пошук  
версія для друку
10.07.2009 | Інна Сухорукова

Чи потрібні нам псевдореформи?

   

Чим ближче до президентських перегонів, тим більшу активність розвивають наші політики, тим більше вони прагнуть змін в існуючому законодавстві. Все це робиться з неприхованим блюзнірством і популізмом, наразі дуже небезпечним, якщо ці марення втілити в реальність.

От закортіло народним обранцям і політикам, які мріють такими обранцями стати, ввести в Україні систему обрання суддів народом! І от, навіть з’являються громадяни чи об’єднання громадян на кшталт «четверта хвиля» або трудовий рух «Солідарність» з її лідером Віктором Горобчуком, які чомусь підтримують ініціативи політиків, і не хочуть бачити в своїх, будемо сподіватися, щирих прагненнях врятувати Україну, що запропоновані ними зміни тільки партійно-олігархічним кланам і потрібні. Скажіть, будь ласка, у чому сенс обрання суддів народом? Ми вже обирали таким чином суддів за радянських часів. Як правило, в списку була одна особа, яку попередньо обрали райкоми, міськкоми та обкоми КПРС. Та хто цим переймався… Ніхто не переймався й тим, що люди замість суддів обирають кота в мішку, бо хто може оцінити фах і моральні якості суддів, як не такі ж колеги-юристи? І от ми в своєму демократичному суспільстві повертаємося до радянської дурні! Давайте тоді обирати дільничних лікарів, викладачів шкіл і ВУЗів загальним народним голосуванням. Нічого, що ми аж ніяк не можемо по суті оцінити їх кваліфікацію і працездатність, вміння контактувати з людьми та інші необхідні якості – але ж демократії скільки! А те, що судді насамперед повинні бути фахівцями високого ґатунку – про це ніхто і не згадує.

Політики своїми пропозиціями просто розписуються у тому, що судді в Україні - це не незалежна гілка влади, яка у будь-якій демократичній країні саме своєю незалежністю від політики зберігає рівновагу в суспільстві, а просто одна із карт у політичній грі.

 Уявіть собі, що такі вибори дійсно відбулися. І ми будемо мати на заході країни суддів від БЮТу, Нашої України і, навіть, від ВО «Свобода». В центрі відповідно від БЮТу, а на Сході та Півдні від Партії Регіонів.

Звісно і зараз мери, міські чиновники, а втім і обласні теж, впливають на суддів і суди. Що ж відбудеться, якщо суддів фактично будуть висувати на посаду партії і блоки?

Так, суди у нас корумповані і про вади нашої судової системи можна писати томи і складати літописи. Але для того і була запропонована Президентом Віктором Ющенком судова реформа, ним же і похована.

Навіть у Росії, далекої від демократії, діє суд присяжних, і саме необхідність, рентабельність і демократичність такої системи перевірена часом. Чому ж ми весь час намагаємося вигадати щось таке, що нібито вдається найдемократичнішим у світі, а насправді – чергова спроба в черговий раз просто обдурити і виборців, і світову спільноту, демонструючи псевдореформи.

ЗМІ пишуть, що Президент відмовився від запропонованої ним же реформи під тиском суддів, яким ця реформа не до вподоби.

Чиновникам від медицини не потрібна реформа охорони здоров’я, їм не потрібна страхова медицина, а населення України зменшується щороку. Чиновникам Департаменту виконання покарань не до вподоби підпорядкування їх відомства Мін’юсту – і всі і Президент, і Прем’єр-міністр, і особливо Верховна Рада – слухають і розуміють тільки чиновників і можновладців. А єдиний випадок, коли Міністр освіти наважився провести тільки першу з необхідних реформ – ввести незалежне тестування, щоб зменшити корупцію у навчальних закладах, викликало такий спротив депутатів від Партії регіонів, що вони вимагають його відставки. Звісно, знайшли і зовсім надуману причину – обізвавши Міністра націоналістом, тому що він в Україні проводить українізацію освіти – яка дивна річ!

Виборність суддів – це ще один крок до закріплення неофеодалізму в країні, коли декілька партійно-олігархічних кланів приватизували країну і всі її інституції і роблять що їм заманеться.

В цю ж систему вкладається і намагання громадськості повернути шляхом змін до Конституції мажоритарну систему виборів. Звичайно, здається  - це дуже простий спосіб покласти край пануванню партійно-олігархічних кланів. Але це тільки на перший погляд. Партії нікуди не подінуться, як і на початку 90-х, коли обираючи депутатів Верховної Ради, ми в більшості обирали членів партій. Більш того, партії, особливо заможні, будуть тільки в захваті від того, що можна «докупити» голоси, яких не вистачає. Відкликати депутата-мажоритарника було важко, майже неможливо. Механізм відкликання має бути складним – інакше депутат не буде вільним у своїх діях. Отже, ми повертаємося до неструктурованого початкового парламентаризму, демократичного тільки на зверхній погляд.

Можна обирати депутатів від партій в реальних мажоритарних округах, щоб люди бачили, кого саме обирають, щоб була звітність та відповідальність перед виборцями. І тоді партійні фракції у парламенті не будуть складатися із шоферів, масажистів та секретарок шефів – власників партії, як то є тепер.

Якщо хтось справді бажає своїй країні суспільного поступу, а не грається у популістські ігри перед наступними виборами, то мусить просувати конституційну реформу, судову реформу, реформи системи виконання покарань, кримінальної юстиції, медичної галузі та освіти.

У нас із 1991 року ще нічого не зроблено. Анічогісінько. І тому так просто називати себе демократами, пропонуючи суспільству нову і нову популістську  дурню, відволікаючи його від справжніх кричущих проблем.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори