пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200813
12.05.2008 | Інна Сухорукова

Дещо стосовно особливостей політичного простору України

   

Те, як сформований політичний простір в Україні, не може не порушувати права людини і громадянина. У народному анекдоті, як завжди гірка істина: «Один нардеп телефонує колезі і каже: Ти чув, дурдом згорів? – Колега відповідає: –О, так ми завтра не працюємо!» Дурдом спостерігати набридає. А виходу, якщо не змінити виборчу систему, немає. І це стосується не тільки Закону України «Про вибори народних депутатів», «Про Кабмін», Президента тощо. Це, насамперед, стосується суті запропонованих і реалізованих програм партій, їхнє позиціювання себе в певному лівому, правому чи центристському політико-економічному спектрі. Хто у нас лівий у парламенті? Ви скажете – комуністи? Як би не так! Хіба ліва сила може бути в союзі, в коаліції з партією найзаможнішого капіталу, партії крупних олігархів, якою є ПР? А ПР зізнається своїм виборцям, що вона партія великого капіталу? Як би не так! А БЮТ докладає виборцям, що вони по суті вкрай ліві? Європейські ліві – це правда, але це партія з соціал-демократичною спрямованістю. Нічого поганого в тому, що ПР – праві, а БЮТ – ліві немає. Погано те, що вони це відверто приховують!

З НУНС ще цікавіше: там під одним дахом зібрались і праві НСНУ, і ліві з НС. Чого у такому хаосі чекати, і як їм усім таким політикам не сваритися перш за все зі своїми однодумцями по коаліції. Нічого дивного в непорозумінні між лівим прем’єром і правим лібералом президентом немає. Але погано, що ніхто про причини розбіжностей не говорить.

Програми партій скоріше нагадують декларації якихось соціальних фондів на підтримку бідних, сірих та убогих. А те, що через таку мішанину сірою та убогою стає уся країна – це нікого не цікавить. Але є ще більш загрозливі моменти в тому, що партії, які беруть участь в виборах, не правдиві у своїх програмах, які є ширмою для їх справжніх цілей. Причому, приховують вони свої цілі і наміри лише у формально написаних програмних текстах, які скоріше нагадують конспекти, де кожний пункт потребує особливого тлумачення. В інших партійних документах, як правило, наші політики розкривають свої справжні цілі і наміри. І тут перед нами постає досить небезпечна картина, неможлива і неприйнятна для цивілізованої країни.

Бо одні політичні сили – такі, як комуністи і наші найпрогресивніші соціалісти – є відверто антинаціональними силами. Ніде, крім, звісно, своїх програм, вони не приховують своєї ненависті до усього українського, до мови, культури, історії. Їх представники відверто зраджують інтереси України. Чого варті постійні заяви комуністів, що російський флот повинен залишитися в Україні назавжди, їхня раптова релігійна стурбованість існуванням українських церков не Московського патріархату, невизнання Голодомору, радянських репресій тощо? Можна цей перелік розтягнути до не схочу. Але важлива суть: наше законодавство дозволяє існувати в політиці антидержавницьким силам, які, крім того, несуть на собі тавро усіх комуністичних злочинів.

Водночас, в Україні спокійно квітнуть партії відверто нацистського спрямування. Вони не пройшли в парламент і може, на перший погляд, вони не настільки шкідливі, як партії антидержавницького спрямування – комуністи у парламенті присутні. Але, це тільки на перший погляд. Візьмемо публічні висловлювання лідера ВО «Свобода» О. Тягнибока: переваги титульної нації, Україна для українців, обмеження при обранні на посади для представників інших національностей тощо. Якщо уважно придивитись до їхньої програми, то там усе це теж є, але в завуальованому вигляді. Є і суттєві протиріччя. Припустимо, п. Тягнибок у програмі закликає до вступу до НАТО і водночас повернути в паспорти і свідоцтва про народження графу «національність», ввести певні обмеження для нацменшин. Хто після цього пустить Україну у цивілізовані альянси та співтовариства? Те, чого насправді бажає п. Тягнибок, є відвертий нацизм. Не гірші «перли» видають і лідери Консервативної партії п. Щокіна. Як на мене, ідеологія від МАУПу – такий собі відфільтрований антисемітизм. Існування цієї партії теж додає Україні «поваги» на міжнародній арені.

Існування цих партійних «угрупувань» можливо тільки в країні, яка здобула свободу, але не розуміє, що воно таке. Адже більш зрілі країни мають імунітет від того, що так наявно шкодить і їхньому іміджу, і внутрішнім стосункам, і державному ладу взагалі.

Прочитаємо ст.. 13 Конституції Польщі.

«Запрещается существование политических партий и иных организаций, обращающихся в своих программах к тоталитарным методам и практике деятельности нацизма, фашизма и коммунизма, а также тех., программа и деятельность которых предполагает или допускает расовую и национальную ненависть, применение насилия с целью захвата власти или влияния на политику государства либо предусматривает засекречивание структур или членства».

Як ми бачимо, в Польщі на конституційному рівні заборонені не тільки нацистські, фашистські, комуністичні партії, але й партії, що засекречують свої списки. Отже, з точки зору Конституції Польщі, жодна партія, яка сьогодні присутня в українському парламенті, не є легітимною, бо ми знаємо 5-10 осіб у кожній з них – і то у кращому випадку. Але це так, між іншим. Конституція Польщі прищеплює суспільству імунітет від усіх тоталітарних і авторитарних ідеологій, що розповсюджують соціальну, чи расову, чи релігійну ненависть. В Конституції України теж є відповідні тези, але вони викладені так мляво і незрозуміло, що законодавство, яке базується на Конституції є вкрай нечітким і складним у застосуванні.

«Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (стаття 24 п. 2 Конституції України)

У Кримінальному Кодексі України є відповідна 161 стаття, яка передбачає кримінальну відповідальність за розпалювання міжнаціональної і міжрелігійної ворожнечі. Але ця стаття теж викладена вкрай незрозуміло і майже не використовується.

І зовсім не використовуються приписи Конституції у вирішенні реєстрації певної політичної сили.

Не дивно, що в Україні, як гриби після дощу, зріють усілякі рухи на кшталт «Спілки євразійської молоді» РНЄ, молодих комуністів – і таке інше. Держава не дбає не тільки про безпеку і рівність своїх громадян, а й про власну безпеку. Бо співіснування – відкрите і легальне – вкрай лівих і правих рухів може призвести і неодмінно призведе до соціального вибуху. Україна, як хвора людина, яка не має імунітету, хворіє на штучно занесені хвороби. Не секрет, що частина націоналістичних організацій прямо фінансується з Росії. Але чомусь наше СБУ робить вигляд, що вони про це не здогадуються.

Якщо наша влада найближчим часом не зрозуміє таких простих речей – нас чекають серйозні суспільні проблеми.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори