пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200825
16.09.2008 | Інна Сухорукова

«Безкоштовна» медична допомога, або як врятуватись від стихійного лиха вітчизняної медицини

   

Відразу засвідчимо – врятуватись від цього стихійного лиха дуже важко, бо кожен хоч інколи буває пацієнтом. Але питання загострюється, коли людина вимушена позапланово лікуватись в стаціонарі. Позаплановим ми називаємо будь яке лікування в стаціонарі, до якого людина не готується заздалегідь і, звичайно, не накопичує гроші та ліки.
За статистичними даними, в Україні хворих госпіталізують дуже часто. На стаціонарне лікування припадає в 3,2 більше випадків ніж у Європі, де більшість хворих лікується амбулаторно. Це обумовлено розвалом первинної ланки медичної допомоги: так, потреба в районних і сімейних лікарях набагато більша.
Україна має лише 3354 з 33 тисяч необхідних терапевтів. Отже за таких умов держава витрачає кошти на дороге стаціонарне лікування. І отут замислимось, чи тільки для держави воно коштовне. І як виконуються в нашій країні положення ст.49, п.3 Конституції України:
«Держава створює умови для ефективного і до-ступного для всіх громадян медичного обслуговуван-ня. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.»
Положення цієї статті були розтлумачені Конституційним Судом України. Суд підтвердив положення про безкоштовність медичної допомоги в комунальних і державних медичних закладах. І тепер, навіть обов’язкове медичне страхування можна вводити на законотворчому рівні, тільки змінивши положення ст.49 КУ,
Таким чином, шановні читачі, ви, як бачите, можете, за законом, отримати безкоштовну медичну допомогу у будь–яких державних і комунальних медичних закладах. Ви цього не відчуваєте? Недарма, бо підзаконні акти, у тому числі постанови усіх кабінетів з 2000 року прямо суперечать ст. 49 КУ.
Наведемо декілька прикладів.
До нас звернулась громадянка С. – мати підлітка-інваліда, яка не може працювати через те, що дитина потребує постійного догляду. С. отримує мізерну соціальну допомогу. Єдиним годувальником в родині є старший син, але і він заробляє небагато. Отже жінка поскаржилась, що на УЗД виявлене в неї захворювання щитоподібної залози (збільшення обох доль II ступеню), а їй відмовляються безкоштовно зробити функціональне дослідження крови, яке є необхідними для уточнення діагнозу. Ми звернулись за інформацією до Обласного управління охорони здоров’я, і з’ясували, що є перелік безоплатних послуг, затверджений Мінздравом.
Функціональні проби щитоподібної залози в цей перелік не входять, незважаючи на розповсюдженість захворювання. Ми порадили жінці звернутись за соціальною допомогою до соціальної служби.
Одночасно ми з’ясували, що до переліку безоплатних послуг не входять і маркери гепатитів А, Б, С, Д, Є. І це, при тому, що в Україні поширюється і розповсюджується епідемія цих страшних хвороб. І це є брутальним порушенням Конституції України, усього чинного медичного Законодавства.
Ми мали випадки, коли в медичних закладах не робили аналіз на маркери гепатитів, незважаючи на наявність клінічних проявів. Тільки за направленням нашого медексперта і за матеріальною допомогою родичів зробили аналіз на маркери гепатитів хворій Ч., бо сама хвора не мала можливості оплатити ці аналізі. Виявилось, що вона хвора на гепатит С. А якби не було родичів?
Ще один приклад: до нас звернулась мати 5-річного хлопчика, який є глухим від народження. Родина проживає в одному з містечок Сумської області. З 3х років дитина спостерігається лікарями Київського інституту отоларингології; безкоштовний слуховий апарат, виданий Сумським облздравом, йому не допоміг, і батьки змушені були придбати за 6 тис. гривень сучасний слуховий апарат. В 2007 році їм запропонували операцію, сказавши родичам, що вона коштує 20 тис. євро, або стати в чергу на операцію на 8-10 років наперед, коли всі наслідки уродженої вади вже відбудуться.
За нашим зверненням дитину проконсультували у 30-й отоларингічній лікарні: обстежили у сурдолога, невропатолога, який призначив хлопчику лікування і направив його у медико-генетичний центр, і все це безкоштовно. Харківські отоларингологи мають зробити висновок, а чи взагалі потрібна операція дитині, чи це є вади розвитку, які не корегуються. Ми дуже вдячні медикам 30-ї лікарні за кваліфікований підхід до хворого
Але почали ми з невідкладної допомоги. Це може бути будь-який випадок: травма, гострий хірургічний стан, гострі судинні розлади. Що відбувається з людиною, коли вона потрапляє до лікарні? А от що.
Медики змушені давати родичам списки, за якими ті купують майже всі ліки і медичні матеріали. Більшість обстежень, (крім клінічного аналізу крові), і біохімічний аналіз крові, і рентген, і УЗД – все це платні процедури, за умови, коли є кому платити, тобто, є родичі з грошима.
Якщо людина потрапляє з вулиці, то, як кажуть медики, від смерті її врятують, тобто, виведуть з гострого стану. А далі - як Бог розсудить. Здається, ми живемо не в 21 сторіччі, і не в центрі Європи, а у південній Африці. От так насправді виконуються положення ст. 49 Конституції України.
І хто винний, що ситуація є такою безнадійною?!
Простіше за все звинуватити у цьому «жорстоких» і «жадібних» лікарів, які не хочуть виконувати закони. Що ж, є і таки лікарі і мед.сестри. Але ми бачимо, що більшість лікарів є заручниками системи, яка давно вже розвалилася, а нічого іншого наші законодавці не спромоглися запропонувати українському суспільству, яке потерпає справжню катастрофу, не краще, за будь-яке стихійне лихо.
Тільки ліки для банальної операції по видаленню жовчного міхура коштували одній із заявниць 2300 грн. Двохтижневе лікування в стаціонарі обійшлося нашій колезі у 1000 грн. І що можуть зробити медики, якщо, наприклад, на всю сільську медицину в бюджеті виділено аж 100 мільйонів гривень.
Здавалося б, всі знають вихід. До нас цім шляхом пройшли і Чехія, і країни Балтії, і Ізраїль (не будемо згадувати такі заможні країни, як Канада, Швеція, Німеччина). Але і наші сусіди по комуністичному табору впоралися. Як саме? Запровадили медичне страхування.
В різних країнах - різні системи. Але найефективнішою показала саме змішена система обов’язкового державного і приватного медичного страхування. Такі системи діють і в Чехії, і в Ізраїлі, і в країнах Бенілюксу.
Що ж ми 10 років поспіль не можемо, чи не хочемо змінювати збанкрутілу медичну систему? На кого працюють народні обранці? На фармакологічні концерни, на чиновників від медицини, якім не вигідна прозора і чітка система надання медичних послуг. Їм вигідно, щоб лікарі були залежними від них, а грошові потоки нікім не контролювались. Нам все це не тільки не вигідно, а просто небезпечно.
Тому ми звертаємось до всіх колег – правозахисників уважно прочитати закон «Про обов’язкове медичне страхування», зареєстрований у Верховній Раді і прийнятий за основу. Бажано надати свій коментар та пропозиції. Громадськість повинна наполягати на скорішому прийнятті цього закону, але в у досконалому вигляді. Якщо ми про себе не потурбуємося, ніхто за нас це не зробить.
12.09.2008

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори