пошук  
версія для друку
08.04.2004

21 - 30 листопада 2003 р

   

ПРАВА ЛЮДИНИ 

У недержавних організаціях

Інститут правозахисту користувачів психіатричної допомоги та їхніх родичів відкрито в Вінниці. Це стало можливим завдяки співпраці громадського об’єднання "Відродження", Подільського центру захисту прав людини та Фонду Чарльза Стюарта Мотта, який надав грантову підтримку. Завдання Інституту — навчити користувачів психіатричної допомоги захищати свої інтереси в суді та органах влади, тощо. Інститут сприятиме соціальній адаптації цієї категорії громадян, надаватиме інформацію психологічну самодопомогу, навчатиме розв’язанню життєвих проблем. Його персонал буде на професійному рівні захищати права хворих людей та їхніх родичів у судових та державних органах.

("Демократична Україна", №90, 21 листопада 2003 р.)

Резонансні справи

"За чиї гроші загинув Микола Медолиз?". Під таким заголовком 2 вересня "Вечірній Київ" вмістив публікацію, де йшлося про хід розслідування обставив загибелі у 1999 році відповідального секретаря Валютно-кредитної ради КМ, першого заступника голови Національного агентства України з питань розвитку і європейської інтеграції. У статті було подано знімок службового паспорта неіснуючого, як виявилося, Розумовського Андрія Миколайовича з фотографією Миколи Медолиза. За допомогою паспорта М. Медолиз відкривав комусь валютні рахунки щонайменше у 6-ти банках Великої Британії та Угорщини. Після публікації ця історія мала продовження

"12 вересня близько 9 години ранку мені додому зателефонував невідомий і сказав таке: "Дописалася, добігалася! Ти ще не знаєш, що тебе чекає. Ми зробимо тобі так боляче, що ти собі не уявляєш!", — розповіла "Вечірці" мати загиблого Таміла Медолиз. Народний депутат України Григорій Омельченко порадив Т. Медолиз написати офіційну заяву до СБУ.

"Я особисто надіслав скаргу Таміли Порфиріївни голові СБУ Ігореві Смєшку, — підтвердив Григорій Омельченко. — Наскільки мені відомо, нею вже займаються відповідні служби".

("Вечірній Київ", №146, 3 жовтня 2003 р.)

***

Матери подозреваемых в убийстве Игоря Александрова обратились за помощью к вдове. На момент убийства Игоря Александрова Онишко и Турсунову было по 19 лет.

По словам родителей Руслана Турсунова, после неудачно проведенной операции (в паховой области образовалась гематома диаметром 12 см) Руслан ожидал следующей операции. Врач запретил ему делать резкие движения. «Если бы он просто взмахнул битой, то лежал бы рядом с Александровым», — утверждает мать.

Руслан Турсунов был прооперирован в марте, из донецкой больницы вышел в конце июня 2001 года, всего за пару недель до убийства Александрова. «При росте 180 см он весил всего 54 кг», — говорит отец.

Тамара Рыбак, мать обвиняемого в организации преступления Дмитрия Рыбака, последний раз видела сына, когда его привезли в Славянск для проведения следственного эксперимента. «Я думаю, что Диму держат на наркотиках. Он не узнавал ни меня, ни жену. Лицо желтое, Взгляд не фокусируется».

Сын И. Александрова Алексей высказывает сомнение по поводу безопасности подозреваемых и так же, как и их родители, не уверен в том, что они доживут до суда.

В новой версии Людмилу Александрову устраивает хотя бы то, что причиной убийства называют журналистскую деятельность мужа. «Может быть, дочери дадут стипендию, которая положена детям погибших журналистов, — говорит вдова.

Согласно Указу Президента, дети погибших журналистов, обучаясь в вузе, должны получать 100 гривен ежемесячно. Должна была получать и Аня Александрова, правда, ни разу и не получила. Глава СНЖУ Игорь Лубченко объяснил: «Нет доказательств, что ваш отец погиб из-за журналистской деятельности».

(«Популярные ведомости», №44, 30 октября 2003 г.)

***

Ця справа почалася 9 березня 2000 року, коли гурт членів «Самостійної України» блокував приміщення офісу КПУ.

Політична акція скінчилася для молодих людей вироком суду, а будинок прокурора, яка підтримувала обвинувачення від імені держави, згодом, 07.07.2001 р., був підпалений. Одного із «самостійників», Артема Дідівця, було затримано за звинуваченням у підпалі. Артем провів під вартою 104 дні, 59 з яких голодував. Йому було зроблено операцію всупереч його та батьків волі, після чого 19.10.2001 р. змінено міру запобіжного заходу на підписку про невиїзд.

Кримінальну справу Артема Дідівця 29 липня 2002 року закрито, однак про це нікого не повідомляли. Майже 9 місяців після винесення остаточної постанови про закриття кримінальної справи прокуратура мовчала, порушуючи права Артема Дідівця на відшкодування збитків, завданих незаконними діями попереднього слідства. Чи не є така мовчанка прокуратури свідомим затягуванням часу з метою подальшої відмови у відшкодуванні збитків?

13 жовтня Артем Дідівець подав до прокуратури заяву, але вона була передана для розгляду працівникові, який проводив затримання А. Дідівця, вів обшук, готував документи до суду для обрання міри запобіжного заходу — тримання під вартою, проводив інші слідчі дії протягом двох місяців, виносив постанови про закриття кримінальної справи і не повідомляв про це А. Дідівця.

Свого часу обвинувачення Артема Дідівця набуло широкого розголосу — голодування шістьох «самостійників» біля Адміністрації Президента просто неба, 15 днів прикутих кайданами одне до одного на знак протесту. Його алібі підтвердило понад 10 свідків, у справі не було жодного прямого доказу причетності його до злочину, але щоб визнати цей факт, прокуратурі знадобилося 13 місяців.

(«Шлях перемоги», ч. 46, 30 жовтня-5 листопада 2003 р.)

Права дітей

«Когда ребенок умирает, то его выбрасывают...».

Это цитата из репортажа газеты «Бильд» от 31 октября о посещении певцом и продюсером Дитером Боленом сиротского приюта в Харькове. Здесь находятся дети в возрасте от двух недель до трех лет. Организовала поездку международная организация «Каритас». Рассказывая о малышах, Болен не сдерживает слез: «Они лежат, эти маленькие червячки, в маленьких холодных комнатах без окон, в кроватях без матрацев и одеял, в собственной моче с головы до пят, кожа в грибках — о, Боже! И никто о них не заботится».

«Приют не имеет денег», — пишет «Бильд», — поэтому здесь не хватает персонала. Женщина, которая помогает присматривать за сиротами, говорит, что их некому взять на руки, и они месяцами лежат в кроватях».

(«Голос Украины», №208, 4 ноября 2003 г.)


 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ 

Цей розділ частково підготовлений за матеріалами Українського Медіа Серверу

Хто володіє "Українськими новинами"?

Доля в 50% информагентства «Українські Новини» от наследников Михаила Коломийца перешла к Владимиру Грановскому. В агентстве разрабатывается программа участия «Українських Новин» в избирательной кампании. Это дает основания утверждать, что одним независимым СМИ в Украине стало меньше.

Информационное агентство «Українські Новини» до сих пор считалось единственным реально независимым средством массовой информации. По крайней мере, ни одна из финансово-промышленных групп не осмеливалась причислять агентство к своим медиа-империям. После гибели в ноябре прошлого года его основателя и совладельца Михаила Коломийца в белорусском лесу под Молодечно управление осуществлял внешний управляющий — Максим Карижский, одновременно являющийся помощником министра экономики и евроинтеграции Валерия Хорошковского. В. Хорошковскому М. Коломиец в 2000 году передал 50%-ю часть акций в агентстве в расчете в дальнейшем получить инвестиции на развитие “Українських Новин”. По признанию приятеля покойного М. Коломийца Владимира Грановского, возглавляющего Агентство гуманитарных технологий, Валерий Хорошковский не интересовался медиа-бизнесом. “Укрсоцбанк” предоставлял в 2002 краткосрочные кредиты М. Коломийцу на развитие УН. В дальнейшем кредиты были погашены. Группа журналистов, расследовавших причины гибели М. Коломийца, утверждала, что ему угрожала потеря контроля над половиной агентства и переход ее в собственность В. Хорошковского. Именно эта угроза, по мнению журналистов, и могла стать причиной самоубийства основателя агентства. “Укрсоцбанк”, который возглавлял В.Хорошковский до своего назначения на государственные посты, был доволен платежной дисциплиной “Українських Новин”. В. Грановский, отрицая заинтересованность “Укрсоцбанка”, АГТ и лично В.Хорошковского в приобретении части агентства, принадлежавшей М.Коломийцу, заявлял, что партнеры покойного не намерены покупать у вдовы М. Коломийца Людмилы унаследованную ею долю в УН. По словам директора агентства Ларисы Горской, фактически агентство сегодня контролирует Владимир Грановский. Она, однако, не уточнила, каковы юридические основания этого контроля. Можно предположить, что вдова основателя агентства продала свою долю или передала в управление совладельцу и его доверенным лицам. Все это свидетельствует о том, что В.Грановский кривил душой, когда отрицал заинтересованность свою и В.Хорошковского в полном контроле над «Українськими Новинами”. Доли в агентстве были распределены между совладельцами в пропорции 50 на 50. И без согласия партнера ни один из них не мог единовластно принимать решения относительно развития или сворачивания проекта, или, например, об изменении медиа-политики агентства. Едва ли Людмила Коломиец после потрясшей ее гибели мужа решилась бы принимать участие в управлении УН. Переход ее доли в руки В. Хорошковского и В.Грановского был предопределен ситуацией. Но ведь об этом В.Грановский знал еще весной. Поэтому логично поставить под сомнения все слова В. Грановского относительно состояния М. Коломийца накануне его загадочного отъезда в Беларусь. Если М. Коломиец был абсолютно спокоен при встрече с В. Грановским накануне своего исчезновения, значит он не планировал отъезд. Утверждения об уравновешенном состоянии М.Коломийца подтверждаются заявлением “Укрсоцбанка” о своевременном возвращении кредита. Здесь вопросов пока больше, чем ответов. Очевидно одно — исчезновение и смерть М. Коломийца давала его партнерам шанс заполучить его бизнес. Что они и сделали. Хотя, как утверждал В. Грановский, совсем к этому не стремились.

По сообщению самого агентства, УН приобрела новый сервер. Первые после смерти хозяина инвестиции пошли в агентство. Это подтверждает информацию о переходе “Українських Новин” в знакомые, но не родные руки. Кроме того, по информации Олигарх.net, в недрах «Українських Новин» идет разработка программы участия агентства в избирательной кампании. Как известно, именно они занимают не последнее место среди направлений деятельности Агентства гуманитарных технологий. Уже сейчас можно говорить о том, что в Украине стало меньше одним политически незаангажированным СМИ (Виталий Демченко)

(Олигарх.net, 17.11.2003, www.oligarh.net , www.ukranews.com )

Судові справи за участю ЗМІ

Кіровоградська телерадіокомпанія «TTV» отримала на руки рішення Верховного Суду щодо відшкодування позивачу морального збитку на суму 300 тис. грн. Про це на прес-конференції повідомив генеральний директор ТРК «TTV» Віктор Токарєв.

Позивачем до ТРК «TTV» є голова місцевого суду Кіровограду Володимир Ярошенко. Позов у суд був поданий у зв’язку з трансляцією на каналі «TTV» в червні 2002 року мітингу, на якому один із виступаючих висував обвинувачення на адресу Ярошенка.

Як передає «Контекст-медіа», зі слів Токарєва, рішення було винесено 20 жовтня, а ТРК документ отримала вчора. «Наших представників на засіданні суду не було. Ми не можемо погодитися з його рішенням, будемо звертатися до судів міжнародних інстанцій», — заявив Віктор Токарєв.

(ForUm, 2003-11-27)

***

86 гривень намагається відсудити у “Львівської газети” начальник Західної регіональної митниці Тарас Козак за передрук статті ”Податками по опозиції” впливового польського щоденника “Жечь Посполита”, у якій, з-поміж іншого, йшлося про випадок , коли нетверезий Тарас Козак вчинив стрілянину в одному з львівським ресторанів. Наведені у матеріалі факти, на думку Козака, не відповідають дійсності.

У результаті начальник Західної регіональної митниці звернувся до Личаківського місцевого суду з проханням зобов’язати “Львівську газету” спростувати неправдиву інформацію та відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 86 гривень. У своїй позовній заяві він наводить конкретний фрагмент статті польського журналіста Пьотра Косьціньскі “Податками по опозиції”, який завдає шкоди його іміджу:

“Податковими службами у Львівській області нині керують троє. Найважливіший із-поміж них – Сергій Медведчук, брат Віктора – керівника адміністрації президента України. Родинні зв’язки пояснюють багато що. Брати добре допомагають один одному. Жодні запити у справі Сергія Медведчука – навіть польського керівництва у справі “Кредит Банку (Україна)” – не справляють враження ані на президента, ані на прем’єра України. Номер другий – уже згаданий Мирослав Хом’як, заступник голови обласної ДПА, керівник цієї установи у Львові. Номер третій – Тарас Козак, який керує митними службами. Нещодавно він у п’яному вигляді стріляв зі службового пістолета в одному з львівських ресторанів, але ніхто його за це навіть не покартав”.

Натомість, “ЛГ” сумнівається, що пану Козаку вдасться отримати гроші, оскільки українське законодавство не передбачає відповідальності за передрук матеріалів з інших видань.

Стаття була опублікована у “Жечі Посполитій” 15 жовтня 2003 року та передрукована “ЛГ” наступного дня.

Як каже, головний редактор “ЛГ” Олег Онисько, передрук статті було зроблено свідомо, оскільки самі вони не мали доказів стрілянини Козака у місцевому ресторані, містом ходили лише чутки. “Якщо є ображені, то нехай звертаються до польського судочинства та позиваються до самої “Жечі Посполитої”, — зазначив Онисько.

29 жовтня прес-служба Західної регіональної митниці оприлюднила офіційну заяву, у якій не спростовувався факт стрілянини, проте йшлося, що пан Козак за півроку перебування на посаді голови ЗРМ свого службового пістолета в очі не бачив, звинувативши при цьому в пристрасті до “смаженини” “Львівську газету”, яка “з точністю до коми передрукувала неправдиву інформацію”.

— Ми опублікували у себе текст цієї заяви, звичайно з власними коментарями, — повідомив Олег Онисько

За словами головного редактора, позовна заява надійшла до редакції поштою 17 листопада. Того ж дня до редакції завітав представник митниці, який приніс виклик до суду. Проте назвати своє прізвище він відмовився.

Цікаво, що судове засідання було призначене на 18 листопада.

— Наш директор, Юрій Назарчук, відмовився ставити свій підпис на розписці, оскільки, як передбачено законом, такі документи мають надходити не пізніше ніж за 5 днів до судового засідання. Ми не підозрюємо, що суд може порушувати закон, але не знаємо, що думати з цього приводу. Як ви розумієте, сьогодні до суду з нашого боку ніхто не пішов, — розповіли в редакції “ЛГ”.

За інформацією “ЛГ”, Тарас Козак є членом СДПУ(о). До того, як у квітні 2003 року він очолив Західну регіональну митницю, працював у ДПА у Львівській області першим заступником Сергія Медведчука.

На жаль, кореспонденту ІМІ так і не вдалося зв’язатися з керівником прес-служби ЗРМ, проте технічний працівник(!), який протягом дня піднімав слухавку, сказав, що “до суду жодних коментарів не буде”.

Натомість ситуацію прокоментувала юрист ІМІ Інна Ведмеденко:

Законом України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (ст. 42, ч. 4 ) передбачені випадки, коли журналісти та редакції можуть бути звільнені від відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій.

Зокрема, таким випадком є публікація, яка дослівно відтворює матеріал, що був опублікований іншим друкованим засобом масової інформації і містить посилання на джерело передруку.

Тому “Львівська газета”, передруковуючи матеріал польської газети, не порушила законодавство про друковані засоби масової інформації.

Відтак, позовні вимоги безпідставні

(Інститут масової інформації, 19.11.2003, www.imi.org.ua)

Злочини проти журналістів

Хоч би як запевняли представники української влади різні міжнародні організації у своїй прихильності до принципів незалежності ЗМІ та свободи слова, реальність знову і знову доводить протилежне: професія журналіста в Україні — одна з найнебезпечніших, у нашій країні за журналістами стежать, їм загрожують, їх залякують.

Минулого тижня із заявою на ім’я нового генерального прокурора Геннадія Васильєва звернувся генеральний директор Радіо «Континент» Сергій Шолох. У документі він повідомив про факти стеження за ним і залякування його самого, а також його родини.

Нагадаємо, нещодавно С.Шолох свідчив у Генеральній прокуратурі в справі Гонгадзе, зокрема про участь у ній колишнього шефа міліцейської «наружки» Пукача. Як повідомляла «Українська правда», в ГПУ тоді відбулася очна ставка між заступником Пукача Володимиром Бернаком і керівником Радіо «Континент». В. Бернак на рівні виконавців був куратором стеження за Георгієм Гонгадзе і саме тим самим міліціонером, котрий зустрічався з С. Шолохом 10 липня 2000 р. і розпитував про Гонгадзе. На очній ставці на початку цього місяця В. Бернак, за інформацією «УП», С. Шолоха не впізнав, тоді як журналіст нібито відразу впізнав міліціонера. Правда, в інтерв’ю інтернет-виданню «Главред» С.Шолох цього тижня заявив, що він впізнав не того, чиє прізвище сповістили широкій громадськості. «Я впізнав людину, котра безпосередньо причетна до зникнення Гонгадзе. Я єдиний, хто її бачив, і єдиний свідок, котрий по цій людині проходить», — розповів С. Шолох.

У заяві ж на ім’я генпрокурора він також повідомляє: 29 жовтня ц.р. його попередили, що керівництво Адміністрації Президента України віддало неофіційне розпорядження силовим структурам, органам контролю над використанням радіочастот і податкових структур про негайне припинення діяльності Радіо «Континент».

А невдовзі після цієї звістки й відвідин Генпрокуратури в С. Шолоха почалися чергові неприємності. Він став помічати за собою стеження, у нього з’явилися підстави вважати, що його телефони прослуховуються, а на мобільний йому почали телефонувати невідомі люди й, відрекомендувавшись співробітниками податкової міліції, вимагали впустити їх у квартиру журналіста, де також міститься офіс Радіо «Континент», і пред’явити бухгалтерські документи. А також, відповідно до заяви С. Шолоха, ці люди, психологічно тиснучи на членів сім’ї журналіста, ще й намагалися о восьмій годині вечора потрапити до його квартири, де перебували дружина і троє малолітніх дітей. При цьому невідомі відмовлялися назвати свої прізвища та, згідно із законодавством, подати свої вимоги у письмовій формі.

Врахувавши манеру спілкування людей, котрі дзвонили й приходили, а також натяки на необхідність найняти охорону й визнання стеження за С.Шолохом, журналіст вирішив не повертатися додому й, виходячи з міркувань особистої безпеки та досвіду його колеги Г. Гонгадзе, на певний час сховатися від невідомих переслідувачів.

До генерального ж прокурора С. Шолох звернувся з такими вимогами: забезпечити закріплені в Конституції право на життя йому та родині, право на невтручання у приватне життя; забезпечити право Радіо «Континент» на законну інформаційну й підприємницьку діяльність (відповідно до законодавства України, припинення діяльності ЗМІ може бути здійснене виключно за рішенням суду або засновників); гарантувати прозоре й невідкладне розкриття викрадення та вбивства журналіста Г. Гонгадзе

(«Дзеркало тижня», 24-11-2003, www.zn.kiev.ua)

***

В Одесі побито кореспондента газети «Факти і коментарі»

Як повідомив агентству «Інтерфакс-Україна» начальник Приморського райвідділу міліції Одеси Іван Ястремський, напад скоєно 19 листопада о 20.50 на вулиці Єкатеринінській у центрі Одеси поруч з ринком «Привоз».

П’ятеро невідомих повалили журналіста на землю і стали його бити. При цьому вони говорили О. Левіту, що якщо він буде продовжувати писати критичні матеріали, його вб’ють.

Травмований журналіст самостійно прибув до лікарні, де йому була надана перша медична допомога. Він звернувся з заявою про напад у Приморський райвідділ міліції.

Гільдія власних кореспондентів, членом якої є і О. Левіт, звернулася з листом до губернатора Одеської області, мера Одеської області, начальника УМВС в області, начальника міського управління внутрішніх справ з вимогою провести ретельне і оперативне розслідування нападу на журналіста.

Раніше було вчинено напад на одеського кореспондента московської газети «Московські новини» Ігоря Розова, якому нанесені тяжкі тілесні ушкодження і який перебував на лікуванні у лікарні близько місяця.

За останні роки в Одесі скоєно напад на фотокореспондента газети «Портофранко» Леоніда Бендерського, оглядача газети «Вечірня Одеса» Віталія Чечика й інших. У 1997 році від кулі найманого вбивці загинув головний редактор газети «Вечірня Одеса» Борис Дерев’янко.

(ForUm, 2003-11-21)

Див. також — "Киевские ведомости", 21 ноября 2003 г., "Україна молода", №217, 21 листопада 2003 р.

Перешкоджання виробництву та розповсюдженню ЗМІ

„Говорити про свободу слова в Миколаївській області навіть непристойно”, — заявив кореспонденту ІМІ головний редактор газети „Український південь” Юрій Діденко з приводу відмови Миколаївської обласної друкарні співпрацювати з його виданням.

У розмові Юрій Діденко повідомив про те, що сьогодні на Миколаївщині не залишилося жодної друкарні, яка б мала технічні можливості та погодилася друкувати „Український південь”. Справа в тім, що, надрукувавши нашу газету із критичними матеріалами, які стосуються діяльності перших осіб області, поліграфічне підприємство може придбати багато проблем з владою.

Головний редактор вважає, що політичний тиск здійснюється не тільки прямо, але й опосередковано, оскільки „Український південь” – єдина газета українською мовою, яка постійно є у продажу в кіосках Миколаєва. Інша україномовна газета, яку видає місцева влада, має менший наклад і до пунктів продажу надходить у незначній кількості, а отже очевидним є те, що загальмувавши діяльність однієї україномовної газети, можна штучно нав’язати іншу.

Нагадаємо, що 15 листопада Миколаївська обласна друкарня відмовила газеті „Український південь”, яка відстоює інтереси „Нашої України”, у послугах, мотивувавши рішення замалим тиражем газети і нерентабельністю співпраці. Головний редактор почав шукати можливостей надрукувати номер в іншій типографії, але жодна в області не погодилася друкувати видання, в якому критикуватиметься місцева влада (Інститут масової інформації 19.11.2003).

(www.imi.org.ua)

 

Право на розповсюдження інформації

З ухвали місцевого Суворовського районного суду м. Херсона від 6 листопада 2003 року:

"Заборонити ТОВ "Телерадіокомпанія "Вік", редакції громадсько-політичного щотижневика "Вік: час, події, люди", Кириченку Сергію Олександровичу та іншим особам протягом розгляду справи за позовом Ротової О.І. до ТОВ "Телерадіокомпанія "Вік", редакції громадсько-політичного щотижневика "Вік: час, події, люди", Кириченку Сергію Олександровичу поширювати за допомогою засобів масової інформації будь-які відомості щодо причетності Ротової О.І. до діяльності у сфері поховання, про порушення нею вимог Конституції та Законів України".

Тим самим одній з опозиційних газет до місцевої влади, заборонили друкувати матеріали, щодо постійних зловживань заступника міського голови м. Херсона Олени Ротової.

Як стало відомо нашому кореспонденту, головний редактор газети "Вік" Сергій Осолодкін під час ІІ Форуму журналістів "За вибори без цензури", що відбувся у Києві 10 листопада, передав примірник ухвали суду Голові комітету Верховної Ради Україні з питань свободи слова та інформації Миколі Томенку, члену Парламентської Асамблеї Ради Європи, співдоповідачу по Україні Моніторингового Комітету ПАРЄ Ханне Северінсен, голові Національної спілки журналістів України Ігорю Лубченко. Також була направлена апеляція до Апеляційного суду Херсонської області (Михайло Гончар).

(«Політична Україна», 18.11.2003, www.polit.com.ua)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори