пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200728
16.10.2007 | Рефат Чубаров

Пам’ять - доля гордих та вільних людей

   

"Він перестав бути марксистом тому, що звик домислювати все до кінця" (Сергій Ковальов)

16 жовтня 2007 року виповниться 100-років з дня народження Петра Григоровича Григоренка - людини, чиє ім’я назавжди вписано в історію боротьби кримськотатарського народу за повернення на свою батьківщину та відтворення його прав.

Петра Григоренка, який народився в селі Борисівка Приморського району Запорізької області у сім’ї українського селянина, не оминули всі перипетії, пов’язані з крахом Російської імперії і становленням Радянської влади. Комсомолець, член ВКП(б) з початку 30-х років, учасник Великої Вітчизняної війни (командир дивізії), з 1945 року – на викладацькій роботі у Воєнній академії ім. Фрунзе, завідувач кафедрою. Після виступу в січні 1961 р. на партійній конференції Ленінського району Москви з вимогою демократизації внутрішньопартійного життя, був усунений від викладання в Академії, отримав сувору догану і був переведений для подальшої служби на Далекий Схід.

Восени 1963 р., знаходячись у відпустці в Москві, організував підпільний "Союз боротьби за відродження ленінізму" (до нього увійшли сини П.Григоренка та декілька їх друзів – студентів та офіцерів). Написав сім листівок, які були поширені в Москві, Володимирі, Калузі, серед військових Ленінградського і Середньоазіатського округів (деякі тиражем до 100 примирників). Їх темами були бюрократичне переродження радянської держави, його каральна політика по відношенню до роботників, причини продовольчої кризи в країні.

У 1964 р. Григоренко був позбавлений звання, нагород, пенсії, а потім неодноразово піддавався арештам і примусовому ув’язненню в спеціальні психіатричні лікарні. Знаходячись в Ленінградській психіатричній спецлікарні, він познайомився з Володимиром Буковським, який згодом ввів його в коло дисидентів. Виступав на захист "Празької весни" та заарештованих в СРСР О. Гінзбурга, Ю. Галанського, А. Марченка, демонстрантів, що вийшли 26 серпня 1968 р. на Червону площу і інших інакодумців. До цього ж часу відноситься його знайомство з кримськими татарами, що прибували до Москви за дорученням національного руху. Як людина надзвичайно сумлінна, він не тільки співчуває трагедії кримських татар, але і безпосередньо включається в їх боротьбу за відновлення прав. Його виступ 17 березня 1968 року на банкеті в ресторані "Алтай", що був влаштований представниками кримськотатарського народу в Москві на честь письменника Олексія Костеріна з нагоди його 72-річчя, став помітною подією не тільки в дисидентському русі колишнього СРСР, але і в кримськотатарському національному русі. Через обмеженість журнальної площі наведемо лише уривки з цього виступу (цитується за виданням – Петро Григоренко. "Думки божевільного", вибрані листи і виступи Петра Григоровича Григоренка. Фонд імені Герцена, Амстердам,1973):

<...> Тепер дозвольте мені коротко висловити наші з Костеріним погляди щодо актуальних проблем вашого руху. Скоро виповниться чверть століття з того часу, як ваш народ був викинутий з власних домівок, вигнаний із землі своїх предків і загнаний в резервації, в такі умови, в яких загибель всієї кримськотатарської нації здавалася неминучою. Але витривалий і працелюбний народ подолав все і вижив на зло своїм ворогам. Втративши 46% свого складу, він почав поступово набирати сили і вступати в боротьбу за свої національні і людські права.

<...> Але, не дивлячись на це, права ваші зневажаються. Чому?! Нам здається, що головна причина цього полягає в тому, що ви недооцінюєте свого ворога. Ви думаєте, що вам доводиться спілкуватися тільки з чесними людьми. Але це не так. Те, що зробили з вашим народом, робив не один Сталін. І його співучасники не тільки живі, але і займають відповідальні пости. Вони бояться, що якщо вам повернуть те, що незаконно відняли, то їм доведеться з часом відповідати за свою участь у свавіллі. <...>

<...> Починайте вимагати. І вимагайте не частини, не шматочка, а всього, що у вас незаконно відняли — відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки! (Бурхливі оплески, вигуки: "Хай живе Кримська АССР!","Ура!")<...>

<...>В своїй боротьбі не замикайтеся у вузько національну шкаралупу. Встановлюйте контакти зі всіма прогресивними людьми інших націй Радянського Союзу, перш за все, з націями, серед яких ви живете, з росіянами і українцями, з націями, які піддавалися і піддаються таким же приниженням, як і ваш народ.

Не думайте, що ваша справа тільки внутрішньодержавна. Звертайтеся за допомогою до світової прогресивної громадськості і до міжнародних організацій. Те, що з вами зробили в 1944 році, має цілком певну назву. Це чистісінької води геноцид — "один з тяжких видів злочину проти людства..."

<...> Як бачите, міжнародне право теж на вашому боці. (Бурхливі оплески) І, якби вам не вдалося вирішити питання усередині країни, ви маєте право звернутися в Організацію Об’єднаних Націй і в Міжнародний трибунал.

Перестаньте просити! Поверніть те, що належить вам по праву, але незаконно у вас відняте! <...> І запам’ятаєте: у цій справедливій і благородній боротьбі не можна дозволити ворогові безкарно вихоплювати бійців, що йдуть в перших шеренгах вашогоруху.<...>

<...> Я піднімаю свій келих за сміливих і непохитних борців за національне рівноправ’я, за одного з найбільш видатних бійців цього фронту, за письменника, більшовика, інтернаціоналіста Олексія Костеріна, за здоров’я кримськотатарського народу! Я бажаю вашому народові повного успіху в його справедливій боротьбі! За зустріч в Криму, дорогі друзі, на території відновленої і відродженої Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки!!! <...>

 

"Щури добилися вигнання мене з Батьківщини...

Але майбутнього у щурів немає"

Ці слова - з книги Петра Григоренка "В підпіллі можна зустріти тільки щурів", що вперше побачила світ в Нью-Йорку у 1981 році. Видалений за межі своєї Батьківщини, Петро Григорович не втрачає властивого йому оптимізму, завершуючи свою книгу твердженням: "Ми повернемося на Батьківщину і побачимо наш звільнений від щурячої напасти народ!". Шкода, йому не довелося дожити до краху тоталітарної системи і радіти разом з кримськими татарами їх поверненню на свою землю. Йдуть з життя його найближчі соратники. Генріх Алтунян, який помер у червні 2005 року, в одному із своїх останніх інтерв’ю сказав: "Я нічого не боюся. Мені сімдесят років, як кажуть, вже "з ярмарку". Я все побачив. Думаю, що нічого гіршого, ніж багатоденне сидіння в карцері Чистопольської в’язниці я особисто вже не побачу. Я боюся за країну, в якій я живу, і за майбутнє моїх близьких. Ще Бруно Ясенський закликав боятися байдужих. Дай Бог, щоб наш народ таким не став".

Мустафа Джемілєв, ще один з довголітніх соратників і друзів Петра Григоренка, вирішив дати шанс своїм колегам по парламенту не тільки відректися від стереотипів минулого, але і продемонструвати свою відповідність високому статусу парламентарія Української держави. Не вдалося, оскільки значна частина народних депутатів України відмовила у визнанні заслуг однієї з тих легендарних особистостей, хто віддав своє життя за незалежність країни, парламентаріями якої вони обрані…

Хто звинуватить мене, якщо я назву таку поведінку нікчемною і, услід за Петром Григоренком, повторю – "майбутнього у щурів немає"?

"За зустріч в Криму, дорогі друзі!"

Слава Всевишньому, світ тримається на людях сумлінних і справедливих, вдячних і таких, що пам’ятають. Сьогодні в Криму і за його межами живі сотні і сотні соратників Петра Григоренка. Завдяки їх зусиллям в Сімферополі, всупереч протидії місцевої влади, встановлений бюст Петра Григоренка, його ім’ям названі вулиці в селищах кримських татар і один з проспектів Києва. У мене немає сумніву, що ювілейні заходи на честь 100-річчя з дня народження Петра Григоровича Григоренка в Криму будуть проведені повсюдно. Гарантом цьому виступить кримськотатарський народ на чолі з Меджлісом. Можливо, на той час одумаються і ті, кому ще Михайло Булгаков поставив точний діагноз – "розруха в головах".

Петро Григоренко ні на йоту не сумнівався в тому, що боротьба кримськотатарського народу завершиться його поверненням на свою Батьківщину.  "За зустріч в Криму!" - напучував він при прощанні зі своїми соратниками - кримськими татарами. І сам він рвався на Батьківщину до останньої миті…

Петро Григоренко покоїться в далекій Америці. На його могилу часто приходять поклонитися люди різних національностей: кримські татари, українці, євреї. .. .

Поклонитися Людині, що самовіддано любила людей! Бо пам’ять – доля гордих і вільних людей!

 

(При підготовці статті були використані матеріали видань різних років, розміщені на сайті Міжнародного історико – просвітницького правозахисного і благодійного товариства "Меморіал", - http://www.memo.ru/)

 

За люб’язною згодою автора ми наводимо скорочену версію статті. Повний текст можна знайти тут: 

http://www.cidct.org.ua/uk/studii/1-2(07)/4.html

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори