пошук  
версія для друку
20.04.2010 | Всеволод Речицький

Проект Конституції України – 2010

   

Преамбула

Ми, Український народ – громадяни України всіх національностей,

спираючись на багатовікову історію українського державотворення,

дбаючи про здійснення своїх прав і основоположних свобод,

прагнучи підпорядкувати державну владу інтересам особи, а державу в цілому – інтересам суспільного загалу,

піклуючись про життя, свободу та процвітання нинішніх та прийдешніх поколінь,

виражаючи свою суверенну волю,

приймаємо цю Конституцію – Основний Закон України.

 

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

 

Стаття 1.

 1. Воля народу визначає волю Української держави і є найвищим владним політичним авторитетом.

2. Конституція України є найвищим владним правовим авторитетом.

3. Законодавча, виконавча та судова гілки влади в Українській державі підпорядковані волі народу та цій Конституції.

Стаття 2.

 1. Свобода народу є головною метою цієї Конституції.

2. Громадянський мир, безпека, захищеність та стабільність є головними цілями Української держави.

3. Цілі Української держави підпорядковані головній меті Конституції України.

4. Вільно чинити власною долею є головним наслідком свободи народу для кожного українського громадянина.

5. Діяти в межах окреслених цією Конституцією і законами повноважень є головним наслідком свободи народу для кожної посадової та службової особи.

Стаття 3.

1. Україна є суверенною, демократичною, правовою державою.

2. Україна – унітарна республіка.

3. В Україні визнається єдине громадянство.

Стаття 4.

1. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.

2. Гарантування прав людини і основоположних свобод є головним обов’язком держави.

3. Кожен має право судового позову як до Української держави в цілому, так і до її органів та посадових осіб.

4. Всі без винятку державні посадові особи повинні служити на користь інтересів Українського народу. Їх повноваження мають визначатися саме в цій якості.

Стаття 5.

 1. Право визначати і змінювати основи конституційного ладу в Україні належить народу, воно не може бути привласнене державою, її органами чи посадовими особами.

2. Народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

3. Якщо свободі Українського народу виникає загроза, народний спротив цьому визнається легітимним.

Стаття 6.

 1. Влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча та виконавча гілки влади є автономними одна від одної. Судова влада є незалежною від законодавчої та виконавчої влади.

2. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадові та службові особи здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією і законами межах.

3. Судова влада керується волею народу, тільки якщо вона виражена у формі Закону.

Стаття 7.

 1. В Україні визнається верховенство права. Судові рішення ухвалюються іменем Закону.

2. Конституція України має найвищу юридичну силу.

3. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту прав людини і основоположних свобод безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 8.

1. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Національними Зборами України, є частиною національного законодавства України.

2. Забороняється укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України.

Стаття 9.

1. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

2. Держава поважає культурну і мовну різноманітність України. Держава гарантує вільний розвиток, використання і захист мовної, етнічної, культурної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

3. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Стаття 10.

1. Ринкова економіка є уособленням засад економічної свободи.

2. Демократія є уособленням засад політичної свободи.

3. Недоторканність приватного життя є уособленням засад особистої свободи.

4. Економічна, політична та особиста свободи не можуть бути ніким скасовані. Їх здійснення може бути обмежене лише у випадках, передбачених цією Конституцією.

Стаття 11.

1. Законна підприємницька ініціатива не обмежується. Свобода договору гарантується.

2. Держава гарантує вільний рух осіб, товарів, послуг та капіталу.

3. Розмір державних і місцевих податків і зборів не повинен становити загрозу економічній свободі.

4. Торгівля є вільною.

5. Внутрішні та іноземні інвестиції заохочуються.

Стаття 12.

1. Земля, її надра та інші природні ресурси України є об’єктами права власності Українського народу.

2. Громадяни, інші фізичні та юридичні особи можуть користуватися об’єктами права власності Українського народу відповідно до цієї Конституції та закону.

3. Власність сприяє незалежності та відповідальності особи перед суспільством. Благодійницькі дії власника завбачають підтримку та заохочення з боку Української держави. Кожен може бути суб’єктом і об’єктом благодійницької діяльності.

4. Усі законні власники є рівними перед законом; всі форми власності захищаються законом однаковою мірою.

5. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується державою, громадянами, іншими фізичними і юридичними особами відповідно до цієї Конституції та закону.

Стаття 13.

1. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах демократії, політичної та ідеологічної багатоманітності.

2. Демократичними в Україні визнаються рішення, які було прийнято без порушення законних процедур. Порушення законної процедури є підставою для визнання рішення не чинним.

3. Диктатура не визнається, поки діє ця Конституція.

4. Права політичних меншин гарантуються. Рішення, прийняті на основі консенсусу, не можуть бути скасовані волею політичної більшості.

5. Для зайняття політичних посад принцип професійних вимог не застосовується.

Стаття 14.

1. Свобода вираження поглядів (свобода слова) є передумовою будь-якої політики і права. Вона не підлягає скасуванню або обмеженню референдумом чи Національними Зборами України.

2. Будь-яка цензура заборонена.

Стаття 15.

1. Зовнішня політика України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі дотримання норм міжнародного права.

 

 

Розділ ІІ

ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ

 Стаття 16.

 1. Державними символами України є Державний Герб України, Державний Прапор України і Державний Гімн України.

2. Державним Гербом України є тризуб золотої барви на синьому тлі. Державним Прапором України є блакитно-жовтий стяг прямокутної форми із співвідношенням сторін 2:3, блакитна смуга розташована вгорі.

3. Державним Гімном України є гімн «Ще не вмерла Ук­раїна».

4. Порядок використання державних символів України визначається законом.

 

Розділ ІІІ

ПРАВА, ОСНОВОПОЛОЖНІ СВОБОДИ, ОБОВ’ЯЗКИ

Стаття 17.

1. Гідність людини є непорушною.

2. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

3. Права людини і основоположні свободи є невідчужуваними і непорушними.

4. При прийнятті нових законів чи внесенні змін до чинних законів не допускається порушення конституційних прав людини і основоположних свобод.

5. Права людини і основоположні свободи, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

6. Окремі права, основоположні свободи та обов’язки можуть належати також юридичним особам.

Стаття 18.

1. Закріплені в цій Конституції права людини і основоположні свободи не можуть тлумачитися як обмеження чи порушення прав і основоположних свобод, визнаних міжнародними договорами України.

2. Всі можливі обмеження щодо здійснення передбачених цією Конституцією прав і основоположних свобод повинні:

1) бути необхідними в демократичному суспільстві;

2) передбачатися законом;

3) точно відповідати цілям, заради досягнення яких вони запроваджуються.

Стаття 19.

 1. Кожна людина має право на вільний розвиток.

2. Ніхто не може утримуватись в рабстві або в підневільному стані. Торгівля людьми заборонена.

3. Ніхто не може бути примушений робити те, що не відповідає закону.

4. Здійснення визнаних Україною прав людини і основоположних свобод забезпечується без дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за будь-якою іншою ознакою.

5. Держава гарантує захист від дискримінації за ознаками, вказаними в частині четвертій цієї статті.

Стаття 20.

1. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадській, політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства тощо, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 21.

1. Громадяни України мають рівні конституційні права і основоположні свободи та є рівними перед законом.

2. Громадяни України не можуть бути позбавлені громадянства і права змінити громадянство.

3. Громадяни України не можуть бути вигнані за межі України або видані іноземній державі.

4. Громадяни України, які перебувають за її межами, можуть в будь-який час повернутися в Україну.

5. Держава гарантує піклування та захист громадянам України, які перебувають за її межами.

Стаття 22.

 1. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і основоположними свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією України, законами та міжнародними договорами України.

2. Колективне вислання іноземців з території України заборонено.

3. Іноземці, які проживають на території України, можуть бути вислані за її межі виключно на законних підставах. Вони мають право:

1) наводити доводи проти свого вислання;

2) вимагати судового розгляду своєї справи;

3) постати перед органом чи посадовою особою, уповноваженими вирішувати це питання.

4. Іноземець може бути висланий ще до того, як він здійснив права, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини третьої цієї статті, якщо таке вислання є необхідним в інтересах забезпечення національної безпеки чи громадського порядку.

5. Іноземцям та особам без громадянства може бути наданий статус біженця або притулок в порядку, встановленому законом.

6. Ніхто не може бути переміщеним, висланим чи виданим державі, де існує реальна загроза застосування до нього смертної кари, катування чи іншого нелюдського чи такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.

Стаття 23.

1. Кожна людина має право на життя.

2. Держава зобов’язана захищати життя людини.

3. Нікого в Україні не може бути засуджено до смертної кари або страчено.

4. Кожен має право захищати своє і чуже життя від протиправних посягань.

5. Придбання особистої зброї з метою захисту себе і своєї родини від протиправних посягань регулюється законом.

Стаття 24.

1. Кожен має право на повагу і захист своєї гідності.

2. Нікого не може бути піддано катуванню, жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

3. Перебування в місцях позбавлення волі не може вважатися підставою для приниження людської гідності.

4. Кожен має право на повагу до своєї фізичної та духовної цілісності. Ніхто без його добровільної згоди не може бути підданий медичним, науковим або будь-яким іншим дослідам чи експериментам.

Стаття 25.

1. Кожен має право на свободу, безпеку і особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, передбаченої законом:

1) законне ув’язнення після засудження особи судом;

2) законний арешт або затримання особи за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;

3) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочину чи правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню особою злочину чи правопорушення чи її втечі після його вчинення;

4) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

5) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, а також законне затримання психічно хворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг;

6) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну або по відношенню до якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

2. Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту або затримання і про обвинувачення, висунуті проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано чи затримано згідно з положеннями пункту 3 частини першої цієї статті, має негайно постати перед судом і йому має бути забезпечено розгляд справи упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює чи додатково перевіряє законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

5. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

6. Кожен, кого заарештовано чи затримано, повинен одержати перед арештом або затриманням «Картку гарантій прав особи, чия свобода обмежується». Нехтування цим правилом посадовою або службовою особою є підставою для реабілітації заарештованої чи затриманої особи.

7. Кожному заарештованому чи затриманому мають бути негайно роз’яснені зрозумілою для нього мовою його права і надана можливість захищати себе особисто і користуватися правовою допомогою захисника.

8. Кожен заарештований чи затриманий має право на персональну зустріч із суддею з приводу оскарження умов його арешту, затримання чи тримання під вартою.

9. Про арешт і затримання особи має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого. Кожен заарештований чи затриманий має право на невідкладне повідомлення своїх родичів або близьких йому людей про свій стан.

10. Кожному потерпілому від арешту, затримання чи тримання під вартою, здійсненого всупереч положенням цієї статті, гарантується право на відшкодування спричиненої йому моральної і матеріальної шкоди.

Стаття 26.

1. Кожному гарантується недоторканість його житла чи іншого законного володіння.

2. Не допускається проникнення до житла чи іншого законного володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду на основі закону.

3. Арешт, огляд і обшук в нічний час у помешканні чи іншому законному володінні особи забороняється.

4. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей і майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи іншого законного володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 27.

1. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної, електронної та іншої кореспонденції.

2. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом і за умови, що вони є необхідними в демократичному суспільстві з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 28.

1. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

2. Кожен має право на захист персональних даних (відомостей про себе).

3. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення персональних даних без згоди особи, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної або громадської безпеки, захисту прав і свобод інших осіб.

4. Персональні дані можуть використовуватися лише для цілей, визначених законом.

5. Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, інших установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе.

6. Кожному гарантується право спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та право вимагати вилучення такої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації про особу.

Стаття 29.

1. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

2. На здійснення цих прав і свобод не можуть бути встановлені інші обмеження крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, підтримання громадського порядку, запобігання злочину, захисту здоров’я чи моралі населення або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

3. Права і свободи, викладені в частині першій цієї статті, можуть підлягати в окремих місцевостях додатковим обмеженням, встановленим законом.

Стаття 30.

1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

2. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я чи моралі населення, захисту прав і свобод інших осіб.

3. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а державна школа – від церкви. Жодна релігія чи світогляд не можуть бути визнані державою як обов’язкові. Всі віросповідання є рівними перед законом.

4. Ніхто не може бути увільнений від своїх конституційних обов’язків або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних чи інших переконань. Якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним чи іншим переконанням громадянина, воно може бути замінене альтернативною (невійськовою) службою чи роботою.

Стаття 31.

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних та кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, які передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації з обмеженим доступом або для підтримання безсторонності суду.

3. Здійснення свободи вираження поглядів в літературі, мистецтві та наукових дослідженнях є вільним від будь-яких обмежень.

4. Свобода та плюралізм засобів масової інформації гарантуються.

Стаття 32.

1. Кожен має право на доступ до офіційних документів та іншої інформації про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Здійснення цього права передбачає можливість подання інформаційного запиту або одержання інформації в інший спосіб – на вибір запитувача.

2. Органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов’язані надавати належні їм відомості за інформаційними запитами, регулярно оприлюднювати інформацію про свою діяльність.

3. Здійснення цього права, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації з обмеженим доступом або для підтримання безсторонності суду за умови, якщо шкода від оприлюднення запитуваної інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Стаття 33.

1. Громадяни України мають право вступати до політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань для здійснення і захисту своїх або належних іншим особам прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших законних інтересів, за винятком обмежень, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки або громадського порядку, охорони здоров’я населення, захисту прав і свобод інших осіб.

2. Право вступати до громадських об’єднань, за винятком політичних партій і рухів, належить кожному.

3. Ніхто не може бути обмежений у своїх правах і свободах за належність чи неналежність до політичних партій, рухів чи інших громадських об’єднань.

4. Ніхто не може бути примушений до вступу в партії, рухи чи інші громадські об’єднання.

Стаття 34.

1. Діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну основ конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, а також на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права людини і основоположні свободи, здоров’я населення забороняється.

2. Політичним партіям, рухам, іншим громадським об’єднанням забороняється утворювати чи мати при собі будь-які збройні формування.

3. Не допускається утворення і діяльність організаційних структур політичних партій і рухів в органах державної виконавчої влади, органах судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, Збройних Силах України, інших військових і збройних формуваннях, а також на державних підприємствах, установах і в організаціях.

4. Не допускається утворення й діяльність організаційних структур політичних партій і рухів в будь-яких навчальних закладах України.

5. Заборона діяльності політичних партій, рухів, інших громадських об’єднань здійснюється виключно в судовому порядку.

6. Утворення політичних партій і рухів в Україні є вільним. Політичні партії і рухи не підлягають державній реєстрації.

Стаття 35.

1. Кожен має право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та законних інтересів. Професійні спілки об’єднують осіб, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності.

2. Утворення професійних спілок є вільним і здійснюється без попереднього дозволу чи реєстрації у державних органах.

3. Професійні спілки є рівними перед законом.

4. Членство у професійних спілках не підлягає обмеженням, за винятком тих, що передбачаються законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки або громадського порядку, захисту прав і свобод інших осіб.

5. Професійним спілкам належить право утворювати національні федерації профспілок, які можуть засновувати міжнародні профспілкові організації або приєднуватися до них.

6. Ніхто не може бути примушений до вступу або до виходу із профспілки.

Стаття 36.

1. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Громадяни користуються рівним правом доступу до обіймання посад на державній службі, а також на службі в органах місцевого самоврядування.

Стаття 37.

1. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї й проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, влаштовувати пікети та наметові містечка, про що вони завчасно сповіщають органи державної влади чи місцевого самоврядування.

2. Обмеження щодо здійснення цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише у випадках, коли воно є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки або громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 38.

1. Кожен має право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення, особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 39.

1. Кожна фізична і юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на законних підставах.

2. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

3. Право приватної власності є непорушним.

4. Кожен має право користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

5. Примусове відчуження об’єктів власності може бути застосоване лише у випадку вищої державної необхідності, на підставі і в порядку, передбачених законом за умови попереднього й повного відшкодування їх ринкової вартості.

6. Примусове відчуження об’єктів власності з наступним повним відшкодуванням їх ринкової вартості допускається лише в умовах воєнного або надзвичайного стану.

7. Конфіскація майна застосовується виключно за рішенням суду у випадках та порядку, встановлених законом.

8. Здійснення права власності не повинно шкодити здійсненню інших прав людини і основоположних свобод, інтересам суспільства, погіршувати стан довкілля і природні якості землі.

Стаття 40.

1. Кожен має право на підприємницьку діяльність.

2. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

3. Держава забезпечує захист чесної конкуренції. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

4. Види і межі монополії визначаються законом.

5. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських об’єднань споживачів.

Стаття 41.

1. Кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.

2. Держава зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах всіх наявних ресурсів і можливостей для того щоб забезпечити поступово повне здійснення цього права усіма належними способами.

3. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба чи робота, а також служба чи робота, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду, або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

4. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

5. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров’я роботах забороняється.

6. Держава гарантує захист від незаконного звільнення.

7. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

8. Молоді люди забезпечуються належними умовами праці згідно із своїм віком та захищаються від економічної експлуатації і роботи, яка може негативно вплинути на їх безпеку, здоров’я, фізичний, духовний чи соціальний розвиток, або завадити здобуттю ними освіти.

Стаття 42.

1. Кожен має право на страйк для захисту своїх соціально-економічних та інших прав, свобод і законних інтересів.

2. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті в страйку.

3. Здійснення цього права не підлягає обмеженням, за винятком тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки або громадського порядку, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, захисту прав і свобод інших осіб.

4. Заборонити страйк можна лише за рішенням суду на підставі закону.

5. Страйк не може бути заборонений більше ніж під загрозою звільнення з роботи.

Стаття 43.

1. Кожен має право на відпочинок.

2. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

3. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення права на відпочинок визначаються законом.

Стаття 44.

1. Громадяни, інші прирівняні законом до них особи мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших визначених законом випадках.

2. Це право гарантується загальнообов’язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних осіб, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

3. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

4. Держава визнає і поважає право людей похилого віку на гідне та незалежне життя, на участь у соціальному та культурному житті.

5. Держава надає людям з фізичними вадами гарантії забезпечення їхньої самостійності, соціальної та професійної інтеграції, участі в суспільному житті.

6. Держава зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах всіх наявних ресурсів і можливостей для того щоб забезпечити поступово повне здійснення цього права всіма належними способами.

Стаття 45.

1. Кожен має право на житло.

2. Держава прагне до створення умов, за яких кожен матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

3. Громадянам, іншим прирівняним до них особам, які потребують соціального захисту не з власної вини, житло надається державою й органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

4. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

5. Держава зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах всіх наявних ресурсів і можливостей для того щоб забезпечити поступово повне здійснення цього права всіма належними способами.

Стаття 46.

1. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

2. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для громадян медичного обслуговування. Мінімальний обсяг безоплатних медичних послуг встановлюється законом.

3. Держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм власності, запроваджує й підтримує медичне страхування.

4. Держава зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах всіх наявних ресурсів і можливостей для того щоб забезпечити поступово повне здійснення цього права всіма належними способами.

Стаття 47.

1. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я людей довкілля і на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

2. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 48.

1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді осіб. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

2. Батьки зобов’язані утримувати своїх дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

3. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються законом.

Стаття 49.

1. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2. Дитина має право підтримувати особисті взаємини та безпосередній контакт з кожним із батьків, якщо це не суперечить інтересам дитини.

3. Насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

4. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу. Держава може делегувати ці повноваження іншим особам. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність по відношенню до дітей.

5. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації всіх форм власності в діяльності, що пов’язана з дітьми, мають дбати, передовсім, про інтереси дитини.

6. Діти мають право на повагу, піклування і захист, що є потрібними для забезпечення їхнього добробуту і всебічного розвитку.

7. Діти мають право висловлювати свої погляди вільно; їхня думка має братися до уваги в залежності від віку та ступеня зрілості дитини.

Стаття 50.

1. Кожен має право на освіту. Загальна середня освіта є обов’язковою.

2. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої та професійно-технічної освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

3. Громадяни мають право вільно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах безоплатно на конкурсній основі.

4. Громадянам, які належать до корінних народів або національних меншин надається відповідно до закону право на навчання рідною мовою або на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

5. Держава зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах всіх наявних ресурсів і можливостей для того щоб забезпечити поступово повне здійснення цього права всіма належними способами.

Стаття 51.

1. Кожному гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності і авторських прав, а також моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

2. Кожен має право на результати своєї творчості; ніхто не може використовувати або поширювати їх без згоди автора, за винятками, передбаченими законом.

3. Академічна свобода гарантується. Держава усіляко сприяє розвиткові науки та вищої освіти, встановленню зв’язків українських науковців із світовим науковим співтовариством.

4. Культурна спадщина охороняється законом.

5. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, що знаходяться за її межами.

Стаття 52.

1. Права людини і основоположні свободи захищаються судом.

2. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

3. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до Уповноваженого Національних Зборів України з прав людини.

4. Кожен має право після використання національних засобів правового захисту звертатися за захистом прав людини і основоположних свобод до міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

5. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої, а також належні іншим особам права і основоположні свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 53.

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

2. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

3. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком суду.

4. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину чи кримінального правопорушення.

5. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

6. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину чи кримінального правопорушення[1] має, щонайменше, такі права:

1) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави обвинувачення, висунутого проти нього;

2) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

3) захищати себе особисто чи користуватися юридичною допомогою захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника, – одержувати юридичну допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

4) допитувати свідків обвинувачення або вимагати щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

5) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, – одержувати безоплатну допомогу перекладача.

7. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 54.

1. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 55.

1. Кожному гарантується право знати свої права, свободи і обов’язки.

2. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і свободи людини, а також обов’язки підлягають доведенню до відома населення у порядку, встановленому законом.

3. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і свободи людини, а також обов’язки, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Стаття 56.

1. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

2. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом в якості злочину або правопорушення.

3. Ця стаття не перешкоджає судовому розгляду і покаранню будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила злочин чи кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.

Стаття 57.

1. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно або за часткову оплату.

2. Для надання кваліфікованої правової допомоги при вирішенні справ у судах, інших державних органах та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності діє незалежна самоврядна організація – адвокатура.

3. Кожен є вільним у виборі свого представника або захисника своїх прав.

4. Органам досудового розслідування, державному обвинувачеві і судові забороняється самочинно втручатися у вибір особою свого представника чи захисника своїх прав, перешкоджати його участі у справі.

5. Спілкування особи із своїм представником чи захисником є захищеною законом таємницю.

Стаття 58.

1. Ніхто не зобов’язаний виконувати злочинні розпорядження чи накази.

2. За віддання і виконання злочинного розпорядження чи наказу винні особи підлягають юридичній відповідальності.

Стаття 59.

1. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

2. Юридична відповідальність особи має, за винятком передбачених законом випадків, індивідуальний характер.

Стаття 60.

1. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

2. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

3. Засуджений користується всіма правами і основоположними свободами людини, за винятком тих обмежень у їх здійсненні, що передбачені законом і встановлені вироком суду.

4. Обмеження у здійсненні прав і основоположних свобод людини, покладені на осіб, засуджених до позбавлених волі, мають бути обґрунтованими й точно відповідати цілям покарання.

5. Умови утримання осіб, засуджених до позбавлення волі, мають бути максимально наближеними до умов життя людей у здоровому суспільстві.

Стаття 61.

1. Здійснення конституційних прав людини і основоположних свобод, за винятком випадків, передбачених цією Конституцією, не підлягає жодним обмеженням.

2. В умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження щодо здійснення прав людини і основоположних свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не підлягає обмеженню здійснення прав людини і основоположних свобод, передбачених статтями 17, 19, 20, 21, частинами 1, 2, 3, 4 статті 23, статтями 24, 25, 32, 38, 45, 48, 49, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60 цієї Конституції.

Стаття 62.

1. Захист свободи, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України.

2. Порядок військової служби визначається законом.

Стаття 63.

1. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природній і культурній спадщині України, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 64.

1. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 65.

1. Кожен зобов’язаний додержуватися Конституції України та законів, не посягати на права людини і основоположні свободи, законні інтереси, честь і гідність інших осіб.

2. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Розділ IV

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Стаття 66.

1. Громадянське суспільство – самосвідома, самоврядна недержавна ланка Українського народу. Діяльність громадянського суспільства в Україні ґрунтується на засадах свободи, плюралізму, толерантності та невтручання з боку держави.

2. Розумні інтереси фізичних і приватних юридичних осіб знаходяться під захистом цієї Конституції і закону.

3. Активність партій, рухів, інших громадських об’єднань не контролюється Українською державою, за винятком додержання в їх діяльності вимог цієї Конституції та закону.

Стаття 67.

1. Діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб підлягає громадському контролю. З цією метою можуть створюватися громадські правозахисні організації.

Стаття 68.

1. Державним органам, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам забороняється самочинне і безпідставне втручання у здійснення законних громадських ініціатив.

Стаття 69.

1. Збереження державної або іншої захищеної законом таємниці є прерогативою спеціально уповноважених на це осіб. Інші особи не підлягають відповідальності за розголошен­ня державної або іншої захищеної законом таємниці.

2. Всі види інформації з обмеженим доступом визначаються законом.

3. Режим секретності на інформацію з обмеженим доступом триває не довше тридцяти років.

4. Протиправна, протизаконна діяльність Української дер­жави, її органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб не може бути предметом державної або іншої захищеної законом таємниці.

5. Інформація про особу, яка висувається, обирається чи є обраною на державну або іншу визначну публічну посаду вважається соціально значущою й може надаватися за інформаційними запитами.

Стаття 70.

1. Монополія на володіння засобами масової інформації та телекомунікації є неприпустимою.

Стаття 71.

1. Будь-які політичні, релігійні, мистецькі або інші особисті уподобання людей не можуть бути предметом заохочень чи обмежень з боку держави.

 

Розділ V

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА

Стаття 72.

1. Кожен має право жити у здоровому й сприятливому для себе довкіллі.

2. Забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.

3. Екологічні стандарти встановлюються законом.

4. Будь-який значущий господарський проект підлягає здійсненню лише за умови попереднього позитивного висновку незалежної екологічної експертизи.

Стаття 73.

1. Громадяни, інші прирівняні до них законом особи мають право брати участь у прийнятті рішень, що стосуються існуючого екологічного стану, охорони та захисту довкілля.

2. Кожному гарантується вільний доступ до законодавства з питань екологічного стану, охорони та захисту довкілля.

Стаття 74.

1. Незалежна екологічна експертиза промислових та інших технічних об’єктів, якщо вона засвідчила стан небезпечного для життя і здоров’я людини екологічного забруднення, оплачуєть­ся коштом власника цих об’єктів.

2. В екологічній експертизі не може бути відмовлено, якщо вона фінансується її ініціаторами самостійно.

Стаття 75.

1. Кожен потерпілий від екологічного забруднення штучного походження має право на справедливе судове або інше відшкодування спричинених йому збитків.

 

Розділ VI

ВИБОРИ, РЕФЕРЕНДУМ

Стаття 76.

1. Народне волевиявлення здійснюється через вільні і регулярні вибори, референдум та інші форми демократії.

2. Забороняється проведення виборів і референдумів під час воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 77.

1. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, яким виповнилося вісімнадцять років.

2. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Стаття 78.

1. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними й відбуваються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

2. Виборцям гарантується вільне від політичного, адміністративного та іншого примусу або залякування волевиявлення.

3. Процедури виборів і референдумів в Україні регулюються законом.

4. Громадяни можуть не брати участь у виборах і референдумах.

Стаття 79.

1. Всеукраїнський референдум призначається Національними Зборами України або Президентом України відповідно до вимог цієї Конституції.

2. Проведення всеукраїнського референдуму за рішенням Національних Зборів України або Президента України оплачується коштом держави.

3. Всеукраїнським референдумом можуть бути вирішені питання, віднесені до компетенції Національних Зборів України та Уряду України, за винятком встановлених цією Конституцією та законом обмежень.

4. Всеукраїнський референдум за народною ініціативою проголошується Президентом України на вимогу не менш ніж трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи на підтримку референдуму зібрано в не менш ніж у двох третинах областей і не менш ніж по сто тисяч підписів у кожній області.

5. Проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою оплачується коштом держави або власними коштами громадян.

6. Не допускається проведення референдуму для здійснення особистих призначень на посаду, а також для прийняття законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

7. Не допускається проведення референдуму з питань, які відносяться до компетенції судової гілки влади.

8. Не допускається проведення всеукраїнського референдуму під час імпічменту Президента України.

Стаття 80.

1. Виключно всеукраїнським референдумом затверджується прийняття цієї Конституції, а також внесення змін до розділів І та XVI Основного Закону.

2. Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України.

3. Прийняті на всеукраїнському референдумі рішення не можуть бути змінені або скасовані чинним у цей час скликанням Національних Зборів України.

Стаття 81.

1. Визнаються референдум Автономної Республіки Крим та місцеві референдуми.

 

 

Розділ VII

НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ УКРАЇНИ

Стаття 82.

1. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Національні Збори України.

2. Національні Збори України діють в межах повноважень, визначених цією Конституцією та законом.

3. Черговість скликань Національних Зборів України визначається черговістю виборів до Палати депутатів Національних Зборів України.

Стаття 83.

1. Національні Збори України складаються з двох палат: Палати регіонів (верхньої палати) і Палати депутатів (нижньої палати) Національних Зборів України.

2. Палата регіонів Національних Зборів України скла­дається із сенаторів за посадою, а також сенаторів, які обираються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами, а також Київською міською радою строком на шість років. Для обрання на посаду сенатора кандидат повинен одержати більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної обласної та Київської міської ради.

3. Від Верховної Ради Автономної Республіки Крим до Палати регіонів Національних Зборів України обирається три сенатори, від обласних рад та Київської міської ради – по два сенатори.

4. Сенатори обираються із числа депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад, Київської міської ради.

5. Сенаторами за посадою є особи, які на підставі частини другої статті 116 цієї Конституції зберігають за собою почесне звання Президента України.

6. Кожних два роки одна третина сенаторів Національних Зборів України, за винятком Голови Палати регіонів Національних Зборів України та сенаторів за посадою, підлягає переобранню в порядку ротації.

7. Голова Палати регіонів Національних Зборів України і сенатори за посадою ротації не підлягають.

8. Дві третини сенаторів Національних Зборів України першого, а також кожного наступного після дострокового припинення повноважень Національних Зборів України скликання переобираються достроково двома рівними частинами, відповідно, через два і чотири роки. Надалі дії регулярний порядок заміни.

9. Палата депутатів Національних Зборів України обирається громадянами України у складі двохсот депутатів строком на чотири роки.

Стаття 84.

1. Сенатором Національних Зборів України може бути громадянин України, який на день обрання на посаду досяг тридцяти років, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти перед днем виборів років.

2. Депутатом Національних Зборів України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти перед днем виборів років.

3. Не може бути сенатором або депутатом Національних Зборів України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

4. Повноваження сенаторів і депутатів Національних Зборів України визначаються цією Конституцією та законом.

Стаття 85.

1. Чергові вибори до Палати депутатів Національних Зборів України відбуваються в останню неділю останнього місяця четвертого року повноважень Національних Зборів України.

2. Чергові вибори до Палати регіонів Національних Зборів України відбуваються протягом останніх п’яти днів останнього місяця кожного другого року повноважень Національних Зборів України.

3. Позачергові вибори до Національних Зборів України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування указу про дострокове припинення повноважень Національних Зборів України.

Стаття 86.

1. Сенатори і депутати Національних Зборів України здійснюють свої повноваження на постійній основі.

2. Сенатори і депутати Національних Зборів України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

3. Вимоги щодо несумісності сенаторського чи депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

4. У разі порушення вимоги щодо несумісності сенаторського чи депутатського мандата з іншими видами діяльності сенатор чи депутат у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин зобов’язаний припинити відповідну діяльність або подати особисту заяву про складення своїх парламентських повноважень.

Стаття 87.

1. Перед вступом на посаду сенатори і депутати Національних Зборів України складають таку присягу: «Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни, свободу і процвітання Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів, здійснювати свої повноваження в інтересах усіх співвітчизників».

2. Відмова скласти присягу означає позбавлення повноважень сенатора чи депутата Національних Зборів України.

3. Повноваження сенаторів і депутатів Національних Зборів України починаються з моменту складання (підписання) ними присяги.

4. Приведення сенаторів і депутатів Національних Зборів України до присяги здійснюють голови палат Національних Зборів України або найстарший за віком сенатор чи депутат.

Стаття 88.

1. Сенатори і депутати Національних Зборів України не підлягають юридичній відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за посягання на гідність і честь, а також зумисне поширення недостовірної інформації про особу.

2. Імперативний мандат стосовно сенаторів і депутатів не визнається.

3. Сенатори і депутати Національних Зборів України не можуть бути під час проведення сесій Національних Зборів України заарештовані чи затримані без дозволу палати Національних Зборів України, до складу якої вони входять. Виняток становить арешт або затримання сенатора чи депутата Національних Зборів України безпосередньо на місці вчинення злочину.

4. Національним Зборам України забороняється ухвалювати рішення про підвищення заробітної плати чинному складові сенаторів і депутатів Національних Зборів України.

Стаття 89.

1. Здійснення повноважень сенаторами і депутатами Національних Зборів України не є тотожним роботі палат Національних Зборів України.

2. У разі чергового припинення повноважень Національних Зборів України палати Національних Зборів України продовжують свою роботу до дня першого засідання першої сесії Національних Зборів України наступного скликання.

3. У разі дострокового припинення повноважень Національних Зборів України палати Національних Зборів України припиняють свою роботу в день опублікування указу Президента України про припинення повноважень Національних Зборів України.

4. У разі припинення повноважень Національних Зборів України або ротації їх верхньої палати, здійснення повноважень сенаторів чи депутатів Національних Зборів України, які підлягають переобранню, продовжується до складення присяги новообраними сенаторами чи депутатами Національних Зборів України.

5. Повноваження сенатора чи депутата Національних Зборів України припиняються достроково в разі:

1) складення повноважень за його заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності сенаторського чи депутатського мандата з іншими видами діяльності ці обставини ним не усунуто;

6) смерті.

6. Рішення про дострокове припинення повноважень сенатора чи депутата у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини п’ятої цієї статті, приймається відповідною палатою Національних Зборів України, а у випадку, передбаченому пунктом 5 частини п’ятої цієї статті, – судом.

7. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо сенатора чи депутата Національних Зборів України, визнання сенатора чи депутата недієздатним або безвісно відсутнім, його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті сенатора чи депутата Національних Зборів України – з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

8. Повноваження сенатора чи депутата Національних Зборів України, який заступив на посаду в порядку заміни, здійснюються до закінчення строку дії мандата сенатора чи депутата, який вибув.

Стаття 90.

1. Національні Збори України працюють сесійно.

2. Національні Збори України є повноважними за умов обрання не менш ніж двох третин від конституційного складу кожної з їх палат.

3. У разі дострокового припинення повноважень Національних Зборів України пленарні засідання палат припиняються в день опублікування указу Президента України про припинення парламентських повноважень.

4. Національні Збори України збираються на першу сесію не пізніше ніж на десятий день після офіційного опублікування результатів виборів до Національних Зборів України.

5. Перше засідання новообраних Національних Зборів України проводиться у формі спільного засідання їх палат, яке відкриває найстарший за віком сенатор чи депутат.

Стаття 91.

1. Чергові сесії Національних Зборів України почи­наються першого вівторка лютого й першого вівторка вересня кожного року.

2. Позачергові сесії Національних Зборів України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Палати регіонів Національних Зборів України на вимогу Президента України або не менш ніж однієї третини від конституційного складу Палати регіонів або Палати депутатів Національних Зборів України.

3. У разі прийняття указу Президента України про введення воєнного або надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, Національні Збори України збираються на пленарне засідання протягом сорока восьми годин без скликання.

4. У разі припинення повноважень Національних Зборів України під час дії воєнного або надзвичайного стану, їх палати продовжують здійснення своїх повноважень до дня першого засідання першої сесії Національних Зборів України, обраних після скасування воєнного або надзвичайного стану.

5. У разі припинення повноважень Національних Зборів України або ротації їх верхньої палати під час дії воєнного або надзвичайного стану, здійснення повноважень сенаторів і депутатів Національних Зборів України, які підлягають переобранню, продовжується до складення присяги сенаторами і депутатами, обраними до Національних Зборів України після скасування воєнного або надзвичайного стану.

6. Порядок роботи Національних Зборів України встановлюється Конституцією України, законом про регламент Національних Зборів України, іншими законами.

Стаття 92.

1. Національні Збори України вирішують питання на спільних і роздільних засіданнях їх палат, проте голосування проводиться складом кожної з палат окремо.

2. Спільні засідання палат Національних Зборів України ведуть по черзі голови палат або їх заступники. Перше після обрання голів палат Національних Зборів України спільне засідання палат веде Голова Палати регіонів Національних Зборів України.

3. Засідання палат Національних Зборів України є відкритими. Закриті засідання палат Національних Зборів України проводяться за рішенням більшості від конституційного складу відповідної палати.

4. Рішення Національних Зборів України приймаються виключно на їх пленарних засіданнях шляхом голосування.

5. Голосування здійснюється сенатором чи депутатом особисто. Голос, поданий сенатором чи депутатом від імені іншого сенатора чи депутата вважається недійсним і при підрахунку голосів не враховується.

Стаття 93.

1. Компетенція Національних Зборів України здійснюється через спільні та виключні повноваження палат Національних Зборів України.

2. Спільні повноваження палат Національних Зборів України здійснюються шляхом прийняття рішень Палатою депутатів Національних Зборів України, які підлягають подальшому розглядові й затвердженню або відхиленню їх Палатою регіонів Національних Зборів України.

3. В передбачених Конституцією України випадках спільні повноваження палат Національних Зборів України здійснюються шляхом прийняття сенаторами і депутатами функціонально різних, проте спрямованих на досягнення єдиного політичного результату рішень.

4. Виключні повноваження палат Національних Зборів України здійснюються шляхом прийняття кожною з палат самостійних і незалежних рішень.

Стаття 94.

1. До спільних повноважень палат Національних Зборів України належить:

1) внесення змін до Конституції України в порядку, передбаченому розділом XVI цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, віднесених до компетенції Національних Зборів України, за винятками, встановленими цією Конституцією та законом;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення про його виконання;

5) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

6) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

7) затвердження рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових і збройних формувань у разі агресії проти України;

8) усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, передбаченого статтею 122 цієї Конституції;

9) розгляд і прийняття рішення про схвалення Програми діяльності Уряду України;

10) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

11) затвердження рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

12) затвердження протягом двадцяти чотирьох годин з моменту прийняття Президентом України указу про оголошення війни або про укладення миру; затвердження протягом сорока восьми годин з моменту прийняття Президентом України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

13) надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

14) призначення на посаду і звільнення з посади керівника апарату Національних Зборів України; затвердження кошторису Національних Зборів України та структури їх апарату;

15) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;

16) заслуховування щорічних доповідей Уповноваженого Національних Зборів України з прав людини про стан дотримання і захисту прав людини і основоположних свобод;

17) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї;

18) розгляд питання про відповідальність Уряду України, прийняття резолюції недовіри Урядові України, що має наслідком його відставку;

19) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до закону військових і збройних формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

20) здійснення інших повноважень, які відповідно до цієї Конституції віднесені до їх відання.

Стаття 95.

1. До виключних повноважень Палати регіонів Національних Зборів України належить:

1) надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України, членів Уряду України, а також Голови Служби безпеки України;

2) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Національного банку України;

3) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

4) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

5) призначення на посади та звільнення з посад за поданням Президента України членів Центральної виборчої комісії;

6) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України;

7) надання згоди на призначення на посаду Президентом України Генерального прокурора України; усунення Генерального прокурора України з посади в порядку, передбаченому статтею 148 цієї Конституції;

8) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу сенатора, групи сенаторів або комітету, попередньо підтриманого не менш ніж однією третиною від її конституційного складу;

9) призначення на посади за поданням Президента України суддів Конституційного Суду України;

10) здійснення контролю за діяльністю Уряду України;

11) здійснення інших повноважень відповідно до цієї Конституції.

Стаття 96.

1. До виключних повноважень Палати депутатів Національних Зборів України належить:

1) призначення на посади та звільнення з посад Голови та членів Рахункової палати;

2) обрання суддів судів загальної юрисдикції безстроково;

3) призначення на посаду за поданням форуму правозахисних організацій Уповноваженого Національних Зборів України з прав людини; висловлення не менш ніж двома третинами від її конституційного складу недовіри Уповноваженому Національних Зборів України з прав людини, що має наслідком його відставку;

4) прийняття рішення про направлення запиту до Президента
України на вимогу депутата, групи депутатів або комітету, попередньо підтриманого не менш ніж однією третиною від її конституційного складу;

5) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

6) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна за поданням органів місцевого самоврядування меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування за поданням органів місцевого самоврядування населених пунктів і районів;

7) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

8) призначення виборів до органів місцевого самоврядування;

9) здійснення контролю за діяльністю Уряду України;

10) здійснення інших повноважень відповідно до цієї Конституції.

Стаття 97.

1. Кожен сенатор і депутат Національних Зборів України має право звернутися на парламентській сесії із запитом до органів Національних Зборів України, до Уряду України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

2. Усі вказані у частині першій цієї статті фізичні і юридичні особи зобов’язані у встановлений законом строк повідомити сенатора чи депутата Національних Зборів України про результати розгляду його запиту.

Стаття 98.

1. Національні Збори України за пропозицією не менш як однієї третини від конституційного складу Палати регіонів або Палати депутатів Національних Зборів України можуть розглянути питання про відповідальність Уряду України та прийняти резолюцію недовіри Урядові України більшістю від конституційного складу кожної з їх палат.

2. Питання про відповідальність Уряду України не може розглядатися Національними Зборами України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Уряду України або протягом останньої сесії Національних Зборів України.

Стаття 99.

1. Палати Національних Зборів України більшістю голосів від їх конституційного складу обирають голів палат та їх заступників.

2. До виборів голів палат Національних Зборів України та їх заступників засідання палат ве­дуть найстарший за віком сенатор чи депутат.

3. Сенатор і депутат, яких було обрано головами палат Національних Зборів України, зобов’язані призупинити своє членство в політичній партії чи рухові на весь термін свого перебування на посаді.

4. Кожна з палат Національних Зборів України більшістю голосів від її конституційного складу може в будь-який час відкликати з посади голову палати чи його заступника.

5. У стосунках з іншими органами державної влади України і органами влади іноземних держав Національні Збори України представляє Голова Палати регіонів Національних Зборів України. Якщо Голова Палати регіонів Національних Зборів України тимчасово не може виконувати цю функцію, Національні Збори України представляє Голова Палати депутатів Національних Зборів України.

6. Голови палат Національних Зборів України:

1) ведуть спільні й роздільні засідання палат Національних Зборів України;

2) організують роботу палат Національних Зборів України, координують діяльність їх органів;

3) підписують акти, прийняті палатами Національних Зборів України; підписують акти, прийняті Національними Зборами України в цілому;

4) представляють палати Національних Зборів України у їх стосунках з іншими органами державної влади України та органами влади іноземних держав;

5) організують роботу апарату палат Національних Зборів України.

7. Голова Палати регіонів Національних Зборів України керує роботою апарату Національних Зборів України в цілому.

8. Голови палат Національних Зборів України здійснюють свої повноваження відповідно до закону про регламент Національних Зборів України.

Стаття 100.

1. Палати Національних Зборів України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до їх відання, виконання контрольних функцій створюють із числа сенаторів і депутатів Національних Зборів України комітети та обирають голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.

2. Палати Національних Зборів України в межах своїх повноважень можуть створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

3. Кожна з палат Національних Зборів України створює власні комітети та тимчасові спеціальні комісії.

4. Кожна з палат Національних Зборів України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу відповідної палати.

5. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій палат не є вирішальними для слідства і суду.

6. Організація і порядок діяльності комітетів палат Національних Зборів України, їх тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюється законом.

Стаття 101.

1. Президент України має право достроково припинити повноваження Національних Зборів України, якщо:

1) на всеукраїнському референдумі буде прийнято закон – особливо важливий для суспільного поступу, який Національні Збори України не змогли прийняти протягом двох сесій підряд;

2) Палата регіонів Національних Зборів України не надасть згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України або членів Уряду України у відведений цією Конституцією строк;

3) Національні Збори України протягом тридцяти днів однієї сесії не зможуть організувати роботу своїх пленарних засідань;

4) кількість сенаторів або депутатів стане меншою за дві третини від їх конституційного складу.

2. Добровільна відмова сенатора чи депутата від свого мандата, якщо вона призвела до дострокового припинення повноважень Національних Зборів України, забороняє йому входити до складу Національних Зборів України наступного (позачергового) скликання.

3. Президент України приймає рішення про дострокове припинення повноважень Національних Зборів України після консультацій з головами палат і лідерами фракцій Національних Зборів України.

4. Повноваження Національних Зборів України, обраних на виборах, проведених після дострокового припинення повноважень Національних Зборів України, не можуть бути припинені протягом року з дня початку їх роботи.

5. Повноваження Національних Зборів України не можуть бути достроково припинені також:

1) під час воєнного чи надзвичайного стану;

2) під час імпічменту Президента України;

3) в останні шість місяців повноважень Національних Зборів України;

4) в останні шість місяців повноважень Президента України.

Стаття 102.

1. Національні Збори України приймають закони, постанови та інші акти більшістю від конституційного складу Палати регіонів і Палати депутатів Національних Зборів України, окрім випадків, передбачених цією Конституцією і законом.

Стаття 103.

1. Виключно законами визначаються:

1) права людини, основоположні свободи, а також обов’язки;

2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування державної мови;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; основи виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; основи екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11) основи створення та діяльності об’єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів державної виконавчої влади; основи державної служби, основи організації державної статистики та інформатики;

13) територіальний устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус окремого столичного округу; спеціальний статус міст;

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) порядок проведення виборів і референдумів;

21) статус сенаторів і депутатів Національних Зборів України;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, що є злочинами, кримінальними, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них;

23) визначення видів інформації, що відноситься до категорії державної таємниці, іншої захищеної законом таємниці, конфіденційної інформації, персональних даних.

2. Виключно законами встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

3) одиниці ваги, міри і часу; державні стандарти;

4) порядок використання державних символів;

5) державні нагороди;

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

7) державні свята;

8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

3. Законом оголошується амністія.

Стаття 104.

1. Право законодавчої ініціативи у Національних Зборах України належить:

1) Президентові України;

2) Урядові України;

3) Верховному Судові України;

4) Верховній Раді Автономної Республіки Крим;

5) сенаторам і депутатам Національних Зборів України;

6) Уповноваженому Національних Зборів України з прав людини.

2. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Національними Зборами України позачергово.

3. Всі законопроекти, крім законопроекту про Державний бюджет України, вносяться суб’єктами законодавчої ініціативи до будь-якої з палат Національних Зборів України.

Стаття 105.

1. Закон підписують голови палат Національних Зборів України. Голова Палати депутатів Національних Зборів України підписує закон першим. Після підписання закону Голова Палати регіонів Національних Зборів України невідкладно направляє його Президентові України.

2. Законопроект, за винятком законопроекту про Державний бюджет України, який не був підтриманий більшістю голосів від конституційного складу кожної з палат Національних Зборів України, не вважається прийнятим Національними Зборами України.

3. Якщо палати Національних Зборів України не можуть прийняти по законопроекту єдиного рішення, він може бути переданий на розгляд погоджувального комітету, який утворюється палатами Національних Зборів України на паритетних засадах.

4. Після опрацювання законопроекту в погоджувальному комітеті Палата депутатів Національних Зборів України зобов’язана прийняти його на повторний розгляд. Опрацьований в погоджувальному комітеті законопроект може бути направлений на повторний розгляд до Палати депутатів Національних Зборів України не більше трьох разів.

5. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону від Голови Палати регіонів Національних Зборів України підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими та сформульованими пропозиціями до Національних Зборів України для повторного розгляду.

6. Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний ним та офіційно оприлюднений.

7. Якщо після застосування вето Президента України закон буде знову прийнятий Національними Зборами України не менш ніж двома третинами від конституційного складу кожної з їх палат, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

8. Якщо після застосування вето Президента України закон про Державний бюджет України буде знову прийнятий не менш ніж двома третинами від конституційного складу Палати депутатів Національних Зборів України, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

9. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

10. Відмова Президента України підписати та оприлюднити закон, який був прийнятий відповідно до вимог цієї Конституції, є грубим порушенням Конституції України.

11. Закон має бути офіційно оприлюднений протягом десяти днів після його підписання Президентом України.

12. Порядок прийняття та опублікування постанов, інших актів Національних Зборів України, а також постанов, інших актів палат Національних Зборів України регулюється законом про регламент Національних Зборів України.

Стаття 106.

1. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

2. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються основні видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

3. Держава забезпечує збалансованість Державного бюджету України.

4. Звіти про доходи і видатки Державного бюджету України підлягають регулярному офіційному оприлюдненню.

Стаття 107.

1. Державний бюджет України затверджується щорічно Національними Зборами України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

2. Законопроект про Державний бюджет України приймається Палатою депутатів, після чого він передається на затвердження до Палати регіонів Національних Зборів України.

3. Якщо під час розгляду законопроекту про Державний бюджет України палати Національних Зборів України не зможуть прийняти по ньому узгоджене рішення, Голова Палати регіонів Національних Зборів України зобов’язаний передати законопроект про Державний бюджет України на розгляд погоджувального комітету, який утворюється палатами Національних Зборів України на паритетних засадах.

4. Якщо після опрацювання законопроекту про Державний бюджет України в погоджувальному комітеті він буде повторно відхилений Палатою регіонів, або якщо протягом тридцяти днів після його опрацювання в погоджувальному комітеті Палата регіонів не прийме по ньому рішення, схвалення законопроекту про Державний бюджет України здійснюється Палатою депутатів Національних Зборів України самостійно. У цьому випадку закон про Державний бюджет України підписується Головою Палати депутатів Національних Зборів України і передається на підпис Президентові України.

5. Уряд України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Національних Зборів України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Стаття 108.

1. Уряд України подає відповідно до закону до Національних Зборів України звіт про виконання Державного бюджету України.

2. Поданий Урядом України звіт підлягає офіційному оприлюдненню.

Стаття 109.

1. Контроль від імені Національних Зборів України за надходженням коштів до Державного бюджету України та за їх використанням здійснює Рахункова палата.

2. Правовий статус Рахункової палати визначається законом.

Стаття 110.

1. Грошовою одиницею України є гривня.

2. Забезпечення стабільності гривні покладається на Національний банк України.

Стаття 111.

1. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

2. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Стаття 112.

1. Парламентський контроль за додержанням прав людини і основоположних свобод покладається на Уповноваженого Національних Зборів України з прав людини.

2. Уповноважений Національних Зборів України з прав людини призначається на посаду Палатою депутатів Національних Зборів України за поданням загальнонаціонального форуму правозахисних організацій України.

3. Уповноваженим Національних Зборів України з прав людини може бути громадянин України, якому виповнилося не менш ніж тридцять п’ять років і який володіє державною мовою.

4. Уповноважений Національних Зборів України з прав людини призначає – у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, – своїх представників на місцях, створює допоміжні експертні та інші органи і служби.

 

Розділ VIII

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Стаття 113.

1. Президент України є главою Української держави і виступає від її імені.

2. Президент України є главою державної виконавчої влади, не входячи до складу Уряду України.

3. Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

4. До функцій Президента України відноситься:

1) загальне керівництво Урядом України;

2) гарантування територіальної цілісності та державного суверенітету України;

3) нагляд за додержанням Конституції України;

4) гарантування прав людини та основоположних свобод в Україні;

5) представництво Української держави у світі.

Стаття 114.

1. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

2. Президентом України може бути обраний громадянин України,
який народився в Україні або був натуралізований у громадянство України до досягнення ним віку вісімнадцяти років, якому виповнилося на день виборів не менш ніж тридцять п’ять років, який має право голосу і проживає в Україні протягом останніх десяти перед днем виборів років та володіє державною мовою.

3. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два конституційних строки підряд.

4. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати іншу посаду в органах державної влади або в громадських об’єднаннях, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

5. Вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця четвертого року здійснення його повноважень. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев’яноста днів з дня припинення його повноважень.

Стаття 115.

1. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оприлюднення результатів виборів, з моменту складення ним присяги народові на спільному засіданні палат Національних Зборів України.

2. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Палати регіонів Національних Зборів України.

3. Президент України складає присягу: «Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни, свободу і процвітання Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів, здійснювати свої повноваження в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

4. Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п’ятиденний строк після офіційного оприлюднення результатів виборів.

Стаття 116.

1. Президент України користується правом недоторканності на час виконання своїх повноважень.

2. Звання Президента України зберігається за ним довічно, якщо тільки він не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Стаття 117.

1. Президент України:

1) здійснює загальне керівництво Урядом України, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними та позачерговими посланнями до Національних Зборів України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум у випадках, передбачених цією Конституцією; проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає позачергові вибори до Національних Зборів України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Національних Зборів України відповідно до цієї Конституції;

9) призначає за згодою Палати регіонів Національних Зборів України Прем’єр-міністра України, припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

10) призначає на посади за згодою Палати регіонів Національних Зборів України членів Уряду України, Голову Служби безпеки України та звільняє їх з посад; призначає на посади керівників інших центральних органів державної виконавчої влади та звільняє їх з посад;

11) призначає на посади, за винятком посади Прем’єр-міністра України, окремих членів Уряду України в порядку заміни, якщо загальна кількість таких призначень не перевищує одної четвертої від складу новопризначеного Уряду України;

12) призначає на посади за поданням Уряду України голів місцевих державних адміністрацій та звільняє їх з посад;

13) призначає за згодою Палати регіонів Національних Зборів України на посаду Генерального прокурора України;

14) вносить подання до Палати регіонів Національних Зборів України про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

15) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

16) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Палати регіонів Національних Зборів України Голову Антимонопольного комітету України і Голову Фонду державного майна України;

17) утворює, реорганізує та ліквідує міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених бюджетом на утримання органів державної виконавчої влади;

18) скасовує акти Уряду України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

19) призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сфері національної безпеки і оборони України;

20) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

21) приймає у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України або її територіальній цілісності рішення про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях – з наступним затвердженням цих рішень Національними Зборами України;

22) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію, використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України – з наступним затвердженням цих рішень Національними Зборами України;

23) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Національними Зборами України;

24) вносить до Палати регіонів Національних Зборів України подання про призначення на посаду суддів Конституційного Суду України;

25) здійснює перше призначення на посаду професійного судді строком на три роки; утворює суди у визначеному законом порядку;

26) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги
та інші вищі спеціальні звання і класні чини; позбавляє на основі закону вищих військових звань, дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів;

27) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки і нагороджує ними;

28) приймає рішення про прийняття до громадянства України та
припинення громадянства України, а також про надання притулку в Україні;

29) має право помилування;

30) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

31) підписує закони, прийняті Національними Зборами України; підписує прийнятий Палатою депутатів Національних Зборів України закон про Державний бюджет України;

32) має право вето щодо прийнятих Національними Зборами України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Національних Зборів України; має право вето щодо прийнятого Палатою депутатів Національних Зборів України закону про Державний бюджет України;

33) вносить подання до Палати регіонів Національних Зборів України про призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії;

34) здійснює інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

2. Президент України може призначити всеукраїнський референдум, якщо Національні Збори України протягом двох сесій підряд не зможуть прийняти закон – особливо важливий для суспільного поступу.

3. Прерогатива визначення закону як особливо важливого для суспільного поступу належить Президентові України.

4. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

5. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

6. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 11, 12, 16, 17, 19, 20, 23, 24, 25, 26 частини першої цієї статті скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

7. Надзвичайним виключним повноваженням Президента України є оголошення війни і укладення миру.

Стаття 118.

1.Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

2. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів державної виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

3. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

4. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.

5. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

6. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України можуть брати участь голови палат Національних Зборів України.

7. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

8. Компетенція Ради національної безпеки і оборони України визначається законом.

Стаття 119.

1. Президент України здійснює свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

2. У разі припинення повноважень Президента України під час воєнного чи надзвичайного стану, його повноваження продовжуються до вступу на пост обраного після скасування воєнного чи надзвичайного стану Президента України.

3. Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1) відставки;

2) неможливості здійснювати свої повноваження за станом здоров’я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Стаття 120.

1. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на спільному засіданні палат Національних Зборів України.

Стаття 121.

1. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена на спільному засіданні палат Національних Зборів України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від конституційного складу Палати регіонів Національних Зборів України на підставі письмового подання Верховного Суду України – за зверненням Палати депутатів Національних Зборів України, і медичного висновку.

Стаття 122.

1. Президент України може бути усунений з поста Національними Зборами України в порядку імпічменту у разі вчинення ним умисного злочину або грубого порушення Конституції України.

2. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Палати депутатів Національних Зборів України.

3. Для проведення розслідування Палата регіонів Національних Зборів України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію.

4. Висновки спеціальної тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Палати регіонів Національних Зборів України.

5. За наявності підстав Палата регіонів Національних Зборів України більшістю від її конституційного складу направляє висновки спеціальної тимчасової слідчої комісії до Верховного Суду або Конституційного Суду України.

6. Якщо спеціальна тимчасова слідча комісія дійде висновку про те, що у діяннях Президента України містяться ознаки складу умисного злочину, висновки комісії направляються Палатою регіонів Національних Зборів України до Верховного Суду України.

7. Якщо спеціальна тимчасова слідча комісія дійде висновку про те, що у діяннях Президента України містяться ознаки грубого порушення Конституції України, висновки комісії направляються Палатою регіонів Національних Зборів України до Конституційного Суду України.

8. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Палатою регіонів Національних Зборів України не менш ніж двома третинами її конституційного складу після отримання висновку Верховного Суду України або висновку Конституційного Суду України про те, що діяння Президента України містять в собі ознаки умисного злочину або грубого порушення Конституції України.

9. Усунення Президента України з поста в порядку імпічменту не звільняє його від кримінальної відповідальності, але таке звільнення може мати місце за рішенням більшості від конституційного складу Палати регіонів Національних Зборів України, якщо Президент України добровільно подасть у відставку під загрозою імпічменту.

Стаття 123.

1. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 119, 120, 121, 122 цієї Конституції, виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем’єр-міністра України.

2. Прем’єр-міністр України в період виконання ним обов’язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 12, 13, 14, 16, 17, 18, 24, 27, 29 частини першої статті 117 Конституції України.

3. У разі неможливості виконання обов’язків Президента Прем’єр-міністром України, повноваження Президента України, за винятком повноважень, зазначених у частині другій цієї статті, здійснюються Головою Палати депутатів Національних Зборів України.

 

 

Розділ IX

УРЯД УКРАЇНИ, ІНШІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Стаття 124.

1. Уряд України – вищий колегіальний орган у системі органів державної виконавчої влади.

2. Загальне керівництво діяльністю Уряду України покладається на Президента України.

3. Уряд України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Національним Зборам України у межах, передбачених цією Конституцією.

4. Уряд України керується у своїй діяльності Конституцією України, законами, актами Президента України.

Стаття 125.

1. До складу Уряду України входять Прем’єр-міністр України та міністри.

2. Перший у списку урядових призначень міністр виконує за сумісництвом обов’язки Віце-прем’єр-міністра України.

3. Прем’єр-міністр України і члени Уряду України призначаються Президентом України за згодою більшості від конституційного складу Палати регіонів Національних Зборів України.

4. Президент України формує Уряд України після консультацій з головами палат Національних Зборів України, лідерами парламентських фракцій та Прем’єр-міністром України.

5. Президент України може призначити на посади без згоди Палати регіонів окремих членів Уряду України, за винятком Прем’єр-міністра України, в порядку заміни, якщо загальна кількість таких призначень не перевищує однієї четвертої від складу новопризначеного Уряду України.

6. Члени новопризначеного Уряду України не можуть бути звільнені Президентом України в порядку заміни раніше, ніж через шість місяців після їх призначення на посаду.

7. Прем’єр-міністр України здійснює безпосереднє керівництво роботою Уряду України.

8. Прем’єр-міністр України спрямовує діяльність Уряду України на виконання Програми діяльності Уряду України, схваленої Національними Зборами України.

9. У разі необхідності Прем’єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.

Стаття 126.

1. Уряд України складає повноваження перед новообраним Президентом України.

2. Прем’єр-міністр України, міністри мають право в будь-який час заявити Президентові України про свою відставку.

3. Відставка Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Уряду України.

4. Прийняття Національними Зборами України резолюції недовіри Урядові України має наслідком його відставку.

5. Уряд України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи новосформованого Уряду України.

6. Прем’єр-міністр України зобов’язаний подати Президентові України заяву про відставку Уряду України за рішенням Президента України або внаслідок прийняття Національними Зборами України резолюції недовіри Урядові України.

Стаття 127.

1. Уряд України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції України і законів, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав людини і основоположних свобод, виконання конституційних обов’язків;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Національними Зборами України Державного бюджету України, подає до Національних Зборів України звіт про його виконання;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів державної виконавчої влади;

10) здійснює інші повноваження відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України.

Стаття 128.

1. Уряд України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.

2. Акти Уряду України підписує Прем’єр-міністр України.

3. Нормативно-правові акти Уряду України, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Стаття 129.

1. Державну виконавчу владу в областях і районах, окремому столичному окрузі та місті Севастополь здійснюють місцеві державні адміністрації.

2. Особливості здійснення державної виконавчої влади в окремому столичному окрузі та місті Севастополь визначаються законом.

3. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

4. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Уряду України.

5. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Урядом України, підзвітні та підконтрольні органам державної виконавчої влади вищого рівня.

6. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам державної виконавчої влади вищого рівня.

7. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, іншим актам законодавства України можуть бути скасовані Президентом України, Прем’єр-міністром України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Стаття 130.

1. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) представництво й захист загальнодержавних інтересів України;

2) контроль за виконанням Конституції України і законів, актів Президента України, Уряду України, міністерств, інших органів державної виконавчої влади;

3) дотримання режиму законності і правопорядку, додержання конституційних прав людини і основоположних свобод, виконання обов’язків;

4) контроль за належною реалізацією органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень, нагляд за використанням державних дотацій і субвенцій;

5) здійснення інших, наданих законом або делегованих органами місцевого самоврядування повноважень.

2. Всі акти, прийняті органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами передаються протягом п’яти днів після їх підписання до місцевих державних адміністрацій відповідного рівня.

3. Глава місцевої державної адміністрації може оскаржити рішення місцевих референдумів, а також акти, прийняті органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами за мотивом їх невідповідності Конституції України чи закону до суду.

4. У разі вищої державної необхідності глава місцевої державної адміністрації може призупинити виконання рішень місцевих референдумів, а також рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами за мотивом їх невідповідності Конституції України чи закону з одночасним зверненням до суду.

Стаття 131.

1. Члени Уряду України, керівники центральних та місцевих органів державної виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

2. Організація, повноваження і порядок діяльності Уряду України, інших центральних та місцевих органів державної виконавчої влади визначаються Конституцією України та законом.

 

Розділ X

СУДОВА ВЛАДА, ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

 Стаття 132.

1. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів або привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами забороняється.

2. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

3. Народ бере участь у здійсненні правосуддя на основі цієї Конституції та закону.

4. Судові рішення ухвалюються іменем Закону і є обов’язковими до виконання на всій території України.

5. На суди також покладається:

1) надання дозволів на проведення слідчих дій, пов’язаних з обмеженням прав і основоположних свобод людини;

2) обрання запобіжних заходів, надання дозволу на застосування примусових заходів, пов’язаних із тимчасовим обмеженням особистих або майнових прав людини;

3) закріплення доказів у випадках, передбачених законом;

4) розгляд скарг на дії осіб, відповідальних за досудове розслідування.

6. На суди законом може покладатися також здійснення інших функцій.

7. Суддя, який контролює досудове розслідування по справі, не може розглядати справу по суті висунутого обвинувачення.

Стаття 133.

1. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

2. Вищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

3. Верховний Суд України здійснює офіційне тлумачення законів України.

4. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

5. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

6. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Стаття 134.

1. Незалежність і недоторканність суддів при виконанні ними професійних обов’язків гарантується Конституцією України та законом.

2. Забороняється чинити тиск або вплив на суддів.

3. Суддя не може бути без згоди Вищої ради юстиції затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

4. Порядок призначення суддів на посади та звільнення їх з посад визначається Конституцією України та законом.

5. Належним чином виконуючі свої обов’язки судді обіймають посади безстроково. Це правило не поширюється на суддів Конституційного Суду України, а також суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

6. Судді не несуть жодних політичних зобов’язань перед органами і особами, які їх обрали або призначили.

7. Повноваження судді припиняються органом, що його обрав або призначив у разі:

1) неможливості здійснювати свої повноваження за станом здоров’я;

2) порушення вимог щодо несумісності;

3) порушення суддею присяги;

4) припинення громадянства;

5) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

6) вчинення діянь, несумісних із званням судді.

8. Повноваження судді припиняються за фактом у разі:

1) закінчення строку, на який суддю було обрано або призначено;

2) досягнення суддею пенсійного віку;

3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

4) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

5) смерті.

9. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та членів їхніх сімей.

Стаття 135.

1. Правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках народні засідателі і присяжні.

2. Професійні судді не можуть належати до політичних партій, рухів і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, балотуватися до органів державної влади або місцевого самоврядування, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

3. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, з вищою юридичною освітою, високими моральними якостями і стажем роботи у галузі права не менш ніж п’ять років, який пройшов спеціалізовану підготовку за фахом судді, проживає в Україні не менше десяти років і володіє державною мовою.

4. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

5. Додаткові вимоги щодо окремих категорій суддів встановлюються законом.

6. Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом.

Стаття 136.

1. Перше призначення на посаду професійного судді строком на три роки здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Палатою депутатів Національних Зборів України безстроково, в порядку, встановленому законом.

2. Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Стаття 137.

1. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише Закону.

2. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

3. Засадами судочинства визнаються:

1) верховенство права і законність;

2) рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) рівний доступ сторін до експертизи;

6) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

7) забезпечення обвинуваченому права на захист;

8) рівноправність в судовому процесі обвинувачення і захисту;

9) відкритість судового процесу, за винятком встановлених законом обмежень;

10) фіксування судового процесу технічними засобами;

11) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, за винятком встановлених законом обмежень;

12) судочинство у розумний термін;

13) забезпечення прав та законних інтересів потерпілого, відшкодування завданої йому шкоди;

14) неприпустимість направлення справи на додаткове розслідування;

15) гарантованість виконання рішення суду.

4. Законом можуть бути встановлені інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

5. За висловлення неповаги до суду чи судді винні особи підлягають юридичній відповідальності.

Стаття 138.

1. Держава забезпечує фінансування судів та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

2. Фінансування судів здійснюється Державним казначейством України за посередництвом судових адміністрацій, підпорядкованих Верховному Судові України.

3. В України визнається і діє суддівське самоврядування.

Стаття 139.

1. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

2. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України.

Стаття 140.

1. Конституційний Суд України складається з дев’яти суддів Конституційного Суду України.

2. Судді Конституційного Суду України призначаються на посаду за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Палати регіонів Національних Зборів України.

3. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.

4. Суддя Конституційного Суду України призначається на десять років без права бути призначеним на повторний строк.

5. Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Стаття 141.

1. На суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 134 цієї Конституції, а також вимоги щодо несумісності, визначені частиною другою статті 135 цієї Конституції.

Стаття 142.

1. До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність):

1) законів та інших правових актів Національних Зборів України;

2) актів Президента України;

3) актів Уряду України;

4) правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

2. Питання, зазначені в пунктах 1, 2, 3, 4 частини першої цієї статті розглядаються за зверненнями:

1) Президента України;

2) не менш ніж п’яти сенаторів чи двадцяти депутатів Національних Зборів України;

3) голів судів загальної юрисдикції;

4) Уповноваженого Національних Зборів України з прав людини;

5) Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

3. До повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України.

4. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Стаття 143.

1. Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Уряду України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Національних Зборів України для надання згоди на їх обов’язковість.

2. За зверненням Палати регіонів Національних Зборів України на підставі частин п’ятої та сьомої статті 122 цієї Конституції Конституційний Суд України надає висновки щодо наявності або відсутності в діяннях Президента України ознак грубого порушення Конституції України.

Стаття 144.

1. Закони та інші правові акти визнаються рішенням Конституційного Суду України неконституційними повністю або в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

2. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

3. Матеріальна та моральна шкода, завдана фізичним і юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Стаття 145.

1. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначається законом.

Стаття 146.

1. Прокуратура України становить систему державних органів, на яку покладається:

1) кримінальне переслідування особи, висунення обвинувачення, керівництво досудовим розслідуванням та складання обвинувального акта;

2) підтримання державного обвинувачення в суді;

3) представництво інтересів людини або держави в суді у випадках, визначених законом;

4) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

5) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи людини;

6) нагляд за додержанням прав людини і основоположних свобод, додержанням законів з цих питань органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами;

7) нагляд за додержанням прав людини і основоположних свобод, додержанням законів з цих питань у Збройних Силах України, інших військових і збройних формуваннях України.

2. Прокурор, що склав обвинувальний акт, підтримує державне обвинувачення в суді та бере участь в апеляційному провадження по справі. Виключення з даного правила встановлюються законом.

3. Дії чи бездіяльність органів та посадових осіб прокуратури можуть бути оскаржені до суду.

4. Забороняється вчиняти будь-який тиск або вплив на прокуратуру.

5. Прокуратура України, її посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом.

6. Діяльність прокуратури є підконтрольною Національним Зборам України.

Стаття 147.

1. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду Президентом України за згодою Палати регіонів Національних Зборів України.

2. Строк повноважень Генерального прокурора України – чотири роки.

3. Система органів прокуратури України, за винятком передбачених законом випадків, є відповідною до системи судів загальної юрисдикції.

Стаття 148.

1. Генеральний прокурор України може бути достроково звільнений з посади Палатою регіонів Національних Зборів України у разі неналежного виконання ним своїх повноважень.

2. Питання про звільнення Генерального прокурора України з посади порушується не менш ніж третиною від конституційного складу Палати регіонів Національних Зборів України.

3. Рішення про дострокове звільнення Генерального прокурора України з посади приймається не менш ніж двома третинами від конституційного складу Палати регіонів Національних Зборів України.

4. Захист професійних інтересів посадових осіб прокуратури України здійснюється у встановленому законом порядку.

Стаття 149.

1. В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

1) внесення подання про призначення визначених законом категорій суддів на посади та про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів;

4) тимчасове відсторонення суддів від здійснення їх повноважень;

5) надання згоди на затримання і арешт судді до винесення вироку судом.

2. Вища рада юстиції складається з дев’ятнадцяти членів, не менш ніж десять з яких повинні мати досвід роботи на посаді професійного судді.

3. З’їзд суддів України, з’їзд представників вищих юридичних навчальних закладів і наукових установ України обирають до Вищої ради юстиції по сім членів, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури – двох членів Вищої ради юстиції.

4. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Голова Конституційного Суду України, Генеральний прокурор України.

 

 

Розділ XI

СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ, ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ, ПОЛІЦІЯ

 Стаття 150.

 1. Служба безпеки України захищає національні інтереси України, її державний суверенітет, основи конституційного ладу України та її територіальну цілісність, забезпечує охорону державної таємниці.

2. Діяльність Служби безпеки України, її органів, посадових і службових осіб ґрунтується на засадах верховенства права і законності, поваги до прав людини і основоположних свобод, позапартійності, відповідальності перед Українським народом, Національними Зборами та Президентом України.

3. Діяльність Служби безпеки України підлягає прокурорському наглядові.

Стаття 151.

1. Оборона України, збройний захист її суверенітету і територіальної цілісності покладається на Збройні Сили України.

2. Захист державного кордону України покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

3. Забороняється використання Збройних Сил України, інших військових та збройних формувань з метою обмеження прав людини і основоположних свобод, зміни основ конституційного ладу України, усунення органів державної влади або перешкоджання їх законній діяльності.

4. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України, інших військових та збройних формуваннях, а також членів їхніх сімей.

5. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких не передбачених законом військових і збройних формувань.

Стаття 152.

1. Поліція становить окрему систему органів державної виконавчої влади, призначених захищати життя і здоров’я громадян та інших осіб, їх права і основоположні свободи, а також інтереси суспільства й держави від злочинних посягань.

2. Діяльність поліції, її посадових та службових осіб ґрунтується на засадах верховенства права і законності, поваги до прав людини і основоположних свобод, позапартійності, відповідальності перед Українським народом, Національними Зборами та Президентом України.

3. Поліція наділена повноваженнями щодо застосування примусових заходів в цілях, визначених частиною першою цієї статті.

4. Застосування поліцією примусових заходів має передбачатися законом й бути необхідним в демократичному суспільстві для захисту життя і здоров’я громадян та інших осіб, їх прав і основоположних свобод, власності, національної безпеки та громадського порядку від злочинних посягань.

5. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в органах поліції, а також членів їхніх сімей.

6. Діяльність поліції підлягає прокурорському наглядові.

Стаття 153.

1. Повноваження посадових та службових осіб Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших військових і збройних формувань, а також поліції визначаються Конституцією України та законом.

2. Посадові та службові особи Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших військових і збройних формувань, а також поліції зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом.

3. Захист професійних інтересів посадових і службових осіб Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших військових і збройних формувань, а також поліції здійснюється у встановленому законом порядку.

Стаття 154.

 1. Діяльність Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших військових і збройних формувань, а також поліції підконтрольна Національним Зборам України. Якщо процедуру парламентського контролю впроваджено, посилання посадових і службових осіб цих органів на державну або іншу захищену законом таємницю є не чинним.

2. Для здійснення громадського контролю за діяльністю Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших військових і збройних формувань, а також поліції можуть створюватися громадські правозахисні організації.

3. Інформація про діяльність Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших військових і збройних формувань, а також поліції, якщо вона не відноситься до категорії державної або іншої захищеної законом таємниці, є відкритою для громадськості і надається за інформаційними запитами.

Стаття 155.

 1. Уповноважений Національних Зборів України з прав людини має право призупиняти з метою захисту прав і основоположних свобод людини дію або акт будь-якої посадової чи службової особи поліції, але не більше ніж на сорок вісім годин.

 

 

Розділ XII

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ

Стаття 156.

1. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Стаття 157.

1. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, окремий столичний округ, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

2. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, окремий столичний округ – місто Київ, а також місто Севастополь.

3. Статус окремого столичного округу – міста Києва та міста Севастополя визначається законом.

Стаття 158.

1. Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

2. Органи влади Автономної Республіки Крим відносяться до органів місцевого самоврядування зі спеціальним статусом.

Стаття 159.

1. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджують законом Національні Збори України.

2. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції України і закону та приймаються відповідно до Конституції України, законів, актів Президента України і Уряду України та на їх виконання.

Стаття 160.

1. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

2. Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов’язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.

3. Органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням з Президентом України.

4. Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законом, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.

5. Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної судової системи України.

Стаття 161.

1. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань:

1) сільського господарства і лісів;

2) меліорації і кар’єрів;

3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;

4) містобудування і житлового господарства;

5) туризму, готельної справи, ярмарків;

6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників;

7) транспорту загального користування, автошляхів, водогонів;

8) мисливства, рибальства;

9) санітарної та лікарняної служб.

2. З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України і закону Президент України має право призупинити дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням, відповідно, до Конституційного Суду або Верховного Суду України щодо їх конституційності чи законності.

Стаття 162.

1. До відання Автономної Республіки Крим належить:

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;

2) організація та проведення референдуму Автономної Республіки Крим, інших місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля – відповідно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і основоположних свобод людини, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам’яток історії та культури;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.

2. Законом Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження.

Стаття 163.

1. В Автономній Республіці Крим діє представництво Уряду України, статус якого визначається законом.

2. До складу Уряду України обов’язково входить Міністр у справах взаємних інтересів України і Автономної Республіки Крим.

 

Розділ XIII

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 164.

 1. Місцеве самоврядування являє собою право і реальну здатність територіальної громади – жителів села, селища, міста, району, району в місті і області, а також створених ними органів регламентувати окрему ділянку публічних справ і керувати ними, діючи в межах Конституції України і закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення.

2. Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремому столичному окрузі та місті Севастополі визначаються законом.

3. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські, районні, районні в місті, обласні ради та їх виконавчі органи.

4. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

5. Сільські, селищні, міські, районні в містах ради сприяють утворенню за ініціативою жителів будинкових, вуличних, квартальних та інших органів самоорганізації населення і наділяють їх частиною власної компетенції, фінансів і майна.

Стаття 165.

1. До складу сільської, селищної, міської, районної, районної в місті і обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, району в місті і області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень місцевих рад – чотири роки.

2. Голови сільських, селищних, міських, районних, районних в місті і обласних рад обираються жителями села, селища, міста, району, району в місті і області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

3. Виконавчими органами місцевого самоврядування є обрані депутатами сільських, селищних, міських, районних, районних в місті і обласних рад виконавчі комітети, а також управління, відділи та інші виконавчі органи.

4. Голови місцевих рад очолюють виконавчі комітети рад і головують на їх засіданнях, їм також підпорядковується апарат відповідної ради .

5. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.

Стаття 166.

1. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, державні дотації і субвенції, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів, районів в містах і областей.

2. Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів, районів в містах і областей можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

3. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

4. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Стаття 167.

1. Територіальні громади села, селища, міста, району, району в місті, області безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

2. Обласні, районні, районні в містах ради затверджують обласні, районні, районів в містах бюджети, які формуються з коштів державного бюджету, надходжень від комунальної власності, місцевих податків і зборів для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів, а також з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

3. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів державної виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

4. Органи місцевого самоврядування з питань забезпечення загальнодержавних інтересів України, дотримання режиму законності і правопорядку, додержання конституційних прав людини і основоположних свобод, використання державних дотацій і субвенцій, здійснення делегованих їм повноважень органів державної виконавчої влади підконтрольні місцевим державним адміністраціям та іншим відповідним органам державної виконавчої влади.

Стаття 168.

1. Органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

2. Всі акти, прийняті органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами передаються протягом п’яти днів після їх підписання до відповідних місцевих державних адміністрацій.

3. Глава місцевої державної адміністрації має право оскаржити рішення місцевих референдумів, акти органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб з мотивів їх невідповідності законодавству України до суду.

4. Глава місцевої державної адміністрації має право призупинити виконання рішень місцевих референдумів, актів органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб з мотивів їх невідповідності Конституції України чи закону з одночасним зверненням до суду.

Стаття 169.

1. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Стаття 170.

1. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.

 

Розділ XIV

НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН

Стаття 171.

1. Надзвичайний стан вводиться в Україні або в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, а також при спробах захоплення державної влади чи зміни засад конституційного ладу України насильницьким шляхом.

2. Режим надзвичайного стану допускає тимчасові, обумовлені загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав людини і основоположних свобод, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Стаття 172.

 1. Надзвичайний стан в України або в окремих її місцевостях вводиться указом Президента України, який підлягає затвердженню Національними Зборами України протягом сорока восьми годин з моменту його оприлюднення Президентом України.

2. Якщо надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях було введено після дострокового припинення повноважень Національних Зборів України, підписання указу Президента України про введення надзвичайного стану означає поновлення повноважень Національних Зборів України.

3. Указ Президента України про введення надзвичайного стану набирає чинності з моменту його оприлюднення.

4. Указ Президента України про введення надзвичайного стану оголошується через засоби масової інформації або в інший спосіб.

5. Відмова Національних Зборів України затвердити указ Президента України про введення надзвичайного стану означає скасування надзвичайного стану.

6. Безпідставне, невмотивоване введення Президентом України надзвичайного стану є грубим порушенням Конституції України.

Стаття 173.

1. Надзвичайний стан в Україні може бути введений не більше ніж на тридцять діб.

2. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України ще на тридцять діб.

3. Указ Президента України про продовження режиму надзвичайного стану набирає чинності тільки після його затвердження Національними Зборами України.

Стаття 174.

1. Правила введення надзвичайного стану встановлюються цією Конституцією та законом.

2. Указ Президента України про введення або про продовження режиму надзвичайного стану має передбачати вичерпний перелік прав людини і основоположних свобод, здійснення яких тимчасово обмежується.

 

Розділ ХV

ВОЄННИЙ СТАН

 Стаття 175.

 1. Воєнний стан вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу на Україну, реальної небезпеки державній незалежності або територіальній цілісності України.

2. Режим воєнного стану допускає тимчасові, обумовлені загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав людини і основоположних свобод, прав і законних інтересів юридичних осіб.

3. Оголошення війни і укладення миру є надзвичайним виключним повноваженням Президента України, яке підлягає затвердженню впродовж двадцяти чотирьох годин Національними Зборами України. Оголошення війни і укладення миру регулюється спеціальним законом.

4. Оголошення війни не є тотожним введенню воєнного стану.

Стаття 176.

1. Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться указом Президента України, який підлягає затвердженню Національними Зборами України протягом сорока восьми годин з моменту його оприлюднення Президентом України.

2. Якщо воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях було введено після дострокового припинення повноважень Національних Зборів України, підписання указу Президента України про введення воєнного стану означає поновлення повноважень Національних Зборів України.

3. Указ Президента України про введення воєнного стану набирає чинності з моменту його оприлюднення.

4. Указ Президента України про введення воєнного стану оголошується через засоби масової інформації або в інший спосіб.

5. Відмова Національних Зборів України затвердити указ Президента України про введення воєнного стану означає його скасування.

6. Воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях скасовується указом Президента України за поданням Ради національної безпеки і оборони України, про що оголошується через засоби масової інформації.

7. Безпідставне невмотивоване введення Президентом України воєнного стану є грубим порушенням Конституції України.

Стаття 177.

 

1. Дострокове припинення повноважень Національних Зборів України під час дії воєнного чи надзвичайного стану забороняється.

2. Забороняється запровадження і відновлення смертної кари, а також засудження до смертної кари під час воєнного чи надзвичайного стану.

 

Розділ XVI

ПОРЯДОК ПРИЙНЯТТЯ ТА ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Стаття 178.

 1. Конституція України приймається не менш ніж двома третинами голосів від конституційного складу кожної з палат Конституційних Зборів України, які обираються і скликаються за тими ж правилами, що й перший склад Національних Зборів України.

2. Члени Конституційних Зборів України не мають права обиратися до складу Національних Зборів України першого після ухвалення цієї Конституції скликання.

3. Конституційні Збори України припиняють свої повноваження з моменту ухвалення ними Конституції України. Ухвалений Конституційними Зборами України Основний Закон України підлягає затвердженню всеукраїнським референдумом.

4. Референдум щодо затвердження Конституції України призначається Президентом України.

Стаття 179.

1. Зміни до Конституції України вносяться Національними Зборами України не менш ніж двома третинами від конституційного складу кожної з їх палат. Внесені зміни підлягають повторному затвердженню не менш ніж двома третинами від конституційного складу кожної з палат Національних Зборів України наступного чергового скликання.

2. Зміни, внесенні до розділів І та XVI Конституції України підлягають затвердженню всеукраїнським референдумом.

3. Референдум для затвердження змін, внесених до розділів I та XVI Конституції України, призначається Президентом України.

4. Відмова Президента України призначити референдум для затвердження змін, внесених у відповідності до цієї Конституції до розділів I та XVI Конституції України є грубим порушенням Конституції України.

Стаття 180.

 1. Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути внесений до Національних Зборів України Президентом України або не менш ніж однією третиною від конституційного складу Палати регіонів або Палати депутатів Національних Зборів України.

Стаття 181.

1. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають порушення, скасування чи обмеження прав людини і основоположних свобод або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

2. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 182.

1. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Національними Зборами України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Національних Зборів України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

2. Національні Збори України протягом конституційного строку своїх повноважень не можуть двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

Стаття 183.

1. Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Національними Зборами України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 181 і 182 цієї Конституції.

Стаття 184.

1. Конституція України набуває чинності з дня її офіційного опублікування.

Стаття 185.

1. День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.

 

 

Розділ XVII

ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить цій Конституції України.

2. Вибори до Національних Зборів України проводяться у … 20… року.

3. Національні Збори України першого скликання збираються на сесію не пізніше ніж на десятий день після офіційного опублікування результатів виборів до Національних Зборів України.

4. Перше пленарне засідання Національних Зборів України першого скликання відкриває найстарший за віком сенатор Національних Зборів України.

5. Перше та друге обрання в порядку ротації сенаторів Національних Зборів України першого скликання здійснюється достроково за результатами жеребкування.

6. Вибори Президента України проводяться в останню
неділю … 20… року.

7. Уряд України формується відповідно до цієї Конституції протягом … місяців після набуття нею чинності.

8. Конституційний Суд України формується відповідно до цієї
Конституції протягом … місяців після набуття нею чинності. До сформування нового складу Конституційного Суду України тлумачення цієї Конституції здійснює чинний Конституційний Суд України, а тлумачення законів України – чинний Верховний Суд України.

9. Генеральний прокурор України призначається на посаду відповідно до цієї Конституції протягом … місяців після набуття нею чинності.

10. Уповноважений Національних Зборів України призначається на посаду відповідно до цієї Конституції протягом… місяців після набуття нею чинності.

11. Голови місцевих державних адміністрацій після набуття чинності цією Конституцією набувають статусу голів місцевих державних адміністрацій згідно з новою Конституцією України.

12. Сільські, селищні, міські, районні, районні в місті, обласні ради та їх голови після набуття чинності цією Конституцією здійснюють повноваження згідно з новими конституційними положеннями до обрання місцевих рад у … 20… році.

13. До прийняття законів, що визначають особливості здійснення державної виконавчої влади в окремому столичному окрузі – місті Києві та місті Севастополі, державну виконавчу владу в містах Київ та Севастополь здійснюють нині існуючі структури.

14. Судді всіх судів в Україні, за винятком суддів Конституційного Суду України, які були обрані або призначені на посади до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження до закінчення строку, на який вони були обрані або призначені.

15. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України або Національними Зборами України.

Президент України…

м. Київ, … 20… року

№…

[1] Термін кримінальне правопорушення вжито з огляду на можливість його застосування в Україні вже ближчим часом. Даний термін відповідає формулюванню статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори