пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200714
01.06.2007 | Юрій Чумак

Погодженої державної політики щодо запобігання катуванням в Україні не існує…

   

8-9 травня на своїй 38-й сесії Комітет ООН проти катувань розглянув п’яту періодичну доповідь України щодо заходів, спрямованих на виконання  Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих гідність видів поводження та покарання. Харківська правозахисна група підготувала розлогий коментар до урядової доповіді. Один з авторів доповіді ХПГ, адвокат Аркадій Бущенко, був присутнім на сесії Комітету. Він розповів кореспонденту "ПЛ" про те, яким чином відбувалося слухання п’ятої періодичної української доповіді у Женеві.

За день до розгляду Комітетом урядової доповіді, його члени зустрічаються з представниками неурядових організацій відповідної країни та міжнародних правозахисних організацій, щоб почути їх думки щодо документу, який буде представляти держава. Ця процедура має назву «брифінг». Цього року на брифінгу НГО України репрезентували саме А. Бущенко та директор програми «Верховенство права» Міжнародного Фонду «Відродження» Роман Романов, який сам багато років займався цією тематикою.

Відкриваючи брифінг, доповідач Комітету пані Фєліс Гаер зазначила, що українська «тіньова» доповідь, підготовлена правозахисниками, є однією з найкращих з усіх країн за всю історію існування Комітету ООН проти катувань. У ній є все необхідне: правова аргументація, опис ситуації, виклад конкретних випадків порушень та конструктивні рекомендації.

Протягом півгодини А. Бущенко та Р. Романов мали можливість висловити членам Комітету своє бачення проблем. Українські правозахисники акцентували увагу на тих питаннях, що викликають найбільшу занепокоєність.

Предмет особливої стурбованості – стан осіб, позбавлених волі. Прокуратура, як правило, не діє й не піклується про безпеку ув’язнених, які заявили скарги на катування. Більше того, є свідчення, що прокуратура та апарат парламентського Уповноваженого з прав людини повертали до Департаменту виконання покарань скарги, що поступали до них від ув’язнених – жертв катувань, розкриваючи при цьому імена скаржників, що неприпустимо, та межує зі ЗРАДОЮ інтересів тих, чиї права були порушені. Можна тільки уявити, як потім адміністрації колоній «розбиралися» з тими, хто наважився оскаржувати їх незаконні дії!

Також ставилось питання про існування в Україні так званих загонів «швидкого реагування» у системі Департаменту. Вони створені як «антитерористичні підрозділи» (на випадок, що хтось тюрму захопить? – Юрій Чумак). Їх завдання – це попередження терористичної діяльності, придушення бунтів, звільнення заручників, тобто – дії у надзвичайних ситуаціях. Але ці загони поширено використовують для «підтримання дисципліни у розумінні Департаменту», що виявляється у залякуванні ув’язнених, проведення обшуків тощо. Дії спецпідрозділів навіть отримали таку специфічну назву як «маски-шоу», через те, що їх бійці, оснащені озброєнням, у масках вриваються у камери та чинять масові побиття. Правозахисники вважають неприпустимим, щоб у підпорядкуванні Департаменту виконання покарань були такі загони.

Оцінюючи доповідь, підготовлену урядом для розгляду в Комітеті, з якою правозахисники заздалегідь ознайомились, А. Бущенко зазначив, що вона неадекватно відображає ситуацію про дотримання Україною Конвенції ООН проти катувань, оскільки була підготовлена на початку 2004 року і не відображає змін у законодавстві і практиці, які відбулися в 2005-2006 рр. Ця ситуація, на думку Бущенка, значно краща, ніж можна дійти висновку, читаючи доповідь уряду. У доповіді неправильно розставлені акценти, бо вона повинна бути звітом про роботу, яка проведена у відповідному напрямку, а не чиновницькою відпискою. Складається уявлення, що уряд не розуміється на тому, де досягнення, а де – прорахунки.

Характерно, що нічого цього українські урядовці не чули, адже… не були присутніми на брифінгу, а з’явилися у Женеві лише наступного дня. Виглядало так, що їм нецікаво те, що українські правозахисники думають стосовно цієї проблематики. Така позиція викликала певне здивування з боку членів Комітету.

Коли ж урядова делегація прибула до Швейцарії, на представників Комітету чекало нове здивування: у її складі було й три представники офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, яких, за логікою їх місії, скоріше треба було б чекати серед правозахисників на брифінгу днем раніше, а не серед самих УРЯДОВЦІВ.

Доповідь уряду для звіту перед Комітетом ООН проти катувань була підготовлена ще у 2004 р. До речі, доповідач Комітету оцінила її на брифінгу, як «написану в агресивно-заперечуючому стилі»: з її тексту виходить, що, мовляв, ця проблема в Україні не стоїть гостро. Минулого року українські урядовці отримали запитання Комітету щодо цієї доповіді, письмова відповідь на які була надана членам Комітету лише 5 травня і… російською мовою (якою серед них розуміється лише один – представник Росії), отже, члени Комітету фактично не мали змоги з ними попередньо ознайомитись.

Саме ці відповіді викликають в українських правозахисників змішане відчуття, бо представляють собою компіляцію звітів багатьох відомств, «зшиті» з різних шматків різної якості. Наприклад, матеріали, надані Міністерством оборони та МВС, добре написані, інформативні, а Генпрокуратурою – крім «голосних фраз» нічого у собі не містять. До речі, за словами Бущенка, саме так представники ГПУ поводили себе й на сесії Комітету – не наводячи відповідної аргументації, хотіли, щоб їм повірили на слово.

Під час виступу урядовців на сесії Комітету неприємно вразили українських правозахисників такі моменти:

1. Коли знову піднялось питання щодо висилки на початку 2006 р. 11 узбецьких громадян з України (а ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих гідність видів поводження і покарання забороняє видачу громадян до тих країн, де їм загрожує застосування катувань), зі слів урядовців виходило, що вони й досі вважають, що при цьому не було порушень з боку держави.

2. Уряд висунув нову (вже третю) версію щодо січневих подій в Ізяславській колонії. Відтепер українські чиновники заявляють, що причиною застосування тоді сумнозвісних спецзагонів був бунт ув’язнених. Хоча, на думку правозахисників, немає ніяких підстав трактувати мирний виступ в’язнів, які оголосили голодування проти застосування жорстоких методів тиску на засуджених з боку адміністрації колонії, як бунт.

3. У вересні 2007 р. спливає термін, протягом якого Україна, у відповідності з Факультативним протоколом до Конвенції ООН проти катувань, повинна була сформувати національні превентивні механізми запобігання катуванням, створивши й відповідні органи. Втім, виходить так, що урядовці вважають таким органом прокуратуру, тому й жодних конкретних кроків зі створення незалежних від уряду установ вони робити не збираються.

На думку А. Бущенка, членами урядової делегації, які дійсно розуміються у проблематиці, яку вони представляли, були заступник міністра юстиції Валерія Лутківська та радник міністра внутрішніх справ з прав людини Олег Мартиненко. Щоправда, з огляду на своє недавнє призначення, вони була змушені представляти доповідь, на складання якої впливу не мали.

Підсумовуючи свої враження від цьогорічної української доповіді перед Комітетом, пан Бущенко зазначив, що погодженої політики у сфері запобігання катуванням у держави дотепер немає. Існують лише окремі потуги у цьому напрямку.

Як немає в українського уряду і стратегії у відносинах з міжнародними органами, що опікуються правами людини. Задача Комітету проти катувань – не покарати уряд за недоліки, а допомогти сформувати національну політику із запобігання тортурам. Проте, у наших чиновників немає відчуття причетності до державних інтересів, вболівання за власну країну. Немає прозорості у діяльності урядових установ, які займаються імплементацією міжнародних угод з прав людини, ратифікованих Україною. До міжнародних зобов’язань слід ставитися більш серйозно та відповідально. Бо від цього залежить реноме держави на світовому рівні.

У демократичних країнах існує усталена практика доручати підготовку подібних урядових доповідей не чиновникам, а незалежним експертам, які можуть надати більш об’єктивну оцінку стану справ у царині прав людини.

На думку Аркадія Бущенка, вже давно настав час для українських урядовців переглянути свої позиції у цьому питанні та перейти до конструктивного співробітництва з представниками незалежних правозахисних НУО. Замість того, щоб вбачати у них конкурентів та опонентів, чиновникам необхідно навчитися сприймати правозахисників як партнерів. Міністерства юстиції і оборони та МВС вже це усвідомили. А от органи прокуратури і Департамент з питань виконання покарань – ні. 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори