пошук  
версія для друку
12.11.2012 | Ірина Салій
джерело: civicua.org

Громадськість допоможе омбудсмену моніторити місця несвободи

   

В Україні створюється національний превентивний механізм, в рамках якого омбудсмен і громадські спостерігачі зможуть відвідувати тюрми, СІЗО, психіатричні лікарні, інтернати. Наполегливість громадських експертів має стати запорукою незалежності і ефективності нового механізму.

В Україні близько 5 500 закладів, котрі не можна покинути з власної волі і де є підвищена ймовірність порушення прав людини.

Усього там утримується близько мільйона осіб. Місця несвободи – це не тільки в’язниці, а й спеціальні лікувальні заклади, притулки для пристарілих, біженців, реабілітаційні центри для інвалідів, будинки дитини, транзитні зони для пасажирів у міжнародних аеропортах тощо. Там багато людей, які не позбавлені волі, але утримуються через свої діяння, вік, психічний, фізичний стан тощо і не можуть за власним бажанням покинути ці заклади. Система скарг на умови перебування там малоефективна.

4 листопада набув чинності закон, який дозволяє уповноваженому з прав людини відвідувати без попереджень місця несвободи, спілкуватися із утримуваними там особами, отримувати від органів державної влади інформацію про умови перебування і поводження у таких установах. Але така робота належить до посадових обов’язків омбудсмена і суть нового механізму – забезпечити доступ до місць несвободи громадських експертів. В Україні національний превентивний механізм має реалізовуватися за системою «омбудсмен +». До справи зможуть долучитися представники громадських організацій, юристи, лікарі та ін. При омбудсмені вже запрацювала експертна рада, куди ввійшли представники громадських правозахисних організацій.

«Прийняття закону суттєво полегшує мою роботу. Коли схема НПМ буде затверджена, я отримаю мандат на відвідування будь-яких місць несвободи. Раніше нам приходилося вести тривалі переговори, щоб хоч кудись попасти. У департамент пенітенціарної служби можна було попасти тільки членам спотстережних комісій, а в ізолятор СБУ – нікому. Також ніхто не відвідував регулярно психіатричні лікарні, військові частини. Тепер мандат дозволить монітору відвідати будь-яке (!) місце несвободи”, – розповів Денис Кобзін, директор Харківського інституту соціальних досліджень.

Національний превентивний мезанізм в Україні створили відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Цей протокол передбачає відвідування (без попереджень) місць несвободи як з боку міжнародних, так і незалежних спостерігачів. Поява національного превентивного механізму має засвідчити бажання конкретної держави на ділі вирішувати проблему жорстокого поводження у місцях несвободи. Національний механізм має поєднати зусилля представників влади і громадськості і водночас бути незалежним і прозорим у своїй роботі. У деяких країнах для національного превентивного механізму створювався окремий органі, в інших ці функції передавалися омбудсмену. Для України обрали останній варіант.

Весь цей час українській громадськості було дуже важко потрапити до в’язниць для перевірки конфліктних ситуацій.

«Коли під час надзвичайних подій у ДВК-89 на початку липня 2011 р. представник правозахисної організації намагався потрапити до в’язнів, які начебто були побиті, і отримав згоду на візит Генпрокуратури, тим не менше адміністрація не дозволила йому побачитись з в’язнями та пересвідчитись, в якому стані вони перебувають», – йдеться у доповіді, яку передали в ООН українські правозахисники під час другого циклу Універсального періодичного огляду.

З 2011 року при президенті України діяла Комісія з питань попередження катувань, яка була малоефективною. Її члени не могли відвідувати в’язниці та спілкуватися з тими, хто там утримувався.

Як повідомив Громадському Простору експерт Андрій Черноусов, зараз потенційних спостерігачів небагато – до 50 чоловік. Тому потреба залучати громадськість до Національного превентивного механізму очевидна.

«Скоріш за все, робота буде будуватися на співпраці не з організаціями, а з конкретним людьми, які пройдуть навчання і будуть затверджені омбудсменом. Усі місця несвободи не можуть бути покриті візитами НПМ – це нереально. Ідея в тому, що будуть регулярні візити у всі типи місць несвободи, пошук системних порушень, оприлюднення їх у відкритих звітах і робота з їх усунення», – сказав Денис Кобзін.

Законом передбачено фінансування Національного превентивного механізму із державного бюджету. Щодо роботи громадських діячів, яка, ймовірно, не зможе повністю бути неоплачуваною, то дане питання поки що відкрите. Забезпечити національний превентивний мехаінзм усіма ресурсами вдасться не з першого разу. У багатьох країнах для незалежності роботи НПМ і залучають донорську допомогу міжнародних і вітчизняних фондів.

«Для мене питання незалежності трохи дивне! Від кого має бути незалежним національний превентивний механізм? Від суспільства чи від держави? Держава прийняла закон і тепер доля цього механізму залежить від активності громадянського суспільства. Треба включатися в роботу», – прокоментував Андрій Черноусов, провідний експерт Харківського інституту соціальних досліджень.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори