пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201007
15.03.2010 | Євген Захаров

Пане Хорошковський, які закони і секрети Ви збираєтеся охороняти?

   

 

Як повідомив УНІАН 11 березня, щойно призначений головою СБУ Валерій Хорошковський після свого представлення сказав журналістам, що «спецслужбі слід скоротити роботу з архівами, і зосередитися на своїх основних завданнях», що «дуже багато матеріалів розсекречено… та правду, яку потрібно було донести українському народу, та правда донесена» і що «турбота спецслужби, перш за все, в тому, щоб охороняти свої секрети, охороняти закони, які ці секрети створювали». В той же день був звільнений, серед інших, начальник департаменту архівного забезпечення СБУ Володимир Вятрович.

Найбільше в цьому вражає цілковита впевненість високопосадовця, що ту правду, яку потрібне, народу вже дали, і досить. Виходить, є правда, яку не треба давати? Знову намагаються за нас вирішувати, що нам треба знати, а що не треба? Не вийде, Валерію Івановичу! Нагадаю Вам, якщо Ви призабули, що головний обовязок держави за статтею 3 Конституції – утверджувати і захищати права людини, і зокрема, право на правду про нашу історію.

А, власне, про які секрети ідеться? Ніхто не заперечує, що Українська держава має свої таємниці, і Служба безпеки їх повинна охороняти відповідно до закону. Але ж корпус архівних матеріалів СБУ, створених до 1991 року в іншій державі, СРСР, до цих таємниць не належить! Грифи «секретно», «совершенно секретно» та інші грифи обмеження доступу, які стоять на цих документах, жодним українським законом (а здійснення права на інформацію за статтею 34 Конституції може бути обмежено саме законом) не визначені. Вони були введені в СРСР інструкцією № 0126, яка сама була таємною, і доступ до якої був закритий. Нормативні акти радянського періоду діють в Україні лише в частині, в якій вони не суперечать Конституції. Згадана Інструкція вочевидь Конституції суперечить і не може бути у нас застосована. Тому відмови в наданні інформації і в доступі до архівних справ з радянськими грифами обмеження доступу абсолютно незаконні.

Зрозуміло, що необіхдно переглянути усі засекречені радянським режимом документи, розкрити ті дані, які тримати в таємниці в незалежній Україні нема сенсу, а тим відомостям, які мають залишатися секретними, надати грифи «цілком таємно» або «особливої важливості» відповідно до українського закону «Про державну таємницю». Системний процес розсекречування документів про політичні репресії радянського періоду (а саме вони складають більшу частину архівного фонду СБУ) був розпочатий тільки у 2009 році. Як було сказано керівництвом СБУ в День архівіста 24 грудня, розсекречено протягом року 16 тисяч архівних документів, але це складає лише декілька відсотків від загальної кількості документів, які підлягають розсекреченню.

Отже, розсекречених матеріалів не «дуже багато», а зовсім мало! Це архівні документи про Голодомор, невеличка частина документів про визвольні змагання в 40-х роках, окремі архівно-кримінальні справи видатних постатей... Але основний корпус документів, які стосуються злочинів радянського режиму проти українського народу досі закритий. Згадаємо лише найбільш серйозні злочини комуністичного режиму, які стосувалися України.

1. Масові репресії проти селян – т. зв. «розкуркулення», виселення, арешти та розстріли за рішеннями трійок ОГПУ, лютий 1930-1931 рр.

2. Організація штучного голоду, внаслідок якого померло від 7 до 12 млн. людей в СРСР, від 10% до 15% відсотків населення України, 1932-1933 рр.

3. Масові арешти та розстріли у т. зв. «куркульській» операції НКВС – розстріли згідно із запланованими квотами, липень 1937 – листопад 1938 рр. (заарештовано 767 397 осіб, з них розстріляно 386 798).

4. Репресії проти членів родин засуджених за «зраду батьківщини», 1937-1938 рр.

5. Розстріли та засудження за так званими «розстрільними списками», коли міра покарання визначалася особисто Сталіним, Молотовим, Ворошиловим, Кагановичем, Ждановим, Мікояном та іншими. За період лютий 1937 – жовтень 1938 рр. засуджено 44 тис. осіб, з них 39 тис. розстріляно. Інші масові репресії Великого Терору.

6. Масовий розстріл близько 22 тис. полонених польських офіцерів навесні 1940 р. в Катині. Мєдному та Харкові

7. Масові депортації цивільного населення за «класовою» чи національною ознакою – поляків, народів Криму під час Другої світової війни, українців «за пособничество УПА» тощо.

Пане Хорошковський, якщо усі перелічені трагедії не торкнулися Вашої родини, то я щиро за Вас радий. А моя належить до більшості українських родин, які переживали ці трагедії, які хочуть знати правду про наше минуле. І дізнатися про нього неможна без архівних матеріалів.

Процес відкриття архівів має бути продовжений, якщо розмови Президента Януковича про євроінтеграцію щирі, а не є лукавою риторикою. А то знову виходить, що європейцям наше трагічне минуле більше болить, ніж нам, українцям. Тому що в питаннях пам’яті, доступу до інформації про політичні репресії тощо європейська свідомість має давно визначену позицію, сформульовану в численних резолюціях Європарламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Комітету Міністрів ПАРЕ, ОБСЄ. Не буду втомлювати довгими цитатами, наведу тільки три, і досить.

1. «Широкій громадськості майже не відомі злочини тоталітарних комуністичних режимів. У деяких країнах комуністичні партії легально існують та все ще активно діють, попри те, що інколи вони навіть не відмежувалися від злочинів, учинених у минулому тоталітарними комуністичними режимами.»

2. «Задля підвищення європейської поінформованості щодо злочинів, скоєних тоталітарними та недемократичними режимами, варто підтримувати збір документів та свідоцтв про неспокійне минуле Європи, оскільки без пам’яті не може бути примирення».

3. «У деяких країнах-членах доступ до документів, що мають персональне значення або необхідні для проведення наукових досліджень, як і колись, є невиправдано обмеженим», а тому необхідні «реальні зусилля у відкритті архівів, у тому числі колишніх внутрішніх служб безпеки, тайної поліції та розвідки».

Єдине, в чому я можу погодитися з головою СБУ – так це в тому, що робота з архівами не може належати до основних завдань СБУ. Справді, ці архіви бажано передати спеціалізованим установам, як це було зроблено в інших посткомуністичних країнах. Минулого року був проект створення архіву національної пам’яті з виділенням архіву СБУ з усім фондом і персоналом в окрему інституцію, але він був відхилений урядом. Чи не час повернутися до цієї ідеї?

Тож які секрети і закони будуть охоронятися? Валерію Івановичу, я публічно вимагаю зустрічі зі мною, і сподіваюсь, зможу пояснити Вам, молодій людині, що інформацію про політичні репресії треба розсекречувати, які при цьому можуть бути застереження тощо.

Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи,
член правління міжнародного товариства «Меморіал»

15 березня 2010 р.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори