пошук  
версія для друку
09.04.2004

Анатолій Сторожук: “Міліціянти катують мене, як собаку”

   

20 грудня минулого року, на День міліції, у селі Федорівка Карлівського району, що на Полтавщині, бандити розстріляли п’ятьох беззахисних жертв – сім’ю Чинахових. Живою залишилась лише 16-літня донька Наталка, яка, повернувшись із дискотеки, знайшла бездиханні тіла дідуся з бабусею, мами, тата і 13-річного братика. Про це жахливе вбивство вже повідомляли ЗМІ. Вбивство ще не розкрито, як не розкрито по Карлівському району, принаймні, ще з десяток убивств.

Не мав би неприємностей, якби нікуди не писав

31 грудня правоохоронці затримали жителя села Бабайкове Карлівського району Анатолія Сторожка у власному помешканні. У жовтні 2002 року А. Сторожуку правоохоронці вже інкримінували подвійне вбивство Героя Соціалістичної Праці Андрія Фисуна та його дружини. Лише втручання журналістів зберегло, за словами жертви міліцейського терору, йому життя, бо міліціонери піддали Анатолія нелюдським тортурам. Екс-про­ку­рор Кар­лів­сь­ко­го рай­о­ну Ми­хай­ло Чо­лан добре знав, що А. Сто­ро­жук не вби­вав А. Фи­су­на. “Діда Сторожук не вбивав, його вбили інші”, - зізнався журналістові у присутності свідків М. Чолан. "Тоді для чо­го ви на­ма­га­ли­ся "по­ві­си­ти" спра­ву на без­вин­ну лю­ди­ну?" - спи­тав я у М. Чо­ла­на, здивований його відвертістю. -  "Якби нікуди не писав, то кому він був би потрібним?" 

Майже те ж саме, але іншими словами, нам з журналісткою Людмилою Кучеренко сказав восени 2002 начальник відділення карного розшуку Полтавського УМВС Микола Михайлик: „Ми знаємо, що головна зброя Сторожука – його друкарська машинка”. 

Що ж тепер правоохоронці інкримінують А. Сторожуку? Офіційно – незаконне зберігання зброї, ухилення від слідства та перешкоджання слідству. Неофіційно – вбивство Фисунів, Чинахових, двох “бомжів” тощо.

У 2002 році А. Сторожук у суді відмовився від вибитої у нього полтавськими міліціонерами явки з повинною щодо вбивства родини Фисунів. Коли “вибиті” докази почали давати “тріщини”, то, ймовірно, для того, щоб арештанта (найкращу кандидатуру на роль убивці) не випускати на волю, міліція порушила стосовно А. Сторожука кримінальну справу, передбачену ст. 263 ч.1 КК України, - незаконне зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухової речовини.

Під час обшуку оперативники двічі сантиметр за сантиметром “перевернули” хату покійної бабусі Анатолія, що багато років стоїть пусткою, з десяток разів заглядали під стареньку, радянських часів, радіолу, в інші кутки і закутки. Не знайшли нічого, що підпадало б під кримінал. І лише після того, як у справі Героя міліція і прокуратура не змогли довести причетність Сторожука до вбивства, у помешканні покійниці під тією ж радіолою міліціонери чомусь знаходять саморобний пістолет. Через це й закрадаються сумніви щодо законності професійної діяльності правоохоронців. Утім, багатьом українським громадянам відомі грубі оперативні методи української міліції – фальсифікація факту адмінправопорушення. У більшості випадків суд “об’єктивно” підходить до розгляду матеріалів адмінсправи, що дає можливість міліціонерам 10-15 діб „працювати” над “явкою з повинною”. Більшість людей міліцейських тортур не витримує і беруть на себе все, що “люб’язно” запропонують наші захисники в погонах.

Якось від правоохоронців з досвідом чув, що у скоєнні злочину не зізнаються у більшості випадків  лише злочинці. Нормальна людина тортур не витримує. Тому цілком логічно, що у нашому випадку в хід пішов запасний варіант (ноу-хау оперативників), так званий “паровозик” - кримінальна справа по незаконному зберіганню Сторожуком вогнепальної зброї. Просто так жертву ніхто не відпускає.

Слід зазначити, що незважаючи на масований тиск міліції та прокуратури, у 2002 році Карлівський районний суд об’єктивно підійшов до розгляду подання слідчого Карлівського РВВС старшого лейтенанта міліції Сергія Дробітька про зміну щодо А. Сторожука запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд на взяття під варту. Суд залишив попередній запобіжний захід. І більше року Сторожук фактично міліції не був потрібен. 

Правозахисником в Україні бути небезпечно

Після страшних подій 2002 року мати Анатолія, Любов Сторожук, як могла, берегла сина. Намагалася заліковувати йому фізичні й психічні рани, які йому нанесли нелюди - колишні колеги. Щоночі у підсвідомості Анатолія знову і знову проносилися страхітливі картини катувань, які він пережив. Ставало моторошно, пересихало в горлі та щеміло під грудьми, коли він кричав своїм катам уві сні: “Не треба... не треба... я не знаю” і прокидався в холодному поту.

Шість місяців мати відпоювала його травами, козиним жиром, ліками. Після міліцейських знущань в Анатолія хронічно болить голова, у грудях і животі, значно погіршився слух і зір. Лише восени він почав їсти, бо були відбиті всі нутрощі.

Анатолій розповідав (про це писала й преса), що 14 та 24 жовтня 2002 року в Полтавському ізоляторі тимчасового тримання катування супроводжувалися тицянням йому до рук якихось предметів. Оскільки міліціянти поклали його обличчям на підлогу, а руки були сковані наручниками за спиною, то Анатолій не бачив, що саме. Тепер з‘ясувалося, що то був пістолет, за який і хочуть запроторити його за грати. 14 жовтня 2002 року, не витерпівши катувань (душили поліетиленовим пакетом, підвішували за вивернуті руки вниз головою, лупцювали по статевому органу, поглумились, всунувши йому в анус якусь палицю), під диктовку начальника відділення карного розшуку УМВС України в Полтавській області Миколи Михайлика та заступника начальника Полтавського міського відділу карного розшуку УМВС Олександра Ковжоги написав явку з повинною про те, що нібито в ніч з 4 на 5 жовтня 2002 року в с. Лип’янка вбив Героя Соцпраці А.Фисуна та його дружину, хоча насправді їх не вбивав.

Понад рік у Карлівському районі було відносно спокійно, а далі знову прийшла біда. Після вбивства сім’ї Чинахових місцеві телеканали екстренно передали повідомлення УМВС, що розшукується особливо небезпечний злочинець Анатолій Сторожук, причетний до ряду резонансних убивств.

Про міліцейське звернення односельчани розповіли матері А. Сторожука. “У мене потемніло в очах, защеміло серце від болю й образи, – розповіла Любов Василівна. – То наркоманом і п’яничкою намагалися зробити Анатолія, то нетрадиційно орієнтованим. А він же запаху цигарки та алкоголю не переносить. Усе життя був спортсменом, на змаганнях отримував нагороди, а на службі – почесні грамоти аж від заступника міністра внутрішніх справ СРСР. Коли побачив, що голови сільгосппідприємств грабують майнові і земельні паї, став допомагати селянам. А з прокуратури чи міліції на їхні звернення відповідь одна – підстав для порушення кримінальної справи немає. Уявіть таку ситуацію. Голова КСП на цукровий комбінат відвозить 1000 тонн цукрового буряку, який буцімто він зібрав зі своєї присадибної ділянки в... 0,50 га. Реальний такий урожай? Звичайно, ні. А прокуратура так не вважає...

Любов Сторожук наголошує: “Коли син писав на захист місцевих, то ще якось жити давали, а коли звернувся до Генпрокурора з вимогою по­ру­ши­ти проти Пре­зи­ден­та Украї­ни Л.Куч­ми кри­мі­наль­ну спра­ву за оз­на­ка­ми геноциду проти власного народу, почали цькувати, немов собаку. Біль­ше то­го, мій син став на захист 6-річного Миколки Білявського, якого службовим авто збив, покалічивши, тодішній начальник УМВС України в Полтавській області генерал-майор міліції Микола Паламарчук. Тепер він - заступник міністра МВС України, перший міліціонер Криму, а ДТП “повісив” на свого водія. А справу, як відкрили, так і закрили...

Ось за такі “злочини” насправді переслідують А.Сторожука. Бо хто ж таку “бомбу” триматиме під боком? Тому місцева влада, на догоду центральній зробила з нього злочинця.

Після вбивства сім’ї з Федорівки правоохоронці носили фотографії понівечених трупів - невпізнаних осіб. Показали фото й Л.Сторожук, додавши, що всі односельчани на одній із світлин впізнають її загиблого сина. Який цинізм, які психологічні тортури здумали вони застосувати до жінки, яка знала, що син 7 місяців не виходить з хати, що вона ледве витягла його з того світу.

“Хто вам дав право по телебаченню зробити з мого сина злочинця?” – звернулась жінка до міліціонерів, які демонстративно кілька днів наприкінці грудня ставали машиною напроти її обійстя.

“Це не та міліція зробила заяву по телебаченню, – повідомили їй. – Повірте, до тієї міліції не маємо ніякого відношення. Ми хочемо, щоб усе було мирно. Хай прийде Анатолій. Поспілкуємось і відпустимо”.

“Я не знаю де Анатолій”, – заявила їм мати . – А вашу міліцейську ласку вже не раз я і син на собі відчули. Якби й знала де він, у руки катів сина ніколи б не віддала...”

Скарга на міліціонерів – „доказ” незаконного зберігання зброї

Зранку 31 грудня 2003 року міліціонери вибили вхідні двері й увірвались до хати. Назустріч їм вийшов спокійний Анатолій. Він не залишив штурмовикам можливості всадити при затриманні кулю в себе та стати мертвим серійним убивцею. Тому заручник злочинної системи і ситуації лише попросив міліціонерів дотримуватися закону і добровільно простягнув руки, на які ті миттєво накинули наручники. Під час обшуку вони забрали як речові докази цукерки, які Л.Сторожук придбала в Полтаві, баночку з-під кави, деякі синові речі та півтори тисячі аркушів зі зверненнями до вищих державних посадовців та установи про злочини в Україні. Навіщо? Яке папери мають відношення до інкримінованого Анатолію незаконного зберігання зброї? Так само, як і друкарська машинка та ксерокс, які вилучили в нього ще восени 2002 року і не повернули й до цього часу?

„Коли сина забирали, – пригадує Любов Василівна, – я зомліла, впала на землю біля хвіртки. Міліціонери – хто пройшов біля, хто переступив – сіли в машину і поїхали катувати мого Толька. Більше Анатолія я не бачила. Що з ним і де він — мені ніхто не повідомляв. Лише адвокат Геннадій Журба зміг розшукати сина, але й адвоката до сина не допускали. Сказали, допустять, коли виб’ють зізнання...”

Закон, як дишло...

О 7.30 ранку 4 січня цього року адвоката Геннадія Журбу карлівські міліціонери підняли з теплого ліжка й повідомили, що в Октябрському суді м. Полтави буде розглядатись подання старшого слідчого Карлівського РВВС С.Дробітька про зміну А.Сторожуку запобіжного заходу. Оскільки А.Сторожук заявив про недовіру судді Карлівського районного суду, то справа буде розглядатись в Октябрському суді. Принаймні, адвокат не знайшов у матеріалах справи документу за підписом голови апеляційного суду Полтавської області про зміну підсудності.

Присутність“ у „відкритому” судовому засіданні непроханого журналіста збентежила правоохоронців та прокурора й сплутала всі карти щодо втаємничення від громадськості самого факту суду й фізичного стану правозахисника. На жаль, наші з адвокатом припущення підтвердилися: на обличчі А.Сторожука рясніли сліди побоїв.

Коли суддя пішла до нарадчої кімнати, я несподівано для міліціянтів, по-партизанськи  сфотографував побитого арештанта. Що тут почалось! Правоохоронці грудьми стали „на захист” розцяцькованого синцями Сторожукового обличчя. Найбільше старався начальник Карлівського райвідділу С.Козиний, штовхаючи й відтісняючи мене від об’єкта моєї професійної цікавості:

„Хто ви такий, що втручаєтесь в судовий процес? Це службове приміщення і тут ви не маєте права фотографувати!”

„Анатолію Григоровичу! - тим часом звернувся до мене Анатолій Сторожук. – Міліціонери катують мене, вимагаючи явки з повинною по Федорівці, Фисуну і “бомжах”. Убивають! У-би-ва-ю-ю-ть! Та я у Федорівці жодного разу в своєму житті не був, а вони кажуть: “Ми тобі й схему намалюємо, і розкажемо, що і як”. Катують мене міліціянти Ковжога, Сідак і Городецький. Хотіли мене зґвалтувати. Особливо старається Ковжога (заступник начальника відділу карного розшуку Полтавського міського управління УМВС, підполковник - авт.) Саме він мені представлявся Лаврентієм Павловичем Берією і катував як у 2002 році, так і тепер. Це він з розмаху вдарив мені по хребту каблуком, накидав на шию петлю і давив, допоки я не втрачав свідомість. А скільки разів “ластівку” робили – рахунок втратив. На Новий рік, 1 січня, Ковжога знову щось прикладав до моїх рук, затискав у них. Мабуть, готує речові докази по злочинах, до яких я не маю ніякого відношення. Знайти ж справжніх убивць у них “кеби” в голові не вистачає. Б’ють не тільки міліціонери, а й співкамерники: Пасічник з Кременчука та Нікітін з Полтави і ще один, схожий на Колобка. Ковжога їх направив, сказав, що – колишній „мент”. Я звертався до слідчого Дробітька, щоб той дав дозвіл на судово-медичне обстеження. Не дозволяє. Та що говорити - ручки і паперу в руки не дають. Зверніть увагу, поламали мені носа, отримав струс мозку”.

„Чому людина побита?” – звернувся я до начальника Карлівського райвідділу С.Козиного.

— Не бив я його...

— Хто його побив?

— Не знаю, будемо розбиратися.

Далі підполковник Козиний заявив, що йде скаржитись на мене судді. І справді зайшов до судді Л.Хіль, чим порушив таємницю нарадчої кімнати. Цей момент я зафіксував на фотоплівці.

Через хвилин десять із нарадчої кімнати вийшла суддя Л.Хіль і виголосила постанову про зміну А.Сторожуку запобіжного заходу на тримання під вартою.

На сьогодні А.Сторожук утримується в Полтавському ІТТ. У СІЗО, кажуть, немає вільних місць. Люди, кого спіткала гірка доля потрапити в ІТТ, воліють, аби швидше їх перевели до СІЗО: там не так б’ють, а ІТТ – то гестапівські застінки, то – пекло на землі.

До речі, апеляційна скарга на постанову судді Л.Хіль була розглянута в апеляційному суді без присутності адвоката Г.Журби і його клієнта А.Сторожука: слідчий Дробітько тривіально не сказав йому, що апеляція слухатиметься 10 січня, призначив Геннадію Васильовичу зустріч в ІТТ на цей час, на яку, звісно, не прийшов.

Я сам маю вищу юридичну освіту, і можу впевнено сказати, що у справі А.Сторожука порушено ряд норм кримінально-процесуального законодавства. А саме: незаконно змінена підсудність; порушена таємниця нарадчої кімнати; зброя знайдена у помешканні, яке не належить Анатолію; порушено його право на допомогу адвоката; не належним чином направлялися повістки про виклик в РВВС. Адже у судовому засіданні 4 січня 2004 року С.Дробітько заявив, що А.Сторожука треба взяти під варту, бо, мовляв, той не з‘являвся на виклики слідчого, а повістки 6 та 21 листопада 2002 року нібито були вручені сусідам А.Сторожука. Поштових документів, які б підтверджували слова слідчого, він суду не надав.

Замість післямови

Анатолій Сторожук - колишній лейтенант міліції, юрист середньої кваліфікації, фермер, правозахисник, позаштатний кореспондент газети „Приватна справа”, романтик, який, ніби Дон Кіхот, почав нерівну боротьбу з корупцією й організованою злочинністю, захищаючи права і свободи жителів Карлівського та Машівського районів. Своєю правозахисною діяльністю він собі нажив не одного ворога. Але то був його вибір – допомагати скривдженим владцями людям і жити по-іншому він просто не міг.

Ситуація з Анатолієм – закономірність у бандитській державі, в державі манкуртів, де всіма і всім заправляють люди з подвійною мораллю - державні злочинці в законі. Канули в Лету часи, коли дітки із захопленням декламували вірші Сергія Михалкова про дядю Стьопу-міліціонера. Тепер міліція в очах трудового народу – новітня потвора авторитарно-поліцейської держави.

Кому потрібне таке розкриття вбивства сім’ї Чинахових, якщо гинуть невинні люди? Так, у село Білухівку Карлівського району після “дружнього” спілкування міліціонери привезли жителя цього села і висадили край дороги. Не пройшовши і 50 метрів чоловік впав і помер. А на похоронах заборонили навіть труну розкривати, щоб односельці не побачили, в якому жахливому стані знаходився покійник.

Перед Різдвом Христовим в останню путь провели і жителя Голобородьківки цього ж району В’ячеслава Азарова, якого, щоб приховати факт жорстокого побиття, правоохоронці відвезли у психлікарню, де він і помер. Звісно, не від міліцейських тортур, а від “білої гарячки”. Чоловік, зрозумівши, що став на шлях Господній, попросив, щоб дозволили попрощатись зі старенькою мамою. Не дали. Цей список можна продовжити іншими фактами. А поки що убивці спокійно ходять на роботу і нібито  розшукують інших убивць... (Анатолій Банний). 

(Полтавський обласний медіа-клуб, №68, 14 січня 2004 р.,“Інформаційний бюлетень”, №3, 22 січня 2004 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори