пошук  
версія для друку
09.06.2006

Міжнародне товариство прав людини - Українська Секція . Звіт про дотримання прав людини в місті Києві та Дніпропетровській області

   

Київ – 2006

Міжнародне товариство прав людини Українська Секція

Звіт про дотримання прав людини в м. Києві та Дніпропетровській області

 

Київ – 2006

Міжнародне товариство прав людини – Українська Секція

Звіт про дотримання прав людини в м. Києві та Дніпропетровській області – К., 2006. – ...с.

Видання є підсумковим інформаційним матеріалом, сформованим за результатами Проекту „Підлітки на вулиці: моніторинг сучасного стану проблеми, аналіз державного забезпечення прав самоорганізованої дитини”.

Упорядник: Бабаджанян Б. А

Відповідальний за випуск: Сухоруков А.О.

Видання стало можливим завдяки фінансової підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні

Позиція МТПЛ – УС може не збігатись з офіційною позицією Уряду США.

Подяка регіональному партнеру Проекту:

Дніпропетровському обласному відділенню МТПЛ – УС

Окрема подяка державним органам, що взяли активну участь в опитуванні:

Головному Управлінню МВС України в м. Києві; Головному Управлінню охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації, Голосіївському, Дарницькому, Дніпровському, Печерському, Подільському, Святошинському, Шевченківському РУ ГУ МВС України в м. Києві, Дніпропетровському міському Управлінню УМВС України в Дніпропетровській обл., Голосіївському, Дарницькому, Оболонському, Печерському, Подільському, Святошинському, Солом’янському Управлінням охорони здоров’я районних у м. Києві державних адміністрацій, Управлінням охорони здоров’я Дніпропетровської міської Ради

.

© МТПЛ – УС, 2006

ВСТУП

З 1 червня 2005 р. до 31 березня 2006 р. Міжнародне товариство прав людини – Українська Секція (МТПЛ – УС) у співробітництві з 21 неурядовою правозахисною організацією України брали участь у Програмі „Права людини в Україні” (далі – Програма), що реалізовувалась за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Завданням Програми в цілому був моніторинг прав людини та основних свобод в Україні, складання звітів про дотримання прав людини та основних свобод в регіонах та в Україні. В рамках цієї Програми МТПЛ – УС виконало Проект „Підлітки на вулиці: моніторинг сучасного стану проблеми, аналіз державного забезпечення прав самоорганізованої дитини” (далі – Проект). В рамках Проекту МТПЛ – УС здійснювало всеукраїнський моніторинг прав дітей та моніторинг окремих категорій прав людини у м. Києві та Дніпропетровській області.

Був проведений збір та аналіз даних з із таких джерел:

  1. Відповіді на запити щодо дотримання прав людини в м. Києві та Дніпропетровській області, розроблені Київським офісом МТПЛ – УС, до органів державної влади (запити містять 55 позицій).

  2. Засоби масової інформації щодо стану прав людини у м. Києві та Дніпропетровській області В рамках реалізації даного заходу МТПЛ – УС аналізувало 36 періодичних друкованих видань та чотири громадські електронні інформаційні портали (Перелік ЗМІ - Додаток №1).

  3. Листи (скарги, запити), щодо порушення прав людини, які надходили на поштову та електронну адресу МТПЛ – УС від громадян України та іноземців. Такі листи розглядались і надавались письмові відповіді (консультації). У разі необхідності, направлялись письмові звернення до органів державної влади з проханням надати пояснення щодо можливих порушень прав людини і шляхів захисту таких прав.

1. Право людини на свободу, особисту недоторканість та захист від катувань і жорстокого поводження

1.1 . Згідно зі статтею 3 Європейської Конвенції з прав людини:

„Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню”, а ст. 5 визначає право особи на свободу та особисту недоторканість: „1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність.

Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: a) законне ув’язнення особи після її засудження компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічно хворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запобігання її незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції. 2 Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення проти нього. 3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту c пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання. 4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. 5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування”.

З метою отримання інформації від органів державної влади про дотримання прав людини на свободу та особисту недоторканість МТПЛ – УС були надіслані інформаційні запити до Головного Управління МВС України в м. Києві, районних управлінь міліції м. Києва, Дніпропетровського міського Управління УМВС України у Дніпропетровській області.

В цих запитах були поставлені, зокрема, такі запитання:

  1. Кількість скарг (заяв), що надійшли до Вашого Управління, про незаконні, на думку скаржника, дії працівників органів внутрішніх справ стосовно затриманих.

  2. Загальна кількість скарг (заяв) щодо перевищення, на думку скаржника, термінів адміністративного затримання: 3 години, 3 доби (п.5 ст. 11 Закону України „Про міліцію”); 3 години, 3 доби, 10 діб (ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

  3. Кількість скарг (заяв) про порушення процедури оформлення протоколу адміністративного затримання (ст. 254, 256 Кодексу України про адміністративне правопорушення

  4. Кількість скарг (заяв) про те, що, за інформацією скаржника, мав місце факт пред’явлення громадянину обвинувачення у вчиненні злочину під час відбування цією особою адміністративного арешту (принцип послідовності адміністративного та кримінального проваджень).

  5. Кількість осіб, які затримувались у адміністративному порядку (п. 5 ст. 11 Закону України „Про міліцію”, ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

  6. Кількість осіб, затриманих, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції (п. 5 ст. 11 Закону України „Про міліцію”).

  7. Кількість осіб, затриманих за підозрюваннням у вчиненні злочину (п. 5 ст. 11 Закону України „Про міліцію”).

  8. Кількість звернень до судів за рішенням щодо продовження затримання підозрюваної особи до 10 діб (ст. 165-2 Кримінально-процесуального кодексу України)

  9. Кількість підозрюваних, обвинувачених у вчиненні злочинів, до яких застосовані запобіжні заходи, не пов’язані з взяттям під варту (ст. 106, 165-2 Кримінально-процесуального кодексу України)

  10. Кількість подань до суду про обрання щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст.106, 165-2 Кримінально-процесуального кодексу України)

Отримано відповідей з органів міліції – 9. Не отримано відповідей від 8 адресатів.

П’ять управлінь міліції – надали кількісні покажчики щодо групи запитань 1 – 10.

Одне управління міліції направило нам відповідь у вигляді довідки з інформацією щодо дотримання органами МВС законодавства про права особи на приватність та довідку про забезпечення свободи мирних зборів. На групу запитань 1-10 відповідей надано не було.

Два управління зазначили, що надати інформацію нам не можуть, оскільки вона не відноситься до державної статистичної звітності органів внутрішніх справ і порадили звернутися до Головного Управління статистики.

Одне Управління, посилаючись, на ст. 3 Закону України „Про міліцію” та (коментарів до неї) повідомило, що надати запитувану інформацію не виявилось можливим, оскільки дана інформація є для службового користування та не може бути надана.

Аналіз отриманих даних свідчить, що органи МВС інформують про наявність отримання скарг на незаконні, на думку скаржника, дії працівників міліції. Зокрема за даними, Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві у 2004 р. – таких скарг не отримано, а в першому півріччі 2005 р. – одна. А у Святошинському районі – відповідно – одна і дві скарги. Такі цифри треба зіставити хоча б з кількістю затриманих цими Управліннями:

Кількість осіб, які затримувались у адміністративному порядку – Подільське РУ - в 2004 р – 6496, а в в першому півріччі 2005 р. – 3062 адмінзатриманих; Святошинське РУ - відповідно – 7483 і 4184 адмінзатриманих (ці цифри, на наш погляд, цілком реалістичні).

Кількість осіб, затриманих, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції - Подільське РУ - в 2004 р – 58 таких затриманих, а в першому півріччі 2005 р. – 13 осіб. В Святошинському РУ – відповідно – 95 і 36 осіб.

Кількість осіб, затриманих за підозрюваннням у вчиненні злочину – Подільське РУ – в 2004 р – 3512, а в в першому півріччі 2005 р. – 2331. В Святошинському РУ – відповідно – 390 і 199.

На перший погляд видається дивним, що із 5000 осіб, які перебували в приміщеннях Управління міліції в Подільському районі (та відповідних територіальних відділах), мали безпосередній контакт з працівниками МВС подала скаргу лише одна особа.

Наведені та аналогічні дані потребують, звичайно, більш детального аналізу, співставлення з іншими незалежними джерелами інформації (моніторинг вищестоящих органів МВС, прокуратури, судів та ін.).

1.2. Важливим джерелом інформації про факти можливого застосування катувань і жорстокого поводження, а також фактів незаконного, на думку скаржників, затримання чи тримання під вартою, залишаються повідомлення в пресі. В засобах масової інформації за період з червня 2005 до кінця березня 2006 р. зафіксовано 63 таких повідомлення.

 

„До чотирьох років позбавлення волі засуджений начальник карного розшуку Соломенського РОВД Києва, підполковник міліції Василь Трикоза і його заступник Володимир Зубченко, які жорстоко побили 26-річного будівельника. Справа розглядалась у Голосїївському райсуді Києва. Трикоза й Зубченко затримали будівельника за підозрою в здійсненні збройного грабіжу. Вони застосовували до затриманого жорстокі катування, зокрема били його кийком по нирках, надягали на нього протигаз, обливали крижаною водою й підвішували на наручниках у гаражі Соломенського РОВД. Родичі потерпілого звернулися до правозахисників, які провели відеозйомку показань будівельника. Проте, Голосїївський райсуд засудив нелюдів не за застосування тортур, а “за перевищення службових повноважень”. www.helsinki.org.ua 12.12.2005

„..Останнім часом автору довелося переконатися в цьому двічі, розслідуючи побутові вбивства у Донецькій області. Аби уникнути звинувачень в упередженості до регіону, наголосимо, що подібні речі, за інформацією правозахисників, трапляються по всій Україні. Крім того, нова інформація підтвердила висновки з розслідування двох інших справ у Львові. Правда, вони стосувалися не вбивств. Жанр розслідування передбачає відстороненість журналіста, але також змушує виступати в якості адвоката двох громадян, засуджених Апеляційним судом Донецької області до 12 і 13 років ув`язнення. Недарма після цього судового рішення правозахисна організація Гельсінська спілка з прав людини оголосила, що взяла під свій контроль розгляд цієї справи у Верховному Суді. Мешканці містечка Шахтарськ, що на Донеччині, охоронці шахти 24-річний Руслан Бредун і 20-річний Валерій Журавський отримали термін за нібито вбивство у ніч на 15 січня 2004 року неповнолітнього В.  "Нібито", бо обвинувальний висновок ґрунтується винятково на власних свідченнях обвинувачених, від яких вони відмовилися за кілька днів після арешту. Вони стверджують, що ці свідчення з них вибили силою. Є докази, що одного з затриманих, Руслана Бредуна, було взято на роботі о 12.00, але фактично протокол затримання оформлений о 21.15. Тобто понад дев`ять годин Руслан Бредун перебував у міліції без належно оформлених документів. Він запевняє, що саме в цей час із нього вибивали явку з повинною. Інший засуджений, Валерій Журавський, твердить, що з ним повелися так само. Крім того: 1.На їхньому одязі не знайдено жодної краплі крові. 2.На знайденому поблизу місця вбивства шматку труби, яке слідство визначило як знаряддя вбивства, не виявлено жодного відбитку пальців "убивць". До того ж на самій трубі не виявлено слідів від тіла убитого. Згідно з версією слідства, шматок труби загнали вбитому в око. Цілком природно, що як зовні, так і всередині труби мали б залишитися якісь сліди. Але їх немає. 3. Немає жодного свідка, який би заявив, що він бачив момент убивства. Слідча Шахтарської міжрайонної прокуратури Людмила Прокопова, яка вела цю справу, вдалася до безпрецедентного кроку. Задовго до рішення суду вона надрукувала статтю в шахтарській газеті "Знамя победы" під назвою "Лжесвидетельство — уголовно наказуемо". Вона змінила лише по одній літері у прізвищах героїв і попередила усіх свідків, так само змінивши по одній літері у їхніх прізвищах, що вони зі статусу свідків можуть перейти у статус обвинувачених за брехливі свідчення. Мова йде навіть про тих свідків, які були друзями убитого. Такий вчинок ще до рішення суду є вельми сумнівним не лише з точки зору професійної етики, а й з погляду закону. Вищезгадані дії є порушенням Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України. Згідно з законом, слідчий не має права розголошувати матеріали кримінальної справи до рішення суду й не має права чинити психологічний тиск на свідків... ...Зрозуміло, що тут повинно ретельно розібратися слідство. Але суд уже двічі відправляв справу на дорозслідування. Останнім часом судове засідання двічі не відбувалося. 16 січня цього року через неявку прокурора його відклали на невизначений термін. Та вся проблема в тому, що обвинувачений Москаленко сидить в СІЗО з 19 липня 2003 року. Мар`їнський районний суд задовольнив подання прокуратури і вирішив утримувати його в слідчому ізоляторі. Мотивація така: "обвинувачуваний здійснив тяжкий злочин і, залишаючись на волі, може переховуватися від суду та слідства". Коли до нього додому прийшла міліція, він гостював у своєї бабусі в іншому населеному пункті. Коли дізнався про інтерес до власної персони, то завітав до міліції сам. Він давав згоду на співпрацю зі слідством. Раніше він не був судимий. Тим не менше опинився за ґратами. Термінів, які б обмежували судове розслідування – не існує. Таким чином обвинувачуваного можна тримати в СІЗО аж до останнього його подиху. Правозахисники неодноразово звертали увагу, що в українському судочинстві залишилася практика, яка не передбачає виправдання обвинувачуваних. Якщо людина потрапила до рук слідства, то найімовірніше вона отримає покарання. Якщо не існує належної системи доказів, то на ділі все часто відбувається таким чином: справу безліч разів відправляють на дорозслідування, а потім ухвалюють термін ув`язнення, який обвинувачуваний уже відсидів у СІЗО. Зломлений багаторічним перебуванням за ґратами громадянин смиренно погоджується зі своєю долею, не маючи моральних сил шукати справедливість. Одначе останнім часом все більше наших співвітчизників звертаються до Європейського суду з прав людини і виграють позови проти власної держави. Держава виплачує їм компенсацію. До речі, із кишені платників податків. Але правоохоронна (чи точніше – каральна?) система, наче тупа бездушна машина, продовжує штампувати такі справи”. Юрій Луканов, Українська Правда, 07.02.2006

1.3. З червня 2005 р. до кінця березня 2006 р. МТПЛ – УС отримало близько 50 скарг, в яких викладені факти порушення, на думку скаржників прав на свободу, особисту недоторканість чи застосування катувань. У якості реагування на такі скарги були направлені відповідні звернення до компетентних державних органів (Прокуратури м. Києва чи м. Дніпропетровська, Генеральної прокуратури України, місцевих судів, Апеляційних судів, Державного Департаменту України з питань виконання покарань, Верховного Суду України).

Нижче наведені короткий зміст деяких скарг.

А) Громадянин Ч., що надіслав звернення на поштову адресу МТПЛ – УС, скаржився на неправомірні дії з боку адміністрації СІЗО №13 м. Києва під час перебування в ньому. Нині, громадянин Ч. Засуджений до 7 років позбавлення волі і відбуває покарання в Білоцерківській ВК-35 Київської області.

МТПЛ – УС було направлено звернення в прокуратуру міста Києва з проханням перевірити факти, викладені скаржником. Прокуратура надала відповідь у встановлені строки і зазначила: „Прокуратурою міста Києва проведено перевірку фактів викладених у Вашому листі... Порушень чинного законодавства під час утримання громадянина Ч. не виявлено”.

Б) Громадянин Л. звернувся до МТПЛ – УС з письмовою скаргою, що під час відбування покарання у вигляді обмеження волі у випраному центрі №125, адміністрацію було застосовано катування. Він скаржив на те, що його помістили у переповнене приміщення (що закривається на замок і не передбачене для проживання, оскільки не влаштовані санвузол, місце для їжі), не надали індивідуального місця для відпочинку і примушували спати на підлозі. Після цих подій, за словами скаржника, стан його здоров’я різко погіршився і його помістили на стаціонарне лікування. Після лікування він продовжив відбування покарання, але скаржився на поганий стан здоров’я.

МТПЛ – УС направило відповідне звернення в Державний Департамент з питань виконання покарань. У встановлений строк була отримана відповідь. Нам повідомлено: „Інформація щодо недоліків у роботі адміністрації виправного центру №125 уважно розглянута та перевірена (з виїздом на місце). Проведеною перевіркою встановлено, що відомості, викладені у зверненні, свого підтвердження не знайшли. Житлово-побутові умови засуджених відповідають вимогам чинного законодавства та нормативно-правових актів Департаменту. При бесіді [представників Департаменту] з засудженим Л., останній повідомив, що претензій до адміністрації виправного центру №125 немає про що свідчить його письмове повідомлення” (Додаток до листа). В письмовому поясненні, дійсно, засуджений Л. відмовився від своїх попередніх претензій і сказав, що стан його здоров’я задовільний. Однак, в примітках, засуджений Л. зазначив, що йому роз’яснено, у випадку продовження виконання вимог адміністрації, до нього буде застосована ст. 81 Кримінального кодексу України [умовно-дострокове звільнення від відбування покарання].

В) До МТПЛ – УС з письмовою скаргою звернувся засуджений І., що відбуває покарання у ВК № 98 і скаржився на порушення правил тримання ув’язнених в цій ВК, зокрема на те, що засудженим не вистачає речового та постільного майна, не кожному засудженому забезпечено індивідуальне спальне місце, що не всі працюючи мають достатню кількість інструментів. Засуджений І. зазначив, що йому не надавалась необхідна медична допомога, та були застосовані незаконні дії з боку адміністрації щодо нього.

МТПЛ – УС, реагуючи на скаргу засудженого І., звернулося із зверненням до Державного Департаменту з питань виконанням покарань з проханням перевірити факти, що описані у листі засудженого І.

У встановлений строк Департамент відповів на нашого листа, в якому заперечив всі порушення, на які скаржився засуджений І. та вказав: „Проведеною перевіркою порушень чинного законодавства України, в тому числі неправомірних дій з боку адміністрації ВК №98 до засудженого І., не встановлено”.

Таким чином, практика МТПЛ – УС показує, що всі державні структури (органи МВС, органи Державного Департаменту України з питань виконання покарань, прокуратура) реагують на наші звернення щодо прохань сприяти усуненню порушень і всі повідомляють про отримання відповідних скарг громадян, але не було жодного випадку визнання наявності самих порушень прав..

Національне законодавство, що регулює діяльність установ МВС України, зокрема, ізоляторів тимчасового тримання та права та обов’язки осіб, які перебувають в означених установах, майже не розповсюджується у відкритих офіційних джерелах. Так, відкритий доступ передбачено лише для одного нормативного акту, що вміщує норми стосовно ІТТ, – „Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину”. Два базових нормативно-правових акта – „Інструкція про роботу ізоляторів органів внутрішніх справ для тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб” і „Правила поведінки в ізоляторах тимчасового тримання осіб, затриманих і взятих під варту – не є доступними у відкритих джерелах: видані „Для Службового Користування”. Подібна позиція нормотворчого органу не є зрозумілою з точки зору необхідності участі громадянського суспільства у гуманізації умов утримання осіб, які знаходяться в умовах ізоляції.

В той же час ми бачимо спроби приведення у відповідність національного законодавства міжнародним договорам про права людини, зокрема, про це свідчить прийняття ЗУ „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” та оприлюднення 11.03.2006 р. підзаконного акту – „Інструкція з організації перегляду кореспонденції осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах” .

2. Право на вільні вибори громадян України, що знаходяться в умовах тримання під вартою

2.1. Основним джерелом інформації щодо реалізації виборчого права особами, що перебувають в установах тримання під вартою були а) повідомлення ЗМІ; б) інформація від офіційних спостерігачів, що спостерігали за виборами 2006 р. в установах виконання покарань, СІЗО, ІТТ, професійних училищах соціальної реабілітації більшості регіонів України в рамках Проекту „Громадянське суспільство і вибори 2006 р.: моніторинг виборчого процесу на спеціальних виборчих дільницях, в місцях тримання громадян під вартою” за підтримки Канадсько-Українського Фонду „Демократичні Інституції і Практики”, а також рамках додаткового фінансування Проекту – „Підлітки на вулиці: моніторинг сучасного стану проблеми, аналіз державного забезпечення прав самоорганізованої дитини” за підтримки Посольства США в Україні.

"Были ли выборы 2006 г. в Приднепровъе свободными, равными, прозрачными и демократическими?" - на этот вопрос стремились ответить участники "круглого стола", организованного Днепропетровским отделением Международного общества прав человека (МОПЧ), передает корреспондент Укринформа. Члены этого общества провели мониторинг выборов на 36 сельских участках и в четырех учреждениях исполнения наказаний. По их мнению, в селах выборы проходили демократически, нарушений почти не было. Были недостатки в организации работы на избирательных участках, и ответственность за это, считают правозащитники, должны взять на себя партии и блоки, которые формировали избирательные комиссии. В целом, по их убеждению, обстановка на выборах-2006 выгодно отличалась от той, что была на выборах 2004 года. В учреждениях исполнения наказаний днепропетровское отделение МОПЧ проводило мониторинг выборов в 2000, 2002, 2004 и 20006 годах....

....В разных учреждениях победу одержали разные политические силы: например, на двух избирательных участках в Днепропетровском СИЗО с большим преимуществом победил Блок Юлии Тимошенко, на других двух (в республиканской психиатрической больнице и колонии N89) победу одержали соответственно Партия регионов и Социалистическая партия. Вместе с тем, по словам председателя днепропетровского отделения, вице- президента Украинской секции МОПЧ Таисии Шкрюм, еще нельзя говорить об обеспечении свободных, прозрачных, честных, демократических выборов в местах лишения свободы, потому что существует возможность давления на осужденных со стороны начальства, нет достаточной предвыборной информации, и , наконец, на специализированных участках выборы вряд ли можно назвать тайными, поскольку их результаты "выдают" избирателей. В этой связи правозащитники предлагают инициировать изменения к законодательству: чтобы к этим избирателям имели доступ практически все желающие агитировать за своего кандидата; чтобы администрация не могла оказывать давление на избирателей в местах лишения свободы (ввести уголовную ответственность за такие действия). И как альтернативный вариант, предлагается организовать голосование для осужденных с применением передвижных урн из обычных участков, чтобы их голоса "потерялись" среди голосов других избирателей, и нельзя было узнать, за кого именно проголосовали осужденные. Если государство не может обеспечить такие возможности осужденным, то, по мнению Таисии Шкрюм, стоит вообще приостанавливать избирательное право на время отбывания наказания, поскольку все равно в полной мере воспользоваться им невозможно”. Днепропеировск, Укрінформ, Татьяна Колядинская

„Уполномоченный Верховной Рады по правам человека Нина Карпачева заявляет о нарушении права на свободное волеизъявление заключенных в Лукьяновском СИЗО.

К такому выводу она пришла после посещения 26 марта специального избирательного участка N116 Киевского следственного изолятора № 13 (Лукьяновка). Как сообщили в пресс-службе Уполномоченного ВР по правам человека, в ходе непосредственного общения заключенные заявили о том, что были лишены права принимать участие в выборах в органы местного самоуправления, голосуя лишь за кандидатов в ВР. При этом они жаловались на недостаточную информацию об участниках избирательных гонок.

"Если и имели отдельные сведения о выборах, то в основном благодаря сети городского радиовещания. Некоторые отмечали, что перед голосованием получили от определенных политических сил сигареты, шампунь, юридическую литературу и т.п. Информационная литература о выборах предоставлялась выборочно", - пояснили в пресс-службе.

В Киевском СИЗО в избирательные списки было внесено 2 тыс. 456 лиц. Не принимали участие в голосовании только несовершеннолетние и граждане других государств. Свыше 100 человек отказались от участия в голосовании. Приговоренные к пожизненному заключению голосовали, не выходя из своих камер - через решетку. В этом Уполномоченный ВР усматривает нарушение избирательного законодательства и конституционных избирательных прав. В целом, в 182 учреждениях уголовно-исполнительной системы Государственного департамента исполнения наказаний, в том числе в 32 следственных изоляторах были созданы специальные избирательные участки в

соответствии с требованиями Закона "О выборах народных депутатов Украины". Уполномоченный ВР по итогам своего посещения следственного изолятора отметила, что организация выборов на специальных избирательных участках, как и вообще вопрос создания человеческих условий пребывания заключенных в местах лишения свободы, требуют срочного государственного решения. Именно эти проблемные вопросы Нина Карпачева, в первую очередь будет адресовать новоизбранному парламенту Украины, ведь "голосование в Лукьяновском СИЗО такое же далекое от реальных прав человека, как и условия содержания заключенных". Газета "Технополис"

...Чинне виборче законодавство передбачає, що ув’язнені, яких на сьогодні в Україні близько 130 тисяч, беруть участь у виборах центральних органів влади. У колонії створюють спеціальну виборчу дільницю. Вона забезпечує реалізацію права голосу лише в’язням однієї колонії. Як правило, активність такого електорату стовідсоткова або близька до неї... Переважна більшість із правозахисників, які відвідали виправні колонії, встановили: “Грубих порушень виборчого законодавства не зафіксовано”. Були, втім, і окремі випадки порушень, із якими зіткнулися спостерігачі. У деяких колоніях не вистачило бюлетенів, в інших виявилося з надлишком. У Черкаській області спеціальна виборча дільниця №122, створена в колонії, недоотримала 41 бюлетень, а виборча дільниця №123 — 62. От і виявилося, що політична самосвідомість 103 ув’язнених Черкаської області не знайшла свого втілення у вигляді пташки на виборчому бюлетені в зв’язку з їхнім дефіцитом. У Дніпропетровській області, навпаки, було відзначено “перенасичення” в’язнів бюлетенями: спеціальна виборча дільниця №143 — 181 зайвий бюлетень, спеціальна виборча дільниця №144 — 585 зайвих бланків для голосування!...” Володимир Брущенко, Газета „Дзеркало тижня”

2.2. Стаття 3 Першого Протоколу до Конвенції Ради Європи 1950 р. про захист прав та основних свобод забезпечує право на вільні вибори: „Високі Договірні Сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу.” Для забезпечення додержання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією діє Європейський Суд з прав людини, у практиці якого є, зокрема, рішення щодо вищевказаної статті 3 Першого Протоколу до Конвенції. Наприклад, рішення у справі Матьє-Моен и Клерфейт проти Бельгії від 2 березня 1987 р23. (до речі, перше рішення щодо статті 3 ), а також Гітонас та інші проти Греції24. В цих рішеннях Європейський Суд звернув увагу на те, що „стаття 3 Першого Протоколу говорить про право особи голосувати і висувати свою кандидатуру на виборах.” Далі зазначено: „Не дивлячись на важливість цих прав, вони, тим не менш, не носять абсолютного характеру.” Пояснюючи дану тезу, Суд зазначив: „Оскільки стаття 3 визнає ці права, але не конкретизує їх і тим більше не дає їм юридичного визначення, з’являються можливості для введення „імпліцитних” обмежень. В правових системах держав-учасниць право голосу і виборність обумовлюються рядом моментів, які в принципі не суперечать статті 3.” Щодо даного питання у цих держав існує широкий діапазон введення конкретних обмежень.

Але Суд може прийняти рішення за скаргою громадян держав-учасниць. Розглядаючи скаргу, „Суд повинен упевнитися, що такі обмеження не обмежують дані права [право особи голосувати і висувати свою кандидатуру ] до такого ступеню, що вони втрачають реальний зміст; що ці обмеження переслідують правомірну мету і що методи, які використовуються є адекватними.”

Тобто, теоретично, (виходячи з вищезазначених правових підстав), на нашу думку, можна очікувати прецедент подання скарг до Європейського суд з прав людини ув’язненими особами, виборче право яких, на їх погляд, обмежено, а також можливий розгляд таких скарг.

Слід зазначити, що Комітетом міністрів Ради Європи прийнято Резолюцію (62) 2 державам-членам щодо виборчих, громадянських та соціальних прав ув’язнених (від 1 лютого 1962 року), яка має рекомендаційний характер. Пунктами 5 і 6 даної Резолюції передбачено: „Якщо закон дозволяє виборцям голосувати, не відвідуючи особисто виборчу кабіну, то затриманому слід дозволити цю прерогативу, доки його не позбавлять права голосу по закону чи за постановою суду (п. 5). Ув’язнений, якому дозволено голосувати, повинен мати можливість висловитися щодо ситуації, щоб реалізувати своє право (п.6).”

Стаття 70 Конституції України. передбачає: „Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.” Інших обмежень щодо активного виборчого права в Конституції України не визначено.

Підходи щодо надання права голосу особам, які перебувають в місцях позбавлення волі в чинному виборчому законодавстві України відрізняються.

Згідно із Законом України „Про вибори Президента України” від 5 березня 1999 р. (в редакції від 18 березня 2004 р.) та Законом України „Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004р. (редакція від 07.07.2005р.), такі громадяни мають право голосу. Частина 4 статті 20 Закону України „Про вибори Президента України” передбачає: „Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування.” Аналогічна норма закріплена в ст. 21 Закону України „Про вибори народних депутатів України”.

Частина 6 статті 3 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів від 6 квітня 2004 р. встановлює: „Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни України, визнані судом недієздатними, та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі.”

Відповідно до Закону України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” вiд 3 липня 1991, в редакції вiд 2 серпня 2001, „у референдумах не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними, та особи, які тримаються в місцях позбавлення волі.

На нашу думку, потребує тлумачення точка зору (позиція) законодавця, який в двох законах, які стосуються всенародних виборів, надав ув’язненим права голосу, а права у часті у місцевих виборах та всеукраїнському і місцевих референдумах - позбавив.

3. Право людини на охорону здоров’я

Відповідно до статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права и ”Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту для повного здійснення цього права, включають ті, які є необхідними для.... d) створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби.

Нижче наведений характерний приклад „повного здійснення” цього права.

Андрій П., 19 років, вихованець інтернату, декілька років проживав „на вулиці” у Шевченківському районі м. Києва у покинутій будівлі (внутрішній двір будинків по вул. Івана Франка 5-7). Одноповерхова будівля знаходилась в захаращеному, антисанітарному стані. Це місце добре відоме міліції. Андрій звернуся до співробітника МТПЛ – УС з проханням допомогти у влаштуванні до лікувального закладу. Молода людина мала явні ознаки серйозного захворювання (надзвичайна виснаженість, температура біля 40 градусів).

Двічі Андрій самостійно звертався до Київської обласної клінічної лікарні. В присутності співробітника МТПЛ – УС у нічний час йому було відмовлено у стаціонарному лікуванні, мотивуючи тим, що хлопець повинен отримувати медичну допомогу за місцем реєстрації в Макарівському районі Київської області. Лише за добу – через систему швидкої допомоги хворий опинився у інфекційні лікарні. Його захворювання було діагностовано як черевний тиф. Представнику МТПЛ – УС запропонували закуповувати ліки і допоміжні медичні засоби для Андрія П. Курс лікування закінчився позитивним результатом.

Викликає здивування ще одна обставина.

За сигналом лікарів санітарно-епідеміологічна служба Шевченківського району м. Києва відвідала місце зараження на досить небезпечну, і на сьогодні, інфекційну хворобу. Була зроблена дезинфекція зовнішніх стін будівлі. Лізти на горище, де знаходились „спальні місця” дітей, працівники СЕС відмовились.

Після цих подій пройшло декілька місяців. З цієї будівлі було госпіталізовано ще двох молодих людей. Але інфекційно-небезпечне приміщення продовжувало слугувати дітям і молоді „домівкою”. Лише випадкова пожежа знищила цю будівлю...

Згідно ст. 30 Основ законодавства про охорону здоров’я „Держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань. Органи місцевої державної адміністрації та регіонального і місцевого самоврядування зобов’язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів [що не було виконано в даному випадку, хоча черевний тиф є інфекційним захворюванням, що може швидко розповсюджуватись серед великої кількості людей]. Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов’язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України”.

Згідно ст. 38 „Кожний пацієнт має право вільного вибору лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги. Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування”.

Слід також зазначити, що за описані вище дії лікарів передбачена кримінальна відповідальність статтею 139 Кримінального кодексу України: „Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого”

В свої запитах до Управлінь МВС України, ми ставили питання про кількість справ, порушених компетентними особами за ст. 139 Кримінального кодексу України, але з 11 адресатів, які відповіли на запити щодо дотримання прав людини в Києві та Дніпропетровській області лише два надали інформацію з цього питання, констатуючи відсутність на розгляді таких справ.

4. Право на свободу мирних зібрань

4.1. З метою отримання інформації від органів державної влади про дотримання прав свободу мирних зібрань були МТПЛ – УС надіслані інформаційні запити до Головного Управління МВС України в м. Києві, районних управлінь міліції м. Києва, Дніпропетровського міського Управління УМВС України у Дніпропетровській області.

В цих запитах були поставлені, зокрема, такі запитання:

  1. Кількість фактично проведених на території району мирних зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій

  2. Кількість мирних зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій, проведених на території району з дозволу (з відома) місцевих компетентних органів влади (ст. 39 Конституції України)

Кількість випадків припинення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій (п. 7 Указу Президії Верховної Ради УРСР „Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР):

  • У зв’язку з відсутністю заяв до місцевих органів влади про проведення мирних зборів, мітингів, походів, демонстрацій

      • У зв’язку з порушенням порядку проведення таких заходів (проведення у невизначений в заяві час, необумовленому місці тощо)

      • У зв’язку з наявністю в учасників зброї, а також спеціально підготовлених або пристосованих предметів, які можуть бути використані проти життя і здоров’я людей, для заподіяння матеріальної шкоди державним, громадським організаціям і громадянам

      • У зв’язку з виникненням небезпеки для життя і здоров’я громадян, порушенні громадського порядку

      • На підставі рішення суду про заборону проведення такого заходу.

      • З інших обставин (назвіть, по можливості, найбільш типові обставини)

    1. Кількість учасників мирних зборів, мітингів, походів, демонстрацій, що на законних підставах затримувалися (ст. 11 Закону України „Про міліції”; п. 4 Указу Президії Верховної Ради УРСР „Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР)

      • У зв’язку з наявністю в учасників зброї, а також спеціально підготовлених або пристосованих предметів, які можуть бути використані проти життя і здоров’я людей, для заподіяння матеріальної шкоди державним, громадським організаціям і громадянам.

      • У зв’язку виникненням небезпеки для життя і здоров’я громадян, порушенні учасниками громадського порядку

    1. Кількість скарг (заяв), що надійшли до Вашого Управління, про незаконне (на думку скаржника) перешкоджання працівниками міліції реалізації громадянами права на мирні зібрання

    2. Кількість скарг (заяв), що надійшли до Вашого Управління, про незаконне, на думку скаржника, затримання осіб, що брали участь у мирному зборі, мітингу, поході, демонстрації.

    4.2. ...Депутати Київради ухвалили рішення щодо заборони проведення в Києві масових акцій протесту, а також встановлення наметів. Учора Олександр Омельченко п’ять разів виносив на розгляд депутатів Київрада постанову про заборону проведення в Києві масових акцій протесту й встановлення в центрі міста малих архітектурних форм. Депутати голосувати за цю постанову не хотіли, однак пан Омельченко в порушення регламенту раз за разом знову виносив його на голосування. У результаті постанова все-таки була прийнята, пише Комерсант-Україна. Вигнати пікетників із центра міста й заборонити їм установлювати намети вдалося шляхом внесення змін у постанову Київрада від 1999 року "Щодо порядку організації й проведення в Києві недержавних масових громадських акцій політичної, суспільно-культурної, спортивної спрямованості". Нова редакція цієї постанови припускає, що в центрі міста можна буде проводити тільки загальнодержавні й міські заходи, відповідно до указів президента України, постановам Кабміну, рішенням Київрада й розпорядженням Київської державної міської адміністрації. Крім заборони проводити масові акції, також заборонена установка малих архітектурних форм, до яких автори постанови віднесли не тільки намети, але й прапори, транспаранти, а також інформаційні стенди. Цією ж постановою введене обмеження для руху пішоходів по вулиці Банкової в районі адміністрації президента Віктора Ющенко. У тексті постанови говориться про те, що його прийняття обумовлене необхідністю забезпечити безперебійну роботу органів виконавчої влади, а також турботою про збереження культурної спадщини. Учора депутат Київрада Віктор Іванченко закликав киян ігнорувати цю постанову, тому що вона суперечить Конституції. Пан Іванченко повідомив також, що юристи громадської організації "Голос громади Києва", керівником якої він є, зараз проводять юридичну експертизу цієї постанови. "Після її завершення ми подамо в суд на Київраду",– повідомив він. Один з керівників громадського комітету "Форум порятунку Києва" Віталій Черняховський, що організував за останні місяці кілька десятків пікетів у центрі міста, також збирається ігнорувати цю постанову через її невідповідність Конституції”. www.helsinki.org.ua 18.11.2005.

    „…Своїм рішенням Київрада скасувала у частині міста Києва чинність норм Конституції України, які передбачають право громадян на мирні збори. Зокрема, у рішенні зазначено, що у центральній частині Києва (в межах території: Європейська площа – вул. Грушевського – Паркова дорога – площа Слави – вул. Суворова – вул. Московська – вул. Кутузова – площа Лесі Українки – бульвар Лесі Українки – вул. Басейна – Бессарабська площа – бульвар Тараса Шевченка – вул. Володимирська – Софійська площа – Михайлівська площа – вул. Трьохсвятительська – Європейська площа, включаючи вул. Хрещатик та Майдан Незалежності) можуть проводитися "тільки загальнодержавні та загальноміські заходи відповідно до Указів Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, рішень Київської міської ради, розпоряджень Київського міського голови та розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)". Для встановлення будь-яких стендів, щитів, прапорів, "наклейок та ін." тепер вимагається отримання погоджень. Згадане рішення сьогодні оскаржить поданням судового позову Альянс „Майдан”. Судовий позов з цього приводу буде поданий сьогодні в Печерський суд членом „Альянсу” Олександром Северином. Про намір подати судовий позов також повідомив Київський міськком СПУ. Окрім цього о 13.00 в УНІАН відбудеться прес-конференція, в якій про свій намір оскаржити дії Київради оголосять представники Інституту „Республіка” Володимир Чемерис та ВМО „Молодь-надія України” Вадим Гладчук. Ними також готується судовий позов з цього приводу, а також звернення до Генпрокуратури України”. www.helsinki.org.ua 01.12.2005.

    4.3. В своїх відповідях на запити МТПЛ – УС, більшість органів МВС м. Києва та м. Дніпропетровська не надали інформації щодо групи запитань, які стосуються реалізації громадянами права на мирні збори. Дарницьке РУ ГУ МВС України в м. Києві зазначило: „Звітність щодо кількості проведених масових заходів на території району, кількості їх учасників та кількості затриманих в зв’язку з порушенням громадського порядку при їх проведенні не ведеться. Дані питання не входять в офіційну звітність, яку районне управління надає до Головного Управління МВС України в м. Києві.” На противагу цій відповіді, Святошинське РУ ГУ МВС України надало нульові кількісні покажчики, а Подільське РУ ГУ МВС України в м. Києві відповіло, що кількість фактично проведених на території району мирних зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій, (зокрема в першому півріччі 2005 р.) – 57. Подільське РУ ГУ МВС України в м. Києві також вказало на відсутність випадків: а) припинення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій; а) затримання учасників мирних зборів, мітингів, походів, демонстрацій; в) отримання скарг (заяв), про незаконне (на думку скаржника) перешкоджання працівниками міліції реалізації громадянами права на мирні зібрання; г) отримання скарг (заяв), що надійшли до Вашого Управління, про незаконне, на думку скаржника, затримання осіб, що брали участь у мирному зборі, мітингу, поході, демонстрації.

    Виходячи з даних, взятих із джерел масової інформації та відповідей органів МВС, можна зробити висновок, що: 1) є певна неузгодженість в діяльності рівнозначних органів влади (зокрема районних управлінь міліції в м. Києві); 2) на перший погляд видаються дивними дані щодо відсутності скарг, зокрема, на незаконне затримання під час проведення мирних зборів, якщо таких зборів було – в першому півріччі 2005 р. – 57, а в 2004 р. – 134.

    5. Права засуджених, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи

    5.1. Проаналізувавши чисельні письмові скарги на умови тримання громадян в УВП та СІЗО, які надходять до МТПЛ – УС, спробуємо сформулювати деякі загальні принципи та звернути увагу на окремі кричущі антигуманні положення Кримінально-виконавчого кодексу та, відповідно, Правил внутрішнього розпорядку в Установ виконання покарань.

    1. Треба, перш за все, змінити в соціумі відношення до засудженого від позиції „злодій”, „покидьок” і т.п. до сприйняття засудженого як особи, громадянина, невід’ємного члена людської спільноти, який за певних обставин схибив, в психофізичному плані не утримався у вузьких межах соціально безпечної поведінки і тому потребує тимчасової ізоляції від суспільства, а отже вимагає постійної, кваліфікованої соціальної терапії, постійної уваги з боку рідних, відповідних державних та недержавних організацій.

    2. Згідно з ч. 5 ст. 110 Кримінально-виконавчого кодексу: „Засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до п’ятнадцяти хвилин кожна під контролем адміністрації. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених”. Згідно ст. 51 Кримінально-виконавчого кодексу України: на засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Згідно частини 3 цієї статті, засудженим до арешту забороняється: побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права (які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.... Відповідно до ч. 6 цієї статті - За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами.

      Вважаємо, що дані обмеження необхідно зняти, оскільки ці норми є абсурдними з точки зору необхідності збільшення контактів засудженого із зовнішнім світом з метою його подальшої ресоціалізації. Певні обмеження можуть бути лише у зв’язку з технічними можливостями установ виконання покарань.

    3. Кара, покарання як метод соціалізації ізольованої особи є, на наш погляд, неефективним. Тому термінологічно та „ідеологічно” краще не користуватись такою термінологією. Послідовніше змінити назву ДДУВП на Державний Департамент України з питань виконання судових рішень у кримінальних справах.

    4. Проблема підпорядкування „тюремного відомства” є складною, багатовимірною. Необхідно ґрунтовне обговорення цієї проблеми широким колом фахівців, представників профільних НУО.

    5. Головним завданням пенітенціарної системи України повинна стати організація процесу соціалізації, ресоціалізаціїї утримуваних у відповідних установах. Забезпечення режимних , матеріальних, медичних, виробничих і ще багатьох аспектів діяльності установ Департаменту є безумовно, необхідним, важливим, але така діяльність повинна забезпечувати виконання головного завдання.

    6. На законодавчому та практичному рівнях треба мінімізувати негативний вплив неформальних структур, що можуть виникати у середовищі засуджених. Ця проблема теж потребує широкого прозорого обговорення.

    7. Надаємо також наші міркування щодо удосконалення правового регулювання проведення соціально-виховної роботи із засудженими, зокрема під час виборчого процесу.

    Правові механізми організації соціально-виховної роботи із засудженими визначені розділом XV Правил внутрішнього розпорядку (ПВР) установ виконання покарань, затверджених Наказом Департаменту № 275 від 25.15.2003. Норми цього розділу у своїй сукупності встановлюють такий перелік заходів соціально-виховного характеру:

        • проведення виховних заходів;

        • демонстрація фільмів, які мають виховне значення;

        • перегляд телепередач і прослуховування радіопередач;

        • бібліотечна робота;

        • робота самодіяльних організацій;

        • фізкультурно-оздоровча робота та користування настільними іграми;

        • реалізація релігійних потреб;

        • проведення соціально-виховної роботи за участю об’єднань громадян, релігійних та благодійних організацій;

        • організація навчання засуджених.

    На нашу думку, в цьому розділі необхідно приділити увагу проведенню із засудженими заходів загальносоціального характеру, до складу яких має бути включене проведення передвиборної агітації.

    Необхідність таких змін обумовлена наступними передумовами. По-перше, здійснення передвиборної агітації пов’язане з безпосереднім доступом на територію установ виконання покарань (або спеціальних виховних установ) певного кола осіб, які мають право відповідно до виборчого законодавства здійснювати передвиборну агітацію. До цих осіб відносяться кандидати у народні депутати, кандидати на пост Президента України, уповноважені особи партій (блоків), довірені особи кандидатів на пост Президента України. На нашу думку, слід визначити в окремому розділі особливий порядок (порівняно із п. 55 ПВР установ виконання покарань) допуску цих осіб на територію відповідних установ, що передбачало б особливий правовий режим речей, що проносяться цими особами на територію установи, і можуть бути використані для проведення передвиборної агітації. Це, зокрема, комп’ютерна техніка, відтворююча оптична апаратура, гучномовці тощо. Відомо, що Додатком 9 до ПВР установ виконання покарань затверджено перелік предметів, виробів і речовин, зберігання яких засудженим заборонено. До цього переліку включені речі, які означені вище і можуть бути використані при проведенні передвиборної агітації.

    По-друге, в установах виконання покарань існують вимоги щодо роздільного тримання засуджених, зумовлені режимом відбування покарання. Зокрема, роздільно тримаються засуджені на різних дільницях (карантину, діагностики та розподілу, ресоціалізації, соціальної адаптації, посиленого контролю), секторах установи (максимального рівня безпеки при колонії середнього рівня безпеки тощо). Отже, при проведенні заходів передвиборної агітації всі засуджені не можуть перебувати в одному приміщенні. З огляду на це існує необхідність силами внутрішньої радіомережі установи, іншими засобами забезпечити можливість трансляції агітаційного заходу для всього контингенту установи.

    Активне проведення передвиборної агітації в установах виконання покарань повинне, на нашу думку, позитивно вплинути на рівень реалізації засудженими своїх політичних прав.

    Зауважимо також, що в Кримінально-виконавчому кодексі України існує норма, що є колізійною до відповідних положень виборчого законодавства. Ідеться про те, що представники засобів масової інформації мають безумовне право бути присутніми на виборчій дільниці під час проведення голосування на виборчій дільниці, зокрема, на спеціальних виборчих дільницях, що утворюються в установах виконання покарань. Але відповідно до ч. 2 ст. 24 Кримінально-виконавчого кодексу України, для відвідання установ виконання покарань представниками ЗМІ, необхідний дозвіл органів управління зазначеними установами. На нашу думку, в день загальнонаціональних виборів відвідання установ виконання покарань представниками ЗМІ має відбуватись вільно.

    ДОДАТОК №1

    Перелік джерел масової інформації, охоплених моніторингом стану прав людини у м. Києві та Дніпропетровській області

  • www.gorod.dp.ua
  • www.adm.dp.ua
  • www.pv-gazeta.dp.ua
  • www.spetskor.dnepr.info
  • www.timer.dp.ua
  • www.civic-sector.org.ua
  • www.tested.dp.ua
  • www.sobitie.com.ua
  • www.beregnadiy.dnepr.info
  • Днепровская правда www.dneprovka.dp.ua
  • Cтоличные новости www.cn.com.ua
  • Газета „Юридична практика” www.yurpractika.com
  • Газета “Вестник Приднепровья”
  • Вечерние Вести www.vv.com.ua
  • Вечірній Київ www.vechirka.kiev.ua
  • Газета по-киевски www.pk.kiev.ua
  • Грани www.grani.kiev.ua
  • День www.day.kiev.ua
  • Дзеркало тижня www.zerkalo-nedeli.com
  • Киевские ведомости www.kv.com.ua
  • Київський телеграф www.versii.com/telegraf/
  • Київпресінформ
  • Молодь України www.uamedia.visti.net/mu
  • Правда України www.uamedia.visti.net/pu
  • Свобода www.svoboda.com.ua
  • Сегодня www.today.viaduk.net
  • Сільські вісті www.silskivisti.kiev.ua/
  • Слово просвіти www.slovo.prosvita.com.ua
  • Україна і світ сьогодні www.uwtoday.com.ua
  • Україна молода www.umoloda.kiev.ua
  • Укрінформ www.news.ukrinform.com/ukr/
  • УНІАН www.unian.net
  • Факти www.facts.kiev.ua
  • Хрещатик www.kreschatic.kiev.ua
  • Юридическая практика www.ypgazeta.com
  • Інформаційне агенстсво „ПРИМА NEWS”

    www.prima-news.ru

  • Громадські портали:
  • ДОДАТОК №2

    Список нормативних джерел

    МІЖНАРОДНІ АКТИ

    1. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

    2. Конвенція про захист прав людини та основних свобод

    3. Конвенція про права дитини

    4. Европейские пенитенциарные Правила Пересмотренный текст Европейских миниальных стандартных правил обращения с заключенными

    5. Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню

    6. Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками

    7. Минимальные стандартные правила Организации Объединенных Наций в отношении мер, не связанных с тюремным заключением (Токийские правила)

    8. Минимальные стандартные правила Организации Объединенных Наций, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних ("Пекинские правила")

    9. Руководящие принципы Организации Объединенных Наций для предупреждения

    10. преступности среди несовершеннолетних (Эр-Риядские руководящие принципы)

    11. Рекомендация N R (87) 3 Комитета министров государствам-членам относительно Европейских пенитенциарных правил

     

    АКТИ НАПЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

    1. Кримінально-виконавчий кодекс України

    2. ЗУ „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”

    3. ЗУ „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”

    4. ЗУ „Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”

    5. ЗУ „Про міліцію”

    6. ЗУ „Про попереднє ув’язнення”

    7. ЗУ „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”

    8. ЗУ „Про оперативно-розшукову діяльність”

    9. ЗУ „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”

    10. Постанова Кабінету міністрів України від 16.06.1992 „Про норми харчування осіб, які тримаються в установах кримінально-виконавчої системи, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Міністерства внутрішніх справ”

    11. Спільний Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Верховного суду України, Служби безпеки України від 16.10.96 „Про затвердження Інструкції про порядок конвоювання та тримання в судах підсудних (засуджених) за вимогою судових органів”

    12. Спільний Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 23.04.2001 „Про заходи щодо дотримання законності при затриманні осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обранні щодо них запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та додержанні встановлених законом строків затримання і тримання під вартою під час досудового слідства”

    13. Спільний Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Верховного суду України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.07.1999 Про затвердження Інструкції про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства”

    14. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.01.2006 „Про затвердження Інструкції з організації перегляду кореспонденції осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах”

    15. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 10.10.2005 „Про затвердження Положення про підрозділ спеціального призначення”

    16. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20.09.2000 „Про затвердження Правил поведінки в слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту, і засуджених”

    17. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20.09.2000 „Про затвердження нормативно-правових актів з питань тримання і поведінки осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань”.

    18. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 13.07.96 „Про затвердження Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ”

    19. „Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину”, затверджене Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 р.

    Додаток №3

    Запит в Управління міліції м. Києва та Дніпропетровської області

    Моніторинг

    Дотримання положень Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 р. та вимог національного законодавства (Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р., Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7.12.1984р., Закон України „Про міліцію” від 20.12.1990 р.,. та ін.). органами внутрішніх справ м. Києва та Дніпропетровської області

    Зміст запиту

    Кількісна характеристика

    Термін

    2003 рік

    2004 рік

    2005 рік

    1. Кількість скарг (заяв), що надійшли до Вашого Управління, про незаконні, на думку скаржника, дії працівників органів внутрішніх справ стосовно затриманих

    1.1. Загальна кількість скарг (заяв), що надійшли до Вашого Управління, щодо перевищення, на думку скаржника, термінів адміністративного затримання: 3 години, 3 доби (п.5 ст. 11 Закону України „Про міліцію”); 3 години, 3 доби, 10 діб (ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

    1.2. Кількість скарг (заяв), що надійшли до Вашого Управління, про порушення процедури оформлення протоколу адміністративного затримання (ст. 254, 256 Кодексу України про адміністративне правопорушення)

    1.3. Кількість скарг (заяв), що надійшли до Вашого Управління, про те, що, за інформацією скаржника, мав місце факт пред’явлення громадянину обвинувачення у вчиненні злочину під час відбування цією особою адміністративного арешту (принцип послідовності адміністративного та кримінального проваджень)

    2. Кількість запитів громадян до Вашого Управління щодо отримання інформації про себе (ст. 23, ст. 31 Закону України „Про інформацію”).

    2.1. Кількість задоволених запитів щодо отримання громадянами інформації про себе.

    2.2. Кількість відмов у наданні громадянам інформації про себе. (Назвіть, по можливості, типові підстави таких відмов)

    3. Кількість звернень громадян України до Відділу ГІРФО Вашого Управління за отриманням паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

    3.1. Кількість відмов Відділом ГІРФО Вашого Управління у видачі паспорту громадянина для виїзду за кордон (ст. 6 Закону України „Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України”).

    3.1.1. У зв’язку з діючими неврегульованими аліментними, договірними чи іншими невиконаними зобов’язаннями

    3.1.2. У зв’язку з порушенням щодо особи кримінальної справи

    3.1.3. У зв’язку з ухиленням особою від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням

    3.1.4. У зв’язку зі свідомим сповіщенням про себе неправдивих відомостей

    3.1.5. З інших обставин (назвіть, по можливості, найбільш типові підстави)

    3.2. Кількість скарг, що надійшли до Вашого Управління, про незаконну (на думку скаржника) відмову у видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон

    4. Кількість відмов Відділу ГІРФО Вашого Управління у реєстрації за місцем проживання (п.17 Постанови Кабінету Міністрів України „Про тимчасовий порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання”)

    4.1. У зв’язку з відсутністю у особи місця проживання, де вона постійно або переважно проживає як власник житлового будинку (приміщення), за договором його наймання, піднаймання, оренди або на інших

    підставах, передбачених законодавством України.

    4.2. У зв’язку з порушенням особою процедури подачі документів на реєстрацію під час зміни місця проживання

    4.3.У зв’язку з іншими обставинами (назвіть, по можливості, найбільш типові обставини)

    5. Кількість скарг про незаконну (на думку скаржника) відмову у реєстрації за місцем проживання

    6. Кількість звернень іноземних громадян та осіб без громадянства до Відділу ГІРФО Вашого Управління з проханням про прийняття до громадянства України (ст. 9 Закону України „Про громадянство”)

    6.1. Кількість відмов у задоволенні таких звернень

    6.1.1. На підставі невиконання зобов’язання про припинення іноземного громадянства

    6.1.2. У зв’язку з менш ніж п’ятирічним безперервним проживанням на території України на законних підставах

    6.1.3. За відсутності у особи дозволу на постійне проживання в Україні

    6.1.4. За відсутності у особи законних джерел існування

    6.1.5. З інших обставин (назвіть, по

    можливості, найбільш типові обставини)

    7. Кількість скарг про незаконну (на думку скаржника) відмову у задоволенні заяви про прийняття до громадянства України

    8. Кількість фактично проведених на території Вашого району мирних зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій

    8.1. Кількість мирних зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій, проведених на території Вашого району з дозволу (з відома) місцевих компетентних органів влади (ст. 39 Конституції України)

    8.2. Кількість випадків припинення працівниками Вашого Управління зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій (п. 7 Указу Президії Верховної Ради УРСР „Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР)

    8.2.1. У зв’язку з відсутністю заяв до місцевих органів влади про проведення мирних зборів, мітингів, походів, демонстрацій

    8.2.2. У зв’язку з порушенням порядку проведення таких заходів (проведення у невизначений в заяві час, необумовленому місці тощо)

    8.2.3. У зв’язку з наявністю в учасників зброї, а також спеціально підготовлених або пристосованих предметів, які можуть бути використані проти життя і здоров’я людей, для заподіяння матеріальної шкоди державним, громадським організаціям і громадянам.

    8.2.4. У зв’язку з виникненням небезпеки для життя і здоров’я громадян, порушенні громадського порядку

    8.2.5. На підставі рішення суду про заборону проведення такого заходу.

    8.2.6. З інших обставин (назвіть, по можливості, найбільш типові обставини)

    9. Кількість учасників мирних зборів, мітингів, походів, демонстрацій, що на законних підставах затримувалися працівниками Вашого Управління (ст. 11 Закону України „Про міліції”; п. 4 Указу Президії Верховної Ради УРСР „Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР)

    9.1.У зв’язку з наявністю в учасників зброї, а також спеціально підготовлених або пристосованих предметів, які можуть бути використані проти життя і здоров’я людей, для заподіяння матеріальної шкоди державним, громадським організаціям і громадянам.

    9.2.У зв’язку виникненням небезпеки для життя і здоров’я громадян, порушенні учасниками громадського порядку

    10. Кількість скарг (заяв), що надійшли до Вашого Управління, про незаконне (на думку скаржника) перешкоджання працівниками міліції реалізації громадянами права на мирні зібрання

    11. Кількість скарг (заяв), що надійшли до Вашого Управління, про незаконне, на думку скаржника, затримання осіб, що брали участь у мирному зборі, мітингу, поході, демонстрації.

    12. Кількість осіб, які затримувались у адміністративному порядку Вашим Управлінням (п. 5 ст. 11 Закону України „Про міліцію”, ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення)

    13. Кількість осіб, затриманих Вашим Управлінням, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції (п. 5 ст. 11 Закону України „Про міліцію”)

    14. Кількість осіб, затриманих Вашим Управлінням за бродяжництво (п. 5 ст. 11 Закону України „Про міліцію”)

    15. Кількість осіб, затриманих Вашим Управлінням, підозрюваних у вчиненні злочину (п. 5 ст. 11 Закону України „Про міліцію”)

    16. Кількість звернень компетентними особами Вашого Управління до судів за рішенням щодо продовження затримання підозрюваної особи до 10 діб (ст. 165-2 Кримінально-процесуального кодексу України)

    17. Кількість підозрюваних, обвинувачених у вчиненні злочинів, до яких застосовані компетентним особами Вашого Управління, запобіжні заходи, не пов’язані з взяттям під варту (ст. 106, 165-2 Кримінально-процесуального кодексу України)

    17.1. Підписка про невиїзд

    17.2. Особиста порука

    17.3. Порука громадської організації або трудового колективу

    17.4. Застава

    18. Кількість подань до суду, здійснених компетентними особами Вашого Управління, про обрання щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст.106, 165-2 Кримінально-процесуального кодексу України)

    19. Кількість справ, порушених компетентними особами Вашого Управління, за ст.139 Кримінального кодексу України.

    20. Кількість справ, порушених компетентними особами Вашого Управління за ст.340 Кримінального кодексу України

    ЗМІСТ

    Вступ...............................................................................................

    1. Право людини на свободу, особисту недоторканість та захист від катувань і жорстокого поводження .................................................

    2. Право на вільні вибори громадян України, що знаходяться в умовах тримання під вартою .........

    3. Право людини на охорону здоров’я..........................

    4. Право на свободу мирних зібрань.........................

    5. Права засуджених, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи.........................

     

     

     

     

    Рекомендувати цей матеріал
    X




    забув пароль

    реєстрація

    X

    X

    надіслати мені новий пароль


    догори