пошук  
версія для друку
19.11.2009 | Роналд Дворкін
джерело: zgroup.com.ua

Суддя Сотомайор: Несправедливі слухання

   

The New York Review of Books
06.11.09
Акт про громадянські права США містить дві суперечливі норми

1.

Можливо, вже надто пізно рятувати від фарсу будь-які майбутні сенатські слухання з питань номінації суддів до Верховного суду, якими швидко стали слухання у справі судді Соні Сотомайор. Вона є кандидатом із чудовою кваліфікацією і стане уважною, ретельною суддею. Вона продемонструвала свою ясність і технічне вміння у коректуванні декількох непорозумінь сенаторів із приводу конституційних питань і в поясненні великого числа фактів про свій власний суд нижчої інстанції і нещодавні рішення Верховного суду щодо них. Її біографія вражаюча – народившись у бідній сім’ї Південного Бронксу, вона закінчила Прінстонський університет із відзнакою і стала редактором журналу "The Yale Law Journal". Її довга кар’єра в суді та поза ним говорить про те, що вона значно менше керується ідеологією і значно уважніше ставиться до технічного боку правових суперечок, ніж головний суддя Джон Робертс [John Roberts] і Семюел Еліто [Samuel Alito] як перед, так і після свого призначення суддями Верховного суду.
Таким чином, слухання у її справі могли стати особливо цінною нагодою пояснити комплексність конституційних питань, і в такий спосіб покращити розуміння громадськістю цього критично важливого аспекту нашої системи правління. Але своєю вступною заявою вона знищила будь-яку нагоду для цього, коли проголосила і повторювала за кожної нагоди протягом усього слухання, що її конституційна філософія дуже проста: вірність закону. Це порожнє твердження увічнило нерозумну і демократично шкідливу фікцію, що суддя може інтерпретувати ключові абстрактні статті Конституції США, не роблячи контроверсійних суджень щодо політичної моральності у світлі його або її власних політичних принципів. Вірність закону як така не може бути конституційною філософією, тому що суддя потребує конституційної філософії для того, щоб вирішувати, що є закон.
Положення конституції, які спровокували найбільш контроверсійні рішення Верховного суду, написані абстрактною моральною мовою: Конституція посилається, зокрема, на відповідне "належне виконання закону", "рівний захист перед законом", "жорстоке і незвичне покарання", "право" свободи слова, "вільне" віросповідання і "право" на "носіння зброї", наприклад. Деякі юристи, включаючи суддів Антоніна Скалію [Antonin Scalia] і Клеренса Томаса [Clarence Thomas], наполягають на тому, що ми можемо інтерпретувати ці статті та застосувати їх відповідно до конкретних сучасних справ, задавши історичне запитання: що мали на увазі ті, хто писав ці статті цією мовою, і громадяни, до яких вони звертались? Але цю консервативну теорію можна захистити, тільки покладаючись на достатньо контроверсійні політичні принципи щодо природи демократії і ролі намірів у інтерпретації конституції. У будь-якому випадку, ця теорія є безпорадною, тому що автори абстрактних статей, швидше за все, хотіли сказати те, що природно означали їхні слова: вони мали на меті заборонити будь-який закон, що заперечує рівний статус усім громадянам, що значно відрізняється від заборони будь-якого закону, який, на їхню думку, позбавляє когось рівного статусу.
Таким чином, статті, прочитані буквально, вимагають інтерпретації, щоб розвинути те, що, на їхню думку, буде найкращою теорією рівного громадянства, що не обов’язково є теорією авторів статей. Той самий Конгрес, що схвалив пункт про рівний захист законом у 1868 році у XIV поправці, сам сегрегував публічні школи федерального округу Колумбія, але сьогодні ніхто не припускає, що стаття про рівний захист допускає сегрегацію.
Дійсно, минулі рішення Верховного суду діють як прецедент, що обмежує сучасні інтерпретації. Але часто ці минулі рішення самі вимагають інтерпретації. У 1937 році суддя Бенджамін Кордозо [Benjamin Cardozo] вигадав тест для інтерпретування відповідної процесуальної статті: він сказав, що вона захищає ті права, які є "самою суттю схеми впорядкованої свободи. Відмінити їх, це «...порушити принцип справедливості, настільки вкорінений у традиції і свідомості наших людей, що розглядається як фундаментальний»". Сьогодні провідний прецедент права на аборти декларує, що обмеження на аборт є неконституційними, якщо вони накладають "неправомірний тягар" на вагітних жінок. Погляди адвокатів і суддів помітно розходяться стосовно того, що є суттєво необхідним для впорядкованої свободи, як зрозуміти американські традиції та свідомість і які обмеження на аборт є неправомірними. І судді можуть ігнорувати минулі рішення, відкрито або приховано, як Робертс [Roberts] і Еліто [Alito], які самі присягнули на вірність закону, а з того часу, як їх затвердили, діяли зухвало.
Отже, справжня конституційна філософія має бути системою іншого роду політичного принципу, що керує суддівською інтерпретацією абстрактних статей конституції і минулих рішень інших суддів. Вона повинна включати принаймні декілька загальних теорій стосовно найкращої концепції демократії, включаючи найкраще розуміння прав індивідуума, і повинна гарантуватись законом, як питання справедливості, якщо уряд за правом більшості має бути чесним. Я наголошую, що це принципи, які розглядаються як справа морального переконання, вони не є упередженням політичної приналежності або симпатії чи ідентифікації з будь-яким класом, расовою чи етнічною групою. Відмінність є критичною: суддя спробує виправдати свої принципи за допомогою більш загальної теорії політичної моральності, і він поважатиме їхні вимоги, навіть якщо вони ідуть у розріз із його партійною преференцією чи лояльністю. Інакшим було абсолютно ганебне рішення суду у справі "Буш проти Ґора", коли 5 консервативних суддів визнали Джорджа Буша президентом на основі того, що вони самі відкинули у минулих справах і що, як вони визначили, не матиме жодного стосунку до майбутніх справ.
На жаль, практично кожен, хто зацікавлений у слуханнях із питань затвердження на посаді – сенатори і номінанти – дуже сильно зацікавлені у сповідуванні міфу, що власні політичні принципи суддів не стосуються справи. Звичайно, Сотомайор отримала добру пораду прийняти цей міф. Її початкова заява і постійне повторення цієї заяви зробили її підтвердження абсолютно певним, вона може втратити великий приз тільки завдяки відвертості, демонструвати яку у неї немає жодної підстави. Їй протистояла група республіканських сенаторів, які не мали жодного інтересу в розгляді справжніх конституційних питань, а лише хотіли набрати політичні бали, поставивши її у незручне становище, і попіаритись перед своїми виборчими округами. В пошуках будь-якого знаку, що власне ставить під сумнів міф і виставить її лицеміром, який, зрештою, не є вірним букві закону, вони проглянули список її позасудових промов.
Сенатори-демократи також не мали жодного бажання кинути виклик цьому міфу. Вони тільки хотіли захистити її від питань, які можуть дати зброю в руки її опонентів, отже, вони дали їй безкінечні нагоди повторити свою порожню обіцянку слідувати букві закону. Видається, тільки президент Обама у своїй вражаюче щирій заяві кинув виклик міфу. Закон, сказав він, вирішує 95% справ, але це залишає 5%, які мають бути вирішеними у "серцях" суддів. Сенатор із Арізони Джон Кил [Jon Kyl] запитав Сотомайор, чи погоджується вона з цією думкою Обами. Ні, відверто заявила вона, я не погоджуюсь.
Отже, весь цей менует, уся ця дія була відпрацьована хореографом, і будь-яке просвітлення перед тим, як розпочалось слухання, виключається. І сенатори, які підтримували її, і опозиція запитали Сотомайор, чи вона підтримує нещодавні рішення Верховного Суду, які, на їх думку, становлять особливий інтерес для їхніх виборчих округів: звичайно, стосовно абортів, але також щодо контролю за зброєю, ігнорування президентською владою Конгресу, його повноважень у затримці на невизначений термін осіб, підозрюваних у тероризмі, дозвіл місту вилучати приватну нерухомість для приватного будівництва. Вони хотіли виглядати так, ніби знають, що турбує виборців, і переймаються цим.
Вона відмовилась відповідати, як вони і передбачали, виходячи з того, що ці питання можуть знову потрапити на розгляд Верховного Суду, і зайнявши певну позицію, що вона порушить судову етику. Вона запитала сенатора з Оклахоми Тома Коберна [Tom Coburn]: "Чи хотіли б ви суддю чи кандидата, який… сказав би – я погоджуюся з вами, це не конституційно – перед тим, як переглянув справу…?" Як і передбачалось, опозиційні сенатори заявили журналістам, що роздратовані її ухилянням від відповіді. Сенатори, які підтримували Сотомайор, похвалили її розумну суддівську стриманість.
Якщо б міф було відкинуто, сенатори могли б задати інші й кращі запитання, відповідей на які Сотомайор не могла б так легко уникнути. Наприклад:
– Суддя, я знаю, Ви не можете вирішувати наперед справи, які можуть потрапити до Вас на розгляд, до того, як будете затверджені суддею. Але ми обоє знаємо, що у багатьох випадках філософське переконання судді відіграє роль, якої неможливо уникнути. Отже, чи можете Ви нам сказати, говорячи абстрактно, які права індивідуума, на Вашу особисту думку, мають бути захищені, щоб дати всім громадянам рівний статус у нашій демократії? Чи існують, на Вашу думку, якісь моральні заперечення до чутливої стосовно расового питання політики, якій бракує добре розроблених нормативів, щоб зменшити расову нерівність і напругу? Або, на Вашу думку, чи більшість громадян повинна мати право забороняти сексуальні практики, які вони вважають аморальними або огидними?
– Звичайно, я знаю, що багато інших чинників впливають на Ваше рішення стосовно рівного захисту і відповідних процесуальних справ: конституційний текст, судові прецеденти, статути, законодавчі акти тощо. Отже, з того, що Ви сказали, я не можу і не буду робити жодних висновків щодо того, як Ви голосуватимете у будь-якій фактичній справі. Але для цього комітету і для громадян, які спостерігають за цим, було б корисно знати Ваші думки.
Звичайно, такі запитання не є на порядку денному, доки прийнятним є міф – він декларує, що моральна думка судді не стосується справи, тому що вона повинна керуватись тільки законом.

2.

Головною зачіпкою, за яку під час слухань вчепилися сенатори-республіканці, була відома тепер ремарка Сотомайор: "я сподіваюся, що розумна латиноамериканська жінка з багатим досвідом у більшості випадків прийде до кращого висновку, ніж білий чоловік, який не жив тим життям". Здається, що ця заява кидає виклик міфу: якщо суддя повинен тільки дотримуватись закону і якщо особистий досвід і переконання не стосуються справи, яке це має значення, чи є суддя жінкою і латиноамериканкою? Тому відтоді, як Сотомайор заявила, що її конституційна філософія – це тільки вірність закону, вона зобов’язана або повністю і вичерпно все пояснити, або ж відмовитися від своєї заяви. Спочатку вона пояснила, що мала на увазі, що судді повинні не брати до уваги свій особистий досвід, що, схоже, суперечить тому, що вона сказала. Пізніше в декількох випадках вона повністю відмовилась від заяви:
"Мій риторичний план не спрацював. Він не спрацював, тому що він залишив враження, що я вірю у щось, у що я не вірю... Він залишив враження, що я образила людей, і справив враження, якого я не прагнула."
Проте, насправді, якщо ми замінимо "часом" на "у більшості справ", залишивши відкритим питання, якого роду справи вона мала на увазі, її ремарка має чудовий сенс. Вона просто допомагає судді не тільки у знаходженні фактів, але й у формулюванні закону для того, щоб змогти повною мірою зрозуміти вплив закону на людей різного роду. Як сказав суддя Рут Бейдер Ґінсбурґ [Ruth Bader Ginsburg] в інтерв’ю "The New York Times", наприклад, жінка-суддя краще зрозуміє жах обшуку з роздяганням для дівчини-підлітка. Суддя-латиноамериканка може краще зрозуміти критичні моральні відмінності між расовою дискримінацією, отруєною упередженнями, і чутливою до расового питання політикою, направленою на усунення упереджень. Суддя, який це розуміє, зможе краще інтерпретувати статті Конституції про рівний захист, ніж суддя, що не розуміє. Жодна розумна латиноамериканка не пропустила б тупості сенатора з Південної Кароліни Лінсі Ґрехем [Lindsey Graham], наприклад, – якщо б він сказав, що розумний білий чоловік може прийняти краще рішення, то його кар’єра була б зруйнована.
Також сенатори-республіканці заявили, що стурбовані іншою її промовою. У 2005 році, відповідаючи на запитання в Університеті Дюка [Duke University], Сотомайор сказала, що "апеляційний суд – це місце, де робиться політика", і тоді миттєво додала: "і я знаю... ми не створюємо закони, я знаю". Ця заява, виявляється, означає якраз точно те, що заперечує міф: що судді, вирішуючи, що є закон, повинні враховувати "політику". Але Сотомайор знову заперечила природне значення і замість цього сказала, що вона мала на увазі тільки рішення апеляційних судів, які, на відміну від районних судів, створюють прецедент, якого змушені дотримуватися інші суди. Вона знову була змушена перетворити зрозуміле для публіки на банальність.

3.

За 17 років на посаді федерального судді Сотомайор прийняла тисячі рішень. Проте тільки одне з них привернуло якусь тривалу увагу під час слухань – її голосування у справі пожежних Нью-Гейвена [New Haven]. Це місто задіяло екзаменаційну схему для просування пожежників у ранг лейтенанта і капітана, як наслідок ніхто з чорношкірих кандидатів не став придатним для промоції, серед іспаномовних придатними стали лише двоє. Асоціація чорношкірих пожежників пригрозила місту судовим позовом за використання невірного тесту. Коли місто відкликало результати, судовий позов подали білі пожежники, протестуючи проти цієї дії. Сотомайор голосувала в раді з двома іншими суддями за те, щоб підтримати рішення міста відкликати тест, а тоді відмовити в петиції, просячи всіх інших суддів Другого Округу переглянути це рішення. Білі пожежники подали апеляцію у Верховний суд, який своїм рішенням 5–4 і поясненням, викладеним суддею Ентоні Кеннеді, відмінив рішення суду Другого Округу і наказав владі Нью-Гейвена поновити результати тесту.
Сенатори-республіканці наполягали, що у цій справі голосування Сотомайор виявило її расистську упередженість. Вони запросили білих пожежників до кімнати для слухань, де посадили їх у ряд в уніформі, і один із них – Френк Річчі [Frank Ricci], головний позивач – засвідчив, що він дислектик (нездатний до читання) і багато часу та грошей витратив на те, щоб підготуватись до тесту, бо змушений був платити іншим за те, що вони читали йому. Але з цього слухання зрозуміло, що небагато республіканців, які звинуватили її в упередженості, читали різні рішення суддів або зрозуміли, у чому тут насправді справа. З огляду на широку увагу, яку привернуло це рішення, сенатор-республіканець із Юти Оррін Гетч [Orrin Hatch] заявив, що це не просто якась "легковажна справа", а така, що стосується однієї з найбільш важливих проблем, які стоять перед країною, тож вона вартує уважнішого розгляду.
В юридичних суперечках домінувала взаємодія між двома різними положеннями Розділу VII Акту про громадянські права 1964 року. Чорні пожежники, які погрожували судитись, посилалися те, що називається положеннями про "диференційований вплив". Він гарантує, що працедавець не може використати "особливу практику найму, яка призводить до нерівності, виходячи з раси, кольору шкіри, релігії, статі чи національного походження", хіба що йдеться про "роботу, яка пов’язана з позицією, про яку йде мова і сумісна з вимогами бізнесу" і працедавець не відмовився надати доступну альтернативну роботу, яка має менший диференційований вплив, і також слугуватиме легітимним інтересам працедавця. Коли місто відмовилося від результатів тесту, заявляючи, що вони, можливо, підпадають під дію правила диференційованого впливу, білі пожежники подали в суд на місто за іншим положенням – "диференційованого ставлення" Розділу VII, відповідно до якого працедавець чинить незаконно, якщо "не може або відмовити у наймі чи звільненні будь-якій особі, або іншим чином дискримінувати будь-яку особу стосовно її винагороди, умов, термінів або преференцій найму через расову приналежність, колір шкіри, релігію, стать або національне походження".
Ключовим питанням є взаємодія цих двох статей. Правило диференційованого ставлення засуджує, в принципі, дії, вчинені "через" расу та інші заборонені категорії. Як потрібно зрозуміти цитовані слова? Чи працедавець діє, зважаючи на расову приналежність, кожного разу, коли він враховує очікуваний расовий склад своєї робочої сили, плануючи або відкидаючи практику найму на роботу? Якщо так, у намаганні погодити свої дії з положеннями диференційованого впливу, владні представники Нью-Гейвена неминуче порушили положення диференційованого ставлення. Вони повинні були порахувати кількість чорношкірих, які склали тест. Або чи діє працедавець, зважаючи на расову приналежність, тільки коли він має намір, виходячи з прихильності чи ворожості, віддати перевагу одній расовій групі за рахунок іншої? Якщо так, тоді влада міста Нью-Гейвен, якщо її єдиним мотивом було уникнути диференційованого впливу, не проявила диференційованого ставлення.
Суддя, яка вела цю справу у федеральному районному суді, заявила, що вона зобов’язана діяти за прецедентом, і прийняла другу інтерпретацію. Вона сказала, що, на її думку, місто врахувало расове питання, відмінивши результати тестів, воно зробило це для того, щоб уникнути положень диференційованого впливу і тому не діяло через "расу". "Намір був покращити диференційований вплив промоційного екзамену, – сказала вона, посилаючись на попереднє рішення Апеляційного суду Другого федерального округу, – це не еквівалент наміру дискримінації проти претендентів, які не є меншиною" (Білі пожежники опротестували її опис мотивів міста. Вони аргументували, що влада Нью-Гейвена відмовилася від результатів тестів для того, щоб задобрити впливового релігійного лідера чорношкірих і уникнути відчуження чорношкірих виборців. Але суддя, який вів процес, відкинув це твердження).
Сотомайор і два інші судді округу з її ради підтвердили інтерпретацію судді в закритій заяві обсягом в один параграф. Під час її сенатського слухання на неї тиснули, прагнучи почути, чому вона не пояснила повніше і детальніше своє рішення; вона відповіла, що у цьому не було необхідності, тому що довге пояснення районного суду було повним і переконливим. Вона проголосувала проти всіх суддів Другого Округу, повторно прослухавши рішення через те, що вона знала, як вона сказала, що справа в будь-якому випадку буде слухатись у Верховному суді.
У плані статутної інтерпретації друга інтерпретація видавалась коректною. Вперше вимога диференційованого впливу була визнана не конгресом, а Верховним судом у його рішенні 1971 року Ґрігс [Griggs]: суд визнав, що тести найму і просування є нелегальними, якщо їхній вплив полягає у наданні переваги одній расі за рахунок іншої, і вони не є необхідними для цілей бізнесу, навіть якщо працедавець і не мав наміру отримати цей результат. У 1991 році Конгрес поправив Акт про громадянські права для того, щоб адаптувати рішення суду, додавши положення диференційованого впливу до існуючого правила диференційованого ставлення. Він зробив це для того, щоб запобігти прихованому порушенню рівного ставлення, використовуючи, очевидно, расово нейтральні практики, які в результаті виявилась расово не нейтральними. Таким чином, він вимагає від працедавця зважити наслідки його практики і діяльності щодо різних груп. Він би не зробив цього, якщо б припустив, що головна ціль його закону була заборонити будь-кому враховувати расову приналежність для будь-якої цілі.
Але коли справа Нью-Гейвена досягнула Верховного суду, Кеннеді, пишучи для себе і чотирьох ще консервативніших суддів, прийняв першу інтерпретацію, а відтак заявив, що мотиви міста недоречні. "Наш аналіз виходить із тої передумови, – сказав він, – що дії влади міста порушать заборону диференційованого ставлення Розділу VII, уникаючи певного цінного захисту" – не тому, що мотивами міста був расовий фаворитизм, але якраз тому, що воно діяло, щоб уникнути результату, який робив членів однієї расової групи придатними до підвищення. Він вважав, що це так, що будь-яка спроба задовольнити правило диференційованого впливу неминуче приведе до порушення правила диференційованого ставлення.
Оскільки два правила суперечать одне одному, продовжував він, суд повинен знайти якийсь спосіб, щоб їх примирити. Отже, він запропонував нове правило: влада міста Нью-Гейвен зробила помилку, забравши результати тесту, хіба що вона мала "сильну доказову базу, що вона була б винна за Розділом VII, якби вона підтвердила результати екзаменів". Це має показати, що не лише був сенс думати, що їхній тест порушив правило диференційованого впливу, але що й вона, власне, програла судовий позов, яким чорношкірі пожежники їй погрожували.
Не до кінця зрозуміло, що становить "сильну" доказову базу. Думка Кеннеді робить, однак, очевидним, настільки важко буде для працедавця виконати цей тест. Влада Нью-Гейвена представила томи свідчень, повністю, детально підсумованого у довгому рішенні районного суду, що тест, який вона використала, не відповідає вимогам диференційованого впливу. За даними свідків, стверджувала вона, були доступними альтернативні тести, які, швидше за все, здали б більше представників меншин, і що вони принаймні у рівній мірі підходять для того, щоб ідентифікувати кваліфікованих офіцерів. Кеннеді не просто кваліфікував це свідчення як недостатньо сильне – якщо б він так зробив, він би проголосував за те, щоб повернути справу у районний суд для подальшого розгляду і взяття свідчення. Він сказав, що фактично місто не подало жодного свідчення взагалі, і тоді просто наказав місту сертифікувати оригінальні результати. Тепер працедавець, який хоче змінити практику найму, що має диференційований вплив, є в дуже складній ситуації. Його єдиним доступним способом довести, що він має право змінити цю практику, полягає у тому, щоб сприяти фактичному судовому позову диференційованого впливу з боку ображених кандидатів представників меншини і тоді програти цей позов. В іншому випадку він не може бути впевненим, що він показав "сильну доказову базу", оскільки думав, що він програв би її.
Отже, рішення являє собою ще один крок у кампанії консервативних суддів, направлений на заборону найефективніших засобів зменшення расової напруги у нашій країні. Вони хочуть усунути всі сліди расово-чутливих заходів, розроблених для того, щоб допомогти завершити расовий поділ. Вони поставили поза законом плани призначення шкільних завдань у Луісвіллi та Сіетлі, що використовували різні тести для різних рас. Вони сподіваються побороти рішення судді Сандри Дей О’Коннор [Sandra Day O’Connor] у справі Ґраттер [Grutter], яке дозволило юридичним школам враховувати расову приналежність у практиці прийому, і тепер вони зробили все, хіба окрім нейтралізації положень Акту про громадянські права. Це було б негарно щодо білих пожежників, які так важко готувались, змусити їх здати новий та інший тест. Судді під головуванням Сотомайор висловили їм свої симпатії. Але це також погано – для гармонії громади і ефективної муніципальної служби – коли місто, 60% населення якого складають представники меншин, має пожежний департамент чи департамент поліції з кількома або й жодним офіцером із представників меншин.
Малоймовірно, що Конгрес, навіть такий уважний, зможе фактично побороти рішення Кеннеді, внісши правки до Акту про громадянські права. Кеннеді обережно заявив, що оскільки рішення Суду у цій справі було спрямовано проти влади міста, не було необхідності вирішувати подальше питання: чи положення диференційованого впливу є саме по собі неконституційним, тому що воно порушує статтю конституції про рівний захист. Скалія [Scalia] в окремій думці залишив мало сумніву про свої наміри:
"Я... пишу це для того, щоб зауважити, що рішення [Суду] у цій суперечці просто відкладає той злий день, в який Суд повинен постати перед запитанням: чи і до якої міри положення диференційованого впливу Розділу VII Акту про громадянські права 1964 року відповідають гарантії рівного захисту з боку Конституції? ... Війна між диференційованим впливом і рівним захистом розпочнеться рано чи пізно, і для нас необхідно буде почати думати, як – і на яких умовах – примирити їх."
Якщо консервативні судді оголошують положення про диференційований вплив Розділу VII неконституційними, в рамках їхньої поки що тріумфальної кампанії, Конгрес буде безсилий їм перешкодити.

4.

Видається, в одному важливому питанні – принаймні вперше – Сотомайор зайняла чітку позицію: "міжнародне право, – сказала вона сенатору-республіканцю з Техасу Джону Корніну [John Cornyn], – не може бути використане, як чинне або як прецедент, або вплинути на результат рішення у справі, що потребує інтерпретації Конституції або американського права". У своїх ранніх слуханнях Робертс і Аліто хоча й відмовились взяти на себе зобов’язання з будь-якого іншого запитання, сказали майже те саме. Консерватори були особливо розлючені рішенням суду 6–3 у справі Лоуренса у 2003 році, в якому суддя Кеннеді у своєму виправданні, що стаття про рівний захист забороняє вважати гомосексуальні акти кримінальними злочинами, цитував Європейський Суд з прав людини та інші закордонні джерела, і рішення суду 5–4 у справі Роупера у 2005 році, в якому Кеннеді цитував Конвенцію про права дитини ООН на підтримку рішення суду, що смертна кара для неповнолітніх злочинців є неконституційною.
Сотомайор визнала, що часом судді згадують закордонні джерела, але вона сказала, що "зі свого досвіду, коли я бачила, що інші судді цитують міжнародне право, вони не використовують його для того, щоб зробити висновок. Вони використовують його тільки для того, щоб вказати на щось, роблячи порівняння між американським правом та іноземним правом. Але вони не використовують його в сенсі обов’язкового результату". Пізніше, у відповідь на письмові запитання, вона сказала, що "в певних окремих обставинах рішення іноземних судів можуть бути джерелом ідей, так само, як огляди законодавства та трактати". Але протиставлення, яке вона зробила – між використанням іноземного права як контрольного прецеденту, про що ніхто не згадував, і просто як джерела ідей на рівні з оглядами законодавства – ігнорує той спосіб використання, який, власне, притаманний іноземному правовому матеріалу. У своїй оцінці справи Роупер Кеннеді сказав:
"Це добре, що ми визнаємо переважаючу вагу міжнародної думки, яка є проти смертної кари для неповнолітніх злочинців ... Нашої вірності нашій Конституції чи нашої гордості за її походження не зменшує визнання того, що виражена підтримка певних фундаментальних прав іншими країнами і народами просто підкреслює центральність тих самих прав у межах нашої власної спадщини свободи."
Ми поділяємо традиції, проблеми і виклики з багатьма народами з подібною культурою, і той факт, що майже всі з них прийшли до висновку, що певні індивідуальні права мають фундаментальну важливість, є для нас причиною, хоча й не обов’язково вирішальною, припустити, що це також фундаментально важливо для нас. Ми повинні завжди уважно переглядати наші власні моральні переконання, коли ми бачимо, що їх ніхто більше не поділяє. Звичайно, це використання закордонного права припускає, що інтерпретація нашої Конституції вимагає морального переконання, і це є тим, що міф про "вірність закону" відпадає. Очевидно, що сенатори-республіканці вимагатимуть, щоб усі майбутні номінанти відмовилися від будь-якого серйозного використання закордонних юридичних матеріалів. Результатом може стати те, що наша конституційна практика стане більш замкненою за наш же кошт. За нашу вперту вірність нерозумному міфу ми платимо все більш високу ціну.
Що має бути зроблено? Боюся, що нічого, аж поки ідея, що особисті переконання суддів не можуть і не повинні будуть відігравати жодної ролі у їхніх рішеннях, не ослабить свого зашморгу не тільки на політиках, але й на широкому загалі. Можливо, сміливий сенатор, який декларує, що він не голосуватиме за будь-якого кандидата, який не відповідатиме на запитання, подібно тим, які я описав раніше, можливо, розпочне цей процес. Але єдиним реалістичним рішенням є відкладення проблеми на довший термін. В огляді книжки, нещодавно зробленої на цих сторінках, я запропонував, що наша політика стане покращена, якщо під час навчання учнів будуть заохочувати розглядати політичні проблеми в набагато складніший спосіб, ніж було прийнято. Поінформована дискусія на тему Конституції і конституційного судочинства буде суттєвою частиною таких курсів.


Автор: Роналд Дворкін [Ronald Dworkin]
Назва оригіналу: Justice Sotomayor: The Unjust Hearings
Джерело: The New York Review of Books, 24.09.2009
Зреферував Михайло Мишкало

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори