Ми пірнули в абсурд з головою
У Харкові останнім часом – можна навіть досить точно визначити термін – 1 рік та 1 місяць – постійно відбуваються вкрай дивні, і з точки зору чинного законодавства, і з точки зору здорового глузду, події.
Усе почалося з кінця травня 2010 року, коли місцева влада фактично почала війну з громадянами міста, які захищали парк Горького від незаконної вирубки дерев і прокладання через парк, дуже близько від дитячого майданчика, автошляху, який, нібито мав поліпшити рух автотранспорту в напрямку Павлового Поля.
Цей рух почала громадська екологічна організація «Печеніги». Тоді багато людей – і студенти, і вчені, і вчителі, і навіть діти – своїми тілами захищали дерева від вирубки. Вони усі разом звернулися до ХПГ за правовою допомогою. А вона була необхідна, бо захисників лісу кожного дня били якісь «качки» у чорному одязі з бейджиками «муніципальна охорона», які не надавали документи, а міліція або не втручалась (проявляла бездіяльність), або затримувала захисників лісу. Потім їх звинувачували у злісній непокорі міліції (?!), передавали справу в суд і штрафували, або, навіть, давали до 15 діб адмінарешту. Харків’яни мітингували. Тих, кого засудили до 15 діб, Amnesty International визнала в’язнями сумління. Заяви зробила партія Зелених в Європарламенті. Тобто місто набуло «гарної слави», але це був тільки початок.
Разом зі зміною губернатора Харківської області (замість Арсена Авакова губернатором став колишній мер Харкова п. Добкін) змінилося і керівництво міліції, прокуратури.
І в місті почалося дивне потойбічне життя, коли влада живе за своїми законами і своїм життям за рахунок мешканців міста, не звертаючи уваги ані на їх думки, ані на їхні потреби. Спробуємо подати опис цих подій.
Захисники лісу подали апеляцію. Але вона була відхилена, і написали заяву до Європейського Суду з прав людини. Всупереч тому, що Європейський суд зазвичай розглядає справи не менше 3-4 років, ця заява була розглянута швидко – за 3-4 місяці – і передана на комунікацію уряду України. Отже, чекати рішення, сподіваємось – не довго. Але ані процес розгляду заяви в Європейському суді, ані весь світ аж ніяк не вплинули на харківське керівництво. Вони стали повними господарями в місті, і жодна партія з опозиції не в змозі їм протистояти. Ні, партії виходять на пікети і мітинги, але протестують по-справжньому громадські організації: Зелений фронт, чорнобильці тощо і просто громадяни, яким дуже не подобається новий порядок у місті. Майже кожний тиждень у Харкові хтось через щось пікетує – чи міліцію, чи прокуратуру, чи міську, чи обласну владу. Але їм все по-фігу. Бо, як ми розуміємо, вони отримали дозвіл від своїх патронів у Києві поводити себе з громадянами, як з бидлом.
І, маючи в руках і міліцію, і суди, і прокуратуру, вони шалено тиснуть на суспільство.
Самі по собі правоохоронні органи теж змінилися за півтора роки до нестями. Навіть за часів Кучми міліція і суди не дозволяли собі так брутально, нахабно порушувати права громадян.
Слідом за літніми подіями в лісі, настали осінні події в Київському райвідділку міліції. До нас звернувся чоловік – Яків Строган, зі скаргою, що його за побутову сутичку з сусідом, відвезли до Київського РВВС і там катували, відвозячи до лісу. Били, підключали електричний струм, душили, вимагаючи гроші. Яків декілька місяців до того продав машину. Вибивши згоду дати гроші, Якова відпустили. Але він – людина смілива й мужня, ніяких грошей в міліцію віддавати не став, а почав скаржитися на катування. І в обласне управління МВС до внутрішньої безпеки, і до прокуратури, звернувся він також до засобів масової інформації й до ХПГ, і розповів про катування на камери. Того самого дня декілька телевізійних каналів Харкова оприлюднили цю інформацію. ХПГ звернулася до прокуратури і отримала відповідь, що скарга перевіряється. А вже за два тижні Якова заарештували співробітники Київського РВВС нібито за замах на вбивство чоловіка, з яким у нього була у дворі побутова сварка і штовханина.
Київський райсуд мав визначитись із запобіжним заходом. ХПГ на загальних зборах вирішила взяти Строгана на поруки. Представляти ХПГ доручили мені. Строгана привезли не відразу. Ми знали, що його справу має розглядати досвічений суддя Плєтньов і сподівалися на краще.
Можна уявіть собі, як були здивовані родичі Якова, я і мої колеги з ХПГ, коли замість цього судді нас покликали до судової кімнати, де головувала молода жінка. А головний шок був попереду. Якова привезли до суду знов побитого до нестями: він хитався, в нього був величезний сінець під оком, він кульгав й хапався за живіт. Йому було настільки зле, що суддя, хоч і не хотіла, але була змушена викликати щвидку допомогу. Лікарі оглянули Строгана, сказали, що в нього струс мозку і травма хребта. Вони наполягали на його госпіталізації, але суддя не дозволила їм забрати Строгана до лікарні, і процес продовжувався, незважаючи на вкрай погане самопочуття підсудного. Це було справжнє катування. Суд відхилив всі аргументи захисту і клопотання ХПГ і обрав запобіжний захід – тримання під вартою. Відразу з суду Строгана відвезли до Харківського СІЗО в їхню лікарню. Відразу хочу відзначити професійний і чесний підхід лікарів СІЗО до обвинуваченого. Вони дійсно намагалися йому допомогти і, в результаті його стан потроху поліпшився.
Навіть в СІЗО до Якова продовжували надходити загрози від слідчих Київського РВ: йому погрожували, що він не доїде до колонії. Після втручання адвоката ХПГ слідчі свої дії припинили. Але справа, яка розглядається в Київському суді під голоовуванням судді Бородиної Н.М., має наявно звинувачувальний характер. Особливо наявно це стало під час допиту експерта, на підставі висновків якого базувалося обвинувачення.
Адвокат Строгана розбив цю експертизу, можна сказати, вщент. Але Яків залишився під вартою до проведення нової експертизи. Справу про його побиття в міліції попри всі скарги ХПГ, попри усі намагання ЗМІ привернути увагу до цієї справи, так ніхто і не відкрив.
Звісно, харківська міліція вирішила, що їй тепер можна все.
І вже 2011 року у ГУ МВС м. Лозова під Харковом за 10 днів з вікон 4 та 3 поверхів викинулися 2 людини. Міліціонери наполягають на версії «самогубство». Але родичі бачили своїх близьких побитими і стверджують, що їх викинули з вікон самі міліціонери. Слідство проводиться тільки за першим епізодом, де з 4 поверху вистрибнув чоловік. За епізодом, де з 3 поверху вистрибнула жінка, справа відкрита не була.
А ще 2010 року у Харкові були наявно і брутально підроблені вибори, а суди на всі скарги на порушення виборчого законодавства вирішували, що все гаразд: і мером, як і планувалось, залишився п. Кернес.
А потім, прямо в обласному управлінні МВС, в самому центрі міста на вул. Скрипника, міліціонери побили двох хлопців. Побили так, що одному з них стало настільки зле, що добродії у погонах злякались, винесли їх на вулицю в парк і кинули на лавку біля фонтану. Це було ввечорі. Але людей було не мало. Вони викликали швидку. Через годину один з хлопців помер в лікарні. Треба сказати, що в цьому випадку прокуратура порушила проти міліціонерів кримінальну справу. Їх було заарештовано. Як їх покарають – невідомо.
Але до ХПГ постійно звертаються люди зі скаргами на побиття в міліції. На такому тлі, міська влада ровно через рік після подій у парку Горького отримала загострення свого хронічного антинародного захворювання і знову взялася за своє. Протягом тижня маски-шоу напали на Салтівський хлібозавод, яким керує депутат від БЮТ А. Руденко – що вони там шукали невідомо, а відомо, що Руденко – людина активна. Чого б йому не дати прочухану? Далі слідує напад на депутата-опозиціонера, якому кидають в обличчя якусь опалюючу суміш.
Далі Дзержинський суд заборонив пікет громадським організаціям «Зелений фронт» та «Прорвемось!». Причому забороняє за очманілим висновком: «В місті нашому наразі багато людей з різними поглядами. І якщо одні почнуть висловлювати свої-то незгоди –інших образять. І бійка може вийти (Навіщо тоді міліція? Щоб людей бити і вбивати?) Я вже не кажу, що в Конституції України немає дозвільної системи проведення мирних зборів. Але якщо стати на точку зору суду, ніяких мирних зборів ніхто ніколи і ніде проводити не буде. Бо різні точки зору є скрізь.
Абсурд – це теж стихійне лихо, як землетрус.
І остання жертва цього стихійного лиха – це обласний офіс БЮТ на вулиці Сумській, 88, і ще декілька офісів, які незалежно один від одного працювали за цією адресою. Попала «під коня» і редакція газети «Главное», де того дня мав бути зданий до друкарні новий номер.
Але з ранку будинок по Сумській 88 захопили маски-шоу під назвою «Беркут». І молода, але нахабна слідча наказала усім працівникам в усіх офісах вимкнути відео, комп’ютери, телефони. Робота усіх офісів була заблокована. При цьому вона показада постанову Київського райсуду на проведення слідчих дій у фірмі АО «Інвест» через якісь земельні операції. Але – підкреслюю – робота була припинена в усіх офісах за адресою Сумська, 88. Обшукували і не давали вийти працівникам усіх структур, зареєстрованих за цією адресою. Протягом 6 годин їм не дозволяли вийти до туалету, 9 годин їм нічого було їсти. А в той час деяких співробітників і, навіть, керівників офісів, де сторчав «Беркут», навпаки, не пускали до будівлі, і обшук робили без них, в їх відсутності. У відсутності однієї жінки вирізали пилою двері від сейфу.
Але найдивніша в цьому поведінка з журналістами. Євген Маслов – редактор «Главного», відразу показав приміщення редакції і сказав, що ні до яких комерційних операцій редакція, звичайно, відношення не має. Але журналістів жорстко примусили знаходитись в кімнаті, не працювати за комп’ютерами, вимкнути всі засоби спілкування. Цього не зробив тільки один журналіст, з яким ми підтримували зв’язок, телефонуючи йому. Таким чином, ми маємо умисне перешкоджання співробітникам ЗМІ (а це склад ст. 171 КК). При цьому, їх не випускали до туалетів, за водою, за їжею. Їжу і воду ми передали їм близько 18-30. Отже – це вже якщо не катування, то жорстоке поводження. Але не обійшлося і без катування: інсулінозалежному діабетіку стало зле, а за ліками нікого не пускали, і людей, які весь час стояли біля будівлі, про це не повідомили.
Журналістів випустили першими близько 21 години. А «слідчі дії» в інших офісах продовжувались до 3-ої години ранку. Наступного дня власник будівлі за адресою Сумська, 88 Арсен Аваков, депутат облради від БЮТ заявив у передачі «Відзеркалення», що він впевнений – ніякі земельні питання слідчих не цікавили, бо вони забрали з собою тільки трудові книжки працівників АО «Інвест» і телефонні довідники. А це був прямий тиск на обласну організацію БЮТ і співробітників опозиційної газети «Главное». Мета – залякати.
В понеділок у конференцзалі і фірмі АО «Інвестор» охороною були знайдені прослуховуючі прилади.
Міська влада, надивившись політичних протестів над опозицією, вирішила не відставати від своїх керівників.
А втім, абсурд – є абсурд – і ми в нього пірнули з головою.