пошук  
версія для друку
04.10.2011 | Андрій Діденко, для ТЕМИ
джерело: www.tema.in.ua

«Українське Гуантанамо», що не існує. Де-юре

   

Нині в українських місцях позбавлення волі перебуває 157.866 осіб: це кожний 290-й українець. Член майже кожної п’ятої родини побував за ґратами. Автор цих рядків також відчув на собі, що є життя в українській неволі. Але ж і по той бік ґрат мають діяти закони. А як воно насправді? Аби розібратися у цьому, ми опишемо один з аспектів цього життя, який в’язні запам’ятовують найбільше. Це стосується міфічного загону спецпризначення, про який багато хто чув, але про який мало що відомо. Однак, мешканці в’язниць знайомі із його бійцями дуже добре. Надто добре.

…До нового року залишились лічені хвилини, підготовка святкового столу майже завершена, тільки стіл трохи незвичайний, та й саме свято швидше скидається на сумну пародію. Замість салату на столі – специфічна речовина під назвою «помазуха». Домогосподарки, записуйте рецепт: все, що знайшлося в наявності – це й картопля з обідішнього борщу, й риба порційна дрібно покришена, бажано – цибуля або часник. Усе слід заправити декількома банками «Кільки в томаті», ретельно перемішати й розмазати по шматках хлібу. Не обійшлося без святкового торту: величезного, з претензією, з корявим написом «1996 рік». Щоправда торт виготовлений з хлібу – не простого, що продають у магазинах на волі, а під брендовою маркою «спецвипечка». З цього хлібу гарно ліпити різні мистецькі вироби, а якщо його добряче притиснути, з нього потече вода. Колір того хлібу більше нагадує землю, аніж хліб, до якого всі звикли. Аби «торт» набув остаточного вигляду, до тюремного хлібу додають розтоплені цукерки та порційний цукор. Зі святом, панове співкамерники!

В камері СІЗО, розрахованій на тридцять осіб, перебуває близько сімдесяти. Атмосфера святкова, якщо взагалі можливе свято у прокуреній в’язничній камері із затхлим повітрям, в атмосфері, наповненій пітним смородом, болем, стражданням, знервованістю й дратівливістю. Закінчуються останні приготування, з потаємних джерел на світ з’явилася рідина в поліетиленових пакетах – це брага. Всі мешканці камери прикипіли до столу посередині камери в очікуванні святкових хвилин. Кожен замріявся про своє: що чекатиме на нього в новому році, розпочатому в такому місці? В одних слідство лише розпочалося й може тягнутися роками, в інших вже тривають судові розгляди, і вироки мають відбутися найближчим часом…

Описувані події відбувалися в СІЗО Кривого Рогу під славнозвісною назвою «Бублик», що походить з колоподібної форми будівлі. Той, хто там побував, ніколи не забуде цей досвід. Жорстоке поводження, побиття, нелюдські умови утримання – повсякденна практика цієї установи.

Особливі спогади залишаються у в’язнів, які побували в карцері СІЗО: кожного вечора місцеві контролери і оперативники, перевдягнуті в камуфляжку, з масками на обличчях влаштовують «відбій» в карцерах. По черзі відкривають двері камер, виганяють в’язнів до коридору, й починають бити, знущатися, принижувати, доводячи до психологічної межі нервового зриву і відчуття приреченості.

Але в очікуванні Нового року мешканці переповненої камери намагаються не згадувати про погане. До нового року залишилися лічені хвилини… Раптом у коридорі чутно дивний і страшний гул, лязкіт невідомого походження. Раптово кватирка камери відчиняється, і в приміщення влітає петарда, лунає потужний вибух, все миттєво наповнилося димом. Ніхто із в’язнів не встиг оговтатися, коли в камері пролунала автоматна черга, за нею пролунала команда: «Всім на підлогу!»

Жахіття в Криворізькому СІЗО тривали всю новорічну ніч 1996–1997 року. Декілька годин мешканці камери тишком лежали на підлозі, чекаючи своєї участі, обливаючись холодним потом, з жахом слухаючи стогін й зойки в’язнів інших камер, вибухи петард, автоматні черги. Камера надто мала, аби всі в’язні могли лягти на підлогу, тому лежали один на одному в незручних позах, чекаючи найгіршого.

Коли відбувається побиття і знущання над в’язнями, коли постійно чекаєш на початок катувань, коли людина справляє істотну потребу прямо в штани під час побиття – це «норма життя» для мешканців «Бублика», до цього майже звикаєш.

Колишній боєць спецпідрозділу Державної пенітенціарної служби (ДПтС).

– Як відбувається підготовка до заходу? Яку саме зброю видають бійцям, чи проводять інструктаж?

– Якщо для обшуку установи недостатньо власних сил, тоді запрошують співробітників з інших установ, або ж спецпідрозділ, або ж діємо усі разом. На обшук не видають зброю, заходимо у масках. У разі необхідності, зброю беремо у співробітників відділу нагляду та безпеки, хоча до цього, як правило, не доходить, зазвичай б’ють кулаками та ногами.

1 липня 2010 року Європейський суд з прав людини (далі – Суд) ухвалив дуже важливе рішення у справі «Давидов та інші проти України», в якому визнав порушення Україною положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Мова йде про масове побиття засуджених у Замковій колонії № 58 в місті Ізяслав Хмельницької області. В’язнів двічі – 30 травня 2001 року і 28 січня 2002 року – жорстоко побили бійці спецназу Державного департаменту України з питань виконання покарань – у такий спосіб Департамент проводив навчальні тренування. Суд дійшов висновку, що засуджені зазнали жорстокого поводження, відчували страх і приниження під час навчальних тренувань, які проводилися без згоди ув’язнених та без правових підстав. Суд постановив, що Уряд не виконав цілу низку своїх зобов’язань згідно з Конвенцією.

Минув рік, але до цього часу ретельного розслідування обставин, зазначених у рішенні Суду, не проведено, жоден чиновник, причетний до знущань над засудженими, не притягнутий до відповідальності…

Набув розголосу подібний випадок із побиттям в’язнів в Ізяславській колонії № 31, що стався у січні 2007 року.

Виправна колонія № 31. 14 січня 2007 року майже всі засуджені Ізяславської колонії (понад 1200 чоловіків) оголосили голодування на знак протесту проти свавільного накладення дисциплінарних стягнень, побиття і принизливого поводження з боку персоналу, поганого харчування і медичного обслуговування. 22 січня в колонію був уведений спеціальний підрозділ у масках і в бойовому спорядженні. Бійці жорстоко побили понад 40 в’язнів, яких спеціально для цього привели до штабу, – саме тих, хто заявив комісії про вимоги засуджених. Побиті отримали перелами ребер, кісток, носів, втратили зуби тощо. Після цього їх розділили на дві групи і перевезли в Рівненське та Хмельницьке СІЗО, буквально в тому одязі, в якому були, усі їхні речі залишилися в колонії. В СІЗО в’язнів знову жорстоко били. У подальшому їх етапували в інші колонії. Працівники Департаменту спростовують твердження про голодування і побиття і кажуть, що 40 засуджених перевели в інші колонії, оскільки установа № 31 була переповнена. На скарги засуджених та їхніх батьків до прокуратури та інших органів влади надійшли відповіді, що дії працівників Департаменту були правомірними.

Колишній боєць спецзагону ДПтС:

– Як відбувається побиття в’язнів – стихійно, чи за вказівкою адміністрації?

– При інструктажі звертають увагу на те, що бити не можна. Але бійці, за їх версією, б’ють для того, аби не було протидії з боку засуджених. Посадовці знають і допускають: побиття – це норма.

Офіцер ДПтС:

– На законодавчому рівні існування спецпідрозділів Державної пенітенціарної служби не регламентоване, але ж при кожному державному силовому відомстві має існувати підрозділ спеціального призначення, який має використовуватися в екстремальних випадках. Такі підрозділи є в СБУ, МВС, Прикордонній службі, Державній пенітенціарній службі, тощо. Ці підрозділи співпрацюють й діляться досвідом. Наприклад, для того, аби у разі потреби бійці спецпідрозділу СБУ впевнено себе почували під час приборкання озброєних злочинців, які, захопили житлове помешкання в колонії, або ж коли спецпідрозділ МВС придушує терористичний акт на території виправної колонії.

Але ж, за останні роки терористичні акти в виправних закладах відбуваються вкрай рідко, а бійці спецпідрозділів ДПтС використовуються виключно як інструмент залякування засуджених і застосування незаконного насильства. Й досвід, який вони отримують від колег з СБУ та МВС, не робить їх толерантнішими.

Боєць спецпідрозділу ДПтС:

– Розкажіть як саме все відбувається?

– Бійці спецпідрозділу й співробітники установи, які беруть участь в обшуку, збираються перед входом в колонію. Потім заходять на територію зони. Спецпідрозділ іде окремо на свій об’єкт. Двоє залишаються на вулиці, інші заходять в середину. В приміщенні, яке обшукується, залишається лише один днювальний, інших засуджених виводять на вулицю. Двоє (що залишились) контролюють тих засуджених, що на вулиці. Коли заходить спецназ – відразу починають бити тих, хто на вулиці в «локалці», аби вони та решта не висловлювали невдоволення обшуком. Бійці ламають, перекидають меблі, ломом довбають стіни. Стихійно б’ють, дають «пиньки» усім зустрічним засудженим. Засуджені намагаються сховатися. Іноді після таких обшуків засуджені приходять в оперчастину і скаржаться, але їх відправляють «куди подалі», говорячи, що оперчастина не має впливу на спецпідрозділ.

Зараз описуване побиття в Ізяславській колонії набуло офіційної назви судової справи в Суді «Карабет та інші проти України», вона перебуває на комунікації з Урядом України. По суті, справа ідентична справі «Давидов та інші проти України».

Чи потрібна Україні ця ганьба міжнародного масштабу? Хто в цьому зацікавлений? Яка користь від звірячих невмотивованих знущань над засудженими?

Науковець Ірина Яковець:

– Департамент здійснює заходи щодо запобігання та припинення злочинів терористичної спрямованості на об’єктах кримінально-виконавчої системи, згідно Положення, затвердженого наказом Департаменту від 10.10.2005 р. № 167. Наказ та положення скасовані як такі, що не відповідають європейським стандартам. Отже, наказу немає, проте спецпідрозділи залишились. Це є прямим порушенням національного законодавства та міжнародних зобов’язань України. Результат: Комітет ООН проти катувань вказав, що він «…стурбований відомими фактами використання антитерористичного підрозділу в масках усередині в’язниць, що приводить до залякування ув’язнених і поганого ставлення до них».

Здавалося б, реакція держави має бути очевидною. Однак, юридично спецпідрозділ ДПтС вже три роки не існує, проте практика побиття людей у в’язницях і колоніях силами «неіснуючих» озброєних військових формувань триває. Жертвами їхніх «маски шоу» стають як засуджені, так і обвинувачені, які перебувають під слідством, тобто ті, частину яких суд визнає невинуватими.

Напередодні травневих свят, близько сорока бійців спецпідрозділу ДПтС прибули на територію Сімферопольського слідчого ізолятора й були розміщені на території установи, маючи на озброєнні автомати, гранати, іншу зброю. В ДПтС факт залучення спецназу підтверджують і зазначають, що «у зв’язку з проведенням травневих свят в установах управління ДПтС в АР Крим, з 30.04 по 10.05.2011 року, згідно настанов керівних наказів та розпоряджень, на даний час виконується посилений варіант несення чергування під назвою «ЩИТ».

Отже, маємо продовження практики з описаного на самому початку новорічного шоу у «Бублику» 16-річної давнини: відтепер до Сімферопольського слідчого ізолятора на час проведення свят залучені силові підрозділи ДПтС, які перебуватимуть в установі «до окремого розпорядження». 06.05.2011 року стало відомо, що бійці спецпідрозділу ДПтС побили ув’язнених. Масштаби репресій, кількість і прізвища побитих в’язнів залишилися невідомими. Одна з версій заведення до СІЗО спецвійськ: ув’язнені Сімферопольського СІЗО, хворі на туберкульоз, зняли на відео умови, в яких вони перебувають, а відео потрапило до медіа.

5 липня 2011 року, в колонії № 89 міста Дніпропетровська відбулося масове побиття засуджених силами бійців спецпідрозділу – сценарій типовий. Прокуратура підтверджує, що бійці спецпідрозділу регіонального управління ДПтС були задіяні в обшуку, проте виправдовує дії катів: «5 липня згідно із планом роботи Дніпропетровської виправної колонії (№ 89) за погодженням з керівництвом регіонального управління проводились планові масові обшуки засуджених та об’єктів установи. Основна мета обшуку – виявлення і вилучення заборонених для використання засудженими речей та предметів. До проведення обшуку було залучено додаткову кількість співробітників з інших установ та з міжобласного загону спеціального призначення». Прокуратура підтверджує факт наявності тілесних ушкоджень у 19 засуджених, але відмовляє порушити кримінальну справу, не визнаючи, що ушкодження спричинені побиттям бійцями спецназу.

Боєць спецпідрозділу:

– Як довго за часом тривали акції, в яких Вам доводилося брати участь?

– Обшук проходить протягом 2 годин. Це суворо дотримуваний час! Хворих на туберкульоз виводять на 1 годину. Б’ють усіх: і хворих, і здорових.

З практики розгляду справ на кшталт цієї бачимо: прокуратура займає однобоку позицію, ніколи не визнаючи провини бійців спецпідрозділу ДПтС. Отже, маємо існування безконтрольного, не існуючого де-юре «Українського Гуантанамо». Це відбувається попри підписання нашою країною далекого 2006 року Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань, який вимагає від держави створити протягом року один або декілька національних превентивних механізмів із запобігання катуванням (далі НПМ). Цей інструмент передбачає посилення впливу громадянського суспільства на дії влади. Представники НПМ мають право на безперешкодне відвідування будь-яких місць несвободи, де перебувають люди поза своєю волею під контролем держави. Але Україна досі не виконала своїх зобов’язань.

Голова Департаменту з виконання покарань Василь Кощинець (2007 рік):

– За 9 місяців цього року персонал підрозділів спеціального призначення Державної кримінально-виконавчої служби брав участь у 9 тактико-спеціальних навчаннях з антитерористичної тематики за планами антитерористичного центру при Службі безпеки України, 43 рази залучався для проведення обшуків засуджених і приміщень, оглядів територій житлової та виробничої зон в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

Отже, що змінилося в Україні з часів новорічних подій в Криворізькому «Бублику» в 1996-му році, або побиття в’язнів в Замковій колонії № 58 міста Ізяслав Хмельницької області в 2001–2002 роках? Що зробила Україна на виконання рішення Європейського суду по справі «Давидов та інші проти України»? Констатуємо: нічого! Спецпідрозділ ДПтС просто вивели з юридичного поля, перевівши на «нелегал», отже – лише ускладнивши контроль за його діяльністю.

А яка міжнародна практика застосування спецпідрозділів в місцях позбавлення волі?

Євген Іхлов, аналітик російської організації «За права людини»:

«Спецпідрозділи для придушення заворушень у місцях ув’язнення існують в усіх країнах світу. Відмінною рисою спецназу Мін’юсту Росії є його ґенеза від спецназу, що має бойовий і каральний досвід в локальних конфліктах. Це принципово змінює малюнок призначення спецназу – це контингент, який усвідомлює своє призначення не лише як гарант приборкання бунтів, але й як знаряддя проти непокірної державі стихії, в даному випадку кримінального співтовариства – аналога «непокірних тубільців Кавказу». Від цього часте використання спецназу Мін’юсту РФ з профілактичного побиття і приниження ув’язнених, які є повним аналогом зачисток в Чечні. Про те, як готують спецназ для його каральних функцій, говорить відеофільм „Фабрика тортур“, зроблений за участю єкатеринбурзького правозахисника в’язня сумління Олексія Соколова».

Вікторія Сергєєва, російське відділення Penal Reform International:

«У Росії ці підрозділи існують законно – є Положення про спецпідрозділі ФСВП, це внутрішній документ, узгоджений з Мінюстом. Щодо адекватності застосування цього підрозділу, звичайно, в 99% – це неадекватне використання. У розвинених європейських країнах, як правило, проблеми, що виникають на території пенітенціарного закладу, вирішуються персоналом в’язниці, а в разі серйозних заворушень – місцевою поліцією. У Швеції, наприклад, при найменшій проблемі персонал викликає поліцію, тому що сам не уповноважений застосовувати силу до в’язнів. В Англії є невеличкий спецпідрозділ, який розташований в Лондоні, і його викликають тільки у випадку дуже серйозних конфліктів, масових бунтів, наприклад. Більшою мірою цей підрозділ забезпечує безпеку персоналу, а не б’є ув’язнених просто, щоб боялися».

Що відбувається в стінах української кримінально-виконавчої системи – висновок читач може зробити сам.

Ті, кого цікавлять суто юридичні засади існування спецпідрозділу ДПтС (чи то їхня відсутність), можуть ознайомитись з документами, що наведені у файлі, який можна скачати тут.

Статтю підготовлено в рамках проекту «Підтримка бюро журналістських розслідувань», що реалізується ХПГ за фінансової підтримки МФВ.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори