Брусилівського району. Тільки-но учасники походу зупинились, щоб повечеряти в кафе, як прибув сільський голова і зажадав від господаря випровадити їх. Оскільки цього не сталося, вимкнув світло... Коли стало зрозуміло, що заборона на розквартирування не виконується, в селі до ранку погасло світло.

Надалі, щойно колона підходила до магазинів чи кафе, на їхніх дверях миттєво з’являлися таблички: “Санітарна година”.

(“Сільські вісті”, №18, 6 лютого 2001 р.)

***

6 лютого у Києві комуністи братимуть участь в акції “Україна без Кучми”, однак, на відміну від соціалістів, “у них принципово інший підхід до вирішення цієї проблеми”.

За словами лідера комуністів Петра Симоненка, сьогодні потрібно боротися “проти режиму, усієї системи нинішньої влади, а не проти одного Президента Леоніда Кучми”.

(“Сільські вісті” № 18, 6 лютого 2001 р.)

***

Вчера в Киеве состоялись манифестации, организованные противниками действующей власти. На центральной площади столицы ситуация накалилась до предела. На время оставив свой палаточный городок, многочисленная толпа противников существующего строя с антипрезидентскими лозунгами направилась к улице Банковой, где находится Администрация Президента.

Пока пикетирующие осаждали Администрацию Президента, на Крещатик, где расположился палаточный городок участников акции “Украина без Кучмы”, появились около ста молодчиков под чёрными флагами с символикой анархистов. Они-то и снесли палаточный лагерь, расположившийся возле обнесённой забором площади перед консерваторией. Оставшиеся возле лагеря немногочисленные группы людей подверглись нападению “анархистов”, дело дошло до локальных драк. А тем временем оповещенные о потасовке на Крещатике пикетчики вернулись с Банковой защищать свой лагерь. Опять начались локальные драки.

Именно в этот момент на Крещатике появились бойцы ОМОНа в бронежилетах и масках...

(“Факты”, №21, 7 лютого 2001 р.)

***

Заява для преси колишніх політв’язнів:

У зверненні “До засобів масової інформації” у справі суспільної реакції на зникнення журналіста Георгія Гонгадзе голова Всеукраїнського Товариства політв’язнів і репресованих п. Євген Пронюк серйозні публічні звинувачення на адресу Президента Л. Кучми і ряду інших високих посадових осіб держави розцінив як “чергову спробу лівих угрупувань дестабілізувати внутрішню ситуацію, зірвати прогресивний поступ, дискредитувати Україну в очах світової спільноти”. Майже дослівно він повторив основний постулат демагогічного самозахисту звинувачених, спрямований на те щоб ідеологічним стереотипом відвернути увагу громадськості від змісту звинувачень і перешкодити чесному, об’єктивному розслідуванню злочинів, аналізові умов, за яких вони стали можливими. Це дає нам підставу вважати, що пан Пронюк, оприлюднивши заяву, тим самим виконує політичне замовлення нинішнього корумпованого керівництва держави, що змушує нас категорично відмежуватися від його позиції.

Ні ряд політичних вбивств в Україні за роки президентства Кучми, ні катастрофічне становище в усіх сферах життя внаслідок бездарної , багато в чому злочинної політики Президента та його олігархічно-кримінального оточення, ні цькування з їхнього боку уряду В. Ющенка, що за короткий час домігся вагомих позитивних зрушень в економічній та соціальній сфері, ні світова ганьба України як глибоко корумпованої держави — ніщо не торкнулося громадянської свідомості нашого колишнього побратима. Його позицію, оголошену від імені Товариства і не узгоджену з нами, колишніми політв’язнями, сприймаємо як глибоке ідейне та моральне падіння, відмежовуємся від неї і висловлюємо недовіру панові Пронюкові як голові Всеукраїнського Товариства політв’язнів і репресованих.

Враховуючи те, що президентська ланка влади перейшла до нацьковування суспільства на опонентів Кучми, вважаємо своїм моральним обов’язком заявити, що дії Миколи Мельниченка, спрямовані на збирання інформації, і відповідну заяву Олександра Мороза розцінюємо як мужні громадянські вчинки незалежно від результату експертизи.

Колишні радянські політв’язні: Юрій Бадзьо, Гриць Гайовий, Микола Горбаль, Левко Лук’яненко, Олесь Сергієнко, Степан Хмара

(“Сільські вісті”, № 18 6 лютого 2001 р.)

Проблеми праці

За минулий рік на Луганщині звільнили 7,6 тисяч шахтарів, серед яких за статтею “скорочення” — майже 3,5 тисячі. А працевлаштовано всього 444 гірника і ще 135 направлено на перенавчання.

На кінець минулого року кількість офіційних безробітних в області складала 108 тисяч чоловік, або 3,93 відсотка працездатного населення.

Рівень безробіття в сільській місцевості приблизно вдвічі вищий, ніж у містах.

(“Україна молода”, №23, 6 лютого 2001 р.)

***

По словам Киевского городского головы Александра Омельченко, уровень безработицы в Киеве составляет 0,78 % от общего количества трудоспособного населения. Реальный уровень, учитывая скрытые формы, — до 4 %.

(“Сегодня”, № 29, 6 лютого 2001 р.)



Злочини проти журналістів

Вечером 30 января в Киеве на собкора газеты “Известия” Янину Соколовскую напал в подъезде неизвестный с ножом. Со словами: “Ну, что, допрыгалась!” приставил ей нож к горлу и добавил: “Не кричи, хуже будет”. Соколовской удалось оттолкнуть нож и скрыться в одной из квартир первого этажа.

“У меня нет ни личных врагов, ни долгов, — сказала Соколовская. — Это нападение могло быть вызвано только моими последними публикациями”. (Среди них — интервью с Юлией Тимошенко и расшифровка знаменитых кассет — ред.).

А в Мелитополе ограблена квартира Александра Тымчины — генерального директора ООО “Известия — Украина”.

(“Сегодня”, № 25, 1 лютого 2001 р.)

***

Вчера киевская милиция проводила следственный эксперимент с подозреваемым в разбойном нападении на корреспондента “Известий в Украине” Янину Орловскую. Это 28-летний ранее судимый житель Московского района столицы. По его словам, мотивы случившегося исключительно корыстные, политикой там и не пахнет.

(“Сегодня”, №29, 6 лютого 2001 р.)

***

У ніч з 2 на 3 лютого у Києві жертвою розбійницького нападу став фотокореспондент “України молодої” Юрій Сапожников. Нападники жорстоко побили нашого колегу, відібрали документи, гроші та фотоапаратуру. Правоохоронці спрацювали блискуче. Одразу після повідомлення про напад патрульні машини Ватутінського райвідділу міліції оточили район і одразу ж знайшли одного з бандитів. Другого нападника затримали наступного дня працівники карного розшуку Ватутінського РВВС

(“Україна молода”, № 23, 6 лютого 2001 р.)

***

Наказ про створення оперативно-слідчої групи, що займатиметься винятково злочинами, вчиненими проти журналістів, підписав начальник УМВС України у Львівській області Валерій Строгий.

Окрім того, керівник обласної міліції запропонував організувати для журналістів курси з прийомів самооборони. Валерій Строгий також підтримав ідею наближення маршрутів патрулювання міліцією до місць помешкання та роботи журналістів.

За останні п’ять років львівські журналісти потерпіли від зловмисників у 64 випадках (винятково побутових), з яких нерозкритим залишився лиш один.

(“Україна молода”, №23, 6 лютого 2001 р.)

ЗМІ і влада

Скандал довкола позачергової сесії Кіровоградської обласної ради ширшає. Журналісти звернулися із заявою до прокурора області. У ній, зокрема, йдеться: “28 січня відбулася позачергова сесія обласної ради. Дізнавшись про це, представники акредитованих в облраді ЗМІ зібралися для виконання свого професійного обов’язку — висвітлення роботи сесії. Однак міцний міліцейський кордон не пропустив журналістів. До них було застосовано грубу силу. Це сталося задовго до того, як депутати проголосували за проведення пленарного засідання у закритому режимі. Хто дав наказ міліції не пропускати пресу? Обласна влада чинить тиск на ЗМІ та намагається обмежити свободу слова...”

(“Голос України”, № 20, 2 лютого 2001 р.)

***

9 декабря 2000 года в Симферополе двое людей в штатском не только воспрепятствовали съёмкам строящегося дома крымского спикера Леонида Грача, но и забрали у журналистов ТРК “Черноморская” кассету с отснятым материалом.

Так как ответа по существу своевременно получено не было, группа крымских журналистов обратилась к прокурору республики с напоминанием. В ответе, подписанном заместителем прокурора Я. Осиповым, говорится: “Прокуратурой республики возбуждено уголовное дело по факту самоуправных действий в отношении журналистов по признакам состава преступления, предусмотренного ст. 195 Уголовного Кодекса Украины (самоуправство). Производство предварительного расследования по данному делу поручено Симферопольскому ГУ МВД Украины в Крыму”.

(“Киевские ведомости”, 1 лютого 2001 р.)

***

По сведениям, полученным “Ведомостями” из заслуживающих доверие источников, в Украине намечена большая чистка библиотек — начиная от академических и кончая школьными. Источники утверждают, что некоторые “неблагонадежные издания, т. е. многие книги, написанные и изданные не на государственном языке и, с определённой точки зрения, не способствующие возрождению “української державності”, будут изыматься из читальных залов и отправляться на хранение в подвалы и фонды с ограниченным доступом, а то и просто использоваться в качестве макулатуры...

Когда сегодня кто-то из высоких должностных блюстителей нашей языковой девственности пытается ограничить доступ на украинские газетно-книжные рынки иноязычной продукции, становится очевидным: от любой борьбы с книгами (сколь бы благородные цели она не преследовала) до воссоздания книжного ГУЛАГа — один шаг...

(“Киевские ведомости”, 2 лютого 2001 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори