пошук  
версія для друку
09.05.2005 | Юрій Брязгунов

Влада і мас-медіа: конфронтація чи співпраця?

   

За перші 13 років незалежності в Україні було вбито 39 журналістів. І в усіх злочинах є одна цинічна деталь: за винятком головного редактора "Вечірньої Одеси" Дерев’янка, котрий був знищений (хай простять мені читачі цей вислів) "класично" — кулею з пістолета з контрольним пострілом у голову, всі інші були вбиті з відвертим садизмом: Георгію Гонгадзе відрізали голову, Вадима Бойка спалили бензином, двох повісили (одного, Петра Шевченка, на Київській залізниці, другого — аж у білоруських лісах), галичанина О. Кривенка та ще кількох погубили в автокатастрофах, Александрова — бейсбольними битами... Цей мортиролог свідчить, що кримінальна влада прагнула не лише знищити саме цих журналістів, а й залякати інших, мовляв, не смійте виступати, бо буде ще гірше.
Посіяти страх у середовищі журналістів, викликати відчуття безвиході й розпачу в усьому суспільстві — таким було прагнення тих, хто вже в "помаранчевий" день 28 листопада дав наказ вивести проти повсталого народу 13 тисяч озброєних головорізів. Лише перехід на бік народу СБУ та потужна міжнародна солідарність і тиск на Сім’ю врятував країну від кривавої бійні.
А чи є у журналістів якась підтримка в суспільстві? Чи можемо сказати, що, йдучи вранці на роботу, ввечері повернемося додому живі й не ушкоджені, бо наші читачі, ота громадськість, захистить нас від найманців олігархів чи інших злочинних угруповань? Чи є гарантія безпеки сім’ям журналістів уже з боку корумпованої міліції та прокуратури? Чи громадськість і надалі, як за совєтів та Л. Кучми, буде в ролі щедринського премудрого піскаря, що намагався не висовуватися з нори, аби не мати зайвих клопотів. В українському аналозі — "моя хата скраю"... Та й самим журналістам треба розібратися, яким шляхом йти? Чи далі бути "пристяжними пасками", як за Сталіна, чи холуями й улесливими підгавкувачами, як це переважно спостерігаємо нині? Чи потрібна суспільству державна преса? Відомча? Олігархічна?.. Чи, навпаки, — незалежна й смілива? І де межа тієї сміливості, аби вона не переросла в огульне паплюження всього й вся чи кримінально-порнографічне чтиво?
І кому довірити пресу, радіо й телебачення? 14 років тому було лише два факультети журналістики. Нині понад 35... Чи готові викладачі в Запоріжжі, Донецьку чи Дніпропетровську до якісної підготовки кадрів? Чи можуть там професори навчити бодай елементарного, за найголовніше — українську мову — я вже мовчу...
Тож саме цим проблемам мас-медіа й присвячена сьогоднішня вся друга сторінка "Молоді України". Якщо не згодні — пишіть...

("Молодь України", 2005.02.15)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль