пошук  
версія для друку
21.02.2011

Права людини в Україні 2009–2010. II. Захист від катувань та інших видів поганого поводження

   

 

[1]

1. Зміна редакції статті 127 Кримінального кодексу України

Законом України від 5 листопада 2009 року було внесено зміни до статті 127 Кримінального кодексу.

Зміни до частини другої цієї статті можна побачити з порівняльної таблиці:

У редакції Закону
від 05.11.2009 р. N 707-VI

У редакції Закону
 України від 15.04.2008 р. N 270-VI

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Відтак, з тексту статті зникає спеціальний суб’єкт злочину – службова особа, а разом з ним й сутність кваліфікації та значення терміну «катування», визначеному в першій статті Конвенції проти катувань. Видається, що державна посадова особа, наприклад міліціонер, використовуючи свої власні повноваження, наприклад доставляння до райвідділу таабо застосування наручників чи прийомів рукопашного бою, не будуть нести більш сурове покарання ніж звичайна людина – суб’єкт злочину за статтею 127 КК України.

Таким чином, чинна редакція статті не відповідає вимогам статтей 1-4 Конвенції ООН проти катувань, проте не надає жодних гарантій від свавілля посадової особи, зокрема, щодо застосування катувань або ігнорування при їх застосуванні іншими.

Натомість, в статті з’явилась кваліфікація «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості», яка є частковою деталізацією терміну «дискримінація», введеному в першу частину статті 127 КК України в 2008 році.

Таким чином, чинна редакція статті впроваджує додаткові підстави для можливої корупції, оскільки від кваліфікації за частиною 1 – «…з метою…дискримінації», чи за частиною 2 – «з мотивіврасової, національної чи релігійної нетерпимості» залежатиме різниця в санкціях, які суттєво відрізняються – до 5-ти років та до 10 років позбавлення волі відповідно.

Слід підкреслити, що, намагаючись удосконалити національне законодавство в сфері жорстокого поводження, законодавець припускається все більш серйозних помилок, які можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

Рішення, наявні у Судовому реєстрі, свідчать, що стаття 127 застосовується головним чином до загальних суб’єктів, тобто до вчинення злочину неслужбовою особою (див. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3556577, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5032766, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9863591, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12075700, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1516863, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7347533).

У Судовому реєстрі є лише одне рішення, у якому містяться відомості про справу, де стаття 127 була застосована до працівників міліції. 29 вересня 2008 рокуапеляційним судомХерсонської області було засуджено кількох працівників міліції за вчинення, серед іншого, катування за наступних обставин.

Дільничний інспектор та начальник відділення дільничних інспекторів Білозерського райвідділу міліції Херсонської області 13 серпня 2005 року приблизно о 21 годині прийшли до будинку потерпілого, розташованого в селі Дар’ївці Білозерського району Херсонської області, з метою перевірити причетність останнього до крадіжки майна з кафе «Затишок». Після цього вони затримали потерпілого та доставили в Білозерський райвідділ міліції, де затримали нібито за злісну непокору та помістили в камеру для адміністративно-затриманих осіб. Наступного дня об 11 годині 40 хвилин дільничний інспектор завів потерпілого до кабінету дільничних інспекторів. Присутній у кабінеті інший дільничний інспектор  з метою примусити дати визнавальні пояснення став катувати потерпілого. Він ударив його декілька разів руками та ногами по тулубу, потім скував руки кайданками. Взяв предмет, схожий на нунчаки, й завдав не менше 22 ударів по тулубу, верхніх та нижніх кінцівках, якими спричинив сильну фізичну біль, моральні страждання та тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння у вигляді множинних синців із утворенням глибоких м’язових гематом та странгуляційних борозен на руках. Внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень потерпілий 15 серпня 2005 року помер у лікарні.

Але 14 квітня 2009 року вирок був скасований Верховним Судом України і справа в частині звинувачення у катуванні була направлена на новий судовий розгляд. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3835898). Подальших рішень за цією справою судовий реєстр не містить.

 

2. Поширеність катувань

Проблема застосування катувань в 2009-2010 роках залишається актуальною. Причини, які викликають катування, залишаються тими ж, що були зазначені у річних Доповідях 2004-2008 років[2].

За оцінками Харківського інституту соціальних досліджень від 100 до 120 тисяч осіб потерпають від тортур в органах внутрішніх справ.[3]Жертвами незаконного насильства в органах внутрішніх справ стали від 780 до 790 тисяч осіб (для порівняння цей покажчик у 2004 року становив більше 1 млн. осіб, а в 2009 р. – 604 тис. осіб[4]). Це означає, що у 2010 році кожні 40 секунд якась людина зазнавала незаконно насильства з боку працівників міліції. Проте прокуратура не визнає такого масштабу незаконного застосування сили органами внутрішніх справ. Так, перший заступник прокурора Харківської області Олександр Кирилюк повідомив на брифінгу[5], що впродовж 2010 року до органів прокуратури Харківської області надійшло більше 230 заяв про застосування до підслідних недозволених методів слідства чи дізнання, і «у 213 випадках було прийняте рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Тільки за трьома фактами органами прокуратури були порушені справи». На думку Кирилюка, заяви про тортури в правоохоронних органах спрямовані в основному на те, щоб змусити суд та органи досудового слідства засумніватися у винуватості підслідного. А на нашу думку, прокуратура з різних причин, про які багато сказано у попередніх доповідях 2004-2008 рр., не хоче розслідувати злочини з боку органів внутрішніз справ.

Повідомлення про погане поводження з боку міліції продовжують надходити до громадських організацій. Мережею громадських приймалень УГСПЛ за 2009 рік зареєстровано 202 скарги, а за 9 місяців 2010 року – 166 скарг на різні форми поганого поводження. Наведемо кілька прикладів.

А. Побиття ув’язнених та засуджених

12 січня 2009 року після прибуття ув’язнених етапом із Дніпропетровського СІЗО № 3 для участі в судових засіданнях та слідчих діях людей кілька годин тримали в холодних автомобілях на вулиці, після чого відбулося масове їх побиття із застосуванням спецзасобів. Як наслідок, тілесні ушкодження отримали 18 осіб. Обласна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом заподіяння тілесних ушкоджень особам, які знаходяться в ІТТ Нікопольського міськвідділу ГУМВС[6].

В жовтні 2009 року вичерпавши можливі правові засоби захисту, адвокати ув’язненого Юрія Бекетова звернулися до Європейського суду з прав людини. 30 жовтня голова палати, якій було передано справу, в пріоритетному поданні постановив, щоб «органи влади України забезпечили негайне переведення заявника до лікарні або іншого лікувального закладу, де він буде мати можливість отримати лікування, якого потребує». Однак, за інформацією адвокатів, Бекетов навіть після цього не був негайно госпіталізований[7].

10 листопада 2009 року до громадської приймальні Центру правових та політичних досліджень «СІМ» звернулися родичі засудженого Віталія Возняка з проханням про надання йому юридичної допомоги, оскільки їм стало відомо, що під час етапування до місця відбування покарання його було побито в Луцькому СІЗО. Родичі стверджували про значну кількість ушкоджень, отриманих Віталієм, зокрема, йшлося про численні синці та переломи пальців обох рук.

1 липня 2010 року Європейський суд з прав людини прийняв рішення про масове побиття засуджених в Ізяславській колонії № 58[8]. Він визнав, крім іншого, що заявники були жорстоко побиті під час навчання спеціального підрозділу Департаменту виконання покарань та після цього не отримували медичної допомоги[9]. І саме у день оприлюднення рішення Європейського суду за жахливими подіями у Замковій колонії стали відомі нові факти знущань над ув’язненими. Той же сценарій, але тепер мова йде про масове побиття засуджених в установі виконання покарань № 1 у м. Вінниці. За повідомленням Вінницької правозахисної групи (ВПГ) причиною знущань над засудженими стала відмова багатьох з них залишати камери для виїзду на судові засідання[10].

Б. Жорстоке поводження та катування затриманих  в міліції

27 липня 2009 року проти п’ятьох співробітників Деснянського райвідділу міліції м. Чернігова, які причетні до побиття Григорія Атрощенка, було порушено кримінальну справу за ст. 365 (перевищення влади або службових повноважень) та ст. 366 (службове підроблення) КК України. Працівників міліції звинувачують у тому, що вони застосовували до хлопця катування з метою отримання зізнань в крадіжці мобільного телефону[11].

25 лютого 2010 року близько 22.00 в районі Привокзальної площі Києва хлопець став жертвою нападу невідомих йому осіб. Йому було завдано два проникаючі ножові поранення: черевної порожнини (з пораненням печінки) та попереку.

Не минуло й тижня перебування потерпілого поза стінами лікарні, як працівники Залізничного райвідділу міліції вирішили форсувати розкриття зареєстрованого у них тяжкого кримінального злочину. Його привезли у Залізничний райвідділ міліції, де розпочали розмову з ляпасу в лице. В одному з кабінетів на третьому поверсі райвідділу його протримали до ранку, мотивуючи тим, що так порадив зробити слідчий, який розслідує справу. Увесь цей час працівники райвідділу били хлопця кулаками в голову, в лице, копали по ногах (один із них, оглянувши ще свіжі рани хлопця, порадив не копати в живіт, бо той зовсім «клякне»), знущалися, ображали та залякували. Незаконно протримавши 1, 5 доби в райвідділі, хлопця відпустили додому. При цьому міліціонери наголосили, що це не остання їх «неформальна зустріч». «Якщо вони (винуватці злочину) тебе не доріжуть, то ми самі тебе вб’ємо», – пригрозили хлопцеві на прощання[12].

Особливо слід виділити справу Якова Строгана, який заявив про те, що у серпні 2010 року його викрали працівники Київського райвідділу міліції м. Харкова, жорстоко катували та протягом кількох днів тримали у незареєстрованому місці (невідомій квартирі), вимагаючи у його дружини хабар. Оскільки ніякого розслідування з боку прокуратури за його заявою не відбувалося, Яків оприлюднив ці факти через ЗМІ та на слуханнях у Комітеті Верховної Ради 1 грудня 2010 року. Після цього справа щодо побутової бійки була перекваліфікована у замах на вбивство, а Строган був затриманий. Наступного дня він був доставлений до суду з видимими тілесними ушкодженнями та у поганому стані здоров’я. Оскільки працівникам міліції було відомо про увагу ЗМІ до цієї історії, відсутність жодних намагань навіть приховати сліди поганого поводження можна розцінювати як відверту демонстрацію сили та безкарності, адресовану усім дійсним або потенційним жертвам катувань.

Більше інформації про випадки застосування катувань та незаконного насильства у 2010 році можна знайти за посиланням http://maidan.org.ua/special/pk/

 

3. Розслідування скарг на погане поводження

У травні 2009 року міліціонерів, які у грудні 2005 року побили до смерті харків`янина Олега Дунича, засудили на 6 і 9 років. Міська прокуратура, що розслідувала справу, пред`явила звинувачення трьом офіцерам в 2007 році. Обставини справи детально подані у доповіді 2005 року[13].

В червні 2010 року Апеляційний суд Харківської області визнав колишнього міліціонера Вовчанського РВ Харківської області Тімофєєва винним у перевищенні службових повноважень, яке супроводжувалося насильством та ображало особисту гідність неповнолітнього Олександра Скрипника (ч. 2 статті 365 КК України). Суд призначив мінімальне покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки із позбавленням права обіймати певні посади, проте звільнив засудженого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком в 2 роки. Суд призначив Олександру 15 000 гривень в якості компенсації за понесену моральну шкоду.

Проте випадків доведення до покарання судом працівників міліції, винних у незаконному застосовуванні сили, дуже мало. Розслідування випадків катувань та поганого поводження з боку міліції залишається загалом неефективним. Все частіше Європейський суд встановлює порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції в частині неефективності розслідування.

У справі Вергельського проти України (№ 19312/06, 12 березня 2009 року) на момент визнання Судом порушення процесуальної частини статті 3 Конвенції розслідування скарг заявника на погане поводження все ще не були закінчені.

У справі Дрозда проти України (№ 12174/03, 30 липня 2009 року) Суд визнав, що розслідування скарг заявника було неефективним.

У справі Лопатіна та Медведського проти України (№№ 2278/03; 6222/03, 20 травня 2010 року) Суд визнав, що слідство було нездатне розібратися в невідповідностях версій у справі, зазначивши про неспроможність допитати всіх необхідних свідків.

У справі Лотарєва проти України (№ 29447/04, 8 квітня 2010 року) Суд визнав, що державні органи влади не виконали свого обов’язку провести ефективне розслідування як це передбачено положеннями статті 3 Конвенції.

У справі Олександра Михайловича Захаркіна проти України (№ 1727/04, 24 червня 2010 року) Суд констатував неспроможність органів слідства виконати вказівки суду та довести розслідування до логічного завершення.

Аналогічні порушення були встановлені у справах Давидова та інших проти України (№№ 17674/02, 39081/02, 1 липня 2010 року), Логвиненка проти України (№ 13448/07, 14 жовтня 2010 року), Петухова проти України (№ 43374/02, 21 жовтня 2010), Ковальчука проти України (№ 21958/05, 4 листопада 2010 року), Самардака проти України (№ 43109/05, 4 листопада 2010 року)

До проблем, що зумовлюють неефективність розслідування скарг на катування та інші форми жорстокого поводження, які висвітлювалися у доповідях «Права людини в Україні» у 2004-2008 рр., останнім часом все більшого поширення набула практика використання оскарження постанови про порушення кримінальної справи. За допомогою цієї тактики працівники міліції, можлива причетність яких стає предметом розслідування, можуть в кращому випадку загальмувати розслідування на кілька місяців, а у гіршому – взагалі його унеможливити.

Деякі з осіб, які, за словами потерпілих, були причетні до катувань, до цього часу працюютьу правоохоронних органах й успішно просуваються службовими сходинками. Наприклад, один із працівників міліції, якого визнав суд винним у катуванні пана Савіна, й досі працює в міліції. Прокуратури різного рівня розслідували скаргу пана Савіна на катування майже 10 років, а коли залишилось декілька місяців, передали на розгляд суду, який закрив справу через сплив строку притягнення міліціонера до кримінальної відповідальності.

Цей приклад створює атмосферу безкарності та демонструє толерантне відношення органів прокуратури до методів отримання зізнань через катування та приниження людської гідності.

 

4. Соціологічні дослідження 2009 р.[14]

А. Динаміка та масштаби незаконного насильства в органах внутрішніх справ

Харківська правозахисна група разом з Міністерством внутрішніх справ України та Харківським інститутом соціальних досліджень провели моніторинг розповсюдженості незаконного насильства в органах внутрішніх справ України.

Соціальні дослідження в 2009 році, які проводились  в декількох регіонах України – Київській, Дніпропетровській, Полтавській, Харківській областях та АР Крим, було порівняно з аналогічними дослідженнями в 2004 році.

В ході дослідження будо проведено масові опитування населення (3000 респондентів за випадковою вибіркою); працівників міліції (600 респондентів за квотною вибіркою) та ув’язнених (200 респондентів за випадковою вибіркою).

Дані опитувань було доповнено якісними методами. Було проведено 45 інтерв’ю (з жертвами насильства, експертами, працівниками міліції); 16 фокус-груп (з експертами, працівниками міліції).

Порівняння даних показує, що в період з 2004 року відбулося зниження кількості осіб, що страждають від побоїв та заподіяння тілесних  ушкоджень в ході затримання на 400 тис. осіб. Проте, оціночна кількість таких осіб все ще становить більше 600 тис. осіб за рік.

Які види незаконного фізичного насильства застосовувались до вас при затриманні та доставлянні до відділення міліції протягом останнього року?

 

 

2004

2009

% респондентів

Оціночна кількість потерпілих

% респондентів

Оціночна кількість потерпілих

Заподіяння побоїв, тілесних ушкоджень

2, 73

1 026 616

1, 6

604 433

Тривале тримання під вартою в місцях непристосованих для цього

Дані відсутні

Дані відсутні

0, 9

339 993

Дані говорять про намічені тенденції зміщення фактів незаконного насильства зі стадії затримання на слідство. В суспільстві, в якому робота міліції постійно обговорюється, насильство стає більш латентним. Тепер працівники міліції віддають перевагу застосуванню незаконного насильства більш потаємно за допомогою психологічного насильства. Проблемою залишається відсутність доступу до адвоката та лікаря.

Дані дослідження вказують на приріст осіб, постраждалих від побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень, оціночна кількість яких складає приблизно 491 тис. в рік. Виявлено приріст постраждалих від катувань, мордувань, яким на протязі року піддано 113 тис. осіб. Загалом оціночна кількість потерпілих за рік – більше 604.4 тис. осіб.

Які види незаконного насильства були застосовані до вас в ході розслідування протягом останнього року?

 

 

2004

2009

% респондентів

Оціночна кількість потерпілих

% респондентів

Оціночна кількість потерпілих

Застосування побоїв, тілесних ушкоджень

0, 94

355 293

1, 3

491 102

Мордування, катування із застосуванням спеціальних засобів або прийомів

0, 25

93 498

0, 3

113 331

Б. Оцінка ризику стати жертвою незаконного насильства в органах внутрішніх справ

Одним з найбільш важливих показників того, як суспільство відноситься до проблеми катувань та жорстокого поводження в міліції, є уявлення жителів України щодо того, кому слід побоюватися цього явища в першу чергу.

Згідно з даними опитування 63, 1% респондентів вважають, що сьогодні ніхто не застрахований від катувань та незаконного насильства в міліції.

Серед ув’язнених 63, 9% опитаних підкреслили, що  ніхто не застрахований від того, щоб стати жертвою незаконного насильства з боку працівників міліції.

Категорія

%

Кількість респондентів, які обрали цю категорію

Рейтинг

1.

Тільки професійним злочинцям, рецидивістам

13, 2

3

2.

Будь-якій людині, яка скоїла злочин

16, 9

1

3.

Особам без визначеного місця проживання, п’яницям, бродяжкам

12, 2

4

4.

Неповнолітнім

4, 5

8

5.

Тим, хто провокує, ображає працівників міліції

16, 8

2

6.

Підозрюваним у скоєнні тяжкого злочину

10, 8

6

7.

Будь-якому підозрюваному

12, 0

5

8.

Іноземцям

1, 6

9

9.

Бідним людям

9, 7

7

10.

Від цього не застрахована жодна людина

61, 6

 

11.

Це не загрожує жодній людині

2, 5

 

В. Причини незаконного насильства в органах внутрішніх справ

Як показало опитування, у свідомості населення та працівників міліції існують досить протилежні уявлення щодо причин незаконного насильства.

Перша трійка причин незаконного насильства в органах внутрішніх справ, за думкою пересічних громадян, це:

1. Безкарність тих працівників міліції, які припускаються незаконних методів в роботі (53% респондентів);

2. Поганий підбір кандидатів, коли в міліцію потрапляють люди із садистськими нахилами (43% респондентів);

3. Невисокий професійний й культурний рівень працівників міліції (38% респондентів).

З точки зору ж опитаних працівників міліції, головні причини протиправних дій їх колег полягають у:

1. Недосконалості законодавства (52% респондентів),

2. В тому, що права самих працівників міліції порушуються (50% респондентів),

3. В існуванні системи показників й звітності, яка примушує «вибивати» силоміць визнання провини (43% респондентів).

 

5. Попередження катувань та жорстокого поводження

А. Харківський експеримент[15]

У період з листопада 2009 по лютий 2010 протягом трьох місяців за сприяння Громадської Ради з питань забезпечення прав людини при ГУМВСУ в Харківській області, Харківський інститут соціальних досліджень (ХІСД) за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» розробив електронний реєстраційний термінал для осіб, які відвідують районні відділи міліції. Термінал було встановлено у Жовтневому РВ м. Харкова.

Експериментальна робота терміналу виявила наступні переваги:

  1. Майже у 1, 5 рази збільшилася кількість зареєстрованих відвідувачів РВ (1384 особи – під час дії експерименту, проти близько 900 осіб протягом відповідного періоду минулого року).
  2. Звіт, який складає програма електронного реєстраційного терміналу, дозволяє чітко відслідковувати скільки часу та як часто працюють співробітники РВ із громадянами – відвідувачами. Це є незамінним показником у прийнятті управлінських рішень по персоналу стосовно використання робочого часу та навантаження.
  3. Зростання особистої зацікавленості працівників, які приймають громадян, у своєчасній реєстрації/знятті з реєстрації громадян. Це пов’язано із тим, що у будь-який момент часу кожного працівника можна перевірити на предмет своєчасної реєстрації громадян-відвідувачів.
  4. Електронний журнал відвідувачів, який обліковує всі видані вхідні та вихідні талони, дозволяє накопичувати значні обсяги інформації, тобто зберігати її протягом десятків років із можливістю у будь-який момент часу знову і знову звертатися за інформацією.
  5. Електронна реєстрація громадян-відвідувачів РВ є значним запобіжником проти застосування тортур та поганого поводження в органах та підрозділах МВС України. Вперше в історії української міліції громадянин, який відвідує РВ (без урахування кримінально-процесуальних статусів) отримує документальне підтвердження свого перебування в органі міліції, яке дозволяє йому ґрунтовно відстоювати, в разі необхідності, свою позицію у прокуратурі та суді.

У березні 2010 року, після зміни керівництва МВС, реєстраційний термінал був знятий з експлуатації, хоча міліція визнала ефективність його використання. На даний час цей експеримент припинений і його подальше поширення виглядає маловірогідним.

Б. Ліквідація Управління моніторингу прав людини при МВС

Створене в 2008 році Управління моніторингу прав людини, що оцінювалось в доповіді 2008 (https://www.helsinki.org.ua/http://khpg.org/files/docs/1245860601.pdf) як «новий етап у взаємовідносинах правозахисних організацій і держави», в 2009 році показало свою ефективність в сфері попередження жорстокого поводження в діяльності МВС. Працівники Управління забезпечили системну роботу мобільних груп з моніторингу дотримання прав людини в місцях позбавлення волі, підпорядкованих МВС, яка мала результатом суттєве покращення умов перебування в ізоляторах тимчасового тримання. В 2009 році мобільні групи, які стали прообразом та на сьогоднішній день єдиною в Україні діючою моделлю національного превентивного механізму по попередженню катувань у місцях позбавлення волі зробили 424 виїзди до місць позбавлення волі.

Оскільки 2010 рік розпочався із активного перерозподілу сфер політичного впливу, органи внутрішніх справ були автоматично втягнуті у розв’язання чисельних конфліктних питань, що виникали під час цих процесів. Це також обумовило знаходження працівників міліції у фокусі постійної критики та прискіпливої уваги з боку як міжнародних спостерігачів, так і національних експертів. Загального інтересу до МВС України додала швидка та суперечлива трансформація стратегії цього органу виконавчої влади у сфері взаємодії з громадськістю та фактичне припинення відкритих партнерських стосунків з інститутами громадянського суспільства.

Декларації нетерпимого ставлення керівництва МВС України до корумпованості, рішучого реформування роботи міліції відбуваються одночасно із масовими порушеннями прав громадян працівниками ОВС та резонансними випадками незаконного насильства та жорстокого поводження з боку МВС.

Одним з перших наказів нового Міністра МВС Анатолія Могільова був наказ про розформування Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ. Це призвело до зупинення роботи мобільних моніторингових груп, звільнення помічників Міністра МВС з прав людини та зупинення роботи Громадських Рад при МВС у всіх регіонах країни[16].

Враховуючи те, що робота мобільних груп попереджала застосування катувань в ІВС та вводила нові стандарти поводження з особами позбавленими волі, помічники Міністра порушували службову перевірку за заявами осіб про погане поводження міліціонерів, а Громадські ради впроваджували проекти, направлені на превенцію катувань, – на теперішній час громадськість втратила ці інструменти цивільного контролю у боротьбі проти катувань та жорстокого поводження.

Таким чином, в 2010 році, з приходом нового керівництва в МВС, Україна зробила крок назад у сфері попередження катувань та інших форм жорстокого поводження.

В. Відсутність Національного превентивного механізму

Україна, яка ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань, жорстоких або таких, що принижують людську гідність видів поводження чи покарання ще 21 липня 2006 року без будь якого відтермінування (до трьох років) відповідно до статті 24 Протоколу, за більш ніж чотири роки так і не створила національного превентивного механізму.

Міністерство юстиції України спільно з громадськими організаціями протягом 2008-2009 років розробили законопроект про національний превентивний механізм попередження катувань. Він передбачав реальне залучення громадськості до здійснення відвідування місць позбавлення волі шляхом створення моніторингових груп в усіх областях України, які координувалися невеликим, у 6-8 осіб, Комітетом проти катувань, який мав би складатися з експертів.

Проте, в серпні 2010 року цей законопроект разом з дворічною роботою спеціалістів з Міністерства та експертів-правозахисників просто зник, але замість нього з’явився новий, який всупереч рекомендаціям Підкомітету з попередження катувань Комітету ООН проти катувань не потребував консультацій з громадськістю, що викликало хвилю громадських протестів в Україні[17], в результаті чого законопроект повернули для переробки.

21 вересня 2010 року правозахисні організації звернулись з відкритим листом до Підкомітету з попередження катувань про ігнорування підходів та принципів ООН при формуванні механізмів попередження катувань в державі[18].

Видається, що на сьогоднішній день нова влада має на меті прийняти будь-який закон щодо НПМ за для підтримання свого реформаторського іміджу. На жаль, за відсутності якісного законопроекту такий НПМ не буде ефективним, не вирішить поставлених перед ним завдань та не буде відповідати критеріям, встановленим Факультативним протоколом до Конвенції ООН проти катувань[19].

 

6. Рекомендації

1) Прийняти на законодавчому рівні концепцію створення системи попередження та захисту від катувань та жорстокого поводження, а також план дій, заснований на цій концепції, із чітким визначенням напрямків та етапів діяльності.

2) Узгодити елементи складу злочину «катування» з визначенням у статті 1 Конвенції ООН проти катувань, зокрема, передбачити відповідальність за дії, що не є насильницькими, але які мають бути визнані катуванням за статтею 1 Конвенції проти катувань.

3) Запровадити збір статистичних даних у судах та правоохоронних органах щодо злочинів, які містять елементи «катувань» у значенні статті 1 Конвенції ООН проти катувань.

4) Унеможливити застосування амністії та дострокове звільнення до осіб, які вчинили діяння, що містять ознаки «катувань» у значенні статті 1 Конвенції ООН проти катувань.

5) Сприяти створенню ефективних механізмів громадського контролю за розслідуванням катувань та поганого поводження.

6) Законодавчо забезпечити діяльність недержавних експертів та експертних бюро.

7) Забезпечити доступ потерпілих та їхніх законних представників до медичних документів, що мають значення для доказування катувань та жорстокого поводження.

8) Надати висновкам незалежних експертів, які здійснюють дослідження за зверненням особи, що заявляє про катування, чи її юридичного представника, доказове значення не менше, ніж мають висновки експертів, запрошених слідчим або судом.

9) Забезпечити особам, які ініціюють розслідування та інші юридичні процедури стосовно можливого застосування до них катувань та поганого поводження, доступ до безоплатної правової допомоги у разі неспроможності оплатити послуги адвоката.

10) Передбачити в законодавстві України положення про неприпустимість будь-яких свідчень обвинуваченого (підозрюваного), отриманих на досудових стадіях кримінального судочинства без участі адвоката.

11) Надати відповідні вказівки прокурорам та суддям уживати заходів для забезпечення безпеки осіб, які заявляють про застосування до них катувань, зокрема, якщо така особа знаходиться під вартою, забезпечувати переведення її до іншого місця тримання під вартою.

12) Виключити практику «продовження затримання» підозрюваних під вартою міліції, чи, щонайменше, внести відповідні зміни до законодавства з тією метою, щоб особи, затримання яких продовжено суддею, переводилися до слідчого ізолятора, а не залишалися під вартою міліції.

13) Передбачити в законі право та процедуру доступу до незалежного лікаря та незалежного експерта за власним вибором, особливо для осіб, що тримаються під вартою.;

14) Надати чіткі вказівки прокурорам та суддям щодо невідкладного розгляду заяв та скарг, що стосуються розслідування катувань.

15) Припинити практику введення до колоній груп швидкого реагування у відповідь на мирні акції протесту в’язнів.

16) Проводити розслідування повідомлень про масове побиття в’язнів на рівні Генеральної прокуратури України.

17) Створити систему забезпечення безпеки осіб, що подають скарги на катування та жорстоке поводження, а також свідків, особливо тих, хто перебуває у місцях позбавлення свободи.

18) Передбачити в законодавстві та забезпечити на практиці право на безцензурне листування засуджених з національними судами, Комітетом ООН з прав людини та іншими міжнародними органами, а також адвокатом.

19) Припинити практику покарань в’язнів за направлення скарг до державних органів нелегальними шляхами, і проводити у кожному випадку надходження скарги нелегальними шляхами перевірку щодо забезпечення адміністрацією можливості направлення скарг на дії адміністрації.

20) Вжити заходів для створення можливості неурядовим організаціям відвідувати установи Державного департаменту з питань виконання покарань.

21) Прискорити створення національних превентивних механізмів.

22) Притягнути до відповідальності осіб, винних у порушенні принципу неповернення біженців та шукачів притулку.

23) Припинити практику порушення принципу конфіденційності у розгляді заяв біженців, зокрема, припинити практику передання конфіденційної інформації до третіх країн.



[1] Підготовлено Андрієм Крістенком, правовим експертом Харківської правозахисної групи, членом правління Інституту правових досліджень і стратегій.

[2] Доступно в Інтернеті за адресами: https://www.helsinki.org.ua/index.php?r=a1b7 та http://www.khpg.org/index.php?r=a1b6c14

[3] http://www.urist.in.ua/archive/index.php/t-128156.html

[4] Моніторинг незаконного насильства в ОВС України.– Харків: Права людини, 2010. – 192 с.

[5] http://www.unian.net/ukr/news/news-414848.html

[6] Дивись докладніше на сайті Омбудсмана: Тортури голодом, холодом та побиття міліцією ув’язнених ІТТ міста Нікополя підтвердилися: http://www.ombudsman.kiev.ua/pres/releases/rel_09_01_21_1.htm

[7] Дивись докладніше на сайті УГСПЛ: Адвокати заявляють про катування в Київському СІЗО:  http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1257503621

[8] Дивись оригінальний текст на офіційному сайті Суда: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html&highlight=davydov&sessionid=59634646&skin=hudoc-en. Виклад рішення російською мовою http://hr-lawyers.org/index.php?id=1265741384.

[9] Дивись докладніше: http://hr-lawyers.org/index.php?id=1265741384

[10] Дивись докладніше на сайті ВПГ: http://www.vpg.org.ua/2010/07/1.html

[11] Дивись докладніше: http://www.khpg.org/index.php?do=print&id=1250086953

[12] Дивись докладніше:  http://www.zik.com.ua/ua/news/2010/04/02/223422

[13] http://khpg.org/index.php?id=1152340607

[14] Моніторинг незаконного насильства в ОВС України.– Харків: Права людини, 2010. – 192 с.

[15] Дивись докладніше на сайті УГСПЛ: Як запобігти катуванням в міліції: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1267794916

[16] 100 днів нового керівництва МВС. – Харків: Права людини, 2010. – 100 с. Доступно в Інтернеті за адресою http://library.khpg.org/http://khpg.org/files/docs/1277206750.pdf

[17] http://www.pravda.com.ua/columns/2010/09/8/5362521/або http://human-rights.unian.net/ukr/detail/189340

[18 http://www.khpg.org/index.php?id=1285079794

[19] Дивіться додатково: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1283949418

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори