пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201328
10.10.2013 | Наталка Ковальчук

У вас є персональні дані? Тоді ми йдемо до вас…

   

Здається, якась лиха доля спіткала нас із тим захистом персональних даних. З введенням цивілізованої і конче необхідної для суспільства норми все відбулося за традиційним українським сценарієм: хотіли, як краще, а вийшло – як завжди.

Загалом складається враження, що чиновницько-бюрократичний апарат в більших і менших установах країни тільки й чекав на прийняття Закону «Про захист персональних даних», аби негайно приступити до розширеного збору інформації про чуже життя.

Маю на увазі зовсім не гучні справи останнього часу щодо порушення захисту персональних даних, пов’язані з  Міносвіти, Укрзалізницею чи «Інформаційним центром» Міністерства юстиції.

А про те, як по-тихому витягають з нас приватну інформацію різні як державні, так і приватні структури, нерідко ще й посилаючись при цьому на той самий Закон.  Ніби це саме він вимагає таких даних.

Наприклад, фінансові установи. Якщо раніше для відкриття рахунку у банку  вистачало лише паспортних даних та ідентифікаційного номера, то сьогодні у деяких установах як обов’язковий елемент співпраці пропонують заповнити анкету, де клієнт має зазначити свої депозити в інших установах, перерахувати  власне рухоме й нерухоме майно.

Ще якось можна виправдати таку цікавість банку, коли людина бере позику. Тут  хоча б потрібні гарантії платоспроможності громадянина.

Але навіщо фінансовій установі знати є в когось хатинка в селі або машина в гаражі, коли йдеться про звичайний поточний рахунок, через котрий лише «проходитиме» заробітна плата?

На поставлені з цього приводу запитання працівники банку відповідають завченими фразами, що це робиться для більш якісного обслуговування, що така інформація дає можливість запропонувати співробітництво з максимальною вигодою для клієнта.

Чому фінансовому посереднику не достатньо цілком приватних таємниць про наші заробітки, суми коштів на депозитах, які ми й так йому довіряємо? Потрібен, мабуть, як говорив великий комбінатор Остап Бендер, ще й ключ від квартири де гроші лежать? Бо, зазвичай, згодом з того ж таки банку телефонують і пропонують взяти вигідний кредит.

Однак у випадку з фінансовою установою все залежить від нас самих. Можна відмовитися заповнювати анкету, пославшись на той же Закон «Про захист персональних даних», за яким свої таємниці ми маємо право розкривати добровільно. Можна, щоб не нагнітати обстановку, поставити прочерки у дражливих місцях анкети.

Та бувають моменти, коли наші персональні дані потрапляють у чужі руки без нашого відома. Тільки тому, що так хочеться чиновнику чи посадовцю.

Наведу цікавий приклад, котрий недавно стався в українській глибинці. У одному з районів вирішили перевірити ефективність роботи бібліотечної системи. З вояжем по селах поїхали пані з місцевої адміністрації. Вони вилучили бібліотечні формуляри, котрі також є носіями персональних даних громадян, і… пішли з ними від хати до хати, перевіряючи, чи, справді, люди читають книги, записані у тих формулярах. Очевидно, державні посадовці не надто переживали, що за несанкціонований доступ сторонніх осіб до чужих персональних даних законодавством передбачена відповідальність.

Та й чого їм надто хвилюватися, якщо поки що захист персональних даних в Україні відбувається за принципом відомої реклами:

Ви ще маєте якісь приватні таємниці? Тоді ми йдемо до вас…

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль