пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201029
04.11.2010 | Андрій Діденко

Судова реформа України: ілюзія чи реальність?

   

Що таке судова реформа? Для чого вона потрібна, що має за мету і якою має бути?

На ці питання точаться запеклі дискусії в юридичних колах вже на протязі багатьох років.

А що саме зроблено в Україні для того, щоб судові рішення були прогнозованими, зрозумілими і законними? Щоб українці мали реальні шанси захистити свої інтереси в суді, а процедура розгляду справ була простою і доступною?

Як відомо, останнім кроком Українського парламенту в рамках приведення національного законодавства до вимог міжнародних стандартів відповідно до принципу верховенства права (хоч в Конституції прямо цей принцип і не зазначений, але всі українські правники переконливо свідчать, що саме верховенство права і є пріоритетним та головним принципом в системі судочинства), було прийняття змін до законів «Про судоустрій» і «Про статус суддів» (далі Закони), які є базовими в судочинстві і являються лакмусовим папірцем судової реформи.

Марина Ставнійчук (член Європейської комісії за демократію через право – Венеціанської комісії) у своїй статті в щотижневику «Дзеркало тижня» «Крок вперед і два назад» http://www.dt.ua/1000/1050/70638/ аналізуючи Закони, з огляду на висновки Венеціанської комісії зазначає:«У своєму висновку, ухваленому 15-16 жовтня 2010 р., Венеціанська комісія відзначила, що, хоча багато положень вдосконалено, порівняно з попереднім законопроектом, основні критичні зауваження, викладені у попередньому висновку, залишаються актуальними (пп. 8, 124 висновку)».

«Найбільше занепокоєння Венеціанської комісії викликали положення Закону, якими радикально звужено роль Верховного суду України та розширено повноваження Вищої ради юстиції у процесі призначення та звільнення суддів, а також здійснення дисциплінарного провадження щодо них, з огляду на те, що склад цього органу не відповідає міжнародним стандартам». «Позиція Венеціанської комісії щодо зниження статусу ВСУ – категорична. Як зазначається у рішенні комісії, «складно уникнути висновку про те, що умисна спроба зменшити повноваження Верховного суду перебуває далеко за межами бажання створити більш ефективну судову систему. Конфлікт між виконавчою і судовою владою може бути нормальним і навіть здоровим явищем за умови переважання атмосфери взаємної поваги. Її відсутність створює загрозу подальшому існуванню суспільства, заснованому на верховенстві права». Більше того – під час засідання йшлося про те, що демонстроване відношення до ВСУ перекреслює всі позитиви законодавства про судоустрій і статус суддів».«Європейські експерти відзначили, що передбачені процесуальним законодавством повноваження ВСУ фактично позбавляють його можливості впливати на судову практику. А це далеке від ідеї Верховного суду, який зазвичай дає прецедентне тлумачення закону і в такий спосіб готує ґрунт для однакового застосування закону всіма судами (пп. 31, 125 висновку)».«Венеціанська комісія рекомендує розширити юрисдикцію ВСУ, щоб він відповідав своєму конституційному статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції». «Венеціанська комісія в чергове відзначила необхідність внесення змін до Конституції України. З метою приведення судової системи у відповідність до європейських стандартів має бути передбачено, що: утворення та ліквідація судів здійснюються не президентом України, а законом; потрібно виключити роль Верховної Ради у процесі обрання та звільнення суддів, потрібно змінити склад Вищої ради юстиції, забезпечивши, щоби більшість або принаймні істотна частина її членів були суддями, обраними самими суддями; має бути забезпечено, щоби суддівська недоторканність гарантувалася не Верховною Радою, а справді незалежним суддівським органом; випробувальний термін для першого призначення на посаду судді, якщо він вважається справді необхідним, має бути відносно коротким і становити, приміром, два роки».

Продовжуючи публічне обговорення теми «Судова реформа в Україні та світові стандарти незалежності судової влади» в рамках круглого столу, що відбувся 26-27 жовтня 2010 року в Києві в готелі «Редіссон», провідні міжнародні експерти, українські науковці, судді й інші фахівці в галузі права висловили свої думки відносно реформування судової системи України.

Посол Сполучених Штатів Америки в Україні Джон ТЕФФТ зазначив, що він сподівається, на те, що Верховна Рада України внесе зміни до Законів «Про судоустрій» та «Про статус суддів» відповідно до зауважень Венеціанської комісії. Також пан посол заявив:«Ми передивилися Закони і вважаємо, що це дійсно крок вперед. Сподіваємося, що ті зауваження, які були зроблені Венеціанською комісією і Радою Європи, Верховна Рада все-таки врахує і внесе відповідні зміни». Акцентуючи увагу на недоліках законів, посол згадав проблеми підвищеної ролі Вищої ради юстиції і обмеження статусу Верховного Суду України.

Разом з тим Представник Генерального Секретаря Ради Європи в Україні з координації програм співробітництва з Україною Оке Петерсен відзначив, що Закон має і позитивні зрушення, це є залишення в минулому практики «зловживання права на апеляцію».

Голова Вищої ради юстиції України Володимир Колесниченко згадав про недоліки Закону з посиланням на висновки Венеціанської комісії, разом з тим зазначив, що на сьогоднішній день ми маємо практику, коли в апеляційній і касаційній інстанції задоволено 2,5 % апеляцій і касацій від загальної кількості прийнятих до розгляду апеляційними і касаційними судами, що значно мало і суттєво відрізняється від світової практики. Також пан Колесниченко згадав, що Вищою радою юстиції створено робочу групу для приведення національного законодавства відповідно до висновків Венеціанської комісії.

На бік користі і переваг Законів висловили свою думку і Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Ігор Самсін, заступник Міністра юстиції України Юрій Притика. Наталія Петрова, заступник керівника проекту USAID «Україна верховенство права», наголосила: «Конституція позбавлена права на справедливий суд», оскільки в тому вигляді, в якому це право зазначено в Конвенції захисту прав людини і основних свобод не відображено в Конституції України».

Суддя Вільям Даффі, Федеральний окружний суд США, Північний округ штату Джорджія заявив:«Новий закон робить симбіоз між гілками влади», а «механізм призначення суддів досконаліший ніж в США», в Законі «просліджується механізм притягнення до відповідальності суддів», але в той же час серед недоліків зазначив «що в Законі не дуже чітко прописано підстави для звільнення суддів», також суддя висловив переконання, що «суддя не має права спілкуватись зі стороною справи без участі другої, навіть в неробочій атмосфері за межами суду».

Суддя федеральний суду претензій США Богдан Футей в цілому схвалив Закони і наголошував на їх користі і позитивних моментах («Тестування під відеонаглядом кандидатів в судді», «система автоматичного розподілу справ між суддями»). Він також поділився досвідом роботи суддів в США про таке: «судова адміністрація в США – незалежний орган, а не так, як було в Україні – належала до юстиції», «загальний бюджет фінансування суддів в Америці складає судова адміністрація», «Сенатор хоче знати, чим займається суддя, тому мені потрібно буде скласти звіт свого перебування в Україні, в якому зазначити навіть, хто заплатив за дорогу і моє перебування в Україні, і це нормально», «будь-хто має подати скаргу до вищої кваліфікаційної комісії», «дуже важлива політична нейтральність, закон не дозволяє бути членами партії або профспілок, суддя може це робити, але на цей час повинен скласти повноваження судді», «в українського судді забагато імунітету, це не в дусі принципу верховенства права, імунітет не повинен виходити за межі повноваження судді», а також додав критики до українського законодавства: «президент не має права ліквідувати суди», «не зважаючи на конституційні норми, не сформований суд присяжних і не робиться в цьому напрямі жодних кроків. Якби в США таке було, щоб в Конституції було зазначено і не виконувалось, були б проблеми», «також є проблема невиконання рішень національних судів, що приходиться звертатись до Европейського Суду».

Роман Куйбіда, к.ю.н, заступник Голови Правління Центру політико-правових реформ, вказав на такі фактори: «не існує конкурсу для суддів на обрання на вищу посаду», «масова відставка суддів пов’язана з висловленням незгоди з тим, в яких умовах зараз перебуватимуть судді».

З критикою в бік Закону «Про судоустрій» висловився суддя Верховного Суду Гусак М.Б.: «реформування вдалось до погіршення ситуації, тому що з прийняттям Закону не можна звернутися до Верховного Суду України з питаннями, пов’язаними з неоднаковим застосуванням закону, бо у ВСУ не має повноважень», «ВСУ не має повноважень приймати остаточного рішення по справі», «відбулися певні підміни понять», «Закон потребує оперативних змін – це неофіційна позиція ВСУ».

Роман Романов, директор програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження» вказав на недоліки Закону про судоустрій, а саме: «Вища рада юстиції може витребувати матеріали справи, яка розглядається судом, що з огляду справедливості судового процесу є неприпустимим». Також Роман Романов висловив сподівання, що реформи триватимуть і в подальшому, а також зазначив: «має бути система контролю видатків суддів», «проблема в тому, що дискусії виникають постфактум, а не до прийняття рішень».

Мері Ноельс Пепіc, адвокат, експерт з судової реформи наголосила на європейському досвіді: «позитивна практика автоматизованої системи проходження справ, про справу відомо все, навіть де вона лежить, на чиєму столі і скільки вона там лежить», а разом «без процедури відповідальності і звільнення суддів не буде ефективним безстрокове призначення».

Микола Козюбра, суддя Конституційного суду України у відставці зазначив: «Реформа приречена без змін до Конституції», «Верховну Раду варто вилучити з процесу розробки змін до Конституції», «в Конституції варто закріпити незмінюваність суддів», «Вища рада юстиції не відповідає європейським нормам: її формування має відбуватися судовими представниками», «звільнення суддів має відбуватися з усуненням від цього процесу політичних сил, в тому числі і Президента», «в Конституції мають бути чітко визначені підстави звільнення суддів», «в Конституції має бути визначена адміністративна відповідальність суддів і щодо термінів їх призначення, також в Конституції має бути визначені повні строки розгляду справ – розумних термінів», «суди не можуть утворюватись Президентом», «Верховний Суд України перестає бути органом правосуддя, що суперечить чинній Конституції; ВСУ стає заручником спеціалізованих судів».

Станіслав Шевчук, д.ю.н., професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» акцентував увагу слухачів на тому, що «не можна судам приймати рішення всупереч практики Європейського Суду, це є справа за позовом депутата Бута до журналіста, де є оціночне судження а не образа». Також Станіслав Шевчук зазначив, що в судовій практиці не вірно застосовується поняття касація: «касація передбачає скасування діючих рішень, а має визначати правову позицію справи», «Верховний Суд України має узгоджувати єдність практики і мати не 20 чоловік, а 70», «Пленуми Верховного Суду – є прихованою правотворчістю, що треба заборонити».

Ігор Коліушко, Голова Правління Центру політико-правових реформ, вважає, що:«треба вносити зміни до Конституції щодо статусу Вищої ради юстиції та обсягу її повноважень», він наголосив:«Не можуть політичні сили приймати участь в призначенні, звільненні або обранні суддів». Ігор Коліушко також висловив наступні пропозиції: «Чи не доцільно об’єднати два суди цивільної і господарської юрисдикції?», «треба створити інститут мирових суддів».

Ростислав Герасимов, головний радник та помічник Голови Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України, вважає, що «в країні мають виконуватись не тільки рішення Венеціанської комісії, а й рішення Європейського Суду й інших міжнародних інституцій».

Віктор Шишкін, суддя Конституційного суду України, сказав стосовно судової реформи: «це взагалі не можна назвати реформою, бо реформа – це є кардинальні зміни, а це подмарафечивание того, що відбулось раніше». Також суддя зазначив: «Вища рада юстиції має тільки ті повноваження, які зазначені в Конституції, про це говорить рішення Конституційного суду щодо повноважень Президента, проголошене в 2002 році». Щодо справедливості і виправдовувальних рішень Віктор Шишкін зазначив:«корпоративний інстинкт суддів, який не дає можливості виконувати свої повноваження».

Василь Гуменюк, суддя Верховного Суду України наголосив, що в зв’язку з прийняттям Закону ВСУ опинився в незручному становищі: «виникають питання неможливості вирішення справ, які надійшли в порядку виключного провадження, оскільки в перехідному положенні Закону у ВСУ не має повноважень розглядати ці справи», і що «ВСУ поставлений нижче спеціалізованих судів, а для того, щоб виступати в якості експерта, треба більш чіткіше виписати повноваження».

Ігор Головань, адвокат, керуючий партнер адвокатської фірми «Головань і партнери», виступив зі своїми пропозиціями: «всі витрати на сплату правової допомоги має відшкодовувати сторона правопорушника», бо на сьогоднішній день «кожний виграний процес завдає збитків переможцю».

Микола Сорочинський, к.ю.н., юрист юридичної фірми «Астерс», зазначив: «передбачуваність, послідовність рішень судів має пріоритетне значення з огляду на роботу Європейського Суду, новий закон робить певний крок до визнання практики Європейського Суду».

Максим Копейчиков, адвокат, юридична фірма «Ілляшев та Партнери», зазначив: «з прийняттям нововведень, які захищали декларативно права і свободи, так ситуація є незмінною а всі зміни процедурні».

Як повідомило УНІАН, Голова Верховного Суду України Василь ОНОПЕНКО вважає, що Верховна Рада України має бути позбавлена повноважень призначати суддів на посади безстроково. Про це В.ОНОПЕНКО заявив на прес-конференції у Києві, відповідаючи на питання журналістів: «Абсолютно погоджуюсь. Абсолютно. Тому що питання призначення суддів є абсолютно заполітизованою проблемою. А там, де є заполітизованість, це неправильно. Це не зовсім відповідає верховенству права».

Крім того, на думку В.ОНОПЕНКА, такі призначення може здійснювати і Вища рада юстиції, але за умови, якщо у її складі буде 50% плюс один суддя, що призначатимуться З’їздом суддів України.

А ось і перші наслідки ухвалення Закону: Верховний Суд України буде позиватися проти Кабінету Міністрів України: http://khpg.org/index.php?id=1288308426 У Верховному Суді України вважають незаконним рішення уряду від 26 жовтня про передачу у користування Вищому спеціалізованому суду з розгляду цивільних і кримінальних справ двох приміщень ВСУ на вул. Пилипа Орлика, 4 і 4а і оскаржуватимуть це в Окружному адміністративному суді Києва. «Цим рішенням закладається серйозний конфлікт між Верховним Судом і Вищим спеціалізованим судом. Конфлікт закладається і між Верховним Судом і Кабінетом міністрів України… На мій погляд, це є першою ознакою того, що держава в особі уряду не збирається виконувати рішення Венеціанської комісії, яка рекомендувала повернути Верховному Суду його повноваження», – зазначив В. Онопенко. При цьому він наголосив, що досі в історії України ще не було такого випадку. «Але й такого ще не було, щоб у Верховного Суду у незаконний спосіб серед білого дня відбирали приміщення», – сказав він. «Такий позов вже підготовлений, і він буде поданий до Окружного адміністративного суду м. Києва», – запевнив голова ВСУ.

Що ж говорити про простих громадян? Якщо найвищій судовий орган країни змушений виборювати свої права в суді, то хіба зможе людина, права якої порушені, захиститися від безладу і зловживань чиновників?

Наприклад, в межах досліджень, які проводить Харківська правозахисна група разом з науковцями Харківського Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН, дійшли висновку, що засуджені, які відбувають покарання в установах Державного департаменту України з питань виконання покарання, позбавлені можливості реалізувати своє конституційне право на оскарження в суді дій або бездіяльності посадових осіб виправних закладів. Оскільки судова практика у таких справах свідчить про різне застосування судами КАСУ. Враховуючи положення нового Закону, Вищий Адміністративний Суд в разі виявлення ним неоднакового застосування закону має дати розпорядження Верховному Суду України і той таки приведе судову практику до належного розуміння.

Так чи можна вважати, що український суд на сьогоднішній день реально захищає інтереси кожного українця ? Питання риторичне.

Підготував Андрій Діденко

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори