пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200916
02.06.2009 | Олег Базак
джерело: human-rights.unian.net

Наша міліція – «народна», а потрібна – професійна

   

Гадаю, не перебільшу, якщо стверджуватиму: поточний рік, так само як і минулий, триває під знаком „полювання на перевертнів”. Цю „погоню за живими людьми” не призупинив навіть сумнозвісний „франкфуртський скандал”.

Останнє гучне затримання сталося на минулому тижні. „Не пощастило” заступнику начальника „убійного” відділу управління карного розшуку ГУ МВС у місті Києві підполковнику міліції О. Цей чолов’яга, щоранку їдучи на роботу, брав з собою героїн і збував його дорогою дрібним оптовикам, на яких вже чекали постійні покупці-наркомани. Останні ж ніколи не сперечалися щодо якості „кайфу”, бо ж знали: „генеральний постачальник”-співробітник міліції не зацікавлений підсовувати „фуфло”. Як зазначив УНІАН заступник начальника служби внутрішньої безпеки Головного управління з боротьби із організованою злочинністю  МВС України Володимир Римарчук, підполковник-наркоторгівець, затриманий вранці на Харківському шосе, не є „вовком-одинаком” і тим більше унікумом. Позаяк й інші його колеги-правоохоронці не гребують цим видом „брудного заробітку”, жваво приторговуючи наркотичними засобами.

В ГУБОЗ нагадали, що в Харківській області СВБ ГУБОЗ МВС України викрила наркоділка, який обслуговував міську політичну еліту та працював під прикриттям працівників управління по боротьбі із незаконним обігом наркотиків ГУ МВС України в Харківській області. Після його викриття вся керівна ланка УБНОН ГУ МВС в Харківській області, а також місцеві керманичі СВБ були звільнені із займаних посад.

Іще один „професійний” наркодилер проходив службу у лінійному відділі міліції на Одеській залізниці. Після здійснення кількох оперативних закупівель макової соломки цей керівний працівник ЛВ Управління МВС України на залізничному транспорті був затриманий, проти нього Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу за ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України.

Щодо рядових міліціянтів, а надто співробітників ДАІ, - про їхні діяння ладен розповісти будь-хто з обивателів. Бо ж у будь-якому з населених пунктів нашої країни існує усталений тариф на надання міліцейських „послуг”. Якщо людина від таких відмовилася – цілком можливо, що вона буде побита й пограбована... самими ж міліціянтами. Як, приміром, пасажир звичайного автобуса, який, на свою біду, вчасно не прокомпостував квиток, їдучи у справах 12 лютого 2009 року. У цьому ж автобусі їхали двоє співробітників підрозділу міліції, що спеціалізується на затриманні особливо небезпечних злочинців. Сценка за участю „зайця” та контролера неабияк їх зацікавила. Показавши свої службові посвідчення, міліціонери без жодних на те правових підстав вивели громадянина з автобуса й наказали пред’явити документи, що посвідчують особу. Чоловік виконав незаконну вимогу, „засвітивши” вміст свого гаманця. Міліціянти змусили „зайця” купити для них у підземному переході спиртні напої. Після їх вживання правоохоронці побили цього громадянина й заволоділи його гаманцем, де було $220 та 40 гривень. Незабаром кримінальна справа щодо двох міліціянтів слухатиметься у Солом’янському суді міста Києва.

Будемо відверті: ситуація, за якої люди при першій-ліпшій нагоді підзаробити охоче порушують закон (який держава довірила їм охороняти), виникла не за часів міністра Луценка і вже точно не завдяки здобуткам „помаранчевої революції”. Окремі сегменти міліцейської служби перебували під злочинним впливом ще за часів СРСР. Просто тодішні ЗМІ, що перебували на службі панівної та спрямовуючої сили – КПРС – не мали права навіть натякати на факт існування „міліцейського бізнесу” чи цієї особливої „касти недоторканих”. Всім журналістам (в тому числі й авторові цих рядків) належало якомога майстерніше змальовувати суворі будні оперативників: засідки на розкрадачів соціалістичної власності, ризиковані погоні за рецидивістами та вбивцями, напружену кабінетну працю слідчих-аналітиків тощо. Чимала увага мала приділятися й міським та сільським „Аніскіним”, себто дільничним інспекторам, котрі безпосередньо „на землі” контактували і зі звільненими з місць покарання „негарними людьми”, і з підлітками, які не слухалися батьків/вчителів, і з питущими „будівниками світлого майбутнього”, яких у країні, попри невпинне наближення комунізму, чомусь дедалі більшало.

Тієї зовні благополучної країни не існує вже понад 17 років. Ми мешкаємо в зовсім іншій державі. За час розбудови незалежної України були оновлені або ж створені буквально „з нуля” практично всі суспільні, економічні, правові та політичні інституції. Міліція ж, попри постперебудовні трансформації, щодо охорони порядку сьогодні, як це не парадоксально, залишається непрофесійною. Саме такою одразу після Жовтневого перевороту 1917 року, зламавши усе, що було до того, створили її під назвою „народна”.

Наразі з причини отієї „народності” кримінальні справи належним чином не розслідуються, вкрадені автівки не знаходяться, наркотики можна купити без особливих проблем (в тому числі і безпосередньо у міліціонерів), а із співробітником ДАІ, перетнувши суцільну лінію, можна домовитись „по-хорошому”.

Іще наприкінці 90-х років минулого століття генерал внутрішньої служби Юрій Кравченко наголошував на необхідності реформування міліції, включаючи зміну її назви. Генерал-полковник міліції Микола Білоконь, обійнявши посаду міністра внутрішніх справ після Юрія Смирнова, так активно узявся за кадрову ротацію в МВС (аргументуючи її необхідність ...перейменуванням міліції на поліцію й відповідно наближенням до світових стандартів), що дехто з найвищих держпосадовців навіть заходів ... повернути у крісло глави МВС Юрія Кравченка. Бо той хоча б не так різко перетасовував „генеральську колоду”.

Теперішній „головний міліціянт” також схильний до перейменувань. Щоправда, часткових.

Щодо цього я б запропонував більш  тонкий підхід, - пояснював Ю. Луценко УНІАН півтора місяці тому. – Міліцію громадської безпеки, тобто патруль, дільничних інспекторів, ДАІ я б залишив під назвою „міліція”. Каральну ж частину МВС – карний розшук, підрозділи боротьби з наркотиками, організованою та економічною злочинністю – я б перейменував на „поліцію”. Надто така практика розповсюджена у всьому світі.

Внаслідок гучного скандалу, роздмуханого німецькою „жовтою пресою” 6 травня, проект, природно, відклали до довгої шухляди.

Та навіть якщо частину української міліції справді перейменують на поліцію – ситуація навряд чи зміниться. Призначивши на нові посади старих людей, керівництво МВС лишень перетасує краплену колоду...

Пригадую у зв’язку з цим, як відбувався, зокрема, в Одесі перехід до нових форм торгівлі. Призначаючи дату чергового набору продавців до крамниці, що мала незабаром відкриватися, власники багатьох фірм передовсім ставили умову: претендент на перспективне місце ні в якому разі не повинен мати досвіду роботи у закладах радянської торгівлі.

Наврядчи новітні реформатори МВС мають намір скористатись цим принципом. Шкода...

Однак – якщо й справді послатися, подібно до Юрія Віталійовича, на практику західних країн – можна обрати іще один шлях. У Сполучених Штатах Америки, наприклад, ви не зустрінете жовторотих юнаків із кийками у складі патрульно-постових груп. Кожен із бажаючих служити на вулицях американських міст спершу має закінчити поліцейську академію, в якій йому розтовкмачать ази юриспруденції й пояснять (в тому числі на практичних заняттях), що і як він повинен робити. А в Канаді для бажаючих стати полісменами взагалі влаштовують дуже й дуже жорстке тестування. Бо на кожне місце – величезний конкурс. Слово „народність” за океаном ані у поліції, ані у засобах масової інформації пієтету, подібного до українського, не викликає. Бо там у ціні – професійність.

...Наскільки корумпована наша теперішня міліція?

За оцінками моїх співрозмовників, які або й донині служать в її лавах, або з якихось причин змінили професію, - приблизно на 80-85 відсотків.

При цьому кожна зі служб має досконало володіти прийомами „видобутку коштів з нічого”. Якщо цим навичкам когось раптом не навчили у спеціальному навчальному закладі системи МВС, будьте впевнені: товариші по службі, а надто командири неодмінно допоможуть у стислі терміни „надолужити згаяне”.

Автор не випадково розпочав це дослідження з розповіді про наркоторгівлю у виконанні професійних борців із нею. Завдяки службі в УБНОН співробітники міліції вже впродовж першого року служби мають можливість обзавестися власними „колесами” (автівкою – не пігулками! – авт .); на третьому році у всіх вже є щонайменше одна заміська дача. Торгувати наркотою, як бачимо, дуже прибутково не лише представникам наркомафії, а й тим, хто удає, ніби з нею бореться!

Так само вигідно торгувати і зброєю; невипадково ж цей вид бізнесу, поряд із торгівлею наркотиками, вважається „козирним”. Важливо, аби вилучені у населення „волини” (або „стволи”) якимось чином уникли задокументовування, - тоді, за допомогою посередників, їх можна вдруге „пустити по колу”. Звісно, не без вигоди для себе.

Знаючи про повальну корумпованість „штатних переслідувачів”, злочинці останнім часом навіть вже й не „скидають” використану під час терактів або „розборок” зброю! Бо все одно можна буде „відмазатись”; а такий „подарунок від всієї душі” міліціонерові, який знайде його першим, згодом буде зараховано „в актив” його колишньому власникові.

Останнім часом чималий прибуток стала приносити навіть така малопомітна посада, як співробітник відділу розшуку людей, які зникли без вісті. Нині усього за $3-4 тис. повноважний представник цього міліцейського підрозділу допоможе родичеві або ж іншому правонаступникові опізнати будь-який спотворений труп, оформивши знахідку як тіло того самого розшукуваного. Після чого заявник вступає в свої права, гарантовані законом: стає власником нерухомості небіжчика, отримує право розпоряджатися його банківськими вкладами тощо.

Та якщо читач подумає, ніби оті 3-4 тисячи зелених співробітник міліції повністю залишає собі, - він помиляється. Бо ще з часів СРСР у системі МВС існують кілька рівнів корупції, кожен з них має свою нішу.

Співробітники „на землі” (до них можна віднести і патрульно-постову службу, і дільничних інспекторів) „збирають врожай” з бабусь, які незаконно торгують на вулицях, на базарах або на вокзалах, з порушників порядку, з власників магазинів та інших торгових точок. Екіпаж патрульної машини або зміна у райвідділі/райуправлінні повинна чесно розділити гроші між собою; інакше колектив буде „небоєздатним” і командири вищого рангу можуть вдатись до „рокирування”. Міліціянти, що посідають більш високий рівень і мають не одну зірочку на погонах, вирішують інші питання: забезпечують „дах” бізнесменам, отримують кошти за розвалення справ, допомагають „розрулювати” майнові конфлікти тощо. І так до самої „верхівки”.

Читач, природно, може поцікавитись: а як бути в такому разі із тими 15-20 відсотками співробітників міліції, які вважаються „чесними”?

Такі люди, на превеликий жаль, надовго в системі не затримуються. Тиск на них може здійснювати як їхній безпосередній командир, так і товариші по службі. Вони цілком справедливо припускають, що „романтик” здатен їх „закласти” будь-якої миті...

Тепер саме час згадати, чим керувалися лідери „помаранчевих”, призначаючи на посаду міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Людину, яка жодного дня не прослужила ані у міліції, ані у внутрішніх військах МВС, зробили Головним Міліціонером саме з метою забезпечити незалежний громадський контроль за будь-якими діями міліції. Новопризначений міністр чи не першим з колег по Кабміну спромігся „вибити” для всіх без винятку підлеглих більш високі посадові оклади. Юрій Віталійович наївно вважав, що після цього корупціонерів у системі різко поменшає.

Життя, однак, довело: зростання „офіційних” заробітків співробітників системи МВС і наявність цивільної особи у головному керівному кріслі на Богомольця, 10 не зупинило процес морального розкладання наших правоохоронців. Навіть більше: тепер свій „законний” хабар будь-який дільничній міліціонер може вимагати навіть у представника органу самоуправління.

Наші вітчизняні „перевертні у погонах” давно відійшли від мрій стабільно мати лише „хліб з маслом”. Цей рівень нині не влаштовує навіть новачків-сержантів з ППС. Бо вони на власні очі бачать багатоповерхові котеджі-палаци з тенісними кортами і гаражами для іномарок. Офіцери, які це мають, вже не вдовольняються лише „відпускними” (тобто грубими грошима, отриманими за розвалення справ та відпущення злочинців на волю), - вони вже відбирають у комерсантів весь їхній бізнес. А це означає, що той, хто втягнувся у хабарництво чи рекет і непогано від цього почувається, навряд чи припинить „брати” чи відмовиться від легких грошей, якщо навіть йому й підвищать посадовий оклад у кілька разів!..

Відома в Україні жінка-політик побудувала свою останню передвиборну агітацію на тезі щодо створення професійної армії. Про професійну міліцію ця вельмишановна пані навіть і не згадувала...

 

 

Олег БАЗАК, для УНІАН
01.06.2009

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори