пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200907
16.03.2009 | В’ячеслав Якубенко
джерело: www.dt.ua

Захист підслуховуваних — справа самих підслуховуваних

   

Як відомо, депутати від БЮТ направили в усі апеляційні суди країни, а також голові Верховного суду, генеральному та обласним прокурорам списки високопосадовців, телефони яких можуть прослуховувати спецслужби під виглядом оперативно-розшукової діяльності. В депутатських запитах значаться номери мобільних телефонів прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, першого віце-прем’єра Олександра Турчинова, заступників голови фракції БЮТ Андрія Кожем’якіна і Андрія Портнова та ін. Насправді ж запобігання незаконному прослуховуванню нині цілком і повністю в руках Юлії Тимошенко.

У січні цього року Окружний апеляційний суд м. Києва, за позовом автора цієї статті, виніс окрему ухвалу, якою доводив до відома Ю.Тимошенко необхідність розробити та подати на розгляд парламенту законопроект щодо Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації, а також дотримання при розробці цього законопроекту ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини щодо цієї статті, використавши і пропозиції позивача.

Ця справа підтримувалася Фондом стратегічних справ УГСПЛ.

Нині процедура отримання дозволів на прослуховування телефонів, а також використання отриманих записів регулюються постановою Кабінету міністрів №1169 від 26 вересня 2007 року «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації». Немає сумніву, що підслуховування в ряді випадків є необхідним, без цього неможливі боротьба з організованою злочинністю, контррозвідувальна діяльність тощо. Але ж і права людини на таємницю телефонних переговорів, невтручання в приватне життя ніхто не скасовував. Очевидно, що потрібні чіткі гарантії дотримання прав людини при здійсненні оперативно-технічних заходів. Тому президент іще в листопаді 2005-го указом №1556/2005 «Про додержання прав людини під час проведення оперативно технічних заходів» зобов’язав Кабмін не лише розробити порядок надання дозволів на зняття інформації з каналів зв’язку, а й одночасно подати до парламенту пропозиції про внесення змін до законів України щодо забезпечення додержання конституційних прав громадян при здійсненні оперативно-розшукових заходів. Проте уряд виконав указ 1556 вибірково: розробив інструкцію, як обмежувати права громадян, проте «забув» підготувати законодавчі гарантії дотримання прав і свобод при здійсненні оперативно-розшукових заходів.

Чогось особливо складного від Кабміну не вимагалося. Вимоги до закону, який регулює процедуру зняття інформації з каналів зв’язку, вже сформульовано у прецедентах Європейського суду з прав людини. Нагадаємо, що відповідно до ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ці прецеденти є для нас джерелом права.

Отже, такий закон, серед іншого, обов’язково повинен:

- містити список злочинів, здійснення яких може призвести до перехоплення повідомлень;

- обмежуватися випадками, коли фактичні підстави підозрювати особу у вчиненні тяжкого злочину вже виявлені іншими засобами (Klass. v. Germany, 6 вересня 1978 р.);

- передбачати запобіжні заходи проти обміну цими матеріалами між різними державними органами (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.), (Kruslin v. France, 24 квітня 1990 р.);

- визначати обставини, за якими записи можна чи необхідно знищити (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.);

- встановлювати, що треба робити з копіями або переписаними матеріалами, якщо обвинувачену особу буде виправдано (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.).

Ці вимоги проігнорував уряд Януковича у 2007 році, нині від них усіляко відхрещується уряд Ю.Тимошенко. В офіційному запереченні представник Кабміну навіть стверджує, що прецеденти у справах проти Німеччини та Франції є обов’язковими лише для цих двох держав!

Також сторона Кабміну в суді вимагала від позивача доказів про належність до організованого злочинного угруповання: інакше, мовляв, позивач не є таким, і йому не варто боятися прослуховування з боку спецслужб. Тож цікаво, чи після згаданого вище депутатського запиту можна вважати членами ОЗУ Ю.Тимошенко, О.Турчинова, А.Портнова, А.Кожем’якіна? Інакше чого їм боятися?

А якщо серйозно, неконтрольоване прослуховування набуває характеру епідемії. Можливо, згадувана окрема ухвала окружного адмінсуду частково зумовлена ситуацією, в якій опинилися самі судді. Ми можемо лише підозрювати, що нині «пишуть» усіх суддів у Києві та апеляційних судах у регіонах. Але самі судді це знають напевно. Іде кампанія з викриття хабарництва в судах, але належним чином задокументованих доказів поки що мало. Прямо порушуючи закон, прокуратура (і не тільки вона?) зберігає «про всяк випадок» будь-який компромат на суддів.

Тим часом м’яч на половині поля Кабміну. Спливає термін, протягом якого уряд мав поінформувати Окружний адміністративний суд про вжиті заходи для законодавчого гарантування прав і свобод людини при здійсненні оперативно-технічних заходів.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори