пошук  
версія для друку
23.12.2012 | Георгій Кобзар

Бути расистом у багатонаціональній Україні – соромно

   

19 грудня у приміщені харківського Незалежного культурного центру «Indie» відбулась чергова публічна дискусія з циклу «Права людини: історія, сьогодення, перспективи».

Захід відбувався в рамках проекту «Fostering Human Rights through the
Prism of Ukraine’s Recent History» за підтримки фонду «Пам’ять, Відповідальність і Майбутнє» (Німеччина).

Цього разу правозахисники, громадські діячі, науковці та журналісти зібралися, щоб обговорити проблематику расової дискримінації та ксенофобії в Україні.

Модератором заходу виступив Юрій Чумак, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», член Харківської правозахисної групи.

Питаннями дискусії були:
- Чи існують расова дискримінація та ксенофобія в Україні?
- Ксенофобія: коріння проблеми та історичне підґрунтя.
- Українське суспільство: толерантне чи ксенофобне?
- Чи патріот мусить бути шовіністом, націоналістом?
- Антисемітизм в СРСР та сучасній Україні.
- Роль держави та громадськості у вирішенні проблеми ксенофобії.
- Конфлікт свободи слова та обмежень щодо мови ворожнечі. Американський та європейський підходи.

Учасники заходу зійшлись у думці, що в останні роки спостерігається тривожне збільшення проявів расизму, ксенофобії, злочинів ненависті та мови ворожнечі в Україні. І в основному жертвами стають мігранти з Кавказу, іноземці з Азії та Африки, роми, кримські татари та євреї.

Однак, на переконання голови Харківської профспілки іноземних студентів Сергія Усова, ксенофобні настрої притаманні лише частці українських громадян, як правило тих, хто відрізняється низькою культурою.

При цьому, як зауважив журналіст Дмитро Овсянкін, до України й надалі будуть приїжджати вихідці з Азії та Африки, оскільки в тих регіонах світу існує високий демографічний тиск.

Багато з тих, хто перетинає кордон України, роблять це не від доброго життя, адже на батьківщині їм загрожують етнічні чистки, репресії, війни, голод та смерть. Проте, як наголосив голова Центру консультування біженців і мігрантів Благодійного фонду «Соціальна служба допомоги» Валерій Задоренко, на Харківщині з 2003 року жодна людина не отримала статусу біженця.

При цьому, за українським законодавством, ці люди часто не мають права на працевлаштування, отже, приречені або жити у злиднях, або йти на порушення, щоб прогодувати себе та свої сім’ї. Звісно, на тлі цього пишним цвітом розквітає корупція.

Тому, як зауважила здобувач кафедри політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління при президентові України Марина Нікішина, найкраще, що може зробити наша держава у стосунках з мігрантами – це просто не заважати їм легально існувати. Тоді вони будуть працювати, сплачувати податки, поступово інтегруватися в українське суспільство.

Зробивши екскурс у нещодавнє минуле, історик та громадський діяч, директор НКЦ «Indie» Борис Захаров висловив упевненість в тому, що за часів СРСР антисемітизм був фактично державною дискримінаційною політикою, хоча це й приховувалося під гаслами інтернаціоналізму. В умовах сьогодення расова та національна дискримінація пов’язані з етнічним профайлінгом у виконанні правоохоронців, приступами мови ворожнечі в устах деяких чиновників та політиків.

І подолати це одними лише заборонами та обмеженнями неможливо – підкреслив Юрій Чумак. Тільки публічне засудження расизму та дискримінації в поєднанні з правовим захистом постраждалих від цього людей і потужною інформаційною кампанією через масові мистецькі заходи та ЗМІ є важливими й ефективними засобами для зменшення ксенофобії в Україні.

Треба домогтися того, щоб у розумінні наших співгромадян буле чітке усвідомлення, що бути расистом у багатонаціональній Україні – соромно!

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори