пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200616
04.07.2006

Правда про Білорусь

   

Здається, важко знайти народи, більш наближені один до одного й історично, і культурно, і духовно, як Україна і Білорусь. Обидва вони свого часу входили до складу Київської Русі, обидва пізніше стали частиною Великого Князівства Литовського. Обидва пізнали на собі кількасотлітню російську експансію, обидва чи не найбільше постраждали в час Другої світової війни і так само синхронно пережили період національного відродження на початку 90-х.

На жаль, пізніше обидві країни обрали різні шляхи політичного розвитку, але уроки однієї можуть стати гарним досвідом для іншої. Нині в Україні в деяких регіонах російську мову визнали регіональною – фактично другою державною на місцевому рівні. В Білорусі російська мова є другою державною уже 10 років, і за цей час кількість білоруськомовних класів (про школи мова вже не йде) по всій державі скоротилася до 4%, немає жодного білоруськомовного вищого навчального закладу, а єдиний національний білоруський ліцей імені Янки Купали уже три роки перебуває в підпіллі. Це лише один з прикладів, які варто взяти до уваги.

Ситуація тим більш критична, що разом з російською мовою в Білорусі все більш панівною стає російська ідеологія, щедро насаджувана російськими ЗМІ і контрольована російськими спецслужбами. Це парадокс, але саме КДБ після розпаду СРСР так чи інак взяла все під свій контроль на території колишньої супердержави: Азербайджан свого часу очолив колишній голова КГБ АзРСР Гейдар Алієв, Грузію – колишній голова КГБ ГРСР Едуард Шеварнадзе, Україну – яскравий представник ВПК СРСР Леонід Кучма, Білорусь – людина «з народу», дрібний комсомольський, партійний та колгоспний функціонер, але – майор запасу прикордонних військ КГБ СРСР Олександр Лукашенко. Це все представники Системи, яка після породила в Росії президента Путіна. Системи, яка звикла працювати непомітно, але безвідмовно. Системи, якій потрібні слухняні гвинтики і коліщатка єдиного механізму, а не незалежні держави.

Білорусь уже майже лягла під Росію, і як тільки це станеться, наступною буде – Україна. Україна уже відчула на собі наслідки газових, м’ясних та сирно-молочних воєн з боку Росії, але це лише перші сигнали. Тому протистояти цьому треба вже зараз, шукаючи шляхи гуртування з усіма демократичними силами. І як ніколи, Україні зараз потрібна оцінка сумного досвіду Білорусі, а Білорусі – підтримка з боку України. Нині тисячі білоруських студентів, які були виключені з вишів за участь в політичних акціях, отримали змогу навчатися в університетах Польщі, Чехії, інших країн Європи. Разом з тим, сотні учасників акцій, які нелегально нині переховуються у своїх друзів на території України, звернулися до Президента України Віктора Ющенка з проханням надати їм політичний притулок, але так і не отримали відповіді.

Можливо, це сталося через брак правдивої інформації про ситуацію в обох державах. Казку про білоруський «соціалістичний рай» підняли на свої прапори політики із табору Наталі Вітренко та Петра Симоненка, замовчуючи правду про репресії та арешти, які стали звичним явищем у сучасній Білорусі. В той же час думка про Україну в Білорусії формується виключно під впливом російських ЗМІ, а вони надто агресивно настроєні на будь-які навіть натяки на чиюсь незалежність. Нині настав час українцям і білорусам подивитися один одному в очі, дізнатися правду про ситуацію в Білорусі й накреслити шляхи спільного виходу із ситуації.

Саме на це спрямований круглий стіл «Правда про Білорусь», у якому взяли участь керівники Руху Білоруської Солідарності «РАЗОМ», а також українські політики, громадські діячі, вчені, письменники України. В грудні 2004 року на українському Майдані були білоруські прапори, так само, як і в Мінську на Майдані Кастуся Каліновського (національна назва Жовтневої площі) були українські. І це, принаймні, добрий початок.

Прес-служба Руху Білоруської Солідарності «Разом»

Контакти: 8-050-731-44-37


Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль