пошук  
версія для друку
10.02.2010 | Юрій Луканов
джерело: glavred.info

Їх дістав правоохоронний терор

   

На Сумщині вирішили об`єднатися в коаліцію. Стараннями політиків слово „коаліція” дискредитувало себе і набридло всім. Але в даному випадку мова не про політичну, а громадську організацію, куди увійдуть родичі людей, які сидять за вбивство.

Як написала на днях авторові цих рядків одна з ініціаторів такої об`єднання Тетяна Прохода з райцентру Глухів, „...ідея полягає в об`єднанні наших сил для спільної боротьби. Коаліція „Проти правоохоронного терору”. Мета – об`єднання родичів, друзів постраждалих і всіх тих, хто стомився терпіти сваволю від незаконних дій працівників міліції, прокуратури і судів”.

У травні кілька сімей з різних міст Сумщини, яких організував журналіст Андрій Шульга, провели прес-конференцію. Учасники прес-конференції твердили, що їхніх родичів посадили за вбивства, яких вони не коїли. Син Єфросинії Воскобойник Олександр з міста Шостка отримав десять років. Його затримали, вибили явку з провиною і таким чином він опинився за гратами. В основі вироку його власні зізнання, які він зробив після побиття. Жодних доказів вини, крім зізнань самого засудженого, не надано. Ромчанин Сергій Верхогляд у момент вбивства перебував на роботі. Про це розповів його адвокат Володимир Лазебний і сказав, що є ряд доказів цього. Справа шилася білими нитками і конотопський суд кілька разів відправляв справу на дослідування. Та голова обласного апеляційного суду порушив закон і перекинув справу до Кролевецького суду. Адвокат переконаний, що той суд кишеньковий і він винесе „правильне” з точки зору слідства рішення. Ніна Моїсеєнко розповіла, що з її сина Руслана Моїсеєнка вибивали свідчення кийком. Били по руках, грудях і ногах. Хлопець не витримав і написав свідчення проти самого себе. Іншими доказами вини слідство не володіє. Оперативники виявили в руках вбитої пасмо волосся, яке відрізняється від волосся її сина. Але слідство не відправило це пасмо на експертизу. Родичі засуджених проводили голодування під прокуратурою, писали до найрізноманітніших інстанцій, але успіху не досягли.

Такі данні прозвучали на прес-конференції. Я не перевіряв їх і не можу гарантувати стопроцентну об’єктивність захисників засуджених. Але мені довелося провести ряд журналістських розслідувань подібних справ в інших регіонах України. Мушу сказати, що картина дуже типова. За наявності різних відмінних деталей, загалом все відбувається наступним чином. Коли коїться вбивство і вбивцю швидко затримати не вдається, то „закривають” когось, хто в цей час мав нещастя бути поблизу місця злочину. Затриманого лупцюють, використовують інші „знамениті” методи впливу, наприклад, одягають протигаз і закривають дихальну трубу. Або приставляють до геніталій дріт із слабким електрострумом. Або... Втім, методів чимало. Коли до них вдаються, то затриманий не лише у вбивстві зізнається, але і заявить, що він японський шпигун, як це було у тридцяті роки минулого століття. На відміну від того часу, сьогодні для засудження недостатньо явки з повинною, а ще треба мати об’єктивне підтвердження, наприклад, відбитки пальців, сліди крові на одязі тощо. Але наша правоохоронна система не дуже на це зважає.

Міліція, прокуратура і суд діють як одне акціонерне товариство – вони настроєні не на пошук істини, а на те, щоб неодмінно посадити затриманого. Певне, коріння такої єдності ще в радянському часі. Тоді ці структури переважно містилися в одному будинку, їхні працівники були членами однієї спільної партійної організації, отож, і завдання виконували спільні.

Найяскравіший випадок – це справа так званого пологівського маніяка. Мешканець містечка Пологи Запорізької області Сергій Ткач з початку вісімдесятих років ґвалтував і вбивав дівчат й молодих жінок. Його недавно засудили у Дніпропетровському обласному апеляційному суді. Він пишався тим, що вбив більше жінок, ніж „великі” маніяки Чикатило і Онопрієнко. У дуже багатьох випадках замість Ткача сідали до в’язниці інші люди. Загалом, за словами, запорізької адвокатки Ірини Дерев’янко, в районі двадцяти п’яти осіб. Один з них вкоротив собі віку. Інший відсидів повний термін. Решті пощастило, що знайшли реального вбивцю і вони вийшли на волю. Правозахисниця Тетяна Яблонська вважає, що понад п’ятдесят відсотків засуджених за вбивство сидять безневинно.

Кажуть, що в усьому винна система, коли оцінка роботи правоохоронців дається за так званим процентом розкриває мості злочинів. Чим більше розкрив – тим краще ти працюєш. Тому люди в погонах прагнуть, аби цифра була справна і займаються фальсифікаціями. Мовляв, досить лише скасувати таке правило і все стане на свої місця. Та ми вже якось звикли, що в нашій країні нібито правильні дії призводять до абсурдних наслідків. Якщо прибрати вищезгаданий критерій оцінки, то де гарантія, що вони взагалі не припинять ловити злочинців?

Ініціатива сумчан є не спущеною зверху, а справжня народна ініціатива. Як то кажуть, елемент громадянського суспільства. Можна було б порадіти, але чомусь не хочеться. Бо підстава для ініціативи дуже сумна.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори