пошук  
версія для друку
21.02.2011

Права людини в Україні 2009–2010. I. Право на життя

   

[1]

 1.Захист життя осіб, що перебувають під контролем держави

Держава є відповідальною за життя осіб, котрі перебувають під її контролем, наприклад, у місцях позбавлення волі чи тимчасового затримання, збройних силах, державних лікарнях (особливо в місцях примусового лікування) тощо.

Істотною проблемою є численні порушення права на життя в місцях позбавлення волі чи тимчасового затримання особи (ІТТ, СІЗО, установи виконання покарань тощо). Жахливі умови перебування, часто практично відсутнє чи неефективне медичне лікування призводить до смерті людей.

Яскравим прикладом ненадання адекватної медичної допомоги є справа Томаза Кардави:

10 жовтня 2008 року Кардава Томаз Чічікович прибув у Київське СІЗО. В момент поміщення СІЗО був встановлений діагноз «закрита черепно-мозкова травма: забиття головного мозку з формуванням осередка в правій лобовій долі. Перелам 10 ребра зліва. Забиття внутрішніх органів. Забиття нирок. Гематома прямої кишки. Хронічний геморой у стадії ремісії. Хронічний персистуючий гепатит С».

Під час тримання під вартою Кардава Т.Ч. неодноразово звертався зі скаргами на стан здоровя та проханнями надати медичну допомогу. Після проведення консультацій лікарями був встановлений діагноз «ішемічна хвороба серця: атеросклеротичний  кардіосклероз і склероз, гіпертонічна хвороба 2 ст., кризовий перебіг. Недостатність кровопостачання 0-1 ст. Дисциркуляторна енцефалопатія. Наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми. Шийний остеохандроз. Міопія середнього ступеню. Хронічний гепатит в стадії загострення». 

1 квітня 2010 року Кардаві Т.Ч. після огляду був встановлений діагноз «змішаний цироз печінки, активна фаза, прогресуючий перебіг. Гепато-цилюрарна недостатність. Портальна гипертензія. Явище гіперспленізму. Хронічний пієлонефрит. Хронічний холецистит».

Протягом всього цього часу Кардаві Т.Ч. не була надана адекватна медична допомога. Стан його здоровя постійно погіршувався, він страждав від болю. Під час останніх судових засідань він не міг сидіти чи стояти, лежав на підлозі. Він та його адвокат подавали до Шевченківського районного суду клопотання про звільнення його з-під варти або направлення його до медичної установи, де йому зможуть надати необхідну медичну допомогу. Клопотання були відхилені судом.

31 березня 2010 року адвокат Кардави звернувся до Європейського Суду з проханням про застосування правила 39 та направлення Кардави в будь-яку лікарню м. Києва, де він зможе отримати невідкладну та необхідну медичну допомогу. Того ж дня Європейський Суд застосував правило 39, вказавши на необхідність перевірити, чи не потребує Кардава Т. відповідної медичної допомоги, та направити його в медичну установу.

1 квітня 2010 року Кардава був направлений до Київської лікарні невідкладної допомоги. 2 квітня 2010 року лікар виписав ліки Кардаві на 3-4 дні, родичі хворого придбали ці ліки, у тому числі ін’єкції. Проте, коли родичі та адвокат Кардави 6 квітня відвідали його у лікарні, то з’ясували, що ліки з пакету не були використані, з 2 по 7 квітня лікар його не наглядав, тому що був відсутній, а посада чергового лікаря у відділенні для заарештованих не передбачена. Весь цей час Кардава утримувався в палаті в антисанітарних умовах разом з іншими хворими.

7 квітня 2010 року Кардава помер.

Процедура притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що мають відношення до побиття Т.Кардави, ще триває. Подана заява про порушення кримінальної справи відносно співробітників СІЗО.

Також слід звернути увагу на справу Ашаханова Х.Х., який помер в міжобласній лікарні для засуджених при Софіївській ВК № 45.

Ашаханов Х.Х., 1973 року народження, відбував покарання в Оріхівській виправній колонії № 88. Зі слів його співкамерників він знаходився в гарній фізичній формі, рідко скаржився на проблеми зі здоров’ям, намагався вести здоровий спосіб життя, не палив, щодня робив фізичні вправи. У вересні 2009 року Ашаханов Х.Х., зі слів його співкамерників та друзів, з якими він підтримував зв’язок, звернувся в медичну частину зі скаргами на нездужання, йому зробили дві ін’єкції невідомого медичного препарату. Після цього у Ашаханова зявилось постійне нездужання, зник апетит, після прийому їжі часто було блювотиння,   температура весь час трималась на рівні 37-37, 5 оС. Ашаханов Х.Х.  неодноразово звертався зі скаргами в медичну частину, наполягав провести огляд, призначити лікування. Огляд Ашаханова Х.Х. не був проведений, лікування не призначили.

З листопада 2010 року стан Ашаханова Х.Х., зі слів його співкамерників, сильно погіршився. Він не міг вставати з ліжка через сильну слабкість, страждав через нудоту та блювотиння, його постійно морозило, температура зростала до 40 градусів та вище. На прогулянки Ашаханов Х.Х. через поганий стан здоровя не виходив. Протягом двох місяців він, зі слів його співкамерників, втратив у вазі приблизно 20 кг. В той час, коли він був спроможний піднятися з ліжка, звертався зі скаргами до медичної частини. Йому одноразово давали пігулки (анальгін або димедрол), що знижували температуру на дуже короткий час. Декілька разів його поміщали до медичної частини, кожного разу на період не більше 5 днів. Постійного лікування та взагалі будь-якого обстеження не було. В той час, коли Ашаханов Х.Х не був в змозі піднятися з ліжка та звернутися за допомогою до фельдшера, йому зовсім не надавалась медична допомога, оскільки охорона не реагувала на його скарги, а просто звільняла від щоденних перевірок, дозволяючи не вставати з ліжка.

19 січня 2010 року пана Ашаханова було поміщено до міжобласної лікарні для засуджених при Дніпропетровському СІЗО з діагнозом: «ВІЛ-інфекція з різко вираженою імуносупресією. Клінічна стадія IV», там він знаходився до 22 січня 2010 року.

Лише 13 лютого 2010 року його було переведено до міжобласної лікарні для засуджених при Софіївській ВК № 45, де він помер 26 березня 2010 року.

Під час розтину було встановлено, що в нього майже повністю відсутній підшкіряний жир, що свідчить про повне виснаження організму».

 

В 2010 році почастішати випадки смерті осіб в міліції за нез’ясованих обставин.[2]

Яскравим прикладом є справа Ігоря Індила, який помер в районному відділенні міліції Шевченківського району міста Києва 19 травня 2010 року. Згідно інформації ТСН Уповноважена Верховної ради з прав людини Нінa Карпачова назвала цей випадок вбивством.[3]

Відповідно до Акту судово-гістологічного дослідження №927 від 20.05.2010 р.:

«Смерть Індила І.І. 1990 р.н. наступила від закритої черепно-мозкової травми з переломом костей склепіння та основи черепа, крововиливу під оболонку речовини головного мозку з розвитком стиснення, набряку та набухання головного мозку.»

Ще одна справа, яка стосуються смерті в міліції, є справа Дмитра Ящука, якого знайшли повішеним у Святошинському райвідділі міліції м. Києва. В цій справі рідним довгий час не давали оглянути тіло померлого та провести альтернативну судово-медичну експертизу.[4]

Загалом за інформацією ЗМІ в 2010 році в порівнянні з 2009 роком значно збільшилася кількість осіб, що померли в установах МВС. Так у 2009 році був зафіксований 21 смертний випадок в установах МВС, а на початок жовтня 2010 року була зафіксована вже 41 смерть[5]

Необхідно згадати про ситуацію з дотриманням права на життя в Збройних силах. Практично на рівні 2008 року залишилось число злочинів, пов`язаних з порушенням правил взаємовідносин між військовослужбовцями (121у 2009 роціпроти 118– у 2008)[6].

 

2. Здійснення державою заходів щодо охорони життя

Яскравим прикладом цього є події 2 червня 2010 року в Парку Горького в м. Харкові[7], коли присутні на місці події працівники міліції відмовилися зупиняти спилювання дерев, не дивлячись на пряму загрозу життю людини, в результаті чого спиляне дерево впало у крону дерева, на якому знаходився протестант[8].

На жаль, цей випадок не є поодиноким. Так, за інформацією ЗМІ[9], 25 вересня 2010 року в м. Харкові вболівальники місцевого футбольного клубу на очах працівників міліції закидали камінням автобус з гравцями команди-супротивника, проте міліція не зробила жодної спроби припинити напад, а лише спостерігала з відстані.

Усе ще зберігається високий рівень смертності населення, у тому числі дитячої. Зазначену проблему фахівці пов’язують в першу чергу з недостатнім рівнем фінансування медичних закладів та недостатньо якісною підготовкою лікарів та наголошують на необхідності реформування цієї сфери[10].

 Доволі часто у ЗМІ з’являються повідомлення про лікарські помилки[11]. Прикладом такої помилки є справа пані П.

28 березня 2009 року швидка допомога доставила пані П. до комунальної установи охорони здоров’я «Міський пологовий будинок №2» (далі – МПБ №2) через завчасне відходження околоплідних вод. Пані П. була оглянута на санітарному пропускному пункті лікарем, який усно ознайомив пані П. з її діагнозом: невірне розміщення плоду, випадіння ніжки плоду, завчасне відходження околоплідних вод. Невірне розміщення плоду є підставою для кесарського розтину.  Медичні співробітники МПБ №2 повідомили пані П. про план лікування, що передбачав здійснення операції «кесарський розтин» та почали підготовку до операції. Однак головний лікар усним розпорядженням по телефону наказала змінити план пологів, відмінити підготовку до здійснення операції та стимулювати пологи медичними препаратами при невірному розміщенні плоду після зливу околоплідних вод, порушивши діючі накази МОЗ з надання допомоги в таких випадках. Внаслідок зміни плану прийняття пологів у пані П. народилася дитина з пологовими травмами: перелам лівого плеча в середній третині, перинатальне гіпоксично-ішемічне враження центральної нервової системи.

 

3. Обов’язок держави забезпечити ефективне розслідування позбавлення життя

Обов’язок держави захищати право на життя передбачає, що у разі, коли людина була позбавлена життя, має здійснюватися офіційне розслідування. Таке розслідування має бути проведено невідкладно, незалежним та неупередженим органом, в такому розслідуванні мають здійснюватися всі розумні кроки для забезпечення доказів, які стосуються відповідного інциденту, тощо. 

Проте не завжди розслідування здійснюється належним чином, особливо в тих випадках, коли у вчиненні злочину підозрюються представники державних органів. 

Згідно зі статистичною інформацією прокуратури нерозкритими залишаються понад 165, 6 тис. злочинів, або майже кожен третій з числа вчинених у 2009 році. Загальна кількість нерозкритих злочинів, з урахуванням минулих років, становить 2 032 637, з яких 1 148 639 – тяжкі та особливо тяжкі, 6913 умисних вбивств і замахів та понад 17 тис. умисних тяжких тілесних ушкоджень.[12]

МВС приводить наступну статистику зареєстрованих та розкритих злочинів: 

Злочини, що спричинили смерть потерпілого у 2009 році[7]

 

Зареєстровано злочинів

Відсоток розкриття, %

    2008

2009

динаміка,
%

   2009

 

 

тяжких та особливо тяжких

119678

     15.9

     67.1

     61.0

 

Окремівиди злочинів

Умисне вбивство (та замах)

2707

     -8.5

     93.1

     93.3

 

Умисне тяжке тілесне ушкодження

що спричинило смерть потерпілого

1633

1118

     94.2

     93.6

 

 

 Злочини, що спричинили смерть потерпілого у першому півріччі 2010 року[1]

 

Зареєстровано злочинів

Відсоток розкриття,
%

торік

Поточнийрік

дина-міка, %

торік

Поточнийрік

 

тяжких та особливо тяжких

59064

82536

     39.7

     74.9

     69.4

Окремівиди злочинів

Умисне вбивство (та замах)

1317

1188

     -9.8

     93.5

     96.4

Умисне тяжке тілесне ушкодження

що спричинило смерть потерпілого

584

460

-21.2

     95.0

     96.7

Слід відмітити, що кількість зареєстрованих злочинів показує статистику тільки щодо відкритих кримінальних справ. Але не рідко такі справи можуть і не відкриватися, особливо у суперечливих випадках, чи коли є певна зацікавленість слідчих.

Так, 18 лютого 2010 року Генеральною прокуратурою України за фактом зловживання службовим становищем службовими особами прокуратури Вовчанського району та Вовчанського РВ ГУ МВС України в Харківській областібуло порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України. В постанові про порушення кримінальної справи було зазначено:

«… працівники прокуратури Вовчанського району та Вовчанського РВ ГУ МВС України в Харківській області, які приймали участь в огляді місця події, з метою приховування скоєного злочину – умисного вбивства невстановленого чоловіка, будучи службовими особами та використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, відчленували від вказаного трупа голову, на якій були виявлені сліди насильницької смерті та сховали її в одній з водойм м. Вовчанська».

Проведені прокурорами перевірки свідчать про негативну тенденцію щодо збільшення випадків приховування працівниками міліції злочинів від обліку у 2009 році, у тому числі тяжких та особливо тяжких, шляхом їх нереєстрації або незаконної відмови в порушенні кримінальних справ.

Прокурорами виявлено та поставлено на облік понад 18 тис. прихованих від обліку злочинів, понад 17 тис. з них – з одночасним скасуванням незаконних постанов про відмову в порушенні кримінальних справ. За результатами розслідування вже понад 5 тис. (5093) порушених кримінальних справ скеровано до суду, а значить особи, які скоїли злочини, встановлені, права потерпілих  поновлено.[15]

Окремо слід зазначити, що відповідно до національного законодавства без формального акту про порушення кримінальної справи неможливо провести повноцінне розслідування. 

Єдиним актом, що дозволяє розпочати кримінальне розслідування, є постанова про порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 98 КПК України), яка створює правові підстави для подальших процесуальних дій. Відповідно до законодавства України, тільки після порушення кримінальної справи можливо проводити слідчі та інші процесуальні дії. Проведення допитів, обшуків, виїмок, експертиз та інших слідчих дій до винесення постанови про порушення кримінальної справи закон не передбачає. До порушення кримінальної справи у вигляді виключення у невідкладних справах допускається проведення огляду місця події (ч. 2 ст. 190 КПК України), накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку з метою запобігти злочину (ч. 3 ст. 187 КПК України). 

Тому поширеною є ситуація, коли орган розслідування відмовляє в порушенні кримінальної справи, щоб не проводити розслідування. Особливо часто відмови в порушенні кримінальної справи відбуваються у випадках позбавлення життя працівником правоохоронного органу, смертей у лікарнях, смертей у наслідок ДТП, смертей у місцях позбавлення волі тощо. 

Пізніше зазначені відмови можуть скасовуватися судами, проте частіше це не впливає на ефективність розслідування, оскільки на початковому етапі не були зафіксовані докази. 

Дуже складною є процедура доступу жертв злочинів до матеріалів справи у разі відмови в порушенні кримінальної справи. Орган розслідування майже завжди відмовляє таким особам в ознайомленні з матеріалами справи, і єдиним способом для них залишається оскаржити постанову про відмову в порушенні справи до суду і вже там ознайомитися з матеріалами.

Також існує проблема з визнанням процесуального становища потерпілого у відкритих кримінальних справах. Особа взнається потерпілою від злочину лише за окремою постановою слідчого. 

Розслідування вже порушених кримінальних справ дуже часто проводиться повільно і неякісно.[16]

За інформацією прокуратури здебільшого оперативно-розшукові заходи, особливо щодо розкриття злочинів минулих років, проводяться повільно, на низькому професійному рівні, при їх проведенні допускаються суттєві порушення законодавства. Нерідко кримінальні справи порушуються несвоєчасно, першочергові слідчі дії у них проводяться неякісно. Поширення набули факти прийняття незаконних рішень про зупинення досудового слідства і закриття справ.[17]

Особливої уваги заслуговує розслідування смертей в місцях позбавлення волі, а також внаслідок застосування міліціонерами та іншими державними службовцями летальної сили. В зазначених справах в переважній кількості випадків початкове розслідування проводить причетний орган (адміністрація місця позбавлення волі, де померла особа або орган розслідування МВС, СБУ, тощо, працівником якого було застосовано летальну силу), який збирає докази вини або невинуватості своїх працівників, і тільки після цього передає зазначені матеріали до прокуратури. Фактично складається ситуація, коли прокуратура приймає рішення про порушення кримінальної справи або відмову в її порушенні виключно на підставі доказів, зібраних причетним органом, що не задовольняє вимозі незалежності.

Також існує проблема неналежного розслідування смертей внаслідок ДТП. Так у грудні 2010 року біля обласного управління внутрішніх справ в м. Миколаєві родичі загиблих в ДТП намагалися провести мітинг, звинувачуючи органи розслідування в бездіяльності, а саме в тому, що розслідування за фактами смерті їх близьких тривають роками та не передаються до суду[18].

У 2009-2010 роках Європейським судом було постановлено три рішення щодо порушення статті 2 Конвенції з прав людини, у яких констатовано неналежне розслідування випадків смерті. 

Так, у рішенні у справі Дудника (Dudnyk) проти України від 10 грудня 2009 року (№ 17985/04) Європейський суд визнав порушення статті 2 Конвенції в її процесуальному аспекті: 

30 травня 2000 року невстановлена особа спричинила ушкодження, що призвели до смерті сина заявника в коридорі гуртожитку Черкаського технологічного університету. 7 червня 2000 року була порушена кримінальна справа. Суд зазначив, що розслідування триває дотепер, оскільки особа злочинця не була встановлена. Уряд не надав до Суду детальної інформації про слідчі дії, що були здійснені за вказаною справою. На підставі наявних матеріалів Суд не мав змоги прийти до висновку, чи були заходи, вжиті національними органами за цією справою, всебічними та вичерпними. Окрім того, національні органи неодноразово відміняли рішення про припинення розслідування, вказуючи на те, які слідчі дії необхідно провести. Однак вказані інструкції не завжди виконувались. Окрім того, національні органи самі визнали, що вжиті заходи не були всебічними та повними.

В рішенні у справі Мироненка (Myronenko) проти України від 18 лютого 2010 року (№ 15938/02) було також встановлено порушення статті 2 Конвенції в процесуальному аспекті: 

10 липня 1998 року син заявника Ю.М. був знайдений мертвим у своєму домі. Слідчим були опитані родичі та друзі Ю.М. Було проведено розтин трупу, за результатами якого експерт встановив, що смерть Ю.М. настала від черепно-мозкової травми внаслідок падіння.

17 липня 1998 року слідчий відмовив у порушенні кримінальної справи.

5 жовтня 1998 року слідчий отримав інформацію, що напередодні ввечері, перед тим як було знайдено труп Ю.М., у нього в дома була вечірка, де  З. и K. сильно побили Ю.М.

Було проведено повторне медичне обстеження трупа Ю.М., що підтвердило результати попереднього.

У березні 1999 року розслідування знову було припинено внаслідок відсутності достатніх доказів причетності З. и K. до смерті Ю.М.

Надалі розслідування неодноразово поновлювалося через його неповноту та знову припинялося. Було проведено низку експертиз, протягом яких було встановлено, що Ю.М. помер від удару або ударів по голові твердим предметом, а не від падіння.

На думку Суду, ефективність розслідування була значною мірою знижена на його первинному етапі. Тоді не був проведений вичерпний перелік необхідних експертиз. Працівники міліції, що першими прибули на місце події, були допитані приблизно через півроку. Також Суд наголосив, що відмови у порушенні кримінальної справи неодноразово скасовувалися як незаконні.

В рішенні у справі Любові Єфименко (Lyubov Efimenko) проти України від 25 листопада 2010 року (№  75726/01) було також встановлено порушення статті 2 Конвенції в процесуальному аспекті: 

Син заявника, Е., помер на початку червня 1993 року від травм, отриманих у барі. Після проведення медичної експертизи, що встановила, що причиною смерті була низка серйозних травм голови, через два дні після інциденту, було порушено кримінальну справу та почалось розслідування. Пізніше також було розпочато розслідування за фактом крадіжки у пана Е. ювелірних виробів. В кінці липня слідчий звинуватив двох осіб, Д. и С., у заподіянні тілесних ушкоджень, що призвели до смерті, та оголосив вказаних осіб у загальнонаціональний розшук. По причині їх відсутності, в серпні 1993 року розслідування було призупинено. С. був заарештований в Російській Федерації на початку 1997 року, проте його відпустили через місяць, оскільки українські органи влади не подали запит щодо екстрадиції у встановлений термін.

У березні 2000 року другий підозрюваний, Д., був заарештований у Російській Федерації та екстрадований до України в липні того ж року. Він був звинувачений у нанесенні тілесних ушкоджень Е. Після допиту Д., що заперечував свою вину та стверджував, що він бачив, як Е. наносив побої іншій особі, та, після допиту інших свідків, що знаходились в барі тієї ночі, коли помер Е., міліція на початку серпня закрила кримінальну справу по причині нестачі доказів. Пані Єфименко повідомили про це рішення у вересні. В листопаді 2000 року прокурор відмінив вказане рішення, оскільки не всі докази були узяті до уваги, а також були виявлені невідповідності в свідченнях свідків. Протягом того ж місяця розслідування по відношенню до С. було знову відновлено, та в травні 2001 року він був екстрадований до України. Після того, як він та інші свідки були допитані, слідчі прийшли до висновку, що тілесні ушкодження Е. були нанесени третьою особою, В.Б., що померла раніше. У червні та липні 2001 року кримінальні справи по обвинуваченню С. и Д. були закриті. У вересні 2001 року прокуратура АРК повернула справу районному прокурору для проведення додаткового розслідування, посилаючись на низку процесуальних недоліків та на те, що взагалі не проводилось розслідування за фактом пограбування пана Е.

В період з 2002 року по 2004 рік кримінальна справа неодноразово закривалась та відкривалась знову, оскільки прокуратура АРК та суди вказували на недоліки в розслідуванні, а саме на те, що жодного разу не були усунені протиріччя в свідченнях підозрюваних, що не були проведені очні ставки між підозрюваними та свідками, а також на те, що низка свідків не була допитана стосовно питання, хто саме знаходився в барі у відповідний час. Пані Єфименко неодноразово скаржилась на нездатність органів розслідувати обставини смерті її сина. Розслідування справи триває до цього часу.

Суд встановив, що справа неодноразово поверталась на додаткове розслідування, тому що прокуратурою та судами було знайдено низку недоліків. Слідчі неякісно допитували свідків і підозрюваних, тому було необхідно проводити додатковий допит за тими ж запитаннями. Низка свідків, що мали змогу повідомити про події, так і не були допитані, тому що їх місцезнаходження було невідоме. Проте, не дивлячись на це, не було здійснено серйозних спроб встановити їх місцезнаходження.

У той час, коли національні суди встановили, що розслідування смерті Е. було проведено поверхово, ніяких дисциплінарних або інших заходів не було прийнято по відношенню до причетних осіб.

Суд дійшов висновку, що мало місце порушення статті 2 Конвенції в процесуальному аспекті.

 

4. Зникнення осіб

Україна не підписала Міжнародну конвенцію ООН щодо захисту всіх осіб від насильницького зникнення. Крім того, для набрання чинності цією конвенцією необхідно, щоб її ратифікувала ще одна країна-член ООН[19]

У цьому аспекті слід звернути увагу на резонансну справу 2010 року з приводу зникнення редактора харківської газети «Новий стиль». 

За інформацією, розміщеною на офіційному сайті МВС України: 

До Дзержинського райвідділу міліції міста Харкова 12 серпня о 22-30 звернулись родичі головного редактора інформаційної газети «Новий стиль» Кліментьєва Василя Петровича, 1943 року народження, із заявою про те, що минулого дня він пішов з дому та досі не повернувся.

В ході проведення перевірки працівниками міліції встановлено, що 11 серпня В.Кліментьєв виїхав з дому з невідомим чоловіком на автомобілі "БМВ", сріблястого кольору, у невідомому напрямку. 

Заява потерпілої сторони була зареєстрована відповідно до чинного законодавства. Працівниками міліції проведено комплекс оперативно-розшукових заходів. Оскільки протягом двох днів з моменту звернення не вдалося встановити місцезнаходження розшукуваного, 15 серпня 2010 року слідчим відділом Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області порушено кримінальну справу за ст. 115 КК України (навмисне вбивство).

Наразі проводиться весь комплекс слідчо-оперативних заходів, з метою встановлення місця знаходження зниклого без вісті, відпрацьовуються всі можливі версії зникнення, пов’язані як з виконанням журналістом професійних обов’язків, так й інші. 

Розслідування цієї кримінальної справи знаходиться на контролі Міністра внутрішніх справ А. Могильова.[20]

 Ще одна справа, яка стосується зникнення – це справа Манченка Віктора Володимировича:

Манченко В.В. з товаришем 19 липня 2010 року були затримані працівниками Вишгородського районного відділу міліції Київської області за скоєння адміністративного правопорушення. Після затримання пана Марченка живим не бачили.[21]

 

5. Рекомендації

1) Запровадити ефективні механізми розслідування смертей, особливо тих, що були викликані діями представників правоохоронних органів, а саме:

- законодавчо створити обов’язок порушувати кримінальну справу у будь-якому випадку смерті людини для того, щоб орган розслідування без невиправданих затримок міг зафіксувати необхідні докази, або навіть взагалі відмовитися від такої стадії кримінального розслідування, як порушення кримінальної справи;

- розробити детальні інструкції в яких зафіксувати мінімальний перелік слідчих дій, які мають бути проведені в кожному випадку смерті для того, щоб орган розслідування міг ставити питання про закриття кримінальної справи;

- регулярно проводити підготовку (перепідготовку) працівників органів розслідування для підвищення якості проведення ними слідчих дій;

- чітко окреслити в законодавстві і звести до мінімуму кількість підстав для оскарження постанови про порушення кримінальної справи, заборонити судам скасовувати зазначені постанови з формальних підстав.

- створити незалежний орган розслідування смертей осіб в місцях позбавлення волі, а також смертей осіб внаслідок застосування летальної сили працівниками державних органів.

2) Законодавчо зобов’язати орган розслідування з розумними інтервалами інформувати потерпілих та їх родичів про хід розслідування справи.

 3) Законодавчо закріпити можливість проведення незалежної судово-медичної експертизи для оцінки причин завдання смерті особі.

 4) Провести навчання працівників міліції, які задіяні для охорони громадського порядку під час проведення масових заходів. Притягати до відповідальності міліціонерів, що відмовляються припинити правопорушення, очевидцями якого вони є.

5) Прийняти Закон України «Про права пацієнтів», що буде забезпечувати правові гарантії дотримання прав пацієнтів на життя.

 6) Провести реформи в сфері охорони здоров’я з метою попередження зростання показників дитячої й малюкової смертності.

 7) Підписати та ратифікувати Міжнародну конвенцію щодо захисту всіх осіб від насильницького зникнення, прийняту 20 грудня 2006 року (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН A/RES/61/177).

 

=========

[1] Підготовлено Михайлом Тарахкалом, юристом Харківської правозахисної групи.

[2] Міліція з народом: чотири смерті і одна в лікарні/ http://helsinki.org.ua/index.php?id=1276772125; Після спілкування з міліцією чоловік повісився. МВС каже що катувань не було: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1282121533;

[3] Карпачова назвала смерть студента у київському відділку міліції вбивством. http://tsn.ua/ukrayina/karpachova-smert-studenta-u-kiyivskomu-viddilku-miliciyi-ce-vbivstvo.html

[4] В Киеве в райотделе милиции повесился 25-летний парень(http://ntn.ua/ru/news/society/2010/06/16/3965)

[5]Правозащитники: вдвое выросло число смертей задержанных милицией. http://www.unian.net/rus/news/news-410784.html  На кінець грудня кількість смертних випадків в установах МВС, інформація про які потрапила до публічної сфери, досягла 50-ти. 

[6] І Н Ф О Р М А Ц І Я /Про стан законності в державі за 2009 рік (відповідно до статті 2 Закону України «Про прокуратуру»)(http://www.gp.gov.ua/ua/vlada.html?_m=publications&_t=rec&id=36585). 

[7] http://glavnoe.ua/news/n51769

[8] На разгон мирного митинга в Харькове отправлены вооружённые наряды милиции(http://rus.newsru.ua/ukraine/02jun2010/kharkiv.html). 

[9] Милицию заинтересовало нападение на автобусы ФК "Шахтер" в Харькове (http://unian.net/rus/news/news-397790.html); В Харькове разбили автобусы болельщиков «Шахтера». Правоохранители повели себя странно (http://donetsk.proua.com/news/2010/09/27/093011.html). 

[10] Стан медицини в Україні потребує негайного покращення. Якщо найближчим часом не буде звернута увага держави до медицини, то тоді будуть дуже погані наслідки(http://www.radioera.com.ua/eranews/?idArticle=16904); Українська медицина. Чи є перспектива побачити світло в кінці тунелю? (http://www.privatmed.in.ua/viewtopic.php?p=1965&sid=2e1430303aed2e466ae1c1dce7d83eda  

[11] «Лікарі вбили її своєю недбалістю» http://www.molbuk.com/vnomer/kriminal/30083-likari-vbili-yiyi-svoyeju-nedbalistju.html

[12] НФОРМАЦІЯ /Про стан законності в державі за 2009 рік (відповідно до статті 2 Закону України «Про прокуратуру»)http://www.gp.gov.ua/ua/vlada.html?_m=publications&_t=rec&id=36585

[13] тан та структура злочинності в Україні (2008 - 2009 р.р.)http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/control/main/uk/publish/article/233004

[14] тан та структура злочинності в Україні (2010 - I півріччя)http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/control/main/uk/publish/article/233004

[15] НФОРМАЦІЯ /Про стан законності в державі за 2009 рік (відповідно до статті 2 Закону України «Про прокуратуру»)http://www.gp.gov.ua/ua/vlada.html?_m=publications&_t=rec&id=36585

[16] ongadze v. Ukraine, no. 34056/02 (Sect. 2), ECHR 2005-XI – (8.11.05); Muravskaya v. Ukraine, no. 249/03 (Sect. 5) (Eng) – (13.11.08). 

[17] НФОРМАЦІЯ /Про стан законності в державі за 2009 рік (відповідно до статті 2 Закону України «Про прокуратуру»)http://www.gp.gov.ua/ua/vlada.html?_m=publications&_t=rec&id=36585

[18] ак менты разгоняли митинг матерей в Николаеве. http://www.obozrevatel.com/news/2010/12/2/407147.htm  / В Николаеве милиция разогнала митинг возле областного управления внутренних дел http://1tv.com.ua/ru/news/2010/12/01/2717

[19] ttp://treaties.un.org/Pages/ViewDetails.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=IV-16&chapter=4&lang=en

[20] ttp://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/391677?search_param=%D0%BA%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8C%D1%94%D0%B2&searchForum=1&searchDocarch=1&searchPublishing=1

[21] ід Києвом чоловік потрапив до міліції і безслідно зник./ http://tsn.ua/ukrayina/pid-kiyevom-cholovik-potrapiv-do-miliciyi-i-bezslidno-znik.html

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори