пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200923
01.09.2009 | Адам Міхнік
джерело: zgroup.com.ua

То було не зовсім так, пане Путін...

   

Публікуючи статтю Владіміра Путіна, "Gazeta Wyborcza" керувалася переконанням, що польський читач має право дізнатися про погляди прем’єр-міністра Росії від нього самого. Непростий польсько-російський діалог є великим здобутком останніх 20 років. Росія – одна з найважливіших держав світу. Для поляків вона має особливе значення. Тому так часто на наших сторінках представлена точка зору російських письменників, політиків чи учених.

Ми також пам’ятаємо, як багато завдячуємо демократичним змінам у Росії, втіленим з ініціативи Міхаїла Ґорбачова і Бориса Єльцина. І як багато ми завдячуємо діячам російської демократичної опозиції, яка демонструвала світові, як можна жити без брехні.

Те, що найважливіший політик сучасної Росії Владімір Путін висловився, є істотною подією. На тлі агресивної риторики великоросійських націоналістів, які повторюють сьогодні брехню сталінської пропаганди, наче "Польща була першим союзником Гітлера", а Катинський злочин був справою рук німців – його голос лунає зовсім інакше.

Владімір Путін виразно пише, що саме поляки першими встали на шляху гітлерівського агресора. Тому я б хотів, щоб цю статтю уважно прочитали великоросійські шовіністи.

У статті прем’єр-міністра Росії також лунають нотки стурбованості майбутнім – мирним, заснованим на співпраці та діалозі. Ми поділяємо цю стурбованість. Тому використаємо цю нагоду для діалогу.

***

На повагу заслуговує мова, якою прем’єр Путін пише про німецьких противників нацизму і про російсько-німецьке примирення. Саме німецькі антинацисти відіграли ключову роль у цьому примиренні; саме вони перекреслили похмуру традицію, яку символізувала телеграма Сталіна до Гітлера про "дружбу, скріплену кров’ю".

Ми в Польщі повинні з такою ж повагою пам’ятати про російських противників сталінської та брежнєвської диктатур: про Андрєя Сахарова, Александра Солженіцина, Сєрґєя Ковальова і Йосифа Бродського, про Васілія Ґросмана чи про людей із "Меморіалу".

Ми хотіли би, щоб так само шанобливо, як до німецьких антифашистів, глава російського уряду ставився до жертв сталінського терору – литовських і українських, естонських чи латиських. Цього вимагає від нас, людей XXI століття, повага до пам’яті тих, хто боровся за свободу.

Кожна нація має власну історичну пам’ять; поляк і українець, росіянин і німець по-різному оцінюватимуть історичні події. Проте ми, поляки, не хочемо будувати пам’яті на історичній брехні. Ми віримо, що цього не хоче також глава уряду Російської Федерації.

Для нас пакт Рібентропа-Молотова був подією, яка зумовила ІV розподіл Польщі, призвела до стирання польської держави з карти Європи. Безпосереднім наслідком цього пакту стала збройна агресія держави Гітлера на Польщу 1 вересня 1939 р., а 17 вересня – збройна агресія держави Сталіна. А потім настав час жорстоких переслідувань громадян нашої держави, злочинів у лісі під Пальмірами і під Катинню. Польща стала жертвою двох тоталітарних імперіалізмів.

Владімір Путін слушно нагадує про "етичний аспект політики" і про те, що "аморальний характер пакту Молотова-Рібентропа був однозначно оцінений парламентом" СССР. І повторює: "без найменших сумнівів можна цілком обґрунтовано засудити пакт Молотова-Рібентропа, укладений у серпні 1939 р.".

Далі прем’єр-міністр Росії нагадує про контекст: аншлюс, "змова" у Мюнхені. Ці зауваження влучні – то були фатальні помилки держав демократичної Європи. Але нам важко погодитися на те, щоб поставити знак рівності між боязким, опортуністичним, аморальним дозволом на гітлерівську експансію та гітлерівсько-сталінською спільною агресією проти Польщі. Англійська та французька армії не увійшли на терени Чехословаччини, щоб гуртом окупувати цю країну.

Прем’єр-міністр Путін також нагадує про введення польських військ у Заолжя. Ми вважаємо цю операцію історичною помилкою польської політики; чим би її не обґрунтовували, ця помилка гідна сорому й осуду. Але й тут ми не можемо побачити жодної симетрії. Вистачить порівняти поведінку – з певністю гідну осуду – польської адміністрації Заолжя із діями сталінської адміністрації на загарбаних теренах після 17 вересня. Поляки не влаштовували там жодних депортацій, не кажучи вже про злочини, подібні до катинського.

Прем’єр-міністр Путін згадує також про "трагічні долі російських солдатів, які потрапили у полон під час війни 1920 р.". Якби я був злостивим, то нагадав би, що в 1941 р., шукаючи симетрію у польсько-російських кривдах, Йосиф Сталін нагадав генералові Владиславу Сікорському про присутність поляків у Кремлі та польську окупацію Москви у перші роки XVII ст.

Будьмо серйозними – уся правда про долю совєцьких військовополонених повинна бути розкрита. Проте – ніколи не варто про це забувати – жоден із них не був убитий пострілом у потилицю...

І ніколи жоден польський політик не сказав нікчемної фрази, що нарешті зникла з карти Чехословаччина, цей "потворний байстрюк Версальського трактату". А саме так висловився про Польщу В’ячеслав Молотов, совєцький міністр закордонних справ, у жовтні 1939 р. До цих слів поляки ніколи не почнуть ставитися байдуже, ми ніколи їх не забудемо. Це складова нашої національної пам’яті. Для нас – як і для багатьох російських демократів – Сталін був злочинцем і агресором; творець держави ҐУЛАҐУ цілком порівнянний із Гітлером.

Звісно, це ні в чому не зменшує нашої вдячності й поваги до героїзму сотень тисяч солдатів Червоної Армії, які загинули на польській землі у війні з гітлерівськими окупантами.

Турбота про їхні могили є нашим польським обов’язком. Прем’єр Путін пише, що ми були разом в антигітлерівській коаліції у День Перемоги. Проте, пане прем’єре, не всі. Александр Солженіцин і Леопольд Окуліцький [бригадний генерал, останній командувач АК, який відав наказ про розпуск своєї армії у січні 1945, у березні 1945 підступно схоплений органами безпеки СССР і засуджений у червні 1945 під час "процесу 16" лідерів польської підпільної (антигітлерівської) держави, замучений на Луб’янці у 1946. – Прим. пер.] – згадаймо лише ці два символічні прізвища – сиділи у цей день у сталінських в’язницях, чекаючи на судові процеси. Ці долі також є символом, який нам годі забути.

***

Суперечки про історію бувають ризикованими і можуть призвести до "спекуляції на пам’яті". Ми прагнемо цього уникнути, ми хочемо історію залишити історикам. Тому ми просимо дати історикам змогу користуватися архівами обох країн. Ми особливо зацікавлені у розкритті всіх матеріалів, які стосуються Катинського злочину. Це стане для поляків дуже добрим сигналом.

Прем’єр-міністр Путін пише, що в російсько-польських стосунках видно ознаки нової логіки – діалогу та співпраці. Поляки також прагнуть діалогу, примирення і співпраці, заснованих на правді, свободі та рівності.

Слід подолати мислення у категоріях доби "холодної війни" щодо "зон впливів" чи "близького зарубіжжя". Така політика великих держав завжди породжує конфлікти, де б її не вели, – в Європі, Азії чи Латинській Америці.

Ми розуміємо жорсткі реалії світу політики. Тому ми дивимося на Росію з надією та стурбованістю. Нас тішать осягнення російської культури й науки. Нас турбують трагічні події на Кавказі, убивства незалежних журналіст і громадських діячів, черговий процес Міхаїла Ходорковського.

Статтю прем’єр-міністра Росії ми прочитали з надією і з вірою – з надією на краще майбутнє російсько-польських відносин і вірою в майбутнє російської демократії.

Цю віру і цю надію ми хочемо плекати.

 

Автор: Адам Міхнік [Adam Michnik]
Назва оригіналу: To niezupełnie było tak, panie Putin...
Джерело: Gazeta Wyborcza , 01.09.2009
Зреферував А.П., Західна аналітична група

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори