пошук  
версія для друку
07.04.2004

7 - 13 липня 2001 р

   

ПРАВА ЛЮДИНИ

Судові справи за участю ЗМІ та журналістів

Кировоградской газете “Ведомости” придется заплатить 45 тысяч гривен народному депутату Анне Антоньевой за моральный ущерб. Поводом для обиды послужил абзац в статье “Лидеры по-кировоградски” в номере за 5 января. Кировский районный суд Кировограда удовлетворил иск народного депутата. 11 июля решение вступит в силу. Стороны могут подать апелляцию в высшие инстанции.

(“Сегодня”, №148, 7 липня 2001 р.)

***

Михаил Бордунов, глава общественной организации “Русский дом” (Харьков), потребовал от еженедельника “Українське слово” опровержения приведенных в статье “Бордунов объявляет поход на украинцев” фактов, порочащих его честь и достоинство. Учитывая, что эти сведения распространены не только в Украине, но и в других странах мира, он оценил нанесенный ему редакцией моральный ущерб в 50 тысяч гривен. Бывший военный летчик вначале обратился к редактору газеты “Українське слово” Мирославу Вербовому, надеясь, что редакция добровольно признает ошибочность публикации. Но на свое обращение Бордунов ответа не получил. В суде выяснилось, что автор статьи — Тамара Земляная, которой не удалось в ходе слушания дела доказать, что факты, опубликованные в “УС”, соответствуют действительности. Суд обязал газету опубликовать опровержение, а с Тамары Земляной взыскать в пользу Михаила Васильевича 1000 гривен. Однако Михаил Бордунов не согласился с таким решением. Он убежден, что редакция должна наряду с автором нести ответственность по возмещению ему морального ущерба.

Более двух лет длится “дело Бордунова”, а он до сих пор не “реабилитирован” в глазах читателей газеты как в Украине, так и за рубежом. Более года с момента подачи искового заявления в Киевский районный суд г. Харькова оно лежало без рассмотрения.

Коллегия по гражданским делам Харьковского областного суда удовлетворила кассационную жалобу Михаила Бордунова и направила дело на новое рассмотрение.

(“Время”, №74, 10 липня 2001 р.)

***

В Україні виникла ще одна резонансна справа щодо відшкодування моральних збитків засобом масової інформації. Дзержинський районний суд м. Харкова 27 червня ухвалив рішення стягнути з журналіста харківської ТРК “Сімон” Зураба Аласанія, її президента Олександра Давтяна та з акціонерного товариства ТРК “Сімон” аж 800 тисяч гривен за образу честі та гідності депутата міської ради Харкова Геннадія Кернеса. Також суд наклав заборону на коментарі його рішення.

Проблеми з депутатом виникли в кінці 1999 року, коли він дозволив собі різкі випади проти ТРК “Сімон” та особисто журналіста Зураба Аласанія на іншому місцевому телеканалі. Після цього було проведене журналістське розслідування, внаслідок чого в ефірі телеканалу “Сімон” було оприлюднено моменти з кримінального минулого міського депутата, відомого раніше, як “Гепа”. Незважаючи на документальні підтвердження, які мають журналісти, рішення суду прийнято не на їх користь. Представники ТРК “Сімон” стверджують, що впродовж усього судового процесу суддя Андрій Солодков демонстративно займав позицію підтримки позивача. Суддя відмовив “Поступу” в будь-яких коментарях, мотивуючи це тим, що рішення ще не набуло чинності.

(“Поступ”, №101, 5-11 липня 2001 р.)

***

Бывший редактор крымской ТРК “Феникс” Сергей Потаманов передал обращение к Крымскому комитету по мониторингу свободы прессы, в котором требует признать его политическим узником. Сергей Потаманов отбывает наказание в Симферопольской исправительной колонии №102. Он был арестован в июне 2000 года по обвинению в неуважении к суду, в котором выступал в качестве общественного защитника. Впоследствии С.Потаманову было выдвинуто обвинение по нескольким статьям Уголовного кодекса, среди которых — приобретение и хранение боеприпасов, уничтожение государственного имущества путем поджога, злостное хулиганство, хищение путем злоупотребления служебным положением.

18 декабря 2000 года Керченский городской суд признал его виновным и осудил на 5 лет лишения свободы с отбыванием заключения в колонии строгого режима. После протестов адвокатов и общественности Верховный суд АРК пересмотрел приговор и уменьшил его до 3-х лет лишения свободы. Адвокат журналиста подал жалобу в Европейский суд по правам человека. Сергей Потаманов продолжает заявлять о своей невиновности, считая приговор расправой за журналистскую и правозащитную деятельность.

(“Рабочая газета”, №97, 12 липня 2001 р.)

ЗМІ і влада

Голова Луганської облдержадміністрації Олександр Єфремов запровадив для журналістів особливий режим відвідання будинку, де розташована його установа. За попередника Єфремова кожний акредитований при адміністрації працівник мас-медіа отримував перепустку, яка давала йому змогу безперешкодно проходити в приміщення ОДА в робочий час. Це відповідало ст.3 Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування...”. “Новий порядок” суттєво ускладнить професійну діяльність журналістів. Крім того, ОДА порушує відразу кілька законів, що регулюють відносини преси с державною владою, наприклад, ст.29 Закону України “Про інформацію”, в якій сказано: “Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом”. І додається, що переважним правом на отримання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов’язків. Порушується ст.27 Закону “Про пресу” (“Акредитація журналіста”).

У даному разі, швидше за все, удар спрямований не проти преси. Почалася боротьба з витіканням інформації.

(“Україна молода”, №124, 13 липня 2001 р.)

Злочини проти журналістів

В ночь на 9 июля неизвестные пытались проникнуть в квартиру известной черкасской журналистки Валентины Васильченко.

В августе прошлого года на Валентину Васильченко уже было покушение. Двое неизвестных избили ее, нанеся сильные удары тяжелым предметом по голове. Преступники до сих пор не найдены.

(“Сегодня”, №150, 10 липня 2001 р.)

Загальні питання

Головні редактори та представники більш ніж 30-ти центральних та регіональних видань підписали декларацію про утворення Всеукраїнського об’єднання опозиційних та незалежних журналістів (ВООНЖ) “Грані правди”. Учасники об’єднання відзначили, що в державі зберігається стійка тенденція до придушення інакомислення, утиску свободи слова. Впродовж останніх семи років сотні журналістів були звільнені з роботи за переконання, на життя багатьох із них були здійснені замахи, 11 загинули або зникли безвісти. Жодному з цих випадків влада не надала належної правової оцінки, злочини не розкриті, винуваті не покарані.

“Ми змушені об’єднатися, щоб спільно протистояти свавіллю та беззаконню, яке чиниться стосовно ЗМІ та окремих журналістів, щоб мати можливість вільно і безперешкодно висловлювати свій погляд на все, що відбувається в Україні”, — проголошує декларація.

(“Сільські вісті”, №84, 13 липня 2001 р.)

***

В Украине нет СМИ мирового стандарта. Так считает заместитель директора Института журналистики Национального университета им. Т.Шевченко Александр Чекмышев. По мнению А. Чекмышева, последние парламентские и президентские выборы засвидетельствовали, что в Украине СМИ используются не как источник информации, а как средство манипулирования сознанием граждан. Заместитель директора отметил, что отсутствие закона о политической рекламе привело к тому, что она зачастую использовалась скрыто, при этом “бесконтрольно и непрозрачно”.

Ученый считает, что ситуацию можно улучшить путем внесения в законодательство изменений, предполагающих применение санкций при использовании в СМИ скрытой политической рекламы, а также ограничивающих возможность должностных лиц — субъектов избирательного процесса — чрезмерно рекламировать в СМИ свою деятельность.

(“Труд-7”, №52, 13-18 липня 2001 р.)


 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Загальні питання

Постанова Верховної Ради України №2498-III від 7 червня 2001 р. “Про підсумки парламентських слухань “Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України” див. “Голос України”, №112, 26 червня 2001 р., с.8

В Мелитополе (Запорожская обл.) отключили муниципальный телеканал ТВМ. Местные энергетики обесточили службы телеканала из-за долгов в сумме 7 тысяч гривен.

(“Популярные ведомости”, №25, 21 червня 2001 р.)

***

В Мелитополе (Запорожская обл.) отключили муниципальный телеканал ТВМ. Местные энергетики обесточили службы телеканала из-за долгов в сумме 7 тысяч гривен.

(“Популярные ведомости”, №25, 21 червня 2001 р.)

***

“Згуртованість, солідарність журналістів допоможуть вистояти на ногах тим редакторам і кореспондентам, коментаторам та операторам, на яких влада чинить щоденний тиск”, — з такими словами до журналістів звернулася Фундація захисту свободи слова та інформації у листі, оприлюдненому на семінарі “Влада — ЗМІ — громадськість: формування шляхів інформаційного партнерства” у Харкові. У листі зазначається, що “сьогодні українські ЗМІ зазнають шаленого тиску, а редакціям газет, які намагаються бути об’єктивними, відмовляють друкарні. “Союздруку” та іншим структурам, що здійснюють розповсюдження преси, пропонується не укладати з ними угод. Незручні для влади радіостанції і телекомпанії не отримують ліцензій, на працівників “надто незалежних” ЗМІ здійснюються напади”.

(“Сільські вісті”, №80, 5 липня 2001 р.)

Злочини проти журналістів

26 июня в Луганске был убит один из издателей местной еженедельной газеты “XXI век”, предприниматель Олег Бреус, который скончался на месте от пяти пуль киллера. Это не первое покушение на жизнь Олега Бреуса. В декабре прошлого года на него напал неизвестный и нанес два удара ножом. Кроме того, журналистам и владельцам газеты “XXI век” неоднократно угрожали физической расправой, о чем было известно местной прокуратуре. Сейчас правоохранители выясняют мотивы убийства.

(“Сегодня”, №141, 27 червня 2001 р.)

***

Как заявил начальник Луганского УМВД Григорий Епур, хотя дело об убийстве Олега Бреуса все еще в стадии расследования, заказчик убийства уже известен. Как отметил Г.Епур, убийство бывшего издателя местной газеты “XX век” не связано ни с политикой, ни с СМИ. Налицо классический передел луганских рынков.

(“Киевские ведомости”, 5 липня 2001 р.)

***

В ночь с 25 на 26 июня на квартиру собкора “Ведомостей” в Запорожье Валерия Полюшко было совершено нападение. Неизвестные забросали кусками железобетонных плит окна квартиры, расположенной на 3-м этаже. Осмотр места происшествия оперативной группой был произведен только утром.

Валерий Полюшко известен читателям острыми критическими публикациями в местных газетах и “Ведомостях”. По его словам, накануне ему угрожали, советуя прекратить журналистские расследования об отмывании денег высокопоставленными чиновниками и коммерческими структурами, делающими бизнес на государственной собственности. Угрожали и раньше. В.Полюшко обращался к прокурору области, в областное управление СБУ. Как рассказал Валерий, “однажды утром неизвестный позвонил в корпункт и сообщил, что меня “заказали”. Произошедшее в ночь на вторник я связываю с последними публикациями в “Ведомостях”, в которых шла речь о разворовывании кредита ЕБРР на Запорожском водоканале”.

По факту нападения на квартиру возбуждено уголовное дело. Ведется следствие.

(“Киевские ведомости”, 27 червня 2001 р.)

***

В Одессе, возле своего дома хулиганами был избит старейший журналист города, 80-летний Яков Левит. Избитый ветеран с трудом добрался до ближайшего — Привокзального — отделения милиции Приморского РООГУ УМВД в Одесской области и попросил защиты. Там порекомендовали сначала снять побои в травмопункте, а затем уже обращаться к ним с заявлением по всей форме.

(“Сегодня”, №143, 2 липня 2001 р.)

***

3 июля утром в Славянске Донецкой области было совершено групповое разбойное нападение на генерального директора телерадиокомпании “ТОР” Игоря Александрова. Орудие преступления — бейсбольные биты — преступники бросили рядом с жертвой.

В тяжелом состоянии — в коме, с открытой черепно-мозговой травмой и множеством других повреждений 45-летний журналист был доставлен в местную больницу. Прогнозы медиков далеко не оптимистичны.

(“Сегодня”, №146, 5 липня 2001 р.)

Від ХПГ: за повідомленням інформаційних агентств, Ігор Александров помер в лікарні вранці 7 липня.

***

Коллеги Игоря Александрова предполагают, что нападение связано с его профессиональной деятельностью. 3 года назад Игорь Александров, руководивший ТРК “ТОР”, в своей авторской передаче назвал “водочным королем” одного из народных депутатов Украины. В результате, деятельность ТРК была заблокирована. Решением городского суда Игорь Александров был лишен права заниматься журналистской деятельностью на протяжении 5 лет. Длительное время он пытался обжаловать это решение в судах различных уровней. Однако, как рассказывают коллеги Игоря, он продолжал журналистские расследования, разоблачающие на местном уровне факты коррупции и организованной преступности.

(“Факты”, №115, 5 липня 2001 р.)

***

Свою версию о случившемся в Славянске высказал народный депутат Украины Алексей Шеховцов. По его словам, покушение на Александрова — политический заказ другого народного депутата, чьи интересы журналист неоднократно задевал. А.Шеховцов рассказал, что незадолго до избиения к Александрову нагрянули неизвестные с предложением “по-хорошему” убраться с поста директора ТРК. При этом молодчики назвали три причины “увольнения” Александрова: выход на ТРК “ТОР” программ канала СТБ, выступления в эфире оппозиционеров, а также появление на экране двух бывших сотрудников Краматорского отдела по борьбе с организованной преступностью, обвинявших в причастности к преступлениям сотрудников милиции. Одно из выдвинутых условий Александров, по словам Шеховцова, не выполнил. Присутствовавший на пресс-конференции А.Шеховцова помощник депутата, обвиненного в причастности к покушению на журналиста, назвал выдвинутые претензии беспочвенными.

По факту возбуждено уголовное дело по ст. 17 и 94 УК Украины (покушение на убийство).

(“Факты”, №116, 6 липня 2001 р.)

***

Колектив газети “Грані” заявляє, що в Києві розповсюджується сфальсифікований примірник газети. Як йдеться у переданій УНІАН заяві колективу редакції, у цьому виданні, автори якого “безсоромно використовують авторитет опозиційного видання”, розповідається про замовність і продажність опозиції. Особливо цинічним, наголошується в заяві, є використання імені журналістки Ірини Погорєлової під нищівно процензурованою статтею з видання “Граней”. Колектив “Граней” наголошує, що справжня газета виходить під гаслом “Україна без Кучми!” зі статтями Тетяни Коробової, Ірини Погорєлової. Ольги Анісімової, Олександра Матюшенка. Автори заяви у зв’язку з фактом поширення фальшивих примірників газети “Грані” готують судовий позов.

(“Сільські вісті”, №78, 27 червня 2001 р.)

Судові справи за участю журналістів

З позовом до Вадима Долганова як президента НТКУ до суду звернувся колишній редактор програми “7 днів” Олесь Ковальчук.

“Я не горю бажанням повернутися на УТ-1, — коментує Ковальчук, — але я хочу довести: атмосфера “долгановщини” не має права на існування”. Ще 14 травня тележурналіст написав заяву про звільнення за власним бажанням. Але, каже Олесь, “мене звільнили 29 травня за так зване систематичне невиконання обов’язків, визначених трудовим договором”.

Журналіста, за його словами, підтримала коментатор програми “7 днів” Ірина Король, яка теж звільнилася. Публічно висловився, що набридло брехати, коментатор “УТН” Василь Ілащук. Тепер вже й посаду його скоротили — теж у немилості.

(“Сільські вісті”, №79, 3 липня 2001 р.)

***

Слідче управління СБУ порушило проти журналіста Олега Єльцова кримінальну справу за ст.67 КК України (розголошення державної таємниці), що карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

Як повідомили у прес-центрі СБУ, кримінальну справу порушено за фактом розголошення у матеріалах, розміщених на сайті інтернет-газети “Україна кримінальна” — cripo.com.ua. Зокрема, наголосили у прес-центрі, у публікації були “розголошені відомості, що становлять державну таємницю”.

За інформацією прес-секретаря Соцпартії України Юрія Луценка, О.Єльцова допитали. Причиною допиту стало посилання у публікації на документи з військової контррозвідки України.

(“Юридичний вісник України”,№26, 30 червня-6 липня 2001 р.)

***

СБУ не сообщает, о каких именно сведениях идет речь. Скорее всего, имеются в виду копии писем начальника Главного управления разведки Министерства обороны Украины генерал-лейтенанта Игоря Смешко председателю СБУ (на то время) Леониду Деркачу под грифом “Совершенно секретно”. В письмах с приложением разведданных генерал Смешко информирует Леонида Деркача о ситуации, связанной с известными в Украине лицами. То, что в квартире Олега Ельцова произведен обыск — это факт.

(“Сегодня”, №142, 28 червня 2001 р.)

***

Скандал вокруг интернет-проекта “Украина криминальная” разгорелся после размещения на страницах этого издания материала о деятельности экс-главы СБУ Л.Деркача. В публикациях Олега Ельцова говорится, в частности, о фактах многочисленных злоупотреблений.

Сам Олег прокомментировал события так: “...По делу я прохожу как свидетель (это распространенная практика, потому что по закону свидетель не имеет права на адвоката)... В принципе, я не могу быть субъектом криминального преследования по ст.67 УК Украины из-за имеющейся в ней приписки о том, что сведения, содержащие информацию о преступных деяниях должностных лиц, не являются секретными... Однако, пока я не вижу, чтобы выполнялась задача “запрессовать Ельцова”.

(“Факты”, №113, 3 липня 2001 р.)

***

Григорій Омельченко, народний депутат України:

“... З юридичного погляду, СБУ мала всі підстави для порушення кримінальної справи щодо розголошення державної таємниці. Для цього не треба зважати на публікації Єльцова, його коментарі, а лише на представлені документи. Важливо знати, хто допустив витік інформації, а це могла бути лише посадова особа. Сам же Олег Єльцов не може бути суб’єктом цього складу злочину, оскільки він не є такою посадовою особою, й ніхто йому зберігати державну таємницю не доручав. Але як свідка його залучити цілком можливо. При цьому він, за законодавством, має право й не повідомляти, хто саме йому дав документи. Тим паче немає ніяких підстав для затримки або арешту журналіста, а також переведення його в категорію підозрюваних... Якщо був витік інформації про кримінальні діяння посадових осіб, то порушувати справу треба як за фактом витоку, так і за фактом діянь...”

Юлія Сабрі, директор Міжнародного інституту масової інформації:

“... В Законі “Про друковані ЗМІ” у ст. 42 (про звільнення від відповідальності) говориться про те, що редакція і журналісти не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які містять таємницю, що спеціально охороняється законом, якщо ці відомості не були отримані журналістами незаконним шляхом...”

Євген Глібовицький, “1+1”:

“... У нашій країні не все гаразд у відносинах між мас-медіа і владою, відносно журналістів може застосовуватися вибіркова система покарань та відповідальності. І самі журналісти можуть працювати вибірково проти політиків і, таким чином, перетворюватися на суб’єктів політичного процесу. На жаль, у всій цій справі існує великий чинник позаправових відносин. Це дуже сумно, тому що, на мою думку, це перший крок у напрямку до встановлення свавільної системи правосуддя...”

Володимир Полохало, політолог:

“... Сьогодні часто буває дуже складно визначити — чи то журналіст виконує волю свого господаря, публікуючи певний компромат, чи то йдеться про дійсно об’єктивну і чесну інформацію. Ситуація ще раз висвітлила, наскільки сьогодні залежний журналіст... Інтернет сьогодні — нарівні з друкованими та електронними ЗМІ — також стає уже не віртуальною реальністю, а інформаційною територією, залежною від цензури і контролю...”

(“День”, №115, 4 липня 2001 р.)

***

Мало хто вірить у причетність бувшого диктора телеканалу НТУ Руслана Антоника до вбивства бізнесмена Петра Тичинського. Проте Печерський районний суд Києва вироком від 28 грудня 2000 року визнав його винним у вбивстві, засудивши до 13 років позбавлення волі. Куди лише не звертався засуджений і його адвокат Сергій Крижанівський, до кого тільки не апелював створений у Дрогобичі громадський комітет захисту Руслана Антоника!

Поліна Антоник, мати Руслана:

“... Руслану доручили вести передачі, в яких йшлося про зловживання і

махінації профспілкових діячів та декого з народних депутатів. Тепер я думаю — чи не через це підставили сина? Чомусь слідство цього до уваги не взяло... Одного хочу — аби у справі сина провели об’єктивне розслідування, дали оцінку застосуванню тортур і притягли винних до відповідальності...”

(“Високий замок”, №144, 3 липня 2001 р.)

Право на інформацію

Адвокат Лесі Гонгадзе Андрій Федур заявив, що 21 червня він отримав офіційну інформацію про те, що Генеральний прокурор України звернувся до Ради Європи з питанням про надання європейськими країнами допомоги в проведенні експертизи “таращанського тіла”. На жаль, кореспонденту дня не вдалося отримати жодних коментарів з цього приводу в прес-службі ГПУ. Подзвонивши туди, він отримав пораду скласти “офіційний запит”. Про оперативність подібного методу отримання інформації не варто й казати. У зв’язку з цим хотілося б відзначити, що робота прес-служб вітчизняних силових відомств з журналістами часто просто вражає своєю “демократичністю”. “Ефективність” подібних відносин держустанов з пресою вже не раз була продемонстрована, в тому числі, і у зв’язку з нещодавним скандалом з приводу заяви директора української служби радіо “Свобода” Романа Купчинського про те, що йому нібито був заборонений в’їзд в Україну.

Невже прес-служби наших відомств так і не навчаться працювати на імідж України, а не проти нього? Не кажучи вже про інтереси суспільства.

(“День”, №110, 22 червня 2001 р.)

***

Нещодавно в Україні було зареєстровано нову громадську організацію — “Третейський інформаційний суд”. Головне її завдання — приведення до мирової згоди суб’єктів інформаційних спорів. Засновниками цієї організації є юристи, які свого часу виступили авторами першого законодавчого акту в Україні у сфері інформаційних відносин — Закону України “Про інформацію” 1992 року. Це Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. Корецького НАН України, Тетяна Костецька, фахівець з питань інформаційного права, Володимир Горобцов, юрист, має досвід роботи в інформаційній сфері.

Віктору Погорілку та багатьом іншим науковим співробітникам та аспірантам доводилось неодноразово офіційно звертатися в різні інстанції з інформаційними запитами, зустрічаючись з немалими труднощами в отриманні інформації з відкритим доступом (скажімо, щодо ознайомлення зі статутами політичних партій у Мінюсті або статутами товариств національних меншин в юридичному управлінні Києва). На що ж тоді може сподіватися у разі звернення до офіційних інстанцій громадянин, не маючи відповідних знань?

За словами Володимира Горобцова, соціологічні дослідження, проведені Інститутом політики, засвідчили: про своє конституційне право на інформацію знають до 30% громадян — навіть серед мешканців столиці.

Як сказав Віктор Погорілко, інформаційне законодавство є новою галуззю законодавства України, на базі якої формується і нова галузь — інформаційне право. Оскільки вона нова, то нею недостатньо володіє як широке коло громадян, так і навіть частина працівників інформаційної сфери та юристів. Є необхідність у принципово нових громадських структурах, які б вирішували частину спорів в інформаційній сфері.

Закон “Про інформацію” 1992 року закріпив принцип свободи інформації. Основою для вільного одержання офіційної інформації в органах державної влади і місцевого самоврядування є анулювання грифу документації “Для службового користування”. Доступ може бути обмежений тільки до інформації, яка, відповідно до чинного законодавства, є державною, комерційною чи іншою таємницею. Щодо іншої інформації, то її державні органи повинні надавати вільно. А вони за традицією продовжують безпідставно відмовляти громадянам у наданні інформації, посилаючись, наприклад, на внутрішньовідомчі інструкції. Окрім того, у нашому законодавстві йдеться про звернення громадян, але у нас немає в жодному документі відповідальності за порушення термінів надання відповіді на звернення громадян. І захистити громадян за таких умов може тільки суд.

Велике коло інформаційних спорів виникає під час виборів. Володимир Горобцов зупинився на питанні захисту персональних даних. Раніше це було правом держави — збирати будь-які дані про особу, зберігати і поширювати їх. На сьогоднішній день рецидив цього залишився. Скажімо, у телепередачах повідомляють різноманітні дані про відомих людей, але ця інформація не супроводжується повідомленням, що вона надана за згодою такого-то. Але ж вступ України до Ради Європи вимагає від нашої держави приведення у відповідність до європейського законодавства питання про захист персональних даних, а також створення відповідної структури, яка захищала б їх.

В.Горобцов вважає, що потрібно виходити на єдиний Інформаційний кодекс, який узагальнив би усе законодавство і сприяв би розвитку демократичних засад в інформаційних відносинах у нашій державі.

(“День”, №112, 26 червня 2001 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори