Свобода інформації v. секретність архівів: стисло про враження

9 грудня 2009 року Харківська правозахисна група проводила семінар для працівників  архівів регіональних управлінь Служби безпеки України на тему «Свобода інформації та доступ до архівів». Програма семінару передбачала розкриття основоположних тем, як-от: поняття свободи інформації, основні принципи свободи інформації, юридичні рамки свободи інформації та винятки із публічного доступу до інформації.

Перш за все, варто відзначити, що семінар був ініційований керівництвом Галузевого державного архіву СБУ. Під час дискусії між учасниками присутні там начальник архіву Володимир В’ятрович та його заступник Аліна Шпак відповідали на заявлені питання, немовби вони є представники організації Article 19. Правда, маю визнати, що таку «прогресивну позицію керівництва» поділяла меншість учасників семінару, що стало особливо виразно помітним, коли аудиторія залишилися сам на сам із лекторами.

Тоді почалося все найцікавіше. І питання навіть не в тому, що велика кількість учасників, багато років працюючи в архіві, сприйняли таємницю слідства як беззастережний принцип. Випливло на поверхню і цілком зрозуміле бажання людей уникнути відповідальності та не приймати рішення самостійно: «ми воєнізована служба, дайте нам наказ або зробіть інструкцію, яка включала би усі випадки, і ми будемо працювати згідно з цими настановами». І трохи дивне в устах державного службовця незалежної країни запевнення про необхідність отримувати дозвіл ФСБ Росії для розкриття архівних справ.

Одним із матеріалів для семінару слугував практичний посібник «Свобода інформації: теорія та практика», розроблений саме для державних службовців. Там для ілюстрації наведений цікавий приклад у контексті захисту прав інформаторів, а саме справа Кетрін Ґан. Кетрін працювала на посаді аналітика Головної комунікаційної штаб-квартири електронної організації прослуховування британського уряду. На початку 2003 року вона одержала копію електронного листа з офіційними детальними планами США щодо прослуховування дипломатів країн-членів Ради Безпеки ООН. Великій Британії і США було конче потрібно отримати рішення Ради Безпеки, яка б санкціонувала заплановане ними вторгнення до Іраку. Жінка була вражена тим, що вона прочитала, і надала копію електронного листа до газети. Внаслідок цієї історії обидва уряди зазнали значних труднощів.

Згадала про цей випадок під час перерви на каву у розмові із представником молодого покоління працівників обласних архівів СБУ. І відразу  почула, що в нашій країні після такого, щонайменше, можна залишитися без роботи та мати ще більш серйозніші проблеми. Насправді, Кетрін таки втратила роботу, більше того, була обвинувачена в шпигунстві. Вона не була захищена за британським правом, а звинувачення проти неї було знято лише тому, що британський уряд міг би зіштовхнутися з багатьма труднощами, якби він був зобов’язаний представити у суді конфіденційну юридичну консультацію, яку було використано для підтримки вторгнення до Іраку.

Так, дійсно, Україна далеко не Велика Британія. Але ж кожному керівникові обласного архіву відомо, що у нього в архіві, під грифом «секретно» ховаються цілі стоси документальних свідчень про таких українських «Кетрін Ган», які за розкіш самоповаги та відстоювання принципів честі та гідності, поплатилися не лише своєю роботою.

Загальновідомо, що люди активно слухають тільки у двох випадках: якщо їм корисно та (або) цікаво. Яким би гарним фахівцем не був представник Канадсько-українського зернового проекту, його полум’яна промова про необхідність кредитування агропромислового комплексу не зачепить серця робітників швейної фабрики. Але якщо на новорічні свята швейна фабрика повним складом буде штурмувати Говерлу, та ж сама аудиторія ловитиме кожне слово старого гіда-поводиря, як би невиразно він не говорив, варто лише йому почати: «Насувається снігопад, і ми усі в небезпеці. Але не турбуйтеся, я вже 20 років зходжу на цю гору, тільки уважно слухайте і виконуйте мої вказівки...».

Треба визнати, працівникам обласних архівів не було ані корисно, ані цікаво. Від семінару на тему «Свобода інформації та доступ до архівів» вони очікували, насамперед, конкретних інструкцій та вказівок в роботі з архівними документами. А нерозуміння того, що таке «свобода інформації» та навіщо вона потрібна суспільству та їм конкретно, було продемонстровано ще на етапі роботи над визначенням переваг та загроз свободи інформації, кульмінаційною крапкою якої стала репліка «Людям свобода інформації не потрібна».

І саме з цим нерозумінням треба працювати. Тільки коли кожен працівник архіву усвідомить, що перш за все він не державний службовець, а людина; що незалежно від посади, роду занять, політичних переконань тощо непорушними мають лишатися загальнолюдські цінності, а серед них – закріплене ст. 34 Конституції України право вільно збирати та поширювати інформацію; і що це право є киснем для демократичної держави, від якої залежить і його життя, і життя його близьких, – багато питань конкретних інструкцій та вказівок в роботі з архівними документами вирішаться самі собою.

Таку просвітницьку роботу із державними службовцями потрібно продовжувати. Це є надзвичайно важливим напрямом та своєрідним викликом для громадських організацій, адже наша держава на 18 році незалежності тільки починає декларувати готовність до системної роботи, яка досі ґрунтувалася на поодиноких розрізнених зусиллях окремих ентузіастів з метою відновлення історичної правди. І тому слово «розсекречування» та назва відповідного підрозділу архіву СБУ, яка була предметом дискусії на семінарі, має не так правовий, як сутнісний характер. «Звичайно, погоджуюсь, із юридичної точки зору правильно казати «перегляд архівних справ». Але скільки приблизно відсотків справ із грифом «секретно» та «совершенно секретно» після перегляду Ви переводите до режиму відритого доступу?» Відповідь: приблизно 95%.

Усвідомити справжнє значення свободи інформації – першочергове завдання нашого суспільства. Адже знати, що таке добро – це бути добрим, стверджував Сократ. Тим-то і знання, які визначають нашу поведінку, відрізняються від інформації.

Саме таке усвідомлення і зробить реформи, започатковані керівництвом Галузевого державного архіву СБУ незворотними, та убезпечить свободу інформації  від небезпеки політичного снігопаду в результаті будь-якої зміни політичного курсу. До речі, саме таке відчуття продемонстрував один із учасників семінару в анонімній анкеті-опитувальнику. На запитання «Які необхідні питання залишилися поза увагою програми?» він відповів: «Напрямки нашої роботи після виборів Президента України».